Людське тіло — під сонячне проміння! — таке найперше гасло нашої сонячної терапії.

Але… але я прошу згадати зараз ті критичні думки, які я висловив учора, критикуючи методику сучасної офіціальної геліотерапії. Наша теорія сонячної терапії критично ставиться до звичайного, білого, змішаного сонячного променя. Наша теорія сонячної терапії доводить, що звичайний, білий, змішаний сонячний промінь корисний і цілющий лише для організму цілком здорового — організму з непорушеною функціональною гармонійністю, тобто такого, що може, що вміє правильно прийняти на себе білий сонячний промінь. “Уміє правильно прийняти на себе” — це значить, що він, оцей організм, у своїй гармонійності такий відповідний гармонійності спектральної композиції в білому сонячному промені, що він сам розкладає біле, змішане сонячне проміння на його спектральні компоненти і сам розподіляє їх по органах і функціях організму відповідно до гармонійної органічної потреби.

— Чорт забирай! — не стримався Думбадзе. — Тобто ви хочете сказати, що самий людський організм здатний виконувати функції… функції… ну, як би це сказати — тригранчастої призми, розкладаючи білий сонячний промінь на його спектр?..

Нен-Сагор злегка усміхнувся:

— Мені здається, я нічого нового цим не кажу. Але ви надто вульгаризуєте цю думку. Тригранчаста призма — це гідне сміху порівняння. Призма перепускає крізь себе біле сонячне проміння, розбиваючи його на спектральне проміння, а людський організм, — в цьому разі мовиться про цілком нормальний і здоровий, сонцем же вихований організм, — ковтає в себе ціле сонячне проміння, розподіляючи його доцільно по органах і функціях. Це загальновідома істина, і не ми її відкрили.

— Пробачте, — змішався Думбадзе, — аж тепер я зрозумів, про що ви говорите.

— Але, — встряв і Коломієць, — мовиться лише про здоровий організм і про ефективність сонячного проміння для здорового організму?

— Так. Але наша теорія нашої сонячної терапії починається саме там, де кінчається здоровий організм і починається організм хворий. Ми стали на тому, і я гадаю, ви теж пристанете до такої думки, що нині, внаслідок відходу людини від сонця, майже неможливо знайти такий цілком здоровий, гармонійний організм. Віками віків людський організм скволів, і гармонійність його порушилася. Сучасний середній людський організм нездатний уже цілком приймати біле сонячне проміння з абсолютною для нього користю. І завдання сонячної профілактики якраз у тому, щоб повернути людському організмові цю здатність.

Отут і починається наша сонячна терапія. Отут і починається система нашого виховання людського організму.

Ви дозволите мені, не зволікаючи, викласти цю систему?

Всі мовчки кивнули головами й присунулися до Нен-Сагора.

Тільки сер Вебенс не присунувся, давно вже заснувши в затишку свого крісла.

Сер Овен Прайс суворо поглянув на Альберта Сю. Альберт Сю ще нижче схилився до свого блокнота.

Нен-Сагор звівся. Потім він знову сів.

— Основа системи нашого сонячного виховання є сонячний спектр, — почав він. — Основа системи нашого сонячного виховання є раціональне використання сонячного спектра, — виправився він зразу ж. — Те, що ми дійшли точного розуміння ефективності всіх компонентів сонячного спектра, що ми точно встановили вплив кожного спектрального променя на кожний же орган і кожну функцію людського організму, — саме в цьому і полягає основа системи нашого виховання… — нарешті точно сформулював він свою думку.

Нен-Сагор помітно хвилювався… Але він переміг хвилювання й почав розповідь.

— Понад п’ятдесят років тому страшна епідемія грипу захопила північний Пенджаб. Європейське уявлення про тяжкі пошесті надто мізерне перед масштабами Азії. В Азії епідемія забирає не десятки чи сотні тисяч людей. В Азії пошесть за кілька день вбиває мільйони. Тісне й нужденне життя азіатів, жахливе бідування сотень мільйонів населення, бідування, якого й уявити собі не може навіть злиденний європеєць, — це бідування утворює найсприятливіші умови для шаленого поширення важких непоборних епідемій. Рік у рік такі страшні епідемії потрясають Індію, скорочуючи її населення на десятки мільйонів.

Тоді, понад п’ятдесят років тому, на зміну нещодавній; чумі, на зміну нещодавньому тифові прийшов грип. Північний Пенджаб став за середовище цієї жахливої епідемії. І за два тижні долина Інду та Сватська височина спорожніли. Хто не вмер зразу, той тікав на південь або сюди, на північ, і вмирав тут, перенісши заразу на сотні людей інших племен.

Нурі також полонила пошесть. Її принесли сюди пенджабські втікачі. Афгано-дравидське селище, яке утворилося тут після повстання 1857 року і де жив та вмер і мій батько в руїнах палацу давнього раджі Нурі, придбаного за безцінь в афганських вівчарів, — це селище з сотнею мешканців за два тижні обернулося на живе кладовище. Півтора десятка старих дідів, яких помилувала жорстока до юних і поблажлива до старих епідемія, — це було все, що лишилося в чабанських хатинах селища. Я повернувся до Нурі за кілька день до цієї страшної катастрофи. Всі хворі перейшли через мої руки, але я не міг нічого вдіяти навіть із своїми, привезеними з Англії, новими медикаментами — всі хворі вмирали… Пошесть була дужча за медицину…

Горе полонило нашу землю. Колись достатнє й щасливе, наше селище Нурі за два тижні обернулося на кладовище й руїни. Отари овець розбрелися без догляду, плантації здичавіли, замість хат і майна стояло чорне згарище з купами попелу та вугілля, — я попалив усе, змагаючися з заразою. Півтора десятка дідів та я — це були всі, що залишилися живі. Я замкнувся в домі мого батька, силкуючись увесь віддатися науковій роботі, щоб у ній знайти захист од примар і жаху. Старі півбожевільні діди тинялися по околицях, не дбаючи за себе й своє харчування, в тузі закликаючи й на себе страшну пошесть, благаючи й собі в неба смерті. Вони ховалися від мене, а я тікав від них… Так було довгий час.

Але от одного разу цей гурт божевільних дідів постукав до моїх дверей. Вони прийшли з гір і були дуже схвильовані. Вони принесли з собою два якихось згортки. Ці згортки вони поклали мені до ніг.

Розгорнувши лахміття цих згортків, я побачив у них двоє дітей. Це були немовлята. Худі, висохлі, аж чорні, півмертві. Діди знайшли їх, блукаючи в околишніх хащах. На лісовій галявині, серед уламків скель і каміння, вони натрапили на табір втікачів із долини. Півтора десятка трупів валялися в цьому таборі і серед них ці двійко півживих немовлят.

Немовлята були ще живі, і страшна пошесть обминула їх. Старшому — хлопцеві — не було ще й року, молодше- дівча — не нараховувало більше місяця. Це були кревні брат і сестра.

Божевільні діди поклали мені до ніг цих немовлят і вимагали, щоб я зцілив їх, щоб я вернув їм життя і тияїн; відродив життя цілого народу: темні діди гадали, що страшна епідемія полонила цілий світ і знищила все молоде покоління.

З усім запалом моєї молодості й моєї молодої професії я взявся до цього діла.

І от саме тоді у мене виникла ідея — відживити й виховати дітей на основі нових медичних гіпотез, що на їх побудову я витратив попередні роки, запозичивши саму ідею такого зцілення від мого патрона, лікаря Тоблтона. Він виплекав цю ідею на основі вивчення староіндійської медицини. Я вирішив лікувати й виховувати цих дітей сонцем, тільки сонцем! Я вирішив здійснити над ними мої. експерименти, випробувані до того тільки на дрібній живій тварині.

Дідам, що принесли мені цих двійко немовлят, я, звісно, нічого не сказав: вони однаково нічого не розуміли в медицині. Тепер ці діди вже жили зі мною. Знахідку двох дітей вони розцінювали як божий подарунок, і вона вернула їм розум і душевний спокій. Вони знову побудували собі хатини, вони зібрали гурт здичавілих кіз, щоб мати для дітей молоко, вони знову взялися до обробітку плантацій, щоб мати для дітей припаси. Життя Нурі відновилося. Мене — цілителя і першого вихователя спільних дітей — наше невеличке й оригінальне плем’я з півтора десятка дідів обрало на свого старшину. Цим старшиною я зостався і до сьогодні.