Несумісність епох та циклів — страшна справа.

А Природа, очевидно, давно розв’язала цю дилему: смерть, нове народження, вічна метаморфоза стирання пам’яті попередніх проходжень (і лише відкладання їх в Чаші Пам’яті у підсвідомості чи надсвідомості). Десь, колись, в інших життях та пам’ять проросте в небувалому синтезі, а нині вона може навіть заважати своєю несвоєчасністю.

Ясно одне: те, що можна було зробити, — зроблено. Те, що можна буде зробити, — зробиться! Суджене буде — і єсмь!»

«…Пора зрозуміти світові релігії як тисячолітні мафії духу й тіла. Як би страшно не було промовляти таке, але кристалізується жахливе прозріння серця й розуму: людство потрапило в полон до мафіозі духу.

Це — глобальні, космічні банди спіритуалістичної експансії, це — штурмовики небесного Тирана з Психосфери.

Ми страхалися появи агресивних пришельців з далеких зоряних світів. А виявилося, що давно вже завойовані паразитами, втаємниченими в найглибшу сутність власного єства.

Ці мафіозі — хитрі, всеозброєні, знавці психіки, бо самі ЇЇ формують, паразити етики, естетики, духовності. Для них годиться будь-яка форма світогляду — теїзм, атеїзм, фанатична віра, цинізм, прагматизм, забобони. Їм підходить апологія єдиного Бога, многобожжя, суха наука матеріалізму, визнання Сатани, заперечення його. Бо все знаходиться в руках цієї нещадної космічної організації.

Людству ще тільки належить усвідомити неймовірний за змістом факт: всю містерію буття впродовж останніх тисячоліть здійснюють одні й ті самі містифікатори. Боги і антагоністи богів — це права й ліва рука одного й того ж диктатора. Хто б яку дорогу не обрав — він опиниться у пащі того ж небесного Хижака.

Потрібно збагнути їхню реальність у всій Космічній Масштабності. Не «доказувати» їхню «ненауковість», а визначити страхітливу злочинність як зброю космоісторичних змовників супроти Еволюції, краси і братерства.

Припинити «полеміку» і поставити їх поза законом.

Істинна релігія і пізнання — в серці людини. Христос навіки сформулював цю істину і утвердив її своїм життям. Це — молитва життя: духом, радістю, творчістю, занням, любов’ю. Це — зв’язок з Вітцем Буття, з творящим потоком Батьків — безпосередньо. Я — у Вітці, а Вітець — у Мені!»

«…Духовні вампіри перехопили всі комунікації Логоса у Всесвіті. Пустили потоп вигадок — релігійних, наукових, окультних, мистецьких. Ми самі помагали їм, самі мурували власну в’язницю, давній Лабіринт Міноса. де засіло всепожираю-че чудисько. Ми вихваляли жорстоких богів, курили їм фіміам, утверджували у володінні Вищими Світами. Відмовилися від Вітцівського спадкоємства. Одягли робу рабів.

Гряде повстання духовних гладіаторів. Досить арени для втіхи богів. Хіба не прозоро говорив про це Гомер? Хіба не вирує й досі троянська війна в ім’я зрадливих, непостійних, підступних Гелен, ким би вони не були?

Для «олімпійців» — це шахова гра. А для нас?

Кривава історія. Чим завершуються всі історичні спектаклі?

Бенкетом Кронідів.

А потім — нова партія в шахи.

На часі — точний гнозис. Жорстокий і безжальний.

Тим більше що це ми породили космічну банду узурпаторів. У цьому факті — визначальна містерія грядущого циклу Буття.

Чим завершиться «Битва в Небесах»?

Торжество Архистратига Михайла над воїнами Люцифе-ра — що це таке? Де результати тієї перемоги?

Грядуще розділення Світобудови на вічність блаженства і вічність муки — невже в цьому розум Людини може знайти своє завершення?

Вогняний міст над прірвою, що розколола Буття, — чи не тут лежить рішення?

І та прірва — у серці.

Зупинімось у шаленім бігу до ефемерної перемоги, прислухаймося до тихого стуку в грудях. У Небі. В Безмежжі.

Серцю Неба теж болить.

Страшно болить.

Жителі Неба, ви чуєте?..»

Ягу й Аріман довго мовчали, прослухавши жорстокий аналіз Буття, висловлений психікою Землі. Нарешті, після тривалої паузи, почувся глухий голос Координатора:

— Це ще не все, Ягу. Я отримав телепатему Горикореня, якому Корсар допоміг воскреснути й одужати.

— І що ж?

— Лідер Космократорів розгадав прадавню загадку. Отже, ноосфера Землі невблаганно, неухильно зрощуватиме це знання: Бог і Сатана — вітки єдиного Древа. Коли це розуміння стане монолітним, стихійним — Ара перестане отримувати психоенергію живого світу. Вона деградує і згасне.

— Але ж ти запевняв, що намічаються нові, незалежні шляхи для самодостатнього існування Ари.

— Це була ілюзія, — зітхнув Арімап. — Ми були певні в первинності Ари, нашої Еволюції. Недавно в секретному Архіві Першоциклів я знайшов страшні записи. Виявляється, що наша сфера породжена духовною динамікою Землі.

— Як це може бути? — скрикнув Ягу, благально дивлячись на Координатора. — Адже ти сам запевняв, що група Деміургів під твоїм проводом сформувала сферу тримірності, запрограмувала її Еволюцію.

— Це була напівправда, — неохоче озвався Аріман. — А точніше — брехня. Ми втратили знання про справжнє походження сфери Землі. Вважали її якимось реліктом, апендиксом. Коли настала криза для Ари, я вирішив інтенсифікувати цей «апендикс», щоб дати імпульс певності жителям нашої сфери. Це був своєрідний психологічний спектакль. Ти розумієш?

— Так, — похилив голову Ягу. — Зерно обману почало бурхливо рости. І тепер — розплата.

— Зажди, — підняв руку Аріман. — Суть не в етичних категоріях. Суть у тім, що ми, вся Ара — породжені ноосферою Землі. Ми — діти людства, які забули про Батьків, знехтували їхніми інтересами, загордилися, стали Богами для власних убогих предків.

— Як це могло статися?

— Десь відбувся розрив естафети, — задумливо сказав Аріман. — Законно повинне було зростати все — корінь, крона і квіти. Тоді у Всесвіт піднімалося б усе древо Життя. А ми зажадали освятити лише квіти, знехтувавши коренем. Почав засихати корінь, а за ним отруйними стали й квіти, породжені в Небі ноосфери. Народилися боги, демони, антагоністи, і всі жорстоко експлуатували любов і ненависть людей, перетворюючи їх в арену вічної битви.

— І ти все це знайшов у записах секретного фонду?

— Так. Там було й попередження: не допускати до критичної межі протистояння. Прислухатися до волі Землі, де має визріти розуміння причин падіння.

— Хіба нашого розуміння не достатньо, щоб здійснити поворот Еволюції?

— Це неможливо, Ягу, — блиснув вогненними очима Арі-ман. — Зрозумій: ми всі — я, ти, інші боги й демони — породжені людьми, хоч і не хотіли цього збагнути. Хіба може породження змінити своє джерело? Це джерело повинне очиститись, щоб весь потік став знову прозорим. Але нині, коли від Землі йде генерація цієї ідеї, — пора настала. І нам є потреба замислитися…

— Якщо коротко, — сказав Ягу, — то це завдання можна вкласти в формулу: зцілити світобудову, ліквідувати біполярність.

— Так, Ягу, — схвально озвався Координатор. — Нам треба спуститися вниз. Тисячоліттями люди прагнули піднятися до богів. Тепер боги повинні спуститися до людей, ввійти в них, віддатися їм, покаятися перед ними за страшний гріх відчуження.

— Це — неймовірно тяжко, Арімане! Небо стало горою гордині. А якщо врахувати, що небо й пекло керуються з єдиного Центру, то як здійснити такий немислимий синтез? Чи є у Матері-Субстанції така можливість, така пластичність, щоб вогненно змінити Реальність?

Аріман встав з крісла, підійшов до пульта, увімкнув систему поля Тартару. Зникли енергостіни, над ними засяяло зореносне склепіння Безмежності. Головний Координатор махнув рукою, ніби обмальовуючи тим рухом урочистий небесний краєвид.

— Ти питаєш, чи має Природа достатню пластичність для зміни Реальності? Глянь, Ягу, на це вічне диво. Адже це породили наші предки, ті убогі істоти, що досі блукають у лабіринті Землі. Знайшлася ж у них сила для такого титанічного космоформування. Будьмо мужніми: там, у глибині людських сердець, втаємничена Сила Першовітця. Він заховався в простих людях. Така розгадка Місії Христа. Я з жахом і надією промовляю ці слова. А зміна Реальності? Вона можлива… Якщо нагромадиться критична величина деміургічної енергії. З боку людей… і з нашого боку… з боку богів… і демонів… Два полюси цілості повинні зімкнутися.