Люди проти саламандр! Час уже нарешті сформулювати цю тезу. Адже, по щирості кажучи, кожна нормальна людина інстинктивно ненавидить саламандр, гидує ними і боїться їх. На все людство впала якась крижана тінь жаху. Бо чим іще пояснити те несамовите ласолюбство, ту невситиму жадобу розваг і насолод, ту оргію розбещеності, які опанували наших сучасників? Такого занепаду моралі не знали з тих часів, коли над Римською імперією вже нависала варварська навала. Це не тільки наслідки небувалого матеріального добробуту, а й відчайдушне намагання заглушити страх перед розкладом і загибеллю. Швидше останній келих, поки не настав кінець! Яка ганьба, яке безумство! Здається, наче бог у своєму грізному милосерді дає згнити націям і класам, що котяться до згуби. Хочете прочитати вогненне “мене, текел, фарес”[139], написане над вселюдським бенкетом? Подивіться на світляні написи, що цілими ночами сяють на стінах розпусних міст. Із цього погляду ми, люди, вже наближаємось до саламандр: ми живемо більше вночі, ніж удень.

Якби хоч ті саламандри не були такі жахливо пересічні, пригнічено казав Ікс. Авжеж, вони більш-менш окультурені, але від того стали ще обмеженіші, бо засвоїли з людської цивілізації тільки те, що є в ній пересічного, утилітарного, механічного, шаблонного. Вони стоять поруч людства, як учень Вагнер поруч Фауста; навчаються з тих самих книжок, що й Фауст-людство, із тією тільки різницею, що для них цього вистачає і їх не гризуть ніякі сумніви. Найжахливіше те, що вони розмножили цей перейнятливий, тупуватий і самовдоволений тип цивілізованої посередності в масових масштабах, у мільйонах і мільярдах однакових екземплярів; а втім, ні, я помиляюсь: найстрашніше те, що вони досягли таких успіхів. Вони навчились користуватися машинами й цифрами, і виявилося — цього досить, щоб стати володарями свого світу. Вони знехтували в людській цивілізації все, що в ній є нецілеспрямованого, пов’язаного з грою, фантазією, старовиною, і тим самим викинули з неї все, що в ній є людського, засвоїли тільки її голу практичну, технічну, утилітарну частину. І ця жалюгідна карикатура на людську цивілізацію буйно привітає; вона споруджує дива техніки, оновлює нашу стару планету і врешті починає гіпнотизувати саме людство. Фауст хоче вчитись у свого учня й слуги таємниць успіху й посередності. Людству лишається або зітнутися з саламандрами в небезпечній битві не на життя, а на смерть, або неминуче осаламандритись. Щодо мене, меланхолійно закінчував Ікс, то я б волів бачити перше.

Отже, провадив невідомий автор, Ікс попереджує вас. Ще є змога скинути з себе те холодне й слизьке кільце, що стискає всіх нас. Ми повинні спекатись саламандр, їх уже забагато; вони озброєні й можуть обернути проти нас бойову силу, про могутність якої ми не знаємо майже нічого. Але навіть їхня численність і сила не така небезпечна для нас, як їхня переможна, тріумфальна неповноцінність. Я не знаю, чого нам треба боятися більше: чи їхньої людської цивілізованості, чи їхньої звірячої, холодної, підступної жорстокості; але те й друге в сукупності складає щось настільки жахливе, майже сатанинське, що годі уявити його. В ім’я культури, в ім’я християнства й людства ми повинні звільнитись від саламандр.

І анонімний апостол вигукував:

Перестаньте давати їм роботу, відмовтесь від їхніх послуг, облиште їх, нехай перебираються куди хочуть і там живляться самі, як інші жителі вод! Природа сама вже якось дасть собі раду з їх надлишком; аби тільки люди, людська цивілізація й людська історія не працювали далі на саламандр!

І перестаньте постачати їх зброєю, киньте забезпечувати їх металами та вибуховими речовинами, не посилайте їм більше наших машин і товарів! Тоді ви не будете давати тиграм зуби, а зміям отруту; не будете розпалювати вулкани й розкопувати греблі, відкриваючи шлях повені. Забороніть це постачання в усіх морях, поставте саламандр поза законом, прокляніть їх і відлучіть від нашого світу.

Хай усе людство готується обороняти своє існування зі зброєю в руках; хай з ініціативи Ліги націй, шведського короля або папи римського збереться всесвітня конференція всіх цивілізованих держав і створить всесвітній союз чи принаймні об’єднання всіх християнських націй проти саламандр! Настала вирішальна мить, коли під страхітливим тиском саламандрової загрози й людської відповідальності може вдатися те, для чого було замало світової війни з усіма її незліченними жертвами: утворення Сполучених Штатів Світу! Дай боже! Якби це вийшло, тоді б саламандри з’явились у світ не даремно, а були б знаряддям божим.

Цей патетичний памфлет викликав жваві відгуки серед найширшої публіки. Літні дами насамперед погоджувалися з тим, що настав небувалий занепад моральності. Натомість у економічних рубриках газет цілком слушно нагадувалося, що торгівлю з саламандрами не можна обмежувати, бо це викликало б значний спад виробництва й тяжку кризу в багатьох галузях промисловості. Та й сільське господарство тепер значною мірою залежить від величезного збуту кукурудзи, картоплі та інших продуктів для годівлі саламандр; і якби їх кількість зменшилася, дуже різко впали б ціни на продовольчому ринку, а це поставило б хліборобів на грані руїни. Що ж до Ліги націй проти саламандр, то всі впливові політичні інстанції твердили, що вона була б зайвою: адже ми вже маємо, по-перше, Лігу націй, а по-друге — Лондонську конвенцію, в якій приморські держави зобов’язались не постачати своїм саламандрам важкого озброєння. Та й нелегко вимагати такого роззброєння від держави, яка не має певності, чи інша приморська держава не озброює потай своїх саламандр, підвищуючи тим свій військовий потенціал на шкоду сусідам. Так само жодна держава й жодний континент не можуть присилувати своїх саламандр, щоб вони кудись переселилися — хоч би вже через те, що так вони небажаним чином піднесли б, по-перше, збут промисловості й сільськогосподарської продукції інших держав чи континентів, а по-друге — їхню військову могутність. І таких заперечень, з якими мусила погодитись кожна розумна людина, було наведено багато.

І все ж памфлет “Ікс остерігає” справив на людство неабиякий вплив. Майже в усіх країнах почав ширитись рух проти саламандр, виникали Спілки боротьби з саламандрами, Клуби антисаламандристів, Комітети захисту людства й багато інших організацій такого типу. Делегатів-саламандр у Женеві обсипали лайкою, коли вони йшли на тисяча двісті тринадцяте засідання Комісії для вивчення Саламандрового Питання. На дощаних огорожах понад морськими узбережжями стали з’являтись погрозливі написи, як-от: “Смерть саламандрам”, “Геть саламандр” тощо. Багато саламандр закидали камінням, і жодна з них вже не наважувалась вистромити голову з води вдень. Одначе з їхнього боку не було ніяких виявів протесту чи спроб дати відсіч. Вони були просто невидимі, принаймні вдень, і люди, що зазирали через їхні огорожі, бачили тільки безкрає море, що байдуже шуміло. “Ти ба, які паскуди, — казали люди з ненавистю. — Навіть не показуються”. І в цій гнітючій тиші загримів так званий

ЗЕМЛЕТРУС У ЛУЇЗІАНІ.

11 листопада о першій годині ночі в Нью-Орлеані відчули сильний підземний поштовх. У негритянських кварталах завалилось кілька халуп; люди в паніці вибігали надвір, але поштовх не повторився, тільки раптом налетів ревучий шквал, що потрощив шибки й позривав дахи в негритянських завулочках. Кілька десятків людей загинуло. Потім линула злива з багнюки.

Поки орлеанські пожежники поспішали на допомогу до найдужче поруйнованих районів, телеграфні апарати вистукували телеграми з Морган-Сіті, Плакміна, Батон-Ружа і Лафейєта: “SOS! Пришліть рятувальні загони. Нас майже змело землетрусом і ураганом; дамби на Міссісіпі ось-ось прорвуться; пришліть негайно саперів, санітарні машини і всіх чоловіків, здатних працювати!” З Форт-Лівінгстона надійшов тільки лаконічний запит: “Алло, і у вас така сама халепа?” Потім одержано телеграму з Лафейєта: “Увага! Увага! Найтяжчі руйнування в Нью-Айбірії. Сполучення між Нью-Айбірією й Морган-Сіті, здається, перерване. Пошліть туди допомогу!” Після цього зателефонували з Морган-Сіті: “Сполучення з Нью-Айбірією немає. Мабуть, пошкоджено шосе й залізницю. Пошліть пароплави й літаки до затоки Вермільйон! Нам уже нічого не потрібно. У нас близько тридцяти душ загинуло і сто поранено”. Потім надійшла телеграма з Батон-Ружа: “Нас повідомили, що найгірше в Нью-Айбірії. Подбайте насамперед про Нью-Айбірію. Сюди пришліть тільки людей, але скоріш, бо в нас дамби прорвуться. Робимо, що можемо”. Тоді знов по телефону: “Алло, алло, Шрівпорт. Накодочес, Александрія послали рятувальні поїзди до Нью-Айбірії. Алло, алло, Мемфіс, Вінона, Джексон посилають поїзди через Нью-Орлеан. Автомобілі везуть людей до дамб у Батон-Ружі”. І знов: “Алло, алло, говорить Паскагула. У нас кілька загиблих. Чи потрібна вам допомога?”