З останніми акордами Гординя прилипла вустами мені до шиї й так на мені повисла. Щоб її прискромити трохи, я змушений був навіть ляпнути її по сідницях Смиренності. Аж після цього вона відпала. Зрештою, причини відпадання могли бути й інші, скажімо, пронизливий Даппертуттів голос, який прокричав нетривалий антракт. Задихані гості розбрелися в пошуках тістечок і напоїв. Дежавю зграбно приймав гратуляції й давав відразу декілька інтерв'ю. Музиканти сховали до футлярів лютні й віоли і похнюплено-скривлено, ніби в'язні на страту, вийшли по одному геть: Весна, Літо, Осінь, Зима.

Я присів коло вікна в надії бодай щось побачити: якусь чайку на гребені хвиль, якусь рибину, хмару, якийсь уламок весла. Чи, наприклад, Аду. Але наді мною тут-таки виникла Шпала Шалайзер і повідомила, ніби я «фантастично гарно танцюю».

— When? — запитала вона.

— What? — удав я наївняка.

— Shit! — загиготала вона і, плеснувши мене що є сили по плечу, відійшла.

— By! — зашкірився я їй услід і навіть помахав.

Іди к хрінам, любко моя заокеанська.

Я все витримаю. Все витримаю. Я повторив це сто п'ятнадцять разів: я витримаю. На сто шістнадцятому слово було надано Альбораку Джабраїлі.

Я не надто слухав його, хоч і берет, прострелений на місці кокарди, і плямистий камуфляж, і старий радянський протигаз на боці справляли враження. Альборак говорив щось про «постмодернізм у політиці», підкресливши на початку, що прибув безпосередньо з «терену бойових дій», тільки я не дослухав кого проти кого й навіщо. До того ж, учора він казав, ніби приїхав ровером верхи зі Швеції.

Альбораків текст являв собою нав'язливу суміш алюзій, іншомовних цитат, висловів у лапках, всередині яких виникали інші лапки, лапок було більше, ніж усіх інших знаків, разом узятих, за дужку він виносив найнесуттєвіше, а найважливіше скромно ховав у дужках, наче такий собі напівзайвий додаток, до того ж грати словами почав уже з першого речення, коли нагадав, як «у 14-му році в Сараєві з Принципу був застрелений австрійський архикнязь». Ця фігура середнього пілотажу була підтримана оплесками присутніх — так піднаторіла в джазі публіка реагує посеред композиції на який-небудь особливо заламаний септакорд. Невдовзі після цього окрилений Альборак хвацько заримував Балкан з вулканом, облаяв столицю Албанії як «донедавна місто тиранів», порівняв Югославію з розшматованою піццою (вочевидь, пам'ятаючи, що по-словенськи «піцца» — з одним «ц» — означає щось інше, вологе і потаємне), Австро-Угорщину нарік «текстом, який так ніхто й ніколи не дочитав унаслідок його еклектичності», водночас пересуваючи, ніби фігури по шахівниці, античних та біблійних героїв, гостро засудив якихось «ослів з Осло», ніби ненароком переплутав Венецію з Віднем, Латинську Америку порівняв із канібальською ресторацією, де фірмовою стравою номер один виступає «гарматне м'ясо», демократичну Росію назвав печеним льодом, про Європу висловився, що вона має «Езопів комплекс», а рік світової загибелі Карнавалу вивів за допомогою окремої формули, де Х — період незавершеного будівництва Вавилонської вежі, Y — швидкість поширення Тисячолітнього Царства, Z — Число Звіра (константа), а n — порядковий номер цивілізації.

Завершив обуреною заявою з приводу викрадення у Венеції його «alter ego і найближчого товариша», з яким об'їздив дев'яносто три країни світу і сім разів перетинав екватор «у найгарячіших точках». Згуба такого кшталту, продовжував, може бути розцінена «або як політична провокація, або як кримінальний злочин, що має на меті брутальний випад проти національних (Альборак Джабраїлі) та біологічних (його кінь) меншин». Промовець застерігав за собою «можливість удатися до „міжнародних“ „правових“ „інституцій“». Додав, що усе ж «покладається» на «здоровий» глузд і «гуманні» почуття невідомих («?») зловмисників і далекий «від» того, «аби» звинувачувати в події, що «трапилась», увесь дружній «венеційський народ». Лайза Шейла Шалайзер першою поставила свій підпис під зачитаним документом, зазначив Альборак і дав зрозуміти, що всі повинні приєднатися.

Поліція міста вже знає про цей прикрий випадок, запевнив у відповідь секретар Даппертутто. Фотографії коня передано на всі дільниці. Існують, щоправда, деякі складності, пов'язані з тим, що двоколісний приятель нашого друга міг бути захоплений ісламськими терористами (читай — червоними бригадами) яко заручник. І все ж — хоч би як там було, найпрофесійніші слідчі нишпорки вже взялися за справу. Нам же залишається кріпитися духом і всупереч усьому таки продовжувати наш семінар, зберігаючи твердість і надію на те, що вже завтра уславлений Росинант привітає нас під цими стінами своїм радісним іржанням.

— До завтра всі вільні, — проскрипів з місця головуючий Казаллегра, так і не розплющивши очей.

Монсиньйорові уклінно депешую:

У неділю, 7 березня, пильнування Респондента було перебрано мною (з огляду на нібито нездужання Церіни). З причини своїх (Монсиньйор мені вибачить деяку різкість) нібито бабських болячок Церіна категорично відмовилася покидати готель (обстежувати себе вона не далася, з чого й випливають мої сумніви у справжності захворювання). Таким чином, я супроводжував Респондента і протягом довгих годин був неподалік від нього (про що Респондент ані не здогадувався). Скориставшися з кліматичних умов (Венецією зранку заволодів густезний туман), я сів Респондентові на хвіст і залишався при ньому так довго, як міг (до пізнього пополудня, по-іншому надвечір'я). Це не належить виключно до моїх обов'язків (про що Монсиньйорові можуть невірно доповідати). Однак я звик уже на службі в Монсиньйора виконувати не лише свої обов'язки (прошу не розцінювати як скаргу).

Ранковий Респондент виглядав зле (загальна млявість, деяка вим'ятість обличчя, з підпухлістю очей та повік). Враження було, що він погано або мало спав (або спав і погано, і мало). Поведінка Респондента під час семінарських слухань може бути охарактеризована як невиразна (часті визирання з вікна, хронічна неуважність, відсутність поглядів). У той же час Респондентові когось явно бракувало (я здогадуюся, кого, але не буду). У міру розсіювання туману (надалі погода була сонячною) Респондент набував певних типових для себе ознак (блукання вишкіру, протирання окулярів, інше). Під час запропонованого учасникам танцю (релятивізм гріхів і чеснот) Респондента було запрошено Гординею-Смиренням (Txss). Респондент поводив себе хтиво, як цап (перепрошую Монсиньйора). Його бідолашна партнерка ледве випручалася з цих павучих обіймів (ще раз перепрошую) тільки ціною втраченої дівочої цноти.

По закінченні танцю Респондент причепився до іншої особи з жіночими статевими ознаками (теж учасниця семінару, справжнє прізвище Цукеркандель). Дозволяючи собі непристойні вислови і жести, Респондент спонукав Цукеркандель до злягання (час і місце їхньої зустрічі — в наступному повідомленні).

На цьому семінарські читання було призупинено (якесь непорозуміння з Кентавром, підозрюю неузгодженість у діях сектора нещасних випадків та підвідділу викрадень).

Подальше пильнування Респондента складалося для мене вкрай непросто у зв'язку з повним розсіянням туману і неможливістю близького супроводжування (прошу Монсиньйора врахувати бодай при розподілі чайових). Переправлений разом з усіма через канал Сан Марко, Респондент проте зійшов на Ріва дельї Скьявоні (потяг крові?) і рушив на схід до зупинки Сан Дзаккарія. Там деякий час вивчав видобуту з кишені мапу (роззираючись більше по навколишньому жіноцтву). Врешті Респондент махнув рукою (на що?) і рушив пішки у північному напрямі (я йшов на відстані десяти метрів за ним). Йти назирці за Респондентом вельми нелегко, оскільки Респондент ходить не так, як інші респонденти (прошу зважити на мій досвід). Респондент має звичку раптово зупинятися, розвертатися, витягати мапу, йти назад, ще раз дивитися в мапу, втрачати орієнтацію, зосереджувати увагу на всіляких сміховинних дурницях (паперових квітах, смітниках, сохнучій жіночій білизні — секторові аномалій перевірити на предмет фетишизму). З тяжкою бідою доплентавшись до Кампо Сан Дзаккарія, Респондент зайшов усередину однойменної церкви, де пробув тридцять одну хвилину з невідомою метою (я залишався на площі). Виходячи з церкви, Респондент по-блюзнірськи осінив себе хрестом (тьху!) і вклонився (цікаво кому?).