Сахно хутко пішла за ним. Але не до передпокою, а тільки до першої кімнати. Там вона кинулася до вікна. Вона легко зітхнула, коли побачила, що під вікном спинилося авто і з його кабіни саме вилазить двоє людей. Один був мужчина в цивільному пальті, друга була жінка в шкуратянці військового типу.
Професор Трембовський та доктор Івановський і собі нерішуче рушили до першої кімнати. Вони були ні в сих ні в тих і досить безпомічно перезиралися за спиною Сахно. Випадок був патологічний. Перед ними був екземпляр маніяка. Смерть, трагічна загибель двох близьких людей, мабуть, брата й батька, тяжко потрясла її психіку. Тут потрібен не консиліум, а карета з психіатричної лікарні. Але тим часом її треба якось заспокоїти. Правда, це не їхня — хірургів — справа, але все ж таки вони лікарі і люди, певна річ…
Клаксон загув удруге — голосніше і довше. Вони скосили очі на вікно і прислухалися до звуків з передпокою. Там грюкав, взуваючи калоші, розгніваний професор Харловський. Потім він стукнув палицею, сердито прокашляв і гримнув за собою дверима, його палиця і калоші прочовгали по сходах згори вниз. Знизу вгору, йому назустріч, поспішно протупотіли дві пари невідомих ніг.
Клаксон тепер уже загув безперестанку і нетерпляче.
6
Професор Трембовський і лікар Івановський рішуче підійшли до Сахно. Треба кінчати. Їм також треба було поспішати. У професора Трембовського операція. У доктора Івановського лекція. Вони вже умовилися. Доктор Івановський заговорить пацієнтку, тим часом професор Трембовський напише записку до психіатричної і пошле її з таксі.
Проте йому не пощастило це зробити. Саме як він дістав олівця, рецептурну книжечку і збирався писати записку, двері до передпокою знову гучно грюкнули, і двоє голосів, міцних і голосних, сполохали напружену тишу квартири, заселеної мертвими, хворими і лікарями. Дзоє — чоловік і жінка — простували сюди, жваво балакаючи. Вони хутко пройшли передпокій і, широко розчинивши двері, вбігли до кімнати. Саме — вбігли. Інакше не можна сказати про такий раптовий прихід, такі рвучкі рухи, гучну мову, всю їхню піднесену поведінку, таку несподівану й недоречну тут, біля двох мерців.
— О! — скрикнула жінка в шкуратянці. — Ми, мабуть, трохи спізнилися? Професор Харловський мало не перекинув нас, вискочивши з дверей. Значить, консиліум уже закінчено? Ну? ну? І як діла, товаришу професор?
Професор Трембовський потер руки і здивовано випростався. Він знову був трохи шокований.
— Пробачте! — чемно й холодно похилив він голову. — Про які діла питаєте ви мене?
Дівчина у шкуратянці весело підморгнула професорові.
— Та годі, професоре! Ми чудово поінформовані!
Юнак у цивільному пальті вирішив за потрібне втрутитися. Він почервонів і соромливо вклонився професорові.
— Товаришка питається про Чіпаріу та Йонеску, професоре. Нам так не терпиться знати результати вашого консиліуму.
— Чорт забирай! Які такі Йімпаріу та Чонеску?
— Чіпаріу та Йонеску, професоре! — поправив юнак у цивільному пальті.
Професор Трембовський глянув на нього, на доктора Івановського, на Сахно, тоді знову на двох, що прийшли. Він нічогісінько не розумів. Він був збитий з пантелику. Він навіть покинув потирати долоні.
— Ви це до мене говорите? Чи, може, ви сплутали мене з ким іншим? Я — професор Трембовський, а це — мій колега, доктор Івановський. Про що ви маєте спитати професора Трембовського та доктора Івановського? Про яких Чіпаріу та Йонеску йде мова?
— Вони скоро будуть жити? — дівчина у шкуратянці була страшенно нетерпелива і навіть не дала професорові договорити до кінця. — Про це ми й питаємо. Розумієте, товаришу професор, Чіпаріу ж комсомолець! Чудовий хлоп’яга! Та якби не він, хіба б повернулася товаришка Сахно з Румунії? Так би й пропала в сигуранці. А вона ж теж комсомолка. Розумієте, товаришу професор? Ви мусите оживити його якнайшвидше. Власне, добре було б, щоб він встиг уже побувати на обласному комсомольському зльоті. Це в п’ятницю. Ви ж розумієте: для нього, що ніколи й не гадав потрапити до нас, в СРСР, це ж ціла подія в житті! Ні, товаришу професор, ви вже, будь ласка, не затримуйте його!
Професор Трембовський витер холодний піт з чола і знесилено сів на гору чемоданів з різноколірними багажними наліпками залізниць різних держав. Він був остаточно приголомшений.
7
Нарешті Сахно скористалася з хвилинної паузи й повернула собі втрачену ініціативу. Вона насамперед гримнула на дівчину в шкуратянці й запропонувала їй помовчати. Потім вона сказала юнакові в цивільному пальті, що вони тільки наробили нерозберихи, бо ще нічого не з’ясовано і розмова з консиліумом щойно почалася. Після того вона повернулася до професора Трембовського і перепросила його за ввесь цей розгардіяш. Аж тоді вона взялася роз’яснювати й саме непорозуміння.
Дівчина в шкуратянці, виявляється, була секретар райкому комсомолу, на прізвище Петрова. Її товариш — теж комсомолець, до того ж студент медик, один із слухачів професора Трембовського в медичному інституті. Прізвище його Коломієць. Їхня несподівана поява була якнайтісніше пов’язана з отим автомобілем, який точно на дев’ять п’ятнадцять обіцяла приготувати Сахно, щоб розвезти лікарів по закінченні консиліуму. Це авто їй дали з райкому. Петрова і Коломієць заскочили разом із ним дізнатися, яке ж буде вирішення консиліуму. Долею двох трупів у сусідній кімнаті, виявляється, вони були надзвичайно заінтересовані.
Яка, власне, може бути доля для трупів? Чотири дошки, два метри землі, букет квітів, оркестр музики, промова. Це все. Більшого не чекав для свого трупа навіть сам професор Трембовський, хоча це був би труп відомого професора, славетного вченого і геніального хірурга. Однак з поведінки нових знайомців професора Трембовського — районного секретаря Петрової та студента Коломійця — аж ніяк не можна було чекати, щоб вони вдерлися сюди для організації урочистого похорону. Заяви, щойно виголошені в сусідній кімнаті над двома трупами громадянкою, яка запросила їх сюди, тим більше одводять геть такі думки. Професор Трембовський устав з чемоданів з закордонними наліпками і рішуче потряс своєю пишною сивою шевелюрою.
— Я, звісно, дуже радий з вами познайомитися, молоді люди, — сказав він трохи роздратовано. — Але вибачте мені: або ви навмисне затягли мене сюди, щоб відірвати від діла, і нахабно морочите голову, або я взагалі ні чорта не розумію.
— Даруйте, дорогий професоре! Це вийшло так раптово. Ми зараз усе з’ясуємо! — Сахно все ще хвилювалася. Але прихід товаришів підбадьорив її, і вона почувала себе вже значно певніше. — Справді, тут важко зразу зрозуміти. Справа надто незвичайна. Я навіть думаю, ви вже вирішили собі, що я божевільна…
— Ближче до діла, — нетерпляче перебив її професор Трембовський. Він поспішав. На нього чекала операція. — Ближче до діла. Ви запросили мене на консиліум до хворих, як казали ви. Ми зібралися і застали хворих неживими, їхній стан для нас одразу абсолютно ясний. Ми й констатували його. Але раптом ви заявляєте, що такий стан триває вже два тижні. Потім ви заявляєте, що цей стан не є смерть. Потім ви просите нас допомогти. Потім ви інформуєте, що є у вас якісь матеріали, як цих мертвих можна повернути до життя. Чорт забирай. Але медицині такі матеріали невідомі! Потім вдираються сюди оці молоді люди і запитують мене — чи їхній мертвий товариш встигне в п’ятницю прийти на обласний комсомольський зліт? Чорт забирай, але прошу або покинути всі ці недоречні жарти, або пояснити мені і докторові Івановському, — що це все означає?!
Професор Трембовський тер долоні, патлав свою шевелюру, діставав з кишені носову хусточку і знову її ховав. Він остаточно рознервувався. Обличчя Сахно, Петрової та Коломійця свідчили, що вони не знають, куди їм дітися, так незручно їм було, що вони завдали професорові прикрості. Нарешті Коломієць наважився торкнути професора за рукав.