потім спускає руку з сопілкою і замислюється).
М а в к а
(помовчавши)
Чи у людей паруються надовго?
Л у к а ш
Та вже ж навік!
М а в к а
Се так, як голуби...
Я часом заздрила на їх: так ніжно
вони кохаються... А я не знаю
нічого ніжного, окрім берези,
за те ж її й сестрицею взиваю;
але вона занадто вже смутна,
така бліда, похила та журлива, -
я часто плачу, дивлячись на неї.
От вільхи не люблю - вона шорстка.
Осика все мене чогось лякає;
вона й сама боїться - все тремтить.
Дуби поважні надто. Дика рожа
задирлива, так само й глід, і терен.
А ясень, клен і явір - гордовиті.
Калина так хизується красою,
що байдуже їй до всього на світі.
Така, здається, й я була торік,
але тепер мені чомусь те прикро...
Як добре зважити, то я у лісі
зовсім самотня...
(Журливо задумується),
Л у к а ш
А твоя верба?
Таж ти її матусею назвала.
М а в к а
Верба?.. Та що ж.... в їй добре зимувати,
а літом... бач, вона така суха,
і все рипить, все згадує про зиму...
Ні, я таки зовсім, зовсім самотня...
Л у к а ш
У лісі ж не самії дерева, -
таж тут багато різної є сили.
(Трохи ущипливо).
Вже не прибіднюйся, бо й ми чували
про ваші танці, жарти та зальоти!
М а в к а
То все таке, як той раптовий вихор, -
от налетить, закрутить та й покине.
В нас так нема, як у людей, - навіки!
Л у к а ш
(приступаючи ближче)
А ти б хотіла?..
Раптом чутно голосне гукання дядька Лева.
Г о л о с
Гов, Лукашу, гов!
го-го-го-го! А де ти?
Л у к а ш
(відзивається)
Ось я йду!
Г о л о с
А йди хутчій!
Л у к а ш
Оце ще нетерплячка!
(Відгукується).
Та йду вже, йду!
(Подається йти).
М а в к а
А вернешся?
Л у к а ш
Не знаю.
(Іде в прибережні хащі).
З гущавини лісу вилітає Перелесник - гарний хлопець у червоній одежі, з червонястим, буйно розвіяним, як вітер, волоссям, з чорними бровами, з блискучими очима.
Він хоче обняти Мавку, вона ухиляється.
М а в к а
Не руш мене!
П е р е л е с н и к
А то чому?
М а в к а
Іди
поглянь, чи в полі рунь зазеленіла.
П е р е л е с н и к
Мені навіщо тая рунь?
М а в к а
А там же
твоя Русалка Польова, що в житі.
Вона для тебе досі вже вінок
зелено-ярий почала сплітати.
П е р е л е с н и к
Я вже її забув.
М а в к а
Забудь мене.
П е р е л е с н и к
Ну, не глузуй! Ходи, полетимо!
Я понесу тебе в зелені гори,
ти ж так хотіла бачити смереки.
М а в к а
Тепер не хочу.
П е р е л е с н и к
Так? А то чому?
М а в к а
Бо відхотілося,
П е р е л е с н и к
Якісь химери!
Чом відхотілося?
М а в к а
Нема охоти.
П е р е л е с н и к
(улесливо в'ється коло неї)
Линьмо, линьмо в гори! Там мої сестриці,
там гірські русалки, вільні літавиці,
будуть танцювати коло по травиці,
наче блискавиці!
Ми тобі знайдемо з папороті квітку,
зірвем з неба зірку, золоту лелітку,
на снігу нагірнім вибілимо влітку
чарівну намітку.
Щоб тобі здобути лісову корону,
ми Змію-царицю скинемо із трону
і дамо крем'яні гори в оборону!
Будь моя кохана!
Звечора і зрана
самоцвітні шати
буду приношати,
і віночок плести,
і в таночок вести,
і на крилах нести
