требующих уточнения) 5500 чел., подчинённых единому руководству

Львовской краевой «екзекутивы». Вскрыта их материально-техническая

база, связи с зарубежными центрами, добыты шифры и коды, что

позволило в полной мере выявить подпольную сеть ОУН, изъяты

склады с оружием и боеприпасами».

В одному із зашифрованих документів, які були знайдені у

заарештованого зв’язківця, Бандера наказував:

«Вышлите людей на Буковину и Бессарабию, а также в Литву: –

в первую очередь для разведки территории и изыскания возможностей

установления связи… Передайте военные книги, карты, газеты, образцы

документов, политическую информацию… Оружие за шпионские

сведения мы достанем…» (фонд 2, опис12, пор.6, арк.185-187. У справі

копія документа виконана російською мовою).

Розгром організаційних структур значною мірою ослабив позиції

ОУН в Україні, але не зупинив її діяльності повністю. Продовжувалися

пропагандистські акції серед населення, розповсюджувалися матеріали

208

Постанов 1-го конгресу українських націоналістів, який відбувся у

Відні в 1929 р.

Поряд з цим з’явились й інші документи-для вузького кола осіб,

в яких керівники ОУНб роз’яснювали свої цілі, завдання і шляхи їх

здійснення.

Так, в машинописному документі “Вказівки на перші дні організації

державного життя” (дата не зазначена) проголошувалася “політично-

мілітарна диктатура ОУН як система влади”, “будова ОУН – на про-

відницькому принципі”... Стосовно національних меншин які проживали

в Україні, вказувалось:

“Національні меншини поділяються на а) приязні нам... б) ворожі

нам москалі, поляки, жиди...

а) Мають однакові права з українцями, уможливлюємо їм поворот

в їх батьківщину.

б) Винищування в боротьбі зокрема тих, що боронитимуть

режиму; винищування головно інтелігенцію, якої не вільно допускати

до ніяких урядів, і взагалі унеможливляємо продукування інтелігенції,

себто доступ до шкіл і т.д. Напр. т. зв. польських селян асимілювати,

усвідомлюючи їм, що вони українці, тільки латинського обряду...

Проводирів нищити, жидів ізолювати, поусувати з урядів, щоб уникнути

саботажу, тим більше москалів і поляків. Коли б була непоборна

потреба оставити в господарськім апараті жида, поставити йому нашого

міліціянта над головою й ліквідувати за найменші провини.

Керівниками поодиноких галузей життя можуть бути лише українці,

не чужинці-вороги.

Наша влада мусить бути страшна для її противників. Терор для

чужинців-ворогів і своїх зрадників”.

(Арх. спр. №376, т.6, арк. 294-302).

У брошурі ОУН “Нація як спеціес”, виготовленій друкарським

способом, зазначалося:

“Право до української землі, українського імені і української ідеї

мають тільки українці... Мішані подружжя поборюємо і мусимо знищити

можливість їх повстання. Сам факт їх існування чи творіння вважаємо

злочином національної зради”. (Арх. спр. №376, т.6, арк.1-8).

Внаслідок співробітництва керівництва ОУН бандерівського

напрямку з німецькими спецслужбами незадовго перед війною було

створене озброєне формування. “Легіон українських націоналістів”.

Воно складалось з двох батальйонів – “Нахтігаль” і “Роланд”, що при-

209

значались для проведення диверсійних операцій. (Фонд 1, опис 4 за

1954 рік, пор.№3, 55 – 133).

Початок війни фашистської Німеччини з Радянським Союзом

був зустрінутий як явище, що сприяло б досягненню головної мети-

створенню Української Соборної Самостійної Держави (УССД). Вже

30 червня 1941р. без погодження з німцями в м. Львові ОУН(б) про-

голосила про створення “Крайового Правління Західних областей

України” на чолі з головою Ярославом Стецьком – до часу створення

Центральної влади у Києві.

В акті про цю подію підкреслювалось лояльне ставлення ОУН

до Німеччини:

“Українська держава буде тісно взаємодіяти з націонал-соціа-

лістичною Великою Німеччиною, що під проводом Адольфа Гітлера

створює новий лад в Європі і світі... Українська армія... буде боротися

далі разом з союзницькою німецькою армією за... новий лад у цілому

світі ...

Привіт Творцеві і Вождеві Великої Німеччини Адольфові Гітлерові!

Привіт Славній Німецькій Непереможній Армії!”

(Звіт з Національних Зборів українців Західної України, що від-

булися 30 червня 1941 р. (Арх. спр. №376, т. 4, арк. 51).

Проте дії оунівців щодо створення державності (навіть фактично

під протекторатом фашистської Німеччини) не збігалися з планами

вищого політичного керівництва Рейху. Надійшла відповідна реакція –

через декілька днів після акту проголошення “самостійного україн-

ського уряду” Бандера і його найближчі прихильники були заарештовані.

Незважаючи на репресивні заходи, які вживалися німцями щодо

керівництва ОУН, Крайовий Провід у серпні 1941 р. виступив із заявою,

в якій зазначалося:

“ОУН не йде – всупереч провокативним вісткам шкідників української

справи на боротьбу проти Німеччини... У своїй дальшій боротьбі ОУН

вдержить та буде старатися розбудувати співпрацю з Німеччиною та з

усіма тими силами, що... борються проти найбільшого ворога України –

московського більшовизму”. (Арх. спр. №376, т. 4, арк. 54).

Слідом за передовими частинами німецької армії йшли групи

“мельниківців”, які у зайнятих німцями містах і селах створювали з

дозволу окупантів і під їх контролем органи влади у вигляді управ

різних рівнів. Створена ними українська поліція несла охоронну службу

в тилу німецької армії, брала участь у боротьбі з партизанами і червоним

підпіллям.

210

Документи свідчать, що з перших днів між бандерівцями і мель-

никівцями почалася боротьба за керівні посади в установах, що

створювались німцями. Мельниківцям вдалося взяти під свій вплив ряд

установ і організацій. Наприклад, у м. Рівному мельниківці заволоділи

редакцією газети “Волинь”, обласною друкарнею, театром тощо.

Займаючи керівні посади у редакціях газет в окупованих німцями

областях, вони популяризували фашистську ідеологію, закликали молодь

вступати до німецьких формувань.

Боротьба між “мельниківцями” і “бандерівцями” загострилась,

справа дійшла до вбивства (у м. Житомирі бандерівці вбили членів

мельниківського проводу Сциборського і Сеника, а біля Луцька був

убитий мельниківець Шульга).

Наявні документи показують, що незважаючи на лояльне ставлення

до обох відгалужень ОУН у перші дні війни, німці дали зрозуміти, що

ніякої самостійної української держави вони не потерплять і стали

проводити різко виражену колоніальну політику. Мельниківці, які

згуртувались навколо створеного ними Українського Центрального

Комітету (УЦК), пішли шляхом тісної співпраці з окупаційною владою.

У зверненні до Адольфа Гітлера від 14 січня 1942 р., підписаном

А.Мельником , митрополитом А.Шептицьким та іншими (всього 5 осіб),

пишеться:

“...Запрещение украинцам принимать участие в вооруженной

борьбе против их извечного врага плечом к плечу с немецкими и

союзными армиями лишило в борьбе с большевиками важного морально-

политического фактора… Мы заверяем Вас, Ваше Превосходительство,

что руководящие круги на Украине стремятся к самому тесному

сотрудничеству с Германией, чтобы объединёнными силами немецкого

и украинского народов завершить борьбу против общего врага и

претворить в жизнь «новый порядок» на Украине и во всей Восточной

Европе…» (Арх. спр. №372, т. 32, арк. 405-410; Копія листа від-

друкована в перекладі з української на російську мову).