що лише в одному Сарненському надрайоні ОУН: у районах Сарненському,
Березовському, Клесовському, Висоцькому Рівненської області і Давид-
Городенському, Сталінському, Пінському Мінської області, Білорусія,
підлеглими мені бандами (загонами) УПА і боївками СБ згідно з
отриманими звітами тільки в одному 1945 р. ліквідовано 6000 чоловік
мирного населення. Найбільш злочинними фактами бандитських
проявів на керованих мною територіях були: вбивство командувача
фронту генерала Ватутіна в Острозькому районі Рівненської області у
квітні-травні 1944 р., вбивство групи радянських офіцерів у кількості
12 чоловік в Клесовському районі Рівненської області у лютому 1945 р.,
вбивство 10 військовослужбовців, у тому числі начальника винищу-
вального батальйону, ліквідація робітників радянсько-партійних органів
у кількості 20 чоловік весною 1945 року в Костопільському районі
Рівненської області, вже не кажучи про масові зіткнення і ліквідацію
невеличких груп та поодиноких бійців, про диверсійно-терористичну
діяльність на залізничному транспорті і шосейних дорогах” [30].
“Левко” – рядовий стрілець боївки окружного провідника ОУН
на Житомирщині у листі-сповіді (1948 р.) до свого друга “Куща” писав:
“Тільки тепер я зрозумів, що наробив і як загубив своє молоде життя.
Не маючи рідних, я... довірився тобі, як старшому брату, і дав заманути
себе в бандитську шайку. Невже ти не розумів, куди мене штовхав і
на який шлях направляв? Хіба це була боротьба за волю, за народ, як
ти мені говорив?
100
Адже ми самі грабували і вбивали його гірше, ніж німці, і все це
називали боротьбою “за самостійну Україну”. Ця дурна витівка багато
взяла у мене крові і майже не саме життя” [31].
На підкріплення висновків дослідників українського націоналістич-
ного руху та осіб, причетних до його діяльності, – зауваження-
застереження видатного історика, першого президента України Михайла
Грушевського: “... націоналізм – це ганебно для українського народу,
бо націоналізм завжди хоче крові і постійно шукає ворогів” [34].
Виходячи із наведених висновків про діяльність ОУН-УПА,
зроблених дослідниками і самими учасниками націоналістичного руху,
можна ствердно сказати: не можна їх визнавати “ветеранами руху, опору Другої світової війни і борцями за незалежну Українську
державу”, бо вони творили народовбивство.
Проект Закону народного депутата України Богдана Костинюка
та інші проекти і “різні наукові дослідження” вступають у протиріччя
з уже прийнятим Законом України від 17.04.1991 р. “Про реабілітацію
жертв політичних репресій на Україні» і законами України “Про статус
ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту” (22.10.1993 р. та
22.12.1995р.).
У цих законах чітко розписано, хто є хто.
Члени ОУН і бійці УПА, які скоїли тяжкі злочини перед державою
і народом, не підлягають реабілітації.
Учасникам ОУН і бійцям УПА, в яких чисті руки, які реабіліто-
вані, та інші, котрі не причетні до насильницьких дій, згідно з вказаними
законами, надається статус ветеранів війни – учасників бойових дій,
інвалідів війни та учасників війни.
Таким чином, соціальні питання щодо учасників ОУН-УПА вирішені
у повному обсязі, як і для інших громадян держави, які захищали
Батьківщину у роки Великої Вітчизняної війни та інші часи.
Що ж стосується організаційних структур ОУН-УПА, то вони є
злочинними і згідно з міжнародними правовими актами та чинним
законодавством України не підлягають реабілітації.
Й насамкінець. Український націоналістичний рух ніколи не був
і не є самостійною силою, тому не може бути мови про визнання
українських націоналістів, колишніх членів ОУН і бійців УПА та їх
лідерів, чиї руки заплямовані людською кров’ю, “ветеранами національно-
визвольних змагань II світової війни з 1939 до 50-х років, ветеранами
руху опору німецькому окупаційному режиму, учасниками боротьби
за незалежну Українську державу”, як цього вони вимагають.
101
Україна... Вона ніколи не забуде тих кривавих оргій, що їх чинили
садисти-оунівці, вона ніколи не простить жорстокості і наруга над
собою. І ми не простимо! Пам’яттю своєю, іменами тих, хто загинув
від волохатої руки мерзенних поплічників – сатрапа гітлерівського
нелюда!
Ми пам’ятаємо сокиру, що вкоротила життя тисяч і тисяч невин-
них людей, дітей, немовлят. Сокиру ту занесла для страшного удару
рука ката, ім’я якому – український націоналізм як різновид фашизму.
Люди! Будьте пильні!
Источники
1. Архів КДБ УРСР, справа 7310, т. 1, – С. 61.
2. Ткачук А.В. Перед судом історії. Харків, 2000. – С. 45.
3. Архів військової частини, 1227, справа 388, – С. 93.
4. Чередниченко В.П. Антинародна діяльність українських націо-
налістів у роки ВВВ// Український історичний журнал. – 1975. – №8,
– С. 34.
5. Даниленко С.Т. Дорогою ганьбі і зради. – С. 231-232.
6. Давиденко В.А. УПА № 5190. – С. 11.
7. Ткачук А.В. Перед судом історії. – Харків, 2000. – С. 21-22.
8. Бандера С. Перспективи української революції. – Видання
ОУН, 1978. – С. 88-89.
9. Легенда. 1941-1944. Чорні дні Волині. – Товариство Волинь.
СШП. – С. 6.
10. Нюрнберзький процес. – М., 1961. Т.7.
11. Товариш. – 1995. – №15 (133), квітень.
12. Войцехівський А.А. ОУН. Через призму фактів. Науково-
практична конференція у Києві 09 04.1992 – С. 48.
13. Політика і час. – 1991. – №11; Шевчук В. УПА. – С.83.
14. Товариш. – 1996. – №42 (212), жовтень. Товариш. – 1994. – №20
(85), травень; Миколайчук В. – Житомир. – 1998. – №7-8, лютий.
Комуніст. – 1997. – №21 (166), травень.
15. Український самостійник. – 1950, лютий.
16. Архів УКДБ Ж/о №1197-5-137).
17. Політика і час. – 1991. – №11. – В.Шевчук. УПА, – С. 83,
Товариш – V – 1994. – №19 (84) архів КДБ. Спр. №197-5-804-847.
18. Дашичев. Крах стратегії німецького фашизму. – М., 1973,
Т. 2. – С. 63.
102
19. Вісті з України. – 1961. – серпень, №69.
20. Гадан Я. Твори у 4-х т. – К.: Наукова думка, 1977. Т. 2.
С. 186-187.
21. Даниленко С.Т. Дорогою ганьби і зради, – С. 239-243; Федуняк
А. А правда то одна// Комуніст. – 1996. – №8 (101), лютий.
22. Товариш. – 1993. – №50 (63), грудень.
23. Сірий генерал. – М., 1970. – С. 172.
24. Поліщук В. Гірка правда. – Канада-Донецьк. – С. 61, 80, 95,
280.
25. Масловський В. Бандера: прапор чи банда. //Радянська Україна. –
1996, 18 жовтня.
26. Людської крові не змити. Книга фактів. – К., 1970.
27. ЦДА України, фонд 3833, опис 1, справа 49, с. 1-2; Дмитрук К.
Безбатченки. – С. 31.
28. Кук В. Відкритий лист. 1960. – С.14.
29. Вісті з України, 1967; Матейко І. Різуни, а не учасники
визвольних змагань// Вільна Україна, 1997, №20, жовтень.
30. Арх. №31937-1-88, арх. 2/91-25.
31. Микитенко В. Кати, або про банду “Павла-Миколи”, що діяла
на Житомирщині. – Газ. “Радянська Житомирщина”, 13.12.1991, №30.
Вільна Україна. 1997. – №7, квітень.
103
Масловський B.I.
Замість післямови (до праці «З ким і проти кого воювали
українські націоналісти в роки Другої світової війни») Вже пора поставити крапку. Бо подібні викривання можна про-
