— Погано, що перлові скойки живуть на дні моря, звідти важко їх дістати, — сказав капітан. — Але треба спробувати… Отже, ходімо! Треба захопити деякі речі в хатині.

Ми зайшли в хатину Сміта і Стерна. До цього часу я не заходив до них і був дуже здивований, побачивши, як комфортабельно влаштувались обидва англійці. В кутку стояло два пружинних ліжка, застелених м'якими ковдрами і сітками від москитів. Нари й підлогу покривали дорогі килими, біля стіни стояли м'які шкіряні крісла, посередині — стіл і кілька стільців, а в глибині — нагромаджені мішки і ящики.

— Видно, ви приберегли чимало речей з яхти, — сказав я плантаторові.

— А чому б і ні? — відповів він. — Приберіг деякі корисні речі і гадаю, що зробив розумно.

— А ви не боїтесь, що тубільці можуть їх покрасти?

— О, ні! Арикі наклав табу на мою хатину, і ніхто не має права увійти до неї. Крім того, тубільці не знають призначення цих речей та й не цікавляться цим. Тільки Арикі — цей упертий і нахабний старик — турбує мене. Завчив два англійських слова і весь час повторює: «коньяк, цигарки, коньяк, цигарки…» Я просто не знаю, як відкараскатись од нього. Щодня давай йому по пляшці коньяку і по коробці цигарок. Але ж це не може тривати вічно. Що я робитиму, коли ящики стануть порожні?

— А на який час вистачить йому ваших запасів? — запитав я.

Плантатор запитливо поглянув на мене, через силу посміхнувся і в свою чергу спитав:

— Хочете знати, скільки ще коньяку і цигарок є в мене?

— Так.

— А чому це вас цікавить? І вам хочеться випити коньяку?

— О ні, будьте спокійні! Я хотів би знати, чи не напоїте ви Арикі та його друзів?

— Арикі — так, але його друзів — ніколи! — заявив Сміт.

— Дайте мені довгий мотузок, — звернувся Стерн до плантатора і перебив нашу розмову. — Перш ніж спуститися на морське дно, треба зміряти його глибину. Мені буде потрібна і торба для черепашок.

— Гаразд. Стерн, — з готовністю відгукнувся Сміт і, порившись в одному з ящиків, подав капітанові мотузок і торбу.

— А тепер не завадило б хильнути по чарчині коньяку, — підморгнув мені капітан.

Сміт приніс пляшку коньяку і три чарки.

— Так, момент особливий і заслуговує, щоб випити, — сказав він. — Отже, будьмо здорові. За успіх нашої справи!

— За майбутнього короля перлів! — підніс свою чарку капітан і цокнувся з плантатором, який самозадоволено посміхався. — А ви не вип'єте? — спитав він мене, побачивши, що я не беру своєї чарки.

Ні, волію сигару, якщо містер Сміт не заперечує…

Ні, звичайно! — сказав плантатор і подав мені коробку з сигарами.

Захопивши мотузок і торбу, ми вирушили до малої затоки. Був полудень, і сонце пекло немилосердно. Ми сіли в човен, проїхали через вузький канал і потрапили у велику затоку. Капітан прив'язав до мотузка важкий камінь, який взяв з берега, і спустив його в воду. Ми зміряли глибину — виявилось дванадцять метрів.

Досить глибоко, але спробую, — сказав капітан, роздягаючись. — Камінь важкий, швидко потягне мене на дно, але не ручуся, що випливу. Якщо не повернусь, не раджу вам шукати мене: акули потурбуються про мене.

— Без жартів, Стерн, — стривожився я. — Глядіть, бо тут справді є акули.

— Акули не люблять запаху коньяку і тікають від нього, як нечистий від ладану, — засміявся капітан. — Але містер Сміт береже його для головного жерця і мені дав лише одну чарку.

— Коли б я знав, то дав би вам цілу пляшку, — відповів Сміт.

Капітан широко посміхнувся:

— Я згоден одержати її після того, як закінчимо роботу, якщо ви не маєте нічого проти…

— Звичайно! — кивнув головою плантатор. — Пляшка ваша!

Капітан взяв у руки камінь і кинувся у воду вниз головою. Я тримав мотузок, який швидко розмотувався и моїх руках, і думав: «Глибина досить велика. Дванадцять метрів — це не жарт! Старий морський вовк досягне дна, але чи зможе він випливти на поверхню?» Коли я висловив свої сумніви плантатору, той махнув рукою:

Стерн — досвідчений моряк, не турбуйтеся. Колись студентом і я любив водний спорт. Раз навіть одержав нагороду. Затримався під водою сімдесят сім секунд.

— Хіба це багато?

— Спробуйте і тоді ви побачите, що значить триматися під водою сімдесят сім секунд.

Мотузок перестав розмотуватись. Значить, капітан досягнув дна. Я напружено чекав. Здавалося, що минула ціла година відтоді, як він зник під водою. Нарешті Стерн з'явився на поверхні, струснув головою і, піднявши ліву руку, показав нам черепашку завбільшки з людську голову.

— Повний успіх! — радісно крикнув він, глибоко вдихаючи повітря. — Дно всіяне мільйонами перлових черепашок!

— Мільйонами! — захоплено вигукнув Сміт. — А ви не перебільшуєте, Стерн?

— Нітрохи, сер! На дні цілі гори перлових черепашок. Дайте мені торбу і витягніть камінь, — попросив мене капітан, кинувши в човен велику перлову черепашку. Він узяв торбу і закинув її за плече, а я витягнув з води камінь. Капітан взяв його в руки і знову спустився на морське дно. Цього разу він затримався довше. Я з тривогою, затаївши подих, дивився на годинника і лічив секунди. Минуло п'ятдесят секунд, потім шістдесят… Я відчув, як щось стискає мені груди, ніби їх надавили жорном, яке з кожною секундою ставало все важчим і важчим. На сімдесятій секунді у вухах зашуміло, а голову почало розпирати, як гумовий м'яч. На сімдесят сьомій секунді я не витримав і зітхнув. Одразу ж відчув велике полегшення, ніби жорно упало з моїх грудей, а у вухах перестало шуміти. Минуло стільки секунд, скільки колись витримав Сміт і дістав нагороду, а капітана все ще не було… Він з'явився над водою тільки на дев'яностій секунді. Дихав важко, але обличчя його сяяло: торба була повна перлових черепашок!

— Тримайте, — сказав він, випльовуючи солону воду, що набралася через ніс. — І переженіть човен метрів на п'ятдесят звідси. Я хочу дослідити більший простір.

Кілька разів переїжджали ми з місця на місце, і щоразу капітан витягав повну торбу перлових черепашок. Виявилось, що на дні затоки їх було сила-силенна. Піднявшись на поверхню вдесяте, старий моряк зовсім знесилений вліз у човен.

— Веслуйте до берега! — радісно закричав Сміт. — Треба перевірити, що є в черепашках.

Налягли на весла, і човен пішов назад у малу затоку. Смітові не терпілось, і він перелічив черепашки, ще не допливши до берега. Їх було шістдесят п'ять.

Як відомо, з перлових черепашок роблять перламутр. Він досить дорогий, але набагато дорожчі самі перли, які утворюються в деяких черепашках. Коли до молюска потрапляє піщинка або інше стороннє тіло, він виділяє особливий сік, який огортає це стороннє тіло і твердне. Так поступово утворюється перлина, яка з роками збільшується. Найдорожчі — білі перли. Перлини бувають круглі або грушоподібні, які утворюються в самому тілі молюска. Але є перли і інших кольорів — вони утворюються в черепашці і приліплені до неї. Звичайно, не в кожній черепашці є перли. Іноді в цілій купі черепашок можна не знайти жодної перлини, але буває, хоч і дуже рідко, в одній кілька перлин.

Ми скидали на берег наші шістдесят п'ять черепашок і обережно розкрили їх. Тільки в семи з них знайшли по одній перлині — три досить великих, таких, як перлина капітана, і чотири трохи менших.

— Це величезне багатство, сер! — захоплено мовив плантатор. — В кожній десятій черепашці по перлині — це нечувано!

Ми із Смітом дістали по одній крупній і по одній дрібній перлині, а решту віддали капітанові. За оцінкою плантатора, мої дві перлини коштували моєї зарплати за цілий рік. Дивлячись на блискучі зернинки, я думав: «Як справді погано побудований світ багатих людей! Вони платять нечувані гроші за одну таку зернину, а людям, що добувають перли з дна моря, нічого їсти…

— Слухайте, друзі, — несподівано крикнув Сміт і перервав мої думки. — У мене є чудова ідея. Я хочу зробити вас багатими людьми. Згодні?