Повернутися назад? Ні, цього він не допустить!

— Заколот! — повторив Загорський.

Отже, малодушність і страх узяли верх. Повертати назад? Ні, він згоден лишитися на кораблі сам один, але не відступить назад ані на крок. Ніхто в світі ще й не чув про ці невідомі явища природи, а він, людина науки, злякається і втече з Абалули?! Це так само, якби воїн утік з поля бою. Крім ганьби, це ще й зрада…

Негр ніколи не бачив професора таким похмурим. Загорський щось шукав у шухлядці письмового столу. Аж ось він різко повернув голову до Лабали.

— Джеймсе, ти будеш вірний мені?

— До смерті, бама! — відповів Лабала.

Професор нарешті знайшов у шухляді те, що шукав, і кивнув Лабалі:

— Ходи зі мною!

Та тільки-но прочинив він двері, як його шию обвила конопляна мотузка. Загорський сіпнувся, гнівно вилаявся, і в очах йому потемніло. На нього, вишкіривши зуби й по-звірячому вирячивши очі, накинувся прищавий Педро Грін.

Далі події розгорталися так швидко, що згодом Загорський насилу пригадав усі подробиці цього поєдинку. Вільною рукою він намацав шорстку ручку пістолета й поклав палець на курок. Потім, розмахнувшись, одним ударом скинув з себе Педро Гріна. Враз перед професором виросла велетенська ведмежа постать Шнайдера-Акули. Акула розлючено накинувся на нього.

Десь поруч засичав Лабала.

Пролунав постріл.

— Тримайся, Лабало!

Загорський стріляв майже впритул у здоровенну скуйовджену голову німця, але не влучив. Шнайдер і Загорський зчепилися в двобої.

— Ла-ба-ло! — почув негр голос Загорського.

В руках у Лабали блиснув довгастий ніж. Лабала щосили вдарив ногою у величезне черево Акули — той перехнябився навпіл. Гучно пролунав постріл, і Акула гепнув додолу. Мотузка, що допіру стискала професорові шию, враз попустилася. Лабала обплутав нею руки Акулі. Цю мить спробував був підвестися Педро Грін, та наразився на чорний, важкий, наче гиря, п'ястук і, мов підкошений, знову впав навзнаки.

Загорський ледве зводив подих. Раптом важкий удар збив його з ніг і повалив на Акулу. Однак професор швидко схопився на ноги.

— Бережіться, сер! — почувся Лабалин голос.

Над Загорським промайнула якась постать. Загорський стояв, згорбившись, знемагаючи від страшного болю в голові. Зненацька він відчув, як хтось міцно вхопив його за ногу. Загорський смикнув ногою й глянув на підлогу. Акула вже прочумався й відчайдушно намагався дотягтися своїми дужими руками до Лабали. Очі Акулі наллялися кров'ю, лице було спотворене люттю. Та це тривало якусь мить. Джеймс Лабала, наче пантера, ухилився від Акулиних рук і щосили зацідив його по голові.

— Тримайтеся, сер! — почув Загорський Лабалин голос.

Загорський, перемагаючи біль, підвів голову й побачив, що Лабала спритно перев'язує мотузкою величезне, мов у кашалота, тіло Акули. Раптом з-за рогу вискочила тонка миршава постать із замащеним обличчям. Здається, це був матрос з машинного відділення. Матрос кинувся до Джеймса Лабали, який сидів до нього спиною, та несподіваний сильний удар Абдула Хаміда збив його з ніг.

Загорський перескочив через знепритомнілого матроса, вихопився на палубу й мало не зіткнувся з Жозефом Брауном.

— На кораблі змова, сер! — проказав блідий капітан.

— Я це відчув на власній шкурі, — відповів Загорський.

— Трьох заколотників заарештовано.

— Ще троє лежать зв'язані в моїй каюті.

— А де Акула? — здригнувся Браун.

— Завдяки Лабалі його теж зв'язано.

— Ось і виявилося справжнє обличчя цього бандита… фашиста, учасника іноземного легіону…

— А-а! — вигукнув Загорський. — Он звідки мені відоме його ім'я! Макс Шнайдер… Я читав деякі висловлювання цього пройдисвіта. Вони були вміщені на першій сторінці — не пригадую тільки, в якій газеті! Так-так… Проте Лабала відплатив йому за все.

— Він убив його? — підвів голову Браун.

— Ні, поранив.

Браун зачув кроки й різко обернувся. За спиною в нього з'явився перший помічник капітана Жорж Морель, худий, високий, з буйним чубом і бакенбардами.

— Поклич-но доктора Раска!

Морель піднявся на верхню палубу. Жозеф Браун зітхнув і помацав рукою собі чоло. Тільки тепер професор Загорський помітив у нього на чолі довгасту криваву рану. До них підбіг Джеймс Лабала. Ховаючи в правиці ніж, він підозріливо глянув на капітана. Можливо, йому здалося, що між капітаном і Загорським спалахнули якісь суперечки. Та помітивши, що вони розмовляють спокійно, Лабала сказав:

— Сер, я гадав був, що з вами скоїлося лихо.

Жозеф Браун уперше бачив негра, хоча не раз чув, як члени екіпажу розповідали про нього найнеймовірніші історії. На кораблі з уст у вуста переказували, що загадковий постріл у каюті Загорського був призначений негрові. Розповідаючи про дивацтва Джеймса Лабали, матроси пошепки згадували про якусь Кріпсову авантюру, але ніхто з них не був упевнений у правдивості пригод, що в них начебто брав участь мовчазний абалулець. Єдине було ясне для всіх: у стосунках між Акулою й Кріпсом не все чисте. На очах у всіх Кріпс день у день танув, став схожий на скелет, але нікому не відкривав своєї таємниці. Лікар Раск якось сказав Жозефові Брауну, що Кріпс почав пити ром…

Дивлячись зараз на похмуре зморщене обличчя Джеймса Лабали, Жозеф Браун згадав про Кріпса. Але тільки на мить: капітан іще перебував під враженням подій на кораблі.

— Ми повинні дякувати йому! — кивнув Загорський на Лабалу.

Капітан здивовано підвів брови.

— Він урятував і вас, сер! Слідом за мною настала б ваша черга. Та найбільшу заслугу має алжірець. Акула й Педро Грін навіть і гадки не мали, що Бен Хеда підслухав їхню розмову. Вони домовилися всіх нас зв'язати й повернути корабель назад. А якщо б ми здумали чинити їм опір, то вони б нас приборкали. — Загорський зробив наголос на останньому слові. — Як бачите, вони передусім спробували приборкати мене.

Жозеф Браун насупився:

— Треба було мене повідомити про це!

— Ми саме збиралися йти до вас, коли сталася ця сутичка. — Загорський помовчав і, вагаючись, додав: — Шкода, що все так скоїлося, сер! Чи зможемо ми плисти до Абалули без тих людей?

— На кораблі немає незамінних людей.

Обмацавши на лобі рану, з якої і досі цебеніла кров, капітан сказав:

— Тепер ви можете провадити ваші дослідження далі! Залиште заколотників мені. Я сам поквитаюся з Акулою і спробую розкрити очі Кріпсові!

— Я вас не розумію, капітане, — здивувався Загорський.

— Так, так, запевняю вас! Цей бандит дійшов до того, що почав шантажувати Кріпса. Вони хотіли заарештувати нас, щоб приховати вбивство. А для того, аби здійснити те вбивство, треба було зчинити на кораблі заворушення та безладдя. Потім вони збиралися пограбувати Кріпса, вчинивши з ним так само, як і з нами. Невже ви думаєте, що ці люди мають якесь уявлення про честь! Дивно лише, чому вони так прагнуть убити бідолашного Лабалу. Може, ви знаєте про це краще за мене?

— Так, знаю.

— Він Кріпсові мов сіль в оці.

— Це правда, але Лабала не постраждав.

— Проте його ще не врятовано, сер! — багатозначно поглянув на нього Браун.

— Що ви маєте на увазі, сер?

— Те, що нам треба його охороняти…

Жозеф Браун пішов палубою. Загорський мовчки дивився йому вслід. Капітан аж кипів з люті. Він ступав спроквола, нога за ногою, його обличчя було суворе і зовні наче спокійне. Такий не простить німцеві підлої зради. Загорський уявив собі, як оця рука, що зараз тримає бінокль, вихопить пістолет і розчерепить голову Акулі. Тоді все ще дужче ускладниться, Кріпс геть утратить розум, розпочне відверту боротьбу проти Брауна й Загорського. Вбивство Акули може роздратувати його однодумців. І знову бунт, арешти…

Загорський наздогнав капітана.