Литмир - Электронная Библиотека
A
A

Я не бачив своїх очей, але слова директора справді порадували мене. Признаюся, в цю мить я забув не тільки про Вірменію, а навіть і про Тоню.

— Я горю бажанням почати роботу, — сказав я.

— І завтра ж почнете її, - сказав директор. — Але поки що не тут, не в оранжереї. Ми організуємо наукову експедицію на Місяць. Полетять наш старий астроном Федір Григорович Тюрін, геолог Борис Михайлович Соколовський і ви.

Почувши про це, я відразу згадав Тонго. Залишити її, можливо, надовго. Не знати, що діється тут без мене…

— Але для чого ж біолог? — спитав я. — Адже Місяць зовсім мертва планета.

— Треба думати, що так. Але не виключена можливість… Ви поговоріть з нашим астрономом, у нього є деякі припущення щодо цього. — Директор посміхнувся. — Старий наш трохи схибнувся. У нього є один пунктик — філософія. “Філософія руху”. Боюся, що він заговорить вас. Але в своїй галузі він найвидатніша величина. Що ж робити? Під старість люди. часто мають “хоббі”, як кажуть англійці, свій коник. Летіть зараз же до Тюріна і познайомтеся з ним. Цікавий стариган. Тільки не давайте йому базікати багато про філософію.

Директор натиснув одну з численних кнопок.

— Ви вже знайомі з Крамером. Я викличу його, він вам допоможе перебратися в обсерваторію. Не забувайте, що там немає і тієї найменшої сили ваги, яка діє тут.

Влетів Крамер. Директор пояснив йому все. Крамер кивнув головою, взяв мене за руку, і ми вилетіли в коридор.

— Я в цьому польоті постараюсь навчитися пересуватися в міжпланетному просторі самостійно, — сказав я.

— Дуже добре! — підтримав Крамер. — Дід, до якого ми полетимо, сердитий добряга. Редька з медом. Ви йому тільки не суперечте, коли він про філософію говоритиме, — розсердиться і буде дутися на вас всю дорогу до Місяця. А загалом, чудовий стариган. Ми всі його любимо.

Становище моє ускладнювалось. Директор радив не давати Тюріну багато філософствувати. Крамер попереджає — не сердити старого астронома-філософа. Доведеться бути дипломатом.

XI. УЧЕНИЙ ПАВУК

У міжпланетних костюмах, з ракетами-ранцями за спиною, ми пройшли через атмосферну камеру, відчинили двері і випали назовні. Поштовху ноги було досить, щоб ми помчали вперед у безповітряному просторі. Земля була у повні. Величезний освітлений вгнутий “таз” займав половину небосхилу — “сто дванадцять градусів”, пояснив Крамер.

Я побачив обриси Європи і Азії, північ, вкриту білими хмарами. У просвітах яскраво виблискувала крига північних полярних морів. На темних масивах азіатських гір біліли плями снігових вершин. Сонце відбивалося в озері Байкал. Його обриси виразно було видно. Серед зеленуватих плям звивалися сріблясті нитки Обі і Єнісею. Чітко вирізнялися знайомі контури Каспійського, Чорного, Середземного морів. Виразно вирисовувались Іран, Аравія, Індія, Червоне море, Ніл. Обриси Західної Європи були ніби розмиті. Скандинавський півострів був оповитий хмарами. Західний і південний краї Африки теж було погано видно. Неясною, розпливчастою плямою виділявся в синяві Індійського океану Мадагаскар. Тибет було видно чудово, але схід Азії тонув у тумані. Суматра, Борнео, біляста пляма західного берега Австралії… Японські острови ледве помітні. Дивна річ! Я одночасно бачив північ Європи і Австралію, східні береги Африки і Японію, полярні моря і Індійський океан. Ніколи ще люди не окидали такого величезного простору Землі одним поглядом. Якби на Землі на огляд кожного гектара витрачати тільки одну секунду, то й тоді потрібно було б чотириста-п’ятсот років, щоб оглянути всю Землю, — така вона велика.

Крамер стиснув мені руку і показав на цяточку, що світилася вдалині. Це була мета нашої подорожі. Довелось відірватися від чудового видовища Землі. Я глянув на Зірку Кец і на ракетодром, що нагадував великий сяючий Місяць. Далеко-далеко, в темних глибинах неба, то спалахувала, то згасала невідома червона зірочка. Я догадався: це до ракетодрому наближається з Землі ракета. Навколо Зірки Кец в темному просторі виднілося чимало зірок. Придивившись до них, я переконався, що вони — витвір рук людських. Це були “підсобні підприємства”, про які казав директор; я їх ще не знав. Більшість з них мала вигляд світного циліндра, але були й інші форми: куби, кулі, конуси, піраміди. Деякі споруди мали ще й прибудови; від них ішли якісь рукава, труби, диски невідомого мені призначення. Інші “зірки” періодично викидали сліпуче проміння. Одні “зірки” стояли нерухомо, інші повільно рухалися. Були й такі, які рухались одна коло одної, мабуть, сполучені невидимим дротом або тросом. Цим обертанням, очевидно, створювалась штучна вага.

Крамер знову відвернув мою увагу. Показуючи на обсерваторію, він торкнувся своїм скафандром до мого і сказав:

— Встигнете ще надивитись. Натискайте кільце на грудях і стріляйте. Не можна гаяти часу.

Я натиснув кільце. В спину ударило, і я полетів перевертом. Всесвіт завертівся переді мною. Я бачив то синє Сонце, то велетенську Землю, то темні простори неба, всіяні різнобарвними зорями. У мене зарябіло в очах, запаморочилась голова. Я не знав, куди я лечу, де Крамер. Розплющивши трохи очі, я з жахом побачив, що дуже швидко падаю на ракетодром. Поспішно натиснув іншу кнопку — удар в бік, і я метнувся ліворуч від ракетодрому. Надзвичайно неприємне відчуття. А головне, я нічого не міг зробити. Я згинався, випростувався, звивався — нічого не допомагало. Тоді я заплющив очі і ще раз натиснув кнопку. Знову удар в спину…

Обсерваторію я давно загубив. Земля блакитнувато світилася внизу. Край її вже потемнів: наближалась коротка ніч.

З правого боку спалахнув вогник — мабуть, вибух портативної ракети Крамера. Ні, я не буду більше стріляти без пуття. І ось у момент страшного розпачу я побачив Зірку Кец зовсім не в тому місці, де думав. Не тямлячись від радості, я вистрілив і закрутився ще дужче. Мене охопив жах. Ці циркові вправи були зовсім не в моєму дусі… І раптом щось ударило мене по нозі, потім по руці. Чи не астероїд?.. Якщо мій одяг прорветься, я миттю обернусь на кусок льоду і задихнусь… У мене по тілу забігали мурашки. Може, в моєму костюмі є вже дірка і міжпланетний холод пробирається до тіла? Я відчув, що задихаюсь. Права рука чимось стиснута. Удар об скафандр, і я чую глухий голос Крамера:

— Нарешті я впіймав вас. Наробили ви мені клопоту… Я думав, що ви спритніший. Тільки не стріляйте більше, будь ласка. Ви металися з боку в бік, ніби піротехнічна вертушка. Я ледве не загубив вас. Ви б тоді загинули.

Крамер відкинув мій білий плащ, в якому я зовсім заплутався. Живлюще проміння сонця хутко зігріло мене. Кисневий апарат був справний, але я ледве дихав від хвилювання. Крамер, взявши мене під руки, як тоді, коли я вперше виходив з ракети, стрільнув ліворуч, праворуч, ззаду. І ми полетіли. А втім, руху я не відчував, бачив, що “всесвіт став на місце”. І Зірка Кец неначе падає вниз, а назустріч нам летить зірочка обсерваторії. Вона розгорається чимраз дужче, як змінна зірка.

Незабаром я міг розрізнити зовнішній вигляд обсерваторії. Це була незвичайна споруда. Уявіть собі правильний тетраедр: чотиригранник, всі грані якого — трикутники. На вершинах цих трикутних пірамід містяться великі металеві кулі з багатьма круглими вікнами. Кулі сполучені трубами. Як я дізнався згодом, труби ці є коридорами для переходу з однієї кулі до іншої. На кулях стоять телескопи-рефлектори. Величезні вгнуті дзеркала сполучені з кулями легкими алюмінієвими фермами. Звичайної на Землі телескопної труби в “небесному” телескопі немає. Тут вона непотрібна: атмосфери немає, тому світло не розсіюється. Крім гігантських телескопів, над кулями підносяться порівняно невеликі астрономічні інструменти: спектрографи, астрографи, геліографи.

Та ось Крамер уповільнив літ і змінив напрям, ми наблизились до однієї з куль по дотичній лінії і спинились біля самої труби, яка сполучала кулі, не торкнувшись її. Така обережність, як згодом пояснив мені Крамер, була викликана тим, що обсерваторія не повинна зазнавати і найменших поштовхів. Горе тому відвідувачеві, який, причалюючи, штовхне обсерваторію. Тюрін гнівно нападе на гостя, скаже, що йому зіпсували найкращий знімок зоряного неба і мало не згубили його життя…

12
{"b":"199768","o":1}