Ніхто не заперечив. Зібрали товаришів, пояснили, в чому справа, і переобладнали конвейєр. Цього разу ланки стояли майже поруч одна біля одної, і робота закипіла так, що через три дні все було перенесено в малу печеру. Навіть невистачало місця в пій, і довелося частину речей скласти поряд, під брезентом. Після того стомлені працівники, незважаючи ні на що, проспали більше дванадцяти годин.

Почали готувати корабель, навіть розпалили котли. Пробоїна, звісно, була залатана раніше. Вивантажили на всякий випадок одну гармату.

А вранці прийшли два посланці з Чилачапа і принесли відому нам телеграму Гейса.

— Це справа Гоно! — заскреготів зубами Сагур.

— Тепер нам уже все одно чия, — відповів Гудас— Треба тікати, поки не пізно.

Виїхати звідси було ще важче, ніж заїхати. Не можна було розвернутися, треба було їхати задом. Але були й переваги: перша — це те, що розвантажений корабель став легший і не так глибоко сидів у воді, а друга — що виїжджати можна було вдень. Найближчий приплив мав бути об одинадцятій годині, лишалося чекати три години.

Але яке ж це було чекання! Щохвилини могло з'явитися вороже судно. Що коли воно прибуде перед припливом? Тоді доведеться сидіти, мов пацюк у пастці. Правда команді загрожує не більша небезпека, ніж тим, хто лишається на березі, але корабля шкода. Подумати тільки: перший і єдиний корабель яванського народу!

Розставили людей. На березі лишилося сто чоловік під командою Сурата. Головні спеціалісти, як Сагур і Сідан, лишилися на кораблі. Всього на «Саардамі» зосталося двадцять один чоловік команди.

— Поки що вистачить, — сказав Гудас, — а там ще наберемо. Шкода тільки, що радіо зіпсоване і нема у нас людини, яка розуміє цю справу. А було б дуже цікаво послухати, що вони там говорять.

Почали виводити корабель. Навіть човни і катер впряглися. Може, й вони відведуть якийсь поштовх? Поставили корабель кормою до проходу, завезли вперед якір і, підстерігши найвищу воду, кинулися між скель. По боках, як і раніше, поначіплювалися всі сто чоловік, з жердинами, оберемками гілок. Ці величезні оберемки і захистили корабель від двох дуже небезпечних поштовхів. І ось корабель щасливо вискочив у океан.

Почалися щирі привітання, палкі побажання.

— Тримайтеся, товариші! — казав Гудас. — Коли настане час, до вас пришлють по зброю. Де треба буде, прийдемо на допомогу і ми.

Через кілька хвилин сто чоловік повернулися на берег і з мимовільним сумом стежили, як їхній корабель зникає в блакитному просторі.

Що його там чекає? А що чекає їх тут? Чи зустрінуться вони коли-небудь? Якось спустіло навколо, ніби вони втратили свою домівку.

А в цей час з другого боку, далеко-далеко на горизонті, показався маленький стовпчик диму.

IV. В ДЕРЖАВІ ІМПЕРАТОРА ПАКУ-БУВОНО-СЕНАПАТІ ШГНАГОЛОГО-НГАБДУР-РАХМАН-САЙДИН-ПАНОТОГАМО^[20]

Його величність сусухунан Паку-Бувоно… і т. д. сидів у своєму покої і розглядав альбом з орденами і медалями всього світу. Сусухунан дуже любив ці іграшки і вивчив напам'ять усі медалі і почесні знаки, які тільки існують на світі. Навіть і зараз він почепив на себе безліч орденів, у тому числі недавно одержаний орден Нідерландського лева.

Імператору було п'ятдесят з гаком, але на вигляд не можна було дати йому стільки, бо намальовані тушшю борода, вуса і брови чорніли, наче у молодого. Одягнений він був у картаті шаровари, саронг, поверх якого була ще накинута чорна оксамитова куртка. На босих ногах — пантофлі з діамантами, на голові — висока чорна шапка, які носили ще португальці триста років тому.

Покій був обставлений стародавніми яванськими меблями, диванами, зброєю, а поруч з цим — європейські столики, крісла, паризькі статуетки, фотографії та інші атрибути європейської цивілізації.

Тихенько прочинилися двері, і в покій, схилившись у три погибелі, всунувся поважний старий чоловік.

— Хай береже аллах великого сусухунана!

— Що скажеш, Радан-Бого?

— Пробач, великий імператоре! — сказав Радан-Бого, простягаючи вперед складені долонями руки. — Мої погані вуста мусять образити твої царські вуха.

— Що, що таке? — занепокоївся сусухунан.

— На свято, яке готує ваша величність через п'ять днів, невистачає грошей.

Сусухунан скривився, ніби йому в ніс залетіла муха.

— Невже ти не можеш сам уладнати все це?

— Хай буде свідком аллах — все, що можна було зробити, я зробив, але потрібних грошей здобути не можу.

— Звернися тоді до резидента, хай він дасть в рахунок того, що належить, — нетерпляче промовив сусухунан.

— О великий царю царів! За цей рік нам нічого не належить: усі вісімсот гульденів ми вже одержали, а до кінця року лишається ще чотири місяці.

— Чи ти не міг нашкребти з яких-небудь податків? Не йти ж мені самому збирати гроші серед підданих? — уже зовсім незадоволено сказав сусухунан.

— Хай аллах утішить твій справедливий гнів, о могутній володарю нашого життя! На ці ж гроші ми живемо весь останній час. Усе, що можна було витиснути, — витиснуто.

Сусухунан нервово став перегортати сторінки альбома, а потім жбурнув його далеко від себе.

— Ну, то що ж ти порадиш робити? — вирячився він на Радан-Бого.

Той схилився ще нижче.

— Чи може радити твоїй величності твій жалюгідний слуга? Мудрість твоя сама знає, що доведеться попросити у резидента грошей наперед.

— Ну, от звернися від мого імені. Я йому напишу.

— О незрівнянна світлість! Твій слуга не зможе умовити резидента. Лише твоя могутність може це зробити. Особливо коли треба брати за наступний рік.

З-за спини Радан-Бого з'явився новий чоловік — яванець років тридцяти п'яти, одягнений у голландську військову форму. Він злегка махнув рукою на знак привітання і зупинився, ляскаючи себе по чоботях стеком.

— Мангко-Негоро, мабуть, зовсім забув, до кого з'явився і перед ким стоїть, — з ненавистю зирнув на нього сусухунан.

— А великий сусухунан, мабуть, забуває, що підполковник голландської армії не може триматися так, як тримаються вони, — зухвало відповів Мангко-Негоро, показуючи стеком на простягнутого Радан-Бого.

Сусухунан зблід і, здавалося, готовий був зробити щось рішуче, але стримався і глухо промовив:

— Під цим мундиром ти ховаєш усе зле. Ну, кажи, чого тобі треба?

— Я чув, що ти не святкуватимеш свято Сурах. Якщо це правда, то може продаси мені свого тигра для бою звірів?

Сусухунан підвівся і з гонором відповів:

— Ти завжди ловиш найгірші і найзліші чутки. Тигр мені самому потрібний для бою звірів у свято Сурах.

Він одвернувся і відійшов убік, даючи зрозуміти, що розмова закінчена.

— Як хочеш, — сказав Мангко-Негоро, знизавши плечима, і вийшов геть.

— Ця гадина збирає всі плітки. Звідки вони пішли? — грізно крикнув сусухунан на Радан-Бого.

Той зовсім прилип до землі.

— Хай господар мій зараз же відітне мені голову, коли я маю до цього якесь відношення, — простогнав неборак.

— Іди й попередь резидента, що я хочу відвідати його, — наказав сусухунан і почав нервово ходити з кутка в куток.

Радан-Бого задом виповз за двері.

Маленька сімейна сцена з Мангко-Негоро є одним з багатьох наслідків голландської політики. Цей Негоро був племінником сусухунана і офіційно вважався його наслідником. Через те що в Суракарті не було постійного закону про наслідників, голландці самі вибрали його з родини сусухунана і запропонували імператорові визнати його. «Пропозицію» було прийнято.

Нічого й казати, що голландці вибирали такого наслідника, який тілом і душею належав їм. Йому голландці так само платили гроші (тисяч двісті на рік), давали під його команду спеціальний загін війська, а щоб він менше залежав від сусухунана і той не міг чіплятися до нього і вимагати загальних надзвичайних знаків пошани, зробили його голландським підполковником з неодмінною умовою носити цей мундир завжди. Він мав окремий палац, окреме господарство і фактично не залежав од імператора.