Другий центр стиковки Землі зі Всесвітом – захмарне плато Тибет із унікальною цивілізацією, що зухвало назвала себе Піднебесною. І як би тут не іменували себе мудреці при владі – імператорами чи комуністами, вони однаково високо тримають задану їм цивілізаційну планку – там, аж під Небом, бо пекінський аналог Єрусалимського храму, зведеного Соломоном та Іродом, чи римського Собору Святого Петра – зветься Храм Неба.

І третій портал зі слідами нашого, людського, і неземного походження – Месоамерика. Земля майя. Тут також б’є ключем першоджерело Істини із його тривожним і таким близьким пророкуванням.

Хочеш йти за її, Істини, тінню, мусиш скрізь побувати. І не один раз.

А відтак є неначе другий ярус піраміди, що сягає того світу. Хіба можна проникати у лабіринти сучасної версії Промислу Божого, не збагнувши сукупну душу ісламського мільярда, найдинамічнішого і найпрудкішого? Нащадки пророка Мухаммеда у Мекку і Медину мандруючих шукачів істини не мусульманського походження, на жаль, не впускають. Любителям екстриму раджу просто проїхатися пустелею від Ар-Ріяда до морського узбережжя, бо особисто для мене цей вояж був не менш ризикованим, ніж мандри тибетськими небесними дахами.

Навіть за спробу податися за дорожним знаком «До Мекки – 300 км» можуть цілком реально організувати вам особисто те, що називається кінцем. Саудівська Аравія – цікава для відвідин країна, у якій ми, християни, просто заборонені діючим законодавством, яким водночас застосовується реалізація того самого кінця шляхом обезглавлення.

Виключно козацькою методою – мечем, і голова з пліч. У діючій конституції процедура відокремлення за рішенням суду голови від тулуба називається по-сучасному науково – ампутація. На майдані навпроти МВС не республіки, а монархії, де за параметрами духовності в порівнянні із місцевим монархом наш первосвященик Папа Римський просто відпочиває.

Тому довелося вдовольнитися дивовижною подорожжю пустелею від Ар-Ріяда, де перебуває хранитель цих духовних святилищ, він же король саудів, які єдині наважилися напасти на Золотого Тільця у Новому Йорку на берегах Потомаку, – і до узбережжя Перської затоки, на якій 15 тисяч років тому висадилися інопланетяни із 12-ї планети Нібіру і започаткували методом генної інженерії сучасне людство, а нині тут для цього людства б’є ключем найбагатше на планеті нафтоносне джерело енергії, без якого ця техногенна цивілізація була б немислимою і без якого їй справді настав би кінець.

А як оминути сучасну надпотугу, поза інтересами якої не має на планеті жодного квадратного кілометра чи навіть метра, бо ще ніколи в історії людства земна влада не була такою могутньою – одна держава не була настільки сильнішою від усіх інших, як США.

А відтак – Європа із Вічним містом зі своїми прихованими кодами у ватиканських схронах під балдахіном Наступника єдиного за всі віки Богочоловіка, бо у всіх релігіях світу були пророки, а лише нам, християнам, надано перевагу вірити не у простого смертного, хоч і обраного, а у живого Бога, який, єдиний Бог, був тут, на Землі.

Отакий додаю звіт про відрядження у процесі збирання матеріалу для книги про кінець світу.

Цілком поділяю найперше, цілком резонне і справедливе запитання, яке у цю мить на язиці у кожного, хто взяв у руки цю, як йому здається, провокативну книгу, – чому ми їм маємо вірити, бо…

Інтродукцією до розуміння того, про кого йде мова, могли б бути дуже популярні у часи мого дитинства фільми про американських індіанців із неперевершеним Гойко Мітічем у головній ролі. Дикі червоношкірі племена, але дуже чесні й довірливі, і цивілізовані європейці-пришельці, але дуже підлі й жорстокі. У такій пізнавальній системі координат можна було б шукати наших героїв, але з обмовкою, що коли Колумб відкрив Америку, а через століття сюди прийшли його земляки конкістадори, майя тут уже не було, як корова язиком злизала. Залишилися у джунглях лише їхні величаві споруди. Такий собі Єгипет посеред непролазних хащів, що враз виростає перед сторопілим європейським мандрівником. У нього перша думка – така ж, як у Колумба – шукав Індію, а відкрив Америку. А тут – шукав виходу із непролазних хащів, де начебто не ступала нога людська, а натрапив на царство, у порявнянні з яким всілякі там колізеї, акрополі, а відтак версалі, петергофи – просто сірникові коробки.

Одне лише містечко на околицях нинішнього багатомільйонного мурашника, відомого під назвою – мегаполіс Мехіко, – понад дві тисячі палаців, храмів, пірамід (їх не кілька, як на околицях Каїра, а сотні і сотні)!

Та повернемось у ту пору, коли цей та дуже багато інших тодішніх людських мурашників були живими, тобто не так, як нині, коли вони лише пам’ятки археології, оповиті павутинням безлюддя і приголомшливої загадковості, а сповнені багатолюддям, яке зводило це райське поселення і жило тут.

Тому повернемося у вчорашній день – десь так дві тисячі літ тому, коли близькосхідний тесля із містечка Назарета Йосиф із його дружиною Марією не підозрювали, що їхній син-первісток відкупить людство.

Археологія стверджує, що майя, а точніше їхні попередники, які були реальними зодчими цього царства у джунглях, належали до такої підраси, яка називається брахіцефали. Означене стадо роду людського вирізняється з-поміж двоногого загалу тим, що ширина голови такого екземпляра сина Адамового значно більша, ніж довжина. Виходить так, що вони саме антиподи у порівнянні із нами, європеїдами, коли у нас, гляньте на себе у дзеркало, якраз з точністю до навпаки – довжина значно переважає ширину блідолицих.

Згодом, коли тут, у Месоамериці, жили теж доволі унікальні інки, вони передали нам своє глибоке переконання, що їхні попередники, які набудували усього цього тут мало не до неба, були велетнями.

Тут варто зробити невеличкий відступ і нагадати нам, християнам, що Біблія, якій ми віримо, однозначно констатує, що наші перші прадідусь Адам і прабабця Єва були зростом під чотири метри. Так, як би брати Клички вкупі, – коли б один з них став, як акробат, на плечі другого.

І не треба квапитися із скепсисом щодо гіперболізації національної гордості інків і звинувачувати їх у чомусь немодному нині радикальному націоналізмі у зв’язку із перебільшенням зросту та ролі їхніх предків в історії людства.

Іудейсько-римського літописця Йосифа Флавія звинуватити у симпатіях до майя немає жодних підстав, тим паче що його літописання відзначаються науковою коректністю на рівні вимог сучасного ВАКу, тобто він описував те, що було, а не гнав різного роду фантасмагорію, як це роблять теперішні його колеги-історики, що справді гіперболізують перемогу Сталіна над Гітлером, опускаючи той факт, що то була перемога коаліції, а не одного русифікованого грузина, а потім, після 22 червня у полон Гітлеру здалося майже чотири мільйони червоноармійців і аж ніяк не із заклинанням на вмираючих устах «За родіну! За Сталіна!».

Так от Йосиф Флавій зафіксував такий факт, що талісманом в історично реальних спартанців були кістки їхнього кумира Ореста, який мав зріст 3,5 метра, про що свідчать ті самі кістки. «Їхні тіла були велетенськими, а обличчя відрізнялися від звичайних людських облич, що бачити їх було дивно, а слухати, як вони говорять, страшно», – це уже узагальнення Йосифа про сучасників Ореста.

Радянські вчені могли, якщо була б така вказівка із ЦК партії, запросто звинуватити Флавія у буржуазному націоналізмі – чи то італійському, чи то ізраїльському, але вони не могли нікуди подітися, коли описували знайдене на території дружньої соціалістичної Монголії у роки будівництва Дніпрогесу поселення… велетнів, про що свідчили розміри тих же, улюблених спартанцями, гомілок та інших нетлінних костомах.

Але повернемося із Монголії у Мексику, у музей Вілья-Армоза. Тут зберігся один археологічний експонат – та сама голова, що ширша, ніж довша. Якщо ви захочете сфотографуватися із цим «головастиком», що накаркав нам кінець світу, то лише його маківка, без тулуба, буде на знімку, як і наяву, вищою від вас, якщо, звичайно, ви не гравець провідного клубу NBA.