Литмир - Электронная Библиотека

1. Михайло (1272-1319), Князь Тверський — 1292 рік., Великий Володимирський Князь — 1304 рік.

– Дмитро (1300);

– Олександр (1301);

– Костянтин (1306);

– Василь (1309).

2. Олександр (1301—1358), Князь Тверський — 1320 рік., Великий Володимирський Князь — 1326 рік.

– Федір;

– Всеволод;

– Михайло.

3. Михайло (1333-1399)Великий Тверський Князь — 1358 рік.

– Іван;

– Василь;

– Олександр;

– Борис;

– Федір.

4. Іван (1358-1426), Великий Тверський Князь 1399 рік.

— Іван;

— Олександр.

Олександр (1381-1426), Князь Холмський — 1400 рік.

— Борис.

5. Борис (?-1461), Великий Тверський Князь — 1426 рік.

— Михайло.

6. Михайло (1453-1505), Великий Тверський Князь — 1461 рік.

Родовід Тверської гілки Чингісидів надано за «Справочным Энциклопедическим словарем» К. Крайя — одній із перших російських енциклопедій. У першій половині XIX століття до книг ще могла потрапляти правда, хоча і діяла жорстока цензура. Та не існувало сталого погляду на деякі справжні історичні особи.

Так і спростовувались московські побрехеньки суперечливими фактами.

Ось як охарактеризовано кожного із тверських князів у Довідковому Енциклопедичному словнику К. Крайя, який пройшов державну і церковну цензури:

1. «Михаил… князь Тверской, а потом вел. кн. Владимирский… род. в 1272 г.; вступил на тверской престол юношею и в 1292 г. стал независимым от вел. кн. Димитрия… который в 1293 г. нашел себе убежище в Твери… По смерти Андрея великое княжество следовало Михаилу, как старейшему в роде…» [6, т. 8, с. 158].

Звернімо увагу: хан Тохта відразу по приходу до влади надав Михайлові незалежний від братів (Дмитра й Андрія) улус. Тобто вивів його на своє особисте підпорядкування, що свідчить про його походження із роду Чингісидів.

2. «Александр Михайлович, князь Тверской, а с 1326 г. великий князь Владимирский; сын Михаила (Тверського.—В.Б.)… родился 1300 г… В Никоновской летописи сказано, что этот князь умер в 1358 г. в Софийском монастыре, у бабушки своей, княгини Софии» [6, т. 1, с. 173].

А у книзі Т. Манухіної «Святая благоверная княгиня Анна Кашинская» ця фраза дещо уточнена: «В Никоновской лет(описи) и Татищ(евской) под 1358г. и 1368 г. есть два указания, что супруга Михаила Тверского, или баба кн(язя) Михаила… в монашестве носила имя Софии… В актах соборов 1677—1678 упоминается вел(икая) кн(ягиня) Анна — в постриге София» [65, с. 103].

Тобто князь Олександр, син Беклемиша, помер у 1358 році, а не був страчений в Орді у 1337 році.

Катерина II не встигла повністю сфальшувати працю В. М. Татіщева, яка вийшла друком (четверта книга) у 1782 році, до створення імператрицею 4 грудня 1783 року «Комиссии для составления записок о древней истории, преимущественно России». Так деякі факти правди дійшли до нас.

Саме Великий Тверський Князь Олександр Михайлович (син Беклемиша) згодом отримав у російській історії прізвисько «Укович». Хоча московити приписують його якомусь Олександру Юрійовичу, ніби цей вигаданий князь продав так званому Дмитру Донському частину своїх Мещерських земель у 1382 році. Навіть не розуміючи, цю московську побрехеньку досить ґрунтовно спростував російський професор М. І. Смірнов у своїй праці «О князьях Мещерских. XIII—XV вв.», виданій у 1904 році в Рязані.

«Н. М. Карамзин считает, что этот договор был заключен в 1381 или в 1382 г… и что упоминаемый в нем Александр Укович есть никто иной как князь Александр Юрьевич Мещерский, которого в позднейшее время… стали считать Уковичем… Между тем, судя по договору, покупка князем Московским Мещеры была совершена раньше заключения этого договора с Рязанью. В нем сказано: “как было при Александре Уковиче”, значит, в момент заключения договора его уже не было в живых, чего нельзя было сказать относительно князя Александра Юрьевича, который наследовал Мещерский удел по смерти отца… в 1380 году.

Кроме того, допустив, что продал Мещеру великому Князю Московскому князь Александр Юрьевич следует признать, что он же производил с великим князем Рязанским Иваном Ярославичем разграничение спорных земель между Рязанью и Мещерой, что могло быть не позднее 1350 г.» [43, с. 20—21].

Договір про розмежування земель між улусами Чилаукуна і Беркечара їхні нащадки могли підписати тільки до 1350 року. Договір підписали дві сторони. А сфальшувавши особу Мещерського князя, так званого Михайла Юрійовича, московська історіографія забула внести фальсифікацію до особи другого — рязанського підписанта. І брехня вилізла на поверхню. Рязанський князь Іван жив і володарював до 1350 року.

Як бачимо, договір підписав онук хана Чилаукуна — Олександр, який саме в ті роки володів Мещерським улусом діда і помер у 1358 році. Він і був тим знаменитим Уковичем, якого знає російська історіографія.

3. «Михаил Александрович, вел(икий) кн(язь) Тверской, в монашестве Матвей, сын князя Александра Михайловича. В 1367 г. он ссорился с дядею своим Василием Михайловичем Кашинским за область умершаго кн(язя) Симеона Константиновича. Дядя хотел быть главою княжения, а Михаил доказывал, что он, как сын старшего брата, есть наследник его прав и владетель всех частных уделов… Боясь замыслов Михаила, который назывался вел(иким) кн(язем) Тверским и желая восстановить независимость своей области, Димитрий Иоаннович (Московський князь, так званий Дмитрій Донський.—В.Б.) пригласил его в Москву (і ув’язнив.—В.Б.)… Прибытие ханского вельможи Карача освободило Михаила; он спешил удалиться… Князь Литовский вступился за шурина, вторгся в пределы Руси (насправді Московії.—В.Б.), доходил до Москвы и принудил Димитрия помириться с Михаилом… Михаил (умер)… в 1399 г. Имея 66 лет отроду» [6, с. 153—154].

Отже, так званий Дмитрій Донський втрачав «Независимость своей области».

4. Наступним володарем улусу хана Чилаукуна став його праправнук Іван, старший син Михайла Олександровича. Він володів улусом, або, за російською термінологією, Великим Тверським князівством, із 1399 до 1426 року і помер під час епідемії чуми. Разом із ним померли його сини та багато онуків.

«Иоанн Михайлович, князь тверской, сын князя Михайла Александровича, род. в 1358 г… В 1375 Иоанн вступил в супружество с дочерью Литовского князя Кейстута, Мариею, родною сестрою Витовта… По кончине отца, последовавшей 1399 г. Иоанн получил в удел Тверь, Новый Городок, Ржев, Зубцов, Радилов, Вобрынь, Опоки и Вертязин… Этот князь скончался в 1426 году, во время свирепствовавшей в это время язвы; он имел двух сыновей Иоанна и Александра» [6, т. 5].

Сини Великого Князя Тверського померли того ж 1426 року разом із багатьма своїми нащадками. Спадкоємцем Мещерського (Тверського) улусу став син Олександра Івановича — Борис, який вижив.

«Александр Иоаннович, сын великого князя Тверского Иоанна Михайловича, наследовал в 1400 г. области князя Холмского, умершаго бездетно, и умер в 1426 г… от моровой язвы» [6, т. 1, с. 172].

5. «Борис Александрович, кн(язь) Тверской, сын Александра Иоанновича, получил Тверское княжество 1426 г… Поверив распущенному Шемякою слуху… Борис принял сторону Шемяки, помог ему взять Василия (Московского.—В.Б.) и участвовал в ослеплении этого князя… (Потом перешел на сторону Василия Темного и помог ему вернуться на Московский стол.—В.Б.). Василий, сделавшись снова в(еликим) к(нязем) из благодарности обязался грамотою за себя и своего сына не… (посягать на Тверское княжество.—В.Б.). Умер в 1461 г(оду)» [6, т. 2, с. 423].

6. Останнім Великим Тверським Князем був син Бориса — Михайло.

«Михаил Борисович, кн(язь) Тверской, сын князя Бориса Александровича, по смерти которого, последовавшей в 1461 г., он наследовал Тверской престол. Вел(икий) кн(язь) Иоанн III в 1464 г… заключил договор с Михаилом, как с братом и равным ему великим князем; не требовал для себя никакого старейшинства; дал слово не вступаться в Дом Святого Спаса, не принимать ни Твери, ни Кашина от хана… (согласовал. — В. Б.) границы их владений, как они были при Михаиле… (Тверском)» [6, т. 8, с. 155].

63
{"b":"218662","o":1}