— Але спочатку, здається, у вас була невеличка суперечка з сином?
Ви чули про це? — скривився Касіца.
Дещо… — пробурмотів Журка.
— Я поставив перед Міхалом одну умову, яка досить рознервувала його.
— Яку умову?
— З вашого погляду, вона, можливо, смішна, — промимрив Касіца. — Словом, я сказав, що востаннє допоможу йому, але тільки тоді, коли він одружиться.
— Одружиться? — витріщив очі Журка.
— Так. З Галінкою Стор. Я ціню цю малу. Дуже енергійна дівчина. Думаю, що вона зуміла б приборкати Міхала. До того ж я знав, що Галінка подобалася синові. Тому мене страшенно здивувала його дуже гостра реакція. Негативна реакція, — додав Касіца. — Міхал відповів, що про це не може бути й мови, бо Галінка його не любить. Я сказав, що поговорю з нею. Син згодився, але зауважив, що це методи минулого століття і я нічого не допоможу.
— Одним словом, справу поки що відклали?
— Так.
— А ви розмовляли з Галінкою?
— Не встиг… — похмуро прошепотів Касіца.
— То виходить, — промовив Журка, — що справа з автомобілем під час вашої розмови остаточно все-таки не була розв'язана?
Професор Касіца здивовано глянув на Журку.
— Невже ви думаєте, що Міхал отруївся саме через це?.. Ну, то було… просто безглуздя.
— Звичайно, — коротко відповів Журка.
* * *
— А тимчасом це надзвичайно важлива деталь, — усміхнувся поручик, коли ми вийшли з кімнати Касіци.
* * *
Заплон прийшов у поганому настрої. Правда, він не втратив свого специфічного гумору, але тепер це був гумор приреченого.
— Я волів би зустрічатися з вами за веселіших обставин. Похоронний реквієм — це не в моєму стилі.
— Що поробиш!.. — крякнув Журка.
— Ця забава починає не подобатись мені. Цікаво, хто тепер на черзі? — криво посміхнувся він.
— Ви думаєте, що це вбивство?
— А ви як вважаєте?
— Відповідайте, будь ласка, на моє запитання.
Заплон знизав плечима.
— Напевно, вбивство. Я досить добре знав Міхала. Без дуже поважної причини він не наважився б на самогубство.
— Доктор Протоклицька твердить, що Міхал був неврастенік.
— Можливо. Але не більшою мірою, ніж ви і я. Хіба ви покінчили б самогубством через автомобіль або нещасливе кохання? Дурниці! На мою думку, Міхала отруїли. Мабуть, він щось знав про вбивство Містраля або підозрівав когось…
— Або сам був причетний до нього, — процідив Журка.
— Ви підозрівали Міхала? — витріщив очі Заплон.
— Це тільки припущення, — буркнув Журка. — Але, в усякому разі, він дуже збентежився, коли перед обідом я сказав йому про допит. Це впадало в очі..
— Ну, якщо ви тільки на цьому будуєте свої припущення, — посміхнувся Заплон, — то не далеко заїдете. Зрозумійте, поручику, що у вас незвичайний хист нервувати людей. Ваші допити багатьох можуть кинути в дрож.
— Вам у всякому разі це не загрожує, — огризнувся Журка.
— Я щасливий виняток, — відповів Заплон. — Але, відхиляючись від цього питання, мушу сказати, що ваша робота була дуже невправна. Як ви могли при всіх попередити Міхала про допит? Адже таким чином ви попередили і вбивцю. Хто знає, чи не на вашій совісті життя цього хлопця…
Журка крякнув знервований.
— Отже, ви думаєте, що Міхал щось знав про вбивство Містраля?
— Так мені здається. Я вже давно помітив, що він носиться з цим, наче курка з яйцем. А особливо один факт примусив мене замислитись.
— Який?
— Того вечора я бачив Міхала біля «Пристані».
— О, це цікаво! — Журка зручніше сів на стільці. — Чому ж ви раніше про це не згадали?
— Я не думав, що це так важливо. Не хотів заплутувати справи.
— Он як!.. — Журка підозріливо глянув на Заплона. — То, значить, ви бачилися того вечора з Міхалом?
— Не бачився, а тільки бачив його. Я звичайно повертаюся з Пясечного найближчою дорогою, через ліс. Дійшовши вже до муру «Пристані», — до східного муру, коли це вас цікавить, — я помітив людину, яка прогулювалась, ходячи туди й сюди стежкою.
— Ви певні, що то був Міхал?
— Я впізнав його по капюшону на голові. Міхал під час дощів носив плащ з капюшоном.
— А Міхал помітив вас?
— Ні. Він, здається, був дуже заклопотаний. До того ж я одразу подався назад і підійшов до брами з іншого боку.
— Чому?
— Я підозрівав, що в Міхала якесь побачення. Мені цікаво було знати, з ким, і я не хотів виявляти себе. Увійшовши до саду, я став під деревом біля тераси і чекав, чи не вийде хто з дому. Але ніхто не вийшов. Зате я помітив, що в кухні засвітилося світло. Я заглянув у вікно і побачив Мацьошекову. Вона мене теж, мабуть, помітила, бо злякалась і втекла з кухні.
Журка багатозначно глянув на мене. Невже так може з'ясуватися та історія з обличчям у вікні?
— І що ви робили далі?
— Подався назад в глиб саду. Я бачив, як з будинку вийшли Трепка і Дзярмага, а потім побачив вас, поручику, — ви хоробро марширували від брами.
— І це все? — крякнув Журка.
— В основному. Потім я бачив уже тільки вашу молодецьку атаку. Я був захоплений, поручику.
— Це не важливо, — сердито перебив Журка. — Розповідайте про істотні речі.
— Нічого істотного більш не трапилось. Я ще кілька хвилин блукав по саду. А потім набридло, і я повернувся додому. Але справа здалася мені досить загадковою, і коли ви вчора привезли сюди Міхала, я запитав його, що він робив у суботу ввечері за муром.
— І що він відповів?
— Помітно зніяковів і сказав, ніби хотів ще раз поговорити з батьком, поставити, як він висловився, «ультиматум». Але передумав і поїхав у Варшаву.
— І ви повірили?
— Ні.
* * *
Коли Заплон вийшов з кімнати, Журка тихенько вилаявся.
— Хай йому чорт! Завжди з своїми шпильками. Ну, що ви про все це скажете, Трепка? — звернувся Журка до капітана, який з гідним подиву спокоєм слухав розповідь Заплона, не обізвавшись за весь час жодним словом.
— Дуже дивна історія, — скромно відповів Трепка.
Журка скривився.
— Запроси панну Стор, — сказав він мені.
Галінка ввійшла.
— Ви дуже горюєте у зв'язку з цим сумним випадком? — поцікавився Журка, допитливо дивлячись на підпухлі очі Стор.
— Я дуже любила Міхала…
— Розумію, — співчутливо посміхнувся Журка.
— Нічого ви не розумієте. Міхал був моїм товаришем, і це все. Дуже милим і добрим товаришем. Я не можу збагнути, хто і за що його вбив… — голос її затремтів. — Мабуть це якась жахлива помилка. Адже він нікому не загрожував. Нічого не знав. Весь час тримався збоку.
— Гм… — промимрив Журка. — Ви, значить, теж твердите, що то було вбивство?
— А що ж могло бути інше?
— Доктор Протоклицька вважає, що Міхал сам отруївся.
— Може, у неї для цього є спеціальні підстави, — холодно сказала Галінка.
— Ви підозріваєте, що доктор Протоклицька могла б…
Галінка захитала головою.
— Ні… Ні! Я нікого не підозріваю…
Журка вмостився зручніше.
— Давайте говорити відверто. Ми знаємо, що Міхал кохав вас. Ви розмовляли з ним перед обідом?
— Так… — видавила Галінка.
— Вибачте, що доводиться втручатись у ваші особисті справи, але я хочу встановити обставини смерті Міхала… Тому повинен запитати, про що ви розмовляли.
Галінка зашарілася.
— Міхал… Міхал докоряв мені. Він бачив мене разом з поручиком Дзярмагою і…
— І влаштував вам сцену ревності?
— Без будь-яких підстав. Я… я ніколи не казала Міхалові, що люблю його. Я завжди була з ним щира…
— І чим закінчилася та сцена?
— Я сказала, що з нього немає ніякого права докоряти мені, що ми можемо бути друзями, та й тільки. Міхал пішов дуже знервований.
— Ще одне запитання. Що ви робили під час обіду в ту мить, коли Йонаш пішов відчиняти вікно?