Наші діти вивчились не завдяки, а супроти! Каже їхній тато, коли їм вже 21 і 16, подивившись інсценізацію уроку зарубіжної літератури в національній школі («Алєксандр Сєрґєєвіч Пушкін (!!!!!!!), какой бил чєловєк!!!!) А під час фактичного навчання в тій школі у маленькому провінційному містечку діти (особливо старша) підпадали під педагогічну категорію моральних калік, і батьки були у стовідсотковій згоді з думкою педколективу. Всім було тієї дівчинки ДУЖЕ шкода.
У тєбя нікаґда нє будєт друзєй, тєбє здєсь всє слєдуют только патаму, что баяцца тєбя... В жизні тєбє, дєвачька, прідьоцца очєнь тяжело... Виливала їй душу Ніна Олександрівна, для найповнішої довіри замкнувшись із нею та з класною керівничкою в порожньому кабінеті, попередньо вигнавши звідти всіх однокашників.
А потім, трохи згодом на екстрених (хе-хе!) батьківских зборах із учнями Сергійко Тороус, перфектний математик, піднявся і сказав:
Ви тут, Ніно Олександрівно, сказали, що її усі бояться, а тому слухаються. Я попрошу встати тих, ХТО БОЇТЬСЯ Іпу Капну.
Я-а-а?!!! Анна Стєпанавна, - то до керівнички, - развє я такоє ґаваріла?
Нє-е... тихо «приголомшилась» Ганна Степанівна.
Зрозуміло, кому повірили усіхні батьки.
Та злидота сталася наприкінці девятого класу, на випускному дівчинка на знак свого пробачення навіть подарувала Ніні Олександрівні прекрасні білі квіти, а на Ганну Степанівну, людину люблячу й шляхетну (ну подумаєш, потрапила разок під вплив ляпшої подружки...) і взагалі гріх зло тримати - крім замилування нічого із себе не витиснеш. Та все ж епізод у памяті залишився дуже яскравим.
На фіґа я все це пишу, Скандинавська Квітко? А пес його знає. Помста штука смішна й непотрібна. Вона безсильна й беззмістовна. Опис дитячих травм і образ то помічний ключ літературознавцям психоаналітичного підходу. От виросту колись, стану таким ось аналітиком і кинусь себе аналізувати... Бридня, звичайно. Але це допомагає знайти відповідь на редіохедівське I dont belong here, чому? В моєму дорослому житті. Хоча... Я давно вже перестала тупити з такими питаннями. «Кращість завжди означає інакшість» ця Артимівська фраза рятувала при кожній відмові від участі в концерті («Ну... тут би щось покомерційніше...»), при відмові в улаштуванні на телеканал («Ну в нас же не MTV, сама розумієш, тут найрейтинґовіший кліп екс-ЛАСКОВОГО МАЯ...») і при неприйнятті статей до друку («Чьо-та ми тут всєй рєдакциєй чіталі, нікак нє маґлі вдупліть, чьо ти тут сказать хатєла...»)
Містечковість, містечковість... Немита естетика російської підошви. Спотворений Майдан Незалежності, кічуватість перепроданої дірявої преси, тотальна метакриза (тьху ти, спад!) українського книгодрукування, радіо й телепередач, періодики, і нині і присно суща політика русифікації... Тупенької такої русифікації, дешевенької, як китайське шмаття, але такої ж коханої й усеосяжної. Проґресивні марґінали, приїхавши в столицю, швиденько асимілюються і вже дзявкають зі своїх шпар смішним варіантом української російської, переживаючи лишень за тепло своїх дуп. Ні, революції у нас не буде. Тому що ми холопи. Навіть не пролетарії, в яких замість мізків важельки для аґітації, нє. Ми професійні раби з багатовіковим досвідом вилизування чужих анальних отворів. Що, десь це вже читали? Так, не я одна про це пишу. В цю ж саму мить, я впевнена, цоркають клавішами ще десь із кількасот обурених фаланґ обурених націоналістів. А ззаду над кожним нависає незриме європейське (американське) одоробло, і верещить: «Що-о-о?!!! На-ці-о-на-лізм?!!! Ні, серед наших співробітників фашистам не місце!» І фаланґи повільно сповзають на культурологічну тематику, прославляючи дядькосемівські благодійні фонди, що радо відмивають засмальцьовані грошики по країнах третього світу.
Я втомилась. Моя лють безсила, вона викликає лише посмішку в так званих успішних співвітчизників.
Українська мова мертва мова, сказав якось на лекції викладач Конституційного права України в Державному університеті.
Хуй вам в сраку! сказала я найближчому партовому оточенню, а з ним лише вступила у полеміку. Того чувака відтак звільнили. Народ на мене тикав пальцями, думали, що я настукала. «А он вєдь бил маладой і інтєрєсний...» зітхали сексуально стурбовані інязівські фіфочки з вічною нестачею самців. Але то настукала не я, а ректорський протеже із мого курсу. Тихо й непомітно, без скандалів. Хоча й подумали на мене, я вдячна тому підлабузничку за виконання брудної роботи я б так не змогла.
15.10.02.
Не трахни друга свого...
Друг поміж тим розповідає, як уперше запхав собі пальці до ануса:
Карочє, почав кричати, так класно було, а через стінку на кухні батьки картоплю смажать...
Друг ще багато чого розповідає, але я в основному переконую його, що трахатися нам не варто. Так, я гей, так, він мого типу, але як тільки я пересплю з ним, його рейтинґ почне падати.
Ну от, ти ображаєшся... Ніхто не витримує мого уїбанства, лише найзапекліші уїбани... Кажу йому.
Ну от, - зітхає він, - вибір простий: або тебе поголять, або станеш уїбаном...
19.10.02.
У лекторки астма. Я сиджу на її лекції, ховаюся за монітором, їм ковбасу з хлібом і, quel dommage*, готуюся до наступного семінару. Феноменологія замість коґнітологія.
Ноема, ноезис. Модно. Кому? Кому в Кумрідж, кому по дрова. Певно, вибираю друге. Писати про Данте на деревах водою. Не в Кумрідж, а в Кембрідж. Misspelling.
*Як шкода (фр.).
19.10.02.
Я не можу бути сукою чи стервою. Я істота андроґінна. Тобто, означена божественністю. Зрештою, як і всі ми.
Починаю вчитки твою мову, Скандинавська Квітко, щоб звучала вона в німотності моїй. Outona omilla mailla. Чужинець на моїй землі. Чи швидше, на твоїй, niin mie mieltynen. Я стану на твою рідну землю обома своїми чужинськими ногами і щосили кричатиму:
Гельсінкі, я прийшла вполювати вас! і з далекого берега відгукнуть луною древні поганські капища моїх предків...
[ ], таке твоє мовчання. Пустка, що чекає на кулю.
Я пережовую горіхи. Осінь і хмари попротискали мені шибу, силкуючись запхати поперед себе потворні (повторні?) будинки спального району. Я люблю Київ. Брудний і деколи чистий, як і моє помешкання.
Скільки можна отакої нудіти? Попечений зсередини писок, часникові привіти шлунку після легкого національного сніданку, риба з вимоченої в чаї слонової кістки, все рухається з амплітудою в сраку (ірраціональна величина). Так же можна і до ручки дійти. («Ручка» заняття на кшталт гортання жіночих журналів, фарбування нігтів, випікання яблучного пляцка, хоча останнє ідея непогана).
Знову докучають думки про те, з якого би фонду збити бабло. Проекти на кшталт «Алхімія в українських народних піснях» і привид непочатої маґістерської не дають спокійно спати. Ґранти, стипендії... як всьо в падло. Якесь безнастанне тикання то в кіно, то в науку, то на ТеБе, то в модну індустрію... Знову-ж таки, останнє весело:
Концепція показу моделей «МашаS і Капна»
Мета: Смерть конякам (худопатикатим бабегам химерного зросту). Такою ж є неофіційна назва. Доказати, що істина краса й сексуальність жінки повинна поміститися в зрості 160-165 см (виняток лише за перешкалом інтелектуальності. Див. «Форс-мажор»), а не в тичконогих і пласкогрудих модельках, на яких «і мішок сидить». Повернути модоспоглядальне людство в рамки естетики здорового тіла з реґіональними сантиметровими відхиленнями, за винятком відхилень у бік дистрофії.
Гасло: Булімія й анорексія ганьба!
Розрахунок: Розміри 90-60-90 розраховані на зріст 160, а не 190. Розміри, що перевищують (переширюють) даний сантиметраж, мають, відповідно, співвідноситись зі зростом. Більше санитметрів більше кілограмів, але то і вівцям єсно.
Робочі обовязки: Марія Согомонова («МашаS») підбирає пристойний авторський одяг людського покрою і добірної тканини для ретельно (а інколи і чисто випадково) підібраних дівчат-модельок. Іпега Капна («Капна») ретельно (або за браком часу й вірою у щасливий випадок зовсім необдумано) підбирає вищезгаданих дівчат-модельок. Також вона підшукує до пристойного одягу найневідповідніші аксесуари, а за необхідності й сама конструює кілька моделей одягу. Займається постановкою і змушує дівчат кричати ті непристойності й робити ті пики, які вже зараз розробляються іміджмейкерами концерну «МашаS і Капна». Іпега Капна, за браком модельок (а їх має бути 13) і сама може гордо продефілювати подіумом, так як її параметри реально втискаються в концептуальні рамки.
