1. “Юнкерс” уже підлітав до Бреслау, коли Кранке нарешті повідомили, що з Берліна до них прибуває штурмбанфюрер Краус. У Кранке лишалося кілька хвилин, аби дістатися аеродрому, але все ж устиг зустріти начальство біля самого трапа. Видно, Краус добре усвідомлював зміни, що сталися останнім часом у місті, бо спустився з літака не як раніше, статечно й з почуттям власної гідності, а збіг, перестрибуючи сходинки, й нетерпляче зупинив Кранке, котрий виструнчився для рапорту.

Штурмбанфюрер якось наполохано роззирнувся довкола, наче сподівався побачити на льотному полі російські танки, і Кранке подумав: Краус недалекий від істини — передові танкові частини росіян увірвалися вчора на східну околицю міста й відступили тільки після запеклого кількагодинного бою з фаустпатронниками, полишивши на вузьких вулицях палаючі машини. Проте, певно, вже сьогодні ввечері чи найпізніше завтра підтягнуться головні сили — артилерійську канонаду чути навіть тут, у західному передмісті, і ширяться чутки, що танки червоних обійшли Бреслау й прорвалися мало не до Котбуса.

Кранке підвів руку, вітаючи штурмбанфюрера, вигукнув “хайль Гітлер”, але той не відповів, подивившись на Кранке відчужено й трохи здивовано. Попрямував до “опель-адмірала”, якого досвідчений водій подав мало не до самого “юнкерса”.

Кранке ніяково опустив руку й почимчикував за штурмбанфюрером, нараз відчувши, що приїзд берлінського начальства анітрохи не схвилював і не стривожив його, навпаки— приніс полегшення: гора впала з його плечей, бо в останні дні Кранке, не признаючись навіть самому собі, перебував у повній розгубленості. З одного боку, в штабі армії, котра захищала місто, його запевнили, що росіяни ніколи не візьмуть Бреслау, з другого — ніхто не міг сказати нічого певного про завдання особливої команди “Цепеліна”. З Головного управління імперської безпеки надходили невизначені й часто суперечливі вказівки. Кранке відчував, що все це може обернутися величезними неприємностями для нього, — за широкою ні спиною Крауса почувався трохи затишніше: мабуть, штурмбанфюрер привіз чіткі розпорядження, недаремно ж гнали з самого Берліна порожній “юнкерс”.

Кранке вмостився на задньому сидінні поруч штурмбанфюрера, підняв скло, що відгороджувало їх від шофера, однак проявив витримку й промовчав. Але Краусові було не до дипломатичних тонкощів — запитав прямо:

— Де росіяни?

— Ходять чутки, — ухильно відповів Кранке, — що вчора їхні танки вели бої у східному передмісті.

— І що?

— Не пройшли…

Краус ледь чутно, самими пучками, постукав по шкіряній спинці переднього сидіння.

— Не тіштеся надіями, — сказав просто.

Кранке злякано відсунувся від нього: адже є наказ фюрера, згідно з яким есесівці вішали й розстрілювали панікерів на місці, й за подібні слова могли накласти головою і не такі, як Краус. Видно, штурмбанфюрер одразу здогадався, що саме збентежило Кранке, бо довірливо поклав йому руку на коліно й сказав вагомо:

— Так, Пауль, не тіште себе надіями. Маршал Конєв прорвав нашу оборону й вийшов до Котбуса. Певно, росіяни візьмуть Бреслау в кільце й полишать у тилу. Удар спрямований…

Краус на мить затнувся: йому було важко вимовити це слово, навіть лячно, проте воно начебто висіло в повітрі, й Кранке побілілими губами мало не автоматично прошепотів:

— На Берлін?

— Так, — твердо й спокійно відповів штурмбанфюрер. Нараз він усім тілом повернувся до Кранке, втупився в нього уважно, наче бачив уперше і обмірковував, до якої міри можна довіряти йому.

Кранке зробилося ніяково під цим поглядом, відчув, що зараз штурмбанфюрер відкриє всі карти, скаже, для чого нагально прилетів до Бреслау, певно, це мусило полегшити йому, шефові такої великої і складної організації, як особлива команда “Цепелін”, життя, бо завжди легше виконувати чужі вказівки, ніж самому приймати рішення. Однак цього разу Кранке не відчув полегшення, та й яке в біса полегшення, коли штурмбанфюрер СС і співробітник Головного управління імперської безпеки каже про російські танки під Берліном? А в Берліні ставка самого фюрера!

— Мусимо дивитися правді у вічі, — мовив Краус і відкинувся на спинку сидіння. — Тож, поки можливо, повинні вжити деяких заходів.

“Поки можливо…” Ці слова свідчили про пряму зраду. Ще два дні тому Кранке без жодних мук сумління заарештував би й не таку особу, як Краус, але згадав бензиновий дух від розігрітих моторів “юнкерса”, пілота, який вистрибнув з літака одразу за штурмбанфюрером, і вирішив, що з арештом можна почекати, а зараз треба слухати й зважувати кожне слово, тепер це єдиний вихід для розсудливої людини, а в здоровому глузді Кранке собі ніколи не відмовляв.

Нічого не відповів штурмбанфюрерові, тільки ще трохи відсунувся, дивився спокійно і очікувально. Краус посміхнувся презирливо.

— Розумію вас, гауптштурмфюрере! — мовив мало не офіційно. Він не назвав його, як щойно, Паулем, інтимно й довірливо, однак Кранке ніяк не зреагував на зміну тону. В його становищі головне — витримка, і тепер спочатку вислухати все, що скаже Краус, лише тоді можна зробити безпрограшний хід.

— Так от, гауптштурмфюрере, — сказав Краус уже без посмішки, — я міг би наказати вам, та, гадаю, буде значно краще, коли ми знайдемо спільну мову й ви самі усвідомите невідворотність того, що станеться дуже скоро.

Кранке знову не зреагував на ці слова, які могли б бути й провокаційними. Він-то знав, що саме станеться дуже скоро, і особисто для себе вжив деяких заходів. Зрештою, треба бути несусвітним дурнем, аби, маючи під рукою такого видатного спеціаліста, як Валбіцин, не запастися кількома комплектами абсолютно надійних документів, що засвідчували цілком пристойне минуле інтендантського гауптмана Гроса, чи середнього комерсанта Відемана (торгівля будівельними матеріалами). То більше, що кузен Кранке Макс Відеман справді мав у Кенігсберзі контору з продажу будівельних матеріалів і за чутками, що дійшли до гауптштурмфюрера, місяць тому загинув від бомби.

Але хто може перевірити чутки, коли місто фактично оточене?

Однак чи не очікує така ж доля Бреслау?

Подумавши про це, Кранке відчув, як тенькнуло в нього серце, і зовсім мимовільно сказав:

— Уважно слухаю вас, штурмбанфюрере.

Затнувся одразу, бо навіть такі слова можна витлумачити по-різному… Застережливо підвів руку, та Крауса, видно, задовольнило й це — сказав самовпевнено, як на думку Кранке, навіть дуже самовпевнено:

— Я знав, що ви зрозумієте мене з півслова, Пауль. І покладаюсь на вашу енергійність, розпорядливість та знання справи.

Що ж, з цим можна було поки що погодитись, то більше, що й сам Кранке не схильний був применшувати свої ділові якості.

— Так, — ствердив гауптштурмфюрер, — можете цілком покластися на мене.

— Документи “Цепеліна” в порядку?

Кранке ображено знизав плечима: про це штурмбанфюрер міг би й не запитувати.

— Що маєте на увазі? — поцікавився про всяк випадок.

— Найсекретніші… Списки особливого складу школи, агентів, яких закинули до радянського тилу, диверсантів, а надто — резидентів. Ну й решту…

Кранке кивнув: звичайно, під “рештою” Краус розуміє зразки радянських документів, гроші, ордени та медалі, зняті з убитих. Відповів упевнено:

— Усе за інструкцією. Списки резидентів та агентів, що діють у російському тилу, зберігаються в єдиному примірнику в моєму особистому сейфі. Також паролі та явки.

— Добре, навіть дуже добре, — схвалив Краус. — Гадаю, у вас нема особливих ілюзій щодо становища Бреслау?

— Ще вчора я вважав, що ми протримаємось. Але якщо Конєв прорвався до Берліна…