Знадвору вносили й клали на край ліжка дошку, грали в доміно, і, Їй-Богу, різалися, аж гай шумів, — від другої до шостої години.

Та тітка Туан була просто нестерпна. Вона не могла примиритися, що її товсте ледащо все ж розважається, як і перше, і грає в доміно, вилежуючись у ліжку. Досить було їй побачити, що гра починається, як вона влітала, мов оглашенна, перевертала дошку, хапала кості й несла до шинку; досить, мовляв, з неї й того, що вона годує цього кабана, не хоче вона бачити, як він розважається; зумисне, чи що, він дратує бідних людей, котрі цілісінький день працюють не поклад а ючи рук.

Селестен Малюазель і Сезер Помель схиляли голови, а Проспер Орлявіль під’юджував стару, потішаючись із її гніву.

Якось, побачивши, що вона розлютована більш ніж звичайно, він сказав:

— Гей, тітко, а що б я зробив, бувши на вашому місці?

Вона чекала, що він скаже, пильно дивлячись на нього

своїми совиними очима.

Проспер вів далі:

— Він у вас гарячий, як люлька, чоловік ваш, з ліжка не встає. Так от, я б його примусив висиджувати яйця.

Тітка Туан скам’яніла, втупившись очима в лукаве обличчя селянина, — думала, що з неї глузують. А той пояснював свою думку:

— Я поклав би йому п’ятеро яєць під одну *руку й п’ятеро під другу того самого дня, коли квочка сяде на яйця. А як курчата вилупляться, я б їх одніс до квочки, хай виховує. Ото б розвелось у вас курей.

Стара здивовано спитала:

— Хіба ж так можна?

— Можна. А чому б ні? Виводять же курчат у теплій коробці. Тож їх можна висидіти й у ліжку.

Вражена такими міркуваннями, вона відразу стихла й відійшла, задумана.

Десь через тиждень стара принесла до Туана повний фартух яєць і сказала:

— Я посадила жовту на десятеро яєць. А ось і тобі десятеро. Стережись, щоб не почавити.

Туан розгублено спитав:

— Що тобі треба?

Вона відповіла:

— Треба, щоб ти курчат висиджував, дармоїде.

Спочатку Туан засміявся, але стара стала наполягати.

Він розсердився, ошкірився й рішуче відмовився підкласти курячі зародки собі попід пахви.

Але розлючена стара просичала:

— Поки не візьмеш яєць, не даватиму тобі їсти! Подивимось, на чиє вийде.

Стурбований Туан не відповів.

Почувши, що дзвони б’ють дванадцяту годину, він гукнув:

— Гей, мати, юшка вже зварилась?

Стара крикнула з кухні:

— Для тебе нема юшки, товсте ледащо!

Він гадав, що вона жартує, й чекав, потім став просити, скаржитись, лаятись, розпачливо повертався то «на південь», то «на північ», бив кулаком у стінку. Зрештою мусив скоритись і дався покласти собі п’ятеро яєчок під лівий бік. Після чого одержав обід.

Прийшовши, його друзі подумали, що йому зовсім погано, такий він був чудний і засмучений.

Потім, як завжди, почали грати, але Туанові, здавалось, не було з того ніякої розваги, і рукою він ворушив ледь-ледь, дуже погано.

— У тебе немов зв’язані руки, — сказав Орлявіль.

Туан відповів:

— Ага, мені щось давить у плече.

Раптом до шинку хтось увійшов. Гравці замовкли.

Це був мер із своїм заступником. Вони попросили по чарці коньяку й заговорили про місцеві справи. Вони балакали півголосом; Туан хотів був притулитися вухом до стіни й, зробивши різкий поворот «на північ», влаштував у ліжку яєчню.

На його прокльони прибігла тітка Туан і, здогадавшись про біду, притьмом розкрила його. Обурена, надто захекана, щоб говорити, вона стояла спочатку непорушно перед жовтою припаркою, що прилипла до боку її чоловіка. Потім, тремтячи з люті, кинулась на паралітика й почала щосили лупити його по череву, як ото б’ють праником білизну на ставку. Вона молотила кулаками швидко-швидко, з глухим стукотом, наче заєць по барабану.

Туанові друзі сміялися, аж падали, кашляли, чхали, охкали, а товстун обережно боронився від наскоків дружини, щоб не потовкти решти яєць, які лежали з другого боку.

Ill

Нарешті Туан поступився. Він мусив висиджувати яйця, зрікшись гри в доміно, усіх рухів, бо за кожне розчавлене яйце вража баба морила його голодом.

Він нерухомо лежав горілиць, втупивши очі в стелю, розкинувши ру^и, немов крила, гріючи собою курячі зародки в білій шкаралущі.

Відтепер він балакав тільки пошепки, немов боячись не те що рухатися, а навіть шелестіти, і все турбувався за жовту квочку, яка відбувала в курнику ту ж повинність, що й він.

Він питав у жінки:

— А жовту годували сьогодні?

Стара ходила від курей до чоловіка й від чоловіка до курей, заклопотана, обтяжена турботами про майбутніх курчат, що висиджувалися і в ліжку, і в курнику.

Сусіди, котрі знали про цю історію, з цікавістю заходили до шинку й статечно питали про здоров’я Туана. Вони підступали до нього навшпиньки, немов до хворого, й співчутливо питали:

— Ну що.? Як воно там?

Туан відповідав:

— Та воно нічого, але мені аж млосно, так воно гріє. У мене аж дрижаки біжать по шкірі.

І от якось уранці жінка ввійшла до нього дуже схвильована й повідомила:

— У жовтої семеро вивелось. Троє бовтунів.

У Туана сильно закалатало серце: скільки ж виведеться в нього?

— А скоро це буде? — спитав він з тривогою, ніби жінка, що має стати матір’ю.

Стара, боячись невдачі, відповіла люто:

— Треба гадати, скоро!

Вони стали чекати. Попереджені про близький час, зійшлися й Туанові друзі, непокоячись і собі.

По всьому селу тільки про це й говорили, тільки й бігали щось дізнатися до сусідів.

Десь близько третьої години Туан задрімав. Він спав тепер півдня. Раптом він прокинувся від незвичайного лоскоту під правим боком. Застромив туди ліву руку — і щось живе, все в жовтому пуху, заворушилося в нього лід пальцями.

Він так схвилювався, що закричав і випустив курча, а те

побігло йому по грудях. У шинку було повно люду. Всі кинулись до дверей, набилися в комірчину, оточили Туано-ве ліжко, немов балаган штукаря, а стара, прибігши, обережно вийняла пуцьвірінка, який заплутався в чоловіковій бороді.

Усі мовчали. День був теплий, квітневий. В одчинені вікна чути було, як жовта курка квоктанням скликала своїх новонароджених діток.

Туан, аж упрівши з хвилювання, з нудоти, з тривоги, бурмотів:

— У мене це одне оце зараз вивелося, під лівим боком.

Жінка засунула в ліжко довіу кощаву руку й витягла

друге курча спритно й обережно, як баба-пупорізка.

Сусідам захотілося подивитись на нього. Курча передавали з рук у руки й розглядали, немов якесь диво.

Далі двадцять хвилин не було жодного курчати, зате потім вилупилося аж четверо.

Глядачі загомоніли. А Туан усміхався, задоволений таким успіхом, — він починав пишатися своїм незвичайним батьківством. Ще б пак, не часто побачиш такого, як він! От уже, правда, дотепник!

Він оголосив:

— Шестеро! От, сто чортів, які хрестини!

Люди голосно засміялися. До шинку напхалися нові відвідувачі. Решта ще чекали під дверима. Всі питали одне одного:

— Скільки там у нього?

— Шість штук.

Тітка Туан віднесла до квочки цей новий приплід, а та розгублено квоктала, настовбурчивши пір’я й широко розгортаючи крила, щоб накрити всіх своїх курчат, число яких зростало на очах.

— Ось іще одне! — гукнув Туан.

Проте він помилився — їх було троє! Оце так успіх!

Останнє вилупилося о сьомій годині вечора. Всі яєчка були добрі! І Туан, що аж нестямився в радості, переможно цілував у спинку тендітного голопуцька, трохи не задушивши його губами. Він хотів залишити останнє курчатко в ліжку до другого дня, охоплений материнською ніжністю до манюсінької істоти, якій дав життя, — але стара віднесла й це, як інших, не слухаючи чоловікових нарікань.

Захоплені свідки почали розходитися, обговорюючи цю подію; один тільки Орлявіль, що лишився останній, запитав:

— Дядьку Туане, ти ж мене першого пригостиш смаженими курчатами, правда?

На думку про смаженину Туанове обличчя засяло, і товстун відповів: