– Пані, цей принц, що був суддею…
– Гарні-Ла.
Я згадав, що принц – то принц, а про слуг Вона попереджала.
– Лакеї розуміють по-нашому?
– Ні, звідки? Продовжуй, тут часто при нижчих говорять іноземними мовами.
– Розумієш, він мені й сподобався й не сподобався. Водночас. Пані повернула в руці келих.
– Так? А чим саме не сподобався? Взагалі-то він справжній.
– Підійшов до нас тільки після того, як тричі стало ясно, що звір здох.
– Це не боягузтво.
– Розумію: вождь не всюди лізти повинен. Але Ти прибігла раніше, а він не втримав. І хлопчина поранений – якби не Ти, його покинули б помирати.
– Так, усе це так. Зрозумій: він принц… Мені це складно тобі пояснити, але інший тутешній шляхтянин тільки плечима б знизав. На те слуги й створені, щоб за панів умирати… А Гарні… нехай з моєю підказкою, але подбав. Повір на слово, в ньому й хорошого багато. Ти пий – пий: я дозволяю. Скільки хочеш.
«Думаєш, я не помічаю, що Ти сама тільки кубок крутиш? Усе бачу».
* * *
…Прокинувся я на ліжку, з усіх боків оточеному тканиною, напнутою на палиці. Почувши чуже дихання, повернув голову. Поруч зі мною лежала жінка в рожевій сорочці до кісточок. Я простягнув руку. Торкнувся…
Під час навчання Вона справді жартувала. І ящір хвостом теж пожартував. Ковалем їй працювати! Але як змогла, як зуміла не обертаючись і так точно під дих?!
– Та-ак, ви-хо-одить…
Коли мені проясніло в очах, Вона вже сиділа, підібгавши ноги.
– Вирішив, що раз ти герой учорашнього дня, значить, можна до беззахисних жінок приставати?
– Якщо… Ти… Беззахисна… Тоді ящір – ящірка!
– О, так! На щастя, я вмію себе захистити! – Личко червоне, оченята горять, але, по-моєму, не гнівом, а сміхом заходиться.
Пані. Личко? Оченята? Цікаво, ви вже тоді такими категоріями мислили, лицарю? Чи вони з'явилися, коли дехто без мого відома всівся за мемуари?
…Тільки мені не смішно.
– Знаєш, це нечесно!
– Жінок ґвалтувати? Аякже!
Я мало не задихнувся.
– Битися нечесно! Адже знаєш, що я Тобі повернути удар не зможу! Рука не підніметься!
– Та ну? А хто мечем махав? Хто відьмою обзивав?
Здається, «відьма» її гірше меча зачепила, хоча сама-таки визнала, що це так.
– Ти тоді одягалась чоловіком! Весь час по-чоловічому! Я тільки вчора й побачив, яка Ти…
Пом'якшилася, – якщо і взагалі сердилася, якщо не вдавала, – але голос намагається тримати суворим:
– І вирішив, що це я для тебе?
Ну, демони пекла!
– А чого ти хотіла, коли лягла поруч? Чи тут усе інакше, й ліжко просто так?
Якби кішки ходили чередами і ціла зграя разом пирхнула, напевно, вийшло б схоже.
– Процедура, взагалі, всюди однакова, але отерці, як на мене, перейшли всі межі. Вже одне те, що ти зупинився в мене, а не на заїжджому дворі – це, за тутешніми мірками, вельми промовисто. Нехай ще минулої ночі – позаду дорога, попереду поєдинок…
Пані. Враховуючи ситуацію, я приховала, що представила його не тільки як троюрідного брата, але і як нареченого, з яким нібито заручена ще в дитинстві. Ця заява ще декому призначалась…
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
