— А ти чого пішов до жовтих дияволів? — спитав мене Гахар.

— Я пішов до них не добровільно. Вони захопили мене, перш ніж я встиг сховатися в джунглях, і відправили на великий човен до свого вождя.

— Чуєте? — обернувся Гахар до тубільців: — Андо не здався добровільно жовтим дияволам. Андо був разом з нами проти них. Андо наш!

— Наш! Наш! — пролунало багато голосів.

Мене спитали про Сміта й Стерна. Я сказав їм, що обидва в полоні у японців.

— А як же ти втік від жовтих дияволів? — спитав мене Гахар.

— Я не втік, Гахаре, — відповів я. — Вождь жовтих дияволів сам послав мене до вас. Він хоче, щоб ви здалися без бою.

Здатися без бою! Хе-хо! Цей жовтий тана — великий дурень, його стрільці ввійшли в селище, але сюди вони ніколи не дійдуть.

— Ніколи! — підтвердив я. — Жовті дияволи сильні, коли стріляють з великих човнів. Вони сильні й тоді, коли б'ються на відкритому місці, тому що мають багато стріл, які пускають блискавки. Але в джунглях вони безпорадні. Тут за кожним деревом на них чатує смерть. Жовтий тана знає це і хоче вас ошукати.

— Він нас не ошукає! — крикнув Боамбо. — Ми будемо битися до останнього, але не здамося жовтим дияволам. Анге бу!

Він витяг люльку з торбинки, що висіла на грудях, набив її жовтим листям і запалив, щоб заспокоїтись.

Дивлячись на тубільців, я подумав: «Ці люди люблять свободу і свою землю і не відступлять перед японськими гарматами та кулеметами. Цей маленький, але мужній народ не загине, навіть якщо буде переможений».

Боамбо наказав зірвати сім поясів мудрості з стегон Арикі. Амбо ніби цього тільки й чекав — він кинувся до головного жерця і закричав так, щоб чули всі:

— Встань, собако! Скидай сім поясів мудрості! Швидко! Ти не гідний їх носити!

Головний жрець важко підвівся, покірно зняв пояси і подав їх Амбо. Потім знову сів, не вимовивши й слова.

Амбо подав пояси батькові. Боамбо підперезався одним з них, другий дав Гахару, а решту — п'ятьом стрільцям з дорученням віднести їх у п'ять селищ племені і передати тауті. Кожен з поясів належав одному з селищ племені. Коли обрали Арикі пуі-рара, вони дали йому пояси і цим виявили йому своє довір'я. Арикі зловжив цим довір'ям і тепер не мав права носити пояси, їх буде вручено тому, кого Велика рада ренгаті й тауті обере головним жерцем.

Незважаючи на те, що Боамбо був вождем племені, в мирний час він не мав права відняти в Арикі пояси і позбавити його посади. Це могла зробити лише Велика рада ренгаті й тауті. Але зараз плем'я перебувало в стані війни, права вождя були більші, ніж у мирний час, і він скористався ними з такою рішучістю, якої ніколи раніше не виявляв. Це пояснювалося тим, що зрада, особливо під час війни, вважається найбільшим злочином. Зараз було слово за Великою радою: чи схвалить вона рішення Боамбо і чи вижене Арикі в джунглі?

Вранці наступного дня з різних селищ племені майже одночасно прибули ренгаті й тауті. Кожен із них ніс у правій руці пучок сухих прутиків. Боамбо зустрів їх мовчки і відвів на середину галявини. До них приєднався й Гахар, який був тауті Букту. Я дізнався про це тільки вчора, коли Боамбо дав йому один із поясів мудрості. Хоч ми й були друзями, він ніколи не говорив, що він тауті. Гахар був дуже скромний.

Тауті і ренгаті стали в коло і поклали перед собою сухі прутики. Боамбо став посередині і поклав до ніг сухий загострений кілочок і невеличку суху дощечку з діркою — прилад для добування вогню. На поданий знак тауті почали рухатися навколо вождя. Цю церемонію я бачив уже під час нашого всиновлення, тільки тоді нею керував головний жрець, а тепер — вождь. В кінці церемонії Боамбо так само, як і тоді, запалив-люльку від свого вогнища, тричі затягнувся і випустив дим один раз у небо, другий в землю і третій — до сонця. Люлька обійшла всіх тауті й ренгаті і знову повернулася до Боамбо. Вождь вибив ще не згаслий попіл у вогнище, поклав люльку в маленьку торбинку і встав, а тауті й ренгаті залишилися на своїх місцях. Боамбо подивився на всіх по черзі, кинув погляд і на стрільців, що зібралися в коло, підніс руку і почав довгу промову проти Арикі. Він виклав усе, що я йому розповів: як головний жрець вирішив залишитися у жовтих дияволів з великого човна і як просив мене сказати їх вождеві, що він пуі-рара і накаже племені припинити боротьбу, якщо жовтий тана дасть йому коньяку й цигарок. Одно слово, він звинувачував Арикі в зраді. Наприкінці звернувся до мене і попросив підтвердити те, що він сказав. Я повторив усе, що чув із уст головного жерця і що бачив на власні очі.

Тоді Боамбо звернувся до Арикі:

— Ти залишився у жовтих дияволів. Ти зганьбив свій рід і все плем'я. Ти хотів запродати плем'я нашим ворогам. Чи вірно це?

Арикі мовчки кивнув головою. Він не міг заперечити звинувачення.

Боамбо обернувся до тауті і ренгаті й сказав:

— Арикі зламав слово, дане Великій раді, і зганьбив сім поясів мудрості. Яку кару визначимо йому?

Хтось запитав, що пропонує сам Боамбо.

— Пропоную, — відповів вождь, — відняти у Арикі сім поясів мудрості і обрати іншого пуі-рара. Пропоную виключити Арикі із Великої ради. Але він зрадив свій рід і мусить бути вигнаний із нього. Хай іде жити в джунглі до мавп або в гори до іншого племені. Анге бу!

Ренгаті й тауті кивнули головами на знак згоди.

Арикі стояв мовчки, схиливши голову. Зараз він не був схожим на того самовпевненого, нахабного і властолюбного головного жерця, який лякав тубільців білим листям, а швидше на людину, підхоплену каламутними водами, — немічну, беззахисну і зневірену. Але ніхто не жалів його.

— Встань! — крикнув Боамбо. — Що ти скажеш?

— Мені нема чого говорити, — засмучено відповів головний жрець.

Боамбо глянув сердито на нього, але в ту ж мить у його погляді засвітилася іскра співчуття, і він сказав уже м'якше:

— Геть з-перед очей, не можу дивитися на тебе!

Арикі відійшов убік, як побитий пес.

— А зараз оберемо нового пуі-рара, — звернувся Боамбо до ренгаті й тауті. — Хто серед тауті найдостойніший носити сім поясів мудрості? Кажіть, я слухаю!

— Хай тана Боамбо скаже! — озвався один із тауті.

— Нана, скажу! Я гадаю, що Гахар, син роду Бан-тен-го і брат роду Бінторон-га найдостойніший носити сім поясів мудрості. Ви згодні, комунатуа?

— Згодні! Згодні! — хором відповіли всі.

Тоді Боамбо повернувся до Гахара і запитав його:

— Що скаже Гахар, син роду Бантен-го і брат роду Бінторон-га? Чи згоден вірно служити племені занго і чи обіцяєш берегти сім поясів мудрості незаплямованими?

Гахар знітився. Певно, він не чекав такої пропозиції і ніби соромився високої честі, яку виявила йому Велика рада. Переступаючи з ноги на ногу, він соромливо поглядав жвавими чорними очима на вождя, ніби питаючи: «Навіщо ти зробив це? Хіба я найдостойніший?»

— Чи згоден ти? — вдруге спитав Боамбо.

— Згоден, — тихо відповів Гахар.

Тауті подали йому пояси, які він тут же надів. Цим закінчилася церемонія. Арикі був покараний. Ганьба, якою він заплямував свій рід і все плем'я, лишилася його особистою ганьбою. Пізніше я дізнався, що рід виключив його і позбавив права називатися сином племені занго. Арикі взяв свої особисті речі — сокиру, яку я подарував йому, спис, лук, стріли і торбу варених бататів — і зник у джунглях…

Наступного дня після засідання Великої ради, я вирішив повернутися на підводний човен. Перед цим мені хотілося побачити Зінгу, але я не знайшов її в таборі тубільців. Вона пішла в Каліо. Ніхто не міг сказати, чому вона туди пішла. Можливо, через незручності табірного життя? Звичайно, нари, заслані рогожею, — зручніше ліжко, ніж тверда, гола земля, але чи могла заради цього Зінга ризикувати своїм життям? Якщо японцям спаде на думку висадитися в Каліо, вона може постраждати, її вчинок був нерозважним. Я порадив Боамбо наказати всім жителям Каліо негайно залишити селище і йти в гори. Краще терпіти незгоди й нестатки, ніж ризикувати життям. Боамбо відразу ж покликав сина і послав його в Каліо.