Асура Махарадж продовжував роздавати листівки, примовляючи: «Алилуя, брате…», коли ж раптом знайоме обличчя просковзнуло в натовпі. Він вдивився поміж людей пильніше, упевнюючись, чи не привиділось йому, бува, але ж ні — ящуряче обличчя помічника суді Раху з’явилося й щезло знову.

Продовжуючи роздавати листівки направо й наліво, він зануривсь у натовп, що чудесним чином почав збиратися довкола пастора О’Ніла, і рушив у напрямку свого заклятого друга з нижніх світів.

Людей ставало дедалі більше. Навпроти Цукотті-парку шикувалися наряди поліції. Усі вони були в захисних шоломах і з щитами. Вони натягували захисну оранжеву сітку, аби стримати мітингувальників від розповзання, тримаючи їх скупченими в самому парку. Асура Махарадж розгледів, як суддя Раху, вдягнутий у чорну військову форму без позначень, залазить в одну з вантажівок із написом «Поліція». Сонце піднялося уже достатньо високо, аби віддзеркалюватися з вікон хмарочосів довкола колодязя Цукотті-парку.

— Гей, старий, що це таке у тебе? — покликав його один із мітингувальників, хворобливого вигляду юнак із довгим немитим волоссям. — Дай-но і мені сюди, покажи, що там маєш.

— Алилуя, брате. Схоже, в останній день Господь дає нам хорошу погоду, брате, — усміхнувся йому Асура Махарадж. — Ось, тримай.

— А, це ваше релігійне лайно, — без інтересу озвався хлопець, оглянувши листівку спереду і ззаду, й повернув її Асурі. — Я в це не вірю. На, тримай.

— Ні, залиш собі, брате. Як тебе звати?

— Вільям Джозеф Сміт, сер, гівняне ім’я, знаю, смердить за кілометр, як від немитої стайні. Мої батьки були селюхами.

— Асура Махарадж, — представився Асура. — Вільяме Джозеф, скажи, ти хотів би послужити для Господа?

— Що за хрін ти мене питаєш, мужик?

— У тебе є бажання розізлити лягавих так, щоб вони почали гарчати і кусати свою сітку? — перепитав Асура, виявляючи в собі незнайому харизму, очевидно, відбите світло того вогню віри, яким палав пастор О’Ніл. — Час відділяти овечок від цапків, і Господь щедро винагородить тебе, якщо ти допоможеш у цьому.

Вільям Джозеф Сміт подивився на Асуру Махараджа, як на ненормального.

— Чи ти здурів, хлопе?

— Цьогосвітня бо мудрість у Бога глупота, — відповів Асура Махарадж, не повівши й бровою. — Я гадаю, ти б міг підійти до них он там, стати біля сітки і почати дражнити їх. А я би спробував пробратися у їхній фургон. У фургоні є один чоловік, велика шишка, не бос, але вагома фігура. Якщо мені поталанить поговорити з ним, ми зможемо уникнути крові в цей чудовий сонячний день. Що скажеш, брате?

— Мужик, у тебе зовсім поїхав дах. Дай мені спокій, — Вільям Джозеф Сміт відвернувся і пішов у натовп. Там уже з’явилися чоловіки з барабанами. Вони лупили в барабани, горланячи: «Нас дев’яносто дев’ять відсотків!». Молодяві жінки, віком за сорок, які все ще намагалися скидатися на дівчаток, у сміливих убраннях підтанцьовували під ритм барабанів. Багато людей стояло з табличками у руках, на яких були написані анти-корпораційні гасла.

Асура Махарадж подивився, як довготелесий Вільям Джозеф іде до натовпу протестувальників і ще раз оцінив міцний ланцюг із поліцейських і сітки. Біля живої загорожі уже починали збиратися журналісти з телебачення. Вічка камер вишукували яскравих персонажів для кадру на обідні новини, молода жінка у вишневій сукні стояла на вільному від корупції і корпорацій шматку Цукотті-парку, тримаючи у руках мікрофон і давала прямий репортаж із місця подій. Уривки фраз долітали до Асура Махараджа.

— …дедалі збільшується. А зараз ми дізнаємося, що ж думають про свою безстрокову акцію самі учасники протесту, — жінка повернулася до нього і мовила в мікрофон: — Представтесь, будь ласка, як вас звати і звідки ви приїхали, сер. Скажіть, будь ласка, що ви думаєте з приводу цієї акції?

Асура Махарадж, на якого жінка спрямувала мікрофон, усміхнувся. Оператор відловив його усмішку і зробив наїзд на його заросле щетиною обличчя.

— Мене звати Асура Махарадж, і я прибув до Америки з далекої країни на Півдні. Я співчуваю обидвом сторонам конфлікту, мем. Моя батьківщина уже довгий час іде шляхом матеріального прогресу, але я бачу, що матеріальні відповіді не дають вирішення для матеріальних проблем. Мені здається, проблема лежить глибше, аніж у обманутих банками громадянах. Вона всередині наших сердець. Це пожежа, мем, і сьогодні вона охопила цілий світ. Тільки духовні відповіді можуть пролити дощ, здатний загасити цю матеріальну пожежу. Дякую, мем, — Асура Махарадж усміхнувся ширше, показуючи, на американський мотив, що він все сказав.

Журналістка, трохи розгублена від почутого, позбавлена можливості вирізати це, повернула мікрофон собі.

— Дякую вам, сер. Із вами була Енн Уайт спеціально для телеканалу Дабл’ю-Ей-Бі-Сі.

Тим часом гримотіння каністр і тамтамів усе наростало, так, що перебувати в Цукотті-парку ставало дедалі важче. Серед людей почала з’являтися особлива атмосфера роздратованості, а разом із тим і сп’яніння від усвідомлення того, що вони тримають долю Америки у своїх руках. Люди ходили по периметру парку з високо піднятими транспарантами і скандували заклинання, сподіваючись таким чином змінити невідворотнє. Над Цукотті-парком знову пролетів чорний вертоліт без маркувань. Ясне блакитне небо обіцяло справді спекотний день. Асура Махарадж примружився від блиску сонця, що сліпило його, відбиваючись від дзеркал хмарочосів. Він опинився у кам’яних джунглях, замкнутий у стінах високого колодязя, серед неприступних кабінетів, де, начебто, приймалися значущі рішення, котрі, начебто, ставали в результаті причиною незадоволення мас. Однак Асура знав, що справжня причина незадоволення мас сиділа зараз у фургоні перед соціоскопом і вибирала найкращий, найдраматичніший момент для того, аби розпочати свою операцію.

У Асури Махараджа запаморочилася голова. По цілому світу всі наче чекали на цей сигнал. Біржі стогнали, завалені знеціненими паперами, політики, роздратовані, траскали за собою дверима, не досягши результатів у переговорах, бойовики на Середньому Сході сідали до своїх окопів, припадали щоками до прикладів гвинтівок, заводилися двигуни танків і панцерників, аби вчергове хитнути славну гойдалку світового конфлікту. Асура Махарадж відчував наростаючий біль. То був не біль тіла — так болів розум. Усе, що він робив останні п’ятнадцять років за підземним літочисленням — усе було спрямовано на те, аби принести мир і культуру на цю планету, але чомусь результатом його діяльності стали війна і хаос.

«Помічник судді Раху, з’явися, — думав він, вдивляючись у фургон. — Визирни до свого улюбленого ворога на хвилину». Була вже десята ранку. Коли почуття драматургії підкаже помічникові судді дати сигнал до дії?

— Гей, мужик, — почув він із-за спини басистий голос. — Я чув, ти хочеш подражнити лягавих?

Позаду нього стояв високий масивний чоловік, весь аж червоний від ластовиння, рукави його шотландки на дужих руках були закасані під лікоть і здається, от-от мали луснути від м’язів, що вигравали під ними. Із-під бейсболки вибивалося солом’яне волосся.

— Енді, — представився чоловік, вдивляючись в Асуру Махараджа своїми темними синіми очима.

— Асура, — Асура Махарадж потис Енді руку. — Хочеш послужити Господу, Енді?

— Не знаю, що тобі сказати, мужик, — знизав плечима Енді, не відриваючи від нього свого глибокого синього погляду. — Я тут уже п’ятий день, у нас тут щось типу комуни. Я приїхав сюди з Понка-сіті, штат Оклахома, коли почув по новинах, які справи робляться. Знаєш, Асура, я вже ситий по горло всім цим. Людям потрібні зміни. Я теж хочу, щоби щось змінилося на краще. Я хочу допомогти цим змінам, ну ти знаєш. Я не сильний у цих ваших філософіях, знаєш, якщо ти називаєш це «послужити Господу», я кажу: чому ні?

Асура подивився на Енді, і щось в його серці відкрилося йому назустріч.

— У тебе добре серце, Енді. Добре серце і сильні руки.

— О, так. Я багато працюю ними. У нас на фермі завжди є чим зайнятись.