Зевс змужнів і вже подумував про повстання проти влади батька Кроноса. Найперше він звільнив циклопів – однооких велетнів, які мешкали в печерах на далекому заході, не знали землеробства, не шанували богів. Свого часу циклопи Бронт, Стероп і Арг допомогли Кроносу-Часу повалити владу його батька – Урана-Неба, і Кронос добре віддячив їм: закував у ланцюги. Але Зевс звільнив їх; вдячні циклопи нагородили його владою над громом і блискавкою.

Проте це був тільки початок. За порадою Ґеї-Землі Зевс звільнив сторуких велетів-гекатонхейрів, бо наближався час великої битви між Зевсом і його дивом урятованими сестрами та братами, з одного боку, – і Кроносом-Часом та його синами титанами, які не хотіли коритися владі нових олімпійських богів, з іншого. Страшна війна тривала десять років, перемога схилялася то на один, то на другий бік. Аж тут до битви приєдналися сторукі велети. Зевс жбурляв у титанів громи та блискавки, а велети-гекатонхейри вергали гори й кидали уламки скель. Гуркіт і стогін лунали зусібіч.

Нарешті титани здалися. Нові олімпійські боги закували Кроноса і титанів у ланцюги та скинули в Тартар – найглибші надра землі. Там вони сидять, оточені потрійним шаром мороку і залізною стіною. Тільки важка мідна брама, викувана богом Посейдоном – володарем морів, веде до Тартару, але її охороняють сторукі велети-гекатонхейри. Навколо Тартару повсякчас кружляють вихори.

Але на цьому боротьба Зевса за владарювання над світом не скінчилася. Бабуся розгнівалася на Зевса за те, що він жорстоко ув’язнив титанів – синів Урана та Ґеї, Неба та Землі. Вона одружилася з Тартаром і народила сина Тифона – чудовисько з сотнею зміїних голів, які вивергали полум’я. Тифон умів підробляти різні голоси – голоси богів, гавкіт собаки, ревіння лева, свист змії.

Коли розлючений Тифон напав на Олімп, ревучи на різні голоси та плюючись полум’ям, боги не встояли перед ним і повтікали в Єгипет, де, рятуючись, прибрали подобу різноманітних тварин. У страшному двобої Тифон переміг навіть Зевса-громовержця, вирізав у нього жили на руках і ногах та кинув полоненого в кілійську печеру.

Але вісник богів Гермес і бог лісів Пан викрали у Тифона жили, вставили їх Зевсу назад – і він поновив боротьбу. Багато днів і ночей Зевс жбурляв у Тифона громи та блискавки, а той у відповідь вивергав полум’я із сотні зміїних пащ. Аж нарешті Зевс спопелив усі сто голів страшного чудовиська і скинув безголове тіло в Тартар.

Але й із Тартару загрожує Тифон усьому живому. Він одружився з напівжінкою-напівзмією Єхидною і породив спустошливі вихори, Лернейську гідру, двоголового собаку Ортра, пекельного триголового пса Цербера, який стереже вихід з Аїду; породив химер – чудовиськ із головою та шиєю лева, тулубом кози і хвостом дракона, а також Немейського лева і тебанського Сфінкса. Якщо на землі стається землетрус, знайте: то грізний Тифон хитає землю.

Зевс отримав владу на цілим світом. На осяйному Олімпі возсідав він і правив своїм великим царством. Разом із ним владарювали його брати й сестри: Гестія – богиня домашнього вогнища, Деметра – богиня родючості та землеробства, Гера – цариця богів, з якою Зевс був таємно одружений триста років, Аїд – володар підземного світу та Посейдон – володар морів. Згодом до них долучилися інші боги та безсмертні.

Всемогутній Зевс одружився з океанідою Метидою-Мудрістю і готувався до народження первістка. Але Зевс добре пам’ятав, як його батько Кронос повстав проти Урана-Неба, а сам він згодом повстав проти Кроноса, отож вирішив не чекати народження дитини, а проковтнув свою дружину Метиду. Адже Уран і Ґея застерегли його: доля провіщає, якщо Метида-Мудрість народить сина, він стане володарем цілого світу. Але на щастя Метида, яка сиділа всередині Зевса, народила дочку Атену. Тоді Зевс закликав Гефеста – бога вогню та ковальського ремесла, який вдарив громовержця тяжким молотом по голові – і з розколини випірнула Атена в осяйних збройних обладунках.

А Метида-Мудрість назавжди залишилась у Зевсовій голові і править йому за найкращу порадницю. Її ж дочка Атена зробилася покровителькою наук і богинею мудрості.

Грізна богиня Атена народилась у збройних обладунках, проте вона не тільки допомагала грецьким героям здійснювати військові звитяги. У мирному житті Атена прислужилася людству чи не більше – вона навчила людей майструвати колісниці та будувати кораблі, вона подарувала смертним рало та борону, а найголовніше – веретено. Атена була неперевершеною ткалею і покровителькою усіх ткаль. Ніхто не міг дорівнятися до неї у цьому реместві.

А в Лідії в той час мешкала вправна ткаля Арахна, славна на весь край своєю ткацькою майстерністю.

Вона зростала у простій ремісничій родині; її батько фарбував тонкорунну вовну в усі відтінки пурпурового кольору, й дівчина не могла намилуватися фарбами. З дитинства Арахна звикла багато працювати і день у день поліпшувала свою майстерність. Вона пряла нитки тонкі й невагомі, як туман, і ткала з них тканини прозорі, як повітря. Одного разу, коли робота їй особливо вдалася, вона зопалу вигукнула: «Нехай і сама богиня Атена приходить змагатися до мене!»

Атена почула цю мову і вирішила провчити зухвалу ткалю. Вона перебралася на стареньку жінку і, спираючись на ціпок, пришкандибала до Арахни. Арахна ткала, не звертаючи уваги на бабусю. Та ж заговорила: «Нерозумна дівчино, одумайся! Замолоду люди – запальні та горді, а з роками мудрість учить їх обачності. Старість приносить не лише неміч, а й досвід. Не гніви могутню богиню Атену, мерщій перепроси в неї за зухвальство!» Проте гордівлива Арахна тільки відмахнулася від старої: «Чому ж Атена не приходить змагатися зі мною?»

І тут розгнівана Атена набрала свого звичайного вигляду: «Не передумала змагатися?» – «Ні, не передумала», – твердо відповіла Арахна. І почалося нечуване змагання. Атена виткала на полотні власну суперечку з богом Посейдоном за владу над Аттикою. Судив суперечку Зевс. Посейдон гримнув тризубцем об скелю – і з неї ринуло солоне джерело. Атена ж щосили устромила спис у землю – і з розколини виросло деревце, священна олива. Зевс тоді присудив перемогу Атені, бо дар її був ціннішим для Аттики…

Атена закінчила роботу, помилувалася з її досконалості – і глипнула на роботу суперниці. Гнівом і заздрістю спалахнули її очі – не могла не визнати небаченої краси полотна.

Арахна виткала багато сцен із життя олімпійських богів, проте на всіх малюнках боги виявляли людські пристрасті та слабкості. Образилася Атена за те, що проста ткаля Арахна насмілилася наділяти богів людськими рисами, тим самим виявляючи до них неповагу, роздерла полотно Арахни, а саму її вдарила ткацьким човником по голові. Поганьблена Арахна зсукала мотузку й повісилася, проте Атена не дозволила їй померти, висмикнула з петлі та мовила: «Живи і вічно пряди полотно в покару за зухвалість!»

Тут-таки Арахна скулилась і обернулася на павука. З тої пори висить Арахна-павук на павутині і тче тонесеньке, невагоме полотно.

Зевс одружився вдруге – взяв собі за жінку океаніду Евриному, яка стала матір’ю харит – богинь краси, радості, жіночої зваби. Вони назавжди лишилися прекрасними юними дівчатами, граційними та чарівними. Харити – це втілення жіночої грації та досконалої краси.

За третю дружину Зевсу була Феміда – богиня права, закону та пророцтв. Вона оголошує людям пророкування й повеління Зевса. Феміда народила Зевсу дітей – гор і мойр. Гори стали богинями, які керували зміною пір року і ладом у природі. Весна гуляла лісами й полями, увінчана вінком із квітів, тримаючи в руках козеня та ріг достатку. Літо прикрашала себе вінком із колосся та ніколи не розлучалася зі снопом стиглого хліба. Осінь мала на голові вінок з оливкового листя і носила на лікті кошик, по вінця повний перезрілими гронами винограду. А Зима, увінчана очеретом, мала під пахвою білу гуску.