Литмир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

– І будяків! – крикнув Тигра, який тепер бігав, висолопивши язика, й робив коло за колом. Пух сумно подивився на нього.

– Що ж нам робити? – спитав він Паця.

Паць знав, що робити. Не вагаючись ані хвильки, він сказав, що треба йти до Крістофера Робіна.

– Ви знайдете його в Кенги,– сказав Іа.

– Тигро,– покликав Пух.– Іди-но сюди! Ми зараз підемо до Кенги. У неї вже напевне знайдеться для тебе ціла купа сніданків.

Тигра докінчив останнє коло й підбіг до Пуха.

– Пече! – пояснив він, широко й привітно усміхаючись.– Гайда! – і побіг першим. Пух та Паць повільно почалапали за ним.

Дорогою Паць мовчав, бо не міг придумати, про що поговорити, а Пух також мовчав, бо він саме обдумував нову пісню. І коли він її добре обдумав, то заспівав:

Наш маленький Тигра -
Бідолашний Тигра.
Ох, ну чим йому допомогти?
Він не їсть нічого!
Хто ж не їсть нічого -
Той не може, звісно, і рости.
Він не любить меду
(Жах – не любить меду!),
Ані жолудів.
Пожувавши трохи
Кущ чортополоху,
Тигра ледве-ледве не зомлів.
Наш маленький Тигра -
Бідолашний Тигра.
Чим же нам йому допомогти?
Він не їсть нічого
Нашого, смачного,
А йому ще ж треба підрости!

– Він уже й так дуже великий,– сказав Паць.

– Правду кажучи, він ще не дуже великий.

– Може, й так, але він здається дуже великим. Просто велетенським.

Пух, почувши це, глибоко замислився і пробурмотів сам до себе:

Скільки в Тигрі кілограмів,
літрів, метрів і бананів?
Го-го-го...
Та в той час, як він плигає,
Він велетнем виглядає!
Го-го-го!!!

– От і весь віршик,– сказав він.– Тобі подобається, Пацю?

– Усе, окрім літрів та бананів,– сказав Паць.– По-моєму, вони там ні до чого.

– А їм обов'язково закортіло стати обабіч метрів,– пояснив Пух,– от я й пустив їх туди. Між іншим, це найкращий спосіб складати вірші – дозволяти словам ставати там, де вони хочуть.

– Справді? А я й не знав,– сказав Паць.

Тигра увесь цей час весело вистрибував попереду, раз по раз вертаючись назад, аби запитати: "Сюди йти?.." Та ось нарешті показалася хатка Кенги. Біля хатки стояв Крістофер Робін. Тигра щодуху помчав до нього.

– Ага, ось ти й прибіг, Тигро! – сказав Крістофер Робін.– Я знав, що ти десь гасаєш.

– А я стільки всього знайшов у Лісі! – похвалився Тигра. – І пух знайшов, і пацю знайшов, і якесь іа знайшов. Тільки сніданку не знайшов.

Пух та Паць підійшли до Крістофера Робіна, міцно обнялися-привіталися і пояснили в чому справа.

– Ти, мабуть, знаєш, що люблять Тигри? – спитав Пух.

– Якщо я дуже постараюся, то, мабуть, згадаю,– сказав Крістофер Робін.– Але мені здається, Тигра сам знає.

– Звісно, знаю,– сказав Тигра.– Тигри люблять усе на світі, окрім меду, жолудів та ще... як звуться оті пекучки?

– Будяки.

– Еге, та ще окрім них.

– Ну, що ж, і то добре. Кенга знайде тобі щось поснідати.

Вони зайшли в хатку до Кенги, і коли Крихітка Ру сказав:

"Привіт, Пуше" і "Привіт, Пацю (по одному разу) і "Привіт, Тигро" (двічі, бо так він ще ніколи не вітався й, до того ж це звучало досить кумедно), – вони пояснили Кензі, чого прийшли, і Кенга дуже лагідно й ніжно сказала:

– Ну що ж, любий Тигро, зазирни в мій буфет і подивися, що тобі припаде до душі.

Кенга одразу збагнула, що хоч Тигра й здається великим, але він так само, як і її Крихітка Ру, потребує ласки й турботи.

– А мені теж можна зазирнути? – спитав Пух, який уже став почувати себе трохи одинадцятигодинно, й, діставши дозвіл, розшукав у буфеті невеличку бляшанку згущеного молока. Мабуть, щось йому підказало, що Тигри не люблять згущеного молока, тому він нишком потягнув бляшанку в тихий куток, де йому ніхто не заважатиме їсти, та й почав собі підкріплятися.

А Тигра? Що довше він тицяв свого носа і лапи то в одну, то в іншу банку, тим більше знаходив речей, яких Тигри не люблять. І коли він перекопирсав увесь буфет і знайшов усе, що там було, але не знайшов нічого собі до смаку, він спитав Кенгу:

– Що ж тепер буде?

Але Кенга, Крістофер Робін та Паць у цей час обступили Крихітку Ру, умовляючи його випити риб'ячий жир. І Ру казав: "А може, не треба?", а Кенга казала: "Та як же, серденько Ру, згадай, що ти мені обіцяв".

– А що то таке? – пошепки спитав Тигра Паця.

– То йому дають Здоров'ячі Ліки,– пояснив Паць.– А він їх страшенно не любить.

Тигра підійшов ближче й перехилився над спинкою стільчика Крихітки Ру. Раптом він вистромив язика, і почулося голосне "буль-буль!"

Кенга з несподіванки підскочила, скрикнула "ой!" і вихопила ложку якраз у ту мить, коли вона зникала в Тигриній пащі. Ложку вона врятувала, але риб'ячий жир щез.

– Хіба ж так можна, серденько Тигро! – сказала Кенга.

– Він випив мої ліки! Він випив мої ліки! Він випив мої ліки! – захоплено заспівав Крихітка Ру.

А Тигра подивився на стелю, потім заплющив очі, і язик йому сам по собі заходився облизувати губи на той випадок, якщо там щось залишилося. А ще трохи згодом його писок осяяла щаслива, вдоволена усмішка, і він сказав:

– Оце таки справді те, що Тигри люблять понад усе на світі!..

Тепер нас не здивує, що Тигра назавжди зостався жити в хатці Кенги і щодня пив риб'ячий жир на сніданок, обід та вечерю. Лиш іноді, коли Кенга вважала, що йому слід зміцніти, він замість ліків з'їдав після жиру ложечку-другу манної каші, якою годували Крихітку Ру.

ПРИГОДА ТРИНАДЦЯТА,

У якій всі йдуть на розшуки і Паць знову зустрічає Слонопотама

Одного разу Пух сидів удома і зосереджено перелічував свої горщики з медом. Раптом хтось постукав у двері.

– Чотирнадцять,– сказав Пух.– Прошу заходити. Чотирнадцять. Чи, може, п'ятнадцять? От морока. Зовсім збився через цей стукіт.

– Привіт, Пуше! – сказав Кролик.

– Привіт, Кролику! Правда ж, п'ятнадцять чи ні?

– Чого?

– Моїх горщиків з медом, які я лічив.

– А може, чотирнадцять?

– Ти певен?

– Ні,– сказав Кролик.– А хіба це важливо?

– Та я просто так хотів знати,– скромно сказав Пух,– щоб завжди можна було собі сказати: "У мене ще є чотирнадцять горщиків меду". Чи п'ятнадцять, якщо їх п'ятнадцять. Що більше, то на душі спокійніше.

– Ага, тоді вважай, що їх шістнадцять,– сказав Кролик.– Тільки я прийшов не для цього. Я прийшов спитати: ти часом не зустрічав Кузьки?

– Зараз не пригадую,– сказав Пух.

І далі, гарненько подумавши, додав:

– А хто цей Кузька?

– Та один із моїх Родичів та Знайомих,– недбалим голосом пояснив Кролик.

Однак це пояснення нічого не пояснило Пухові, бо Кролик мав так багато Родичів та Знайомих і всі вони були такі різні на вигляд і зріст, що Пух навіть не уявляв, де можна було б зустріти того Кузьку – на верхівці дуба чи на пелюстці якоїсь квітки.

– Сьогодні я нікого не зустрічав,– сказав Пух,– принаймні так близько, щоб сказати: "Привіт, Кузько!" А він тобі на щось потрібен?

– Ні, він мені не потрібен,– сказав Кролик.– Але завжди корисно знати, де твої Родичі та Знайомі, потрібні вони тобі чи ні.

22
{"b":"19851","o":1}