— Казав, казав, — елегійно згодився Аріман. — Тільки все те — помилка. Трагічне непорозуміння. У пастку псевдорозуму потрапили і ми, і вони. Все Буття…

— Ти поясниш мені, що ж сталося? Об чім річ?

— Поясню, Ягу. І не лише тобі. Маємо скликати Верховний Конгрес Ари у головному Тартарі.

— Секретний?

— Навпаки. Хай мене і всіх нас слухає вся Система. Мова йтиме про долю всіх сфер життя у Всесвіті.

— Ти мене інтригуєш.

— Жодної інтриги, Ягу. Все дуже просто. І в суті своїй — радісно, якщо…

— Якщо…

— Якщо у всіх нас вистачить мудрості та волі знову стати дітьми.

— Арімане! — Спантеличено скрикнув Ягу. — Ти повторюєш слова того, чиє ім’я у нас — табу.

— Так, — згодився Аріман. — Він збагнув цю істину ще тоді, коли ходив по Землі. Що ж… Правда ніколи не буває застарілою чи новою. Вона вічна. Проте зажди… Перед тим як сказати основне, я хочу продемонструвати тобі просторові записи думок, що несподівано стали каталізатором моєї трансформації і відкрили страшну таємницю еволюції Ари.

— Он як! Я з нетерпінням чекаю.

— Зажди. Втримайся від емоцій. Уважно вчитуйся в те, що я покажу на екрані. Це фрагменти вражень та міркувань простих земних людей. Але я проаналізував, що такі парадоксальні ноосферні імпульси буквально роз’їдають фундамент традиційного Космосу. Я мовчав досі, хоч і бачив, що Ара буквально тане, мов іній під сонцем на деревах Землі. Але далі мовчати злочинно, назріває вибух сфери Буття, згортання спектаклю творення. Дивися, Ягу, і аналізуй.

Заіскрився темний куб просторового бачення. Ягу прочитав написані універсальними рунами рядки поетичної строфи:

— Чудово! — Вихопилося у Ягу.

— Ти розумієш, чому я показав тобі ці рядки? — Тихо запитав Аріман.

— Мені здається, що я збагнув. Я завважив, що очі в тебе стали якісь дитячі. Отже, ти під впливом цієї строфи повернувся до своєї юної пори, коли ми вчилися в школах першого циклу, коли захоплювалися Хартією Єдності і вірили, що в корені Буття — радість.

— Так воно і є, Ягу, — серйозно промовив Аріман. — Енергія радості вічна. Ми з тобою переконалися, що енергія ненависті безсила щось сотворити для безсмертного буття.

— Я вражений, — задумливо сказав Ягу. — Той, кого в глибині земного інферно вважають Генієм Зла, заговорив про радість. Таке враження, ніби ти проковтнув золоте зернятко з іншого світу… І воно проросло…

— Ти ж сам згадав, Ягу, — докірливо заперечив Аріман, — що ми з юності були носіями таких зерен. Просто зернята були в панцирі енергії ненависті, а нині починають проривати стіни полону. Проте заждімо дискутувати. Дивися ще просторові записи. І думай, думай.

Знову на екрані замерехтіли рядки роздумів. Чиї вони були, якою психікою породжені — це не мало значення. Ягу розумів, що ті письмена синтезували визначальну тенденцію Землі, інакше Аріман хіба звертав би його увагу на порожню риторику? Треба напружити все своє вміння аналізу.

«Насильно розв’язати проблему Безсмертя — абсурдно навіть мислити таке.

Якщо проблема реальна — то вона вже розв’язана, тобто має розв’язання, але в такому вияві, який на цьому етапі мислення і діяння — втаємничений.

Тобто проблема поставлена, дебатується, розв’язується, а це і є доказ того, що алгоритм розв’язки вже в дії. Комп’ютер Психосфери вже сформував програму для своєчасної реалізації завдання.

Очевидно, що головна ідея надвмирущості (саме надвмирущості, бо поняття безсмертя — абсурд) полягає в періодичній метаморфозі — із стану в стан з естафетою головного потоку свідомості, тобто із збереженням стріли вісті, котру ми несемо з Вічності у Вічність.

Можливо, у Природи й відсутня будь-яка тайна, і виявиться, що надвмирущість уже давно є, і кожен з нас її має.

Хіба не доказується це тим, що ми несемо в собі міріади чуттів, думок, прагнень, традицій, порухів душі, які жодним чином не придбані в цій реальності, в цій тілесності? Ми вже носії Вісті небувалої, і кожен виявляє (так чи інакше), яка його вість.

Усі ми Янголи-Вісники і, як бджоли, несемо по тропі Вічності до божого вулика свій взяток. Тому й сказано здавна: донесіть чашу, не розплескавши.

Так, надвмирущість вже є, і не треба жодних містифікацій. Просто ми ще мало знаємо про чудесність власного життя й місії. Треба розкрити очі всіх чуттів…»

«…Фетишизм давньої форми життя — інерція ума: консерватизм самозберігаючої структури.

Життя набагато глибше поринає в безодню Субстанції, ніж ми уявляємо. Ми бачимо навіть не поверхню айсберга життя, а плівку його поверхні, що тане на сонці часу. А сам айсберг ще повністю втаємничений.

Пора покінчити з містифікацією смерті. Життя всеосяжне.

Не життя з Матерії, а Матерія — одяг Життя, його тілесність…

«…Рівні усвідомлення реальності пов’язані з пунктами «народження» й «смерті». І те, й те — є обов’язкові моменти трансформації, очищення від баласту попередніх проходжень, «одягання» в нові, динамічні тіла, енерговияви.

Піднімаючись на вищі ментально-чуттєві щаблі (сфери), ми зобов’язані усунути інерцію буденних виявів даної сфери, бо як же з «багном земним» пройти над безоднею небуття до іншого ступеня?

Це — визначальний екзамен: всеохопне очищення чуття, розуму, творящої суті душі, серця від тлінного, марного, мізерного, ілюзорного. Мати з собою лише те, що перейде у Вияв Надземний…»

«…Одна з диверсій Князя світу цього (тобто — структурного комп’ютера консерватизму) — це прикладати зміни, ідею трансформації до існуючого ступеня реальності, хоч він і знає, що до гусені крил не причепиш, що метелик може народитися з самоліквідації гусені, бо вона добровільно повинна ввійти в саркофаг метаморфози і навіть — підготувати її…»

— Зверни увагу, Арімане, — іронічно озвався Ягу, — як тебе називають по-науковому: структурний комп’ютер консерватизму. Вже недостатньо поетичних кличок — диявол, чорт, сатана, князь пітьми, демон… Тепер вже й комп’ютер.

— Не ковзай на поверхні думки, Ягу, — суворо зауважив Аріман, нахмуривши брови. — Мене не зачіпає емоційний бік явищ. Ти зверни увагу, як глибоко заглядає ноосферна стріла Землі у таємницю Еволюції. Напруж увагу, ми підходимо зараз до основною, в ім’я чого я покликав тебе. Дивися, читай і думай.

«…Прагнення безсмертя слід продумати серйозніше, ніж це робили попередні покоління.

Якщо життя є безупинна зміна, динаміка, то що означає безсмертя цієї динаміки?

Наприклад, як зробити безсмертною хвилю? Або циклон? Пустити по замкненому колу? А навіщо?

Адже життя має сенс як реалізація певного імпульсу. Наприклад, народжується людина, зростає, стає учасником якогось успішного процесу, виконує в ньому певну роботу. А якщо вичерпано цикл (алгоритм) процесу, то що означає «обезсмертити» особу? Що вона діятиме? Адже їй треба переучуватися, ставати цілком іншою істотою, стирати пам’ять. Бо кожен цикл поколінь — практично інша програма, інші інтереси.