У Львові Карін став свідком арешту якогось єврея. Коли його привели в контррозвідку, “один із Петлюрівців, відомих на Україні (як) “Ангел”, указав, що він бачив затриманого у Віниці як співробітника Чека. Почалося слідство, не знаю, чи велося воно, чи ні, – писав Карін-Даниленко, – але факт той, що затриманого били залізом у груди, встромляли під нігті голки... Це робили старшини-інтелігенти...”

Свої враження про перебування в ППШ Карін сформулював так: “Петлюра і Тютюнник є співробітниками Польського Генерального Штабу, їхня робота явно проводиться під прапором Польського Генерального Штабу... Всі гроші видає тільки Польський поручик; фабрикація і постачання фіктивними документами цілком у руках Польського поручика... Самої назви Петлюрівського чи... іншого штабу, відмінного від Польського, не існує – штаб тільки Польський. Говорять, що це потрібно для мирного договору (між поляками і Росією). Тютюнник у прокламаціях (відозвах) пише “Начальник Штабу”, але фактично такого немає. Тютюнник у Петлюрівській роботі представляється трохи диктатором. Сам же Петлюра живе в Тарнові на квартирі, яку охороняють польські жандарми...”

Про українських старшин, які працювали у штабі, Карін писав: “Живуть у жахливих умовах, брудні, обірвані, напівголодні, одержують по 250 марок добових, у той час як прожитковий мінімум 700 – 1000 марок. Один із них, Катеринославець, – продовжував Карін, – у розмові про уряд Петлюри і його роботу сказав між іншим: “То чи знаєте Ви, чим займається наш уряд? У нас ще немає території, а вони роблять призначення, де хто буде яким комісаром. Ці призначенці тепер б’ються один з одним, відвойовуючи кращі містечка, влаштовуючи один проти іншого всілякі інтриги. Міністерство залізничних доріг займається тим, що, сидячи, думає, як би перебудувати в Україні залізниці... (на) вузькоколійки для сполучення безпосередньо Київ – Варшава...”

Під час розмов у Львові “з петлюрівськими старшинами” чекіст не раз чув “нотки роздратування проти... всього”. Вони говорили: “Якби комуністи не розстріляли би нас, то ми б усі повернулися на Україну”.

Одержавши від Тютюнника наказ отаману Новицькому, Карін вирушив в Україну... Під час бесіди в Корці з начальником пункту експозитури сотником Клембовським (у присутності помічника начальника Новоград-Волинського району Стаха) Каріну вдалося встановити, що явочні квартири начальника цього району сотника Ярощука знаходяться у селах Мокляки і Ємільчине...

Вже в Мокляках, розмовляючи з панотцем, Карін довідався, що той безпосередньо зв’язаний із повстанським комітетом району “і добре інформований... представниками від різних Повстанкомів”, що відпочивають у нього перед переходом кордону чи після.

Священик казав, “що якби Повстанські організації скрізь були в такій боєздатності, як у їхньому районі, то за вдало налагодженого зв’язку можна було б впродовж трьох днів підняти повстання по всій Україні, комуністів можна було б впродовж тижня стерти в порошок. За його словами, кожне село може дати до 100 озброєних кавалеристів, тільки без сідел. Нехай тільки, мовляв, прогримить клич”.

Та клич “прогримів”, коли вже було пізно. Коли Карін і каріни зробили вже свою каїнову справу...

Конкретні результати своєї поїздки до Львова Сергій Карін-Даниленко окреслив так:

– до Волинської губернської ЧК передав інформацію про Сидора Свідерського з с. Дубичі, який організував мережу інформаторів;

– повідомив в Особливий відділ №7 прикордонних військ, що у Новограді-Волинському, про повстанський комітет у цьому районі на чолі з сотником Ярощуком, про розвідника Вацлава-Лукаша та перехід через кордон загону генерала-хорунжого Василя Нельговського, внаслідок чого до його відділу влито сексота;

– вислав телеграми в Жмеринку (через особливий відділ №7), щоб затримали помічника начальника Вінницького повстанського району Лісового, в яких зазначено прикмети (“Коли ми виїжджали зі Львова, – доповідав Карін, – він віз кожух, чоботи і костюм, загорнені в папір. На цьому згортку я зробив непомітно хрест олівцем”);

– надав (для розсилання всім прикордонним філіям Особливого відділу №7) зразки документів, виданих Польським генеральним штабом для проїзду в Україні;

– довідався про існування організації, начальником якої є Березняк, а членами – Королько, Коваленко, Гуржос та інші, зв’язатися з якою можна через Володимира Новицького.

– одержав у Генеральному штабі наказ для Новицького, явки, паролі тощо.

Слід сказати, що завдяки Каріну та іншим сексотам (сотнику Георгієві Заярному /агент “121”/, помічнику начальника ППШ полковнику Добротворському, агенту Нестеренку, підполковнику Снігіріву, сотнику Петрові Жидківському, полковнику Ємельянову, дружині особистого секретаря Симона Петлюри та іншим) було потоплено в крові частини Української повстанської армії Другого зимового походу...

Інформації від більшовицьких шпигунів про похід повстанської армії в Україну було так багато, що ВУЧК засумнівалась у достовірності агентурних даних, мовляв, це може бути дезінформація з боку ППШ...

“Що ж стосується мого висновку і погляду на подальшу розробку, – завершував свій звіт Сергій Карін, – то в наших інтересах ліквідувати якнайбільше організацій цілком, поки ж давати свободу дій у роботі організацій, цим ми за допомогою зв’язків можемо бути в курсі всього повстанського руху в Україні. В такий спосіб можна буде вибирати найзручніші шляхи боротьби з ворогом Революції і мирного будівництва Пролетарських Держав...”

Карін з’ясував керівництву ЧК важливі подробиці діяльності Єлисаветградського повстанкому Володимира Новицького. Виявилося, що до його складу входило аж 14 чоловік (серед них два сексоти – Карін і Петренко). Крім Єлисаветградщини, повстанський комітет охоплював частину Звенигородського і Первомайського повітів. У його розпорядженні було до 150 озброєних осіб, ручний кулемет, 10 коней, 5 сідел.

Звіт Каріна-Даниленка ліг в основу справи Єлисаветградського повстанського комітету (відділ “Нарпомста”).

Внаслідок інформацій Каріна в Єлисаветградський повіт для боротьби з українським підпіллям виїхали “усі кращі працівники” ЧК. Так принаймні стверджував начальник 3-го відділення Особливого відділу ВУЧК. Він висловив сподівання, що зусилля чекістів не пропадуть марно і Єлисаветградська підпільна організація буде розгромлена...

Надії чекіста не обманули. Ба більше, фіаско Єлисаветградського повстанкому призвело до розбиття Холодноярської організації, безпосередньо пов’язаної з єлисаветградськими підпільниками... Були розгромлені й інші повстанкоми, на яких дав інформацію Карін.

Каріна ж за зраду українського народу нагородили золотим годинником, напевно “трофейним”, знятим із руки якоїсь жертви. Та перевели в центральний апарат ЧК, щоб він міг повніше виявити своє сатанинське вміння спроваджувати людей зі світу, якщо вони ставали на імперському шляху російського народу...

1923 року в кабінеті голови ҐПУ Всеволода Балицького відбулася знаменна зустріч провокатора Сергія Каріна-Даниленка та колишнього керівника повстансько-партизанського штабу Юрка Тютюнника, якого ҐПУ виманило в Україну й арештувало.

І знову Тютюнник прорік уже знайому фразу: “Перед ким можна схилити голову, так це перед ЧК. Добре працює...”

Шкода, що стенограма цієї зустрічі не велася. Повчальна розмова залишилася б для історії. Хоч навряд чи вона була щирою...

Слід сказати, що, визнаючи неперевершені можливості ЧК, Тютюнник мимоволі замовчує власну вину і вину своїх старшин. Адже коли б вони були не такими балакучими і безпечними, то і “всесильна” ЧК нічого б не вдіяла...

Які висновки з цієї історії? Порушення елементарних правил конспірації посадовими особами ППШ та їхніми співпрацівниками (посланцями підпільних організацій) призвели до провалу українських задумів, а відтак до великих жертв...

І знову згадую отамана Орла (Якова Гальчевського)... Недаремно він не довіряв повстансько-партизанському штабу Юрка Тютюнника, тому й наказував своїм посланцям оминати його десятою дорогою, а йти прямо до Петлюри...