— То ніякий не кит! — прошипів Кріпс. — А твої люди, замість мовчати, розводять теревені…

— Це ж матроси, — спробував заспокоїти його Браун. — Вони звикли гаяти час розповідями про неймовірні речі… Тож чи варто дивуватися, коли вони кажуть, ніби той кит — це підводний човен?

Загорський мовчки стежив у бінокль за темною плямою й не прислухався до суперечок між Кріпсом і Брауном. Аж ось до нього підійшов низенький на зріст кульгавий алжірець, що працював у апаратній. Кріпс нервово сіпнувся.

— Що скажеш, Хедо? — спитав Загорський.

— Чути нерозбірливі сигнали!

— Сигнали? — скрикнув Кріпс.

— Нічого дивного, — сказав Загорський.

— Як?

— Іди, Хедо! — кинув алжірцеві професор, але Кріпс ухопив того за куртку й притяг до себе:

— Що то за сигнали?

Алжірець збентежено переводив погляд із Загорського на Кріпса: не розумів, чому Кріпс тримає його за комір і що хоче від нього.

— Він не може вам нічого сказати, сер, — промовив Загорський і, махнувши рукою, додав — Сигнали! Прилади приймають будь-які сигнали.

— Так, так, — процідив крізь зуби Кріпс.

Алжірець зашкутильгав до апаратної. Фенімор Кріпс знову наставив бінокля до очей. Таємничий супутник залишався на тій самій відстані од корабля — не наближався й не віддалявся.

— Треба перевірити, що це — підводний човен чи кашалот, — нарешті сказав Кріпс.

Загорський здивовано глянув на нього.

— Ми не можемо гаяти часу, сер!

— Я саме це й маю на гадці, — відказав Кріпс.

Запала мовчанка. Капітан спробував розрядити напружену атмосферу й запропонував сприйнятне для обох сторін рішення:

— Давайте перевіримо, професоре! Принаймні спекаємося підозри.

Намагаючись стримати свої нерви, Кріпс ввічливим тоном наполягав:

— Браун має рацію, сер!

— Цей супутник нас зовсім не цікавить! — відповів Загорський. — Спостереження за ним не заважатиме виконанню нашого головного завдання, але й нітрохи не полегшить його. Нам треба дивитися он туди, — він показав на схід, — а все інше нас не обходить!

Обличчя в Кріпса налилося кров'ю. На щоках виступили червоні плями.

— Тут не виключені будь-які несподіванки! — сказав він, ні до кого не звертаючись.

Загорський підвів на Кріпса очі.

— Я не бачу ніякої небезпеки!

— Дарма, сер! — повільно мовив Кріпс. — Ідеться про інтереси фірми! Ви не торгівець, і тому не розумієте, в якому скрутному становищі опинився Джон Равен.

Нараз, збагнувши, що починає виказувати таємниці, про які не повинні знати ні Загорський, ні Жозеф Браун, Фенімор Кріпс прикусив язика й замовк. За мить, опанувавши себе, він спокійно додав:

— Ми у відкритому морі! Нас можуть торпедувати й пограбувати!

Загорський, ховаючи посмішку, краєм ока глянув на Брауна. Мовляв, Кріпсова голова забита дурницями — він весь час підозрює, що його хтось переслідує й хоче пограбувати. З такою людиною, звісно, сперечатися важко, а ще важче в чомусь переконати її. Тим-то Загорський махнув рукою:

— Не будемо сперечатися, сер!

Капітан знизав плечима. Мовляв, він змушений підкоритися цьому настирливому Кріпсові, хоч і розуміє, що переслідувати супутника — безглуздо.

Фенімор Кріпс, не випускаючи з рук бінокля, стояв на капітанському містку. Він мав бути задоволений: капітан вправним маневром розвернув корабель і спрямував його в бік таємничого супутника.

З палуби долинув гучний голос штурмана:

— Б'юся об заклад, що це кит!

— Ти ж зроду не бачив живого кита! — заперечив йому старий бородатий матрос з хрестиком на шиї.

— Я плавав на китобійному кораблі.

— А я стріляв по них гарпунами!

Вибухнув сміх.

— Може, ти ще й тримав кита за хвіст! — жартували матроси.

Макс Шнайдер-Акула, пахкаючи сигарою, зверхньо поглядав на матросів і мовчав.

Корабель не проплив і милі, як капітан вигукнув:

— Що воно за нечиста сила?!

Кріпс одірвався від бінокля й повернув до нього голову:

— Ви щось помітили?

— Мені здається, той таємничий привид з такою самою швидкістю віддаляється від нас!

— Його вже не видно?

Жозеф Браун опустив бінокль, протер очі іі знов уважно вдивився в далечінь. В окулярі промайнули темні обриси супутника. Браун насупив брови й наказав розвинути максимальну швидкість. Та вже за кілька хвилин Кріпс у відчаї опустив бінокль і вилаявся:

— Він біжить поперед нас, як пацюк!

Обличчя в Жозефа Брауна залишилося нерухомим.

— Дивна річ! — повторив Кріпс.

— Нічого дивного немає! — махнув рукою Браун.

— Що ж ми будемо робити?

— Маневрувати!

Корабель уповільнив хід, описав на воді широке коло й повернувся на те місце, де був раніше. Та не проплив він і п'яти миль, як темна цятка знову рушила слідом за ним, тримаючись тієї самої відстані. Коли ж корабель несподівано ліг на зворотний курс — супутник також повернув назад.

— Привид! Справжній привид! — хитав головою Кріпс.

— Побережіть свої нерви, сер! — заспокоїв його капітан.

Обличчя в Кріпса було похмуре, схвильоване, хоч як він намагався не виказувати своїх почуттів. Ту мить на капітанському містку з'явився Загорський.

— Доки триватиме ця гра?

Фенімор Кріпс скипів:

— Це ніяка не гра, сер!

— Ми губимо дорогоцінний час! — досадливо змахнув рукою Загорський. — І потім…

Фенімор Кріпс скинув рукавички і, вдаривши ними себе по коліну, повільно проказав:

— Спочатку треба з'ясувати, з ким ми маємо справу!

Загорський спалахнув:

— А що робити, коли це справді підводний човен, який вирішив переслідувати нас до кінця подорожі? Будемо крутитися тут три дні, і він разом з нами? Що ж, по-вашому, так і сидіти склавши руки?

— Хіба човен має великий запас пального? — не поступався Кріпс.

Настав час завдати йому нищівного удару, і Загорський не забарився це зробити.

— Ми з вами живемо не на початку двадцятого століття, сер! — сказав він. — Тепер існують підводні човни з атомними двигунами! Човен з таким двигуном може лишатися під водою навіть протягом року! А в нашому становищі хіба можна гратися — хто кого перечекає?

Кріпс вимушений був відступити, але треба було відступити з честю, не втрачаючи власної гідності… Як людина розумна й спритна, він так і вчинив.

— Спробуємо ще раз наздогнати його і тоді вже попливемо до Абалули!

— Гаразд, — погодився Загорський.

З лабораторії вибіг, накульгуючи, алжірець Хеда:

— Знову сигнали!

Кріпс сполотнів.

— Гаразд, — відповів Загорський. Зачекавши, поки відійде професор, на місток піднявся Макс Шнайдер-Акула.

— Ну, то що ж це: кит чи не кит? — дошкульно запитав його Жозеф Браун.

Акула випнув груди, закусив сигару й процідив крізь зуби:

— Підводний човен!

Потім підступив до директора й щось прошепотів йому на вухо. Фенімор Кріпс підскочив, як ошпарений:

— Чи ти сповна розуму?

І насилу переставляючи ноги, поволі спустився сходинками вниз.

Під час другого маневру Жозеф Браун остаточно переконався, що за кораблем слідує не кит, а якесь морське судно, зовсім не схоже на підводний човен. Коли він зайшов у каюту до директора, той був у ліжку. Шухляда нічного столика з червоного дерева була висунена, і капітан побачив у ній новенький блискучий пістолет. Кріпс не встиг відсмикнути тремтячу руку від шухлядки. Уздрівши Брауна, він спробував підвестися.

— Мене переслідують кошмари!

— То вийдіть на повітря, сер!

— Ні, — півголосом відповів Кріпс, замкнув шухлядку і, потерши рукою очі, додав: — Краще я полежу.

Потім сів на ліжко, пригладив скуйовджений чуб і запитав:

— Що там нового?

— Підозрілий супутник щез, сер! — доповів Браун.

— Як?!

— Він не з'являється вже півтори години.