15. Не доїжджаючи Верони, Респондент узявся цитувати Шекспіра не зовсім точно англійською, а також українською, польською та російською. Просив порівнювати якість перекладу. Доктор (від цього?) мало не потовк зустрічний «опель-кадет».
16. Між Вероною та Падуєю Респондент уперше зауважив виноградники, хоч насправді вони виникали й раніше. Респондент шалено активізувався і щохвилини просив зупинити авто, вдихнути повітря, співати разом з ним, дати йому «чогось кайфового» (віскі «Джім Бім», чверть пляшки просто з пляшки).
17. Неподалік розв'язки перед Местре-Маргерою (траса Е70), Респондент закликав нас підібрати якусь божевільну молоду італійку, що намагалася зупиняти авта. Респондент заявив при цьому, що давно не бачив таких сильних жіночих ніг, обтягнутих чорним.
18. Щойно після Местре мені вдалось остаточно переконати Респондента, що за згаданою жінкою (дівчиною?) повертатися все ж не варто. Це було досягнуто ціною вливання у Респондента чергової дози, якої Респондент вимагав з потроєною невідпорністю (знаний Монсиньйорові настій «Падуча зірка», на три чверті (!) розведений мінеральною водою «Люцифер»).
19. Після спожиття означеного дрінку (трунку) Респондентові немов заціпило фактично до самої Венеції. Навіть відомий Понте делля Ліберта при в'їзді на Острови не справив на нього враження.
20. Близько 17-ї год. ми досягли Островів і припаркувалися в околицях Тронкетто. Дорогою від паркінгу до зупинки водяного трамваю № 1 (надалі — вапоретто) Респондент сяк-так оклигав.
21. На зупинці (кінцева, Тронкетто) було досить велике з'юрмлення мешканців та гостей Венеції. Респондент ізнову ожив при всіданні до вапоретто, коли почув близько себе у штовханині, як хтось когось назвав «putana». Респондент тут-таки заявив, що італійці дуже схожі на українців.
22. Під час пропливання від Тронкетто до П'яццале Рома Респондент зауважив, що Венеція зовсім нецікаве місто.
23. На П'яццале Рома Респондент звільнив сидяче місце для якоїсь пані в пончо і панчохах, а мені й Докторові повідомив, що венеційки дивляться прямо в очі, після чого до самої Ферровії намагався ловити погляди присутніх на палубі жінок і увесь час вертів головою.
24. На Ферровії Респондент виявив шалене здивування тим, що Венеція має залізничну станцію. Респондент сказав, що «це змінює деякі моменти».
25. Пропливаючи під мостом Скальці, Респондент наголосив, що в його школі вчився хлопчик на прізвище Скальський.
26. Звернувши увагу Респондента на першу визначну споруду — церкву Сан-Джеремія ліворуч, я почула від нього віршований експромт, в якому «Джеремія» римувалося з «веремія», а «водолія» з «содомія».
27. На Ріва ді Б'ясіо зайшло ще більше пасажирів, так що зробилося зовсім тісно, внаслідок чого Респондент почав підморгувати ластовинній рудулі з курячою зовнішністю, в наплічнику і гірських че ревиках, здається, голландці, карячкуватій і низькорослій настільки, що своїм дзьобом уперлася Респондентові в живіт. У зв'язку з цим Респондентові було не до пишнот палацу Корнер Контаріні, на який я всіма силами хотіла звернути його увагу.
28. На Санта Маркуоля я все ж повважала за необхідне потягнути Респондента за рукав і вказати йому на Музей історії природи, почувши від Респондента у відповідь, що це саме те, чого йому треба і заради чого він, мовляв, сюди приїхав. Безперечно, Респондент казав неправду.
29. Після зупинки на Санта Маркуоля місць у вапоретто зробилося трохи більше, однак згадувана руда голландська квочка так і не відходила від Респондентового тіла, ніби прилипла до нього. Забігаючи наперед, повідомлю, що так вона об нього й терлася до самого Ка'д'Оро.
30. Коли ліворуч від нас проплив з усією своєю зграбністю палаццо Вендрамін-Калерджі, у вікнах якого вже загорялися перші вечірні світла, я розповіла Респондентові про те, що до кінця березня тут розташоване казино, одне з найазартніших у світі. Респондент у відповідь на це поцікавився, чи не з'являється іноді над його зеленими столами привид композитора Вагнера, чим виявив певну обізнаність із ситуацією.
31. До Санта Стає ми проминули ще декілька, менш значних, палаців, які виникали по обидва боки Каналь Ґранде. Щоразу більше електричних світел спалахувало довкола нас, особливо увиразнюючи риси Респондентового лиця, тонкі губи, ліву брову.
32. Праворуч від нас були палаци: Баттаджія, Трон, Пріулі. Ліворуч: Еріццо і Барбаріго, а потім Ґуссон.
33. Показуючи Респондентові просвітлений Ка'Пезаро, я не забула сказати, що в ньому містяться відразу дві галереї, проте, як мені здалося, Респондент був до цього цілком неуважним. Щоправда, вже за хвилину, коли перед нами виник бароковий Корнер делля Регіна, Респондент кинув мимохідь, що незле було би в його стінах лишити свою душу. Зі слів Респондента роблю висновок: Респондент уже кимось поінформований про те, що нині у стінах Корнер делля Регіна міститься ломбард.
34. На Ка'д'Оро нарешті зійшла руда засранка. Ерекції, смію припускати, все ж не відбулося, а проте, підозріло пожвавлений, Респондент висунув низку запитань, не на кожне з яких я могла відразу дати відповідь. Респондента цікавило: яка пересічна глибина Каналь Ґранде? яка вона у найглибшому місці? зі скількох островів складається в цілому Венеція? чи існують якісь норми, згідно з якими довжина гондоль не повинна перевищувати? якщо правда, що Венеція поступово занурюється в морську безодню, то з якою швидкістю це відбувається? на рік? на годину? на секунду? чи робляться певні спроби не допустити затоплення Венеції? якщо робляться, то які? чи водиться в каналах риба? за яким принципом діє венеційська міська каналізація? чи наявність нечистот у місцевих водах досліджується за допомогою спеціяльних приладів? чи не досліджується? і чому щойно тепер він почав розуміти, що мої очі мають зелений колір?
35. Я відповідала на це, що Венецію змушені були заснувати втікачі, рятуючись на островах від гуннів та ланґобардів; що візантійські впливи з раннього середньовіччя дотепер тут відчутні; що все золото світу пливло сюди протягом століть; що Венеції боялися всі без винятку у Старому Світі включно з вікінгами та сельджуками; що тільки Наполеон зумів позбавити її дівоцтва; що ояснений палац позаду нас — то, власне, і є Ка'д'Оро, де у внутрішньому дворі, вимощеному цеглою, з рудими стінами, на тлі яких вимальовуються біло мармурові сходи, влітку 86-го року я бачила живого єдинорога, а був то єдиноріг тужноголосий, себто unicornis absurdus — майже ніде не згадуваний і не описуваний напівпримарний підвид, — і він торкнувся мого лона; що я тільки зараз помітила, наскільки в нього, Респондента, довгі красиві пальці.
36. І поки тривали запитання-відповіді, ми пройшли повз Ка'да Мосто, про який мені чогось захотілося сказати, що колись у ньому розташовувався знаменитий готель «Леон Б'янко», що в покоях його і досі трапляються речі, забуті неуважними гостями з-перед кількох століть, як, наприклад, віяла, зубочистки, шпильки для заколювання суперників, стрічки та підв'язки, кокарди і страусові пера, а незнищимі плями на простирадлах свідчать про деякі інтимні сторони в житті багатьох коронованих осіб, як знову ж таки, наприклад, російський цісаревич Павло, котрий зупинявся тут із невідомою супутницею, про що навіть у цих же стінах накручено незлу еротичну комедійку. Респондент відказав на це, що то була його, цісаревича, шлюбна дружина, князівна, здається, Померанська і Шлезвіг-Голштинська або щось подібне.
37. Я вже й не згадую тут про палаци Фонтана, Сагредо, Мікель делле Кольонне, як і, зрештою, про Морозіні-Брандолін.
38. Не можу, щоправда, не згадати про палац дель Камерленгі.
39. Про Доктора теж не можу не згадати: під час усієї плавби він був мовчазним і невиспаним, за що я страшенно вдячна йому.
40. На мості Ріальто вже починалася променада у світлі перших ліхтарів. Респондент повідомив, що подібне скупчення людей тут бачено лише п'ятсот п'ятдесят років тому. Прошу третю канцелярію дослідницько-пошукового підвідділу з'ясувати, до чого це було мовлено.
