Литмир - Электронная Библиотека

Не встиг Генрі відбігти в дальній куток камери, як заскреготав замок: чиясь непевна рука всувала в замкову щілину ключ, двері відкрилися й до камери ввірвався крик. Генрі почув безладні вигуки й чітко розрізнив незмінний бойовий клич латиноамериканців: «Бий грінго!»

Генрі чув також, як Рафаель і Педро, входячи до камери, щось бурмотіли. «Він не визнає спільного братерства», – обурювався один, а другий: «Він сказав, щоб я йшов до дідька? Справді він так сказав, Ігнасіо?»

Жандарми в руках тримали рушниці, за ними похитувалися п’яні наглядачі, озброєні хто ножем, хто пістолетом, хто сокиркою, а хто просто пляшкою. Побачивши револьвер у руках Генрі, вони зупинилися, і Педро нетвердою рукою, обмацуючи свою рушницю, пробелькотів:

– Сеньйоре Морган, ви зараз за всіма правилами підете до пекла.

Але Ігнасіо не захотів чекати. Приклавши рушницю до стегна для стійкості, він вистрілив навмання і не влучив: куля вдарила в стінку саме посередині камери, а сам він упав від кулі Генрі. Інші поспішно сховалися в коридор і заходилися обстрілювати камеру.

«Хвалити бога, що стіни такі товсті, тільки б куля не поранила рикошетом», – думав Генрі, ховаючись у кутку за виступом стіни й чекаючи на вибух.

І дочекався: там, де було вікно, тепер зяяла величезна діра. Відлетілий уламок влучив Генрі в голову, і він, непритомніючи, важко впав додолу. Коли ж курява після вибуху розсіялася, Генрі невиразно розрізнив Френка, котрий, здавалося, ніби вплив до нього в камеру. Френк підхопив його на руки й крізь пробоїну в стіні виніс на вулицю. Тут Генрі відразу стало краще. Він побачив Енріко Солано і його молодшого сина Рікардо, які з рушницями стримували натовп, що юрмився у верхній частині вулиці, тим часом як брати-близнюки, Альварадо і Мартінес, стримували юрбу в нижній частині вулиці.

Проте люди збіглися сюди просто з цікавості, ніхто з них і не збирався ризикувати життям і перепиняти шлях кабальєро, котрі підривають стіни й штурмують в’язницю серед білого дня. А тому юрба шанобливо розступилася перед невеликою групою, коли та подалася вулицею вниз.

– Коні чекають нас у сусідньому провулку, – сказав Френк, на ходу стискуючи руку Генрі. – І Леонсія там. За чверть години ми доскачемо до берега, де пришвартована шхуна.

– Слухай-но, а непоганої я навчив тебе пісеньки, – з посмішкою зауважив Генрі. – Коли ти почав її насвистувати, мені здалося, що це прекрасніше, що може бути. Ці собаки так квапилися, що не могли дочекатися завтрашнього ранку. Вони нализалися віскі й вирішили відразу мене прикінчити. Цікава історія з цим віскі. Якийсь кабальєро, що тепер став крамарем, їхав повз в’язницю фургоном, навантаженим цим зіллям, і біля в’язниці фургон розсипався…

– Та навіть шляхетний Нарваес, син Балтазара де Хесус-і-Сервальос-і-Нарваес, сина генерала Нарваеса, якого пам’ятають за його лайливою славою, може стати крамарем, а крамар теж має жити, чи не так, сеньйори? – проговорив Френк голосом того старого.

Генрі весело подивився на нього і з вдячністю сказав:

– Знаєш, Френку, я дуже радий одній обставині, неймовірно радий…

– Якій саме? – запитав Френк, коли вони повертали за ріг, де на них чекали коні.

– Тій, що не відрізав тобі вуха тоді на Тельці, коли поклав тебе на лопатки й ти наполягав, щоб я це зробив.

Розділ VI

Мар’яно Верхара-і-Іхос, начальник поліції Сан-Антоніо, відкинувся на спинку крісла в залі суду й, задоволений собою, зі спокійною посмішкою почав скручувати цигарку. Все відбулося так, як і задумувалося. Він цілий день стежив, аби старенький суддя не зробив і ковтка мескалю, і тепер був винагороджений за це: суддя провів процес і виніс вирок, якого домагався шеф. Він не припустився жодного промаху. Шість утікачів-пеонів було оштрафовано на велику суму й відряджено назад у Сантос на плантацію. Кабальний їхній контракт суд подовжив доти, доки вони відпрацюють штраф. А начальник поліції завдяки цьому став багатшим на двісті американських золотих доларів. «Ці грінго із Сантоса, – посміхнувся він про себе, – люди, з якими варто мати справу. По-перше, вони своїми плантаціями сприяють розвитку країни. А по-друге, і це головне – грошей у них кури не клюють, і вони добре платять за ті дрібні послуги, котрі можу їм зробити».

Він побачив Альвареса Тореса й привітно посміхнувся.

– Послухайте, – сказав іспанець, нахиляючись до вуха начальника поліції. – Ми можемо покінчити з обома цими бісовими Морганами. Оту свиню Генрі завтра повісять. Чому б у такому разі нам не порішити сьогодні й другу свиню – Френка?

Начальник поліції здивовано звів брови.

– Я порадив цьому грінго штурмувати в’язницю. Солано повірили його брехні й тепер заодно з ним. Вони напевно спробують сьогодні увечері напасти. Раніше їм не встигнути. Ваша справа – приготуватися й простежити, щоб Френк Морган був неодмінно вбитий у сутичці.

– Заради чого й чому? – неквапливо запитав начальник поліції. – Мені треба прибрати з дороги Генрі. Що ж до Френка, то нехай повертається до свого улюбленого Нью-Йорка.

– Він має сьогодні ж зникнути, а чому, ви незабаром зрозумієте. Як вам відомо з телеграм, що я надсилаю через урядову радіостанцію і які ви читаєте…

– Даруйте, але така була наша умова, і тому я виклопотав вам дозвіл користуватися урядовою радіостанцією, – нагадав начальник поліції.

– Я на це і не скаржуся, – запевнив його Торес. – Отже, вам відомо, що я маю строго конфіденційні й надзвичайно важливі справи з нью-йоркським Ріганом. – Він приклав руку до нагрудної кишені. – Я щойно одержав від нього нову телеграму. Він вимагає затримати тут свиню Френка ще на місяць, а якщо цей молодик і зовсім не повернеться до Нью-Йорка, то, як я зрозумів сеньйора Рігана, буде ще ліпше. Тож, коли мені поталанить, то й вам буде непогано.

– Однак ви ще не сказали мені, скільки ви за це одержали та скільки одержите, – вирішив промацати ґрунт начальник поліції.

– На це в нас була домовленість приватного характеру, й сума не така вже й велика, як вам здається. Він скнара, цей сеньйор Ріган, страшенний скнара. Проте я чесно поділюся з вами, якщо наша витівка буде успішною.

Начальник поліції задоволено кивнув і поцікавився:

– Мабуть, на тисячу золотом ви ж розраховуєте?

– Гадаю, що так. Не може ж цей ірландський кабан заплатити мені менше; а тоді п’ятсот доларів – ваші, якщо, звичайно, свиня Френк накладе головою в Сан-Антоніо.

– А може, і сто тисяч золотом одержите? – допитував далі начальник поліції.

Торес розсміявся, немов це був жарт.

– В усякому разі не тисячу, – не вгамовувався його співрозмовник.

– Може, розщедриться й дасть більше, – підтвердив Торес. – Цілком можливо, що додасть ще сотень п’ять, тоді, ясна річ, половина цих грошей теж ваша.

– Я негайно рушаю до в’язниці, – запевнив начальник поліції. – Можете покластися на мене, сеньйоре Торес, як я покладаюся на вас. Їдьмо відразу ж, не зволікаючи, і їдьмо разом, аби ви самі могли переконатися, як я підготуюся до зустрічі з Френком Морганом. Я ще не розучився володіти рушницею. А крім того, я скажу трьом жандармам, щоби вони стріляли тільки в нього. То, виходить, цей собака-грінго збирається штурмувати нашу в’язницю? Ходімо. Ходімо швидше.

Начальник поліції звівся й рішуче жбурнув цигарку. Однак він ще не дійшов й до середини кімнати, як до нього підбіг якийсь обірваний спітнілий хлопчисько, смикнув його за рукав і, ледве переводячи дух, плаксиво пропищав:

– У мене для вас важлива новина. Ви мені заплатите за неї, вельмишановний сеньйоре? Я біг без упину.

– Я пошлю тебе, пройдо, до Сан-Хуана, щоб тебе склювали мишоїди! – була відповідь.

Хлопчик навіть зіщулився від такої погрози, але, спонуканий порожнім шлунком, страшною бідністю й бажанням здобути кілька монет, щоб заплатити за вхід на майбутній бій биків, закликав на допомогу всю свою хоробрість і повторив:

– Не забудьте, сеньйоре, що я перший приніс вам цю новину. Я біг без упину, аж задихався, – ви ж самі бачите, сеньйоре. Я все скажу вам, тільки ви, будь ласка, не забудьте, що я перший сказав вам.

17
{"b":"202715","o":1}