Читать "А листя падають..." - Кудрицький Валентин Олександрович (UK) - Страница 1

Вход

Войти на сайт

Я забыл пароль
Регистрация

Регистрация

Литмир - Электронная Библиотека > Кудрицький Валентин Олександрович (UK) > А листя падають... > Стр.1

Содержание

Сохранить

Настройки

ВАЛЕНТИН КУДРИЦЬКИЙ

А ЛИСТЯ ПАДАЮТЬ...

Лірика, Гумор, Сатира

2009р.

ПОЛЕ

Ой, як вийду я ранком на поле

І подивлюсь як шумують поля,

Поле моє! Життєрадісне поле,

Ти ніби казка моя чарівна.

Стану я тут, де жита грають хвильками

Й сам я неначе не свій,

Як мені хороше тут під тополями -

В ніжній красі весняній.

Хочеться враз свої груди юначії

Китом морським підійнять,

І салдафонів, що з бомбами граються

Подихом в пил розім'ять.

Щоб пам'ятали й не забували -

Поле для того, щоб жить!

А не для того, щоб нас убивали,

Й нашою кров'ю це поле кропить.

Ой, як вийду я ранком на поле

І подивлюсь як гуляє весна,

Поле моє, життєрадісне поле,

Ти ніби пісня моя чарівна..

20.10.1953 р.

СТОЮ НАД ВСЕСВІТОМ

Хвиля життя приходить і уходить,

За нею інша набіга,

І так усі мільярди років

Із небуття у небуття.

Треба ж було Творцю на небі

Установить таке реле,

Що кожен рік міняє зими

І осінь, що дощами льє.

А я стою над цим всім світом

Десь в невідомім пункті 'А'.

Й вдивляюсь в невідомі далі

Й шукаю відповідь, хто я?

Певно, у цім незнанім світі -

Де ні початку, ні кінця,

Нічого я не розумію,

Звідки прийшла душа моя?

Звідки прийшла, куди полине -

Коли промчать літа мої,

Невже і справді світ безмежний? -

Це не вкладається в мені.

І як могло з'явитись слово,

Як ще і людства не було?

Як слово це було з нічого,

То хто ж придумать міг його?

І звідки те їх розмаїття,

Звідки ті мінуси й плюси?

Звідки вони? Мовчать століття.

Одні загадки та ікси.

Чому таке їх розмаїття

І стільки в світі різних мов,

А може їх, простіть за дерзість,

Не Бог придумав а - любов?

Нащо Йому, пробачте люди,

Знать було в світі стільки мов,

Як не було з ким говорити

І світ не відав про любов?

20.8.2001 р.

РОЗМОВЛЯЮ З КОСМОСОМ

В голові, ніби, в морі - прибій,

Що от-от, як фугас розірветься.

Скільки задумів, мрій і надій,

І не знаю, де все це береться?

А думки прибувають, летять,

Мов метелики втягнуті грою,

Що не знаєш, що з ними робить,

І немає від дум тих відбою.

Ніби з Космосом я на зв'язку,

Й хтось ввімкнув у мій мозок комп'ютер,

Щоб ту мудрість з їх вуст записав

І її передав я всю людям.

6.6.2005 р.

МОЯ ГОРДІСТЬ

Я не женусь за славою поета,

Бо слави в мене й так хоч відбавляй.

І хоч сьогодні вже не та Планета,

І вже не той, що був раніше край,

Але за честь, за віру, і за волю

Я прославляв і буду прославлять,

Бо я одну з народом маю долю,

І це уже від мене не віднять.

Слава моя на кожному масиві,

В будинках тих - які побудував.

І я горжусь собою і щасливий,

Що все тепло, що мав - я людям передав.

18.10. 1968 р.

ЩОБ ЛЮДИ РАДІЛИ

Це вже не той Ірпінь, що був,

Де ми колись гриби збирали,

Де ми ганяли голубів,

І на дівчаток поглядали.

Сьогодні тут кругом асфальт,

Будинки - красені, як стріли.

Що замість нас, мов, стали в ряд,

Щоб наші правнуки раділи.

11.9.2006 р.

Я ВАС ЛЮБЛЮ, ЛЮДИ!

Манить музика в молодість змістом.

Іду, зачепившись очима за ніжність.

Ніби наречене моє місто.

А над містом панує - Вічність.

Люди! Я люблю вас, чуєте?

Серце моє з музики - чисте.

Тільки ви мене зачаруєте!

А на землю падає листя,

Ніби біль з мого серця.

Люди! Я люблю вас, чуєте,

То ж навіщо ще й далі чаруєте?

1.10.1969 р.

БЛАЖЕННА МИТЬ

Душа шукає і вирує,

Душа шукає і кричить,

Можливо хтось її почує

І принесе блаженну мить!

Бо так вона благає щастя,

Що всіх, при всіх би обійняв,

Зірвав би всі волошки в житі

І їх закоханим роздав.

15.9.1969 р.

КАБЛУЧКИ

Стань, дівчино, зупинися,

Дай, на тебе подивлюсь!

І до тебе, як троянди -

Хоч злегенька доторкнусь.

Зупинись, поглянь на небо,

Де таке ти ще знайдеш?

Може все - таки до мене

На хвилинки три зайдеш?

Хочу глянуть на ті чари,

Чим прохожих ти печеш,

Що не можуть всидіть в хаті -

Як по вулиці ідеш?

6.5.1969 р.

ОХОРОНЕЦЬ ТАЄМНИЦЬ

Вже моя голова посивіла,

Як веселий холодний димок,

А душа, ніби, помолоділа,

Як притрушений снігом садок.

І не віриться зовсім, що скоро -

Вже і правнук піде в перший клас,

Тільки жаль, що в його товаристві

Вже не буде ніколи більш нас.

І вони як і ми колись, люба,

Підуть в гори розваги шукать,

Й може сядуть під тим самим дубом,

Де колись ми любили гулять.

І піде, як і в нас все по кругу:

Поцілунки, і сльози, і сміх,

Будуть нові і нові подруги,

Боже мій! Скільки буде ще їх!

І піде як і в нас - все по кругу,

Таємниці дуб вміє тримать,

А тому я вважаю, що дубу

Можуть всі, як собі довірять.

А тому я б хотів через дуба

Всім онукам привіт передать.

29.4.2003 р.

ТІЛЬКИ МИТЬ

Із тобою пройтись - що в раю побувати,

І подихати запахом квітів і трав,

Із тобою побуть - це ту силу пізнати -

Про яку чули всі, але мало хто знав.

Із тобою побути - це полями дихнути,

Це почути пісні солов'я і дібров;

Із тобою побути - це щастям дихнути

Тим, яке в нас в житті називають - любов.

Чи багато нам треба?- не знаю, не знаю,

Але впевнений я - що лише всього мить,

А тому я життя зможу тій лиш довірить,

Що мені зможе миті ті вічно творить...

24.4.1990 р.

ПОЛЬОВА ЦАРІВНА

Йду по вулиці й зриваю,

Мов суниці із грядок -

Ніжні посмішки дівочі

І кладу в вірша рядок.

Так по слову, по другому

І дивись, уже - сонет,

І нехай тоді хто скаже,

Що Кудрицький не поет.

Щось не можу зупинитись,

Мов прорвались небеса,

Я пишу а ті диктують,

Це ж хіба не чудеса?

Кожна жіночка - суничка,

Кожна дівчина - бузок,

І їх світлі білі личка -

То вінець усіх казок.

Де не глянь - там Веселини,

Там - царівни польові,

А мені оті Галинки -

То поезії нові.

Поки я збирав у кошик

Ті сунички й квіточки -

Прилетіли дві синички

І закінчили рядки.

А коли наповнив кошик

Я по вінця до кінця,

То приніс його додому

І подякував Творця.

14.4.2003 р.

КВІТКОВЕ ПОЛЕ

Життя - це поле квіточок,

А я у полі тім - жучок,

Який весь день по квітах лазить

Через тини і перелази.

Бо квіточки, коли цвітуть -

Вони жучка до себе ждуть -

Хоч через пні, чи перелази,

Аби прийшов, аби полазив...

26.9.2003 р.

КРИНИЧЕНЬКА

Ну ж у дівчини і стан!-

Глянеш, небо рушиться,

Й, ніби грізний океан

Вся душа ворушиться.

Що голівонька, що ніс,

Що вже біле личенько!-

Видно, Бог її створив,

Як в степу криниченьку.

Хто не їде, хто не йде -

Той в степу зупиниться,

Бо усім, як і мені

Хочеться напитися.

От так очі, от так стан,

Ой, рятуйте людоньки!

Ой, як хочеться схопить

Те дівча за грудоньки.

Боже милий! Боже мій!

Що зі мною твориться?

Все б я випив з тих... криниць

Страх, як пити хочеться...

5.9.1997 р.

БІЛЯ РІКИ

Сохнуть і дерева,

Сохне і трава.

День від дня все меншає,

Мерзне голова.

Крутить у суглобах,

Біль в моїй душі,

Вже й писать не хочеться

Про любов вірші.

Хочеться упасти

Десь біля ріки

І дивитись в небо

Як пливуть віки.

26.5.1997 р.

РУСАЛКА

Колись, як був я ще малий -

Мати русалками лякали,

Щоб в ліс, і в жито не ходив,

Аби ті не залоскотали.

Але, коли я вже підріс -

Рішив піти як смеркне в жито,

Та так - аби ніхто не знав,

І щоб було все шито-скрито.

Проте, я скільки не ходив,-

Ніде русалки не знаходив,

Поки рішився і пішов

Я на ставок - на тихі води.

Бо, там у лузі, у ставку

Говорять теж жили патлаті,

І як темніло надворі

Гасали, мов коти по хаті.

І хоч боявсь їх - все ж пішов,

Бо я і справді вірив в казку,

І там побачив я в ставку

Кого б подумали ви? - Машку.

Не знав, радіти чи втікать,

Ну ж не стоять, узявшись в боки,

Але рішив я зачекать,

Бо щось мене тримало поки.

Вийшла красуня із води

Струнка, оголена, патлата

Й мені кивнула: йди сюди!

І тут же стала лоскотати.

Тоді і матір я згадав,

Яка мене попереджала,

Та сила, певно, неземна

Біля русалки задержала.

І, переборюючи страх,

Я, звісно, дамі підкорився...

Й на неземну її красу

Неначе вкопаний дивився.

А через місяць, може два -

На тій русалці я женився...

6.11.1980 р.

ЗАГЛЯДАЮ В НЕБО Я

Заглядаю в небо я

Як в природи душу,

Боже, скільки ніжності

В золоті дібров!

Хто ж це чудо витворив?

Хто ж це чудо витончив?

Люди кажуть - Сонечко,

Я кажу - любов.

Боже, що то твориться

У житті моєму,

Боже, що то твориться

У душі моїй?

Як же серцю хочеться,

Щоб співала горличка,

Тільки де гарантія,

Що потрібний їй?

Ще в селі на вигоні

Не співали жайвори,

А в гаю за річкою

Не шушукав гай,

То ж чому чужі жінки -

Всі, неначе, квіточки,

Хоч бери до рани

Кожну прикладай.

Заглядаю в небо я,

Як в дівочу душу,

Боже, скільки ніжності

В сутінках дібров!

Хто ж це чудо витворив?

Хто ж це чудо витончив?

Люди кажуть - Сонечко,

Я кажу - любов.

11.11.2001 р.

ГОРОБЦІ І СВІТАНОК

Люблю світанок й дні воскресні,

Що заворожують мій зір,

І як в садку цвітуть черешні,

І тишу, що крадеться з гір.

Люблю я день, який сповзає

В ранковім дремі з хмарок в ліс,

І на берізки поглядає,

Як я на шовк коханих кіс.

Люблю світанок. Як над лісом -

Димить злегесенька туман,

І горобців, що сплять всю нічку,

Щоб ранком день принести нам.

24.4.2000 р.

ПЕРШІЙ КОРОЛЕВІ

Згадав про Місяць над горою,

Про ті чудові світлі дні,

Як познайомились з тобою

Колись на пляжі в Ірпіні.

Як я тремтячими руками

Вперше твоїх торкнувсь колін,

Й мені здалось, що надімною,

Ніби, роздавсь небесний дзвін.

А ти у Місячній короні

Серед туману і роси

Сказала там, де паслись коні:

-Усе що хочеш - все проси.

А я незнав, про що йшла мова,

Чого ж і ще було просить -

Як нічка й так така чудова,

І річка поруч нас біжить.

Пройшло уже багато років,

Скільки відбулося подій! -

А ти ще й досі в тій короні

Стоїш у пам'яті моїй.

30.10.2000 р.

МІДНА КОПІЙКА

Не пройде і сто літ як і ми всі помрем,

Як над нами насиплють кургани,

І ніхто на той світ не візьме свій гарем

Як колись фараони й султани.

А якщо ти нікого в житті не любив,

Не кохав, не робив людям радість -

Будеш сам на тім світі, як бовдур лежать,

Обійдуть тебе Валі і Каті.

І забудуть про тебе і мертві й живі,

Ну кому така радість потрібна,

Що життя прожила й ні людям, ні собі,

Як копійка на смітнику мідна?

То ж кому такі принци потрібні, скажіть,

Що крім сну ті нічого не знали?

А тому, хто живий, я вам раджу - любіть,

Щоб про вас добрим словом згадали.

Тих, хто щастя творив, тих хто ніжив, любив -

Тих в житті не судили й не судять...

Бо якщо ти любив - значить щастя творив,

Значить ти щось робив добре людям.

То ж кохайтесь, любіть, не жалійте вогню,

Не жалійте коханим цілунків!

Бо у тому вогні, що в душі аж на дні -

Тільки там і шукай порятунку.

19.6.1997 р.

ДУРМАН

Ще і сьогодні перепілки

Всю ніч співають за селом,

Неначе грають на сопілці,

Мов серце крають перед сном.

Я пам'ятаю, як в дитинстві

У росах зіроньки шукав,

І як незграбно, і невміло

Тебе в гаю поцілував.

І з того часу, як не дивно,

З'явилась Муза і тоді -

Стало все ніжним і рожевим,

І зорі стали голубі.

А ми під небом вальс кружляли

На лузі з гордим буркуном,

А поле, ніби, нас навмисно

Поїло ніжним дурманом.

О, як би я хотів сьогодні

Напитись того дурману,

Щоб в дурня знов перетвориться

Й віддчуть ту силу чарівну.

Відчуть ту ніжність й насолоду

І того дотику тепло,

Яке мене ось стільки років

Манило, мучило й пекло.

Бо, як колись в тобі відразу

Відчув всі радощі життя,

І знов в мені, як того часу -

Проснулись перші почуття.

Бо перше - то завжди є перше,

Його ні з чим не порівнять,

О, якби я хотів сьогодні

Тебе, як вперше обійнять.

1.1.1983 р.

В ПЕРЕХОДІ

Стоїть в переході мордатий мосьє

Й за десять карбованців секс продає.

Дивлюсь на ту наглу вгодовану пику

І так мені хочеться пику потикать.

А та посміхається й каже мені:

-Читав в Одісеї про вірність, чи ні?

Так в того ото чоловіка-плавця

Була Пенелопа, як жіночка ця.

Літ двадцять, аж поки він плавав морями -

Сиділа і ждала його вечорами.

А цій же красуні немає ціни,

Повісь її в спальні, прибий до стіни,

І можете плавать хоч сто літ від хати,

І певними буть - що вона вам не зрадить.

15.12.1989 р.

НЕ ЗНАЮ

Коли надворі веснами шумить

І Місяць посміхається лукаво,

Ну як тебе, кохана, покорить,

Щоб хоч на ніч на тебе мати право?

Горять зірки, вигукують поля,

І десь над нами Янгели літають,

Якби ти знала, як я хочу жить!

Та як тобі сказать про це - не знаю.

Ось скоро нічка в вічність відійде,

І Місяць зорі спать позаганяє,

А серце так і проситься любить,

Та як тобі сказать про це - не знаю.

2.2.1989 р.

ЯКЩО ЖІНКА КОХАЄ

Жінка, яка вас дуже любить -

До всіх не стане скалить зуби.

Але, коли і скалить зуби,

Це ще не значить - що вас любить.

22.5.2004 р.

ЗЕМЛЕТРУСИ

Ми вільні тільки у коханні,

Якщо в своєму курені,

Де на все поле, на все небо

Нема ні жодної душі.

Коли тебе думки не мучать,

Як дачу, дім побудувать,

Коли спокійні наші душі

І дітки наші не кричать.

А ті всі палаци й хороми -

То наше горе і наш біль,

Тому й існують землетруси,

Щоб мали ще і іншу ціль.

9.1.2000 р.

ЖІНКИ І СВІТ

Скільки жінок у нашім світі -

Стільки й зірок,

Які від себе не пускають

А ні на крок.

Які для того Богом дані -

Щоб чарувать,

Які для того в нашім світі -

Щоб їх кохать.

4.10. 2001 р.

ХОДИТЬ СЛОВО

Чомусь на серці як ніколи:

І сум й журба, і чорний біль.

То, ніби, щось під боки коле,

То десь відкладується сіль.

То щось трясе тебе , то мучить,

То ти - герой, то - боягуз.

А по болоту ходить слово

З чарівним змістом - чорногуз.

10.6.2001 р.

ЗОРЯ МОЯ

Зоря моя! Весна кохання,

Скарбниця чарів і дібров,

Візьми собі мої страждання,

Мені ж віддай свою любов.

Нехай тобі рум'янить личко,

Завжди бадьорить, сипле жар,

Дає натхнення молодички,

Щоб в серці був завжди пожар.

7.1 1983 р.

КРАСА

Колись я думав що роса -

То просто місячна краса.

Та тільки Сонце з гір упало,

Як всю красу, немов, злизало.

Сидять сороки на стовпі.

Сижу і думаю собі:

Була роса - була краса,

Нема роси - нема краси.

То що ж воно таке краса

Й куди дівається вона?

І диву сам собі даюсь,

За чим же я тоді женусь?

Невже щось сталось з головою,

Що я біжу за пустотою?

А завтра знов дивлюсь - роса...

Ну це хіба не чудеса?

І так мільярди літ підряд

Себе ми будем повторять,

Аби ніколи нам з тобою

Не втратить іскорки живої.

Не втратить ту красу небес,

Що творять з Господом прогрес,

Щоб ми завжди за нею гнались

Й ніколи не розчарувались.

10.4.2003 р.

БАРАН

Крутить ноги, тягне спину,

А думок ще, як гора.

Чи то вже гаплик підкрався,

Чи прийшла лиха пора?

Чи то просто я занудивсь

По весні і по Дніпру?

Бо як день - все більше й більше

Те й роблю, що хрест свій пру.

І немає тому краю,

І кінця немає,

Як одну роботу зроблю,

Інша вже чекає.

Ну а скільки не зробив ще!

Й головне: не докохав,

А вже чую мчить з косою

Чорна відьма через став.

Став, стою, себе питаю:

-Чи не дурень ти, Вальок?

Подивись на наш Хрещатик -

Скільки вхожених дівок!!!

Щоб оту красу всю божу

Помінять на кліточки,

Про який ти розум мовиш,

Ніби житимеш віки?

Плюнь на всіх тих бджіл та дачу

І піди у ресторан,

І тоді ти сам побачиш -

Хто ж ти є, як не баран!

Чи задумувавсь ти, брате,

Як збираєшся ти жить,

Як до тебе з бородою

Чорний вечір прибіжить?

То ж кидай ти цю роботу,

Той гараж і цей сарай -

І шуруй мерщій до Ялти

В край, де дійсно - Божий рай.

Де розгулюють мадони -

Справжні феї чарівні,

Де тобі такі ніколи

Не присняться і в ві сні.

22.5.2001 р.

А ЛІС ШУМИТЬ

Лежу. Не спиться.

А поруч зорі шепотять,

Немов патлаті молодиці.

І захотілося мені

До їх добратися спідниці.

Приліг. Схопив одну й мовчу.

Вона мовчить.

І, мов, від радощів кричу,

А ліс шумить. А ліс шумить.

А Місяць з хмарами кружляє.

-Скажи мені, чи любиш ти?-

А та мовчить і поглядає.

І знов мовчить. І знов один.

Не знаю, де себе подіти?

А ніч, як рік. А ніч, як рік! -

Коли ж почне вже сутеніти?

17.9.1997 р.

ПРО ВІЧНІСТЬ

Те що буде - не знаю й не знає ніхто.

Що було - те уже не вернеться.

А тому, потримай, якщо можеш пальто,

Бо душа в світ фантастики рветься.

Я в майбутньому весь.

Позаду - моя тінь.

Але що без минулого вічність?

Особливо, коли вже на пенсії ти

Й на душі, як на морі, у січні.

То ж , живіть не тужіть, ніби Місяць в хмарках,

Що як діжка розпечена котиться,

І безмежне минуле тягне в майбуття,

Без якого ніхто не обходиться.

То ж нехай оту мить, той відрізок всіх мук

Те, що люди життям називають,

Хай у пам'яті там він для тих збереже

Хто ще любить і щастя бажає.

4.6.1997 р.

КОЛИ ЦВІТЕ І ШУМИТЬ

І так я, люди добрі,

Уже - пенсіонер,

А, ніби ще десь вчора

Ходив, як піонер.

Здається, що ще вчора

Я бігав без штанців,

Сьогодні ж, як непотріб

Списали до старців.

І звідки, вибачайте,

Ті роки узялись?

Що, ніби в іншу робу

Літа перевдяглись.

Кому тепер жалітись,

Кому, скажіть, кому?

До Господа далеко,

Та й ніколи йому.

А мужикам порада:

Як ліс цвіте й шумить -

Любіть жінок, кохайте їх!

Їх є за що любить!...

17.5.1997 р.

ЩОБ БУТЬ В РАЮ

Поки тобі відкриє небо

Навіки божу благодать, -

Тобі на "скрипочці" прийдеться

Ще довго й довго, брате, грать.

А тому, хто у рай з вас мріє -

Мусить одне запам'ятать:

Що зроду вам не бачить раю,

Якщо не будете кохать.

Отож, молись ти чи хрестись,

Хоч в бубон днями вибивай!

Але, якщо ні з ким...ні разу,-

Навіть не мрій попасти в рай?

5.3.1997 р.

КОЛИ СЕРЦЕ ТІКАЄ

Як смерть іде - бере в кільце,

Немов, вовки невинну жертву,

Й куди ти , брате, не поткнись -

Вона придумає як зжерти.

Бо той, хто виробив ресурс,

Й не так вже тікать стало серце,

То так і знай, прийшла пора...

Але про це ти думай з перцем.

10.11.2001 р.

ЩОБ ПОЗБУТИСЬ МУК

Знаю я, що відцвітають

Вже мої літа, як цвіт,

Жаль, звичайно, залишати

Цей казковий божий світ.

Бо як гляну в даль небесну -

На ліси, що в далені,

Жаль, прощатись безсумнівно

З цею казкою мені.

Але, що робити маю? -

Тут вже воля не моя.

Видно, Бог не хоче бачить

Більше мук моїх щодня.

27.5.2004 р.

ЙДЕ ЖИТТЯ

Проходять століття, тисячоліття -

Йде життя.

Давно я досяг повноліття,

А й досі, немов, дитя.

Не можу напитись красою,

І наспіватись пісень,

А десь за рікою, я знаю,

Уже догоряє день.

А жити так хочеться, хочеться...

Який же ти світ чарівний!

А листя по полю котяться -

В світ новий.

28.5.1969 р.

ДІАЛОГ З ГОСПОДОМ

Ти в мені, мій Боже, знаю!

То ж до тебе і звертаюсь:

-Ізціли мене, дай силу,

Поможи наставить милу!

Ну а Бог мені з гори:

-Все, що просиш, - сам бери.

Бо все те, що ти просив,-

Я давно тобі зробив.

Хочеш жінку мать, як диню?-

Збий їй гонор і гординю,

Бо гординя, блуд утіх,

То в житті - найбільший гріх.

Бог все бачить і все знає,

Навіть, й те, чого немає.

То ж дурити не старайся,

А як грішиш? - то хоч кайся,

Бо для тих, хто дурить Бога -

То для їх одна дорога.

А коханку, щоб кохала,

То цілуй, щоб аж стогнала.

Боже милий! О, Ісусе!

Ти взірець мій, очі, вуші.

Ти - моя любов, мій - світ,

Подаруй, ти стільки літ,

Щоб все те, що написав,

Я народу передав.

-Добре!- Бог сказав,- живи!

Й так як пишеш, так й пиши...

Потім трохи помовчав,

І мені він знак подав:

-Хочеш мати душу вічну?-

То її залиш у віршах.

А коли тебе забрать?-

Це мені самому знать.

8.1.1997 р.

ВТІКАЮ ВІД СТАРОСТІ

Мені давно вже місцем поступаються,

І, навіть, літні вже звертаються на "ви",

А я люблю, як феї посміхаються,

І як до мене шепчуть явори.

Люблю бродить по горах, і по лісі,

Слухать пісні дубочків і беріз,

Люблю, коли в мій дім приходить літо

Із золотистим блиском світлих кіс.

Люблю, коли в садку щебечуть птахи,

І весело шепочуться гаї,

І як в садку весь день гудуть комахи,

І вчать діток співати солов'ї.

Люблю, коли гуляє в лісі вітер

І всі листочки весело тремтять,

І як танцюють із вітрами віти

Й всю ніч до ранку з полем шепотять.

І вірити не хочеться у старість,

/Нехай би їй Гаврило під ребро!/

Тому й хожу гуляти на Хрещатик,

Тому й хожу гуляти на Дніпро.

Із неба зорі визирають,

Зацвів на березі будяк.

Мене вже дідом називають,

А я незчувсь, коли і як?

3.5.2000 р.

НАШЕ ЛІТО

Я по твоїх іду слідах,

Вдихаю запахи жасміну,

О, як би я хотів зустріть

Хоч раз і ще ту горду Ніну.

Бо з того часу як зустрів

Її очей веселі квіти -

Вони нагадують мені

Весь час про наше тепле літо.

Я по її іду сліду,

Вдихаю запахи кохання,

І я упевнений чомусь,

Що то ідуть мої бажання.

8.6.2000 р.

МАТЕРИНСЬКА ЛЮБОВ

Знаю, що кохати може тільки мати,

І не чоловіка, а - своє дитя;

Може доглядати і ночей не спати

Скільки буде жити - все своє життя.

А як та дитина виросте в велику -

Мати вже не треба, сам бо он який!

І зустріне іншу - дівчину, а матір

Вже якщо й згадає - глузд з того малий?

Ночі ви безсонні, ночі материнські,

Колискову мати й досі ще співа,

А вже, мабуть, восьмий їй пішов десяток

І зовсім в матусі сива голова.

Ой, ти, син - синочок, ти моя дитина,

Молодість гарячу, все своє життя,

Щоб ти був щасливий, щоб ти був здоровий

Все я, все що мала - я тобі дала.

Ночі ви безсонні, ночі материнські.

Колискову мати й досі ще співа,

І горить каганчик посеред кімнати

А вісток від сина - все нема й нема.

І, нарешті, свято: дякувать за звістку,

Син привіз із міста внуків і невістку

І сказав матусі:

-Ось, щоб не скучала...

Ну а нам, будь - ласка, дай торбинку сала.

Коротко і ясно, і поклав підкову,

Й знову у хатині чути колискову.

Може випадково це хтось прочитає,

Пам'ятайте: мати вас завжди чекає.

Може стане соромно і замучать свідки,

Адже і в самого підростають дітки.

20.10.1961 р.

МОЄ СОНЕЧКО

Відчуваю я, горю трапиться,

Бо тремтить душа, з рук все валиться,

Бо вона іде і впирається,

І додому йти не збирається.

А у нас росте Алька - донечка

Ніби квіточка, ніби - Сонечко.

Я на неї дивлюсь: думи - римою,

Та тебе, не надійсь, не затримаю,

Поки зорі в гаях розважаються

Й поки всі жіночки нагуляються.

Думаєш, не хочу я відпочивати

Й десь піти-поїхать, щоб позагоряти,

Думаєш, не зміг би так як ти гасати,

І весь день на Сонце ноги задирати?

Міг би! Навіть, краще, та не в тім причина,

Бо у нас маленька є уже дитина,

І вона як тільки очі відкриває -

То відразу мамку поглядом шукає.

14.6.1968 р.

ДЕ СИНИ?

Повилітали пташенята

Із материнського гнізда,

І залишилась бідна мати,

Ніби сиріточка - одна.

І будуть довго мамі снитись

Безсонні ночі, трудні дні,

Як над дитинкою схилившись,

Співала їм свої пісні.

Згадає дні, як під дверима

Стогнала фуга зимова,

І як вона діток від неї

Оберігала як могла.

І виганяла холод з хати -

Аби дитинку зберегти.

А зараз в хаті ходить мати

Одна - одна. А де сини?

5.11.1987 р.

ЗАЯЧИЙ ХЛІБ

/ Батьку /

Чомусь, як справжній вартовий,

Як мій єдиний охоронець,

У пам'яті моїй завжди

Живе мій батько - комсомолець.

Я пам'ятаю, ніч надворі,

Сердитий вітер завива,

А батько, що піднявсь о п'ятій,

Коня - Монгола напива.

Перехрестився, помолився,

Й чайку попивши з молоком,-

Він тут же ніби розчинився

В тій темноті, що за селом.

Вставав мій батько дуже рано

Будь то мороз, чи йдуть дощі

Й пірнав у ніч з конем - Монголом,

У заметілі снігові.

І так щодня, і так роками,

А як додому приїзджав,-

Привозив нам від зайця хліба,

/Так він принаймі нам казав./

І хліб той був смачніший меду -

За вуха нас не відірвать,

І щоб не той хліб, запевняю -

Ми б не змогли й буквар піднять.

І ми всі вірили у зайця

Й чекали хліба кожну ніч,

Поки дасть батько по окрайцю,

І знов залазили на піч.

Отак ми, друзі, й виживали,

Літа все йшли і ми росли,

Але людей не грабували

Так як сьогодняшні "орли".

Сьогодні вже і сам не сплю я,

Надворі фуга завива,

І чую вічно голос батька,

Ну як, синок, твої діла?

В самого мене вже сім'я,

І так старого жалко стало,

Коли з колиски в пізній час

Своє дитятко закричало.

Пишу рядки, а в серці кров,

А на очах нестримні сльози,

Колючий вітер у лице

Стьобає, ніби мерзлі лози.

Життя - життя, як океан

Шумує, вихрить, завиває,

І в цьому хаосі буття

Я батька згадую буває.

О, спи дитя! Адже твій сон

Сьогодні я оберігаю,

Можливо й ти колись, синок,

Мене старенького - згадаєш?

9.2.1964 р.

НАЗНАЧЕНА БОГОМ

/ Матері /

З тих пір як залишив я батьківську хату

То згадував вічно про батька і матір.

І зараз, як Сонце всміхнеться раненько:

Здається, що то мій старий і старенька.

Й відразу стає на душі спокійніше,

Бо, хто ж від батьків більш на світі рідніший?

Багато я посмішок бачив на світі,

Та ось і свої підростають вже діти,

Та посмішка наших батьків незрівнянна:

Вона і сувора, і добра й бажанна,

Бо батько і мати ніколи не зрадять,

Вони і порадять, вони і розрадять,

І хай би хоч що вони вам говорили,

Але пам'ятайте: вони вас любили.

Які ж ми бували жорстокі і вперті -

Та мати за кожного ладна померти.

Й побалує кожного лагідним словом,

Бо мати дитині призначена - Богом.

26.10.1962 р.

МАМИНІ ПІСНІ

Марії Василівній

/ Своїй матусі /

На дні пам'яті моєї

Сотні маминих пісень

Тих, що вписував роками

В свій компютер кожен день.

Що, якби їх всі відразу

Взять і випустить в ефір,

Був би, ніби, рій бджолиний -

Від воріт до самих гір.

І хоч кожний день все нові

Появляються пісні,

Та пісні моєї мами -

Самі кращі на землі.

Бо в піснях моєї мами -

Шепіт поля і дібров,

Там і сум, і шелест вітру,

Там і розпач, і любов.

Ті пісні - про ліс, про гори,

Про могутні почуття,

Про ті радощі і горе,

Що дарує нам життя.

А тому пісні матусі,

/Скільки б інших не було!/-

Всі вони, як промінь сонця,

Всі, як пам'ять про село.

16.1.2003 р.

МОЇ ВІРШІ

Я все життя писав вірші

Про ліс, про поле, про діброви,

Писав про квіти і жінок,

Про біле личко, чорні брови.

Вірш в мене діяв і творив,

Він не мовчав - він говорив,

Де треба ніжив, де карав,

Щоб кожний честь і міру знав.

29.10 2000 р.

ЛЮБИ, ЯК БОГ

В житті я все завжди встигав:

Писав вірші і будував,

Займавсь бджільництвом і вином,

Любив жінок, дививсь кіно.

Скрізь поспішав життя пізнать,

Аби хоч щось було згадать.

Своє життя не змарнував,

Бо не ловив як інші гав.

Життя така коротка мить,

Що тут не можна не спішить.

Тому не спи і не дрімай,

І те що бачиш - все хватай,

Бо пройде час посух і злив

І Бог спитає, що зробив?

Так що ти Бога не ганьби,

І так як Бог людей люби!

25.5.2004 р.

БРАТСТВО

Я живу не раді живота,

В доміно і карти не гуляю,

А горілку я якщо і п'ю -

То лише, як друзів зустрічаю.

Ну а друзів в мене, як зірок.

То, відверто - все моє багатство.

А тому коли нема вина

То його мені приносить братство.

Я своїми друзями горжусь,

Бо мене Бог ними не обідив.

Ну, а як же з другом без ста грам

Та іще до класного обіду.

Як же бути й що мені робить? -

Кинуть пить - це з братством

розпрощатись,

Ну а як тоді без братства в світі жить,

Як не буде з ким поспілкуватись?

24.5.2004 р.

КОЛИСКОВА

З дурнями я, хлопці, не дружу,

Ніжності до них не проявляю,

І по дачі я в костюмі не хожу

Бо часу вдягать його не маю.

Всі кричать: які тяжкі часи!

Цього слова зовсім я не знаю,

Бо по дачі я в костюмі не хожу,

В ньому я на дачу приїзджаю.

Україна, як бджолиний дім:

Хтось кричить, десь стогнуть, десь голосять,

Якщо людям думать навіть лінь -

Хай стоять на цвинтарі і просять!

Всі навкруги в груди себе б'ють:

Лають уже всіх, кого й не треба,

Видно, не так просто паном буть -

Як немає розуму у тебе.

Хватить, хлопці, рюмсать! Годі пить!

Ви самі у всьому винуваті...

Якщо з вас хотів хтось краще жить,

Якщо хто хотів з вас буть багатим!

Все пройде з роками, ось вам - хрест!

Черга й до бандитів добереться,

Але все це буде лиш тоді -

Якщо наш Іван колись проснеться.

З дурнями я, хлопці, не дружу

І турбот до них не проявляю,

Просто я працюю і живу,

А в костюмі - друзів зустрічаю.

11.5.2004 р.

КОЛИ НАВІДУЄ ЛЮБОВ

Чому, чому такі короткі ночі,

Коли мене навідує любов,

Не встигну милій я заглянуть в очі,

Як вже пора нам розлучатись знов?

Чому, чому тремтить в гаю вербичка,

Як Місяць ясний обніма їй стан,

І сріблить під зоринами косички,

Аж задививсь, заслухався туман?

Чому, чому душа моя палає,

Як ти шепочеш:

-Я тебе люблю!

І дивна казка в серце заглядає,

Ну хто мені повідає, чому?

Чому,чому такі короткі ночі,

Коли мене навідує любов,

Не встигну милій я заглянуть в очі -

Як вже пора нам розлучатись знов?

8.1.1996 р.

ВЕСЕЛІ ПУСТУШКИ

Жінки приносять нам нещастя,

А ми всі думаєм - любов.

І всі ті Галі, Валі, Насті

То - марно витрачена кров.

А от, щоб час той і ту силу

Потратив кожний з нас на Храм,

То, уявляю, скільки б щастя

Принесли б ми в житті людям.

19.5.1997 р.

ВАЛЕНТИНІВКА

У селі в нас не люблять "Московську"

То,- говорять,- отрута і край!

А тому тим веселим придуркам

Мій сусід продає самограй.

"Валентинівка" ,"Валентинівка"-

Так в селі називають той рай,

І сусід став особою видною

І усе - через той самограй.

Ось, візьміть ви Мальвіну Іванівну -

Ціле літо ходить не могла,

А як стала вживать "Валентинівку" -

Перестала боліти нога.

"Валентинівка" , "Валентинівка" -

То лікарство від всяких недуг,

Бо коли ти хильнеш теї чарочку,

Так як стрінешся з ким - той і друг.

-"Валентинівка", "Валентинівка",-

Це вам скаже і Петька, і Гліб,

Тільки жаль, що людям мало платять

І у їх не хватає на хліб.

"Валентинівка", "Валентинівка"...

Стали магом сусіда вже звать,

І до нього, як до Гіпократа,

Як в аптеку - як хворі...біжать.

30.1997 р.

ПІОНЕР

В жару і в холод - кожен день,

В туман і в фугу завивання

Я був завжди, як піонер

Виконать кожної бажання.

Жінок любив і поважав,

І жодній з них не міг відмовить,

Я, навіть ім'я не питав,

Нащо, скажіть, пусті... розмови?

5.3.1986 р.

СВІТЛАНІ

Стоять на столі вже горілка й вино

А жінка сміється,

-Пограй в доміно!

А ще як на стіл положила балик -

То став заплітатись у мене язик.

Світлано, Світлано, мій янгел краси! -

Невже ти сьогодні мені... не даси?

Парують вареники з сиром, як пух

Що в мене давно переповнило дух,

А тут подає ще й в сметані млинці,

Невже це і справді,- питаю,- мені?

Світлано, Світлано, мій янгел краси,

А ще говорила що хочеш проси.

А груди у жінки, як Місяць горять,

Що так і охота їх пальчиком взять...

А жінка сміється:

-Йди кума гукай -

Як хочеш щоб я подала коровай.

Світлано, Світлано, мій янгел краси,

Невже ти без кума мені не даси?...

1.12.1995 р.

ЩІЛИНКА

Цілу ніч в гаю співали

Голосисті солов'ї,

За ту щілинку, той горбик

Полюбив, як сон її.

А тепер, як тільки смеркне

І щаслива ніч прийде -

Весь аванс і вся зарплата

Все в ту щілинку іде.

5.5.1997 р

БІЛІ ЛЕБЕДІ

Занесло наше місто, засипало

Білим снігом, як цвітом луги,

І покрила, покрила всі інеєм

Біла казка поля навкруги.

Ой, як хочеться! Ой, як хочеться

Покачатись в тій білій красі,

Але казка до мене не проситься

Й розстає, ніби сніг на лиці.

Ой, ти мила моя! Ой ти миленька!

Що про тебе і ще написать?

А до нас вже з тобою на личенька -

Білі лебеді з неба летять.

Білі лебеді, білі лебеді!

Біла казка нездійснених мрій,

Де ж ти ,мила моя, де ж, лебідонько?

Прилети і мене ти зігрій!

Білі лебеді, білі лебеді!

Біла казка юначих надій!

Зупинись біля мене, лебідонько,

І зімною під небом помрій.

Ой, ви лебеді, біленькі лебеді! -

Вічна мрія озер і дібров,

Бо завжди де збираються лебеді -

Там живе лебедина любов.

Ой, ви лебеді, біленькі лебеді! -

Вічна мрія поетів і фей!

Тільки жаль, відлітають вже лебеді

До веселих, як день архідей.

Білі лебеді, білі лебеді!

Біла казка нездійснених мрій!

Прилети ж ти до мене, лебіденько,

Прилети і мене ти зігрій!

22.12.1995 р.

НІЧНА РАПСОДІЯ

На травичку з неба зорі впали росами

І, здавалось, поле вкрилось абрикосами,

Ми були тоді ще зовсім не ціловані

Та зате один до одного, мов приковані.

Ми сміялись, і раділи, і пишалися,

Що ніде уже нікого не боялися,

Тільки матінка твоя не відходила

І очей із нас з тобою все не зводила.

А берізка до дубочка так і горнеться,

Ой, як хочеться з дубочком, ой, як

хочеться,

А берізка до дубочка так і проситься,

Ой, як хочеться з дубочком похристосаться.

На травичку ми тоді впали зморені,

Бо були один в одного зачаровані,

Ми сміялись, ми раділи - не журилися,

Бо на матінку твою не дивилися.

А берізка до дубочка так і горнеться.

Приспів все той.

Й хоч не знали ми тоді щастя-солоду

За який були готові вмерти змолоду,

Та зоря мені шептала понад річкою:

-Ти не слухайся матусі - будь з Марічкою.

А берізка до дубочка так і горнеться.

Приспів все той.

Бігла матінка за нами злою квочкою,

Щоб чогось, гляди, не сталось з її дочкою,

І хоч як вона старалась разом з росами,

А ми все-таки до ранку - прохристосались.

А берізка до дубочка так і проситься.

Приспів все той.

16.4.2004 р.

ДВІ ТОПОЛІ

Як би я хотів погратись

На отій дівчині

У якої чорні брови,

Оченята сині.

Як би хотів, якби хотів

Те дівча любити,

І під Місяцем у полі

Ще раз повторити.

Повторити, повторити...

Потім повторяти,

Щоб про те не відав батько,

І не знала мати.

Ой, у полі дві тополі,

Де одна шепоче,

А ми з милим повторяли

І ще того... хочем.

Ой, у полі, ой, у полі -

Зелені дубочки,

І вже так доповторялись...

Що аж два синочки.

Синки плачуть, вередують -

Тягнуть за сорочку,

А дівчина манить пальцем:

-Хочу ще і дочку.

Ой, у полі дві тополі,

Дві - веселі долі,

А сьогодні поруч з ними -

Вже й нові тополі.

Смійтесь хлопці, веселіться,

Хай ростуть дубочки,

Щоб у кожного були з вас

І сини, і дочки.

29.1.2006 р.

ПОКИ ЛЮБИТЬСЯ

Люблю, як ромашки квітують

І шепчуться з вітром жита;

Як в лісі співають зозулі,

Й нашіптують людям літа.

Люблю як із поля джмелями

Вигукує сонячний день,

І казкою ходить між нами

У голосі ніжних пісень.

Люблю, як шумлять блискавиці

Дощами в моєму вікні,

Як зорі сміються з травиці

Під сонцем вогнями мені..

Люблю, як цвітуть чорнобривці

І в золоті ніжних дібров -

На озеро йдуть чарівниці

І кожна несе нам... любов.

Так смійся, так смійся, кохана,

Як небо вогнем блискавиць,

Щоб той хто на тебе погляне -

Не міг відірвати зіниць.

Так смійся, так смійся, як літо

Веселим промінням троянд,

І всіх не цілованих в світі

Красою, як стрілами рань.

Так смійсь, поки зоряне небо

І шепчуться з вітром гаї,

І поки в дібровах для тебе

Співають всю ніч солов'ї.

26.4.1988 р.

СУСІДКА

По сусідству жіночка живе,

Що спать мені ночами не дає,

Бо зразу появляється весна,

Коли пройде по вулиці вона.

І хоч нічого в неї не просив,

Але її я більше всіх любив,

Бо варто їй пройтись туди-сюди,

Як тут же появлялися дрозди.

А поруч цвів під вікнами жасмін,

І замість мене їй робив уклін,

І їй шептав: пройдись і ще разок,

Поки цвіте під вікнами бузок.

Бо варто зупинитись їй на мить,

Душа моя романсами дзвенить,

І враз стає теплішою душа

Тому, що посміхається вона.

І скільки б я на неї не дививсь -

Весь час себе я лаяв, навіть зливсь,

Чому, чому ця жінка не моя,

Чому із нею інший, а не я?

А по сусідству жіночка живе,

Що спать мені ночами не дає,

Бо зразу починається весна -

Коли пройде по вулиці вона.

4.6.2005 р.

ПРО КРАСУ

Таку красу придумать неможливо,

Тут треба буть невимовно-щасливим,

А щоб таку красу придумать -

Тре' менше спать а більше... думать.

17.5.2004 р.

НОСТАЛЬГІЯ

Знову Київські собори

Тягнуть в небо куполи,

Що, як лілії-кувшинки

На Печерську розцвіли.

Здрастуйте, кияночки!

Здрастуйте, кияни!

Золоті каштани,

Чарівні тюльпани.

Здрастуй, Сивий Дніпре,

Україно-Ненько,

Як же за тобою

Сумував, серденько.

За твоїми вербами

І за солов'ями,

За твоїми синіми

Й карими очами.

За тією жінкою

Що з мечем над Києвом

Піднялась, вдивляючись

Пильно за Дніпро.

Сумував за парками

Нашими веселими,

І за нашим красенем -

Київським метро.

29.4.1982 р.

ЛЮБЛЮ ЖИТТЯ!

Люблю я блискавки і грім

І рев весняного потоку,

Дівочий зойк, вечірній дзвін,

Люблю дворняжку пильнооку.

Люблю, коли вулкан кипить,

Коли вирує сталь у домні,

Люблю як ранком ліс шумить

І як гудуть джмелі невтомні.

Терпіть не можу тишину! -

Не для живих смертельний спокій,

Тому працюю і живу,

І шлю поеми ясноокій.

7.8.1982 р.

ІДИЛІЯ

В тім, що кланяюсь красуням -

Не від скромності це ні,

А від того що не можу

Жить без них я на землі.

Адже секс родивсь раніше,

Ніж родився я на світ,

А тому направо, ліво

Шлю всім мамочкам привіт.

І схиляю перед ними

Вічно голову свою,

Бо як з ними - я жартую,

А без них, мов сич в гаю.

19.6.2000 р.

НЕ ЗА ТОГО

Не знаю, хто у тому винен

Що не моя ти, я не твій,

Бо вийшла заміж не за того,

А я женився не на тій?

А що повагу в кращих фарбах

Самі до себе зберегли,

Так це тому - що знали жарти,

Які нам вижить помогли.

7.5.2004 р.

БЕЗСОНИЦЯ

Не хочу спать, безсонниця напала,

Чомусь думки і все одні і ті,

І кожен день в душі якісь скандали,

Ввижаються то мертві, то святі.

Уже за північ. Спать всі полягали,

Тільки чомусь не хочеться мені,

Десь за селом дворняжка проскавчала

І ворон чорний каркнув у пітьмі.

Загелготіли гуси, пролетіли,

Ніхто не знає звідки і куди?

А хтось не спав, по вулиці тинявся,

Мабуть, шукав отих гусей сліди.

26.11.1961 р.

НА ВСЕ СВІЙ ЧАС

Не хочу, щоб літа вернулись -

Бо й так дурниць я наробив

Бо щоб ті роки повернулись -

То так як жив був - так би й жив.

Брехня, хто каже - став би іншим,

І що позбавився б біди,

Бо якщо хто родивсь придурком -

То це, вважай, що назавжди.

На все свій час, а досвід, вміння -

Потрібно з гідністю пройти,

А помилок своїх каміння -

Треба самому розгребти.

Можливо, навіть ти спіткався,

Зате взнав горе і любов,

Нехай ти навіть помилявся,

Але вставав і далі йшов.

Бо помилки не виправляють,

Це не диктант переписать,

Про це потрібно пам'ятати,

Щоб потім їх не повторять.

Бо щоб родивсь, як інші - мудрим,

То щоб я відав про життя,

Хіба ж би я тоді женився,

Хіба ж би ти була моя?

Бо як я був колись дурненьким -

То я сміявся і співав,

А зараз вже як одружився -

Навіть пісні позабував.

Як був малим - я був щасливим,

Бо знав і радість, і життя,

О, як би я хотів сьогодні

Стать знов таким як в ті літа.

18.5.1976 р.

НАЙБІЛЬШЕ ЗЛО

Якщо ви людині зробили добро,

Душею, немов, прив'язались,

То знаю, що вас обминатиме зло,

Хоч би з ним й зустрітись старались.

Не бійтеся чесних в житті ворогів,

А бійтесь байдужості й страху,

Бо то - найстрашніше, що є у житті,

Як десь у житті зробиш маху.

Не бійтесь ніколи своїх почуттів,

Вривайтесь у саму їх гущу,

Бо тільки у них, якщо хочете знать, -

Ви знайдете силу цілющу.

Бо той, хто кохає, хто любить життя -

В тих здійсняться всі їх бажання,

Бо все остальне - то не більше, як гра,

А щастя лиш там - де кохання.

Бо той, хто не може в житті без тепла,

Хто любить і ще того хоче -

В житті не причинить нікому він зла,

Хіба що когось залоскоче.

20.7.1967 р.

ЛЮБИТИ ЛЮДИНУ

Любити людину - це, значить, в житті

Ніколи не мати спокою,

Любити людину - це, значить, в житті

Буть просто не кимсь, а - собою.

Любити людину - це, значить, війна

Усім хапунам й казнокрадам,

Яких не цікавить порядність і честь

А тільки портфель і зарплата.

Любити людину - це, значить, в житті

Буть гордим завжди і щасливим,

Що можеш людину від зла захистить

Коли на ту сиплються сливи.

Любити людину - це, значить, життя,

Це, значить, - за правду, за квіти!

І вічно в житті пам'ятати, мій брат,

Що Сонце - єдине на світі.

18.7.1967 р.

Я ТЕБЕ ВПІЗНАЮ

Я тебе, мій краю, де б не був - впізнаю,

Бо тебе я, Ненько, з пелюшок кохаю.

Взнаю по волошках голубих і синіх,

А також по вербах, горах і долинах.

А якщо зав'яжуть чи закриють очі -

Всеодно впізнаю по піснях дівочих,

Взнаю в шепотінні поля із зірками,

В ніжнім шелестінні вітру з листочками.

А якщо так трапиться, що відмовлять вуха?-

Всеодно впізнаю я по диких грушах.

Взнаю по трояндах, запаху черешні,

Я ж бо не приїзджий, тут живу - тутешній.

Я тебе, мій краю, скрізь завжди впізнаю,

Бо тебе, як Неньку, дівчину люблю,

Взнаю по кульбабах що цвітуть весною,

А також по соняхах і по солов'ю.

25.5.1961 р.

ЖИТТЯ ІДЕ

Так життя я не любив скільки жив на світі,

Поки, врешті, у гаю фею запримітив.

Може я ввірвавсь в життя просто ненароком,

І, як кажуть, я на неї глянув не тим оком.

З того часу, хоч убий, я не сплю ночами,

Кажуть люди захворів, ніби я очами.

З того часу, де б не був - скрізь мені не спиться,

Й де б по світу не ходив - мчусь, щоб подивиться.

А життя іде, іде. Меншають каблуки.

І від того що мовчу - то ще більші муки.

Стану. Думаю. Дивлюсь вечором на Місяць,

В нього, певно, міліони цих красунь за місяць,

Він цілує всіх підряд й розум не втрачає,

А тут, навіть, і з одною, що робить, не знаю.

7.6.1961 р.

ТИ НЕ ЧЕКАЙ

Ти не чекай коли тюльпани

Підпалять ліс з усіх сторін,

І зацвітуть в містах каштани,

І захурделиться жасмін.

І не сиди, не жди, не кліпай

Як наближається весна,

Й коли в душі відчуєш літо -

Дай волю ніжності сповна!

Ти не сиди, не жди, не кліпай,

І не шукай нову біду,

Й коли в душі відчуєш літо -

Тоді до тебе я прийду.

Не плач, не гнівайсь, не кощунствуй -

На горизонті йде весна,

І буде квітів ціле військо,

Але між ними ти - одна.

І поки джміль тебе там знайде,

Або, нарешті, ти джміля -

Не треба будеш ти нікому,

І не поможе трай-ля-ля.

Не плач, не гнівайсь, не кощунствуй

Як луг від краю в край цвіте,

Бо ти не встигнеш озирнутись,

Як все навколо відцвіте.

І відшумить веселе літо

Твоїх не здійснених надій,

І тільки плакатиме вітер,

Що ти нічия, й він не твій.

Не плач, не гнівайсь і не бійся,

Якщо зустрінеш ти джміля.

Весна іде з чарівним військом,

Щоб ти щасливою була.

Любов на квіточку похожа

А квітка довго не цвіте,

Отож, як ти її не зірвеш,

То так і знай, що хтось зірве!

7.8.2001 р.

ОСІНЬ ПІД ВІКНОМ

Ось і осінь під вікном по садку гуляє

І веселим олівцем казку оживляє.

Ходять хмарки дощові низько над кущами

Й поливають квіточки срібними дощами.

А одна з них зупинилась й глянула на поле,

Де маленьке козенятко конюшинку поле.

В полі, втомлений мужик зігнутий з лопатою,

Вириває бурячки з жінкою кирпатою.

Я дивлюсь на ту красу з ніжністю і ласкою,

А хмарки пливуть, пливуть голубою казкою.

І куди вони пливуть, і куди стараються?

Про це знає тільки Бог, що від нас ховається.

5.7.2001 р.

ЛЮБЛЮ СВІЙ КРАЙ

Люблю я наш світ, як людину

За велич вершин і рівнин,

Люблю, як червону калину,

Як пісню з козацьких глибин.

Люблю за цвітіння каштанів,

За пахощі наших гаїв,

За ніжність троянд і тюльпанів,

І за пісні солов'їв.

13.5.1968 р.

БОЖІ ОЧІ

В небі Місяць, ніби сторож

Оглядає всі пости,

Щоб як Бог щось запитає -

То на все відповісти.

І всю ніч - то в луг , то в поле,

То пройде, то пробіжить,

Не пропустить ні одного -

Хай хто в полі закричить!

6.7.1986 р.

РОКИ ЮНАЧІ

Роки ви юначі,

В полі на просторі,

В місті на будові -

Виструнчились вряд.

Ось, прийдіть, погляньте

На Сирець, на Нивки

Як будинки нові

З полем гомонять.

Гомонять - крокують

В невідомі далі,

Гомонять-крокують

В далі голубі,

Роки ви юначі,

Рокі молодії,

Тут ви на будові -

На моїй землі.

2.5.1961 р.

ТОБІ, ПРАЦЕ!

Я вдячний, праце, що мене любила,

І що мені ти вмерти не дала

Як зло моє за ідолом ходило -

Ножа від мене відняла.

І ще я вдячний, що коли зневіра

Мене пекла, душила, як удав,

Щоб не помер - подарувала Ліру,

Щоб нею я народ свій величав.

Я вдячний, праце, що в житті ніколи

Мене не залишала ти ніде,

І вже тоді, коли ходив я в школу

Робила ти мене а я тебе.

За все тобі єдиній тільки й вдячний,

За те що ти в житті не підвела,

І вірші ті, якими володію -

Це разом з небом ти мені дала.

13.5.1978 р.

ПЕРШИЙ УРОК

Осінь з мене знімає всю втому,

В розум ясність дає, чистоту,

В серце ніжність дає волошкову

Й незвичайну якусь простоту.

А тому, так як осінь приходить

Я гукаю її у садок -

Хай із пензлем по вишні походить,

Розфарбує сонцями дубок,

Адже завтра в онука і внучки

Починається перший урок.

11.10.1968 р.

ТУНЕЛЬ

Небо все туманом затягнуло,

Землю заціловують дощі,

А на вербах, мов позасинали

Після ночі втомлені хрущі.

А трамваї ходять як ходили

Ранком проз туман, як проз тунель,

А дерева, мов в отару збились,

Щоб зігрітись, поки прийде день.

12.10.1968 р.

В СИНІМ МОРІ

Вітер гуляв у синім морі,

Зустрів русалку і завмер,

Що аж Нептун на повні груди

Гукнув: оце так кавалер!

Тому, коли у морі тиша

То, значить, що кохана спить,

А вітер, ніби сіра миша,

Скрутивсь в калачик і мовчить.

4.12.1968 р.

СЕЛО ГУКАЄ

Поле говорить всю ніч, ніби люди,

Сонний бекасик крильми б'є у груди,

Перепел пісню виводить завзято,

Ніби дівчата, напившись на свято.

Поле говорить - і річка, і став,

Тільки прислухайтесь - скільки октав,

Скільки пісень в нашім ріднім краю

Тут, за селом, де сьогодні стою.

Так чому ж, ми-люди, такі невеселі? -

Певно, тому, що лишаємо села,

Премось в міста, де й своїх вже не треба -

Далі від казки, від зір і від неба.

Адже щасливою будеш ти, Неля,

Там, де твій пуп, де родина, оселя,

Де знає тебе кожне там деревце,

Що на твоє задивлялось лице.

5.8.1967 р.

ФУЛІГАНКА

Чомусь не можу без людей,

Коли я сам буваю,-

Здається пусткою весь світ

І мов чогось не вистачає.

І я сумую, і боюсь,

Що світ такий широкий

Хтось, ніби взяв його й приспав

В цей вечір одинокий.

Сюрчить в траві всю ніч сюрчок,

І жаби кумкають до ранку,

А я від тебе ні на крок,

Свою чекаю 'фуліганку'.

8.6.1967 р.

ОСІНЬ

Осінь завжди мою душу бентежить

Де б не ступив я - однако підстежить.

Осінь, вона, ніби жінка примхлива -

Трохи тендітна а трохи сварлива.

Осінь вселяє упевненість, розум,

Мрійність вербички і ніжність берези.

Осінь мене наповняє думками,

Ніжним коханням, солодкими снами.

Осінь, як мати, щось щиро порадить,

І, щоб не зробив ти - то всьому дасть раду.

Осінь, це - вічна вершина думок,

Звідки й до Бога не більше, як крок.

Осінь приходить, як виклик душі

Тій, що кохає, що пише вірші.

Осінь приходить - душа тверезіє,

Ледве губатий вітрами повіє.

Бо зразу за осінню прийде зима

З холодом лютим, немов Сінельга,

Закидає тут же дороги всі снігом,

Причепить вам бороду й зробить вас дідом.

19.9.1968 р.

ЧОРНИЙ КІТ

Падає на поле вечір помалесеньку

Й за собою тягне зіроньки злегесенька.

Заховалось Сонце за високі гори

Й тут же за собою затягнуло штори.

А в цей час, схопивши чорне покривало,

Темна ніч все поле в чорний тік сховала.

Що як Місяць глянув - то перелякався,

Ніби там великий чорний кіт сховався.

31.7.1968 р.

ПРИЙШЛА ЗИМА

Нарешті і зима прийшла

У білому холоднім шпальті,

І біля ніг моїх лягла,

Як білий пес, що на асфальті.

І захотілося мені

Погладить те пухнасте диво,

А тут зірвався вітерець

І диво в небо завихрило.

1.5.1997 р.

ЗАМЕТІЛЬ

Я люблю безмежну сніжну заметіль,

І вітри веселі, що гамують біль,

І отой безжалісний в полі сніговій,

Що, як погляд милої з-під суворих вій.

Він хоч і холодний - та бентежить кров,

Бо живе в нім казка про красу дібров.

Я б дивився вічно на той дивний шквал,

Що горить під сонцем, ніби карнавал.

19.12.1996 р.

НЕ ЛЮБЛЮ Я ЗИМУ

Не люблю я зиму за короткі дні,

За морози люті в сивому вбранні,

За її бездушність до отих звірят,

Що у лісі синьому цілі дні тремтять.

19.12.1996 р.

ПЕРЕВТОМИЛИСЬ

І я, і бджоли потомились,

Й перевтомилися гаї,

Хоч ще то там, то тут літають

Понад дорогами джмелі.

А бджілки всі залізли в вулик

І сумно всі про щось гудуть,

Напевно згадують про літо

Й про те - як соняхи цвітуть.

27.7.2005 р.

ЩОБ НЕ ЛІНИВСЯ

-Ти чому, моя кохана,

Не приходиш в гості,

А біжиш, мов угоріла

До рудого Кості?

-Ну навіщо нам з тобою

Жить як в тому перці,

Як тобі я так потрібна,

Як хрін треба редці.

Я до Кості як прихожу -

Скільки хочеш квасу...

Ну а в тебе, дорогенький,

Ні грошей, ні часу...

Краще буду я до Кості

Цілу ніч тулитись,

Ніж на тебе ідейного

З відстані дивитись.

Я до Кості як прихожу -

Вся душа кайфує,

Бо у нього навіть ліжко

Як прийду - танцює...

Не берусь тебе судити,

І рвати стосунки,

Тільки жінці, окрім грощей

Треба ще й цілунки.

Ой, ти хлопче, ой ти, любий,

Хочеш мати вдачу,

То не будь же ти і в ліжку

З жінкою ледачий.

14.8.1981 р.

ЛОВЛЮ ПОСМІШКИ

Немов туман бажання розбігаються,

Неначе дим - зникають юні дні,

А феї йдуть, а феї посміхаються

І знаю, що не всім і не мені.

А тому сам їх посмішки хапаю

І, ніби злодій я ловлю їх сміх.

Й про те що я жорстокий - те я знаю,

Але не можу, вибачте, без їх.

Тому й ловлю їх посмішки медові

І їх красу несу в своїй душі,

Й кладу їх всі у рими волошкові,

Аби вони прикрасили вірші.

5.5.2000 р.

НЕЗАБУДОЧКА

Де схилилась берізка до ясена -

Твої очі засліплюють зір,

І до тебе я мчусь, моя ясненька,

Як весняний потік з сивих гір.

Я не вірю, що щастя не збудеться,

Що в садку не розквітне бузок,

І що, світла моя незабудочко,

Більше вже ти не прийдеш в садок.

Дай тобою наніжусь, награюся,

Вип'ю тугу, як чарку вина.

Подивись, як під вікнами, хатами

Із дроздами гуляє весна.

Я не вірю, що щастя не збудеться,

Що в садку не розквітне бузок.

Дай же я, ти моя незабудочко,

Поцілую і ще хоч разок.

3.5.2000 р.

ЛЮБОВ - ЦЕ ГРА

Любов - це гра,

Це те що є й чого нема.

В природі вічне тільки слово

І кожна квітка нова й нова.

Так як щодня нові новини,

Нові хвилини, мандарини.

Колись я думав, ніби вірність -

Це як наш Бог - закономірність,

Але, як гарно придививсь -

То зрозумів, що помиливсь.

Бо вічність - в новому коханні,

Бо вічність - в новому бажанні,

Бо вічність - більше у лукавстві,

І як не жаль - у нашім рабстві.

Ви покажіть, хоч би одного,

Щоб хтось із нас не знав другого?

І так воно було і буде -

Поки на світі будуть люди.

Бо всі б жінки повимирали

Щоб ми на їх не заглядали.

Як би хотів я помилитись

Й на ту, що вірна - подивитись!

16.8.2003 р.

НА СПАСА

Як вперше я поцілував,

/А це було в п'ятнадцять - літом/,

О, як тоді переживав,

А раптом в тебе будуть діти!

Тоді - ось хрест вам! - ще не знав,

Звідки вони і я де взявся?

А соловей в гаю співав,

Мов з мене він всю ніч сміявся.

А зараз ви лише погляньте,

Їй ще нема і десяти,

Ну а вона, немов синичка

Тебе гукає, йди сюди.

16.6.1990 р.

ЯКБИ НЕ ТИ

Ноги відпадають від утоми

І судома мучить день від дня,

А тебе побачу біля дому -

То співає арфами душа.

Щоб робив на світі я без тебе,

Де б черпав натхнення і любов? -

Бо без тебе навіть ясне небо

Не зуміє розігріти кров.

6.6.1990 р.

КОЛИ БУЛИ МИ МОЛОДИМИ

Поки манили нас діброви

Й жінки, як дрофи - замашні,

Нас не лякали ріки, гори

А ні далекі, ні свої.

Захочеш - слухаєш зозульку,

Зохочеш - соло солов'я,

Куди не підеш - скрізь весілля,

Яку зустрінеш - та й твоя.

5.5.1962 р.

ЗАБРАЛА СПОКІЙ

Ти принесла краси повну хату

Що вже ніде ні сісти, ні стать,

Про таку тільки можна помріять,

Якщо вам у житті двадцять п'ять.

В мою душу забралась тривога,

Й сам не знаю, радіть чи кричать?

Хай що буде! Не дрейф, Валентине,

Брали й більших і цю будем брать.

Ти принесла для щастя кохання

Так, як вечір приносить нам ніч,

Мою душу шматуєш, кохана,

Як цариця - Козацькую Січ.

14.12.1982 р.

В ГАЮ

Ранком, як стало світати

В гай ми пішли погуляти,

Ніжні, як шовк груденята

Став я в тім сяйві шукати.

Пити з них пристрасну силу,

Бо дуже хотів буть щасливим!

13.6.1990 р.

КОЛИ ЦВІТУТЬ ЯБЛУНІ

Скоро вистрілять яблуні

Білим цвітом бажань,

Прилити, моя ластівко,

І на світ наш поглянь.

І прислухайсь, як весело

Нас стрічають дрозди,

Як приносиш ти... радощі,

Ніби куфоль води.

Ти прийди щоб поглянути,

Як гарцює лоша,

І чому так... бубнявіє

Як приходиш, душа?

10.4.2003 р.

ОДИНОКЕ ЩАСТЯ

О, красуне - жінко,

Чудо ти планети!

О, не даром пишуть

Про твій стан поети.

Ти моє натхнення,

І моє нещастя,

Бо чого те варте

Одиноке щастя?

25.6.1990 р.

ПАРНАС

Поезія! Тебе я не лишив як ти кульгала,

Коли ти вчилась, як дитя ходить,

Коли ще тільки ледве шкандибала

Й себе не вміла захистить.

Тебе не кинув як за тебе били

Оті, які вчепились за Парнас,

І як вовки хапали нас за крила

Всіх, хто підходив до Парнаса з нас.

І хоч тебе не випускав у люди

На сторінки журналів і газет,

Але з тобою був завжди і всюди,

Щоб кожний з вас став сильним, як атлет.

Щоб ти була для злих - боліголовом,

А для шляхетних ніжна, як любов,

Щоб ти окріпла і змужніла духом,

І ніжності набралася з дібров.

Тепер усе це є: і ненависть, й зневага,

І образів, як в небесах зірок,

І думаю, не лишить вас відвага,

Серед вовків зробить свій перший крок...

27.6.1990 р.

ВІДОМОМУ ПОЕТУ

Івану Драчу

Писать потрібно так - як пише Драч,-

Сказав великий критик, що ледь дише.

Щоб в тій поезії ніхто не розібравсь

І,навіть, той, хто сам ті вірші пише.

Бо вартих дум в тих віршах не знайшов,

Бо в них по - моєму - ні музики, ні змісту.

Ну я - віслюк! - та ж люди не сліпі,

Але він має пити що і їсти.

Бо вся його поезія з води.

Мовчить читач, та автор не дрімає.

Автор мовчить від геніальної бурди,

Ну а читач від того, що читає.

9.3.1988 р.

ЗАВІХОЛЕНІ СКРОНІ

Завіхолило, захурделило

Батогами веселих стріл,

З тих часів як тебе біля річеньки

Під вербичкою я зустрів.

Вже давно з них осипалось листячко,

І на скроні подерся туман,

А мені ще хотілось так вирватись

За село,де пишався каштан.

І під музику сивих коників,

І дзвінкий соловейковий свист -

Цілувати тебе, як русалочку,

Як цілує артистку артист.

Ой, ви зорі мої! Ой, ви зіроньки!

Помаленьку проходить мій час,

І хоч скроні мої завіхолені,

Але й досі не можу без вас?

26.9.1990 р.

КОРАБЕЛЬ ЖИТТЯ

Вже скоро, миленька, вже скоро

І наш кораблик відпливе,

І наші душі у безсмерття,

Лишивши тіло, понесе.

І над безмежними віками

З вітрами будемо гулять,

Зате, тоді із ким захочем -

Над світом будемо літать.

Аж поки, знов літ через триста,

А може й через тисяч п'ять -

Ми знов повернемось на землю,

Щоб долюбити, докохать.

6.4.1990 р.

ПРИЙДИ

- Хочеш мене лишить біди?-

То обдури, але прийди...

16.4.2004 р.

КОРЧІ НА ПАПЕРІ

Я в академіки не прусь,

І як вони писать не буду,

Бо хочу гідно послужить

Не лише їм а й всьому люду.

Щоб і безграмотний мужик

Міг зрозуміть, про що йде мова,

Й не спотикавсь, мов, за корчі

За ті слова, що не відомі.

Сказали б просто, що пани

Тоді по-справжньому всі раді,

Як хтось придумає слівце,

Яке не знають і в сільраді.

І бігай з словом тим весь день,

Як дурень з ступою по місту,

Щоб хтось його розшифрував,

Та ще й з професорським тим змістом.

Приглянтесь, ви до Кобзаря,

Чи хоч одне, знайдете, слово -

Якого б ти чи я не знав,

Та, видно, це не панська мова.

Візьміть, для прикладу Драча,

Такого в вірш понавтикає,

Не знаєш, як і пояснить,

Коли якесь дитя спитає.

Бо, певно, думає, якщо

Більше корчів понавтикає,

То всі відразу загудуть:

- Який розумний Драч - все знає!

4.4.2003 р.

ТИМЧАСОВА ПОРОХНЯ

Поет не той, що сипле рими,

Ніби, хурделицю зима,

Поет він відчуває ритми,

Де щира правда, де брехня.

Слово поета - це як постріл,

Що оживає і вбива,

Яке нікого не обходить

Так, як комбайн хліба в жнива.

Поезія - не просто зброя,

А щось сильніше у стократ,

Адже ракета раз стріляє,

А слово - вічне, як Сократ.

Поет підспівувать не стане:

Для нього - честь, чи Калима,

Тому сьогодні поміж нами

Багато декого нема.

А ці, що поки задержались,

Цю плагіатську порохню

Час розмете її й розвіє -

Як всяку підлість і брехню.

3.4.2003 р.

ПОСТРІЛ У МАЙБУТНЄ

Поет народний - той, що пише

Чим людська спільнота дише,

А придворний - в дудку грає

Тим, хто в дудку щось кидає.

А тому: один - народний,

Інший,вибачте, придворний.

Й хоч часи такі настали,

Що читать всі перестали,

Й все ж, напевно, той правий -

Що помер, але живий,

Бо все справжнє - незабутнє.

То - як постріл у Майбутнє.

7.11.2001 р.

ДОМОКЛІВ МЕЧ

Поет, якщо він справжній,

То кращого слова нема.

Він, як обух для начальства,

В'язниця йому не страшна.

Бо знає за кого страждає,

Для нього, що батько, що син,

І доля його не лякає,

Його не підкупиш нічим.

Поетів начальство не любить,

Бо ті, як Домоклів меч,

То послана Богом кара -

Для всіх, хто несе людям смерч.

22.9.2001 р.

ПАДАЮТЬ ЛИСТЯ

Листя на брук опадають,

А люди проходять, а люди минають.

Люди! Навіщо ви топчите листя?

Люди проходять. Падають листя.

23.10.1968 р.

БІЛІ ЖУРАВЛІ

Стали дні невимовно-похмурі

І тумани в полі залягли,

Осінь вже заграла на бандурі

На все небо пісеньку'курли'.

Вітер десь за труби зачепився

І трясе, як сірий вовк зайців...

Я ішов й на небо задивився

Як летіла зграя журавлів.

16.11.2003 р.

ЧИ ТИ ПІДРІС?

Присвячую Сосюрі В. М.

Коли гуляв над лісом травень

І пах із берега полинь,

Тоді й сказав мені Сосюра:

-Пісні відспівані - відспіваним покинь.

І з тих часів води немало

Дніпро у море переніс,

А я ще й досі чую голос:

-Ну, як ти синку, чи підріс?

21.5.2004 р.

ТРАВЕНЬ ВИШНЮ ОДЯГАЄ

Травень Вишню одягає,

Ніби дівку під вінець,

А Берізка позіхає:

-Слава Богу. Накінець.

І до Дуба посміхнулась:

-Ну а ти чого розкис?

На весілля Вишня просить,

То ж піди хоч поголись.

13.12.1982 р.

ПРО ВІЧНІСТЬ

І так помалу - помаленьку

Ми всі підходим до межі,

Після якої, хто перейде -

Вже не писатиме вірші.

Душа пірне у інше царство -

У царство вічної весни,

Де нас полонить інше братство

Таких нещасних як і ми.

1.9.2007 р.

ПРО ПОЕТА

Я знав відомого поета

/Він сам себе так величав/

Писав він оди і сонети

І навіть каже: успіх мав.

Я знав відомого поета,

Який геть все перечитав,

Але достойного сонета

Він так в житті й не написав.

Прожив поет той досить довго,

Знав він і Леніна й царя,

Писав про Сталіна, Микиту,

Кричав і Кучмі він 'Ура'.

Сини у нього знатні люди,

Що скажеш, - світла голова.

Він знав: і Сочі, і Карпати,

А от поезії нема.

Як критик - був він відчайдушний

І тут вже нічого казать!

Він міг й професора повчати,

А сам поет - не вмів писать.

21.9 2007 р.

ПОЕТ І КОХАННЯ

Над полем зіронька гуляла.

З яких прилинула країв?

Ти не мені подарувала

Тепло жіночих почуттів.

Подарувала ти поету

Оте тепло і ту красу,

Яку уже ось стільки років

Я в світ закоханих несу.

Твоє кохання то не просто -

Прийшов, схопив і переміг,

Твоє кохання - то щедеври,

Які для людства приберіг.

Бо ту красу і ті щедроти,

Які колись від тебе брав,

Я всі до крапельки, кохана,

В скарбницю неба передав.

Ти не мені подарувала

Оті всі запахи дібров,

Бо ними світ зачарувала,

Щоб люди вірили в любов.

Даруючи любов поету,

Її даруєш ти вікам,

І, може буть, колись нащадки

Ще і позаздрять трохи нам.

За ту натхненну насолоду -

Яку в світ ніжності несли,

Щоб в мирі всі жили народи

І їх всіх радувать могли.

То ж не жалій кохання жару,

Завжди бодрись, завжди кріпись,

І, якщо хочеш вічно жити? -

Любить і ніжить не лінись!

25.1.1983 р.

ПОЕТ І КОХАННЯ - 2

Поет, якщо він, дійсно, справжній -

Він не належить сам собі,

Бо пройде час й з його архівів

Піднімуть всі його вірші.

І все оте його таємне -

Піде на осуд всіх людей,

І всю поезію поета

Будуть сприймати через фей.

Кого, скажіть, цікавить спориш,

Чи гуркіт трактора в степу?

Людям давай як більш видовищ,

І 'бабс', як в Пітері Петру.

А ми, якщо сказать відверто -

Тоді жить будемо в віках,

Як нас з тобою сприйме небо

І жить залишить у віршах.

Любов поета породила

Й дала йому, як меч перо,

Щоб Ліра вічно всім служила -

І не чинила людям зло.

25.1.1983 р.

ПОЕЗІЯ

Поезія - це небо неозоре,

Де все у ній - і блискавки, і грім,

Поезія - це квіточки і зорі,

І посмішки вродливих німф.

Поезія - це зливи і відливи,

Поезія - це радощі і біль,

Це люди і щасливі й нещасливі,

Коли в душі у кожного в них хміль.

Поезія - це бурі й буреломи

І тиха гавань ніжних почуттів,

Коли душа в житті не знає втоми -

Скільки б вона не відала гріхів.

Поезія - коли хвилює море,

І в берег щастя б'є любов,

Коли вам хочеться в ті гори -

Які хвилюють вашу кров.

10.1.1997 р

НАЙКРАЩОМУ ДРУГУ

Поету Станіславу Жуковському

Я був твоїм найліпшим другом

І за тобою бігав скрізь,

Ще з тих часів як пас ти в лузі

В селі корівок й білих кіз.

Я був твоїм найкращим другом,

Та цього ти не оцінив,

Й твою прочовгану подругу

Чомусь ніколи не любив.

Але за тебе був горою,

Де тільки міг - там захищав,

Й був ладен впасти головою

За те в житті - чого не мав.

Бо ти не був ніколи другом,

Просто таким - не тим, не сим,

Любив собою хизуватись,

Як на морозі сивий дим.

І, написавши сот дві віршів,

З себе пророка возомнив,

Але тебе я, присягаюсь! -

Найбільше всіх в житті любив.

Ти як і я поки ніхто,

Й козирним вже не станеш тузом,

Бо так же само як і я -

Ти був ще більшим боягузом.

За друзів треба писки рвать,

Навіть як тигри перестріли,

А не пожари роздувать

Із - за якоїсь, навіть, діви.

28.7.2005 р.

КРИЧАТЬ КОТИ

Кричать коти. Так завивали

Дроти на вітрі у ту ніч -

Як нас матуся роздягала

І заганяла всіх на піч.

Можливо молебні котячі

Під завивання злих духів

Були для когось нетерплячі -

Та я від них ну, просто, млів.

І я їх слухав цілі ночі,

Мати казали:

-Спать лягай!

А я ото закрию очі

А сам в думках гайда у гай.

І я не спав. Мені здавалось,

Що то голосять комиші,

В які на ніч зібрались духи

З натхнених Лесиних віршів.

14.3.1961 р.

СПОВІДЬ ПОЕТА

Юхимовичу В. Подоляну М

-Щоб робив я - Юхимович,

Щоб не Лондон і Бальзак,

Хто б мої купляв щедеври,

Де б знайшовсь такий чудак?

Хто б зайшов до магазину

Щоб купить мої вірші,

Щоб не баба Клава й Нюра -

Продавщиці від душі?

Що до книжечки Бальзака

І до тома Купріна

Не давали Подоляна

І мої вірші сповна.

То ж нехай живуть на світі

Принципові продавці,

Бо і сам не знаю того -

Як би зводив я кінці?

25.12.1984 р.

ЖИТТЯ КРУТИТЬ ЛЮДИНОЮ

Хтось людиною так крутить,

Ніби, чорт козою,

Що не встигнеш озирнутись -

Як вже й смерть з косою.

І ніякі голосіння

Вам не допоможуть,

Душу витрусять із тіла,

Прах на стіл положать.

Життя крутить людиною,

Як осінь листочком,

Тут ось жив, ходив, сміявся -

Й ось лежить клубочком.

Вчора радував і ніжив

Полум'ям гарячим,

А як впав - закрилось небо

І бувай, козаче...

І на ваше тепле місце

Прийдуть молоденькі

Ті, що будуть вже співати

І пісні новенькі.

Я стою й радію мовчки.

А чому? - Не знаю.

Може тому, що й цю весну

З вами ще стрічаю?

Ну а як же я - людина,

Це сильне створіння,

Чим від листя відрізняюсь

У хвилини тління?

Скоро й ми як і листочки

Личком всі поникнем,

Добре, ще як добрим словом

Хтось за нами гикне.

12.10.2001 р.

МИКОЛАЙ І БАТЬКО

Батько, коли я кінчив школу

Дав оберіг мені - Миколу.

Перехрестив мене в дорогу,

А далі, мов, довірся Богу.

Надійсь на себе і на небо,

І буде в тебе все як треба.

З тим я й ступив в широкий світ,

Але не все робив як слід.

Шукав в житті свою дорогу,

І не завжди молився Богу.

Шукав краси земної цвіт,

Та не завжди духовний світ.

Бо істини не знав я теї,

Що самий страшний яд, то - феї.

Тому я стільки літ підряд

Те і робив, що пив той яд.

Й тепер, як дров я нарубав,

То і про Господа згадав.

І слава Богу! Слава Богу! -

Що допоміг знайти дорогу.

17.9.2003 р.

НАЙБІЛЬША ЦІННІСТЬ

Найцінніші в нашім світі -

Це господні заповіти,

Й хто подружиться із ними -

Ті не стануть голубими.

Найцінніші в нашім світі -

Це дружина, діти, квіти,

Світлі запахи дібров,

Ніжність, вірність і любов.

Найцінніші - честь і розум,

А де честь - обходять грози,

І хто ці закони знає -

Того й лихо обминає.

22.1.2001 р.

ЦАРСТВО НЕБЕСНЕ

Йду я в світ сивіючи, де Боги живуть,

І за мною тисячі в царство те ідуть.

Голови похнюпивши, йдуть на божий суд

Й ті, що вічно мучились,

Й ті, що чинять блуд.

І ніхто не вирветься з тих обіймів рук -

Будь ти хоч міністром,

Й будь хоч Гек, чи Чук.

І чи жив ти праведно - кара всім одна!

От і справедливість. От вона яка!

То ж, навіщо, думать про Небесний рай?

Краще все що маєш - на землі роздай...

Зацвіла черемуха у моїм садку,

З юності спекотної в мудрий світ іду.

Ой, моя черемушка! Білий - білий цвіт,

Забери від мене хоч з десяток літ.

7.5.1997 р.

ВКРАДЕНІ НАДІЇ

Кожен день в нас 'Варшав'янка'

Під вікном гвалтує.

Радуйсь ,мамо - Україно!-

То народ святкує.

Всі втікають з України

Поближче до Бога,

Щоб не бачить ту сволоту,

Родом від бульдога.

А Кравчук з Плющем регочуть,

-Хай народ помріє,

Ми ж, Ванюшка, не садисти,

Хто ж їх пожаліє?

7.2.1997 р.

ДВІ ДОРОГИ

Життя - це квіти це і бруд,

Що вічно в парочці ідуть.

Й куди б ти , брате, не пішов -

Там де біда, там і любов.

І все це так переплилось,

Що важко взнать, де рай, де зло.

У власний дім було зайдеш,

Й де Бог, де чорт - не розбереш.

Зустрінеш фею - то змія,

Змію зустрінеш - ангеля.

Хочеш любить - хочуть убить,

І що тоді, скажіть, робить?

Тому з усіх доріг, дорог -

Іди по тій, що каже Бог!

І завжди, брате, пам'ятай:

Там, де любов - там тільки рай.

А там де ніч і де війна -

Там світом править сатана.

Із двох доріг пізнай одну,

Але не ту, що на війну.

Як будеш ти богослухняним? -

Обійде бруд, обійдуть ями.

А щоб була легка дорога -

Не забувай хвалити Бога.

Бо там де Бог - любов і рай,

І це ти вічно пам'ятай.

25.5.2004 р.

Я ВСІХ ЛЮБЛЮ!

Шумлять жита і хвиленьками грають,

А десь в садку виспівує кларнет:

-Я всіх люблю, я всіх жінок кохаю,

Але за що? - так це вже мій секрет.

Й чим більше я живу - тим більше жити хочу,

Вдивлятись в небо, в далі голубі,

Й за цю любов, за ці веселі очі -

Я вдячний тільки Богу і тобі!

12.6.2000 р.

БІЛА КАЗКА

Цілу ніч надворі вітер,

Як гієна завива,

То постукає у двері,

То в кватирку із двора.

То підніметься, як коршун

І завиє в димарі,

Мов за ним чорти женуться

Не іначе, як мітлі.

Ми з татусем під пірину

Поховались, лежимо,

Ну а він як загуркоче

Кулачищем у вікно.

І патлатими бровами

Вліз проз щілинку до нас

І гукає: гей, хазяїн,

Із Різдвом Христовим вас!

А як ми проснулись вранці,

Закричали всі'ура!'.

Дуб у шапочці - вушанці

Танцював серед двора.

І в веселу білу шубу

Хтось одяг усі поля.

А з небес летіла казка

Білим снігом - Різдвяна.

26.1.1984 р.

Є ТИП ЛЮДЕЙ

Є тип людей: зустрінеш вперше,

А, ніби, знаєш все життя,

Бо їм довіриш ти, як тещі,

Не лише душу а й життя.

8.2.1997 р.

МОЯ КОХАНА

Моя супутнице життя,

Які в житті ми безталанні,

І хоч всі перші почуття -

Вони бувають і останні,

Але й вони то - пустота,

То - острівець далеких згадок.

Як жаль, що ти уже не та,

Як жаль, що ти вже без загадок?

17.9.2003 р.

ТАКОГО НЕ ЗНАЙДЕШ

Я знаю: ти мене не любиш,

Але й від мене не підеш,

Бо де такого ще придурка

У світі білому знайдеш? -

Який би міг тебе любити

І примхи всі твої прощать,

І кожен день в любу погоду

Й серед зими гриби шукать.

13.6.2003 р.

ЯКЩО ТИ РАБ?

Як хочеш довго жить,

То мусиш страх осилить,

Бо, там де страх - людини там нема,

У тій душі знаходиться нікчема,

Що помирає ледве не щодня.

Бо там де страх - людини четвертинка,

Бо там де страх - там вічний раб сидить;

А той хто раб - хіба то є людина?

А про тварин не хочу говорить.

3.12.1997 р.

ПІДХОДИТЬ ЧАС

Підходить час такий в житті

Коли ніщо вже не цікавить,

І, навіть, феї чарівні,

Які вже більше нас лякають.

Охота десь піти в гайок,

Або упасти на проваллі,

І цілий день, немов король

Дивитися в космічні далі.

Все виробить колись ресурс -

Будь то Венера, чи Юпітер,

І хто-зна, може буть колись,-

Десь разом з нами зникне й Вітер.

3.4.1997 р.

ІДУ ПО БЕРЕЗІ ЖИТТЯ

Море житейське переплив,

Іду по березі життя,

Ну ще прилив, ну ще один -

І ти нічийна, як і я.

Цвіте окація, цвіте,

Гуде бджолами поле,

І те, що те - уже не те,

Як біль під серцем коле.

А Сонце так як і колись

Весь вік блукатиме над нами,

Та тільки жаль, не буде нас

Разом із нашими піснями.

6.5.2001 р.

ЖИТТЯ, ЯК МАРЕВО

І чому так, як ти кудись спішиш? -

То світлофори скрізь повибігають,

І, мов хизуючись, на перехрестях доль,

Ніби рентгеном душу розглядають.

І, ніби хтось вам замінує шлях,

І стільки вам іксів понавтикає,

Що як би ти не гнався за життям -

Воно ж від вас, як марево втікає.

23.6.1990 р.

КРАСА КОЛЮЧА

Поет без ризику - то не поет,

Поет без кохання - також не поет,

Поет без ризику - що птах без крила,

Поет без кохання - що кінь без сідла.

Краса - колюча. Люблю - колючих.

Краса - пекуча. Люблю - пекучих.

Краса - вбиває. Буть краще вбитим,

Ніж вік прожити і не любити.

Бо ніжне кохання, як вічний шторм:

Не терпить насильства, принижень і норм,

Бо ніжне кохання - багатство душі,

Бо там, де є ніжність - там світлі вірші.

Бо з ніжного серця - троянди цвітуть

І дітки маленькі початок беруть,

Бо ніжність в коханні - то скарб добрих дум,

Бо там, де є ніжність - там радість і сум.

31.10 1982 р.

ПОТЯГ ВІРНОСТІ

О, ти завжди, немов зоря,

Що жду роками з вічності,

Якій завжди кричу'Ура!',

Бо серце в мене з ніжності.

Над полем Місяць задрімав,

Аж зорі задивилися,

Вже всі пройшли кого й не ждав,

А ти куди поділася?

Невже я, дійсно, помиливсь

Коли тобі довірився?

І потяг вірності промчавсь

Разом з вагоном ніжності.

Беріть розумну у дружини,

Бо що з дурною говорить?-

Ну поцілуєш раз... ну... тричі,

А потім з нею що робить?

25.11.1982 р.

НЕ ПОСПІШАЙ!

Спіши чи неспіши,

А час ти не догониш,

Отож, який вже є -

Старайсь, не змарнувать.

Й щоб не жаліть,

Як прийде час відбою,

Старайся в міру пить -

Любить і працювать.

28.10.2001 р.

ЯКЩО СЕБЕ ТИ НЕ ЗГАНЬБИШ

Як сам себе ти не зганьбиш -

Ніхто зганьбити не зуміє,

Навіть, якщо і ураган

На вас із смітника повіє.

Бо як товариш мій сказав,

В якого всі в медалях груди:

-Що той, хто часнику не їв -

То і смердіти той не буде.

17.11.2001 р.

ПРОСТИ, ІСУСЕ!

Стали, кохана, ми сумні,

Хоч Сонце ще й сміється з неба,

І хочеться чомусь мені

Вже погулять, але без тебе.

Треба тверезо оцінить

Свої поступки - крок за кроком,

Бо відчуваю, що ось - ось

Стоять прийдеться перед Богом.

Прости мене, Ісусе мій,

За всі гріхи мені старому,

За те, що теж шукав повій,

І не завжди спішив додому.

13.9.2001 р.

БІЛІ КОНІ

Знову осінь хазяйнує

На обочинах доріг,

Ніби пише мемуари

На колінках білих ніг.

Ось накинулась зненацька

На калину, на дубок,

Так як я, колись, на тебе,

Щоб добратись до губок.

-Пам'ятаю, як прохала

Ти мене, щоб зачекав -

Поки люди ляжуть спати...

Й трохи Місяць задрімав.

Що тоді, скажи ,ми знали

Про любов і про життя,

Що тоді про щастя знали

І про наші почуття?

Що тоді я знав про вірність

І у чому її суть?

А сьогодні білі коні

Спать ночами не дають.

13.8.1967 р.

ТИХО ПАДАЮТЬ ЗОРІ

Тихо падають зорі прямо в вікна мої,

Може більше не треба дорікати мені?

А над Києвом Місяць. На Русанівці - ніч.

І дівча розігріте, як натоплена піч.

Тихо плаче гітара. А з-під верб голоси:

-Ой, не треба, не треба... Не ходи, не проси.

Ой, ви очі, омрієні очі,

На вас гляну і серце болить...

А тому й не люблю білі ночі,

Щоб не бачить, хто в лісі кричить.

Та, коли відриваю свій погляд -

То, здається, що серце я рву,

А гітара викрикує з гаю:

Я до тебе прийду, я прийду.

3.12.1968 р.

ВІТЕР І ВЕРБА

Цілу ніч з вербою шепче вітер,

Прилетівши з поля підгульнуть,

Та заплутавсь у вербових вітах

А хотів й берізку ще вщіпнуть.

І хоч як пручалась та і гнулась

Та свого він все-таки добивсь:

Зразу за косичку її смикнув,

Потім й до спіднички опустивсь.

5.5.1962 р.

ВЕСІЛЛЯ В ЛІСІ

Осінь роздягає біленьку берізку,

Та стоїть і плаче, проливає слізки,

Все ж не розгубилась, повернулась боком

Й дубу, ніби парубку - підморгнула оком.

Я стою і думаю, що ж то далі буде,

А вона під Місяцем оголила груди.

Дуб не забарився, подививсь навколо...

І зробив з берізкою на галявці коло.

Довго веселились в лісі всі довкілля,

Бо в берізки з дубом почалось весілля.

17.10.1968 р.

ЯК ЖИТТЯ КІНЧАЄТЬСЯ

Очі в дівчини горять,

Зіроньки шепочуться,

Як погляну я на світ -

То дивлюсь і хочеться.

Поле росами горить,

Ранок просипається,

Як же хочеться любить! -

Як життя кінчається.

7.2.2008 р.

ДВІ БЕРІЗКИ

Дві берізки розтавивши ніжки,

Похилились у яр до дубка,

Сироїжки ж показують ріжки

І сміються із їх: ха-ха-ха.

Мов знайшли ви за ким побиватись? -

В нього ген і ялина й сосна,

Що нічого в житті не бояться,

Ви ж втечете, як прийде зима.

17.10.1968 р.

КУЛАКИ

Мене завжди всі друзі лають,

А дома жінка і брати,

Що проз бешкетників не можу

Я так як всі вони пройти.

А я, як ту побачу погань,

Що людям нівечить життя,

То спать не буду поки хаму -

Не дам 'понюхать' кулака.

20.4.1980 р.

КАПІТАН

Дивлюсь на світ, як на болото -

З якого чуть сумні пісні,

І люди всі, немов голота

Весь день копошаться в лайні.

Не знаю я - куди мчимось ми,

Куди веде наш капітан,

А вже оплот комуни лопнув

І всі поринули в туман.

13.5.1997 р.

ДИВО З ДИВ

Зачепивсь туман за гори,

Ясна зіронька зійшла,

Й щось мов сталося зі мною,

Посвітлішала душа.

Як на тебе подивився -

Помінялися думки,

І чомусь не з того-сього

Стало все-все навпаки.

То завжди я знав, що роблю,

Що й коли кому кажу,

А це став чомусь проходить

Навіть вулицю свою.

І хожу весь день, тиняюсь,

Мов мене хтось підмінив,

І весь день когось чекаю,

Ніби з неба дива з див.

І хожу й весь день тиняюсь

Так, як ніби недоспав,

І ніяк не можу втямить -

Хто ж від мене спокій вкрав?

22.10.1961 р.

НЕЗАЙМАНА ЛЮБОВ

Можливо й ти колись ночами,

Або, проснувшись на зорі,

Будеш шукать мене очими

Серед знайомих на Дніпрі,

То пам'ятай, тебе чекаю

Серед беріз, серед дібров,

І хай тебе благословляє -

На ратні подвиги любов.

25.11.1961 р.

ДІД - МОРОЗ

Гей, мороз, не пнись даремно,

Нас тобі не подолать,

Краще ти бери снігурку

І підемо засівать.

Не скрипи ти на світанку,

Головою не тряси,

Всеодно свою білявку

Нам весною віддаси.

12.11983 р.

МАНДАРИНКИ

От і знову весна. Знову душно в хатині.

Сонце манить - у поле, в садок,

І стою я в гаю де зустрів очі сині

До яких підійти я боявся й на крок.

Ми стояли, немов дві жаринки,

Де ще й досі тополі ростуть,

Я дививсь на її 'мандаринки'

І чекав, поки ті підростуть.

Я стояв, посміхався і думав:

-Йде весна, тане сніг в Ірпіні,

Десь у полі співають дівчата

І не знав, що співають мені.

м. Ірпінь 20.4.1961 р.

МОЯ МОЛОДІСТЬ

Залишив я молодість

В поглядах жіночих,

А тому і світяться

Ніжністю в їх очі.

А тому ще й досі

Я дивлюсь їм в очі,

Може й ще якась з них

Теж чогось захоче?

12.6.1961 р.

ОСІНЬ В МІСТІ

Осінь прийщла в наше місто зелене

Й ходить із пензлем від клена до клена.

Листям оранжевим впала до долу

Й так від Хрещатика аж до Подолу.

Падають листя із лип, і вербички,

Ніби пір'їнки - на брук, на травичку.

Білі каштани пішли в перукарню

І так поголились, що взнать їх вже марно.

А потім, коли вже й кущі поголила,

То, мов схаменулась: що ж я наробила?

І тут же полились дощі, ніби сльози -

На голі дерева, на клени, на лози.

30.9.1968 р.

ОСІННІ РОЗДУМИ

Я не знаю, чому, та мені кожен раз

Більше осінь чомусь довподоби,

А тому я завжди їй назустріч іду,

Як маленька дитина до здоби.

Посміхається сонце біленьке,

Жовтий лист опадає тихенько,

Хиле жалібно листя голівку,

Ніби мати стара на долівку.

Скільки ж треба людям для утроби,

Чому ж жадні вони, як мікроби?

30.8.1965 р.

НЕЗНАЙОМКА

Перейшла дорогу дівчина мені.

Ой, які розумні, а які ясні

В неї карі очі, тільки придивись,

То в коханні будеш - тільки їй клястись.

Перейшла дорогу, стала в стороні,

Посміхнулась мило може й не мені,

Так кому ж, красуне, ніжні почуття

Поглядом кидаєш, у чиє життя?

Йдуть-гудуть машини без кінця і краю,

Я стою-хвилююся і її чекаю.

Вже й товариш сіпає: годі, йдем додому,

Тільки як без милої житиму я в ньому?

28.11.1961 р.

БІЛІ ГОЛУБОЧКИ

Дарували килима дубочки

Золотого, як травневі дні.

На той килим сіли голубочки,

Натомившись у височині.

Закружляла віхола над лісом,

Стоголоса снігова імла.

Наче Українки Лесі пісня,

Що в болотах, в скелях - скрізь жила.

Золото з берізок облетіло,

З кучерявих кленів, ясенів.

А колючий вітер зимно, біло

З кожним днем все більше скаженів.

І коли одного якось ранку

Я прокинувсь, виглянув на двір,

То побачив шапочки - вушанки,

Що їм вітер всім за ніч надів.

Надруковані в газеті

'Молодь України' 6.1.1977 р.

БЕЗДУШНА ВРОДА

Верби, ніби острівці

Вибігли з-за хати,

Де ж ти, доленько моя,

Де ж тебе шукати?

Де ж тебе я залишив

У лиху негоду

І за що я полюбив

Ту бездушну вроду?

Чи за ніжність, чи за сміх,

Чи за синь небесну,

Чи за той любовний гріх

В ніченьку воскресну?

Верби, ніби хмарочки

Стали біля хати,

Де ж ти,доленько моя,

Де ж тебе шукати?

11.5.1978 р.

УЗАКОНЕНИЙ ГВАЛТІВНИК

Для щастя власного в житті

Нічого не жалій,

А тим , хто стане на путі -

Ти об'яви всім бій!

Не слухай того хто говорить,

Що можна вік прожить -

Як вийти заміж просто так,

І мужа не любить.

Можливо, я і не правий,

За що вже вибачай,

Але тоді вже краще так:

Зустрілись... і бувай.

Навіщо Господа гнівить,

І брать на душу гріх,

Якщо не хочеш потім стать

Коханкою для всіх.

Бо жінка та, що не коха,

\Ти вже мені пробач!\-

То вже не жінка, то - змія,

То у сім'ї - палач.

Обдумай все. Тобі з ним жить.

Нащо тобі ті люди?

Людям аби горілку пить,

І дертись на всі груди.

23.10.1961 р.

ПРИЙШЛА НЕДІЛЯ

Прийшла неділя, день чудесний,

Такий, як всі буденні дні,

Але в буденний день на серці

Чомусь приємніше мені.

Чому?- не знаю. А можливо

Тому, що є де час дівать?

А в вихідний - весь день самотній,

Хоч скрізь красунь, що й ніде стать.

Проходять хлопці і дівчата,

Жінки з собачками, весна,

А я ще й досі невгамуюсь,

Бо хочу те - чого нема.

30.11.1961 р.

ХТО РОЗСИПАВ ЗОРІ?

Ларисі

Запитала якось донечка у мене:

-Чому на берізках листячко зелене,

Де зима береться, де беруться діти,

Хто весну придумав і рожеві квіти?

Чому так як вечір шепчуться тополі,

І чому всю нічку Місяць світить в полі?

Ще вона питала /дай Боже згадати!/,

Хто навчив зозулю гарно так кувати?

Слухав я дитину й що? - не знав казати,

Скоро ось почнеш ти хлопців чарувати

І тоді так само теж почнеш питати:

-Хто людей навчає ніжить і кохати?

24.2.1975 р.

ЩОБ СТАТЬ ДОРОСЛИМ

-Куди ти так спішиш, братеня?-

У меншого питає Женя.

Грицько поглянув з висоти:

-Хочу дорослим стать як ти.

-Той, хто дорослим хоче стать -

Повинен вічно пам'ятать,

Якщо ти дав громаді слово -

Стримай його обов'язково.

А щоб по-іншому сказать,

За вчинки тре' відповідать.

Дорослим можна стать і в п'ять,

Але багато треба знать.

Навіщо це тобі, браток,

Адже ти й так в нас молоток,

Нащо тобі ті урагани,

Що всім несуть дорослим рани?

Живи спокійно і радій,

Що ти нічийний, що ти свій,

І ні від кого незалежний,

Хоч світ для всіх він - перехресний.

28.6.2002 р

КОТИКИ

Кажеш, що на тебе ще весна не діє,

Так чому ж від дотику рук моїх ти млієш?

О, моя голубонько, ще ніхто відколи

Сам втікти від себе не зумів ніколи.

Бо це вже відомо кожному із школи:

Як втечеш від Юри, прийдеш до Миколи.

Так в житті написано, так в житті ведеться,

І хто-зна чи інший кращий попадеться?

Ну а хлопці, киценько, всі вони - коти,

Він зробив роботу. Далі думай - ти.

А тому, красунечко, перше, як кохати -

Думай, чим ти котиків будеш годувати?

14.3.1978 р.

МОЯ ВЕСНЯНКА

Твої очата - промінь сонця

Бентежать більше, ніж весна,

Пройдись ще раз по-під віконцем,

Моя веселко чарівна.

І посміхнись весняним ранком

Теплом давно забутих мрій,

Своїм коханням ураганним

Смуток в душі моїй розвій.

Твої очата - промінь сонця

Бентежать більше, ніж весна,

Пройдись, ще раз по-під віконцем,

Моя веснянко чарівна.

3.3.1978 р.

НА КУРОРТІ

Таких як ти - судити треба,

За що вже ти прости мені,

За те, що ти надію вкрала

На всі двадцять чотири дні.

Радієш з того, що дурепа,

Що не собі і не людям?..

А я чомусь таємно думав -

Що справжня ти, що ти - мадам.

17.11.1978 р.

СИЛЬНІША ВІД СМЕРТІ

Нічка з зорями шепоче а кругом поля,

Скільки кинете ви оком - скрізь моя земля.

В небо руки простягають крани голубі,

Ніжність з зір вони черпають і дають тобі.

Віддають тобі навічно - тільки ти бери

І радій, співай, пишайся, що не вийшла з гри.

Місяць в золоті полоще твій ,дівчино, стан,

А над річкою, над лугом - стелиться туман.

Не хвилюйсь, моя дівчино, певен, - прийде час

Як ковшом зачеплять зорі і жбурнуть до нас.

І де був пісок і глина - виросте трава,

І держава - Україна стане, як нова.

Зацвітуть сади вишневі і моя земля

Стане казкою для всіх нас также, як зоря.

Як для мене ти, кохана,- йшов би навмання,

Так цілуй життя, дівчино, звечора до дня.

Обнімай життя як можеш, помислом душі,

Щоб співали для людини, навіть, комиші.

І щоб ті їм розказали, як сто літ назад

В комишах за волю-щастя помирав Остап.

Біля нього Соломія краплями без сну

День і ніч життя вливала за любов йому.

І, здавалось, смерть ось поруч, захолоне кров,

Та життя сильніше смерті, де життя - любов.

14.10.1962 р.

В ГІДРОПАРКУ

Зоре моя ясна й незгасима,

Світлоока загадко моя!

Ти пригляньсь, як осінь притрусила

Лавочку, де ти була і я.

Як навколо все осиротіло,

І Дніпро став, як бульдог якийсь,

Продуває сирістю все тіло -

Тільки не теплом як ти колись.

А пекучим, злючим листопадом,

Груднем посивілих каменюк,

Де колись під світлим зорепадом

Пив тепло з твоїх коханих рук.

21.9.1967 р.

ЯК ЗГАСНЕ ДЕНЬ

Як зійде зоря в небі ясна

Й сховається в синім гаю,

Я знаю: день божий погасне

Й згадаєш про вірність мою.

Однако мене покохаєш,

Й захочеш втекти - не втечеш,

Бо де ж ти, моя дорогенька,

Ще більшого дурня знайдеш?

22.11.1968 р.

ЯКЩО ВАС ЧЕКАЮТЬ

Коли в лісі птахи співають -

То хочеться жити і жить,

Тим-більше як зорі кивають,

Гукають в гаю побродить.

Тоді і душа молодіє,

І дишеться, ніби в раю,

І море найглибше міліє,

Як вас хтось чекає в гаю.

30.11.1968 р.

ТИ ДУМАЄШ, Я ТОБІ ВІРЮ?

Ти думаєш, я тобі вірю,

Що ходиш у гай ти сама,

Як птахи щебечуть у квітах,

Як в полі гуляє весна?

Чи може вважаєш, що можна

Сьогодні буть там, завтра тут

Як хвильками жито гуляє

І маки у полі цвітуть?

Бо знаю, все те, що говориш -

Не більше як просто слова,

Бо знаю, що ти б не сміялась,

Щоб в гай ти ходила сама.

5.11.1968 р.

ПОРТ КОХАННЯ

Світлані

Скільки живу, благаю небо,

Щоб ти завжди цвіла, як мак,

І щоб завжди я мчавсь до тебе -

Як в рідний порт летить літак.

І скільки б порт не пустував той,

Собі не можу допустить,

Що в порт мого кохання зможе

Літак хтось інший посадить.

І знать, що в сонце і негоду,

Зможеш завжди мене прийнять,

Й за це сьогодні, як ніколи

Я хочу келих свій піднять!!!

25.9.2003 р.

ВИПИЙТЕ ЗА НЕНЬКУ!

Якщо помру, не плачте друзі,

Страшенно не люблю я сліз,

А краще десь присядьте в лузі -

В тіні замрієних беріз.

І посміхніться помаленьку,

І не кричіть мені 'ура!',

А краще випийте за Неньку

Десь біля самого Дніпра.

Бо поки буде жити Ненька

І буде жити наш Дніпро -

То будуть жить і ті померші

Всі, хто людям творив добро.

24.4.2003 р.

ВИТВІР ВІКІВ

Жінка - це витвір всіх віків

Як сатани так і Богів,

Бо сам би Бог, скажу відразу -

Таку б не зміг придумать Азу.

Та створена для того, братці,

Щоб нам було з ким розважаться.

І все ж, при всіх з нею нещастях -

Що від жінок у світі краще?

14.5.2004 р.

ВОЛОШКОВИЙ ЦВІТ

Ти вдихнула у мене життя

І ввірвалась волошковим цвітом.

Думав я, що пройшов ураган,

Але то ще були тільки квіти.

Думав я ураган пролетів,

Але він набирав тільки силу,

Та коли я про це зрозумів -

Хтось від мене украв мою милу.

18.4.1997 р.

ЛЮБЛЮ РІШУЧИХ!

Все, моя кохана,

Все пройде з роками.

Зникне впертість, дурість

Так, як віз з волами.

І тоді віч-на-віч

Ти з життям зіткнешся

І побачиш, впертим -

Щастя не дається.

Бо життя, кохана,

Любить більш сміливих

Тих, що ходять в гори,

Де ростуть оливи.

Хлопці люблять милих

Тих, які сміються,

Та відразу в руки...

Хлопцям не даються.

То ж не плачте, любі,

Ви в житті ніколи.

Краще ті хай плачуть -

Що не ходять в гори.

Тим життя й цікаве -

Що завжди тривожне...

Бавитися... треба,

Та не з кожним можна.

4.9.1974 р.

ЖУРБА

Ходить вечір під вікном

З темно-світлим страхом,

Гонить в душу перед сном

Сум із ніжним жахом.

Лізе туга замість сну,

Роздирає душу,

Ну за що тебе й чому

Я чекати мушу?

Зорепадом сипле ніч,

Тче сріблом травинки,

Хтось на небі роздува

Зіроньки-жаринки.

Мчить на огненім коні

Нічка з полонини

Ранок в лісі запалить

Полум'ям калини.

2.6.1981 р.

ЧУЖИЙ

Пірнув я в парк, немов у казку,

А надімною синь і синь,

Ніби в раю щебечуть пташки,

Гірчить десь здалека полинь.

А я один й нікому діла,

Чи я веселий чи сумний,

Чому, коли іде неділя -

Я в цьому світі, як чужий?

20.9.1978 р.

КРАСА

Я з красою більше не змагаюсь,

Бо краса то - меч який вісить,

Той, що зможе тут же хоч із кого

Дурня, навіть з генія зробить.

24.5.1978 р

НЕВБЛАГАННА ЛЮБОВ

Я дивлюсь в твої очі дівочі

А вони, ніби зорі ясні,

Цілий вечір сказати щось хочуть

Та не можуть осмілитись, ні.

Я дивлюсь і не можу відвести

Свого погляду,- вік би дививсь,

Тільки жаль не для мене родилась,

Бо для кого родивсь - розійшлись.

Розійшлись, як у небі супутники

На перетині зоряних мрій,

Ніби два переляканих дурники,

Коли треба було йти у бій.

Коли Місяць росинками срібними

Посипав нам для щастя путі,

Розійшлись, щоб не плакати більше нам,

Щоб не плакать від щастя в житті.

А тепер, коли зорі виглядують,

Я дивлюсь на їх всіх, як біду,

І гоню їх від себе ломакою,

Хоч відверто - ще більше люблю.

12.7.1962 р.

ЦВІТ КАЛИНИ

Оєсенілося небо,

Ососюрились думки,

Як ішов я рідним краєм,

Де сюсюкались дубки.

Оєсенілося небо,

Отичинилась земля,

Йду до тебе і не знаю:

Чи то я вже, чи не я?

Захмелів мій розум Блоком,

А Ронсаром вся душа,

Йду по вулиці й співаю,

А в кишені ні гроша.

А навколо жито й жито:

Скільки оком осягнеш,

Бо до мене - я це знаю -

Й не захочеш, то - прийдеш!

Й повну пазуху кохання

Разом з щастям принесеш.

1.9.1964 р.

ПОСТОЛИ

Прочитав я свій вірш і заплакав:

Ну й нудотний! Хто ж вірш цей писав?

Ось сторчить необрубана проза,

Там корчів, ніби, хтось навтикав;

А там просто - сирий, ніби, осінь,

Хоч за хмари хапайся бери!

Ніби, він і в костюмі - та босий,

Хоч заказуй мерщій постоли.

Може тут постоли, як хрін в просі...

Хай відчують і горе, й біду,

Хай ще трохи побігають босі,

Поки гроші на буци знайду.

Може викинуть їх і не злитись,

І ніколи вже їх не писать,

Або в церкву піти помолитись,

Й панахиду по них заказать?

15.7.1969 р.

ПТАШЕЧКА - ЩЕБЕТАЛОЧКА

Донечці

Ти - моя пташечка - щебаталочка,

Ти - моя радість - цілуваночка,

Щоб без тебе робив, моя маківко,

Щоб тебе не було, моя ластівко?

Моє б серце було неримоване,

А мій розум був би розчавлений.

І тоді б всі закінчились радощі,

Як зникають весняні пахощі.

І потухло б навіки Сонечко,

І не відав би ніжності зроду,

Бо якби я не знав свою донечку,

То ніколи б не знав свого роду.

29.10.1990 р.

ОБЛАВА

Не було перебудови -

То були кролі й корови,

А прийшла ота облава,

Мов корова все злизала.

Був колись в нас божий рай,

Пили чачу, самограй,

Зараз вже й вина не стало,

Горбачову вічна слава!

Міг колись, я так сказати,

Дачу, дім побудувати,

А сьогодні, Божа мати,

Дай хоч хлів добудувати.

Є у нас така держава

Хоч кричи ти, хоч крутись,

Якщо гривню вам добавить -

Буде років сто трястись.

Я уже у тому віці,

Що нема коли вже жить,

Та як гляну я на шефа -

Так і хочеться вліпить.

Обійняти й розчавити

Як живого слимака,

Скільки ж можна кров вже пити

Із простого мужика?

Хай мене боронить Бог -

Від багатих, як від блох,

Краще зразу помирати,

Як кредит в багатих брати.

24.4.1997 р.

КОТЯЧІ МОЛЕБНІ

Пану Лужкову

Ніби стовп телеграфний

Душа аж тремтить,

В такому напруженні нерви,

Що ними якби по лужкових вліпить -

То, певно, б воскресли і мертві.

Де сили, скажіть, ми беремо мовчать,

А ще сміємось, що слабенькі?

Та скільки ж цим виродкам можна мовчать

За ті їх котячі молебні?

Їм мало Молдови, Курилів, Чечні -

Так їм ще давай й Севастополь!

А хрена ти часом не хочеш, 'браток',

А разом з ним ще й Сімферополь?

19.1.1997 р.

ПАНИ І КАЙДАНИ

Ну й апетит в партократів! -

Все б загребли, щоб могли,

Як взяти не можуть за груди -

В потилицю мітять вони.

А щоб їх ще більше боялись -

То, ніби горох - сіють страх,

Щоб спокію вічно не знали

Й втікали від них, як собак.

Бо в час, коли люди всі плачуть -

В той час всі радіють пани,

Що, врешті, змогли застрахати

Й одіти рабів в кайдани.

А народ сивухи вип'є,

Десь...стрибне в якесь лайно...

І йому ніщо не треба -

Крім вина і доміно.

Над дорогою вербички

Обливаються слізьми,

Та коли ж ми вже проснемось

І покажем їм, хто ми?!

19.6.1990 р.

КРОВАВІ ЛИСТОЧКИ

Як прийшла весна в діброви

В жовтому жупані,

Просить донечка матусю,

Щоб нарвать тюльпанів.

Не ходи ти в ліс, дитино,

Він кров'ю залитий,

Бо у ньому в тридцять третім -

Твій дідусь там вбитий.

Не ходи ти в ліс, дитино,

Бо то не тюльпани,

То твого дідуся й батька

Червоніють рани.

А тому, коли в діброві

Бачите тюльпани,

Так і знайте, то не квіти,

То - кроваві рани.

То ж коли весна приходить

Там, де ті горбочки,

Із них й досі ще сочиться

Кров через листочки.

8.2.1991 р.

ПРО ВЧИТЕЛЯ

Заспокойся, друже-брате,

Не годиться нам кричать,

Скоро будем в комбінаті

І днювать, і ночувать.

Ну а щоб не спав в суботу

/Наша зауч, щоб ти ріс!/-

Стільки дасть тобі роботи,

Що не витримає й міст.

То журнал, то поурочні,

Тематичний план, конспект,

Будеш бігать в Главк, до учнів,

Розроблять якийсь проект.

Семінари і педради,

Тих стрічай, тих провожай,

Соцекран, весь рік дебати

То про пекло, то про рай.

Розлучайсь мерщій з сім'єю,

Поки ще живий, братан,

Або вже приводь дружину

В УВК й замов диван.

Ти хворіть не маєш права,

Ти ж не завуч і не Бог,

Адже в праці ваша слава,

Ти ж - радянський педагог.

Адже ти не просто вчитель,

Ти - наставник, доставщик,

Ти - куратор, оператор,

ВТК і комірник.

А начальства в тебе стільки -

Як у літній день роси,

А як треба вам курсівка -

Не ходи і не проси.

Так що вірно зауч робить,

Хай її 'боронить' Бог!

Хай за всіх у морі кисне ,

Ти ж працюй за чотирьох.

22.10.1980 р.

ЮВІЛЕЙ

Жуковській о.

Ювілей, це вже не свято,

А скоріше що біда,

Бо вже поруч з вами жінка

Не така вже й молода.

І не так як це раніше

Щебетала і могла...

Що кохала, обнімала -

Не хватало ночі й дня.

Що до ранку дожидалась,

Аби та настала мить,

Коли любий все покине

І до неї прибіжить...

Юбілей, це вже не свято -

А скоріше сум і біль,

Це коли пройшло вже літо

І приходить заметіль.

Та, проте, якщо ти можеш

Ще любить і чарувать,

То за це ото й хотів би

Свого келиха піднять.

І при цьому побажати

Стільки в цьому світі жить,

Поки будеш ти кохати,

Поки зможеш ще любить.

21.5.2005 р.

СВОЇЙ НЕВІСТЦІ

Танюші

Розцвіли під вікном георгіни

І мальвіни у повний свій зріст,

Я додому ішов після зміни

Під веселий бджолиний твіст.

І раділи навколо берізки,

Навіть вітер десь в полі сховавсь

Бо сьогодні в моєї невістки -

Рік учбовий у школі почавсь.

Дорогенька моя, неповторна,

Як я радий, що ти у нас є,

Що така ти прудка і моторна,

І що там де пройдеш, все - цвіте.

Нехай роки тебе не лякають,

Нехай квітне піснями твій дім,

Нехай дітки твої підростають

На добро і на радість нам всім.

Нехай доля тебе не обходить -

І цілує тебе кожен раз,

Щоб завжди ти була молодою

Й чарувала, як квіточка нас.

Як я хочу щоб ти веселилась

І не знала ні горя, ні сліз,

І щоб вічно тебе ми любили

Так, як люблять на світі беріз.

Щоб співала душа твоя й грала -

Так як в полі веселий цвіркун,

І до ста літ - неначе гітара

Грала всіми акордами струн.

19.4.2004 р.

СИНУ

Не знаю, чому посміхалися зорі?

А в серці, неначе, як миші в коморі -

Все шкрябають, шкрябають,все щось

гризуть,

А роки проходять, а роки ідуть.

О, сину мій, сину, повір, щохвилини

Я чую твій голос, як пісню в гаю.

Навіки прокляв я червону калину

А з нею і молодість також свою.

Як спати лягаю - спокою не маю,

Ночами шукаю тебе у ві сні,

За що ж тоді мучусь, за що ж проклинаю,

Скажи ж мені, синку, я юність свою?

Скажи мені, синку, ну чим завинив я

Що цілими днями, ночами один,

Скажи ж, мені милий, мій хлопчик єдиний,

Та хто ж не хотів би щоб в батька був син?

26.10.1962 р.

ОТЕЛО

Можливо час колись пролине

І в серці біль зневаги згине,

Але , порадьте, як простить

Тому - хто любить біль робить?

Як же ,скажіть, простить розбій

Отій худобині блатній,

Яка заливши очі хмелем,

Вважає, що вона Отело?

Й хоч роки, як бурхливі води

Стирають з пам'яті журбу,

Та поважать себе не стану -

Як підлість будь - кому прощу.

Таких як ти вбивати треба,

Бо де горілка - там і зло,

І, видно, що обом нам, хлопче,

В цьому житті не повезло.

13.9.2001 р.

ГРІХ І БРЕХНЯ

Може це і грішно? -

Та не нам судить,

Як людині хочеться

Й ще когось любить.

Може це і грішно? -

Важко це сказать,

Як сусідка тулиться...

Як їй відказать?

Жаль, що зрозумів я

Істину оту,

Як уже по суті

Потяг мій ту - ту...

Може це й негоже,

Може це і гріх,

Та, щоб міг сьогодні

Я б, мабуть, їх всіх...

А тому, вам - любі,

Хочу всім сказать:

-Люди! Не соромтесь

Ніжить і кохать!

Бо все те що вчили

Нас колись - брехня.

Гріх не там, де люблять,

Де гріха нема.

21.11.1984 р.

ЛЮБОВ І ВІЧНІСТЬ

Чи то годинник зупинився,

Чи забарилася зима,

Чи то так час іде повільно

Коли коханої нема?

Чи може хтось вчепивсь за хвильку

Й держить руками обома,

Аби в мій дім моя кохана

До мене щоб як-довше йшла?

Бо як ніколи та хвилина -

Як літній цвіт серед зими.

Й скільки б хвилину не чекали -

Не дочекаємося ми.

17.6.1990 р.

ПРИСВЯЧУЮ ТЕЩІ

Ми уже спимо, як теща

З десяти до десяти,

І не ходимо гуляти,

Бо за сном нема коли.

Ми уже не йдемо снідать

І обідать заодно,

Та, зате вже й без дієти

Стали ми, як Більмандо.

Й перестали вже радіти,

Бо нічого не їмо.

18.1.2006 р.

ЧОМУ НЕ ЛЮБЛЯТЬ ТЕЩ?

-Чому не люблять тещ, свекрух?

-За їх 'антинародний' рух.

Своїх дітей будуть кохати -

Хоч їх давно пора 'вбивати',

Зате, чужі, будь ті й святі -

Вони однако їй не ті.

Тому в нас тещ й не поважають,

Бо донькам ті ціни не знають,

І зятя можуть так облити -

Що потім вже й не відбілити.

А тещ, що зятя поважають,

Навіть, Боги оберігають.

Бо тих, що наставляють роги -

Рятують їх хіба що ноги.

Щоб тещі все це пам'ятали -

То лиха б зроду ті не знали.

18.1.2006 р.

ТЕЩА НА КУРОРТІ

Жиє теща в зятя, ніби на курорті.

Зять не б'є її як інші кулаком по морді.

Зразу в хату як зайшла - то була, як кішка,

А як рік - два пожила стала, ніби діжка.

Але теща то є теща й залишиться теща,

Може діжка то для рими, може теща й легша?

То казала що не п'є, що вона не хоче...

Нині хлище все підряд й цілий день сокоче.

То ледь ноги волокла, зараз вже й брикається,

Стала, вибачте, така й на мужчин кидається...

Скільки хоче - стільки спить. А проснеться - зразу

Зять їй тягне баличок, донька тягне зрази.

Зараз вже боюсь я навіть сам лишитись дома:

Піди знай що в голові там - тирса чи солома?

Зараз вже боюсь один в ванну йти помитися,

Ну а раптом прийде й скаже:

-Хочу подивитися...

30.1.2006 р.

НАШ ГОЛОВА

Пану Сушицькому М.І.

Як іде і ніс повісив -

Значить, ще не випив Міша,

А як йде й шумить трава -

Значить вже хильнув злегка.

А як всі обходять з жахом

Так і знай, що випив флягу.

9.6.1992 р .

СПОВІДЬ ГОЛОВИ

-Хто б її ту пив заразу,

Та така робота наша.

Як не вмажеш грам сімсот -

Не пойме тебе народ.

А як вип'єш - ОГОГО! -

Всі приймають за свого,

То ж в Сірка позичиш очі

Й мусиш пить. Хіба ти хочеш.

9.6.1992 р.

СКАКУНЕЦЬ

Сніг, куди не кинеш оком,

Під ногами тріскунець,

А по полю мчить галопом

Молоденький скакунець.

І летить, як вихор в простір

В ту безодню лугову,

І по полю за собою

Тягне хмарку снігову.

2.1.1992 р.

В ЗАМЕТІЛЬ

Ой, як хочеться зимою

Порозважитись з тобою,

Й там, де ліс дрімає, поле

Там, де спить зима довкола,

Де гуляють білі мухи,

Заметілі, завірюхи,

Й там, де сніг бере розгін

Від дібров аж до колін,

Граючись,- звалить в той килим

І всю ніжність з себе вилить.

І, качаючись по ньому,

Пить і пить юначу втому.

Хай нам заздрить заметіль,

Що в душі в нас бродить хміль.

Хай не думає зима,

Що закоханим страшна.

30.1.1992 р.

ГОРОБЦІ І СНІГ

Освіжило ліс і поле снігом, що аж очі коле.

А веселі горобці повсідались на стовпці

І такий вчинили крик: чик - чирик, та чик - чирик,

-Мов, навіщо ця пороша? Краще б вже

сипнули проса!

25.7.2000 р.

НАХИЛИЛИСЬ ВЕРБИ

Нахилились верби

До Дніпра низенько

Й ніби його гладять

Вітами злегенька.

Ніби примовляють:

- Дніприку, Дніпрочку,

Зупинись під вітами,

Відпочинь, браточку.

Скоро прийде осінь

І поллються сльози

На Дніпрвські схили

І на наші лози.

Листя пожовтіє

І залистопадить,

І тоді не зможу

Я тебе погладить.

15.11.1968 р.

ОДИН ПОЦІЛУНОК

За один поцілунок я згоден на все:

Хай там дощ, чи мороз, чи снігами мете,

І хоч той поцілунок - то всього є мить,

Яка тут же, як мишка повз вас пробіжить,

Та залишиться мить та - як промінь в душі,

Про яку ти писатимеш вічно вірші;

І той промінь вас буде і мучить, і гріть,

Якшо справжній ви рицар і якщо ви - піїт.

30.10.2006 р.

РОЗГУЛЯЛАСЯ ЗИМА

Розгулялася зима над бульварами

Там, де ми колись гуляли днями парами,

Розгулялась, ще й голосить, ще й залякує,

Ніби хтось її боїться - задаваку ту.

Розгулялася зима над гаями

Там, де ми колись гуляли вечорами,

Там, де зорі нас стрічали опівночі,

І де ми один одному зазирали в очі.

А як гілочка десь трісне під ногами,

То, здавалось, мов крадеться хтось за нами.

І хоч ми усього лише цілувались,

Та чомусь, немов злодії озирались.

9.12.1968 р.

ГІЛЬЙОТИНА

Дружина це, як гільйотина,

Це, як над вами вічно меч,

Ось тільки гляньте ви на іншу -

Як налетить вона, як - смерч.

І хоч втікай тоді в Монако,

Дістане вас і там однако.

ЧУЖА ДРУЖИНА

Чужа дружина, як картинка:

Які стегенця, очі, спинка,

Пухнаста, ніби в лісі рись,

А от, візьми, та одружись...

30.10.2006 р.

СПРАВЖНІЙ ЦВІТ

Те що цвіте - то ще не плід,

Якщо зів'яв на ньому цвіт,

Бо справжній він тоді той цвіт,

Якщо на ньому виріс плід.

9.6.2006 р.

ПРЕЗИДЕНТУ

Оклад бандитам ти підняв,

Та кожен більш краде, як крав.

4.10.2006 р.

ШУКАЮ ДРУЖИНУ

Яку треба брати в дружини, чарівну,

Буйної вдачі, чи жінку спокійну?

І хтось відповів, хочеш бути щасливим -

То, звісно, бери ти в дружини красиву.

А другий почув, покрутив головою:

-Напевно ти, брате, не знався з бідою?

Як хочеш втопити життя у біді -

То, звісно, бери ти красуню тоді.

Бо мати красуню - скажу я між нами -

Це вічна війна із чоловіками.

А третій сказав:

-Ти надійну бери!

З надійною вийдеш і зійдеш з гори.

Четвертий наказував брати спокійну -

То матимеш силу, мовляв, чародійну.

А я непослухавсь, женивсь на гарячій,

Отож день сміюсь а чотири дні плачу.

Проте, як не знатимеш, брате, біду,

То звідки ти знатимеш щастю ціну?

І поки з нас кожний цей шлях не пройде,

То справжньої істини він не збагне.

Мораль тут, як бачите, надто проста:

В коханні найкраща порада - пуста,

Недарма ж говорять: любов - вона зла,

Якщо припече, то полюбиш й козла.

10.4.1978 р.

ДИВО

Що воно за диво,

Що воно за чудо?

Відійти не можу,

Як побачу Люду.

А як пройде Женя

І на мене гляне-

То мене мов краном

І ще більше тягне.

Й сам себе на слові

В ту ж ловлю хвилину,

Хто вклав стільки зваби

В ту і в ту дівчину?

5.11.2004 р.

ЦІЛУЙ МЕНЕ!

В душі, як в морі - хвилі й хвилі

Моїх бажань пливуть й пливуть.

Сиджу і згадую Оливи,

Які із пам'яті не йдуть.

Я не питав чи ти кохала,

Коли до мене ти прийшла,

Можливо ти й сама не знала,

Що почалась в душі весна.

Й сьогодні теж я не питаю,

Інакше б знаю!- не прийшла,

Тому тебе і не питаю,

З ким зустрічалась й де була?

Я знаю, важко зупинитись,

Коли тебе ще всі хотять,

І твої губки солоденькі,

Немов вогонь палахкотять.

Але, якщо прийшла до мене? -

Цілуй мене й лови ту мить,

Яка обох звела для того,

Щоб нам кохатись і любить.

В душі приливи і відливи

І всі вони від тебе йдуть,

О, як я ждав хвилини цеї -

Аби себе в тобі відчуть.

2.4.1978 р.

ДВА ПОЛЮСИ

Життя завжди з двох полюсів,

В яких заряди протилежні,

Тому сьогодні йдуть дощі,

А завтра дні, як сни небесні.

І вам запалять душу так,

Що вже її й не погасити,

І вже й хотів би десь піти -

Так без кохання не прожити.

Й як би ти не відбивався

А рід твій тільки б прибавлявся.

28.11.2004 р.

ПЕРША ВЕСНА

Я не міг тоді й думать про прозу

Як по полю гуляла весна,

Як шуміли замрієні лози

І сміялася в плавнях Десна.

Як ти бігала боса по лузі

Серед квітів й незайманих трав,

Що як зорі мені посміхалися,

Що і сам, що робити? - не знав.

Як ти бігала боса по полю,

Й мов дівчисько раділа весні,

І, сховавшись в кущах за тополю,-

Одягла свої плавки смішні.

Ти втікала, я біг за тобою,

А навколо гуляла весна,

Що я, навіть, і не помітив

Як і зрілість до мене прийшла.

Ну а ти посміхалась все більше,

Мов ромашка в садку польова,

І хоч я не торкнувсь твого тіла,

Але знав, що ти будеш моя.

І якщо сказать чесно й відверто:

/Хоч тоді я ще цього й не знав/,

Що, якби я тебе не зустрів був -

То й поетом ніколи б не став.

14.8.1967 р.

ЛІЛЕЯ

Як глянув на тебе то, ніби, до мене

Весь світ поклонився чолом,

Запахло волошками,

Веснами, грозами

І в серце ввірвавсь бурелом.

А ти ніби лілія

В нас на ставочку -

Світленька, лагідна, вся, як - весна.

Скільки шукав я тебе - не знаходив,

І ось, як не дивно - сама ти прийшла.

30.10.1965 р.

РОЗДУМИ ПІД ЗОРЯМИ

Дощик над полями

Моросить зірками,

Хтось очима небо

Косить вечорами.

Бо як вийду в поле

Під вербою стану,

Доле моя, доле,

І куди не гляну -

Скрізь уже покоси

І стерня колюча,

І невже пройшла вже

Молодість палюча?

І невже ніколи

Більше не вернеться,

І з тобою стрітись

Вже не доведеться?

Заспівали тихо

Десь в селі дівчата,

З квочкою щебечуть

У дворі курчата.

І ніколи квочка

Вже курчам не стане,

А тому і юність

В пам'яті не в'яне.

20.5.1961 р.

ЗАКУВАЛА ЗОЗУЛЯ

Закувала рано у садку зозуля,

Як живеш, як маєш, ти моя Світуля?

Чи в садку ще й досі тьохка соловейко

Як ідеш додому з гаю ти пізненько?

Хто, скажи, запалює в ту хвилину свічки,

Як ідеш із Місяцем з гаю ти від річки?

Закувала рано у садку зозуля,

Ну а я, кохана, жду тебе я, жду я.

с МІСТЕЧКО 2.5.1961 р.

В ДІБРОВІ

Чуєте, в діброві вітри гомонять,

З ким тебе, дівчино, можна порівнять? -

З лагідним і теплим вітерцем серпневим,

З зіронькою в небі, чи з садком вишневим?

Може з літнім Сонцем, що раненько сходить,

Чи з тією кізкою, що по лузі бродить,

Може з перепілкою, що співає в полі,

Чи в садку з берізкою, що благає волі?

Як дивлюсь на тебе - музика ввижається...

Чуєте, в діброві гомонять вітри?

То моє так серце вечорами б'ється,

З ким тебе, дівчино, порівнять, скажи?

Будь я композитором! - отаку як є ти

Я б поклав на музику всю тебе без змін,

Був би я художником - ти була б Оленкою,

Тільки вже б не мила ноги до колін.

Все що в світі бачив чарівне і миле,

Все воно, все разом то, кохана, ти.

Ну, скажіть бо люди! Хай нам скаже небо,

Де таку ще можна зіроньку знайти!?

Як зоря далека і близька, як мрія.

Тут була і зникла, як торішній лід.

Як приходить вечір - спати не лягаю,

Та ніяк не можу розшукать твій слід.

Де ця невидимка і чому втікає

Як під ранок з неба ясний Оріон?

А вже над горою Місяць догоряє

І в мою хатинку залітає сон.

29.1.1965 р.

ЗАКОХАНИЙ І НІЧ

Чи прийдеш ти, чи ні - не знаю,

Але я жду, я дожидаю.

Уже за північ, спать лягають,

А очі ні - вони шукають

Тебе в нічній далечині.

Проте, ніхто не йде. Ні, ні!

А тільки б'є будильник хвилі,

Та ноги відміряють милі.

І так туди, і так сюди -

Хоч ти іди, чи хоч сиди.

Ніде ні кого не зустрінеш,

Хіба що тінь свою обнімеш,

І так всі ночі, і всі дні.

А ніч прийде - тебе в ві сні

Знов обнімаю і цілую.

І, навіть, голос твій я чую.

Мій дім завжди тебе чекає,

А вже над містом день палає.

8.8.1961 р.

КОЛИ ЗАКИПАЄ КРОВ

Знаю я, що так буває часом,

Що порою хочеться кричать,

Як до вас нема нікому діла,

І не знаєш, де себе дівать?

Як ідеш по вулиці й благаєш

Першій, що зустрінеться - візьми!...

Все віддам! - що тільки забажаєш,

Тільки зупинись й поговори.

Як в душі така бува хвилина,

Що, здається, вся душа горить,

Що й змію у гості запросив би -

Якби та уміла говорить.

Як в душі така порою криза -

Що, здається, піснею весь світ,

Що душа, як посох на все небо

І не знаєш, де те все подіть?

А літа проходять, ніби, тіні.

І тобі - ні здрастуй, ні бувай.

А Дніпро як плив - пливе й понині,

Від одного гаю в інший гай..

21.9.1967 р.

ХТО ПЕРШИЙ ПРИЙДЕ

Ну що про сором говорить,

Коли душа вогнем горить?

В коханні сором не існує,

Хто перший прийде - той кайфує.

10.10.1992 р.

Я ДО ТЕБЕ ПРИЙДУ

Я до тебе прийду як засвітяться зорі,

Як в садку твого щастя заграє любов;

І зашепчуть в степу при дорозі тополі,

І почується шепіт веселих дібров.

Я до тебе прийду як світи заблукають,

Як із теплих країн прилетять журавлі,

І над нашим Дніпром солов'ї заспівають -

Отоді я до тебе й прийду, отоді.

Бо ніхто у житті ще не втік від кохання,

Якщо зміг хоч разок в нім скупнутись сповна,

Коли вирвавсь потік чарівного бажання

І душа, як баян, як на скрипці струна.

23.4.1997 р.

НАЙБІЛЬШЕ ЧУДО

Як би я хотів підслухать,

Про що ти думаєш всю ніч,

Коли навколо стільки звуків,

І небо тепле, ніби, піч?

О, як би я хотів в цю нічку

Тебе у росах покачать,

Щоб потім ти, немов, Венера

Могла все небо чарувать.

А як засвітяться вербички

І ранок вигляне з небес,

Зробить із тебе молодичку -

Найбільше чудо з всіх чудес.

13.4.1967 р.

ЛЮБЛЮ СМІЛИВИХ!

Люблю веселих і вродливих

Таких, як мамочка моя,

І мовчазних, і говорливих -

Як море, річка, як поля.

Люблю невимовно-сміливих,

Що люблять блискавки і грім!

Бо тільки з ними я щасливий,

Бо тільки з ними жвавий дім.

30.10.1997 р

КОЛИ ЦВІТУТЬ САДКИ

Коли цвітуть садки вишневі

Й всю ніч співають солов'ї,

Так це тому що хтось ще хоче

У очі глянути твої.

Як йдеш ти втомлена з роботи

Й дубок з роботи перестрів,

Так це тому що дуже-дуже

Той-хтось зустріть тебе хотів.

Коли ти дивися на небо,

А чуєш шепіт із дібров,

Так це тому що хтось гукає

Щоб принесла свою любов.

13.4.1981 р.

ВОГНЕННІ ЯБЛУКА

Скоро осінь прийде в поле

З повним решетом води,

Квіти в полі всі прополе,

Небо зорями проколе

І тоді тепла не жди.

І піде гулять по селах,

Заглядаючи в садки,

Звідки яблука веселі,

Майже з кожної оселі -

Будуть вас вогнем пекти.

23.7.1984 р.

ЧОМУ КРУЖЛЯЮТЬ ЧАЙКИ?

Миготять над полем

Сніжно-білі зорі,

І про що шепочуть

Ті в нічнім просторі?

Може ті нашіптують

Хлопцям щоб не спали,

І як зійде Місяць -

То дівчат кохали?

Плескає весельце

Об сріблясті хвилі,

Стогнуть зовсім близько

Чайки білокрилі.

І чому ті чайки

Спокію не мають,

А як день приходить -

То вони кружляють?

Що їх так бентежить? -

Те ніхто не знає,

Тільки чайки знають

А тому й кружляють.

Київщина, с. Плоске 1.9.1961 р.

ПРАЦЬОВИТА ОСІНЬ

Ходить з фарбами в торбині

Осінь по лісочку,

Розфарбовує берізки

І стрункі дубочки.

Ходить осінь з етюдником,

Всім підводить брови,

Пише файні вишиванки,

Золоті обнови.

Через гори, через доли,

Через перелази

Ходить осінь по садочку,

По деревах лазить.

Де пройде - там всюду свято,

Там живі гірлянди,

Й ніби сонечка з травинок

Сяють діаманти.

2.7.1984 р.

СІРИЙ ПТАХ

Наступив такий туман,

Мов попали ми в капкан,

Валить дим неначе з домни -

В поле, в ліс і в катакомби.

І, здається, по полях

Мчить великий сірий птах.

30.12.1993 р.

СКОРО ОСІНЬ

Скоро осінь. В полі, в лісі

Запалають багаття,

І кричатимуть листочки,

Як покинуте дитя.

І ніхто вже не зарадить

Тим листочкам як впадуть,

Добре, що хоч дітки ходять

І в букети їх кладуть.

17.11.1997 р.

ОСІНЬ НА ДУБОЧКУ

Всілась осінь на дубочку

Й розфарбовує листочки,

Вишиваночки мережить

І за полем пильно стежить.

Налетіла на вербичку

І смикнула за косичку,

Потім знову на дубок,

Потягала за чубок.

Так ото весь день й літає:

Там смикне, там потягає.

Там притрусить землю листям,

Ніби баришню намистом,

І гасає, ніби птах

По полях, і по лісах.

9.6.1983 р.

ТРАВА ШОВКОВА

Біля хати, де трава шовкова,

Там, де мальви села стережуть,

Місяць, задивившись на діброви,

Вирішив над річкою здрімнуть.

А як в полі почало світати

Він у небі зорі позбирав,

І, немов гірляндами на свято -

Всі гілки в гаю поприкрашав.

21.12.1997 р.

ЛІТО

Я кожен раз, як прийде літо,

Біжу послухать шум дібров,

Немає кращого нічого:

Як в світі - сонце, ліс, любов.

Бо хай хоч що було б у світі -

/Хоч ти крутись, хоч ти божись!/,

Але без ніжного кохання -

Нікому з нас не обійтись.

21.11.1997 р.

ГРУДЕНЬ

Ось і грудень вже примчався

В ліс на білому коні.

І, до мене привітавшись,

Закружляв у табуні.

Я дивлюсь як він пустує,

Сипле листям із беріз,

Що аж боляче дивитись

І не можна, щоб без сліз.

Бо не завтра-післязавтра

І до мене він прийде,

Схопить душу за горлянку

І на бойню поведе.

6.10. 2004 р.

БІЛИЙ СНІГ

І знову сніг, і знову білий,

І знову білий-білий день,

Засипав в лісі нашу вілу

І всівсь в садку на Ірин пень.

14.12.1997 р.

НАБЛИЖАЄТЬСЯ ВЕСНА

В вікно постукала синичка,

Немов гукнула: Гриць, проснись!

Сніжок відкидай від кринички,

І на лісочок подивись.

Поглянь, як тетери токують,

А за вікном, немов старці -

Неначе діти галасують

Весь день нахальні горобці.

Й хоч сніг ще пада над полями

І огризається зима,

Але весна іде гаями -

Весела, збуджена, як я.

І хоч сніги на осокорі

Веселим зайчиком горять,

Але сороки вже готові -

Щось важливіше розказать.

22.2.1984 р.

НАД СТАВКОМ

Останній раз над цим ставком

Я п'ю ранкову прохолоду,

І наблюдаю, як карась

В нім каламутить чисту воду.

Як гладять білими крильми

Веселі чайки сонце днями,

І як кидаються вони

Весь день у став за карасями.

10.9.1992 р.

ЗА ГОЛУБОЮ ДАЛИНОЮ

За голубою далиною -

Нові планети і світи,

О, якби я хотів з тобою

Туди поніжитись піти.

Зайти до зір, що шепчуть з полем,

До Сонця в гості завітать,

І від землян - небесним людям

Наше вітання передать.

І заодно на колісниці

Промчатись з Зевсом по хмарках,

І передати паляниці

Усім без винятку Богам.

Посидіть там в небесній ложі,

І поклонитися зіркам,

За те, що ті, як прийде вечір -

Всім посилають нам сангам*.'

28.10.1968 р.

НІЧЧЮ В СТЕПУ

Степ гомонить. А цеї миті

Дрімають зорі вдалені,

І щось із вечора до ранку

Вони нашіптують мені.

А Місяць в білому костюмі

Гуляє гордо в небесах,

І, ніби яхта в синім морі -

На всіх несеться парусах.

І де бере він стільки сили,

І де бере він стільки чар,

Що кожну нічку мчить щосили,

Щоб кинуть в душу всім нам жар?

21.10.1961 р.

*Сангам - любов

ЙДЕ ВЕСНА

Кажуть, люди, що у Київ

Мчить весна із Коломиї.

Над лісами, селами,

З квітами веселими.

Йде і озирається,

Мов вона ховається.

А як брови морщить -

З хмар злітає дощик.

Й там, де хмарка та пройде,

Все на дріжджах, мов росте.

ПРОЛІСОК

Виліз пролісок із снігу

Й показав Морозу фігу.

Котики, що зиму спали

Теж з кущів повизирали

І радіють ніби діти

Що наступить скоро літо.

3.3.1961 р.

НАЙБІЛЬША НАГОРОДА

Пахнуть липи в нашому садку

І горять ранковою росою,

Знаю я, що скрізь тебе знайду,

Навіть, щоб сховалась за горою.

Буду заглядати в ніч очей,

Ловлячи думок твоїх утому,

Тільки б стати вічним, як Кощей,

Ніжності хильнувши замість рому.

З вуст твоїх, неначе з джерельця

Буду пити вічну насолоду,

І ту мить хапати без кінця,-

Як найбільшу в світі нагороду.

30.6.1971 р.

ФОТО

Лежить на столі в мене фото,

Дивлюсь я на нього - вона

Ота, що завжди, ніби пісня,

Ота, що завжди, як весна.

Дивлюсь я на нього і з сумом

Пригадую вічно той час,

Як ми за селом під вербою

Кружляли під зорями вальс.

Як ти ледве-ледве на вухо,

Приблизивши ніжне чоло,

Шептала: не треба, не треба...

Не треба - щоб знало село.

Лежить на столі в мене фото,

Дивлюсь я на нього - вона

Ота, що завжди, ніби пісня,

Ота, що завжди, як весна.

14.10.1962 р.

КАЗКА В ЛОБОДІ

Можливо, це фото на ганку

Тобі нагадає той час,

Як ми під вербою до ранку

Кружляли під зорями вальс.

Можливо воно нагадає,

Як ми ще були молоді,

Як все - на що глянеш - співало,

І всьому раділи тоді.

Тоді моє серце очима

З'їдало тебе і твій стан,

І ти поглядала на мене

Як я перший раз на фонтан.

А зараз лежить твоє фото

Ось тут: на письмовім столі.

-Порви! - мені кажуть сусіди.

-Навіщо?- запитую в їх.

Нехай воно краще розкаже

Нам всім про літа молоді,

Як вірили ми ще у казки

Й душею були, як святі.

14.10.1962 р.

ТРИ ВЕРБИ

Під горою озеро,

Де гудуть вітри,

Три верби до озера

Підійшли з гори.

І під теплим сонечком,

Де віки мовчать -

Цілий день, мов кішечки

З вітром муркотять.

17.7.1984 р.

РЯТІВНИК

Спать не охота цеї ночі,

Думки по полю поповзли,

Згадав чомусь твої я очі,

Що синім небом проросли.

Згадав і думаю про роки,

Чи це пройшла вже юнь, чи ні?

Уже й про діток думать треба,

Але нема де жить мені.

Отож, хожу і байдикую

Сьогодні тут а завтра там,

Як Вася Шкляр жінок рятую...

Й де заночую - там і храм.

23.2.1961 р.

ЗАВІТНІ МРІЇ

Про любов пишуть всі

Та не все описали,

Й ще писатимуть всі про ті мрії.

Бо всі ті, хто кохав -

Чарів стільки взнавав,

Що ставав він і сам чародієм.

Бо любов, як весна -

Незрівнянна вона.

Хай хто скаже нам, звідки та сила?

І хто скаже мені,

Чом як стріну любов

То завжди вона ніжна, як мила.

26.6.1971 р.

ЗАЧАРУЙ МЕНЕ...

Дай мені краси своєї,

Жару серця дай,

Дай мені чого нікому

Не давала... дай!

Дай мені очей тривоги,

Пропусти в свій рай,

Подивись, як в нашім полі

Розкошує май.

Зачаруй мене, русалко,

Чи залоскочи,

Та не дай з журби померти,

Тільки не мовчи.

Подаруй мені як можеш -

Всього лише мить,

Тільки так, щоб тею миттю

Все життя міг жить.

Наділи, напий коханням,

В кров налий вина,

Щоб душа вогнями грала,

Як в садку весна.

Дай мені краси своєї,

Жару серця дай,

Дай мені чого нікому

Не давала. Дай!

25.2.1975 р.

ЯКЩО ДІВЧИНА ПОСМІХНУЛАСЬ

Якщо дівчина посміхнулась -

Значить в душі її весна,

Значить дитинство промайнуло,

Значить закохана вона.

Значить зустрів її вже Місяць

І там, де річенька тече,

Зірвав калиноньку у лузі

Й натер тій дівчині лице.

Аби вона вогнем палала

І як калинонька цвіла,

І вічно хлопців чарувала,

Усіх із нашого села.

23.2.1966 р.

НАОДИНЦІ З ДОЛЕЮ

Доле моя, доле,

З тисячі іксів,

Може тебе в полі

Місяць перестрів?

Посріблив волосся

І припудрив ніс,

І повів стежиною

В кучерявий ліс.

Заглядав у вічі він,

Ніби все питав:

-Хто ж тобі ці губоньки

І це личко дав?

І сказала доля

Тихо над Дніпром:

-Пролітали зорі

Над моїм вікном,

І коли заснула я -

То в солодкім сні

Впали ті рум'янами

На лице мені.

1.9.1978 р.

КОРОНА З ОРІОНА

До окації підсів

Лагідний бузочок,

І говорить їй: -пішли,

Миленька, в садочок.

Ти одягнешся в фату,

Я - в кафтан червоний

І гайнемо погулять

На весільних конях.

Гей ви коні! - з ніздрів жар,

Від копит жаринки,

Підніміть нас вище хмар,

Де з зірок сріблинки.

Хочу, щоб мою мадам

Ніжила корона,

Гей, ви коникі мої,

Мчіть до Оріона!

15.8.1981 р.

НЕ ВИНІТЬ ВИ БЕРІЗ!

Не виніть ви беріз

Як шепочеться ліс,

Не виніть ви беріз -

Що люблю їх до сліз.

Сивий іній упав -

Як тебе покохав,

Синій іній упав -

Як кохання пізнав.

Не виніть ви її,

Люди добрі, простіть,

Не виніть ви її

І мене не виніть.

Ходить, бродить журба,

Ходить, бродить, кричить,

Ходить, бродить журба,

Тільки серце мовчить.

Мабуть в тому життя,

Що його не збагнуть,

Мабуть в тому життя -

Як не знаєш, як буть.

Мабуть в тому життя -

Як твій розум бурлить,

Холи хочеться вам

Ще любить і любить.

21.10.1982 р.

ДЖЕРЕЛА ПРИСТРАСТІ

Передімною ти завжди,

Як цвіт над річкою калини,

Як швидкохідні поїзди,

Що мчать через поля й долини.

Як я давно засумував

За джерельцями пристрасті,

З яких я вічну ніжність брав,

Як молодість із вічності.

25.11.1982 р.

НЕ ЖУРИСЬ, БЕРІЗОНЬКО

Не журись, берізонько,

Ось прийде весна,

Задимиться хмарками

Без і бузина.

Запалає полум'ям

Груша лісова

І війне тим полум'ям

По полях, гаях.

Пустять мальви стріли,

Зацвіте будяк,

А в садку під вікнами

Запалає мак.

Засміється полум'ям

Золотий ріпак

І почне вибрикувать

Під ліском гопак.

Зіроньки-кульбаби -

Пишні і малі

З див поприсідають

Низько до землі.

Будуть шепотіти

Верби повногруді

І манить прохожих

Веснами дихнути.

Не журись, берізонько,

І не будь сумна,

Ще й до тебе прийде

Чарівна весна.

Будеш ще пишатися,

З квітами шептать,

Й грудоньками-вітами

Поле чарувать.

25.10.1982 р.

ЯКБИ Я ЗНАВ

Крізь всі перепони і труби

До тебе приїду, прорвусь,

Аби тільки знав, що кохаєш,

Аби тільки знав, що зійдусь.

Будь тричі в житті ти повія,

Будь тричі заміжня, чи так...

Бо ти моя радість і мрія,

Хоч знаю, що скажуть - чудак.

І хай з неба падають гори,

І Боги метають громи:

Пройду перед ними я гордо,

Щоб знав, що разом будем ми.

Хай люди що хочуть говорять:

Мені на їх плітки - начхать.

І самі високії гори

Не в змозі мені помішать.

За тебе, як звір перед смертю

Піду на таран на стрільця,

Аби доторкнутись до тебе,

Щоб славити разом Творця.

Крізь мідні труби і крізь дим

Прийду до тебе молодим,

Прийду, щоб радувать і жить,

Прийду, кохана, щоб любить!

5.1.1982 р.

Я ТЕБЕ БЕРІГ

Я тебе беріг для щастя,

Для кохання, для душі,

Я тебе беріг, як свято

В заметілі і дощі.

Я беріг тебе, як мрію,

Як святиню із святинь,

Я беріг, немов надію,

Як добро весільних скринь.

Я беріг тебе для себе,

Для майбутньої сім'ї -

Як найкращий витвір неба,

Як найкращий цвіт гаїв.

5.1.1982 р.

О, ДОЛЕ!

Ти у мене вкрала спокій

А мені дала любов,

Й з того часу, ніби злодій

Жить не можу без дібров.

О, моя ти доле люта,

Ну нащо така любов,

У якій одна отрута,

Що аж скручується кров?

Ну навіщо людям муки

Й безкінечна тріпотня?

Краще б вже вернула спокій,

А любов собі взяла.

30.10.1982 р.

ПЕРЕПОЛОХ У ЛІСІ

Наполохані берізки

Біля озера стоять,

Де веселі сироїжки,

Озираючись тремтять.

Дуб на спину похилився

І хіхікає з сосни,

Що вона свій ніс задерла

І заснула до весни.

Клен нахально навалився

На калину через тин,

На рум'янець задивився

І забувсь про карантин.

Туя гордо подивилась

На оті всі чудеса,

І, тихенько позіхнувши,

Задивилась в небеса.

29.10. 1982 р.

РАДІЙ, ЩО ЖИВЕШ

День прожила й радій, небого,

Що ще живеш ти слава Богу!

30.5.2005 р.

ЗАПОВІТ

Як помру я, друзі,

То мою могилу

Викопайте в лузі,

Та ж не плачте, милі.

Смійтесь і жартуйте,

Як над полем грози,

Ну кому, скажіть ви,

Треба ваші сльози?

На моїй могилі

Посадіть дубочка,

Щоб у літню спеку

Вабив холодочком.

Та і взимку буде,

Певно, теж тепліше,

А тому, як тільки...

То й садіть хутчіше.

Він мене листочками

До весни зігріє

Вже й тоді, як поле

Снігом побіліє.

Вже сьогодні вдячний

Всім за вашу шану,

А тому до себе

Вас гукать не стану.

Ви й самі прийдете -

Тільки не спішіть,

Ну, а поки смійтесь,

І дівчат... любіть.

20.11.1972 р.

ЩОБ НЕ ПРОСПАЛИ

Чи ти хоч раз була в гаю

Там, де дрозди всю ніч співали?

То так вони всіх будять нас,

Щоб ми кохання не проспали.

23.6.1992 р.

Я ВДЯЧНИЙ ЗА ЛЮБОВ

Я вдячний, люба, за ті дні

Які колись подарувала,

Коли любов несла мені

А чоловіка грабувала.

Я дуже вдячний за любов,

Тобі я вдячний, мила,

За те, що кожен день мене

Хоч і дурила та любила.

Кохання, люба, не зника

Якщо там справжня сила,

Воно палає і горить

Як Сонце і світила.

16.12.1982 р.

В ТРОЛЕЙБУСІ

Стоїть в тролейбусі старенький -

Такий старий, як наший світ,

А поруч два здорових хлопці -

Комсомольських літ.

І ні жодний з них не кліпне,

Щоб себе піднять

І вступить старому місце -

Їм це не під стать.

Я дивлюсь на вундеркіндів

Й бачу їх батьків,

Що родовід не від гомо

В їх, а від вовків.

Бо, щоб діти то селянські -

Мали б співчуття,

І я, певен, що вступили б

Дідусю стільця.

11.2.1997 р.

УКРАЇНІ

Я піднялась із попелу й пожара,

Із сіл і міст понівечених вкрай,

Я піднялась, як всенародна кара

Проти всіх тих, які шельмують рай.

І той народ не можна подолати -

Який не може жить без солов'їв,

Який уміє ніжить і кохати,

В якого серце з квітів і гаїв.

9.5. 1982 р.

БІДА І РАДІСТЬ

Коли тебе побачив вперше -

То ніби долю перестрів,

Яка втікала, ніби вершник

До невеселих яворів.

І з тих часів сміюсь і плачу,

То й сам втікаю, то іду,

Іду шукать веселу вдачу

А от знахожу я - біду.

Ой, ти доле моя стоголоса,

Ти то пестиш, то тягнеш кудись,

То, як в лісі губатий голосиш,

А то тихо сидиш, ніби рись.

5.8.1982 р.

ЯК ТЕБЕ ПОБАЧУ

Не шукай причин, кохана,

Не спіши мене винить

В тім, що я хожу, як п'яний -

Варт зустрітися на мить.

Бо як я тебе побачу -

Ніби вкопаний стаю,

Що і сам тоді не знаю,

Що з тобою я роблю?

21.12.1982 р.

КРАЩЕ ПОМОВЧ

Про яке кохання може говорити

Та, в якої серце може двох любити?

Вірю я в в кохання і в порядність тоже,

Вірю, що влюбитись і заміжня може,

Та, якщо вже мовить про святе кохання -

То одного тільки люблять без вагання.

Так що не доказуй, не дури, не треба,

Я і так , кохана, прибіжу до тебе,

Прибіжу як смеркне я на шклянку чаю,

Й більш тобі нічого я не обіцяю.

23.12.1982 р.

ДИПЛОМОВАНИЙ

То дарма що я, як лом,

Та у мене є диплом,

А з дипломом я - Людина,

Так що ти помовч, Марина.

Бо хоч в мене й не всі дома,

Та зате в ЦК знайома.

23.12.1982 р

ХТО ЦЕ?

Так як вечір - хтось цілує

Милу дівчинку мою,

Бо як я іду до неї -

Хтось шепочеться в гаю.

Й хоч до нього не ревную,

Але зло таки бере,

Бо як тільки відвернусь я -

Так і лізе в декольте.

30.3.1990 р.

НА ДНІПРІ

Файна жіночка, як жар

Вибігла із хати,

А тут Місяць із -за хмар

Вирішив догнати.

І за нею скік та скік -

Став вже й цілувати,

А та вирвалась і в гай,

І давай втікати.

Через тиждень, може два -

Вислідив все ж фею

І при всіх став обнімать,

Ніби архідею.

Заманив він до Дніпра,

Посріблив він воду,

І ту жінку жартома

Кинув в воду з ходу.

А дівчина все срібло

Виловила й хода,

І в сріблі тім кожен день,

Ніби пава ходить.

З того часу він її

Так як ніч шукає,

А вона біжить-сміється

Й зорі розкидає.

3.11.1982 р.

МОЇ СОНЕТИ

Будинки в місті, як сонети

Ростуть по задуму Творця,

А будівничі, як поети,

Де кельми замість олівця.

Бо праця всіх професій разом

Не варта тих усіх похвал,

Бо дім для кожного то - свято

І є началом всіх начал.

Й даремно думають маститі,

Що кожний з них - то пуп землі,

А як віднять від них корито,

Чого ті варті королі?

17.2.1983 р.

О, СОЛОВ'Ї

О, солов'ї, о, жайвори й зозулі,

Затьохкайте, закуйте, задзвеніть,

Щоб про мої не визнані півкулі

Заговорив відразу цілий світ.

22.12.1982 р.

МАЯКИ КОХАННЯ

Там, де в житах цвітуть волошки сині,

Любов квітує, як червоний мак,

Ну а в душі прибої б'ють, як дині,

Варто тебе зустріти просто так.

Пливу до тебе, ніби в світ кохання,

На ті твої сатурнові кільця,

Й за маяки твої оті бентежні -

Я вічно дякую Творця.

22.12.1982 р.

НЕ СУДИЛОСЯ

Стоять вербички над ставком

І тихо зажурилися,

Любив я жар твоїх очей

Та, видно, не судилося.

Горить калина на весь ліс,

Аж Сонце задивилося,

Любив я жар твоїх очей -

Та, видно, не судилося.

Плаче берізка під дощем,

Від вітру ледь відбилася,

Душа болить, у серці щем

Та, видно, не судилося.

Сижу і я. Горю вогнем,

Трава росою вкрилася,

Тебе чекаю ніччю й днем

Та, видно, не судилося.

20.4.1982 р.

ПЕРЕЗРІЛИЙ НЕКТАР

Дитинство, молодість і зрілість,

І батьків дім десь вдалині.

Ніде так ніжно не кувала

Сива зозуленька мені.

Трава росла. Весна співала

Пташиним щебетом з гаїв,

І кожен раз пісні ті любі

Я вічно слухати хотів.

Сьогодні ж я дивлюсь на тебе

І вже не знаю, що казать?

Бо ти ще й досі, ой, не треба,

Бо батько з матір'ю не сплять...

А Сонце світить в білім світі,

Щебечуть птахи, гай шумить,

А ти, немов, застигла в цвіті,

Ніби тобі ще жить і жить.

Як квітка в полі розцвітає -

То рекламує свій товар,

Чим ніби голосно гукає,

Щоб сів на неї джміль, комар.

А ти все ждеш. Пильнуєш квітку

Поки її зів'яне цвіт,

Невже ж тобі, моя голубко,

Не жаль своїх дівочих літ?

А якщо квітка та зів'яне,

Якщо вона перецвіте,

То хто ж тоді на тебе гляне,

Чи хоч подумала про те?

І що тоді ти скажеш Богу -

Як жито все перешумить,

Невже ти думаєш, що й справді

В цім світі будеш вічно жить?

Чого ж ти й досі ще чекаєш?

О, ні - не вернуться ті дні!

Тому й зозуля не співала -

Давно так жалібно мені.

15.7.1982 р.

БІЛЕНЬКА БЕРІЗКА

В полі під берізкою

Там дівчина плаче,

Кришталеві слізоньки -

Признак неудачі.

Що ж то скажуть людоньки,

Що ж то скаже мати?

І дівочі грудоньки

Почали стрибати.

А біля дівчиноньки

Легінь гордо скаче,

Бо в дівочім горі

Він біди не бачить.

Йдуть - минають роки

А в дівчини слізки...

Бо нема вже в лісі

Білої берізки.

21.7.1982 р.

ТОПОЛИНА УКРАЇНА

Тополина Україна

Перед вікнами твоїми.

Ген берізок табунець

Гонить в поле вітерець.

Визирають з моря цвіту

Грудоньки твої, як квіти.

На голівці дві косички,

Ніби віти у вербички.

А на шиї - шарф червоний,

Як погляну - очі коле.

Вітер жар той роздуває

Що аж поле все палає,

А від поля і лице

Жаром ніжності пече.

Ти красу вдихнула в поле,

То ж усе й цвіте навколо.

Тільки ж ти не задавайся,

І як пава не пишайся,

Ніс, дивись, не задирай,

Зорі носом не збивай!

14.7.1982 р.

ПУЧЕЧОК КРАСИ

Дивлюсь на тебе ти, як імпульс -

Пучечок ніжної краси,

Звідки іде проміння вічне

Завжди незбитої роси.

І скільки б я разів до ранку

Тебе при зорях цілував,

Буду кричать: тебе не мав я,

Тебе не відав і не знав.

І кожен раз з новим бажанням

Буду тебе атакувать,

Аби я знав, аби повірив -

Що будеш вічно цілувать.

5.1.1983 р.

БІЛА ЛЕБІДКА

На вітрилах ніжності

З чистого срібла

Білою лебідкою

В душу ти ввійшла.

Ти ввірвалась бурею,

Як вечірній дзвін,

Як чарівна музика

Струнами колін.

Посміхалась Сонечком

Ти мені весь день,

Чарувала нотами

Ти своїх пісень.

Через тії грудоньки

Й ніжні смужки брів,

Через всі нещастя

Я до тебе брів.

Боже, як сумую я

За теплом пшениць,

Що пашить від тебе,

Із твоїх зіниць.

22.7.1982 р.

НЕ ВІР НІКОМУ!

Не думай ти, моя кохана,

Що ніжність всю роздарував,

Для тебе на десятки років

Кохання я ще приховав.

І хай хто скаже, що кохати

Я розучився, розлюбив?

Не вір нікому і ніколи,

-Тобі - твоє я залишив!

Дрімає Сонце. Хоче спати.

А почуття мої не сплять,

Я не втомивсь тебе кохати,

А от втомився дожидать.

9.12.1981 р.

ПОНОВА

Гуляє над полем понова

І крадеться з лісу зима,

Немає на тебе похожих,

І кращих від тебе нема.

Розстелює килим по полю

Зелений, квітчастий весна,

Немає на тебе похожих,

Миліших від тебе нема.

До болю без тебе сумую

І знаю: не будеш моя,

Однако, на тебе похожих

І кращих від тебе нема.

Від тебе одні лише муки,

І туга, і вічна журба,

І все-таки в серці моєму

Миліших від тебе нема.

Я знаю, що прийде розплата

І будуть кричать каяття,

Однако від тебе ніжніших

І кращих від тебе - нема.

19.10.1982 р.

ЖОВТЕНЬ В ЛІСІ

Жовтень в лісі кричав

Як тебе покохав,

Жовтень в лісі кричав

Як тебе цілував.

Жовтень листям жбурляв,

Ніби нас ревнував,

Жовтень листям жбурляв,

Щоб тебе не кохав.

Ну а я під той крик

Зводив щастю мости,

Щоб завжди, як тюльпан

Красувалася ти.

21.10.1982 р.

ЛЮБИ МЕНЕ!

-Не вір, якщо тобі хтось скаже

Що не приходь, бо він не жде,

Не вір, якщо тобі хтось скаже

Що він із іншою гуде.

Телефонуй мені як буду

Тобі казать, що не дзвони,

Біжи до мене, якщо буду

Тобі казати - що гони.

Люби мене, якщо я буду

Тобі казать, що не люблю,

Цілуй мене, якщо я буду

Тобі казать, що я спішу.

Цілуй мене як йдеш із дому,

А як прийшла, то - сядь і жди,

Довірся ти мені одному

І твій я буду назавжди.

15.1.1982 р.

ЧЕРВОНЕ ПОЧУТТЯ

Не знаю, спиш ти чи не спиш,

Коли по полю бродить вітер?

Не знаю, спиш ти чи не спиш,

Коли гуляє з полем літо?

Коли калинонька кричить,

Червоним полум'ям палає,

Коли червоним почуттям

Вона до себе нас гукає.

Не знаю, спиш ти чи не спиш,

Про що шепочуть зорі в небі,

Тільки в душі шумить комиш,

Мабуть комусь і плакать треба.

Тому мовчу я і кричу,

І не спішу шептать: кохаю,

Бо ти підеш і не прийдеш,

Бо вас...таких я добре знаю.

Тому й мене ти не питай:

Чи я люблю,чи я кохаю?

Нехай про це розкаже гай! -

З яким тебе я дожидаю.

21.10.1982 р.

СВОЯ РАДІСТЬ

Людей, немов мурашок в лісі

І кожна має щось своє:

Одна радіє, що багата

Інша, що в неї 'Волга' є.

Третій радіє, що є дача,

Четвертий, що в цеху щось вкрав,

А п'ятий , що спіткала вдача,

Бо він, мов, Леніна читав.

7.7.1981 р.

КОЛИ СПІВАВ ЖАЙВІР

Не день, а - казка. Сонце світить.

Співає жайвір в небесах.

Згадай, як рвали в лузі квіти

З яких іскрилася роса.

Ти посміхалась на все поле,

Співало небо і земля,

Що аж заслухались тополі,

Бо поруч був з тобою я.

Ти щебетала, як синичка,

Й, немов, дивилась в глиб душі,

Неначе в совість, в ті кринички,

Що посміхалися тобі.

Навколо ген а ні людини,

От тільки вітер пустував,

І ти наблизилась до мене,

А я дивився і мовчав.

Не цілував - була причина,

Хоч цього ждав я цілий вік,

А в лузі плакала калина,

Бо в тебе дітки й чоловік.

Й хоч серце рвалось обійняти,

Та розум мовив: зачекай,

Ішов би ти, браток, до хати

Й жінок заміжніх не чіпав.

Навіщо брати гріх на душу

І сиротить чужих дітей?..

А ти сміялась, як дзвіночок

І я наблизивсь до...грудей.

4.11.1980 р.

ЯКЩО КОХАЄШ

Якщо мене кохаєш, мила,

То не ховай ти почуття,

А вистав їх,немов вітрила

Щоб міг їх бачити щодня.

Бо якщо й справді жар фонтаном

Летить давно з твоїх грудей,

Тоді навіщо ж ти ховаєш,

Його від мене і людей?

23.12.1982 р.

ТІЛЬКИ ГУКНИ!

Дивлюсь й ловлю тебе очима

І їх не в силах відірвать,

Бо ти чаруєш, як калина,

В той час як кетяги горять.

Таку б як ти, прости за дерзість,

Тільки гукни - прийшов би вмить,

Щоб в тім гаю, де шепчуть верби,

Тебе під зорями любить...

І там під ясеном розлогим,

Що вишні в пазуху заліз,

Як би хотів твоїм стать Богом

І цілувать всю ніч до сліз.

І всі, забувши пересуди,

Що можуть щастю помішать,

До тебе в пазуху шугнути -

І там кохання пошукать...

Ми всі від роду - Донжуани,

Й про гріх в житті не нам судить,

Бо ми родились, щоб кохати,

Бо ми родились, щоб любить.

2.6.1981 р.

КИЇВСЬКА РУСЬ

До чого ж ти, Київ, чарівний,

Нема таких слів у житті -

Якими б я міг передати

Всю велич твоєї душі.

Каштани цвітуть гордовито,

А в ніжних гірляндах - свічках

Стоїть Володимир-Хреститель

На схилах святого Дніпра.

Та тільки куди не поглянеш -

Квітує на вулицях Русь.

О, краю мій рідний, земля плодовита,

Так чим же я й досі горжусь?

8.5.1967 р.

УКРАЇНІ

Я горжусь державою своєю

Що зуміла відстоять себе.

І на стяг пшенично - волошковий

Перенесла небо голубе.

Перенесла ниви неозорі

Жита, проса, запашних пшениць,

Над якими вічно шепчуть зорі

Посмішками наших молодиць.

4.4.1997 р.

КУВАЛА ЗОЗУЛЯ

Ще і зозуля не кувала

І не співали солов'ї,

Як ти 'люблю' мені сказала

І посміхнулася мені.

Ми ниву щастя розорали,

Де шепотілися гаї,

Своїм коханням поливали,

Коли засіяли її.

Коханням з золота й платини -

Найвищу пробу ніс тобі!!!

Щоб нива щастя квітувала

А в ній волошки голубі.

Я ждав, щоб житечко дозріло,

Щоб визрів колос і стебло,

Та раптом серце защеміло,

Бо інший хтось косив його.

О, де ти був тоді мій розум,

Коли довірився красі?-

Отій, яка ногами мислить

Аби її любили всі.

Давно зозуля відкувала

І відспівали солов'ї,

Бодай ти щастя стільки мала -

Скільки його дала мені!

15.8.1981 р.

ПРО СІМЕЙНЕ ЩАСТЯ

Жіночко, голубонько моя,

Неспокійна вічна трудівнице,

Поклади свій шпатель й зупинись,

Низько тобі хочу поклониться.

За оті автографи життя,

Що людям даруєш, ніби долю,

І твої жіночі почуття,

Що горять, немов калина в полі.

Кожен день несеш свій чесно хрест,

Пишеш ти будинками сонети,

Тільки жаль, що про таких як ти -

Не завжди писать хотять поети.

Взимку лізе в пазуху мороз,

Протяги колючками щіпають,

Ну а ти із шпателем в руках

Їх а ні на крок не підпускаєш.

Жіночко, кохана, не спіши,

Ні, не варто з сили вибиватись,

Бо тепла, кохання і краси

Ще повинно й для сім'ї лишатись.

І завжди, рідненька, пам'ятай,

Що сім'я від посмішки щаслива,

То ж, дивись, хоч трішки залишай

Ще і для сім'ї своєї сили.

І ніколи ти не забувай,

Моя бджілко, працьовита й мила,

Що роботи непочатий край,

А сім'я тоді буде щаслива,

Як в душі залишиться ще май,

Буде ніжність, почуття і сила.

7.7.1981 р.

НЕ БІЙТЕСЬ ЩАСТЯ!

О, ти моя дівчино люба,

Букет із ніжності і зла,

Скажи мені, кому ревниво

Себе, кохана, берегла?

Чому, скажи, завжди роками

Ти відмовляла почуттям,

Чи може іншу радість знала,

Тоді яку,- скажи всім нам?

Чому завжди своїм бажанням -

Своїм жіночим почуттям

Ти відмовляла фанатично

І називала це життям?

Людина родиться для щастя.

Отож, дозволь тебе спитать,

-Як же тебе за безсердечність

Прикажеш далі величать?

Поїдь за місто, в ліс, чи в поле

Туди, де дні переплились,

Де притулився до тополі

І клен, і ясен, подивись.

Навіть верба і та, лебідко,

О, ти приглянься хоч здаля,

Як вітру гордо груди-віти

Цілими днями підставля.

То ж не ховай від вітру груди,

Й на все життя запам'ятай:

-Як хочеш, щоб любили люди -

Себе й людей не забувай...

Не вір нікому, хто говорить,

Що ти така-перетака,

Мало кому що заманеться

Почухать трохи язика...

27.7.1981 р.

ЩОБ ЦВІЛА КАЛИНОНЬКА

Не для мене в лузі

Зацвіла калинонька,

І в садочку дзвінко

Тьохка соловей,

Не мені так ніжно

Чарівна дівчина

Посміхнулась краєм

Голубих очей.

Не дрімайте, людоньки,

Як цвіте калинонька,

Коли вам дарує

Місяць почуття,

Не жалійте ніжності

Для своїх коханих,

Не соромтесь пристрасті,

Не гнівіть Творця.

Скільки в світі радощів,

Скільки того щастя?

Скільки нам відпущено,

Людоньки, життя?

То ж чи варто, вдумайтесь,

Бути недоторками

І ховать, від кого -

Радість почуття?

Щоб цвіла калинонька,

Щоб раділи зіроньки,

І щоб Місяць трепетно

Цілував завжди!

О, моя дівчинонько,

Як цвіте калинонька,

То не слухай матінку

І до мене йди...

8.8.1981 р.

А РОКИ ЙДУТЬ

Не вірте, люди, що кохання

Потрібно більше молодим,

Бо молоді, я скільки знаю, -

Не знають, що робити з ним.

Тому і плачуть, і сміються,

І як зозуленьки кують,

Один одному не даються,

А роки йдуть, а роки йдуть.

А роки йдуть. Підступна старість

На скронях килим срібний тче,

І, де колись сіяла радість,-

Руками грубими, як граблі

Там борозеночку веде.

Якби то ти, моя незряча,

Могла на мить те уявить,

Як завтра молодість гаряча

Слізьми пекучими заплаче

Й холодним груднем зашумить,

О, ти б тоді прозріла, люба,

І закричала б на весь світ,

Що ти була, як пробка з дуба,

І загубила стільки літ.

Жіноча врода - дар природи,

Зумій ним лише володіть,

І ти тоді сама побачиш,-

Який чарівний божий світ!

5.8.1981 р.

ПОСМІШКА І ЦВІТ

Ми дивимось на цвіт калини,

На ніжні кетяги троянд,

І на шикарні георгіни -

Що, як вогні палахкотять

І думаєм, що в цвіті тому -

Вся мудрість нашого буття,

Насправді ж то такі тонета,

Щоб запрягти в ярмо джміля.

6.6.1982 р.

РОЗДУМИ ЮНОСТІ

Зовсім небагато я пробув з тобою:

Всього один вечір цілував тебе,

Все ж зоря журбою розум полонила,

Ніжністю до болю небо голубе.

Я мовчав, сміявся - бо боліло серце,

Сам я вже не знаю, чи кого люблю,

Плескає об хвилі з човника весельце,

Місяць світить ясний мабуть солов'ю.

Зорі нахилились рясно над полями,

Що вони благають, чому миготять,

Може веселяться над юначим горем,

Чи чарують інших, що життя хотять?

Сам я вже не знаю, хто мені потрібний,

Чи коли зустріну дівчину таку,

Що зуміє настрію дать належний рівень,

Серцю відпочинок, розуму мету?

Сам я вже не знаю, де блука мій спокій,

Де ночами ходять ніжні почуття?

А літа проходять, ходять, незнаходять -

Так за днями тиждні, так і все життя.

Як людину стріну з доброю душею -

Серце застрайкує і чомусь мовчить,

А красуню стріну - то страшніша вовка,

Волі по неволі розум не велить.

А тому замовить я рішив тризуби,

Кліщі арматурні, розове пенсне,

Виб'ю вовку зуби - без зубів не страшний

І женюсь негайно - не судіть мене.

Там, де треба плакать - я завжди сміявся,

Хоч сказать по правді: духом я не кріп,

Я весь час сміявся і ніхто не бачив,

Що за тим, за сміхом - сльози, мов, окріп.

То літа голосять. А чому?- не знаю.

Що їм не хватає? Чому так сумні?

А літа проходять, а за ними - тиждні,

А за ними ночі, і останні дні.

То ж, коли до мене ти прийдеш,- не знаю

В зоряному платті - ніжна, молода?

Ні! Я не дрімаю. Я тебе шукаю,

Глянь, як неспокійна у Дніпрі вода.

Плескає об хвилі з човника весельце,

Місяць світить ясний, мабуть, солов'ю,

Де ти? Я не знаю. Все ж тебе чекаю,

Бо тебе єдину тільки і люблю!

26.9.1961 р.

ПЕРШЕ ПОЧУТТЯ

Ти прийшла і стала поруч біля мене,

Ти прийшла і стала може, просто, так,

А мене усього обпалило жаром,

Що лице розквітло, як у полі мак.

Жартували хлопці на мою адресу,

У гаю за річкою соловей співав,

А очеретянка на краю другому,

Ніби, з ним змагалася.Тільки я мовчав.

Вправо і наліво скрізь одні дівчата.

Глянь!- Які чудові і які прості.

Як багато ніжних їх на нашім полі,

Та чомусь, здається, - все не ті , не ті.

Не такі в них очі, губи, навіть, рухи,

Сміх, розмова, голос не такі - убий!

І хоч чорні брови, та не карі очі,

Бо як з ними поруч - я завжди сумний!

Забуваю все я - варт тобі з'явитись,

Краще не дивись ти в бік, де я стою,

Бо як ти поглянеш - то втрачаю мову

Й розказать не можу про любов свою.

Промовчу від того, що в душі твориться,

Від своїх юначих перших почуттів,

Бо весь час ганявся за чужим я щастям,

А своє як стрілось - ніби, онімів.

4.11.1961 р.

ВІЧНА СИЛА

Яку потрібно силу мать,

Щоб всіх прохожих чарувать?

Щоб хлопці мчались табуном,

Як вівці мчать за бараном.

2.4.1990 р.

ВІДДАЙ ЗАКОХАНИМ КОХАННЯ!

Тягнеш за коліна

Ти свою спідницю,

А я в тобі бачить

Хочу молодицю.

Не ховай, прохожа,

Ти красу жіночу,

Як її бажають

І її ще хочуть.

Будуть ще хвилини,

Як їдкі колосся,

Як ще будеш рвати

На собі волосся.

Як беззуба старість

День за днем потрошку

Скрутить твою ніжність

У страшну гармошку.

Думаю, що досить

Буде в тебе суму...

То ж сьогодні, люба,

Веселись і думай.

Бо людина з добрим

Розумом і серцем

Може йти по - справжньому -

В вічність і безсмертя.

14.6.1981 р.

НІЖНІСТЬ І ВІРНІСТЬ

Люблю наше Сонце і Землю за ніжність,

Бо там де є ніжність, там - вірність і вічність.

За те що разом вони йдуть спочивати,

Як йшли колись разом мій батько і мати.

Як Сонце проснеться - Земля повернеться

І ніжно до Сонця вона посміхнеться.

Не те, що до прикладу нинішні дами,

Що вчора з одним а сьогодні із вами.

Можливо це признаки нового часу,

Бо, певно, любов ця - найвищого класу.

22.10.1968 р.

БАЛЬЗАМ

Не треба, люба, не показуй

Свої шовкові грудоньки,

Коли цвітуть волошки в житі

І шепчуть в небі зіроньки.

Не треба, люба, не показуй,

Краще пройди ти навпростець,

Бо я за себе не ручаюсь,

Як доторкнусь твоїх кілець.

2.6.1981 р.

МАДОННА

О, жінко, жінко! О, Мадонно!-

Букет із ніжності і зла,

З твоїх очей, як світ бездонних -

Любов і вічність проросла.

В тобі беру початок сили,

Від тебе пахощі дібров,

Від твого погляду пульсує

Моя завжди горяча кров.

Коли на тебе я дивлюся,

Немов душа вогнем горить,

І хочеш вір, не вір - як хочеш -

А так охота жить і жить!

Без тебе й віволга - ворона,

З тобой й ворон - соловей,

Як ти зімною я - безсмертний

Й життя - як справжня гра в хокей.

7.7.1981 р.

КОЛИ ЙДЕ ДОЩ

Періщить дощик за вікном

І плаче голосно калина,

Прийди до мене перед сном,

Моя любов, моя дівчина.

Я жду тебе, як моряки

Чекають зустрічі з землею,

Бо все життя люблю тебе -

Свою в житті єдину фею.

8.7.1981 р.

ПОВНОГРУДА

Йду по березі - пахне рутою,

От тебе б оце - повногрудую

Під вербичкою довгокосою

У сріблі скупать завсім босую.

Під берізкою, там де кладочка

Зцілувать тебе, шоколадочко,

Щоб цвіркун цвірчав і джмелі гули,

Що в кінці-кінців ми любов знайшли.

Губеняточка - цвіт калиноньки,

У очах горять - дві жариночки,

Помах ніжних рук - крила чайочки,

От для смілості б рому чарочку...

Випить чарочку-виручалочку

За святу любов, за весняночку,

І шуми-гуляй, воля-волюшка,

Бо як буде любов - буде й долюшка.

Йду по березі - пахне рутою,

От би тут... тебе - повногрудую.

10.6.1981 р.

ЛЮБОВ - ЦВІТ

Не мовчи, моя кохана, не мовчи,

Якщо з дому не пускають - утечи.

Поцілунки рви, як квіти - не жалій,

Як троянди, як тюльпани, як пирій.

Рви квітки свого кохання, люба, рви,

І любов свою моєю обнови,

Щоб світились ясні зорі вдалині -

Не жалій нічого, мила, ні собі а ні мені.

І чим більше мене будеш цілувать -

Буду більше любов - цвітом я палать.

І чим більше поцілунків ти зірвеш -

То й сама ще кращим цвітом розцвітеш.

23.7.1981 р.

ПРОХОЖА

Йже прохожа б'юстом грає, дріботить,

Так і хочеться прохожу зупинить.

А очима та дівчина аж пече,

Жаль, звичайно, як від мене утече.

Я гукаю їй в догонку: не спіши,

Що ти в пазуху сховала, покажи?

Зупинись, моя кохана, зупинись,

Подаруй вогню кохання, посміхнись.

Хочу взять тебе за плечі, обійнять,

В губки-бантики-троянди цілувать.

Грає музика кохання жар - вогнем,

Може все-таки за щастям в гай підем?

Ну навіщо тобі місто, тіснота,

Як у нас шумить пшениця золота?

В нас щебече жайвір днями, в нас - краса,

В нас шепоче вечір з дубом, в нас - роса.

В нас природа сипле в душу почуття,

В нас - ромашки, в нас - комашки, в нас - життя.

Зупинись, моя кохана, зупинись,

Розповім тобі про поле, як колись

В нас ревли в селі гармати в тих краях,

Де мене родила мати всім на страх.

Хочу там з тобою бути й всім на зло

Закричать, що нам з тобою повезло!

Нехай всі язик прикусять і мовчать -

Як закохані за щастям в гай спішать.

23.7.1981 р.

ПРО КОХАННЯ

Що не кажіть ви, а кохання -

Одне з найбільших всіх чудес,

Бо в ньому ми берем натхнення,

Від нього сила і прогрес.

З нього бере початок ніжність,

В ньому і горе, і біда,

Бо де кохання - там і вірність,

А там де вірність - там краса.

24.6.1982 р.

ПРО ДОЛЮ І ВОЛЮ

Налетіли вітри з поля

І мою схопили долю,

І схопили й закружили,

Руки рвуть і ноги й жили.

Дуже боляче порою,

Все ж стою я над собою,

І свою тримаю долю,

Хоч і сам тягнусь по полю.

Поцарапав руки, ноги,

Кров лилась аж до дороги,

По стерні, і по шипшині -

Корчивсь боляче на спині.

Тормозив зубами, боком

І розпухлим лівим оком.

А вона від мене в поле -

Колючками серце коле.

Де дубочки, де кленочки,

Де стройненькі ясеночки.

Цілі дні ганяє в полі

І чужі скубе там долі.

Не спіймав свою я долю

І попав в страшну неволю,

Бо як їй дали в нас волю,-

Хто ж її спіймає в полі?

21.7.1981 р.

КОРАБЕЛЬ ЖИТТЯ

Відпливає помаленьку

Корабель мого життя,

Відпливає помаленьку

В невідоме майбуття.

Скільки пристаней, зупинок!

Та в кінці-кінців колись -

Ми зупинимось назавжди,

Щоб зробити старт у вись.

І полинемо на крилах

Не в космічну, друзі, вись,

А тому сьогодні, люба,

Ти цілуй і не лінуйсь.

25.6.1982 р.

СИДЖУ І ЖДУ

Навіщо я тебе чекаю

Не знаю й досі. Зміст який? -

Якщо вже вечір догоряє,

І гасне Місяць золотий?

Із неба зорі визирають,

Немов підгледіти спішать,

-Чи й справді того варт дівчина,

Що хлопці всі її хотять?

9.10.1980 р.

ЯКБИ ЗНИКЛА ЛЮБОВ

Скоро з трави повизирають

Жовті кульбаби на лугах,

І зірочками запалають

На клумбах, в парках, і в садках.

І над бузком впадуть гірлянди:

Білі, червоні, голубі,

Й тоді скажу - чого ніколи

Я не казав в житті - тобі.

На землю падають тюльпани

Гарячі, як юнача кров,

Не знаю, що було б із знами,

Щоб раптом зникла десь любов?

24.3.1978 р.

ГУКНИ! - ПРИЙДУ

Гукни! - Прийду, щоб стать твоїм,

Примчусь до тебе вітром Сонця,

Ввірвусь у твій душевний світ,

Як грім могутній у віконце.

І потім злива почуттів

Буде шуміть дощем лопатим,

Щоб більше я не червонів

Від почуттів твоїх кирпатих.

Гукни! - Прийду, щоб стать твоїм,

Примчусь до тебе вітром Сонця,

Ввірвусь у твій душевний світ,

Як грім могутній у віконце.

22.7.1981 р.

КУМ ОМАР

Очі у сусідки Фросі

Загорілись, ніби жар,

Як з'явився на порозі

Із шампанським кум Омар.

Перестала зразу чхати,

Біль у попереку зник,

От що значить як у хату

Увійде з вином мужик.

25.12.1984 р.

ЩО ТАКЕ ЛЮБОВ?

Якось в підлітка одного

Жартома я запитав:

-Що таке любов?- і тут же

Я в притул до нього став.

Той нічуть не розгубився

І на мене глянув:

-Це як зразу гарно - гарно,

А потім пагано.

-А ти звідки про це знаєш?-

Запитав його в ту ж мить.

-Бо як татко зайдуть в спальню -

То маман всю ніч кричить.

8.8.1984 р.

ЩОБ СТАТЬ ФІЛОСОФОМ

Рішив філософом я стать,

Щоб якось більше світ пізнать.

І хоч філософом не став -

А світ я все-таки пізнав.

І зрозумів, що тайни світу -

В наших батьках, і в наших дітях.

Бо в кого діточок немає,

То звідки істину він взнає?

Й кому він зможе передати

Ту істину, що вчила мати?

10.11.1994 р.

ЛЕГЕНДА ПРО ЧЕСТЬ

Ти розквітла волошками в серці

І зігріла всю душу теплом,

І спустилась, немов на весельці

Під моїм невеселим вікном.

І, здалось, прилетіла жар-птиця

Моїх мрій і юначих бажань,

Як була ти колись молоденька -

Граціозна, струнка, ніби лань.

Я до тебе не міг підступитись,

Ну куди там! - не жінка - гроза,

А сьогодні ти так побіліла,

Як в сусідки моєї коза.

Боже-боже, що роблять з нас роки!

Кожен хоче весь світ обійнять,

Потім тут же береться за боки,

Бо не може узяте піднять.

І я теж, як і всі навіженні

У чужої випрошую мить,

І шукаю я в ній своє щастє,

Поки жінка з сусідом...сидить.

І зумій зрозуміть сьогодення,

І куди ж ми із вами ідем?

Ми кохаєм чужих а ті наших

І всі мовчки щасливо сопем...

А навколо - розмова про вірність,

А навколо - розмова про честь,

Тільки де вона, хто мені скаже?

І чи справді ще є вона десь?

Так було воно певно і буде,

Тільки вірних людей я не знав,

Хай хто скаже, що інших не бачив,

Хай хто скаже, що інших не мав?

14.10.1980 р.

Я ЖДАВ ТЕБЕ

Я ждав тебе з віків, як з дива,

З великих і малих доріг,

Я ждав, як мати жде щаслива

Синів з мандрівок на поріг.

Я ждав тривоги і турботи,

Я ждав і радість, і біду,

Хотів стрічать тебе з роботи

Завжди веселу, молоду.

О, як хотів віддати ніжність

Я замість втоми і журби

Тобі у душу - як у вічність

Із скринь своєї доброти.

Я ждав незнане відкровення

І вічний поклик юних снів,

Я ждав і ніжність, і натхнення,

Як ждуть і дочок, і синів.

7.9.1980 р.

ЩОБ ЖИТЬ

В коханні часто присягались

Ми без причини будь-кому,

І за бабетами ганялись,

Мовляв:

-Оце б ще нам таку!

Вони ж на те не ображались,

Чого душею тут кривить?

Й неоднозначно посміхались,

Варто було їх поманить.

Вмовлять їх не було потреби,

Візьміть шампанське, коньяка

І з радістю піде до тебе,

Аби погратись, будь - яка.

Такі вони були і будуть,

І в цьому їх не варт винить,

Бо більше ми сміливих любим,

Бо з ними веселіше жить.

13.10.1980 р.

ЧУЖЕ ЩАСТЯ

Розкажи мені ти, доле,

Хто моє засіяв поле,

Хто засіяв і вже косить

І мене за стіл не просить?

І навіщо в моє жито

Засилаєш ти бандитів?

Яка ж, доле, ти жорстока

Як і та що синьоока.

Бо той злодій що нудьгує -

Чуже поле оре,

Чуже щастя культивує,

Чуже скубе горе.

Не хапайте, люди добрі,

Не свої ви зорі,

Щоб за вами не ганялось

Вічно чуже горе.

Бо прийде така хвилина,

Вибереш все щастя -

Чуже щастя й доберешся

До свого нещастя.

В лузі в роси зорі впали

І нікого не минали,

То ж нащо чуже вам горе,

Як своє пече і коле?

1.1.1983 р.

РАДІЮ, ЩО ЖИВУ

Закохані пари гуляють,

Співають всю ніч солов'ї,

А зорі у гай заглядають

Як ти в мої вікна душі.

А я, ніби з іншого світу

Вдивляюсь в цю божу красу,

Де стільки дівочого цвіту

Й радію, що поки живу.

22.4.1982 р.

ВІДКУКУКАЛИ ЗОЗУЛІ

Відкукукали зозулі,

Відспівали солов'ї,

І промокшими дощами

Плачуть втомлені гаї.

Плаче біленька берізка

І сивіючий дубок,

Витирає вітром слізки,

Поправляючи чубок.

Плаче небо, плачуть трави,

Плачуть птахи і сади,

Бо в душі такі октави,

Хоч додому не іди.

4.1.1983 р.

ПРО ДОЛЮ

Чуєш, крик нестерпний, вереск,

Стогін із дібров?-

То моє голосить щастя,

То кричить моя любов.

То голосить, не змовкає

В лісі соснячок

Там, де доля зачепилась

Серцем за сучок.

То голосить, не змовкає

В лісі ясенок,

Який мов попереджає,

-Зупинись, синок.

Зупинись, проснись, мій любий,

Прогони свій сон,

Сонних в нас ніхто не любить

Будь ти хоч Кобзон.

І затям собі назавжди:

Доля це - сучок,

А хто феям довіряє -

Повний дурачок..

1.1.1983 р

НАЙБІЛЬША МРІЯ

Моя ти заєнька, моя ти чарівничко,

Не видихнусь, не налюблюсь, о ні!

В твоїх очах ховаються синички,

В твоїх очах смородинки ясні.

В тобі я бачу ліс і чую шепіт поля,

Як квіточки заманюють комах,

В тобі я бачу як гуляє воля

Під зіроньками в полі, ніби птах.

В тобі я бачу гори і долини,

Я чую голос неба і дібров,

В тобі живуть всі таїнства калини

Які мою і всіх бентежать кров.

О, сонечко моє! Моя найбільша мрія!

І кращої від тебе я не знав,

Але себе тобі я не довірю,

Хоч все життя таку як ти шукав.

7.1.1983 р.

ПІД ЗОРЯМИ

Дай хоч на тебе погляну,

В очі твої подивлюсь,

Глянь, яке зоряне небо

А я, як хлопчисько боюсь.

Дай, грудоньки поцілую,

Дай, я тобою дихну,

Дай, я тебе молодую

Просто візьму пригорну.

Дай, хоч поніжусь тобою,

Боже, як хочеться жить!

А роки біжать, ніби потяг

Якого вже не зупинить.

Дай, хоч на тебе погляну,

В очі твої подивлюсь,

Глянь, яке зоряне небо,

А я, як хлопчисько боюсь.

7.8.2006 р.

ЧУЖІ ПО ДУХУ

Твій гріх тобі простить не зможу,

Тому не стій і не проси,

І посмішку, немов мінозу

Свою ти іншому неси.

І хоч я думав, що ми рідні,

Але по духу зовсім ні,

Бо вже пісні мої, як стогін

Від лицемірства і брехні.

Тому мені уже байдуже,

Куди й до кого ти підеш,

Хоч би вже як мене любила,

І я тебе до речі теж.

І, може буть - брехня солодша

Та не дури саму себе,

А ти б змогла мені простити -

Якби я зраджував тебе?

6.10.2003 р.

КВІТУЮТЬ АЙСТРИ

По скронях вже зима гасає

А серце просить, зупинись,

А ти ще й досі все літаєш,

І так же дика, як колись.

Біля двора квітують айстри,

В садку гірлянди зрілих слив,

Як жаль, що ми ще й не зустрілись,

А я тебе вже розлюбив.

30.10.2003 р.

НАЙБІЛЬША РАДІСТЬ

Дай мені краси напитись

Й нічку порозкошувать,

І тоді тобі ні в чому

Я не зможу відмовлять.

І до спини рівноправ'я,

Аби міг щасливим буть,

За найбільшу б прийняв радість

Вічним рабом твоїм буть.

28.1.1983 р.

ЯК ТИ ПРИХОДИШ

Як приходиш ти до мене -

Все тоді в мені кричить,

Чорне робиться зеленим,

Навіть сич і той свистить.

І сильніше серце б'ється,

Все в душі тоді горить,

Боже мій! Яке це щастя

У житті тебе любить!

28.1.1983 р.

ЯКЩО НЕ ПРИЙДЕШ

Нащо вам те, що вам не треба,

Навіщо той - кого не ждеш,

Навіщо вам потрібне небо,

Якщо його не піднесеш?

Нащо давать людині слово

Якщо те слово підведеш,

Нащо підскубувати брови,

Як до коханого не йдеш?

28.1.1983 р.

ВОЛОШКОВІ КРИНИЧКИ

Роки не торкнулись твого личка,

Ще квітують маки на вустах,

І горить вогонь в твоїх криничках,

Ніби мак червоний у житах.

Скільки раз я падав, піднімався,

Скільки квіточки я ті зривав!

Поки я усе-таки добрався

До тієї, що завжди шукав.

16.2.1983 р.

ВІЧНЕ БАЖАННЯ

Хто кохає - щастя має,

Не боїться грому,

Той кохану дожидає

Й під дощем додому.

Той сміється і радіє

За людей і себе,

Той ніколи не старіє,

Як Дніпро і небо.

Той сміється, і радіє,

Має добру вдачу,

Той нічого не жаліє,

Як кохану бачить.

Той завжди біжить до неї,

Як козак в степу до феї,

Бо завжди в житті він хоче

'Влізти' в пазуху дівочу.

12.12.1982 р.

ОЧІ СОВІСТІ

Моя любов - як Всесвіт безкінечна

І чарівна, як зорі у віках,

Проте, вона я знаю недоречна,

Бо з нею я, немов, підбитий птах.

Моя любов це - болі і невзгоди,

І блискавки, що в небі, і в гаю,

Але вона давно по за законом,

Бо не свою я а чужу люблю.

Люблю в підпіллі: пристрастно, ревниво

І кожну мить готовий на двобій,

За що себе давно не поважаю,

За те що я чиню, немов розбій.

Ну як це так, в чуже забравшись жито,

Їй говорить, що я тебе люблю?

Це ж треба буть природженим бандитом!

А я дружину хочу мать - свою!..

30.1.1983 р.

ІНКОГНІТО

Хоч в мені ти плоть від плоті -

Та тебе я відпущу,

Хоч без тебе, як без неба,

Як без вітру і дощу.

Кожну ніченьку ти снися,

Кожен день на язиці,

Ледь піднімусь й ще не вмиюсь,

І пішло все про... млинці.

Ну чому любов жорстока,

Скільки зваб в ній і біди? -

Варто лише закохатись,

Щоб її ловить сліди.

А тому, прости кохана,

Хай хоч як тебе люблю!

Тільки з вкраденим коханням,

Знаю, що не проживу.

31.1.1983 р.

ДВІ КРИНИЧКИ

Він пригрівсь біля твоєї довірливості,

Пив за здравіє, бариню грав,

І завжди присягався у вірності

В тій - якої ніколи не мав.

А тому, скільки я пам'ятаю,

Ти була, ніби в тіні ночей,

Щоб ніхто не помітив що в тебе -

Дві криниченьки замість очей.

16.2.1983 р.

БЛИСКАВКА

Блиснули очі, мов блискавка з ночі,

Жаром вогню обпалило лице,

Грім відгримів і сховавсь в лісі вечір,

А погляд як пік - так і досі пече.

Важко пройти як тобі вісімнадцять

Ніжне дівоче лице

Те, що тебе, ніби блискавка грушу

В полі вогнем обпече. 6.3.1986 р.

ОДА

присв'ячена колективу художньої

самодіяльності з Красницького

воєводства з Польської республіки

ФРАНЦІШЕКУ

Цілий вечір чарував ти

Посмішками, друже,

І за це тобі, Францішек

Дякую я дуже.

Скільки років наші люди

Не бачили миру,

А сьогодні, як братів вас

Зустріча Немирів.

Краков'як, мазурку-польку

Ми також любуєм,

За які від всього серця

Барзо вам дзінькуєм.

Ну а наші українські

І 'Червону руту'

Я б хотів і ще з вуст ваших

В Києві почути.

Дуже вдячний вам за танці,

За пісні спонтанні -

Файній панночці Барбарі

Й незрівнянній Анні.

Хай вже вибачить дружина,

Ніби й не старався,

Та, проте, по 'самі вуха'

В вас я закохався.

25.11.1978 р.

АНТИЛОПА ГНУ

В савані Сонечко палає

І пестить антилопу гну,

Мабуть тому я й біг до тебе,

Бо знав я що не дожену.

5.4.2004 р

БУКЕТ НА АСВАЛЬТІ

Там, де з тобою ми бродили

По золотистому піску -

Сьогодні заасвальтували

Згадки про молодість мою.

І нова площа світлом грає,

А я, немов юнак стою,

Бо знову стрів у тому краї

Я другу молодість свою.

Проходить дівчинка білява

В якої коси розплелись,

Така ж вродлива і лукава

Як та, що в юності колись.

Гукаю:

-Стій! Куди ж ти ,Ганю,

Невже своїх не впізнаєш?

Вона ж мені:

-Я вас не знаю,

Даремно, дядя, пристаєш.

-А де ж твоя, скажи, матуся?-

Звернувсь до неї тут же я,

-Я не Гануся, я - Настуся,

А Ганя - матінка моя.

І знову в пам'яті косички

Повизирали, ніби цвіт,

А на доріжці, де вербички -

Стояв букет юначих літ.

31.1.1986 р.

ЩОБ ХОТІЛОСЯ ЖИТЬ

Напий моє серце коханням

І душу таким почуттям,

Щоб міг без докорів вагання

Завжди милуватись життям.

Зігрій моє серце любов'ю,

Навіщо нам душі томить?

Якщо ми родились з тобою

Для того - щоб вічно любить.

26.11.1968 р.

НАЙБІЛЬШЕ ЧУДО

Колись і я був кучерявий

І там, де нині толока,

Буяв оазис конопляний -

Приманка для молодняка.

Лице, яке рум'янцем грало,

Немов скотилося з гори,

Вже потемніло і прив'яло,

Мов поорали трактори.

Живіт став, як карикатура,

Немов туди запхали м'яч,

Що не поможе й фізкультура,

Хоч ти кричи, хоч гірко плач.

Ніхто до тебе не підійде,

Хоч ти на Місяць вовком вий.

О, боже, любий, боже милий!

Чому нещасний я такий?

Та я однако не здаюся,

І як стояв - стою в строю,

Бо я жінок - хвалити Бога

Ще більше, як любив - люблю.

Бо всі вони - то божі квіти,

Ну як їх можна не любить? -

Коли вони дарують літо,

Навіть, коли мороз тріщить.

На їх поглянеш - жить охота!

Який же треба ще прогрес?

Як біля вас жіноча врода -

Найбільше чудо із чудес.

18.8.1982 р.

КОЛИ Я З ТОБОЮ

Ти, як вино в бакалі граєш:

Чим більше п'єш - тим більш кохаєш.

І я захоплююсь тобою

Так, як скрипаль на скрипці грою,

І більшого не треба раю,

Як я на скрипочці цій граю,

14.5.2004 р.

ЗАБУДЬ ПРО ВСЕ

О, люди нашої планети,

Досить вже хникать і стогнать!

А вийдіть в поле, як поети,

Щоб божим ранком день почать.

Махніть ви жайворам привітом

У небо, де хмарки біжать,

За що вони вас ціле літо

Будуть піснями розважать.

Постій, помилуйсь божим світом,

Творцю за щедрість поклонись

І, як нема у тебе жінки,

То ти на Бога не гнівись.

Постій, прислухайся, поніжся

Дібровами, що гомонять.

Бо жінка гарна до заміжжя,

Коли її ще всі хотять.

Постій, помилуйся гаями,

Й на тих, хто любить - не гнівись.

І, навіть, як не віриш в Бога,

Йому одначе поклонись.

І відірвись від дум насушних,

Забудь про все ти - хоч на мить,

І ти відчуєш як до тебе

Із поля казка прибіжить.

19.2.1983 р.

ЯКБИ НЕ КОХАННЯ

Що не кажіть ви а кохання -

Одне з найбільших в світі див,

Бо в ньому всі людські бажання

Які Бог в душу нам вселив.

З нього бере початок вірність,

У ньому радість, і біда.

І, як не дивно, в ньому - вічність,

І філософія життя.

Навколо крутиться планета,

Навколо зорі і світи,

І, щоб нам Бог не дав кохання,

Нам би й поетів не знайти.

24.6.1982 р.

ТАМ, ДЕ ЖАЙВОРИ

Ніби пух лебединий

Над рікою туман,

Скільки років я мріяв

Обійняти твій стан.

Обійнять, притулитись

До твоїх груденьок

І поніжитись ними

Хай би, навіть, деньок.

І, де жайвори в небі

Сиплють ноти пісень,

Як хотів би тобою

Починати свій день.

12.7.1980 р.

БІЛЯ СТАВУ

Якби ти знала, як до болю

Я поле, небо, ліс люблю,

І ту замрієну тополю,

Що стріла першою в гаю.

І ту палаючу калину,

Яка кричала під вікном,

Яка до себе нас гукала,

Щоб ми зігрілись... перед сном.

с. Містечко 2.5.1961 р.

МАГНІТ

Буває, що пройде дівчина,

І, навіть не гляне на вас,

А ваша душа калатає

Так, ніби проснувся в ній джаз.

Як тут же і серце заб'ється,

Немов ти хильнув первака,

Як тут же під блузку уявно

У вас потягнеться рука.

Ну звідки, скажіть, отой поклик,

І звідки той вічний магніт?

Що варто тобі лише глянуть,

І - іншим становиться світ.

17.6.1997 р.

КОЛИ НАЛИВАЄТЬСЯ ЖИТЄ

Навколо ліс шепочеться

З зірками про любов,

Ти та, що як подивишся -

Дубіє в мене кров.

Як жито наливається,

Співають солов'ї,

О, як же, люба, хочеться

Скупнутися в тобі.

22.5.1961 р.

БОЖИЙ ЗАПОВІТ

Я вже не йду, я вже повзу,

Мені ж здається, що біжу.

І хоч я знаю, час прийшов,

Та не жалію я підков.

І я нікого не виную

У тім що дурень, що будую.

І хоч із кожним днем все тяжче,

Та праця від неробства краще,

Праця наводить на думки

Що ми ще й досі парубки.

А як же хочеться все встигнуть

Поки ще ноги не остигли,

Бо ще не все те людям дав,

Що Бог мені заповідав.

5.2.1990 р.

ПРО ВІРНІСТЬ

Вірність не лише є тілесна,

На жаль є вірність ще й словесна,

Бо шкірить зуби всім - теж зрада,

Тоді, чому така ти рада?

То ж грай та не перегравай,

Бо попадеш без зубів в рай.

22.5.2004 р.

КВІТКОВЕ ПОЛЕ

Сміються хлопці із Миколи

Що ходить він по квіти в поле.

Де в полі квітам тим набраться -

Як бракон'єрів стільки, братці?

А хочеш квітів ти нарвати? -

То їдь хутчіше на Хрещатик.

Там знайдеш ти яких захочеш:

І карооких й синьооких,

В спідничках довгих і коротких,

І ледве не в одних колготках,

Там зможеш стільки їх нарвати,

Аби хватило в тебе... хати.

9.4.1978 р.

ЧОРНИЙ КІТ

Коли тебе я цілував

І ніживсь в полі грудоньками,

Я ще не знав, тоді не знав,

Що чорний кіт пробіг між нами.

Тоді не знав я, ще не знав,

Що поруч з вірністю є зрада,

Коли під небом серед трав

Тебе на радощах посватав.

Бо ще тоді твоя зоря

Над лісом весело сіяла,

Бо так мене, клянусь тобі! -

Ще ні одна не цілувала.

Та, видно, що любов вона

Схожа вже надто на комету,

Й горить вона поки летить,

Поки зустріне десь Планету.

16.6.1990 р.

ЗАВІХОЛИЛО

Завіхолило, захурделило

Батогами веселих стріл,

Ну а я тебе - свою ластівку

Ще і досі ніде не зустрів.

Чи ти є де, чи може й немає -

Сам не знаю, іти, чи стоять?

А зоря вже моя догоряє,

Ще не встигши як слід засіять.

29.9.1990 р.

КОЛИ ПРИХОДИТЬ ЛЮБОВ

Ти прийшла у білім шарфі,

Що очей не відірвать.

І, можливо, з того часу

Став себе я пам'ятать.

Як від Місяця сховавшись,

Під вербичкою в гаю,

Цілу ніченьку до ранку

Ти шептала, що люблю.

Хтось тоді посіяв ніжність,

Кинув стільки почуттів,

Що, якби хто доторкнувся -

То від дотику б згорів.

Хтось жбурнув кохання в мене

Й я відразу запалав,

Й стало все тоді зеленим -

Навіть, річка, навіть, став.

Зашуміли в серці айстри

І ромашки запашні,

І весь день, всю ніч відтоді

Щось творилося в мені.

Що хотілось обійняти

Небо, поле, всіх людей,

І від щастя закричати,

Ніби, виграли в хокей.

Ти прийшла у білім шарфі

Що очей не відірвать,

Й з того часу, дорогенька,

Став і я в хокей гулять.

16.5.1981 р.

МІШЕНЬ

Як хочеться буть молодою,

А роки летять і летять,

Хіба ж я змогла б, як раніше -

Сьогодні тобі відказать?

А зараз стою під вербою

Й рахую як роки летять,

Як душу шельмують журбою,

Які вже не в силах прогнать.

В очах все частіше тумани,

Й не та, що була вже весна,

Бо зморшки прокляті, як рани

Всю душу зорали сповна.

Як хочеться стать молодою

І ніжністю всіх чарувать,

І ще десь в гаю під вербою

Що хочуть тебе - відчувать.

І зовсім не хочеться вірить,

Що скоро настане та мить,

Коли вже в мішень мого щастя

Не зможе і дурень влучить.

26.11.1968 р.

ЦІЛУЙТЕСЯ, КОХАЙТЕСЯ

Люблю як цілуються люди,

Як посмішка в них, ніби день,

Бо ніжності в них повні груди,

А серце - із квітів, з пісень.

Цілуйтесь, кохайтеся, друзі,

Не соромно милих любить,

Гуляйте з коханими в лузі

Як серце коханням шумить.

Кохайтесь, цілуйтеся, друзі,

Коханню не вічно шуміть,

Якщо нема квітів на лузі,

То в лісі, десь в полі знайдіть.

А той, хто осуджує щастя -

Хай трісне від злості, як пень,

Що бути щасливим боявся,

Аби не напала мігрень.

9.11.1982 р.

ЖУКОВСЬКОМУ С. М.

І до тебе, мій браточок,

Теж прийшов вже ювілей,

Хочу в день цей побажати

Не соромлячись, я - фей.

Будуть феї - буде свято,

Буде свято - буде грім,

А тому бажаю, брате,

Цих я радощів тут всім.

Бо хай хто б не говорив що,

/Це відчув я на собі/ -

Поки був жінкам потрібний -

Був потрібний всім тоді.

Хай тебе твій янгел добрий,

Любий друже, береже,

І дав духу книжок видать

Більш, як Блок і Беранже.

22.5.2005 р.

КАРА ЗА ГРІХИ

Не хочу довше друзів жить,

Який це сум їх хоронить,

Бо як живете довше їх,

То це, мов кара вам за гріх!

Коли людина помирає,

Господь по душу посилає,

І якщо ви порядні, чесні -

То прийдуть янгели небесні.

Перший почне відволікать,

А другий душу забирать

Так, щоб не встигли ви злякатись,

Як будете перевтілятись.

5.2.1990 р.

ЯНГЕЛ

Харченку Д.І.

Є недоліки у всіх,

Навіть в фаоритів,

Та недоліків нема

Тільки у бандитів.

З ідеальними людьми -

Не так легко жити,

Бо попробуйте ви їм

Ще і догодити.

А такому як Дмитро

І годить не треба,

Просто, треба щоб служив

Ти як сам для себе.

Хоч і ВУЗів не кінчав -

А мужик набожний,

І таким - як Янгел цей

Може буть не кожний.

Бо розумними людьми

Тих в нас називають,

Хто, крім розуму в душі -

Честь і совість мають.

І хоч він буває теж,

Як небесна кара,

Але то лише для виду,

Щоб не все хапали.

Бо, як віжки відпустить,

Скажуть, що дурило,

А кому, скажіть, охота,

Щоб за когось били?

Та і хто б його кричав -

Якби менше крали,

Якби людоньки хоч трохи -

Честь і совість мали?

Бо, як місяць пролетить,

Лаятимуть тата,

Та ще й будуть докорять,

Що мала зарплата.

12.2.1997 р.

ТАКИЙ ХАРАКТЕР

Моя душа, як світ широка,

А от характер нікуди,

Й ніхто в житті про те не відав,

Скільки з-за нього мав біди.

Проте, ні страхи, ні вмовляння

/ Хай би я тут на місці впав! / -

Мене ніколи не лякали,

Як честь і друга захищав.

8.1.1997 р.

НА БАЗАРІ

На базарах сидять бізнесмени

І деруть хто що може з бідак.

Всі там хлопці борці-рекордсмени,

Спробуй їм недодати п'ятак.

І ніхто ні копійки не вступить,

Звідки в нас це з'явилось сміття,

Звідки в нас узялись ці іуди,

І чиє воно, люди, дитя?

8.5.1997 р.

В АГРОФІРМІ

Той, хто хоче в агрофірмі

Охоронцем працювать,

Той повинен нюхом чути -

Кого тре' перевірять.

Бо, якщо спіймаєш шефа,

Чи його помічника,

То тоді тобі прийдеться

Написать відходняка.

21.5.1997 р.

ДЯКУЮЧИ ТОБІ

Світлані

Я знаю що і ти всі дні

Завжди про мене пам'ятала,

Й найкращі мрії всі мої

Своїм коханням чарувала.

З тобою я ходив в тайгу,

Де комарам не знав відбою,

Рубав я ліс, складав пісні,

Бо ти завжди була зі мною.

І, може буть, смертям назло

Мені одному пощастило,

Як інших всіх душив мороз,

Мене стихія відпустила.

31.1.1988 р.

МОЯ КВІТКА

Зірвав поцілунок, як квітку

З твоїх не цілованих губ,

І тут же я став, як хлопчисько,

Яких називають в нас'дуб'.

Сьогодні я їхав по полю,

Де море веселих квіток,

Але чарівнішої квітки

Не бачив, як мій Янгелок.

Назустріч нам бігли берізки,

Просили нас в гості зайти,

Та кращої квітки від тебе

І в Ялті не міг я знайти.

31.1.1988 р.

КОТИК

Любов, весна і ніжний дотик,

Що є чарівніше в житті?

Коли вона сказала:

-Котик,

Побудь як довше... у мені.

17.5.1997 р.

ЖАРТУВАЛИ ХЛОПЦІ

Жартували хлопці в полі під вербою,

Молодечим сміхом веселили ніч,

І дівчат хапали, як мішки з мукою,

І весь час сміялись з ними віч-на-віч.

Вправо і наліво скрізь були красуні,

Глянь, які чудові і які прості,

Як багато ніжних їх у цьому світі

Та, прости кохана, всі вони не ті.

Не такі в них очі, не такі в них рухи,

Сміх, розмова, голос не такі - убий!

І хоч чорні брови та не карі очі,

З ними я жартую а як ти - сумний.

Забуваю все я - як на мене глянеш,

А тому від мене краще відвернись,

Бо мене твій погляд, дорогенька, ранить,

А чому?- сама ти в цьому розберись.

4.11.1961 р.

МОЇ ІЗЮМИНКИ

А роки йдуть, роки лютують,

Як дикі бджоли на стерні,

Не надивлюсь, не налюбуюсь,

Я вами, миленькі мої.

Жорстокі роки віднімають

Від вас ізюминки краси,

А я однаково люблю вас

Ще більше, як у ті часи.

5.5.1983 р.

МОЯ ПРИНЦЕСА

Під вікном мого будинку

Виросли каштани,

Всі тягнуться до Сонечка

А я до Світлани.

Всі стараються погладить

'Форда', 'Мерседеса',

А мене цікавить більше

Лиш моя принцеса.

7.5.2001 р.

ФІЛОСОФІЯ ЖИТТЯ

В житті своєму я ніколи

Не їв кетової ікри,

Зате як був й лишивсь Микола,

І не ломав людям хребти.

Не пив я 'Віскі', вин заморських,

Не гвалтував негриць в садку,

Не був я злодієм в законі

Як ті, що нині на верху.

Не був розплідником зарази,

Любив домашній самогон,

І де не треба - там не лазив,

Жив, як філософ, як Платон.

Любив жінок завжди грудастих,

Які не знали слова 'ні!'

І щоб її як візьмеш в руки -

Відчуть всі радощі земні.

23.4.1990 р.

МОВЧАЗНІ БАНДИТИ

Стоїть в метро старий, та ще й горбатий,

Ледве стоїть, ну а хлоп'я хмільне -

Таке веселе, і таке мордате,

Сидячи поруч й вусом не моргне.

Люди старі - вони в нас терпеливі,

А молоді чомусь без співчуття,

Неначе замість серця в них там сливи,

А замість мозку - тирса і сміття.

Ото на вас з-під лоба буде блимать,

Або вдавати з себе, ніби спить,

Що хочеться мовчазному бандиту,

Отам при всіх - по-справжньому вліпить.

Я не прихильник крові і насильства,

І не люблю скандали роздувать,

Та як же можна буть таким бездушним,

Якщо старенькі ледве-ледь стоять?

23.4.1990 р.

І ЩЕ ДЕНЬ

Ну ще день, ну ще два

І залишиш ти Київ,

Ну ще день, ну ще два -

Ти моя а я твій,

І болить розтривожене серце і ниє

В світлих променях дум і надій.

От і все.

Вже сьогодні я бачу той потяг

Що тебе назавжди забере,

І з тобою візьме мій неспокій

Й ніжне небо твоє чарівне.

А, можливо, залишивши Київ,

Засумуєш ще більше, ніж я?

Тільки син, як приїдеш додому

Запитає: матуся моя,

Ну чому ти така невесела,

Що з тобою, признайся мені?

А в той час пропливатимуть села,

Мов гірлянди в уяві в ці дні.

І я теж крадькома,/ це між нами

Щоб не відав твій син й чоловік/ -

Буду плутатись в вас між ногами,

Як у мене - собака мій Дік.

І ніхто розгадать не зуміє,

Звідки в тебе, як камінь слова

Чому ти чоловіка не хочеш

І постійно болить голова.

24.7.1967 р.

ЯКЩО НЕ ЛЮБИТИ

Як у вас старіє тіло -

То душа ясніє,

І нічого, дорогенькі,

Тут уже не вдієш.

А коли старіє тіло,

А в душі лоскоче,

То чи й справді гріх кохати,

Якщо вас хтось хоче?

18.9.2003 р.

АПЕТИТНІ ДУЛІ

Стою й дивлюсь бабусі в очі,

Невже чогось ще й досі хоче,

Живучи на оті гроші,

Що дав Кравчук їй від душі.

За ті веселі з маком дулі -

Герою Праці - бабі Улі?

17.9.2003 р.

АДАМ

Якби Бог знав скільки нещасть

Єва на світі натворила,

Як сотворила перший гріх

І всю красу свою відкрила.

Бо з того часу кожен день

Адам те й знав, що все молився,

І Бога кожен раз благав -

Щоб він за Єву заступився.

А як притихли солов'ї -

Він тут же знов перехрестився,

Ще раз до Бога підійшов

І низько Богу поклонився:

-Я буду вік тобі служить,

Я буду вік тобі молиться,

Тільки, дозволь, той гріх...творить,

Тільки, дозволь, на гріх дивиться.

Бог на Адама подививсь:

-Ну що ж, гріши, але молись.

Не знаю, щоб робив Адам

Аби він з Євою не стрівся,

Певно б тинявся, ніби вовк,

А то й, гляди-чого ще спився.

Й ніхто б не знав, звідки громи,

Й ніхто не знав би про спідницю -

Чом саме в ній Бог приховав -

Найважливішу таємницю.

31.10.2003 р.

ЯКЩО ПОМРЕШ

Ніхто ні в чім не допоможе,

Не дасть ні крихти, хоч кричи,

А як помреш ти, не дай Боже,-

Хоч сам себе ти хорони.

Як в крісло всядеться нещастя

Типу Павла чи Кравчука,

То довго всім не бачить щастя,

Бо в їх політика така.

10.4.2003 р.

В САДКУ КОХАННЯ

Я тільки зараз як ніколи,

/Коли кінчається життя/

Те зрозумів, що ти для мене -

То цілий світ мого буття.

І все настільки стало милим -

Що неможливо передать,

Якби ти знала, як хотілось

Тебе в ту мить за плечі взять.

Ловить сліпучі блискавиці

Твоїх бентежних груденьок,

О, як хотів тоді, кохана,

Піти з тобою десь в танок.

Бо тільки нині зрозумів я,

Що капітан без корабля -

Це всеодно, що світ без Сонця,

Або без Космосу земля.

Бо знаю, той заряд кохання

Що Космос нам подарував,

Його без всякого вагання -

В житті б без тебе я не взнав.

І, хоч, можливо, це наївно,

Але, здається, що не жив,

Та, певен, дай своє кохання! -

Я б з ним і Всесвіт покорив.

Бо тільки нині зрозумів я,

Якби я в світі прогорів,

Аби тебе, моя веснянко,

В садку кохання не зустрів.

29.2.2003 р.

СВОЇЙ ЄДИНІЙ

Як вперше я тебе зустрів -

Це просто так не розказати,

В душі світилось і гуло,

Куди не глянеш - білі хати.

В душі замученій моїй

Неначе небо запалало,

Й куди б я лише не ступив -

Усе раділо і співало.

Й, здавалось, щастю моєму -

А ні кінця нема, ні краю,

Та от сьогодні знову жду,

І як колись, її - чекаю.

2.10.2000 р.

РЕВНІСТЬ

Можливо я, кохана, псіх,

Що вас ревную я до всіх?-

До вітру, Місяця, зірок,

До солов'їв, і до сорок.

Бо щоб хоч трохи міру мали -

То ви б на їх не позирали,

І не стріляли б в їх очима -

Коли із вами йде мужчина.

19.3.1990 р.

УРАГАН

Мені давно вже помирати,

А я мов тільки народивсь,

Коли проходила дівчина

І я на неї подививсь.

Душа відразу запалала,

Мов ураган в її ввірвавсь,

Не міг очей я відірвати

Від тих очей, хоч як старавсь.

Отак стояв я і мовчав,

Немов до неї прив'язали,

А роки втомлені мої

І досі ніжності благали.

28.2.2004 р.

СТАРЕЧЕ ЗІЛЛЯ

Губоньки у тебе ще рум'яні,

І в очах не вигоріла синь,

А на полі почала сивіти

Із жіночим іменем - полинь.

Та й морщинки, ніби борозенки

Розорали личенько твоє,

А в садку співає соловейко,

Ніби вибачається за все.

Як хотів наблизитись до тебе

Й під Чумацьким шляхом обійнять,

Та подумав, а як раптом в татка

Знову підеш дозволу питать.

А полинь гірчить - старече зілля,

Як і всякий перезрілий плід,

Тільки вже не буде в нас весілля,

Хоч здалось, що ми знайшли свій слід.

Бо давно осипався наш цвіт.

7.7.1990 р.

ТИ МАНИШ В ЛІС

Ти маниш в ліс де солов'ї

Всю ніч з зозулями співають,

Де з вітром шепчуться гаї

І нас до ранку розважають.

І хочеться тоді мені

До груденьок твоїх припасти

/І хай мене простять боги!/ -

Усе, що там ховаєш вкрасти.

2.2.1992 р.

СИМОФОР

-Жінка - це, ніби, знак оклику,

Жінка - це, мов, симофор,

Жінка - це, ніби, шлагбаум,

Повз неї не пройде ніхто.

16.9.2005 р.

ЯК НЕМАЄ ВІРНОСТІ

Ой, у небі синьому,

Ой, в зеленім полі

Пригорнувсь до дівчини,

Ніби до тополі.

Пригорнувсь до дівчини

Й чую крик тополі,

Де немає вірності -

Не шукай любові.

17.9.1997 р.

ЯК ПОВІЄ ВІТЕР

Як гляну в очі я твої -

Душа добріє й молодіє,

О, як же хочеться тоді

Щоб вітер з вуст твоїх повіяв.

О, як же хочеться тоді

До тебе, люба, пригубитись

І з вуст твоїх, як з джерельця -

Нектару ніжності напитись.

2.2.1992 р.

БРЕХНЯ

Той, хто хоче владу мати,

Мусить вічно пам'ятать:

Треба більше всіх брехати,

А ще більше - обіцять.

А як виберуть до влади,

І народ щоб довіряв,

То й тоді вам треба буде -

Більш брехати як брехав.

Бо народ він, як дівчина:

Більше брешеш - більш цвіте,

То ж чому б і не брехати

Якщо хтось брехню ту жде?

5.6.1990 р.

ЛЮБЛЮ НЕПОКІРНИХ

Хоч убий! - не відмовлюсь від тебе,

Хоч убий! - доторкнусь до грудей,

Бо люблю я і простір, і небо,

А ще більше хоробрих людей.

Бо люблю - непокірних, кусючих,

Що уміють себе відстоять,

Які знають, чого вони хочуть

У той час, коли люди всі сплять.

22.5.1997 р.

ЯКЩО НЕМА КОХАНОЇ

Який наш світ нудний, невтішний,

А часом, просто, аж смішний,

Бо, навіть, той - який безгрішний,

Вже грішний тим, що він нудний.

Ну як же можна, вибачайте,

Красуню-жінку обійти,

Яка, мов, симафор на площі

Вам перекриє всі світи?

Яка, мов, вогнище палає,

А губки, мов, тюльпанів цвіт,

Та хай мене ви б, навіть, вбили -

Однак побіг за нею вслід.

Бо, де б ще зміг, як в море чайка

Пірнуть в бентежну глибину?

Бо все, що є поза коханням -

Я і без неї сам знайду.

І хай мене позбавлять раю,

Хай буде цілий рік зима,

Проте, навіщо рай потрібний

Там, де коханої нема?

І не заманюйте ви раєм,

Бо, що в раю, скажіть, робить

Там, де коханої немає,

Там,де нема кого любить?

21.3.2003 р.

ПОГЛЯД НЕБА

Твої очата - погляд неба,

Твої вуста - то мед віків,

О, як же хочеться торкнутись

Твоїх грайливих... полюсів.

Схопити, ніжити, лизати,

Як кішка лиже кошенят,

І в щасті вічному купатись,

Як в небі зорі миготять.

17.6.1997 р.

ПРОЙШЛО ВЖЕ ЛІТО

Ти ось стоїш передімною,

Вдивляюсь в очі голубі,

І так приблизитися хочу,

І покачатись на тобі.

Бо, бачу як проходить літо,

І всі гаї стають сумні,

Навіть, розділись вже й берізки...

А ти чомусь ще й досі ні.

8.8.2003 р.

КОЛИ ПОМРЕШ

Як жаль, що доля невблаганна,

І варто вилізти з болота,

Як прийде, скажем, дядя-Ваня

І вам закриє очі, рота.

А гроші, цінності, добро -

Все перейде якомусь хаму,

Який на тебе при житті,

Навіть, як чесно - і не глянув.

І вас в ганчір'я заверне,

І кине, як непотріб в яму.

Отож, будуй свій храм в душі,

Щоб всі були тобою раді,

І, щоб, коли твій прийде час -

Ти був при повному параді.

14.12.1997 р.

ЩОБ ПОПАСТИ В РАЙ

Напевно, думає голота

Її чекають там в раю,

Де божі пташечки співають

Так, як у панському садку.

Для того, щоб у рай попасти

Треба таким буть, як Кравчук,

Потрібно красти, красти, красти,

Не гребувать ні чим, ні чуть.

Бо, як говорять наші вурки,

Навіщо Богові придурки? -

Як в нього і своїх хватає,

Й куди дівать їх? - сам незнає.

Невже придурки ті вважають,

Що їх боги в раю чекають?

О, ні! - не вірте ви в той міф,

Що рай відведений для всіх.

Бо, щоб до Бога йшли всі голі -

Усі сини його і дочки,

То запевняю: й Бог лишився б

Сам без штанів і без сорочки.

12.3.1997 р.

МОЇ ВОЇНИ

Моя душа селу належить

В якому виріс і змужнів.

Село, в якому народив я

Своїх незрілих ще синів.

І хоч ще в світ їх не відправив,

Бо ще не мають атестат,

Та ними я уже пишаюсь,

Бо кожний вірш мій, як солдат.

31.8.2005 р.

РОЗДУМИ ОПІВНОЧІ

Коли приходить новий день

Й кайфує над Дніпром -

Я, мов, заведений весь час,

Все бігаю бігом.

Скільки живу - стільки й спішу,

Скільки живу - стільки лечу,

Куди й чого я так спішу,

Куди й до кого я лечу?

Чомусь хотілось встигнуть скрізь,

Хотілось все пізнать,

Але навіщо? - хто б спитав -

Потрібно жили рвать?

Нащо мені, скажіть, цей хлів,

Ця пасіка, цей дім,

Невже в житті останнє з'їв,

Чи щастя тільки в нім?

А чи не краще б цілі дні

Пролежать на Дніпрі,

І любуватись божим днем,

Що мчиться по землі?

Радіть, як чаєчки киглять,

Виблискують крильми,

З соборами поговорить,

Поніжитись людьми.

Отож, і думаю собі,

Що в час такий скрутний,

Кому будую я свій дім,

Чому такий дурний?

Чому і за які гріхи

Домучую себе? -

Коли такий чудовий світ

І небо голубе.

31.12.1997 р.

ГУСИ ЩАСТЯ

За роботою, в турботах

Я забувсь про шум дібров,

І що десь існують в світі:

Щастя, радість і любов.

Що щебечуть десь блондинки,

Манять медом груденьок,

І розгулюють, як пави,

Щоб ти їх любив, браток.

Але ж ми дурні, як пробки,

Як цвіте в душі жасмін,

Треба нам якісь коробки -

Замість губок і колін.

Треба льох, гараж, машина,

Ну навіщо це дермо?

Чи не краще б з ними в лісі...

І забути про кермо?

Обійнять оту красуню,

Губки, шийку цілувать,

Щоб зірки від того в небі

Не могли всю нічку спать.

Ну чому б цю мить блаженства

Нам собі не дарувать,

Поки ще в далекій вирій

Гуси щастя не летять?

4.10.2001 р.

Я ВДЯЧНИЙ ВАМ

Дякую вам!- відзначить мушу,

Що, будучи серед вовків,

Ви зберегли і честь, і душу,

Й повагу щиру до батьків.

Сьогодні це, немов, геройство -

Місце старому уступить,

То ж дай вам боже в цьому світі,

Ще довго жити, жити й жить.

16.8.2005 р.

СУНИЦІ

Ти на мене подивилась,

Ніби, казкою зіниць,

Мою душу полонила

Смаком зріленьких суниць.

І тепер всю ніч не сплю я

Із-за тих ото дрібниць,

Бо віднині тільки й мрію,

Як добратись до суниць.

25.2.1970 р.

БРИЛА НАД ГОЛОВОЮ

Скоро навалиться брила

Та, що вісить в житті над кожним,

Й чи ви жили, чи не жили -

Від вас віднімуть душу й ложку.

А тіло ніжненьке твоє

Колись зрівняється з імлою,

Вуалью очі затягне

Й навіки станеш ти німою.

Тому далеко... не ховай

Ти квіточок своїх шовкових...

Тільки сьогодні буду твій!

Тільки сьогодні - чи ніколи.

10.6.2001 р.

ЗАПРЯЖЕНИЙ ВІЛ

У кожного своя доля і своя вербичка,

Свій дубочок, свій кленочок і своя криничка.

А у мене. А що в мене?- ні двора, ні волі...

Запрягла мене держава, як вола у полі.

Запрягла і наказала, щоб не зупинявся,

І назад щоб вже ніколи більш не озирався.

Так волом і проходив я все життя по полю,

А сьогодні як вмирати - то згадав про долю.

Так і всі ми, вся Вкраїна, вся моя держава

Свою волю, свою долю в котрий раз проспала.

То ще добре, що знайшовся бравий козаченько,

Що державу розбудив він, як ліс соловейко.

24.12.2005 р.

ЯКЩО ТИ ТОВАРИШ

Присв'ячую своїм друзям: Жуковському С.М., задорожному о.Г.

Білову П.І.

Я за друга піду хоч на кого - у бій,

Бо я знаю, що друг не гукне на розбій.

Я за друга піду, хай хоч тигр роздере,

Бо на підлість мій друг знаю, що не піде.

Я за друга піду і у воду, й вогонь,

Хай хто тільки посміє зачепити його!

Я за друга піду з автоматом в руках,

Хай ось тільки кивне, або хай погука.

А якщо він гукне, то не стану питать,

Чи правий він, чи ні - а піду визволять.

А якщо не піду? А якщо завагавсь?

Значить, я - боягуз, або правди злякавсь!

Значить, з совістю я не дружив, бо не мав.

Значить, другом не був, бо я друга не мав.

Значить я - сучий син, або просто - лайно.

То ж чи варто мене поважать і за що?

Бо як друга свого я залишив в біді?-

Значить, другом не був ні йому, ні собі.

А, якщо хтось і з вас зробить щось навпаки -

Я не стану із вами гулять в піддавки.

І хай потім мене буде мучить журба,

Але другу такому буде тільки - ганьба!!!

3.6.1988 р.

ПРИМА

Донька в тебе, звісно, прима,

Що уже і говорить,

До найкращих слів всіх - рима,

Тут вже нічого язвить.

Але, що з красою тею

Буде муж її робить,

Якщо прима та невміє,

Навіть, ліжко застелить?

19.3.2004 р.

ФІЄСТА

Своєму товаришу П.І.

Йому уже восьмий. Ледь ноги тягне,

А кожен день йде на роботу,

Бо дома сидить його чадо земне,

Сидить і викохує вроду.

Дивлюсь я на батька, який з усіх сил

Вмикає свого він верстата,

І кров б'є у мозок мене молотком,

Що жалю немає до тата.

Ми всі поголовно клянемо панів,

Що совісті в них а ні грама,

А ви придивіться до власних синів,

До доньок, яка в них програма?

Сидять перекормки, як грифи в гнізді

Й весь час тільки ждуть подояння,

А мати і батько вже хворі й старі -

Виконують всі їх бажання.

Не знаю, кого тут винить, кого ні,

Чи мамку, чи доньку, чи татка?

Та можу я певно одне лиш сказать:

У всіх в голові у їх вавка.

Та як так в столиці роботи нема?-

Дозвольте у вас запитати,

А може у когось немає ума,

Чи совісті - так би сказати.

Я знаю, браток, не мені вас судить,

Пробач, що пру ніс не в ті двері,

Але, якби міг я тебе не любить -

То це б не писав на папері.

Не стану повчать, що тобі тре' робить,

У кожного є свої вади,

Але, коли завтра тебе будуть бить,

Відверто скажу: буду радий.

Й коли каже донька - роботи нема,

Я ствержую чітко, що честі!

А в батька і мамки немає ума,

Що все потурають Фієсті.

23.4.2003 р.

КОЛИ ПАЛАЄ ДУША

Таке натхнення, Боже мій,

Варт заглянути в очі їй.

Уся душа вогнем палає,

Мов в неї жар хтось підкидає.

Звідки та сила почуттів,

Що жінку б ту, як кажуть, з'їв?

Й за ту коротку з нею мить -

Ти ладен їй служить й служить.

17.9.2003 р.

ІДУ ЛЮБИТЬ!

Прожила моя кохана вже зі мною сорок літ,

І не знає як зварити чоловікові обід.

Як жбурне в каструлю манки - то забуде посолить,

А якщо її посолить - треба знов води долить.

Так ото і доливає - то сюди, а то туди,

Поки в нас не стане солі чи в циберочці води.

Та, зате, як прийде вечір жінка знає, що робить...

Ще з надвору в дім гукає:

- Приготовсь, іду любить!..

12.12.2000 р.

ВОЛОДИМИРУ АСАДОВУ

Я про Асадова згадав,

Який недавно ще писав.

Ну хто про нього вже згадає,

Як світ, в якому жив? - конає.

Те саме буде і зі мною:

Нові часи - з новою грою,

Хто нашу працю, нас оцінить?-

Хіба що зроблять кислу міну

І скажуть:

-Був дурним і ним остався,

Бо геній так би не старався.

28.1.2006 р.

СТІЛЕЦЬ

Коли пройшов цей молодець,

Десь в коридорі зник стілець.

І бачили усі - хто вкрав,

Та виду жоден не подав.

А той хапун вже так старався,

Що він не брав - всім присягався.

І так усіх він запевняв,

Що й сам повірив, що не брав.

Я ледь було не провалився,

Коли він Господом божився,

І сам про себе я подумав:

-Кого ж ти обмануть надумав,

Що присягавсь ім'м Творця

Із - за якогось там стільця?

Що ж ти робитимеш, мій брате,

Як будеш перед Ним стояти?

А сотня літ не за горами,

Чи ж думав ти про це, Адаме?

І я з тих пір на ту людину

Дивлюсь, неначе, на - тварину.

І не за те, що вкрав стільця,

Що присягавсь ім'ям Творця.

28.1.2006 р.

НІКЧЕМА

Скільки тебе я знаю, брате,

Ти вічно бідкався, стогнав,

І в той же час за стіл без м'яса -

В житті ні разу не сідав.

Чи то така душа-химера,

Щоб з себе бідного вдавать,

Чи то така ти вже нікчема -

Щоб вічно плакать і стогнать.

19.5.2005 р.

КРАЩЕ ГАРЕМ!

Своєму товаришу П.І.

Ти став нестерпним й не цікавим

Таким, як застаріла кава.

І хоч завжди їв хліб із салом,

Але завжди стогнав, що мало.

Бо все оте, що заробляв

Ти те й робив, що проїдав.

А ті, що менше заробляли,-

Палаци всі побудували.

Ото, не плач і не стогни,

А свій ремінчик затягни,

І думай не лише зубами,

А ще хоч трішечки й мозгами.

Невже, на світ родивсь ти жить,

Щоб тільки їсти, спать і пить?

І чим порадуєш ти Бога,

Якщо колись прийдеш до нього?

Що ти життя уклав в ту дупу -

Що накладе найбільшу купу?

То, брате, звісно, теж робота,

Але мені б твоя турбота...

25.5.2005 р.

СЛІПІ І ГЛУХОНІМІ

Всі, мов сліпі й глухонімі,

Коли в метро зайдуть каліки,

Що, навіть, важко уявить,

Що то людські нормальні діти.

Один сидить, немов, сліпий,

А інший тут же засинає...

От що, коли в здорованів,-

Ні в кого совісті немає.

16.1.2003 р.

МИ ВСІ ПОМРЕМ

Ти пам'ятай: ми всі помрем,

То ж краще думай про гарем,

Бо той, хто руки опускає

Той не живе - той доживає.

21.4.2004 р.

ЩЕДЕВР

Щоб поет не написав,

Шефу не годиться,

А тому рішив Грицько

Написать дурницю.

Шеф оглянув той 'щедевр',

Не втямить нічого,

І подумав: за дурниці із роботи

Не гнали нікого.

Подивився, засміявсь

І звернувсь до Гриця:

-Оце якраз те що треба,

Це те - що годиться.

12.2.2004 р.

КУМ МОВЧАТЬ...

Куму гвалтують, кум - мовчить,

Бо був не проти й сам вмочить...

Як стали тещу гвалтувать -

Від дива став він аж стрибать,

А як отямись той мужчина -

Була згвалтована й дружина.

-Хто ж хлопців тих зробив крутими?-

Наш вічний страх, байдужість, грими,

Бо, щоб родились ми людьми -

Терпіть насильство б не змогли!

24.4.2003 р.

МИСЛИВЕЦЬ

Чоловік - то є мисливець,

Отакий він елемент,

Що, як кіт сидить й чекає

Поки прийде той... момент.

Бо як мишка їсти схоче -

З нірки винерне вона,

І нетреба поспішати,

Припече - прийде сама.

16.3.2004 р.

НЕ СПІШИ ХВАЛИТЬ!

Варт жінці тільки вийти з хати -

Як посмішка ледь не по п'яти,

А як вона в свій дім заходить -

На неї, мов, хандра находить.

А Петя - любий мій дружок

Каже, що в мене - янгелок.

Чужу дружину не хвали,

Спочатку з нею поживи.

20.4.2004 р.

НЕ ВІР ОЧАМ

Ти не думай, що жінка то - чудо,

І що там, де вона - вічний рай,

Жінка це ще і витвір Іуди,

І про це ти також пам'ятай.

А як хочеш в цім переконатись,

Я не стану далеко ходить,

Спробуй їй не принести зарплату,

Або з іншою заговорить.

20.04.2004 р.

НЕ МОЖУ БЕЗ ЛЮДЕЙ

Я без людей не можу ні хвилини,

Жить без людей, це рівно - що не жить,

Бо все що нас оточує - до спини,

Якщо не буде з ким поговорить

Людина - то найбільша цінність

Що є у світі й на землі,

То ж будьмо й ми людьми по духу

І будьмо гідними її.

В житті мені завжди приємно

Зробити будь - кому добро,

І може в час наш це нечемно,

Та чемним не буває зло.

Ну хай мене ти не кохаєш,

То хоч постій, поговори,

Бо іноді розумне слово

То як для поля - трактори.

11.7.1967 р.

МОЯ СЛАБІСТЬ

Слабість моя в житті - жінки

І в цім не бачу криміналу,

Бо Бог, коли творив квітки -

Створив джмілів і дав їм 'жало'.

Щоб ті літали по полях

І квіточки ті запиляли.

Отак і я прийшов в цей світ,

Щоб ви-жінки мене чекали,

Щоб берегли той ніжний цвіт

І ним достойних чарували.

Отож, й літаю я, як джміль

Поки з нектаром ви й пергою,

Поки мене дурманить хміль,

Що називається красою.

Тому живу і не соромлюсь,

І цим я з гідністю горжусь,

Бо поки буду мед збирати -

Я безробітним не лишусь.

18.6.2005 р.

РУСАНОЧКИ

Кожен день проходять феї -

Чарівні русаночки,

І вони всі, як лілеї

Ніжні, як русалочки.

І завжди на їхню вроду

Заглядаю, крадучись,

Щоб, гляди, не наполохать

Ненароком їх, як рись.

Бо коли вони проходять,

То очата мовчечки

Так самі туди... і лізуть,

Де ховають ті цяцьки.

11.7.1968 р.

КОЛИ ШУМЛЯТЬ ЯСЕНИ

Шумлять при дорозі весь день ясени

Й виманюють з лісу зозулю,

А серце гукає кохану - прийди,

О, дай я тебе поцілую.

О, люди! О, небо! О, сонце, блакить,

Над лугом розгулює літо,

А знали б, як хочеться жити і жить

Коли вже кінчається літо.

25.6.1997р.

ЯКБИ Я БУВ СУЛТАНОМ

Я впевнений в тім, що тепла в моїм серці

Вистачить, любі, на всіх,

В цьому, красуні ,ви не сумнівайтесь,

Тільки до мене прийдіть.

Всім присягаюсь, що всіх вас кохаю,

Всім присягаюсь, що всіх вас люблю,

І серце своє тільки вам довіряю,

Так само як верби себе - солов'ю.

І тим, що люблю вас - горжусь до безтями,

Кого ж в цьому світі крім вас ще любить?

А тому, щоб став у житті я султаном -

Я всіх би велів вас в гарем запросить.

12.12.1965 р.

ХВАТАЮ ПОГЛЯДОМ

Хватаю поглядом прохожих

І зупиняю їх на мить,

Скажіть, скажіть, мені, прохожі,

Чому так хочеться любить?

Чому мій погляд зазирає

У ваші душі напроліт?

І варто лише доторкнутись,

В душі, немов, сімнадцять літ.

Від вас пахтить зеленим гаєм,

На що не глянеш - скрізь нектар,

І серце, ніби, в бубон грає,

Що аж мене кидає в жар.

З ваших очей блакитно-синіх

Черпаю ніжність, як бальзам.

Скажіть, скажіть мені прохожі,

Де ви берете стільки гам?

Хочу вам низько поклонитись,

До серця ніжно пригорнуть,

І хто не проти - одружитись,

Хоч на годинку, прямо тут.

16.11.1966 р.

ПРЕДОК

Як погляну я на предка,

Мов дивлюсь на яблунь цвіт,

Як він міг - не уявляю

Жить без ліжка стільки літ?

Як же бідні люди спали

Без матраців на сучках,

Ще й ого як всі гасали,

Обганяючи свій страх.

Ну а зараз ви, пробачте,

Облінились так мужі,

Що без вело-мото-авто -

Всі повзуть, немов вужі.

22.6.1990 р.

ЗВІДКИ ТЕРПІННЯ

Ну скільки зможеш грать коханку,

Кривить душею і мовчать,

Й до мене бігати щоранку

Як на роботу всі спішать.

Дивуюсь з того я, кохана,

Звідки ти зло оте береш,

Яким мої ятриш ти рани

І ними, як вогнем печеш?

З твоєю волею і духом -

Міста і села треба брать,

І, навіть бурями, як пухом -

В далекі простори стрілять.

А ти мов в Космосі зависла -

І ні туди, і ні сюди,

Ну скільки можна ждать до себе

І повторять: прийди, прийди.

Не знаю, де береш терпіння,

Звідки те золото й срібло,

І звідки в вас ота підступність -

З якої йде добро і зло?

16.1.1983 р.

БУВАЮТЬ ДНІ

Бувають дні що хочеться сміятись,

А іноді не плакать, а - ревти,

І в цьому винувата не погода

А ти, моя кохана, тільки - ти.

Чого тобі в цім світі не хватає? -

Ірпінь, гаї - всі в тебе у вікні,

І солов'ї всю ніч романси грають,

Як Паганіні на одній струні.

Коли таке над нами ясне небо,

Що, навіть, Місяць не бажає спать,

Так що, жінки скажіть, чого вам треба,

Коли вас люблять і завжди хотять?

15.6.2001 р.

ЩОБ БУТЬ ГЕНЕРАЛОМ

Вечірня зіронька над нами

Манить завжди у синь полів,

Де я зустрівся вперше з вами,

Серед скрипучих ясенів.

І поки шепчуть зорі з гаєм,

І поле з вербами шумить,

На сто відсотків запевняю:

Я буду жить! Я буду жить!

А прийде смерть, то буду знати,

Що генералом був в житті

Бо, щоб лінився я кохати -

Сидів би й досі на печі...

Бо той не жив, хто не любив,

Бо чим ти можеш тут пишатись,

Що сам себе ти обдурив,

Якщо не зміг ти закохатись.

О, любі миленькі жінки,

Я хочу й ще вам нагадати:

Щоб Місяць був яснішим дня -

Треба кохати і кохати.

О, любі миленькі жінки,

Краса небес від вас залежить,

Отож, кохайтесь і любіть,

Адже сам Бог за вами стежить.

Із губ твоїх я п'ю кохання

Проби найбільшої - бальзам,

Із губ твоїх я п'ю шампанське,

Яке й панам не по зубам.

Й чим більше п'ю - більше люблю,

Бо я кохаю, я - живу.

27.1.1997 р.

РОЗУМНІ...

Ніхто нікого не слухає,

Всі стали розумні такі,

Що нікого й нафіг послати,

І все це сьогодні, в ці дні -

Коли треба нам, як ніколи

Всім світом зібратись в кулак,

Коли є бен ладени, буші

І гине останній байбак.

11.10.2001 р.

НЕ ХВАЛИ ЖІНКУ

Хочеш, щоб не вкрали жінку -

Не старайсь при всіх хвалить,

А кажи, що та, як кобра,

І весь день вона сичить.

Не хвали ніколи жінку,

А то, брате, відіб'ють,

А як будеш ти впиратись

То, гляди, ще й писк наб'ють.

Не хвали свою дружину,

А кажи, що п'є та п'є,

Що неряха, що розтяпа,

Й місяцями не дає...

Не хвали ніколи жінку,

А кажи, що помело,

І не встигнеш щось сказать їй -

А вже знає все село.

І що дуже любить гроші,

Тут ось дав - і вже нема,

Не готовить, не цілує,

Ну не жінка - а війна.

28.5.2005 р.

ВІЧНЕ ЗЛО

Людині, що душа зі зла -

Буть треба далі від срібла,

Бо в тому світлому металі -

Всі наші біди і печалі.

Бо там, де золото й срібло -

Там проживає тільки зло.

З-за них - і вбивства й грабежі,

Розпуста, секс і вояжі.

Невже, для справжніх нам стосунків

Мало троянд і поцілунків?

15.6.2001 р.

ВІДШУМІЛИ ВІТРИ

Відшуміли вітри в полі,

Зник вечір з росою,

Сижу сам в холодній хаті,

А думки - з тобою.

Цілу нічку обнімають,

Лізуть під сорочку...

А над полем бродить Місяць

З зорями, як квочка.

А під Місяцем дрімають

Втомлені діброви,

Ніби, люди замучені,

Насупивши брови.

Відшуміли вітри мої,

Б'ють поклони Богу,

І невже пора збиратись

Вже мені в дорогу?

18.9.2003 р.

ЧАРІВНИЙ СОН

Так, як вечір, моя люба, в небі заіскрився,

Я як в сон чарівний - в тебе тут же провалився.

8.2.2004 р.

КРОК ДО ВІЧНОСТІ

Відпливли вже ті деньочки,

Відшуміли ті жита,

Як зривали ми волошки

Й забували про літа.

Ну а зараз, що казати,

День прожив - ото й радій,

А про те, що буде краще

Тільки , братику, помрій.

Що не день - до Бога ближче

Ну і, звісно, до зірок,

І невже мені до Нього

Залишився всього крок?

27.10.1987 р.

ПРО ПОРЯДНІСТЬ

Кого не стрінь - то всі порядні,

Кого не стрінь - то всі святі,

А вийдуть з дому Колі, Насті -

Всі незаміжні й холості.

Тому і хочу запитати,

Я вас усіх, скажіть, мені,

Так в чому ж є ота порядність,

В тім, що ми любимо, чи ні?

Тому і хочу запитати:

Вірність, то правда, чи брехня?

А щоб аби поговорити -

Тоді навіщо нам така?

А тому й хочу запитати:

/Нехай мене Господь простить!/,

Якщо це є для дурнів жарти -

Чи варт про неї говорить?

11.6.1990 р.

З ЯКИХ КРАЇВ?

Я тебе і жду й не жду,

Хочу і не хочу,

Сам не знаю, що роблю,

Як із нею ходжу.

Як відійду, подивлюсь

З відстані - чудова,

А як ближче підійду -

Як в хліві корова.

А ні етики, ні слів,

Посмішки ні трішки,

І з яких воно країв

Причвалало пішки?

11.10.1961 р.

ЦІЛУЙ ЇЇ

Якщо жінка з тобою

Серед квітів і туй,

То ти менше роздумуй

І як більше цілуй.

Ти цілуй й пригортайся

До її грудоньок,

Поки ті солоденькі

І на губках медок.

Ти цілуй, як в останнє,

Як ріка береги,

Бо чого хоче жінка,

Того хочуть - Боги!

1.8.1997 р.

З НОВИМ РОКОМ!

Пройшов вже тиждень, а мені

Здалось, що тут я цілу вічність.

О, як би я хотів в ці дні

Тобі стать дідом Новорічним.

І рівно в нуль-нуль-нуль годин

До тебе в спальню завітати,

Принести повненький графин

І з Новим роком привітати.

Щоб веселіше було спати...

30.12.1990 р.

В САНАТОРІЇ

Довго думав я як діять,

Де подіти горе,

І вирішив взять відвезти

Я його на море.

Та коли приїхав, думав,

Стану заікатись,

Бо до кого тут, пробачте,

Можна залицятись?

А ні жодної дівчини -

Лиш одні бабусі

І всі кинулись на мене,

Як вовки на гуся.

Став й не знаю, що робити? -

Чи втікать, чи здаться.

А вони, немов сороки

Так і 'фраєряться'.

Потягнули всі відразу

Тут же на танцюльки,

Щоб розважитись хоч якось,

Влаштували гульки.

-Відчепіться, люди добрі,

Залиште в покої,

Дайте хоч перепочити! -

Сам втік від такої.

24.12.1990 р.

НАЙНІЖНІША КВІТКА

Хто не любить з нас блондинок,-

Хай це скаже сам мені,

Бо нема на світі квітки

Найніжнішої в житті.

Співчуваю я грузинам

І всім тим, хто любить грім,

Як той білий колір шкіри

Не дає всім спати їм.

А тому, хто б не пасквілив,

Й як би фей не ображав,

Але хто, скажіть, у світі

Щось в житті солодше знав?

19.41990 р.

ЗЛІСТЬ І ЩЕДРІСТЬ

Звідки в тебе, дорогенька,

Стільки злості і щедрот,

І до того ж - на всі смаки

Для усіх земних істот?

То ти, ніби справжні ліки -

Хоч до рани прикладай,

То страшніша від шуліки -

Хоч із дому утікай.

Все є в цього янгелочка:

Гострі зубки й пазурі,

А яке воно чарівне

У своїй любовній грі.

Буде вас весь день голубить,

Обнімать і цілувать,

А попробуй ти їй ,любий,

Проти шерсті щось сказать.

І тоді ви попадете

У країну 'навпаки'.

Й, навіть, в голову не прийде,

Що це ті самі жінки.

Підуть в хід і крик й тарілки,

І такий кардибалет,

Що втікатимеш від жінки -

Як від полькі карапет.

14.9.2001 р.

МІЙ ЯНГЕЛ

О, ти мій Янгел - охоронець,

Моя ти Бджілко, розігнись,

І з висоти польоту птаха

На світ наш божий подивись.

Ти подивись на божі сяйва -

Коли зявляється роса!

Що, навіть, вечір в полі гасне,

Щоб десь поглянуть в небеса.

Сходи у парк, поїдь на море,

Хоч раз на люди покажись,

І стань хоч раз сама собою,

І до прохожих посміхнись.

9.1.2000 р.

ОЧІ ДІВОЧІ

Губоньки у дівчини

Маками горять,

Боже! Як же хочеться

Їх поцілувать!

У очах дівочих

Бісики палають

Ті, які магнітом

Хлопців притягають.

І не втримать батьку,

Й матері не втримать

Той могутній спалах,

Ті могутні ритми.

Ритми, що приводять

Душу в справжнє свято,

Якщо їм не стане

На заваді тато.

22.3.1990 р.

ЗАГУБЛЕНА ДУША

Що ти чарівна - я те знаю,

Та за відвертість вже прости,

Кому така душа потрібна,

В яку складаєш ти торти?

Щоб в світі жить заради шлунка

Й не бачить іншої мети,

Аби земля під вами грузла,

Або ломалися мости?

9.1.2000 р.

ЧОМУ ТАК СТАЛОСЬ?

Колись чекав тебе, як фею,

Нині обхожу, як чуму.

І ти ні раз не запитала,

Чому так сталося, чому?

Ну а тепер вже не питай,

Чому я дома не ночую,

Чому хожу без тебе в гай,

І не тебе вже там цілую?

15.11.1995 р.

ГРУДОНЬКИ

У дівчини грудоньки

Манять, ніби, зіроньки,

Бо на них як подивлюсь

Тим, що я мужик - горжусь.

Бо така від них йде сила,

Мов мені пришив хтось крила.

Ладен світ весь нахромить,

Щоб ту силу покорить.

12.3.2004 р.

МАГІЧНА СИЛА

Вся планета прилипає

До колінок і литок,

Варт дівчині тій пройтися,

Й показати свій пупок.

Видно, є магічна сила

Десь чуть вище від колін,

Бо, коли на них ти глянеш -

Тут же вмить зникає лінь.

14.4.2003 р.

НАША СЛАВА

Жінки, то - фактор не останній,

Якщо мужик ви дійсно справний.

Бо жінка, хоч вона й лукава,

Але то наша - честь і слава.

Тому завжди оте сердечко

Тримай сильніше за гнуздечко.

Бо, як даси дружині волю -

Не нарікай тоді на долю.

Як хочеш ти в сідлі втриматись,

Не смій ніколи розслаблятись!

11.4.2003 р.

МІСЯЦЬ І ЛЕГІНЬ

Гонить Вітер днем і ніччю

В небесах хмаринки,

А навпроти мчиться Місяць

Десь із вечоринки.

Я стою й спостерігаю

Всі ті поєдинки,

Як мчать хмарки, ніби, вівці,

Як живі картинки.

Ось, уже й остання хмарка

Зникла десь за лісом,

І сміється на все поле

На всі зуби Місяць.

І так голосно сміявся,

Мов, змагався з бісом,

Що незчувся й сам він того -

Як упав над лісом.

А йшов легінь через ліс той

З вечірниць додому,

Аж дивиться, а там Місяць

На дні водойому.

Він до нього помаленьку,

Ніби, кіт підкрався,

Простяг руку. Схопить хотів -

А він і розпався.

І пішов він далі лугом

В гай через травичку,

Аж дивиться а той Місяць

Вже заліз в криничку.

Він відразу розігнався

І в неї стрибає,

Аж дивиться, а той Місяць -

Знов хмарки ганяє.

З того часу так як смеркне

І Сонце зникає,

Біжить Місяць в небі яснім -

Легіня шукає.

8.11.1995 р.

НЕ ТІ КОНИКИ!

Друзі всі повимирали,

Ні з ким і поговорить,

Ну а в тих, що залишились -

Щось у кожного болить.

Поки рай ми будували,

Юні роки - ай-лю-лі,

Зараз хочем наздогнати -

Та вже коники не ті.

Руки крутить, ноги тягне,

Ну хіба то вже життя?

Може й справді горем трахнуть

І піти до кабака?

А тому, не хничте хлопці!

Гляньте ви, який ланшафт!...

Хто піднять ще чарку може,

Наливай, на брудершафт!

27.5.2004 р.

ТУМАННІСТЬ АНДРОМЕДИ

Скільки дивлюсь, ти - не земна,

Бо десь літаєш вічно в хмарах,

Мені ж, пробач, потрібна та,

Яка б завжди палала жаром.

Навіщо холод нам зірок,

Або туманність Андромеди?

Якщо ми любим жіночок -

В яких розкішні омулети.

29.12.1990 р.

МЕНІ ПОДОБАЄШСЯ ТИ

Мені, надто, подобаєшся ти

І не стільки скромністю - скільки сміливістю.

Бо де ти - там завжди веселяться вітри

І природа до всіх посміхається милістю.

Бо де ти - там завжди парубки вихваляються

А як глянеш на їх, то вони,як зайці

Хто-куди по кущах розбігаються.

20.5.2003 р.

ЛЮБОВ І ВІЧНІСТЬ

Любов, вона як подих вітру,

Та жаль, літа уже не ті.

Тут тільки літо квітувало

А тут й дерева вже пусті.

Тут тільки вам світило сонце,

Співали дружньо солов'ї,

Як тут захмарилося небо

І цілі дні - дощі й дощі.

Дивлюсь, яка несправедливість,

Тут тільки став ти світ сприймать,

І став ти дещо розуміти

Як вже кричать:

-Пора кінчать!

Але й не трудно уявити,

Щоб хтось зміг Сонце зупинить,

То більшого у світі лиха -

Ніхто й не зміг би уявить.

13.3.2000 р.

ГОВОРИЛА БАБУСЯ

Говорила всім бабуся:

-Сивина, ще не жнива,

Головне, аби в людини

Щоб душа була жива.

А коли душа мужчини

Ще заманює жінок...

Значить, рано говорити

Що старий ти вже, браток.

19.8.2003 р.

СОРОМНО ЗА ДЕРЖАВУ

Я не боюсь, що станеться зі мною,

Своє життя я вже прожив,

Та якось прикро за Державу,-

Як Окуджава говорив.

13.7.2000 р.

ОСТАННЯ КВІТОЧКА

О, це нелегко передать,

Як зорі манять в світ кохання

А ти старієш.А в садку

Твоїм - вже квіточка остання.

З таким же миленьким лицем,

В такій спідничці коротенькій,

Що серце тільки тень та тень,

Неначе, скрипка жалібненько.

І зриш на ції квітоньки,

На ці веселі передзвони,

А бачиш як несуть вінки,

І чуєш же прощальні дзвони.

І вже не знаєш, що робить,

Чи може й виду не подати,

Чи може як було колись

Сказать, що не пускає мати?

Страшенно хочеться кричать.

Але навіщо? Хто поможе?-

Що ти не вмів відпочивать

І жить, як вчило слово Боже.

Де ж справедливість, де вона?

Коли я так ще хочу жити!

Ну дай пожить хоч років сім,

Щоб міг хоч книгу завершити.

3.4.2003 р.

ОСТАННЯ ФАЗА

Я думав, як любить незможу -

То стане пусткою життя,

Та зрозумів, що світ на цьому

Ще не кінчається сповна.

І зрозумів, що з кожним роком,

Скрізь обновляється життя,

І з кожним роком, крок за кроком

Все в нові фази вхожу я.

У Місяця чотири фази,

Чотири фази має рік.

І я в свою ввійшов останню.

Це, якраз та, що зветься 'пік'.

4.4.2003 р.

ОАЗИС НАСОЛОДИ

Дивись, який над лісом Місяць,

І небо ясно - голубе,

О, як же хочеться до тебе,

Коли акація цвіте.

Зустрітись десь в гаю з тобою,

Де листя з вітром шелестять

І там, в отаві під горою

До ранку зорі рахувать.

Ввірватись в сни твої дівочі,

Й такий вчинити тарарам,

Щоб аж кричала на все поле,

Нехай лютує ураган!

І в твій оазис насолоди,

Аби ніколи він не гас -

Готовий я в любу погоду

Підігрівать тебе щораз.

І з хвильок ніжного кохання -

Всю ніч до ранку пить любов,

Бо що, скажіть, буть може краще,

Від жінки, літа і дібров?

16.10.2001 р.

СТАРІСТЬ

Чомусь уже не хочеться нічого.

Ноги не носять, йде все шкереберть,

Тільки з душі частіше чути ойки,

Щоб нагадать, що ще живий ледь - ледь.

І вже не дуже хочеться ходити,

А хочеться посидіть, полежать,

Ну а думки, як птахи, що підбиті

Не знають вже й самі, куди сідать?

І очі теж затягує туманом,

Лиш тільки мозок рветься в небеса.

Я знав давно, що старість то - не радість,

Але не знав, що й капосна така.

15.4.2003 р.

КОЛИ НАДВОРІ СУТЕНІЄ

Прийшла весна.Цвітуть сади.

Квітує поле неозоре.

О, як же хочеться мені

Пірнуть в твоє гріховне море.

Лизать сунички - грудоньки,

Де промінь ніжності палає,

Бо знаю, свічечка життя

Мого - давно вже догоряє.

16.10.2001 р.

ВИМЕРЛА ВУЛИЦЯ

Вимерла вулиця. Ні людини живої.

Тільки небо та зорі, та спекотні вітри,

Та ще ми по-під тином плетемось з тобою,

І також помаленьку виходимо з гри.

І, здається, от-от кінець світу,

Але світ невмирущий, як безсмертні лани,

Як безсмертні віки, що над нами повисли,

Як безсмертні тюльпани і стрункі ясени.

І, хоч сняться вже нам безкінечні простори,

Та не хоче ніхто у той всесвіт іти

По дорозі яка приведе всіх до Бога,

Аби кожен із нас відповів за гріхи.

23.2.2000 р.

ПЕРША БІЛИЗНА

Ще, здається, ніби, вчора ти і я були дітьми,

А сьогодні й ми, нарешті, дочекалися зими.

Наші бороди пухнасті це ще - перша білизна,

А за нею прийде грудень і, вважай, тебе нема.

28.11.2000 р.

СИВА ОСІНЬ

Вже давно над обрієм сонечко заходить,

А по полю синьому сива осінь бродить.

Вже давно, кохана, вітри дмуть північні,

Ну а ми ще й досі думаєм, що вічні.

Не сьогодні - завтра схоплять за горлянку,

І над нами небо прокричить 'слов'янку'.

Ось уже і наша черга підступає,

Так живи і радуйся! - Хай зима втікає.

15.9.2000 р.

КВІТУЧЕ ПОЛЕ

Життя - це як квітуче поле,

Де кожна квіточка вас коле,

Де кожна квіточка то - крик,

Якщо ви справжній і мужик.

Не треба в паніку впадати,

А пам'ятать завжди одне:

Якщо людей ви не дурили -

Вас прийме кожний і будь де.

Життя - це як квітуче поле,

Де кожна квіточка то - мить,

І , той, хто хоче буть щасливим?-

Спішіть, ту мить не пропустить.

Бо хто, скажіть, у юні роки

З нас не любив хі-хі та охи?-

Спустіться з неба, добродії,

Нехай хоч люди порадіють!!!

6.9.2003 р.

ГОРОХ

Я як і всі, також, люблю горох,

І так як всі люблю я теплі ночі.

Та все ж, якщо прийшли на поле вдвох,

То нащо нам горох, як щастя хочем?

4.6.1990 р.

МОЯ МРІЯ

Як жаль, що роки пролетіли,

Як зайчик сонячний в вікні.

Мені ж здавалось буду вічно

Скакать на білому коні.

І я скакав, і мчавсь, як вітер,

І хоч не всіх я обганяв,

Зате для всіх зривав я квіти,

І всім надію залишав.

І хоч в житті не лінувався,

Що аж було валився з ніг,

Але до теї, що старався -

Я так в житті і недобіг.

А може квіточки такої

В житті ніколи й не було,

Й легенду цю про карі очі

Мені придумало село?

Звідки звалилися ці роки,

Що зупиняють мій політ

Той, про який я стільки мріяв,

І мчавсь галопом стільки літ?

Це те про що завжди жалію,

І коник мій хоч постарів,

Але догнать ми мусим мрію

Й її торкнутись чорних брів.

Тому й не дам перепочинку

Я ні тобі, а ні собі,

Поки народимо дитинку

Яку любитимуть усі.

30.12.1997 р.

ВОВЧИЙ ЗУБ

Над гайком летіла пташка

І присіла десь на дуб,

Думав я, що ти ромашка,

Ну а ти то - вовчий зуб.

1.10.1997 р.

ПРО ДУШУ ТА ТІЛО

Я п'ю тепло з коханих рук,

Мов з джерела живу водицю,

І чую з серця твого стук -

Як чує шум дощу пшениця.

А вітер ніжності пливе

Так, як пливуть по морю хвилі,

І оживає все й живе,

Якщо з тобою люди милі.

А десь над нами сплять віки,

Дрімають зорі над полями,

Я знаю, що колись і ми

Також засвітимось вогнями.

І так же само, як зірки

Будем світитись над містами,

Щоб ті, що прийдуть після нас -

Не спали як і ми ночами.

Тому і впевнений, любов,

Вона в житті не помирає,

А там, де зорі і Боги -

Роками в Космосі блукає.

Тому кохайтесь і любіть

Людину розумом і ділом,

І ніжність в серці бережіть,

Як бережуть всі люди віру.

18.8.1990 р.

ТАМ, ДЕ ВІВОЛГА

Як би я хотів ще, братці,

Десь на тройці покататься -

Де музики в лісі грають,

Там, де віволги співають,

Де гудуть джмелі і бджоли,

Ніби учні біля школи.

Й там, де в горах мчаться хмари -

Випить всі дівочі чари.

10.4.1990 р.

ПРОХОЛОДА

ВІдчуваю як старіє тіло,

І летить по скронях снігопад,

А в думках, як в полі волошковім -

Ніжності шаленний зорепад.

А душа, душа, неначе, маки,

Мов вогонь із неї цебенить,

І ще більше, як у юні роки

Хочеться і ніжить, і любить.

Хочеться до вуст твоєї вроди,

Як в жнива припастись до води,

Щоб напитись теї 'прохолоди'-

Що завжди від всякої біди.

7.7.1990 р.

ЯК ХОЧЕТЬСЯ ЛЮБИТЬ

Коли над лісом веснами шумить

І Місяць посміхається над гаєм,

О,знала б ти як хочеться любить,

Та як тобі сказать про це - не знаю.

Горять зірки, шепочуться поля,

І десь над нами янголи витають,

Якби ти знала як я хочу жить -

Та як тобі сказать про це - не знаю.

Ось скоро нічка в вічність пролетить,

І Місяць зорі спать позаганяє,

А серце так і проситься любить -

Та як тобі сказать про це - не знає.

2.2.1989 р.

ПІД ВЕРБОЮ

Аби сказать, що ти лукава -

Цього б ніколи не посмів,

А тому зовсім і не дивно,

Що так від тебе шаленів.

Я завжди ждав оту хвилину,

Аби з тобою побродить,

І нашим трепетним коханням

Ночами душу молодить.

13.3.2000 р.

НА СТЕРНІ

Відкукарікали півні,

Відкудкудахали несучки,

А ми з тобою на стерні,

Й куди не глянеш - скрізь колючки.

Летять у вирій журавлі

Мабуть шукати інші долі,

А ми з тобою на стерні,

Як дві загублені тополі.

15.7.1992 р.

НАЙКРАЩА КВІТКА

Мов полуниці губоньки твої,

Що манять вічно зрілими медами,

Тільки тебе побачу - солов'ї

Всю ніч в мені виспівують піснями.

А пройде ніч - оця безмежна мить,

І знову день тюльпанами палає,

О, як би я тебе хотів любить! -

Та як тобі сказать про це не знаю.

Ось знову день гуляє в небесах,

І знову я пишу тобі сонети,

Бо ти як пісня, що в моїх вушах

І квіточка - найкраща на Планеті.

3.2.1989 р.

ЛЮБИТЬ НЕ ГРІХ

Що я люблю тебе і іншу -

В тому не бачу я гріха.

Щоб то вони були за вірші,

Щоб в них була любов одна?

Бо там краса, де різні квіти,

Вони не втомлюють наш зір,

Так як людей не томить літо

І краєвиди синіх гір.

18.3.2004 р.

СИНУ

Все оце небо і цей ліс

Колись залишим неодмінно,

І мить, яку ми проживем -

Пролине сіронькою тінью.

Й ніщо не викаже колись

Що ти тут був, що ти сміявся,

Що ти цю стежку протоптав,

Щоб інший хтось не спотикався.

Ніхто й не знатиме колись

Як ти для вічності старався,

І все для того, синку мій,

Щоб ти колись не спотикався.

29.11.2003 р.

НЕ ХОДИ ПОо САДОЧКУ...

-Ой, юначе ти юначе,

По тобі гітара плаче,

Та, якщо не маєш хати,

Де ж на ній ти будеш грати?

Не ходи ти по садочку,

Не виманюй з хати дочку,

Не гукай до себе Нату,

Поки ти не зробиш хату.

-Будем гратись ми в гайочку -

Де вербички, де дубочки.

Й хати кращої не знаєм,

Ніж ота - в якій ми граєм.

Ой, ви батьку, ой ви мати,

Не спішіть нас розлучати,

Бо якщо не буде Нати -

То піду на іншій грати.

То ж, ото, ідіть ви в хату

І гукніть ви швидше Нату,

Хай виходить у суботу

І підем робить роботу...

24.10.2008 р.

ГОТОВСЬ ДО ЖНИВ

Веселись, браток, і радуйсь,

Дякуй Богу і весні,

Що цвітуть і в місті квіти,

Що куди там ті лісні?

Це любов тебе гукає,

Щоб проснувся і ожив,

І як квіти ті дозріють -

Щоб готовим був до жнив.

9.3.2004 р.

ЦИГАНКА

Іде по дорозі смаглява циганка.

Гукаю до неї:

-Іди, погадай!

Вона ж посміхнулась до мене злегенька

І тихо говорить:

-Пішли краще в гай.

-У гай так і в гай, якщо ти поцілуєш,

І, навіть, у поле, якщо пригорнеш.

Чому ж ти мовчиш? Чи вже може не чуєш?

Чи вже передумала? Чому ж не йдеш?

- О ні! - я не можу тебе цілувати,

І, навіть, не зможу тебе покохать,

Бо нас ще з дитинства навчалала так мати

Любов лиш єдиному в світі віддать.

-Яка ж ти наївна! - а кажеш циганка,

Якщо ти не знаєш, де правду шукать,

Якщо ти не бачиш, як серце палає

І як в ньому арфи кохання дзвенять.

Циганка підступно злегка посміхнулась:

-Не хочеш? Як знаєш. Сама я піду.

Хотіла тобі погадать я на щастя,

Та, видно, прийдеться гадать на біду.

-Я знаю: цигани не в міру 'горячі',

Та тільки навіщо так тяжко карать?

Дай краще тебе обніму й поцілую

А потім роби вже, що мати велять.

29.9.1989 р.

ПРО МИНУЛЕ І МАЙБУТНЄ

Як мені завжди хотілось

Десь на лузі в літній день

Біля озера проснутись

Серед птахів і пісень.

Щоб в твоїх очах купатись,

Цілувати грудоньки,

І завжди в житті пишатись,

Що зімною поруч ти.

Бо не бачу в цьому світі

Кращих квітів від жінок,

А тому завжди і рвався

В їх божественний садок.

Може в тому моя сила,

Що не міг я без дібров,

Що моя душа весела,

Що завджи беріг любов?

І коли зі мно мила -

Вічно кланяюсь я їй,

Бо минуле і майбутнє -

Бачу тільки в ній одній.

20.3.2000 р.

ДЕ ВОНА?

Тягнуться хвилини,

Ніби, ціла вічність

Як її чекаю,

А її нема;

І стою, як мумія

Я на переході,

Може хто з прохожих

Знає, де вона?

А вітри ганяють

Хмари світлобілі.

Наганяють тугу,

Наганяють сум.

А над ставом верби,

Мов діди схилились -

Від моїх тривожних

Й невеселих дум.

17.6.1992 р.

ХОЧЕТЬСЯ НІЖНОСТІ

Хочеться ніжності й тепла

І з кожним роком - більше й більше,

І я не вірю, що колись

В мій світ прийдеш не ти, а інша.

Не вірю я, що жар душі

Перегорить колись з роками

І тільки пам'ять про ті дні

На згадку лишиться між нами.

Про те гарнюсіньке дівча -

Яке так мило сокотіло,

Я пам'ятаю як воно

Так як і я в ту ніч тремтіло...

І хоч сьогодні вже старий,

І крутить вже старече тіло,

Та як би я хотів, щоб знов

Оте дівча засокотіло.

18.6.2001 р.

ПРО КОХАННЯ

Мабуть, ти думаєш, браточок,

Що жіночку свою кохав,

Коли із вечора до ранку

Ти те й робив, що цілував.

Але ще є і інший погляд,

Про те що кажемо любов,

Адже любов похожа чимось

На шепіт вітру, шум дібров.

Адже любов не тільки в тому,

Щоб те й робить, що... цілувать,

Коханим теж потрібні гроші,

Бо треба й діток годувать.

І на кохану не дивитись

Так, як Росія на Кавказ,

Любов, як ждеш і не діждеся,

І кожен раз, як перший раз.

20.1.1997 р.

ШУКАЮ ПІДКОВИ

Іду по вулиці життя,

Де я знайшов свою підкову,

І, ніби, вже в останній раз

Дивлюсь на тебе, як на школу.

На те, як маківка лице,

На ті грайливі кавунцята,

Що манять также, як колись,

Ніби, в завітний рай дверцята.

О, як же хочеться схопить

Те щастя, вибачте, зубами!

І вічно ніжність з нього пить,

І любуватися ночами.

4.10.2001 р.

Я ЖДУ ТЕБЕ

Я не боюсь признатись, що люблю!

І за слова свої відповідаю,

І що тебе завжди я ждав і жду,

Бо інших я не відав і не знаю.

І я нічого в тебе не прошу,

Але щоб міг - я б всю тебе злизав би,

Як злива ниву золоту,

Як Квазімодо Есміральду.

Я не соромлюсь, що тебе люблю

І за слова свої відповідаю,

Бо я до тебе все життя іду,

Бо інших я не відав і не знаю.

17.8.2004 р.

СВОЇЙ ЦАРІВНІ

Все я мав, і все я перебачив,

Де мене мій Янгел не носив!

А тебе - вродливу і горячу,

Мов, сьогодні вперше я відкрив.

І хоч знаю, ти не - королева,

Навіть, не княгиня, не весна,

Все ж з тобою почуваюсь левом,

Дівчинко-царівно ти моя.

Б'ють часи людського повноліття,

В серці повна ваза почуттів,

Бо в житті таку шукав я квітку,

Щоб до неї, ніби, птах летів.

Хай жінки хихикають про себе,

А знайомі дивляться крізь сміх,

Та лише за посмішку єдину

За твою - я поміняю всіх.

Миленька моя любов-людина,

Ну чому, скажи, моя весна,

Ми зустрілись в другій половині

А не в першій половині дня?

Світить Сонце, голубіє небо,

Жайвір колокольчиком дзвенить;

Ну чому від тоді, як зустрілись -

Хочеться і хочеться любить?

Все життя я мріяв про кохання -

Що аж сам від нього розтовстів...

Але, щоб робив я з ним, кохана,

Щоб тебе не дай Бог не зустрів?

Аби ти пройшла не зупинилась,

Аби ти свій погляд відвела,

Або, щоб дорогу освітила,

А сама - до іншого пішла.

4.1.1989 р.

ГРУША - ДИЧКА

Пам'ятаєш, мила,

Ми гриби збирали,

Я втікав від тебе,

Ти наздоганяла.

Надворі світило

Сонце вересневе,

Як я був щасливий -

Що була весела.

Пам'ятаєш, в лісі,

Де росла калина -

Ти тоді сиділа,

Взявшись за коліна.

Я очей не зводив,

Дивлячись на небо,

Те, що визирало

Із-під брів у тебе.

Потім ми трусили

В лісі грушу - дичку,

І зробив я з тебе

Жінку - молодичку.

Поцілунки сипались,

Ніби блискавички -

На твої рум'янчики,

На твої сунички.

Пам'ятаєш, в лісі

Яблука зривала

І мені ти вірність

Вічну обіцяла?

Обіцяла, мила,

Ти мене любити

І в житті ніколи

З іншим не ходити.

Так чому ж, кохана,

Як прийду додому -

То тебе ніколи

Не знахожу в ньому?

Може знову в лісі

Ти гриби шукаєш,

І комусь,як вперше -

Вірність обіцяєш?

14.3.1978 р.

ПЕРШИЙ РАЗ

В житті ніколи не забуду

Як я корів у лузі пас,

І в гай водив я Лену, Люду -

І все було це перший раз.

Ми просто йшли і сперечались

Про зорі, про Чумацький шлях,

І в очі ми не зазирали,

Бо ще не знали тих розваг.

Весь світ тоді був таїною,

І все було в нас перший раз:

Як перший раз зустрівсь з тобою,

І перший раз - у перший клас.

А потім вперше закохались,

Вперше гукнула:

-Доганяй!

Вперше в житті поцілувались,

Коли прибігли вперше в гай.

А потім вперше одружились,

І все було, як перший раз:

Вперше поїхали ми в Ялту,

А потім вперше на Кавказ.

І так завжди: як піднімались -

В нас все було, як перший раз,

Й коли пройшло вже стільки років -

І досі все, як перший раз.

Тому хотів би всім вам ,люди,

Я побажати в добрий час:

Нехай і в вас у всьому й всюди

Буде завжди - як перший раз.

7.9.1989 р.

ЖУРАВОЧКА

Коли на Синім озері

Я в юності купавсь,

В твої веселі вогники

Тоді ще задивлявсь.

І так мені хотілося

/Тут нічого таїть!/-

Тебе - свою Журавочку

Десь в полі перестріть.

Частенько я приходив

В те поле голубе,

І кожен раз, Журавочко,

Я згадував тебе.

Та йшли - минали роки:

Я виріс і змужнів,

І ось 'Свою Журавочку'

З Журавликом зустрів.

І знову пригадалися

Оті курли-курли,

Та тільки та курликала

Не так вже, як завжди.

І я собі подумав:

-Нащо мені щавель?

Краще Синиця в жмені,

Ніж в небі Журавель.

1.2.1989 р.

ЕНЕРГІЯ НЕБА

Любов - це енергія неба

Що йде від Бога і зірок,

І вже, якщо зустрілись двоє -

На все життя а ні на крок.

Любов - це вічні блискавиці

Що ранять вас у кожну мить,

Варт притулитись до дівиці,

Або свій погляд зупинить.

Любов - вона, немов гірлянди

Що на всю вулицю горять,

Навіть тоді коли людині -

Давно за вісімдесят п'ять.

2.12.2000 р.

ПЕРЛИНА

Йде дівчина у якої

Жар з очей іскриться,

Всі забули про роботу,

Тільки б подивиться.

Я також, не будь мужчина,

Теж прибавив ходу

І за нею, та за нею,

Глянути на вроду.

Ну ж і гарна, ну ж і гарна,

А які стегенця!

Що достали, вибачайте,

І мене до серця...

Я за нею, та за нею,

Ні на крок від неї,

Ніби мене прив'язали

Поглядом до феї.

Ось, нарешті, озирнулась

Тая молодичка,

Всі аж ойкнули відразу:

-Ну ж і Боже личко!

Я схопив її за погляд,

Ніби за лозину

Й потягнув його - той погляд

У свою хатину.

Хай той погляд душу гріє,

Хай мене молодить,

Хай тепер дівча проз мене...

Туди й сюди ходить.

23.3.1990 р.

МОЯ КОХАНА

Моя кохана, всі вірші -

То ніжні вигуки з душі,

Що шлю тобі я через небо,

Щоб доторкнутися до тебе.

Бо що,скажи, та жінка варта,

Якщо занадто запальна,

Якщо її пильнує варта,

Аби із дому не втікла?

14.12.2000 р.

КОЛИ ТЕБЕ ЧЕКАЮ

Коли пишу свої вірші,

То знай, що всі вони тобі.

Як бідне серце калатає,

Коли тобі їх відсилає.

Невже жінки всі того варті,

Щоб ми завжди були на старті?

14.12.2000 р.

ТИ НЕОПИСАНО - ПРЕКРАСНА

Ти неописано-прекрасна,

В твоїх очах така краса,

Що, навіть, промінь сонця гасне,

Як з них виблискує роса.

Певно, Творцю твоєму, люба,

/ Нехай йому завжди щастить!/,

Перше, ніж витворить це чудо,-

Прийшлось по світу походить.

І вибрав самий неповторний

Він аромат, і смак, й нектар,

Щоб всі, немов вином заморським,

Впивались ніжністю тих чар.

15.2.1992 р.

Я ВІРЮ!

Я вірю, ти прийдеш до мене

Коли каштани зацвітуть,

І над полями, і гаями

Джмелі веселі загудуть.

Я вірю, ти прийдеш до мене

Як зніме свій кожух Дніпро,

І, може буть тоді з тобою

Ми знов зустрінемось в метро.

О, як чекаю теї миті,

О, як чекаю того дня,

Коли, нарешті, ти приїдеш

І скажеш:

-Любий, Я - твоя.

15.2.1992 р.

ПРОЩАЙ

Я цілу ніч не спав і думав

Про очі світлоголубі,

А почуття мої кричали:

-Вернись! - я все прощу тобі.

Вже треті півні проспівали,

Прогув бекасик вдалині,

О, як мені тебе хотілось,

Але душа сказала:

-Ні!

Шуміли верби над ставочком,

Пишавсь в ранковім світлі гай,

Як я хотів сказать:

-Кохаю!

Але сказав я їй:

-Прощай!.

18.10.1978 р

БЕЗТАЛАННА

Як погляну на Вкраїну,

На Дніпро і на гаї,

То мені уже здається -

Що гаї ті не мої.

То ж чому ми все ломаєм,

Ніби в цьому сім чудес?

Хоч партійні всі бандити

Називають це - прогрес.

О, моя ти Україно,

Безталанний мій народ!

Скільки ж на твоїх руїнах

Наживатиметься зброд?

3.9.2008 р.

СТОЮ І СЛУХАЮ

Ти пронеслась передімною,

Немов комета і летиш,

А я біжу все за тобою

І слухаю, як ти мовчиш.

8.2.1992 р

ІДУ ВА БАНК!

Приходить час в житті людини

Що неможливо описать,

Що не боїшся вже нікого,

І вже нічим не залякать.

Ідеш ва банк, як кажуть люди:

Або герой, або пропав!

Або медалі на всі груди,

Або як кажуть в нас - пропав.

16.6.2005 р.

БАЛЬЗАМ КОХАННЯ

Ти на любов дивись, як спорт

І бігай скільки хватить духу,

Адже любов - це, як бальзам,

Який приводить всіх до руху.

А як відчув, любов - полинь,

І разом з нею в хаті пусто -

То краще той бальзам покинь,

І вилий, як кофейну гущу.

Ти на любов дивись, як спорт

Й радій, що ще веселка грає,

І приземляйся ти в той порт -

Який вас з радістю приймає.

30.5.2005 р.

КОЛИ МЕНЕ ПОЦІЛУВАЛА

Так стало сумно й сиротливо,

О, Боже мій, верни той сон! -

Коли були такі щасливі,

І кожен був, як Соломон.

Верни той вечір над рікою,

Коли нас Місяць чарував;

Як ти мене поцілувала,

А я, як вкопаний стояв.

О, Боже мій, о мій єдиний,

Ти дав мені і сум, і хміль...

Навіщо взяв від мене радість,

Ну а мені залишив біль?

2.2.1992 р.

В ПОЛІ З МІСЯЦЕМ

В двох із Місяцем гуляю

По нічному полю

І дивлюсь як вітерець

Обніма тополю.

Як над полем миготять

Зіроньки кирпаті

І виманюють красунь,

Що сидять у хаті.

Під тим куполом краси

Чарівного царства

Хтось мене благословив

На любов і щастя.

І хожу під ним, хожу

Мов загіпнозований,

Бо у душу перейшла

Ніжність з неба зоряна.

І дивлюсь на ту красу,

Що із ніжності,

Що приходить до нас всіх

Десь із вічності.

24.2.1997 р.

ПОСМІХНИСЬ, ДОЛЕ!

Як би я хотів з тобою

Покачатись під горою,

Де красунечки тополі

З кленом твіст танцюють в полі;

Де гудуть джмелі і бджоли,

Ніби учні біля школи,

Й закричать на все-все поле:

-Посміхнись до мене, доле!

10.4.1990 р.

ЛІТО ПРОМАЙНУЛО

Так швидко літо промайнуло

І ось вже вересень ожив,

І прохолодою своєю

Усім нам душу освіжив.

В жупані жовтому під лісом

Стоїть берізка за селом,

А хлопці з модними дівками

Стоять під дубом з гамаком.

Осінь пливе на павутині,

А горобці, немов сичі

Понадувались на калині

Й сидять, як важні паничі.

Лиш Сонце в посмішці скривилось,

Видно й воно втомилось теж,

На сиве поле задивились,

Де коні смикали овес.

Життя вирує й вирувало,

А я неначе сирота.

Як птахи в вирій відлітають,

Здається - то мої літа.

1.9.2008 р.

А Я СТОЮ...

Ось і пройшла вже ніч,

І зникли з неба зорі,

Невже їх жайвір позбирав

І поховав раненько в полі -

Поки ще солодко люд спав?

Шумлять жита, а колоски, як зорі

По полю хвильками пливуть,

А поруч втомлені тополі

Ранкову тишу бережуть.

Все більше й більше ніч світліє

І ось уже надворі день,

А я стою й дивлюсь на тебе,

Ніби знайшов в гаю женшень.

А жайвір, як дзвіночок в школі

Нам з неба шле свої пісні,

О, як же хочеться до тебе,

О, як же хочеться мені.

8.1.1978 р.

НЕ РОЗСЛАБЛЯЙСЬ!

Якщо раптом відчуєш, що смерть

Навалилась тебе звалить,

То не смій ти тоді зволікать

І поспішність не смій робить.

А борись до кінця за життя,

За шматочок в вікні тепла,

І нікому не вір, і не смій,

Хто говорить, що смерть прийшла!

Піднімайсь і в атаку іди,

Не лякайсь, не реви, і не хнич,

Смерть як сильних стрічає також -

Відступає й мовчить.

10.8.1984 р.-25.8.1984 р.

ПАСТЕРНАК

У горах паслися отари,

Шумів веселий пастернак,

До губ її, як до нектару

Припався збуджений юнак.

І пив, і пив нектар кохання,

А десь над ними в небесах

Уже гасав веселий ранок -

Й вона забулася про страх.

25.12.1984 р.

ПРО ВІЧНІСТЬ

Ніби ховаючись від вітру

Поприсідали хаточки,

І в тому затінку, в міжгір'ї -

Стоять, як білі квіточки.

А в хаточках тих люди добрі

Початок вічності дають,

Бо вічність там бере початок -

Де люди сім'ями живуть.

5.6.1984 р.

ЦВІТ КОХАННЯ

Любов моя, я жду кохання,

Як жде весна нових знайомств.

Розвій ти всі мої вагання,

Щоб я до тебе й ще прийшов.

Примчись весела і щаслива,

Як до берізки вітерець,

І принеси мені кохання

На кінчиках своїх кілець.

Прийди ти полем волошковим,

Через віки, через поля

І стань моїм чарівним словом

З щасливим змістом:

-Я - твоя!

17.5.1997 р.

ЗАГАДКА СВІТУ

Світ грішним був і вічно буде,

Бо цього хоче Бог і люди,

Бо гріх для того він і гріх -

Щоб ми в житті любили всіх.

Бо гріх - це ніби шоколадка,-

Якось мені сказала Натка,-

Отож, кінчай ти всі діла,

Якщо до тебе я прийшла.

Я шоколадку принесла.

31.7.2008 р.

ПЕРШИЙ ПОЦІЛУНОК

Нишпорять пальці по ніжному тілу,

Жадібно хлопець їй пестить лице,

Зовсім від щастя дівча очманіло,

Від поцілунків аж в серці пече.

Дівчину ту ще ніхто не голубив,

Вперше до неї торкнулись вуста

Ті, що дівчині так вперто шептали,

Кращої в світі від неї нема.

Ось перед ним ти, як мати родила,

Сміливо готовишся жінкою стать...

Тільки одне ти в ту мить упустила,

Що ти йому треба, щоб ніч переспать.

А, насолодившись тею... красою,

Іншу шукати піде,

А ти своє 'щастя' не змиєш сльозою,

От жаль, що невинних колись підведеш.

За шию його обхопивши руками,

Ти тут же впадеш у постіль...

І, очі закривши, не в силах чекати -

Та раптом відчуєш невинності біль.

Пурхають губи по голому тілу,

Він по інерції ніжить лице,

Зовсім від щастя дівча очманіло

І тут же упало йому на плече...

8.8.1984 р.

НАШ ПОРЯТУНОК

Над Дніпром у гаю там, де чайки кигичуть,

Там, де сонце промінням іскриться,

Ти до мене прийди, ти до мене прийди,

Дай на тебе і ще подивиться.

Дай тебе обійнять своїм жаром очей,

Випить пристрасті жар поцілунком,

І в веселім садку, де росте сільдерей -

Стать також і твоїм порятунком.

23.4.1997 р.

ЛІТНЯ ЖІНКА

Ніби ти і літня жінка

Ну а очі - синь небес,

Що як гляну я на тебе,

Мов на сім земних чудес.

Що душа стає відразу,

Як натягнута струна,

І готова грати й грати -

Тільки б скрипочка була.

29.11.1997 р.

СИВИНА

Сивина, немов корона

Вкрила голову мою,

І стою я, як ворона,

Ждучи чергу вже свою.

Я дивлюсь й очам не вірю,

Що з нас робить сивина,

Руки, ноги вже, як гирі,

Як не вип'єте вина.

І такий на серці смуток,

Мов закінчується день,

А ще ж стільки, Боже любий,

Ненаписаних пісень.

Як же хочеться кохати,

Більше ще, як я кохав,

Та, напевно, мої любі,

Я своє вже відкохав.

17.9.1997 р.

З. С.

Повзе комаха до комахи,

А птах до птаха приліта,

І тільки я один невдаха

Десь розгубив свої літа.

Тепер хожу і їх шукаю,

Як по болоту бусел жаб,

І вже уваги не звертаю,

І не дивлюсь на інших баб.

В тобі шукаю насолоду,

Але хіба то вже вино?

Як ти уже, немов колода

І я ж такісеньке лайно.

Чому ж тоді тебе не бачив,

Коли співали солов'ї?

Хоча, якщо сказать відверто -

Ви всі тоді були мої.

Коли в твої вдивлявся очі,

Мов попадав у край чудес,

Тому завжди до тебе хочу,

Як коням хочеться в овес.

3.11.1980 р

ОБЕРІГ

Мені сказала: не прийдеш

І тут же гуркіт серед ночі.

Проснувсь. Підхожу до дверей,

-Відкрий, це - я. І так щоночі.

Мені сказала: не прийдеш,

Не вірю я. Прийдеш, я знаю!

Бо певен, що ніхто як я -

Тебе не любить, й не кохає.

Адже ніхто тебе як я,

Я знаю, що не приголубить,

І як на вулиці мороз -

То не зігріє, не пригубить.

Ніхто таких не знайде слів,

Де буде море насолоди,

Які для тебе приберіг,

Як оберіг, як теплі води.

15.2.1983 р.

НЕ КАТУЙТЕ ЩАСТЯ

Скоро з дерев поопадають листя

І до весни замовкнуть солов'ї,

І дід-Мороз із неба посміхнеться

Снігом холодним до гаїв.

А ми підем, зігнувшись десь до ями,

Скорившись долі, вгамувавши кров,

Із серця витравляючи ті плями,

Які колись залишила любов.

І ,ойкнувши , підемо в світ за очі

Уже до будь-кого, хто нас уже гукне,

До того, хто чогось ще в світі хоче

І не забув про ніжне і земне.

І ти підеш, щоб сльози витирати,

Ходитимеш, щоб катувать себе,

Ходитимеш повільно помирати,

Або, нарешті, щоб зустріть мене.

А я старий, покручений думками,

Сполосаний роками неудач,

Буду лежать і мучитись ночами,

Тільки тоді вже, миленька, не плач.

І три дні перед смертю покохати

По-справжньому - не кожному везло.

То хоч тоді не смій ти вже втікати,

Бо не людям! - собі ти зробиш зло.

Гони від себе всяку непокору,

І все, що може щастю помішать.

Ти подивись, які високі гори,

Але й вони, коли громи - тремтять.

Надворі скоро верби розів'ються.

Підніме жайвір небо і тоді:

Можливо наші долі й перетнуться,

Та не догоним роки молоді.

7.1.1983 р.

РАЙСЬКА МИТЬ

Як тебе побачу, люба,

Жито хвилями шумить,

І на полі, де тополі

Хтось з вітрами гомонить.

День розлуки - страшні муки,

День кохання - райська мить,

Як тебе не бачу, люба,

Навіть поле, дім кричить.

І кудись зникає настрій,

І зникає радість теж,

То ж коли ти вже, нарешті,

В дім дружиною зайдеш?

Ти, як кішечка бентежна,

Ти, мов імпульс почуттів,

Як же я тебе безмежно

Скільки жив - завжди хотів.

Кожна зустріч із тобою

То - найкраще все, що знав,

То - найбільша нагорода

Із усіх, які я мав.

В твої очі шугонув би,

Ніби в море голубе,

Щоб забуть біду і горе,

І кохать одну тебе.

28.1.1983 р.

ПІД СИННЮ ГОЛУБОЮ

Як би я хотів з тобою

По пшениці побродить,

І під синню голубою

З вуст твоїх кохання пить.

А коли від 'перепою'

Стануть дзвони в серці бить,

Десь присісти під вербою

І тебе - любить, любить.

19.9.1989 р.

А ВЕРБИ ПЛАКАЛИ...

Я вас люблю, як шум беріз,

Як тихий шепіт вітру в полі,

Люблю вас всіх завжди до сліз,

Як люблять Сонечко тополі.

Любов бурлить в моїй душі

І плаче цілу ніч дощами,

А серце, ніби сто чортів

Кричить, немов гроза над нами.

А я дивився і мовчав,

А верби замість мене в полі

Всю ніч до ранку через став

Мою оплакували долю.

Не вірте, люди, в скромність фей,

Бо в них в душі - одна байдужість,

А як ідуть всю ніч дощі -

То не на жарт хтось занедужав.

15.2.1983 р.

БЕЗ КОМПЛЕКСІВ

Не писали про тебе поети

І хто знає, чи будуть писать,

Про людину, що держить Планету,

Мов біблійські слони - на плечах.

Не писали про тебе й не будуть,

Кому треба твоя біднота,

Твої руки в морщинках натруджені

І твої невеселі літа?

Їм же треба оті - що прокурені,

Що брикають всю ніч в кабаре -

Пофарбовані і контужені

Ті, що все що дають - в рот бере.

Їм же треба оті - що без комплексів,

Що живуть без турбот і мети,

Що за бакси по першому виклику

Хоч куди ладні з вами піти.

16.11.1988 р.

ХОЧЕТЬСЯ...

Осінь золотом лоскоче

Почуття мої,

Очі хочуть, серце хоче,

Хочеться й мені

Десь полинуть в гай, до лісу -

На луги зелені,

Назбирать сонцят-росинок

Дві великі жмені,

І 'жбурнуть' ті самоцвіти

В пазуху дівочу,

Може врешті і кохана

Теж чогось захоче.

28.8.1973 р.

НЕ ЧІПАЙ

Ти всю ніч шептала: не чіпай,

Хай ось Місяць вигляне у гай,

Ну а я те слухав і мовчав

І тебе всю нічку цілував.

А вогонь кохання розгорявсь,

Й пам'ятаю як ти затремтіла,

В час, як Місяць вискочив з-за хмар

І в гаю твоє побачив тіло.

І тоді прижалась до грудей -

І весь час про себе повторяла,

От би тільки не було людей

І нічого матінка не взнала...

Ти всю ніч шептала:

-Не чіпай,

Місяць заглядає з неба в гай,

Ну а я те слухав і мовчав,

Бо і сам я що творив - не знав.

3.6.1990 р.

ЩОБ ПЕРЕМАГАТИ

Моєю знаю ти не будеш

Як і ніколи не була,

То ж не пишайся грудоньками

Які мені ти принесла.

В тебе сім'я і спільні діти,

То ваша радість і біда,

Кому ж свої залишиш біди,

Як віддаси мені права?

Ну що із того, що кохаєш,

Ну що із того, що люблю,

Але яке ми маєм право,

Щасливу нівечить сім'ю?

Чи маєм право ми, кохана,

І чи подумала хоч ти? -

Щоб інших нам перемагати -

Треба себе перемогти.

8.1.1983 р.

ПОЛЮБИВ Я ДІВЧИНУ

Полюбив я дівчину з русою косою,

Полюбив за погляд, полюбив весною,

За дівочий голос, ніби, сміх веселий,

Що лунає часто по містах і селах.

Полюбив, як досі не любив нікого -

За очата сині, і за чорні брови.

Полюбив. І досі, що робить - не знаю,

Бо ті очі сині груди розпинають.

І коли я бачу ту дівчину знову,

Десь зника хоробрість, віднімає мову.

Полюбив я дівчину з русою косою,

А тепер не знаю, що робить з собою?

14.6.1961 р.

НАЙКРАЩА ГРА

Скажи мені що ти кохаєш,

І я все кину і прийду,

Щоб на тобі, як на гітарі

Зіграть свою найкращу гру.

В тобі, мов з вічності черпаю

Кохання ніжного бальзам,

І щастя більшого не знаю,

Як ти співаєш по ночам...

19.2.1983 р.

НАБУБНЯВІЛА ДУША

Набубнявіла душа, набубнявіла,

Як дівчина що пройшла ніжно глянула,

Вона глянула на мене, мило мліючи,

Вкрала погляд і побігла, теж шаріючись.

Може тим вона й здалася надто милою,

Що тим поглядом жбурнула, ніби сливою.

І тим променем кохання так ошпарила,

Що душа моя й сьогодні, мов поранена.

Ой, піду я в ліс під грушу що гілками гнеться,

Може й вам комусь у душу буря увірветься?

12.4.1967 р.

НЕЗНАЙОМКА

Сонце дівчині цілує ноги до колін,

Гладить променем їй руки, шле їй свій уклін,

Вітер теж накинувсь з поля на її лице

Й спідничиною тріпоче, аж мене пече.

Кожен день спостерігаю за дівчам через вікно,

Та наважитись не можу запросити у кіно,

Я не знав, не вмів, не відав, як до неї підійти?

Аж, нарешті, догадався я їй квіти принести.

А як я приніс їй казку в голубому убранні,

Отоді ота дівчина й посміхнулася мені.

З того часу я дарую їй троянди запашні,

А вона мені як вечір - ніжні посмішки свої.

26.7.1964 р.

ЛЮДИНІ

Ти даєш мені все:

І натхнення, і радість,

І нестриманий біль,

І як хміль - почуття;

І в тобі лиш одній

Чую Всесвіту шепіт,

Чую плескіт води,

Чую радість життя.

Ти для мене геть все:

Це і Місяць, і зорі,

І берізки стрункі,

І любов, і тепло;

І не можу збагнуть,

Щоб робив я у світі,

Щоб не дай Бог в житті

Вас - людей не було!

15.10.1968 р.

ЩОБ БУТЬ ЩАСЛИВИМ

Скільки б ти не жив в цім світі,

А життя то всього - мить.

Й не робіть ви зла нікому

То і вас не будуть бить.

Бо не встигнеш навіть йойкнуть,

Як твій човник припливе,

То ж спішіть, спішіть кохатись -

Поки тіло молоде.

Бо хто хоче буть щасливим,

Від людей не відвертайсь,

І тоді ти сам побачиш,

Що життя - то справжній кайф.

15.6.2008 р.

Я ТАКИХ БИ СУДИВ

Я таких би судив

Хто красу свого тіла,

Хто чарівну красу почуттів

Закував у кайдани,

Забувши про діло,

Мов від себе чомусь

Утікти він хотів.

Я таких би судив

Хто себе обкрадає,

Хто плює собі в душу,

Бо мислити лінь,

Хто любов золоту

На гординю міняє,

А з роками шукає

Загублену тінь.

Я таких би судив

Хто красу свого тіла

Схоронив в непокорі,

Зневажаючи світ,

Хто вам дав право,

Скажіть зачерствілі,

В двадцять два роки

Старіть?

31.5.1967 р.

ЦВІТУТЬ ВОЛОШКИ

Цвітуть волошки сині - сині

В твоїх очатах, як в житах,

А в серці біоструми дивні

Таке вчинили, просто - жах.

Що, якби ти тоді у душу

Змогла просунуть кулачок,

То, запевняю, що від нього

Лишився б попелу пушок.

26.6.1983 р.

А ЛИСТЯ ЛЕТЯТЬ

Я чую, як роки проходять

Й, мов, листя летять в океан,

Ось скоро й останній зірветься

Й прощай, 'дорогенький Іван'.

І того ніхто вам не скаже,

Куди їх вітри понесуть,

Тому ото, хлопці, й кохайтесь

Ще поки кохані живуть.

І ти не соромсь обнімати,

І ти не соромсь цілувать,

Як нас у дитинстві матуся,

А нас було в матері - п'ять.

І серце ще більше кохає,

Бо в ньому, немов динаміт,

Який вас постійно шукає,

Мов каже всім: в дім мій зайдіть.

19.10.1968 р.

НОТИ КОХАННЯ

Як не цінили ми тих днів,

Коли душа не знала втоми,

І замість того щоб кохать -

Ми як сурки сиділи дома.

Як не цінили ми тих днів -

Коли душа, як птах літала,

І замість - щоб на скрипці грать -

Вона палаци будувала.

Й сьогодні соромно мені,

Що в голові було, як в бодні,

Що стільки скрипочок було,

Та не зіграв я ні на жодній.

Та винні в тім не ти, ні я,

І винні в тому не бажання,

А те, що бідними були,

Й не знали справжніх нот кохання.

Сьогодні все у мене є,

От тільки жаль - нема здоров'я,

І я б за нього все віддав,

Те що нажив роками кров'ю.

20.8.2007 р.

ОРДА

Вірить не хочеться, що скоро

До мене теж прийде біда,

І як було колись на Київ -

Навалиться страшна орда.

Яка пооре борозенки

Попід очима на лиці,

І вже тоді ніхто ніколи

Вас не запросить на млинці.

19.8.2003 р.

ВАЗА ЩАСТЯ

Квіти рву із посмішок дівочих

Й в серце-вазу ставлю той букет;

І чим більше рву їх - більше хочу,

Бо вони чарівні, як сонет.

І нехай говорять - я безтактний,

Що мораль міняю на любов;

Із весною я завжди в контакті,

Цвіт тюльпанів - то моя там кров.

І чому себе дурити мушу,

Що життя безмежне, як блакить,

А якщо життю і завинив хто?-

То лиш той, хто лінувавсь любить.

Так що не сором мене, кохана,

Що люблю я інших і тебе,

Бо від неба синього я п'яний,

Хоч п'янить і небо голубе.

І нехай говорить хто що хоче!

Впевнений: любов - то благодать,

Бо вона завжди кохання хоче

І йому не зможе відказать.

То ж, якщо я чим і винуватий?-

Тільки тим, що всіх недолюбив,

Все ж, нехай не сердяться кирпаті,

Вазу щастя я ще не розбив.

1.4.1978 р.

У ВСІХ СВІЙ ЧАС

Одне цвіте, а інше - відцвітає,

Такий закон - у всіх свій час і мить,

І кожен мить свою чекає -

Щоб людству й Богу послужить.

3.4.1990 р.

ЯКЩО ТИ ЛЮБИВ

Тебе не ждуть і ти не жди,

Бо час, на жаль, не жде,

І квіти рви! Не зірвеш ти -

То інший хтось зірве.

І щоб в житті ти не робив,

Але якшо любив,

Як з честю й гідністю дружив -

Ти в світі вірно жив!

1.7.1978 р.

РОЗДУМИ ПРО ЛЮБОВ

Любов, як поле волошкове,

Куди не кинеш зором - синь,

То, мов роса вона медова,

А то, немов гіркий полинь;

А то вона така, як море,-

Яке вирує і шумить,

То тягне вас вона у гори,

Ніби про щось поговорить.

Яка вона? - Ніхто не знає.

Це, ніби гра у проферанс:

Коли сідаєш грать й не знаєш,

Чи є у вас на виграш шанс?

Любов, немов туман ранковий:

Він або є, або - нема,

То, мов вона весною манить,

А прийдеш - скрізь зима й зима.

Любов така і не дивуйся,

Але, щоб вічно вам везло -

То краще, хлопці, не женіться,

І вас тоді обійде зло.

26.2.1975 р.

СИНІЙ ПТАХ

Горить вогонь мого кохання

Полем тюльпановим в грудях,

А серце звечора до рання

Тужить, як в клітці синій птах.

О, як би я хотів, кохана,

Ввійти у твій гріховний світ,

Де стільки ніжності і зваби,

Що тускне, навіть з яблунь цвіт.

Щоб, як у небо Місяць вийде

В червонім шарфі на поля,

Мені сказала ти, нарешті,

Роби що хочеш... я - твоя!

3.3.1978 р.

КРАДЕНА ЛЮБОВ

Вечір зорі над полями сипле,

Місяць нас сріблом причарував,

Ти мені за дні ще ті подякуй,

Що тобі колись подарував.

Коли ти, щоб муж не знав - втікала

Місячними стежками у ніч,

І мене до ранку не пускала,

Що в обох аж віднімало річ.

Ти і зараз в місячній короні

І ще краща як була тоді,

Тільки жаль, що й нині на припоні,

В мене ж ні дітей, і ні сім'ї.

То ж, не смій і далі жартувати,

Доля - вона з тисячі іксів,

Веснами вас може чарувати,

Й тут же напустити сотні псів.

То ж, коли не можеш вже кохати,-

Не кидай у серце моє хміль,

І не смій з любов'ю жартувати,

Струни серця - то найбільший біль.

25.3.1978 р.

ЛЮБІТЬ ЛЮДЕЙ!

Якщо, друже, хочеш все життя буть юним -

Полюби людей ти а не їх відлуння,

Полюби ти квіти, полюби діброви,

Полюби дівчину тільки не за брови...

І тоді ніколи, де б ви не ступили,-

Вас не подолають а ні які сили.

Не страшні вам будуть ні мороз, ні спека,

І любить вас буде - і своя й далека,

Бо завжди вам будуть посміхатись очі

Ті, що вас кохають і завжди вас хочуть,

Посміхатись будуть вам гаї й діброви,-

Варто подивитись на дівочі брови.

26.3.1975 р.

РИМИ І РИТМИ

Губоньки у дівчини

Маками горять,

Боже, як же хочеться

Маки ті зірвать!

У очах дівочих

Бісики гуляють

І вони - ті бісики

Хлопців в жар кидають.

І не втримать батьку

Й матері не втримать

Ті могутні ритми,

Ті щасливі рими.

Рими, що приводять

У такий неспокій,

Що за мить віддав би

Все ти синьоокій.

8.7.1990 р

СВІЖИЙ ВІТЕР

Жаль мені тебе, дівчино,

І твоїх дівочих літ,

Що наліво і направо

Роздавала їх, як цвіт.

А прийде колись хвилина,

\А вона колись прийде!\,

Як зустрінеться мужчина -

Що тебе роками жде.

Що тоді йому ти скажеш,

Де шукатимеш той цвіт,

Той, яким направо, ліво

Розкидалась стільки літ?

Може в тім своя є правда,

Може в тому свій є сенс,

Та життя не лише в гульках,

В ресторанах й там де секс.

Може надто постарів я? -

Та мораль твоя одна:

Як побільше кавалерів,

І заморського вина.

Може я чогось не тямлю,

Чи пагано в школі вчивсь?-

Та осуджувать не стану,

Бо і сам на вас дививсь...

Бо всі люблять нові квіти,

І їх хочуть покорить,

А тому про свіжий вітер

І про гріх не нам судить.

Бо ми всі, мов навіженні,

Як кохання забурлить...

Що готові в ту хвилину

Всім - хто стрінеться служить.

А навіщо? Чи хто думав,

Скільки в 'свіжості' тій бід,

І чи варт втрачати розум,

І мінять його на СНІД?

А тому про це сьогодні

Треба й треба говорить,

Чому люд той вимирає

Що береться всіх любить?

23.7.2007 р.

ОСІНЬ В ЛІСІ

Мамо, осінь в лісі ходить,

Шелестить стернею,

Ось примчалась до тополі

І сміється з нею.

Я іду по зорепаду

Там, де огоньочки,

І дивлюсь як із берізок

Падають листочки.

А під лісом, під горою

Шепчуться дубочки:

-Ген погляньте, дві берізки

Голі без сорочки.

Там де трави, там де роси,

Де горять гірлянди -

Ходить осінь по садочку

Й роздає брильянти.

218.8.1973 р.

ПІОНИ

Розцвіли в садку піони,

Мов дівочі грудоньки,

І всі хлопці на ті грони

Подивитися прийшли.

Я також роззявив рота,

-От так велич, так краса!

А ще кажуть, що на світі

Не існують чудеса.

8.6.2005 р.

ЛЮБОВ І КВІТИ

Квіти, літо і любов -

Що ще є миліше,

Як кипить у жилах кров

Та що пише вірші?

Якщо з вами поруч та

Що принесла літо...

Ну хіба ж це не краса,

Як тут не радіти?

28.11.2004 р.

ПРО ТЕБЕ

Від каблучків аж до очей,

На що не гляну - все пече:

Ті грудоньки, ті губоньки,

Неначе в лузі квітоньки.

Чим більше я на їх дивлюсь -

Тим більше я за них молюсь,

І Бога вічно прославляю,

Що він мені їх посилає,

Бо в світі більшої краси -

Вже не шукай, і не проси.

15.9.2004 р.

ПИЙ НЕКТАР!

Пий нектар поки квіти цвітуть,

Поки батько із матір'ю живі,

Поки мила твоя чарівна

І ровесниці надто вродливі.

Пий нектар поки поле шумить

І вигукують квітами гори,

Коли хочеться пить ще і пить

І пірнати в те звабливе море.

Пий нектар. Не лінись, не жалій!

Той хто п'є - тому й Бог підливає,

Бо в отих, хто цей любить процес -

Щастя з дому кудись не втікає.

Пий нектар! Не лінись, не жалій,

Людське щастя - то мить випадкова,

Бо у вогнищі тому бажань

І знаходиться наша підкова?

11.7.2001 р.

КОЛИ ЦВІТЕ ЧЕРЕМУХА

Коли цвіте черемуха в гаю,

Я чую голос милої: люблю!

І ти мене у тому не вини,

Що в нас в гаю шепочуть ясени.

Мене ще так ніхто не цілував,

І слів чарівних стільки не казав,

І ти мене у тому не вини,

Що я не можу жити без весни.

Розцілую з ніг до голови,

Тільки ти прийди, прийди, прийди,

І мене ти в тому не вини,

Що не можу жити без весни.

Поцілуй мене ти, поцілуй,

І мене ти в тому не винуй,

Що цвіте черемуха в гаю

І що я люблю тебе, люблю!!!

6.8.2004 р.

ЗАВОДНІ ПІВНІ

Коли весна гуляє в полі

І чути щебіт із дібров,

О, як же хочеться з тобою

Мені зустрітись знов і знов.

Поговорити про минуле,

Згадать про ті далекі дні,

Коли були ми молодими

І заводними, як півні.

Побалагурити про будь-що,

Як це у ті далекі дні,

Коли були ми всі зірками

І ще не в міру запальні.

Поговорити й пошептати,

Скупнутись в полум'і очей,

Поки гукне додому мати,

Щоб йшли дивитися хокей.

2.12.1997 р.

ПРИЙДИ!

Душа моя від щастя п'яна

Як ти по вулиці ідеш.

Можливо в цих рядках, кохана,

Себе, як в люстерці знайдеш?

І десь у серці пожалієш,

Що ти не стала - а пройшла,

І квітами краси своєї

Мене поніжить не змогла.

Я знаю,- серцю не накажеш,

І знаю, - все тобі прощу.

То хоч коли ідеш повз мене -

То посміхнись мені, прошу.

Я так тебе давно чекаю,

Що навіть важко уявить,

Душа моя, як роси в полі

Вогнями всіх світил горить.

Хочеться десь піти у поле

І на все небо закричать:

-Прийди до мене хоч на нічку,

Прийди про щастя пошептать.

Прийди, прилинь, примчись, як вітер,

Так як весною в ліс - дрозди,

І принеси в мій дім кохання...

Прийди, згвалтуй, але прийди!

Я знаю, світ жорстокий надто

І не людям про це судить,

На все у світі Божа воля,

А нам приписано - просить.

То ж може ти хоч на Великдень,

І я в це вірю - ти прийдеш,

І повну пазуху гостинців

Мені на свято принесеш...

14.7.2007 р.

ЖИВИ І ПОСМІХАЙСЯ

Не плач за тим кого не вернеш,

Не мрій про те - чого нема,

А бережи свої ти нерви,

Бо де здоров'я - там весна.

І радуйсь тим, що ти людина,

І тим, що поки ще живий,

І що не вмерла Україна,

Бо є народ, хоч і німий.

23.6.2004 р.

ТОБІ, МОЯ НЕНЬКА!

Щоб всі Україну любили як я -

Напевно б теплішою стала земля,

Напевно б у світі проблем не було,

Бо люди б забули про горе і зло.

Бо варто лише на людей подивитись -

Як хочеться жити, любити, творити,

Бо всі вони хочуть любить і кохать,

Бо очі у всіх нас бажанням горять.

13.12.1968 р.

СОНЯЧНИЙ ПРОМІНЬ

Надімною мороз і мороз,

Надімною мете завірюха,

Й раптом погляд твій, ніби прогноз -

Насторожив, як зайчику вуха.

Бо та посмішка - меду потік,

Бо той погляд - то сонячний промінь

Від якого я думав що втік,

А він знову розлився у повінь.

Твоя посмішка - сонця потік,

Що розлився у море нейтронів,

Що направила ти у мій бік

Як щедевр, який вартий мільйонів.

Ой, ви коні мої, ой ви коники, -

Нерозумні мої скакуни,

І навіщо мене занейтронили,

Що не можу діждаться весни.

17.4.1997 р.

КУДИ ТИ ЙДЕШ?

-Куди ти йдеш?

-Йду на Десну.

-Навіщо йдеш?

-Стрічать весну.

-Але ж надворі ніч яка...

-Її я взнаю здалека.

-І як же взнаєш ти її?

-По дзюрунчанню ручаїв.

-А як не буде ручаїв?

-По голосу пісень птахів.

-А раптом птахи всі просплять?-

Став Гриць Іванка доставать.

-Весну ніхто ще не проспав,-

Іванко Грицеві сказав.-

Бо Бог всім дав таке реле -

Як йде весна то щось...росте.

А якщо в вас те щось...росте -

То, значить, що весна вже йде.

31.3.1978 р.

РУСИНКА І КОСИНКА

Синьоокая русинка

Посміхнулася мені

І на кінчиках косинки

Загорілися вогні.

І від полум'я отого -

Загорілося лице,

І мене воно усього

Обпалило вітерцем.

І приємно, і тривожно

Стало в мене на душі,

Бо як глянула на мене -

Зразу став писать вірші.

І приємно, і тривожно

Як ніколи стало вмить,

Бо від полум'я косинки

Вже й душа моя горить.

20.5.1981 р.

РОЗУМ КРИЧИТЬ

Серце кричить: вернись, вернись,

А розум грізно, шльопай далі,

Кохать ніколи не лінись,

Й до нього жми на всі педалі!

А листя падає, кричить,

А листя падає, горить,

А на дорогах ріки стали

І гори, мов, повиростали.

А ти ті гори обійди,

Перепливи усі ті ріки,

Які накинулись на нас,

Немов, на курочку шуліки.

Зоря моя, мій дивний світ!

Любов моя близька й далека,

Ти посміхнись мені в отвіт,

Махни, як крилами лелека.

Бо ти ось поруч, ніби, стяг,

Здавалось би - подать рукою,

Та замінований той шлях,

Як поле мінне під Москвою.

І через нього не пройдеш,

Наблизишся? - то будеш вбитим,

Та чи не краще в світі смерть,

Якщо з коханою не жити?

Й під страхом все життя ходити??

11.11.1982 р.

КОЛИ ШТОРМИТЬ

Пожар у лісі стрічним тушать,

Ти ж розпалила навпаки,

І ось горять вже наші душі

Так, як у морі маяки.

Проте, хай знають мореходці,

Що там де стрілись молоді -

Не заважайте тому шторму,

Візьміть курс в сторону тоді.

22.3.1978 р.

НІЧНИЙ СПАЛАХ

Я пам'ятаю як з тобою

Я слухав Асію Ахат,

І ти сказала: хочу сексу,

І розстібнула свій халат.

І небо тут же спалахнуло

Вогнями тисячі світил,

Й мені здалось, що в ту хвилину

Хтось в душу вклав мою тротил.

І я не міг відвести очі

Й мов зачарований стояв,

А Місяць жінку замість мене

Всю ніч до ранку цілував.

Ну чи не дурень я, пробачте?-

Я все життя чекав цю мить...

А як ця мить прийшла до мене -

То розгубивсь я, що робить.

3.8.2007 р.

НЕЗАБУТНІЙ

Воровській С.

Я не гонюсь за щастям бо я знаю,

Його в житті уже не зупинить

Тому, хто мав і випустив без жалю,

Бо ще не знав, що з ним робить.

Життя одне і двох щасть не буває,

Тому й сижу пригнічений, сумний,

І все життя себе я зневажаю,

Що не рішучий був такий...

Життя одне і двох щасть не буває,

Чому мені так хочеться кричать,

А в димарі нечистий завиває

І де не ступиш - лиш пеньки стирчать.

Чому стирчать? Про що вони ще мріють?

Невже надіються, що вернуться права?

Хіба що дроворуб з сокирою тяжкою -

Прийде і порубає на дрова.

25.11.1961 р.

ТАМ, ДЕ ТИ ХОДИЛА

Там, де ти ходила,

Там, де ти бродила -

Там пшениця рясним

Колосом вродила.

Там садки вишневі

І стрункі тополі,

Мов сільські дівчата

Вальс кружляють в полі.

Все росте й сміється

Й розправляє крила -

Де твоя дівоча

Ніженька ступила.

Глянь, яке чарівне

В надвечір'ї небо,

Та нема нічого

Кращого від тебе.

17.5.1961 р.

МОЄ ЗОЛОТО

Світлані

Скільки літ по світу шастав,

Де я тільки не гасав,

Так шукав своє я щастя,

Так я золото шукав.

З краю в край пройшов весь Крим я,

Всю Якутію пройшов,

А, от золото, пробачте,

Я - у Києві знайшов.

18.8.2006 р.

ВЕРТУХА

/Пам'ятка для батьків/

Знаю, що сьогодні в тебе

Тільки - хі, та ха-ха-ха,

І щоб десь знайти при шляпі

Молодого чувака.

І, крім вмазать і побуцать -

Більш нічого в голові,

Як в вертухи, що все літо

Прострибала по траві.

І сірйозності у тебе

Стільки, як у віслюка,

Який дивиться на небо

І кричить: і-ааа, і-ааа.

А що батько десь сумує,

В мами руки, мов в іржі,

Доньку все те не хвилює,

Ніби їй вони чужі.

Тільки все проходить швидко -

Перші радощі, любов,

Й появляється дитинка

Від любові до... дібров.

Й донька знов до татка й мамки

Тягне руки: поможіть,

І що в мене є дитинка,

Ви ж нікому не кажіть.

Далі буде й ще страшніше,

Чоловіче, пам'ятай,

А тому своїй дружині

Й доньці теж не потакай.

Бо як сам ти їх не спиниш,

То на їх ти не надійсь,

Бо себе ще жодна жінка

Не спинила від тих дій.

1.10.2007 р.

КРИК ДУШІ

Любов завжди - то крик душі,

Бо, де любов - там і вірші.

14.5.2004 р.

ПЕС

Ходить пес на скрипці грає,

Діткам в очі заглядає,

Згадує як був щеням,

Як він спав в хліві з телям.

Як ганяв зайців по полю

І ломав в грядках квасолю,

Як з малою дітворою

Грався днями під горою,

Заглядав їм пильно в очі,

Щоб вгадать, що хлопці хочуть.

І не думав пес тоді -

Пройдуть роки молоді,

Що прийде колись зима

В нього ж валянків нема.

Й так йому журливо стало,

Що улігся біля ставу,

Й цілий день, немов в віконце

Через став дививсь на Сонце.

А як день пройшов і в став

Ясний Місяць з неба впав -

Пес тоді з трави піднявся

І до Місяця підкрався.

Й там у лузі серед трав

Хтось до песика сказав,

-Слухай, песик, щоб ти вмився,

І себе ще причесав,

Я б тебе, як в юні роки

Тут при всіх поцілував.

Бо коли ти об'явився -

Я як виплив з небуття,

Де ж ти стільки літ носився,

Ну, розказуй, як життя?

16.1.1983 р.

ГІРКИЙ МЕД

Жінок потрібно всіх любить.

Ця квітка - неповторна

Поки медами ще пахтить,

Поки вона моторна.

Як цвіт розвіється, мов дим -

То хто на неї гляне?

Мед стане, як полинь - гірким,

А квіточка - зів'яне.

30.6.2006 р.

НАЙКРАЩІ ВЧИТЕЛІ

Всі філософи великі

То - найкращі бджолярі,

Бо, якщо відверто, бджоли

То - найкращі вчителі.

Бо бджола научить вуйка

Як разом співіснувать,

То ж, хто любить з медом жуйку -

Мусить азбуку цю знать.

9.6.2006 р.

ОСІННІЙ КАРНАВАЛ

Сріблять верби в лузі віти

Під дощами на вітрах,

Зажурився Гідропарк наш

І в очах з'явився страх.

Що про нього всі забудуть

Аж до самої весни,

Поки знов його розбудять

Молодечі голоси.

Ну а поки вітер злиться

І голосить, як шакал,

То юнак дівча цілує

Під осінній карнавал.

9.10.1968р.

КОХАНІЙ ЖІНЦІ

У Вас очі сміються,

А душа аж сичить,

Це, напевно від того,

Що Вас вчили любить.

Тих, хто Вас поважає -

Треба теж поважать,

А не так, як дівчисько -

Де й не треба хвицать...

Видно, двох інститутів

Вам замало було,

Як не в змозі утямить,

Де добро а де зло.

А тому не збираюсь

Вас, міледі, судить,

Бо, щоб бути коханим -

І самій тре' любить.

А тому не збираюсь

Вас, графиня, повчать,

Бо, щоб Вас поважали -

Тре' й людей поважать.

І собою б не радив

Вам нестись, як горшком,

А тим-більше, як горщик

Той з простреленим дном.

Ви не любите, люба,

Ні себе, ні людей,

Хоч я думав - Ви справжня,

Родом із архідей.

А горілка для жінки -

Як корові сідло,

То ж не дивно, що й досі

Не схопив Вас ніхто.

Бо заміжній потрібно

Прасувать і варить.

Ну а ти, що ти вмієш,

Крім, як буцать і пить?

Та і те, що навариш,

Не в образу сказать:

Ви мені, вибачайте,

І коти не їдять.

2.10.2006 р.

ЛОКШИНА

Можливо хтось й моїй дружині

Так само як і я чужій

Локшину вішає на вуші,

Клянучись в вірності своїй.

Проте, його я не виную,

І в цьому істини земні,

Бо як і я, він певно знає -

Жінки не можуть без брехні.

Й чим більш локшини їй начепиш -

Тим більше жінка та цвіте,

І всіх, хто стане на дорозі -

Немов кузявок розмете.

Й сьогодні важко уявити,

/За що вже, вибачте, мені!/

Щоб ми в житті, скажіть, робили,

Щоб чорт не вигадав брехні?!

Бо жінка - це така істота

/ Хоч цього й знать не треба всім! /

Чим більш локшину їм чіпляють -

Тим більш подобаємось їм...

17.6.2005 р.

РОЗУМ І СЕКС

Красунь стрічав, як в полі квітів -

Куди б я тільки не пішов,

А от розумних, вибачайте,

Як не старався - не знайшов.

Чи то такий я нещасливий,

Чи може й сам я не того?-

Ніби вони й не юродиві,

А говорить нема про що.

А може розум їй не треба,

Навіщо він як є краса?

Як є у жінки синє небо

Й все те - чого у нас нема...

18.8.2007 р.

НЕ ЖЕНІТЬСЯ, ХЛОПЦІ!

Ген по небі покотився

Місяць з-за вербички

І короною дівчині

Впав на біле личко.

А дівчина, як калина,

Як барвінок гнеться,

Посміхнулась Місяченьку,

В руки не дається.

Посміхнулась та дівчина -

Посміхнулись гори,

Затьохкали соловейки,

Ожили діброви.

Смійтесь, смійтесь в небі зорі,

Смійтесь, веселіться,

А ви, хлопці, любіть дівчат,

Але не женіться.

Світ такий чарівний, милий,

Як веселі зими.

А, женившись, запевняю,

Що не ті вже рими.

Не ті рими, не ті ритми

І не та корона,

Тільки каркає дружина,

Як в садку ворона.

20.9.1973 р.

КОЛИ ГОВОРЯТЬ ОЧІ

Був час як нас дівки любили,

І ми також любили їх,

Але про це не говорили,

Бо всі соромилися всіх.

Про це усе казали очі

Краще від всіх найкращих слів,

І кожен ждав своєї ночі,

Як незаміжні ждуть сватів.

7.7.2003 р.

ДИВНА ФІЛОСОФІЯ

Мені сусідонька сказада

Що я як янгел, як святий,

А ти про мене що говориш -

Що ніби я сякий-такий?

Можливо й ти комусь так само

Тихенько шепчеш,'я - люблю'

Акордом завченої гами,

Від всіх ховаючись в гаю.

Та тільки боляче від того,

Що любить інша а не ти,

А ти в той час біжиш від мене,

Так як від ладану чорти.

Їм всім твоє потрібне тіло,

Але ніскілечки не ти,

Бо як награються тобою -

Палахкотітимуть мости.

Хто знає, де той правди солод?

Чужий як гляне - божий дар,

Що кожну з вас, немов у спеку -

Кидає то у піт, то в жар.

Можливо, так і ти чужому

Посмішку кинеш, як піон,

Що він і справді ще й повірить,

Ніби знайшов він міліон.

10.10.1980 р.

ЯК ЯВІР ЗАШУМИТЬ

Як я завжди хотів любить,

В коханій посмішці купатись,

І в час, як явір зашумить -

Тобі без залишку віддатись.

Стрибнуть в твої обійми рук,

До тебе, люба, пригорнутись,

Щоб пить нектар, як з квітки жук

І в царстві божому проснутись.

26.1.2003 р.

СВІТЛА ГОЛОВА

Я знаю, пане, що ніколи

Не працював ти так як я,

Що не проходив теї школи,

Не відав, що таке земля;

Скільки потрібно в неї вкласти -

Щоб нива щедрою зросла,

Бо ти дивився, де б що вкрасти,

Бо в тебе - світла голова.

Не знав як тяжко щось робити

І відчувать що задарма,

А ти як туз козирний ходиш,

Бо в тебе - світла голова.

То вже, якщо такий ти світлий,

То просвіти і інших теж,

Щоб інші теж могли світитись

Так як і ти без всяких меж.

Але о ні! Ти зовсім інший,

І всі твої пусті слова,

Бо вся душа у тебе чорна,

Бо в тебе - світла голова.

І ти людей, хоч би і тріснув -

В житті ніколи не любив,

Зате, як й інші проходимці

При всіх шикарно їх хвалив.

Реклама, звісно, всім нам треба,

Щоб буть таким як ніби всі,

І що ти теж колись літ двісті -

Вийшов із бідної сім'ї.

29.11.1966 р.

ХТО РАНО ВСТАНЕ

Хотів би в лузі на світанні

Себе залишити в коханні,

Щоб кожний, хто погляне в небо

Згадав про мене і про тебе.

Щоб в квітах ніжності купався

Й ніколи не розчарувався,

Як травень квітами дібров,

Де в кожнім дереві - любов.

14.5.2004 р.

ГРУДОНЬКИ

Шепотіли квіти в лузі,

Розмовляли з вітерцем,

Я стояла під вербою

З кучерявим молодцем.

Пригортав мене до себе

Й дуже сильно цілував,

А над нами в синім небі

Місяць з зорями гуляв.

Солов'ї всю ніч співали,

Стали хмарки танцювать,

Довго думала-стояла,

Чи давать, чи не давать?

Мабуть так робила мати,

Та й бабусенька мабуть...

А тому і я рішила

Дать скраєчечку... чуть-чуть.

А як став він обнімати

І ще більше цілувать,

То забула і про матір,

Хай вони мене простять!

Загорілись роси в лузі,

Ось і ніч зустрілась з днем,

І не стрималась я, друзі,

Бо горіло все вогнем!..

Скільки людям дано жити,

Де ті радощі в житті?

І рішила допустити

Аж до самої... душі.

Все над нами закружилось -

Небо, сонце, квітоньки,

Коли він мене в тім лузі

Обійняв за грудоньки.

9.7.1981 р.

ПАМ'ЯТЬ

Ти, брате, жінці довіряй,

Але очей не відривай,

Бо та як відійде від хати -

Стає щось з пам'яттю у Нати.

А потім вже хоч вбийте Нату,

А жінку тягне в іншу хату.

22.5.2004 р.

ШАМІЛЬ

Чи думав ти хоч раз, Шаміль,

Коли виходив з тебе хміль,

Скільки тебе людей кляло,

Що крав у бідних барахло?

А в тебе ж ще маленькі діти,

Раптом на їх ті підуть біди?

Чи думав ти, який ти біль

У душі їх несеш, Шаміль?

Бо всі оті людські прокльони

/Будь певен! - то не забобони/,

Вони безслідно не проходять,

Вони своє завжди знаходять:

То твоя карма, то твій гріх,

Що перейде на них усіх.

Й чекати довго не заставить -

Виложиш більше під заставу.

Бо Бог такого не прощає,

І це вже навіть й дурень знає.

Невже це твій уклад життя,

Нічого тут не втямлю я?

Ну хорошо, ти вкрав, продав,

Потім на пийло поміняв...

Потім обкакавсь, обригався...

Невже для цього ти старався?

А далі що? Ще вкрав, попався,

І з рідним домом розпрощався.

І пам'ятай, що так і буде,

Колись тебе візьмуть за груди

І витрусять негідну душу,

Й по полю, як лайно розтрусять.

16.7.2004 р.

ЯКБИ ЗНАЛА...

Я б все тобі віддав, дівчино,

До останнього гроша,

Та, нажаль, в моїй кишені

Як у того латиша.

Тут дівчина посміхнулась,

Прицінилась, підійшла,

Губки бантиком скрутила,

Ще й за плечі узяла.

Пильно в очі подивилась,

-Знала б я, що ти козак,

Та ще й зможеш повторити,

То дала б тобі і так.

10.2.1992 р.

Я ТІЛЬКИ ТВІЙ

Так як прийшла, так і пішла -

Ні шість, ні п'ять,

І як свічки горіли в хаті,

Так і горять.

Якийсь нечистий дух в тобі

Мабуть живе,

Якщо не можу ну ніяк

Я обійти тебе.

Ну що я можу як той гріх

В мені сидить,

І хочеться її й тебе -

Вас всіх любить.

16.10.1992 р.

ДУМАЮ ПРО ТЕБЕ

-Весь час я думаю про тебе,

Хочеш? - тобі я присягнусь,

А свідок в цьому - Місяць в небі,

Ось тобі Хрест - перехрещусь.

І хоч душа належить іншій,

Але сьогодні - тільки твій,

Бо так чомусь побути хочу

Я в ніжній посмішці твоїй.

6.2.1992 р.

ТАМ ДЕ ГОРИ

Як би я пішов в те поле

Де збирають виноград,

Де дівчата, ніби дрофи

Манять в поле погулять.

Де в садку співають птахи,

Цвіркунці всю ніч цвірчать,

Там де Танькі і Домахи

Від бажання аж пищать.

А навколо скільки зору -

Ніде сісти, ніде стать...

І дівчата, як сороки

На все поле стрекотять.

Ой, дівчата, ви, дівчата,

Ви мої голубоньки!

І до чого ж солоденькі

В кожної в вас губоньки.

19.8.1973 р.

МАСКУВАЛЬНИЙ КОСТЮМ

Колись я думав що краса -

Вона із золота й срібла,

Але, коли я роздивився,

То зрозумів, що помилився.

Краса - то всього той костюм

Творить в якому легше глум.

В красі я бачу елемент -

Як відволікаючий момент,

Й поки захоплений ти нею -

Вас зроблять козликом, свинею.

Отож, як роси в полі грають -

Не ми а ті нас вибирають,

Й поки бажання в жінки грають,

Куди піде - то скрізь приймають.

Краса вона - скороминуща,

А розум фактор - невмирущий,

Він не розкисне, не згорить,

Його і бомбою не вбить.

5.4.2003 р.

ЗАБУЛИ ПРО МІСЯЦЬ

Тільки Місяць виглянув

Десь на мить із неба,

Як дівчина хлопцю,

-Не спіши, не треба...

Хай ось трохи Місяць

Фітіля прикрутить...

І тоді.. й схопила

Юнака за руки.

А коли хлопчина

Витяг те чим пісять,

То дівча й забуло -

Що надворі Місяць.

1.11.2001 р.

УРАГАН

Як би я хотів у полі

Стріть тебе, де три тополі,

Бо як ти проходиш, Тая,

То душа на скрипці грає.

Серце б'є у барабан,

Між ногами - ураган.

От так штука ті жінки,

Хто їм дав оті цяцьки?-

Що як глянеш під вербою,

То всю ніч стоїть трубою.

15.3.2004 р.

КВІТИ КОХАННЯ

То добре що жінки не знають

Чого вони в житті хотять?

Бо щоб вони що хочуть знали? -

Вони б собі ціни не склали.

22.5.2004 р.

ПРО НЕЙЛОНОВІ ПОЧУТТЯ

Боже мій, дійшло до чого,

Тільки подивись,

В Ірпіні первісні люди,

Кажуть, розвелись.

Ходять голі по перону,

Губи, як в крові,

А, погляньте, на їх буци,

Що на голові?

Б'юст жіночий ледь прикритий.

Це хіба не крик?

Видно речі туалету,

Замість кіс - парик.

Ніби в неї замість мозку

В голові хрущі,

Хоч бери її негайно

І веди в кущі...

Так тебе за душу схопить

Той нестерпний крик,

Що забудеш і про матір,

Й навіть, про шашлик.

Я упевнений, заможно

Молодь в нас живе.

Про це кажуть і нейлони,

Й плаття з креп жор-жет.

Тільки жаль, що ті нейлони

Вказують якраз,

Що в дівчаток з головою

Не усе гаразд.

Ні! - не хлопці винуваті,

Що мовчать гаї,

Що дівчатам не співають

З часом солов'ї.

Буть чарівною - прекрасно!

Це - не нам судить!

Жінка, щоб не тільки трахкать,

А щоб ще й любить!!!

11.6.1961 р.

ЛЮБЛЮ ОСІНЬ

Люблю осінню прохолоду,

Туманний ранок, сонця схід,

Люблю з відром ходить по воду

Як це робив мій батько, дід.

Люблю за свіжість, ясність думки,

За трудових людей потік,

За гімн, що будить всю державу,

Люблю ще дужче, ніж торік.

4.9.1957 р.

НЕ ЗАБУВАЙТЕ БАТЬКІВ

Ти веселишся і танцюєш,

І тратиш глузд на пустяки,

Й чомусь ніколи не згадаєш,

Що в тебе є ще десь батьки -

Які тебе завжди чекають,

Бо ти для них - то цілий світ,

Бо ти для них - найбільший витвір

Усіх віків й тисячоліть.

Вони не ждуть від тебе хліба,

/Не доведи на те Господь!/

Тільки б хоч раз у рік провідав,

Адже ти їх від плоті - плоть.

15.2.1968 р.

НУ ЯК ЦЕ ЖІНКУ НЕ ЛЮБИТИ?

В житті невмів я ненавидіть

Й не міг ніколи те збагнуть,

Ну як це жінку не любити,

Ну як пройти, щоб не торкнуть?..

Не знав такого слова 'жадність',

Ну, як це можна те... жаліть

З яким не знаєш, що робити,

Якщо воно завжди... стоїть?

27.9.1968 р.

КВІТКА

Зразу за містом при дорозі

Веселі верби гомонять,

Скільки жінок чарівних в світі

І знаю - всі вони хотять...

І всі вони, неначе квіти

Джмелів заманюють в свій сад,

А Джміль прокол тій квітці зробить

І далі мчиться наугад.

І тільки Джміль із зору зникне

Як тут до неї інші мчать

Й до цеї квітки прилипають,

Бо як не дивно - всі хотять.

Так і в людей воно буває,

Поки ще в жінки є що брать

То всі і свій їй пропонують,

Який не знають, де дівать.

28.5.1997 р.

ВІДДУШИНА

У кожного віддушина

Мусить бути, друзі,

Бо не буде віддушини -

Задихнешся й в лузі.

А відносно раю, пекла,

Певно, то - дурниці,

Бо про це вже розуміють,

Навіть і дівиці.

Як іде пербудова -

Вона всіх торкається,

Бо я певен, жодна дівка

Що дала - не кається.

Ну а ті, які жаліли,

Чи'гріха' боялися,

То оті якраз сьогодні

В дурнях і зосталися.

16.8.2003 р.

ЩОБ ЗБИТЬ ОСКОМУ

-Чого ідеш у ліс?- питаю.

-Весну у лісі зустрічаю.

-А звідки знаєш, що та в лісі?

-А звідки знаю?- взнав по стрісі.

Бо як сніги з стріхи зникають -

Із хат дівчата вибігають

і в час, як проліски цвітуть -

Вони тоді у ліс ідуть,

Й мене виманюють із дому,

Щоб йшов я з ними збить оскому...

24.3.2000 р.

ВІЧНІСТЬ

Я на Київ дивлюсь як будується,

Я на Київ дивлюсь і дивуюся,

Як весела весна білим цвітом

Перетворює зиму в літо.

І дрімають віки в небі синьому,

І дарують тепло, щастя Києву.

І невже в тому сяйві одвічному

Я також спалахну колись вічністю?

24.4.2004 р.

ПРО МУДРЕЦІВ

О, мудреці, розумні і могутні,

Вам кланяються всі: і діти, і старі,

В ваших думках непроходимі джунглі,

З яких не вибратись ні вам, а ні мені.

О, мудреці! Лукавите немало,

І довіряю вам я не завжди,

Так краще їжте ви собі на радість сало,

То буде менше горя і біди.

10.7.1981 р.

НЕ РОЗСЛАБЛЯЙСЬ!

Життя - це комплекс бід і щасть

Яке, як день і ніч - у русі,

То буде вас, мов, розслаблять,

А то тримати у напрузі.

Життя - це комплекс почуттів,

Де поруч з ніжним - світле й чорне,

Та більше всіх втрачає той,

Хто від кохання менше... стогне.

5.11.2001 р.

КОЛИ ПРИХОДИТЬ КОХАННЯ

Коли приходить час кохання -

Даремно мамині вмовляння,

Як розум й ноги заодно -

Перемагає там вино.

Й чим більше п'єте те вино -

Більше тверезить вас воно.

І той, хто цей бальзам вживає -

До того й сила прибуває.

Отож, коли клекоче кров,

То так і знайте - там любов.

Краще залиште ви їх двох,

Як розмовляє з ними Бог.

14.5.2004 р.

НЕВБЛАГАННІ ЛІТА

Думки пливуть одна по одній,

Мов хмарочки у синю даль.

Сьогодні ми уже не модні,

Але й минулого не жаль.

Не жаль що роки пролетіли,

А жаль - що ти немолода,

І що на личку в борозенках -

Сидять усі твої літа.

2.11.2001 р.

МІСЯЦЬ І ДІВЧАТА

Що, скажіть, на світі краще,

Як свято, обнови,

І коли до вас в садочок

Прилітають бджоли?

Що є краще, як у лісі

Чути спів зозулі

Й між берізками гуляють

Лосі і козулі?

Що є краще, як дівчата

Зразу... не здаються,

А як кішечки пухнасті,

Граючись, сміються?

Що, скажіть, є більш приємне

В час, як зорі світять,

Як ідуть дівчата з поля -

А веде їх Місяць?

21.5.2004 р.

НІЧЕНЬКА

Перед нами річенька

І калини цвіт.

Ой, якая ніченька

В наш вірвалась світ.

Світлобілим личеньком,

Небом голубим,

По - під ручки з Місяцем,

Ніби з молодим.

Перед нами річенька

І димить бузок.

Може підем, миленька,

В поле... хоч разок.

21.3.2003 р.

СТОЮ В ГАЮ

Стою в гаю. Вслухаюсь в простір,

Звідки дівочий сміх бринить,

І той же сміх гукаю в гості

Вином кохання пригостить.

Чим більше я люблю, кохана,

Тим більше хочеться кохать,

І цілувать кохані очі,

Що вічно росами горять.

Бо що ми варті без кохання,

І зміст який на світі жить,

І що ті варті полонини

Там, де нема кого любить?

12.6.2000 р.

МУДРІСТЬ ВІКІВ

Над нами, люба, небо й небо,

Як таїна твоїх перлин,

О, як би я пірнув... у тебе

Хоч би на декілька хвилин.

Пірнув, щоб стати капітаном

Твоїх незвіданих красот,

Аби відчуть в них буйство моря

І велич всіх земних широт.

О, якби я в твоєму полі

Посіяв радість почуттів,

Щоб проросли в нім інші долі

І стали мудрістю віків.

6.10.2000 р.

В ЗАСНІЖЕНІМ САДКУ

Моя любов, моя ти біль,

Мої світанки і зітхання!

В садку засніженім моїм

Грають рапсодії кохання.

Грають ще більше, як колись,

Як вперше ми в клубок злились.

16.10.2001 р.

НАЙКРАЩА НІЧ

Сьогодні ось за стільки літ,

Ніби, попав я в інший світ,

В якому, вибачте, всю ніч

В твоїх очах вивчав я світ.

Бо вродою своєю, мила,

Мов піонера покорила.

І думав:

-Боже мій святий!

Який я все-таки дурний,

Якщо я думав, що з тобою

Займатись гріх такою грою.

Адже ти, дійсно, божий дар,

Який сангам, який пожар!

І хоч старий я - звісна річ,

Та це була - найкраща ніч.

8.1.2005 р.

ТИМ, ХТО ЛЮБИТЬ БРОВИ

Щоб до її душі добратись,

Треба хто-зна як постаратись,

Бо у корову, чи в кобилу

Не закохається Данило.

А говорить подібні речі

Може лиш той, хто падав з печі.

Чхать я б хотів й на архідею,

Щоб не було кохання з нею.

Бо той хто ту полюбить душу

В якій від ніг по горло вуші,

Ще й морда, ніби, у корови

Може лиш той - хто любить брови.

8.1.2005 р.

ГРУДАСТЕ ЩАСТЯ

Таке мале й таке грудасте...

От вже дав Бог Марії щастя!

27.5.2005 р.

НЕ ЖДИ

Не жди,- минулого не вернеш,

Те що було колись - забудь,

Й прибережи примхливі нерви,

Що спать ночами не дають.

Краще згадай про ті ти ночі,

І ті чудові вечори,

Коли ще нас бентежив Місяць

І величаві явори.

Коли закоханим у місті

Вже, майже, ніде і пройти,

Зате у нас - куди не ступиш,

Й куди не глянеш - я і ти.

27.6.1957 р.

ЩОБ АЖ ХИТАВСЯ ВЕЧІР

Мої вже друзі відлюбили,

Жінки для них - що чорту рай.

Мені ж, пробачте, за нескромність,

Їх хоч вагонами давай!

Щоб міг, я б всіх їх перетрахкав,

Щоб міг - усіх перекохав,

Та тільки жаль, що наш Всевишній

Такого права нам не дав.

-Ну ж, -скаже хтось,- і апетит в вас! -

Що і за ніс не відірвать,

Але ж сам Бог створив це Чудо -

Щоб всі могли його кохать.

Можливо хтось назве жуїром,

Але, дозвольте, заперечить.

Жінок потрібно так любити,

Щоб аж всю ніч хитався вечір.

20.10.2001 р.

ЗАЛЮБУЮ, ЗАКАТУЮ...

У твої веселі очі

Впало небо голубе,

Залюбую, закатую

Поцілунками тебе.

Заведу в зелене поле,

Де шепочуться жита

Й буду так любить і ніжить,

Поки скажеш:

-Я - твоя!

Й під Чумацьким битим шляхом,

Де гуляють скакуни

Ми простелем наше ложе

З чебрецю і бузини.

І скажу:

-Моя кохана,

От де ніченька була!..

А якби ти відказала,

Щоб тоді сама знайшла?

У твої веселі очі

Впало небо голубе,

Зацілую, закатую

Поцілунками тебе.

13.1.1992 р.

КОЛИ ВРИВАЄТЬСЯ ЛЮБОВ

Коли ніжність у душу вривається,

Ніби, вітер із поля в гай,

Ти не знаєш, що в ній відбувається,

І що твориться в ній - не питай.

Не питай, чому очі, як вогники,

Що готовий тебе 'розтерзать',

І схопити за плечі, за грудоньки

І всю ніч смакоту ту лизать.

Бо таке в моїм серці щось твориться,

/Це словами не просто сказать/.

Боже мій! О, якби тільки знала,

Як же хочеться квіти ті рвать.

13.1.1992 р.

АБИ ДО НЕЇ ПРИТУЛИТИСЬ

Варт подивитись в очі їй,

В душі, як в полі - буревій.

Душа таким вогнем палає,

Мов з неї жар хтось викидає.

Звідки та сила почуттів,

Що жінку б ту, як кажуть,- "з'їв"?

Й за ту коротку з нею мить -

Ти ладен їй, як раб служить.

Ще й будеш кожен день молитись,

Щоб ще і ще раз притулитись.

6.9.2003 р.

КВІТУЧЕ ПОЛЕ

Любов - це як квітуче поле,

Куди не ступиш - все цвіте,

Де кожна квіточка вас коле,

Де кожна квіточка вас жде.

Де кожна квіточка то - крик,

Якщо і справді ви мужик.

Бо хто не хоче в юні роки

У світ чудес зробити кроки?

Спустіться з неба, добродії!

Любіть жінок! Нехай радіють.

6.9.2003 р.

ПОКИ МОЛОДИЙ

Коли йде старість - мовить мушу,

Спочатку віднімають секс а потім душу.

В тебе ж, мій брат, резерв ще є...

Ото й люби - поки дає,

І не шукай чого не треба,

І дякуй Господу за небо.

Бо що чарівніше на світі

Ніж поле, жінка, небо, квіти

І ті джерельця божих чар,

Що вічно нас кидають в жар?

5.4.2003 р.

МАРЕВО - РІКА

Я все життя біжу до тебе,

А ти як марево-ріка,

Яка пливе по горизонту,

Коли на вулиці жара.

Й чим швидше ми мчимось до неї -

Тим швидше та біжить від нас,

І наші пустощі уносить,

Як перший і десятий клас.

І скільки б хто не біг до неї -

Я знаю, що не добіжить,

Так як і нам уже ніколи -

Ті роки вже не зупинить.

26.3.2003 р.

ХОЧ ПОГОВОРИ

Я знаю, що мене не любиш,

Так як і я тебе давно,

Бо вже не ті ми маєм губки,

Що чарували все село.

Вже не чекаю поцілунків,

То хоч постій, поговори,

Й згадай як ми дивились в небо

Там, де шептались явори.

Коли душа бажала грому,

А серце - ніжних блискавиць,

Коли хотілось пити щастя -

Відразу з всіх твоїх криниць...

26.3.2003 р.

А ВОГНИК ДОГОРЯЄ

Вогонь кохання догоряє,

Немов, зимовий світлий день,

І небо згадки замітає

Листям відспіваних пісень.

І тільки спогади далекі -

/Немов, дитинства маяки/,

То, ніби, спалахи небесні -

Про наші втомлені роки.

17.6.2003

В РАЮ ТВОЄМУ

Як би я в гаю з тобою

Десь хотів заночувать,

І твої шовкові квіти

Цілу нічку цілувать.

І дивитись на ті квіти

Як на витвір кращих мрій,

На все те, що ти, як свято

Держиш в пазусі своїй.

І хай щоб там говорили! -

А тебе завжди кохать,

Бо хто-зна чи ще прийдеться

Нам в цім світі гостювать?

12.3.2004 р.

В ГАЮ КОХАННЯ

Дівочі очі, як бальзам,

Скільки тривог приносять нам,

І ті колінця, й ті стегенця

Хіба не достають до серця?

Тягнуть до себе, як магніт -

Скільки себе вже знаю літ.

Бувало сяду десь під гаєм

Там, де дівчата загоряють

І думу думаю собі,

Де ж ви були усі тоді -

Коли душа з штанішок рвалась,

Коли нікого не боялась,

Коли в гаю мого кохання -

Жили лише одні бажання.

15.3.2004 р.

ЗОЛОТА ОСІНЬ

Наступила осінь - золота пора.

За твою лиш посмішку все б віддав з двора.

Дав би все, що маю, в цьому не вагайсь,

Тільки не лінуйся, тільки посміхайсь.

4.7.1994 р.

НЕРОЗГАДАНА ІСТОТА

Знаю, жінку оспівали

Хто як міг і як хотів,

Все ж, щоб все чого та варта

Описать - не хватить слів.

Сотні років над цим чудом

Потрудились чаклуни,

Й то, як слід все зрозуміти

Не змогли, навіть, вони.

Вздовж і впоперек над нею

Працювали всі знавці,

Та і ті не все сказали,

Що було на язиці.

Звідки в їх те розмаїття

Незвичайних почуттів,

Що до неї, як до меду -

Мчаться всі з усіх кінців?

6.9.2001 р.

НАЙКРАЩЕ СЛОВО

Я не шукаю слів магічних

Якими б зміг тебе назвать,

Та з образом самим міфічним -

Жінку ні з ким не порівнять.

Тому у самих світлих фарбах

Тебе хотів би змалювать,

І як не дивно а це слово

Ніде не міг я розшукать.

Проте, негадано - нежданно

Прийшов до того, так сказать,

Що слова кращого про жінку

В світі нема, як слово -'б..дь'.

Скажіть, в якій літературі

Хтось недоторканих хвалив?

Поки таких не пам'ятаю,

Хоч вже й до пенсії дожив.

16.3.2004 р.

ЯК ПРОТРУБИТЬ РОЖОК

Не сьогодні - завтра зацвіте черемуха,

І повіє вітер ніжністю з дібров,

І з дворів із гаміром, лементом і вереском

Вибіжать з дівчатками хлопці по любов.

Заспіває віволга соло десь на вигоні,

І протрубить весело пастушок в рожок,

І тоді ти ,миленька, сонячна і зоряна,

Знаю, що до мене теж примчиш в лужок.

4.4.1990 р.

В САДКУ КОХАННЯ

Я люблю як просвічує сонце спідницю

І оголює вітер твої грудоньки,

Коли мчишся до мене ти через пшеницю

Й за тобою біжать волошки.

Я люблю як співають синички

Цілий день у зеленім гаю,

І хапати губами сунички,

Що дозріли в твоєму садку.

17.6.1990 р.

ЛАВАНДА

З твоїх очей беру я силу,

З колін - відвагу і тепло,

І, уявить не можу того -

Якби цих квітів не було.

Бо в кожній жінці є троянда,

Є і ромашка, і бузок,

Там вам і маки, і лаванда -

Найкращі всі із всіх квіток.

І та із прорізем спідничка,

І той оголений пупок -

Хіба то є не та крамничка,

Де ми шукаєм свій цвіток?

13.4.2000 р.

ЗАПІЗНІЛИЙ КОРОВАЙ

Як палала душа - ти втікала,

А сьогодні проснулась, гай-гай,

Як твоя вже краса переграла,

Й перезрів твій давно коровай.

Чоловік - не ведмідь, не - собака

Той, що живність шукає з душком,

А тому ти про це побалакай

Тільки з іншим уже дурачком.

Ну а я, ніби, твій незнайомець

Подивлюся на вас з сторони,

Бо якби ти зустрілась літ з сорок -

Не було б тобі й справді ціни.

А тепер хай тебе той цілує -

Хто й до цього тебе цілував,

Я ж, за грубість, пробач, не - собака,

Щоб об'їдки чиїсь доїдав.

19.1.1997 р.

МИСКА

Я так привик, прости кохана,

З своєї миски борщ сьорбать,

Що вже якби мене і вбили -

Не зміг би іншому віддать.

А тому, вибач, за відвертість,

Можливо в чомусь я і хам? -

В чуже корито не залізу,

Й своє нікому не віддам.

3.2.1997 р.

МАТИ ДОНЬКУ ДОЖИДАЄ

Ось прийшло дівча в діброву

Щось з весною пошептать,

А тут Місяць їй назустріч

Став очима роздягать.

Птахи весело співають,

Десь бекасики гудуть,

Мати доньку дожидає,

А її в гаю... ведуть.

10.4.1990 р.

АБИ ПРИТУЛИТИСЬ

За очі, ніби, зіроньки,

І за біленькі грудоньки -

Я буду день і ніч молитись,

Аби разок хоч пригубитись;

Бо сяйво те, що Бог їй дав -

Він в нього стільки зваби вклав,

Що ладні всі за те молитись,

Аби до нього притулитись.

17.9.2003 р.

ПОВІЇ

Повії є, були і будуть,

І в цьому винні - Бог і люди,

Бо, щоб повій Бог не любив -

То всім би 'крани' перекрив.

Видно, думки в Богів завітні,

Щоб не були ми безробітні...

А може в тім є й ще причина? -

Адже і Бог також - мужчина.

6.5.2003 р.

БЛИСКАВИЦІ

З-під дівочої спідниці,

/Хай ось всядеться вона/ -

Б'ють, неначе, блискавиці,

Як до нас іде весна.

І тебе те сяйво ранить

Аж до самої душі,

Бо з штанців таке щось преться,

Що уже й не до віршів.

Тут вже думаєш як швидше

Ту гітару в руки взять,

І поки ще смичок працює -

Полонез... на ній зіграть.

12.3.2004 р.

ПОДВІЙНА ДУША

Жарт

Як у сейфі з секретами -

У якому два дна,

Так у кожної жінки

Подвійна душа.

Чоловік в неї є і коханці,

Та рогатого так обведе -

Що йому - тому дурню ніколи,

Що та шляйка - і в ум не прийде.

Чи це добре? - судить не збираюсь,

Муж говорить - дермо, 'друзі' - грім!

Мов, чи можна ту гудить людину,

Що дарує кохання усім?

ГРІХ ДЛЯ УТІХ

Якщо навчився ти любить -

В цім світі будеш довго жить,

Бо як казав колись Пророк:

-Що де любов, то там і Бог!

Видно, що Бог також любив,

І в юні роки теж грішив,

А як солідно постарів -

Любов гріхом назвать велів.

То хто ж, скажіть, обійде гріх,

Де стільки зваби і утіх?

6.3.1990 р.

ОТ ТАК СПРАВЕДЛИВІСТЬ!

-От і вір у справедливість!-

Раї мовив Ваня.-

У одної грудоньки -,

Ні на що і глянуть.

А у цеї, тільки гляньте,

Що інтриги плести?

Так Господь вже постаравсь,

Спробуй ще й піднести...

2.1.1992 р.

ПОВНОЛУННЯ

Як я хочу тобою поніжитись -

Тим багатством твоєї краси,

Що прикрила її ти маніжками

Й заховала в квітчасті труси.

Ой, ви миленькі, любенькі-любенькі,

Що є краще від ваших очей,

Що є краще як світяться грудоньки

Повнолунням живих орхідей?

Ой, ви Каті, Оксаночки, Людочки,

Що є краще від вас і дібров?

Як палають вогнем ваші грудоньки,

Обіцяючи всім нам любов.

3.12.1997 р.

ТИ ПОСМІХНИСЬ!

Стань, зупинись, краса земна,

Поглянь, яка весна красна.

Цвіте черемуха, бузок,

Ну підійди хоча б на крок.

І ніжним поглядом очей

Скажи мені одне - окей!

Ти посміхнись, і привітайся,

А потім йди, або віддайся!

21.6.1992 р.

ЛЮБИ МЕНЕ!

Люби мене - і твій я буду,

Кохай мене - і я прийду,

Навіть тоді, коли всі люди

Будуть нашіптувать біду.

Цілуй мене і я розквітну,

Як в травні вишня у садку.

Цілуй мене - хай заздрять люди...

І я від тебе не піду.

20.6.1992 р.

НЕ ЖДИ!

О, ти не жди! Бери своє

Все те, що Бог тобі дає,

Бо, що не встигнеш взять своє -

То вже, вважай, що не твоє.

Тому живи і не дрімай!

Що можеш сам - не залишай...

Природа /як воно не дивно/ -

Створила нас результативно,

Щоб ми в собі не замикались,

Ділилися і розмножались.

Щоб кожний з нас шукав своє -

Те недолюбляне чуже.

Буває ж так: не слухавсь маму

Й схопив між нами - кучу хламу...

То що ж, невже з тим барахлом

Весь вік боротись, як зі злом?

То ж чи не краще відпустить,

Щоб дать ще й іншому 'пожить.'

Хай ще і той порозкошує,

Що так від заздрощів нудьгує;

Хай з тим побореться 'добром'

Мчить до якого напролом.

Може тоді хоч зрозуміє,

Чому розлучений радіє?

Й якщо не бачив він нещастя,

То хай візьме собі те щастя.

Та перше, ніж завести в дом,

Нехай спочатку купить лом.

30.5.2005 р.

ЕЛІКСИР

Жінки так як були для мене,

Неначе справжній еліксир,

Так і лишились по сьогодні -

Як згадки про війну і мир.

І хоч надворі сутеніє,

І видно контури зими,

Та миттю серце молодіє,

Як появляються вони.

10.6.2001 р.

ПРО ЛЮБОВ

Любов, як вітер, ніби, промінь,

І хто-зна звідки та прийде,

І що від неї нам чекати,

І що на згадку принесе?

Любов, вона як щось незвичне,

Як щось просторе і ясне,

Любов, коли зникає грубість,

Й тебе на подвиги тягне.

І поки квітку ту не візьмеш,

Й не віддаси їй свій нектар,

То буде, як коза на хаті

Тобі весь день кричать: 'пожар!'

23.6.1990 р.

ПІДКОВИ

Як ти не подивися на оту дівчину

У якої, мов у небі - синьо під очима?

Це ж для вас вона старалась, підводила брови,

Щоб раділи і дивились ви на ті підкови.

Як же, брате, ти не глянеш на ті довгі вії,

Як вони, немов, магнітом на прохожих діють?

А, поглянь бо ти, браточок, на її ти носик,

Як же ти в такої феї щастя не попросиш?

Як же ти не скажеш, брате, їй таке словечко,

Щоб і в неї, як і в тебе тьохкало сердечко.

Як же зможеш ти відмовить в чомусь тій дівчині,

Як у неї оченята, як волошки сині?

О, жінки мої, як гляну я на ваше небо -

Скільки вас таких чарівних і усім же треба...

І, мабуть, таки, повірте, жодній не відмовив,

Щоб мені Господь літ триста ще прожить дозволив.

25.6.1990 р.

ЯКШО ВМІРУ

Ой, скажіть бо ви рідненькі,

Що мені робити,

Якщо я, пробачте, любі,

Хочу всіх любити?

Бо на котру з вас погляну -

Знаю, кожній треба...

То ж і хочу притулитись

До її й до тебе...

А дідусь іде-сміється

І тримає ліру:

-Все в цім світі, синку, можна,

Якщо маєш міру.

21.11.1984 р.

ЯК ПРИЙДЕ ВЕЧІР

Як би я хотів припастись

До дівочих грудоньок,

Щоб хоч ними ніч погратись

Так, як цяцьками Ваньок.

Щоб забуть всі негаразди,

Сум і біль, і крик дібров,

І добратись до печерки,

Де ховається любов.

А як в поле прийде вечір

З зіроньками, з криком сов,

Обійнять її за плечі

Й все почать, що кінчив - знов.

14.8.2004 р.

ЯКЩО ЗАКОХАЛИСЬ

Як в душу вліз мікроб кохання,

То вже тоді хоч ти реви -

Не допоможуть вам зітхання,

Поки не підете на ВИ...

Бо кожен ще мікроб кохання

Не обійшовся без штовхання,

Отож, як в вас такі симптоми -

Кидайте все й біжіть до Роми.

13.4.1997 р.

СТОЮ Й ДИВЛЮСЬ

Любив завжди шикарні 'речі'

Й про речі ці писать вірші,

І ноги брать твої на плечі,

Коли ні жодної душі.

О, як любив я цю 'роботу',

Хоч в той час так я не вважав,

Що забував і про суботи,

Як я на скрипочці тій грав...

Я думав, що життя безкрає,

Але ця думка відійшла,

І ось стою на смузі раю,

Хоч й незакінчені діла.

Дивлюсь і згадую минуле,

Яке пройшло, як з яблунь цвіт,

І думаю, скільки ж зозулі

Нам накують ще жити літ?

Стою й дивлюсь. А роки-гуси

Уже летять в чужі краї,

Де нас не стрінуть більше музи

І голосисті солов'ї.

7.6.2004 р.

ТАКИМ Я ВДАВСЯ

Мабуть таким я, люба, вдався

Й мене за це ти не тряси,

Бо вже якщо за котрусь взявся -

Поки не трахну, не просись.

І хай би щоб ти не робила,

Закриєш двері на замок,

В вікно залізу, дорогенька,

І не відступлюсь ні на крок.

Й чим більше будеш ти ломатись -

Тим більше жару піддаси,

Бо знаю, якби не брикалась -

Але однаково даси.

30.3.1990 р.

БІЛІ КАВУНЦЯТА

Як тебе в гаю побачив -

Спать не міг я ні,

Так чогось тоді хотілось,

Дівчинко, мені.

Що душа всю ніч гриміла,

Мов з дзвіниці дзвін,

Ледве я торкнувсь очима

До твоїх колін.

Як мені тоді хотілось

Обійнять твій стан,

І тебе, немов царівну

Повести на лан.

І на килимі духм'янім -

На живій траві

Всю тебе злизать до краплі,

Всю злизать тоді.

Ніжить білі кавунцята,

Пить із них тепло,

Поки ти відкриєш двері -

Де небув ніхто...

21.3.1990 р.

ДИВИСЬ НА МЕНЕ

Дивись на мене і цілуй,

Навіть, тоді коли не хочеш,

Дивись на мене і кохай,

Навіть, коли втомились очі.

Закрию двері - лізь в вікно

Й на мене диш реактором,

Мій ідеал, це - чоловік

Настирливий з характером.

Буду втікати - доганяй,

Хоч якби я старалася,

Й за це тебе пущу в свій рай,

Хоч би я і брикалася.

Цілуй, люби, не відпускай -

І стану я покірною...

Ну, що зробити можу я,

Як я родилась - жінкою?

23.9.2004 р.

СТРАХ

-Я не знаю, хто тебе цілує

Й розважає вічно по ночах,

І чому, коли до тебе йду я,

То, немов за мною мчиться страх?

-Хто мене цілує, любий? - Сонце,

Ну а пестить небо голубе,

Грудоньки мої цілує Місяць,

Щоб колись зігріть могли тебе.

24.3.1990 р.

КОЛИ Я ДУМАЮ ПРО ТЕБЕ

Коли я думаю про тебе -

Співає поле, явір, небо,

Співають втомлені гаї,

Біжать веселі ручаї.

І весь цей гамір, шум дібров -

Мені нагадує любов,

Щоб я не спав, щоб не дрімав,

Щоб я тебе завжди кохав.

Коли на твій дивлюсь я стан -

Душа бурлить, як океан.

Відразу крила відростають,

І звідки сила ця? - не знаю.

Що все я кидаю й лечу,

Як мій сусід по аличу.

28.11.2004 р.

КУДИ СПІШИШ?

Куди спішиш? Стань, зупинись,

На верби, небо подивись,

Поговори і посміхнись,

Своїм коханням поділись.

І хай тебе боронить Бог

І присвятая мати Божа,

Щоб ти завжди була, як мед,

І ніби квіточка пригожа.

14.8.2004 р.

ДИВНА МРІЯ

Хіба оту, що звуть повія -

То не найбільша наша мрія?

Якій ківни - і та прийде

Й нікого з нас не підведе.

Яка покладиста, покірна,

І кожному з усіх нас вірна,

Хіба не ми за ті хвилини

Їй обіцяли всі перлини?-

Ще й зорі з неба познімать

Лише за те, що та є - бл..ь.

10.3.2005 р.

ЩІЛИНКА

Саме більше в світі диво

Із усіх земних чудес,

Це коли створив Бог жінку

Й дав їй з щілинкою прес.

5.4.2004 р.

КОЛИ ШТОРМИТЬ

Любов в житті - це ураган,

Де не обійдеться без ран.

Коли штормить в твоїй душі,

То починай писать вірші.

14.8.2004 р.

АРХІМЕД

Квітка - то портрет рослини

Так, як в жіночки лице,

Жінка з медом, як сміється,

Ну а квітка - як цвіте.

Квітка - посмішка рослини,

У якій ховає мед...

І хто знайде мед той перший,

Той і буде Архімед.

17.1.2000 р.

МОЯ ЗОЗУЛЕНЬКО

В садку зозуленька кувала

Й стрибала спритно по гілках,

А ти на вулиці стояла,

Де пролітав той сизий птах.

Потім притихло все навколо

І тільки серце - тьох та тьох.

Я пам'ятаю як сказала,

Що скоро будемо ми втрьох...

ПРОШЕНИЙ

- Прихорошений, припорошений

Ліс стоїть,

Що ж ти ,милий, такий прошений

Стільки літ?

Чи ж не та вже ніченька,

Чи ж не та зоря?

Чи ж не та вже річенька,

Що колись була?

- Ти права: і річенька,

І все та ж зоря,

Та холодна ніченька,

Як з тобою я.

7.11.1995 р.

ЗЕМНА КРАСА

Хлопець дівчину злегенька розгляда:

-Ой, яка ж вона чарівна, молода.

Та пишається й як квіточка мовчить,

Ну а личенько дівоче - ніби сонечко горить.

А які у неї очі, а якії грудоньки! -

Що не в силах від дівчини відірватись, відійти.

Як же можна від такої десь піти,

І чи можна без кохання розцвісти?

Як же хочеться те личко, що горить -

Обнімати, цілувати і любить.

Поле з зорями до ранку ніч шепочеться,

Ой, як хочеться хлопчині... Щастя хочеться!

9.7.1981 р.

НА ТАНЦПЛОЩАДЦІ

Магнітола стогне джази, ніби караул,

В клубі крики, сміх чумазих і нестерпний гул.

Ось реве Адам в матросці, як колгоспний бик,

Вже й Петро від того танцю вивалив язик.

Тут і Єви-королеви, ви мене держіть! -

Всі як одна демонструють голенький живіт.

Кожен може ту дівчину взяти пергнуть...

І при всіх їх цілувати, за пупок торкнуть.

Ті ж, від теї трясці-ласки ладні впасти ниць,

Аби всім піддати жару від своїх сідниць.

З боку ніби і цікаво глянуть на той блуд,

Але як батькам дивитись і все те збагнуть,

Як їх діти-акробати /й це в п'ятнадцять літ/

Вже таке вони всі знають, що не знає й світ?

17.7.1981 р.

ВСЕ ЯК В РАЮ

Квітне вишня у садочку

Й чути скрізь бждолиний гул,

А під нею в холодочку

Хлопчаків зібрався гурт.

Тихо-тихо. Не шелехне,

Ніби, в божому раю,

За метеликом мчить хлопчик,

Щоб спіймать його в гаю.

Ну а я дивлюсь на небо -

Десь в заоблачні світи,

І не хочеться нікуди

З цього світу десь іти.

5.10.2006 р.

НАЙДУРНІША ІСТОТА

Світить Сонце над полями,

А під Сонцем вічна гра.

Накохавсь, наніживсь, діду,

І додому вже пора.

Руки вже робить не можуть,

Ну а ноги вже ходить,

То й навіщо жить старому,

Як у нього все болить?

Ну а тим, хто ще молодший,

І ще в жилах кров кипить,

Раджу менше працювати

Тим, хто хоче довше жить.

Придивіться до приматів,

І на весь тваринний світ:

Не працюють, не будують,

І живуть мільйони літ.

І не тре' їм інститутів,

І не хочуть буть людьми,

Бо на їхню думку дурнів

Більш нема ніде, як ми.

І не слухайте нікого,

Хто вам скаже: в праці суть,

Якщо звісно з вас хто хоче

Все життя приматом буть!

5.10.2006 р.

САМА ПРИБІГЛА

Сучий син прибіг з весілля,

Й так спішив, аж почорнів,

І додому за собою

Й шефу жіночку привів.

-Де ж ти взяв таку красуню?-

Шеф до пса, що бив хвостом,

-Де я взяв? Сама прибігла

За собачим поводком.

10.6.1992 р.

ДИКИЙ ТУР

-Нині виживе не щедрий

А хутчіше - 'жлоб з жлобів'.

Так, пробач мені кохана,

Рідний уряд захотів.

А як жінка те почула,

Застрочила тут же вмить:

-А якщо почався ринок? -

І мені пора платить!

-А за що, які заслуги,

Ти ж не вариш, не переш?

-А за те, що так як нічка -

'Дуньку' приступом береш.

-Розлучись, чого гвалтуєш,

Нічого з садистом спать...

В світі стільки 'безробітних,'

Тільки свисни - прибіжать...

Тут дружина спохватилась,

І примкнула свій базар,

-Хочеш ти мене позбутись,

Щоб ходить самому в бар?

Щоб гуляв, як тур у лісі?-

Тут, браточок, не хитруй!

Ну а фігу ти не хочеш?-

Краще вже мене...гвалтуй!

12.1.1992 р.

ПОКЛИК ЖИТТЯ

Не день а казка. Сонце світить,

Кує зозуленька в садку,

А біля річки на травичці

Свою красунечку я жду.

О, як же гарно в білім світі -

Коли майне її коса,

Стаєш і сам, як в небі Місяць,

І сам сіяєш, мов роса.

Хочеться ніжити їй личко,

І тут на лузі в сяйві трав -

Зробить з дівчини молодичку,

Як там ніхто ще не бував.

4.11.1980 р.

ГАРЕМ

Брехня і правда, день і ніч -

Усе життя йдуть пліч-о-пліч.

Тому, де Бог - там вічно й біс,

Який до Бога, мов приріс.

І все ж, де Бог - там завжди тихо,

А там де чорт - там сміх і лихо,

Бо там де Бог - там заборона,

А там де чорт - нема закона.

Й хоч люди знають це давно,

Та чомусь пруться в те дермо,

Бо де дермо - там пий, гуляй,

Й на котру глянув - ту й хапай.

Зробив своє, пробув до ранку

Й радій, що здибав 'фуліганку'.

Так-так!- не думай, що дурю,

Таке у чорта інтерв'ю.

Купайсь у СНІДІ, чи в болоті

І не питай, якої плоті.

Нині вже честь - то не мірило,

Якщо по літру є на рило.

Й навіщо Божа вам обуза?-

Як можна й так гульнуть від пуза.

Й ніяковісіньких проблем,

Де світ, куди не кинь - гарем!

І непотрібно сповідаться,

Ну це ж хіба не благо, братці?

А потім мамочці лелека

В дім принесе діток від Гека,

Але не рідній мамі з татком

А тим - що там десь мають хатку.

Бо їх дівки заяловіли,

Бо, надто, всіх завжди хотіли.

Й нащо шукать дітей в капусті?-

Як можна поруч, в нас, в - розпусті.

9.2.2003 р.

ДИВНА РОМАНТИКА

Удома жінка, син і дочка

А ти поглядуєш на ту,

Яка все літо в холодочку

Свою викохує красу.

Яка нікому не відмовить -

Хто зможе файно підійти,

І на стегенця дурнів ловить

Таких веселеньких як ти.

Мені і соромно за себе,

А якщо чесно - й їх всіх жаль,

Що з нас ніхто пройти не може -

Тих романтичних Галь і Валь.

Не розумію я 'ледачих'

І де порядності межа?

Виходить, хай вона і гірша -

Аби вона...була чужа?

6.11.1980 р.

ПРИСНИСЬ МЕНІ

Якщо ти іншому віддана -

То хоч приснись мені, кохана,

Разом в ві сні ми політаєм

Й по світлих росах поблукаєм;

Щоб я наситився тобою,

Немов, скрипаль своєю грою,

І, щоб, коли настане ранок -

Я був веселий, як світанок.

Щоб, навіть, сонце гралось мною,

Як я всю ніченьку з тобою.

8.1.2005 р.

ВІТАМІН ЩАСТЯ

Скільки б жінок не існувало,

І хто б з нас скільки їх не мав,

Нам вічно їх не вистачало,

Інакше, хто б їх з нас шукав?

Бо кожна нова - новий спалах,

Бо кожна нова - новий грім,

І чим їх більше з вами мали -

Тим більш було і змісту в тім.

Бо кожна жінка - неповторна

Як кожна квіточка в гаю,

Бо кожна з них то - нове свято,

І новий вітамінчик 'ю'.

Бо кожна жінка - нові шквали,

І скільки б бурь цих не було?-

Нам вічно їх було все мало

Хоч і в вушах від них гуло.

Бо чоловік - така істота:

Він все на світі обійде,

Але ніколи не обійде

Дівча, яке, як мак цвіте.

Я на жінок дивлюся, друзі,

Немов на поле квіточок.

І кожну поглядом стріляю,

Немов мисливець качечок.

І хай би скільки не дивився

На їх розкішні грудоньки...

Та варт дружині відвернутись -

Як знов я впрусь у ті цяцьки...

І кожен раз себе питаю:

-Невже в дружини не такі?

-Такі, такі! - можливо й кращі,

Та це ж, як бачите, - чужі.

Напевно, так було і буде,

І нас тут нічого винить,

Бо так природа постаралась,

Щоб ми усіх могли любить.

29.9.2003 р.

НЕ СТВОРЮЙ ІЛЮЗІЙ

Я не знаю, скількох ощасливив ти,

І не знаю, що краще, що гірше,

Але впевнений, брате, прости,

Що твоя ощасливила більше.

Бо ми думаєм, що -ОГОГО!

Але є й серед нас - ОГОГІШІ,

Так, що ти не радій так, браток,

І не думай, що ти - найхитріший.

Бо жінки, хай простить мене Бог,

/Що порою я їх критикую!/ -

Абсолютно такі ж як і ми,

Хто гукне - вони теж... заночують.

І не створюй ілюзій, браток,

І не думай, що ти наймудріший,

Бо дуреп вже на світі нема,

То ж пиши ти свої краще вірші.

Ще й подякуй дружині за те,

Що тобі ще й обіди готовить,

Й не питає тебе , де ти був,

Коли ранком приходиш з 'роботи'.

І не бачу я в цьому гріха,

/ Хай мене мужики вибачають!/,

Бо жінки также само як ми -

Те... шукають, що в них віднімають.

27.4.2004 р.

ХТОСЬ НАВРОЧИВ

Скажу вам, хлопці, як знавець,

Що кожна жінка - то вінець,

Отож, як стріну їх в гаю -

На котру гляну - ту й люблю.

Хоч сам колись казав при всіх,

Що всіх кохає - тільки псіх,

А зараз, ніби, хтось наврочив,

На котру гляну - ту і хочу.

12.1.2006 р.

БОЖЕ ЯНГЕЛЯТКО

Жінка - це усі стихії віку:

Там тобі й сатурнові кільця,

Там тобі і радощі , і втіхи

Й, головне, там - свято для кінця.

Бо дружина, хай Господь боронить! -

Це як в небі сонця круглий диск:

То теплом і ніжністю вас пестить,

То, гляди, вам піднімає тиск.

Бо дружина, як Луна на небі

У якої вічно два лиця:

Те, що видно - то для чоловіка,

Те що ми не бачим - для Грицька.

26.12.2001 р.

ЖИВА РЕКЛАМА

Ну й часи пішли сьогодні,

О, моя ти мама!

Що не жінка, то - картинка,

Ну - жива реклама.

То ж бери яку бажаєш:

Лису чи патлату?

Головне, щоб мав здоров'я

Та ого! - зарплату.

Тій, що знає всі прийоми -

Їй на честь начхати,

Та за бакси до вас прийде

І сама до хати.

І таке всю ніч із вами

Буде витворяти,

Що не зможеш після ночі

Й муху відігнати...

І до того ж в роздяганні

Відпаде потреба,

Бо вона вже так одіта -

Й роздягать не треба.

4.7.2001 р.

ЯКЩО ГАРНО ВИПИТИ

Коли знайомий говорив,

Що любить всіх жінок - не вірив.

Ну як це можна всіх любить,

Навіть, якщо ви й справжній лірик?

А потім докумекав сам,

У чім та суть й не бачу дива.

Бо варт вам вмазать з кілограм,

Навіть, коза стає красива.

22.4.2003 р.

ДОБРЕ ДІЛО

Яка різниця хто є ти?

Якщо прийшов, то вже роби...

А як не будеш ти робить? -

Прийдеться кума запросить...

Природа пустоти не терпить,

Не можеш сам?- дай іншим вп...ти,

Бо тих, хто творить добре діло -

Природа щастям не обділить.

3.4.1990 р.

ГРУДОНЬКИ

Ой, які в її стегенця,

А якії грудоньки!

Так і гонять з хлопців сперму.

Бережіться, жіночки!

9.3.2004 р.

ВСІМ СЕЛОМ

Дівчина йшла по мостовій,

Лиш павутиночка на ній.

На що не глянеш - все кричало,

Та дівку те не дивувало,

Що все село за нею бігло

Й її очима гвалтувало.

4.10.2001 р.

ДРОЧИЛКАМ

Щоб тебе не згвалтували,

Дорогенька, пам'ятай,

Ти дрочилочки-стегенця

Надто вже не виставляй.

А якщо вже їх відкрила

І шукаєш покупця,

То за продане кохання

Не гніви свого Творця...

26.9.2001 р.

БІЛЯ ДНІПРА

Біля Дніпра стоїть старенький,

Може до смерті всього крок,

А він розстрілює очима

Ще й досі гарненьких жінок.

І що цікаво, варто кліпнуть

Й відкрить пузатий гаманець,

Як кожній з них - отим теличкам

Підійде хоч який кінець.

8.10 2001 р.

ЯК ХОЧЕТЬСЯ ЇСТИ

Колись були шляхетні діви,

Які хотіли й їх хотіли,

А зараз це - нещасні люди,

Бо вже не з жиру п'ялять груди.

Їм дай чайку, щось пожувать

І можеш, навіть, не чіпать.

26.9.2001 р.

ЗАМІЖНІХ НЕ КОХАЙ!

Племіннику олександру

Колись племінника повчав,

Щоб той заміжніх не кохав.

Потім, скажу відверто вам,

В заміжню закохався сам.

І, звісно, довго дивувався,

Що вчив - у чім не розбирався.

Бо, хто в житті не мав коханки -

Це як не їв в житті сметанки.

Це ж, просто - вищий пілотаж,

Це ж мрія кожного із нас,

Бо як прийдете до чужої -

Розважить вас такою грою,

Що буде снитися роками

Те, що творитиме із вами.

Адже чужа, як податкова,

Все з тебе викрутить - без слова,

Й за ту відмінну їй роботу

Я б дав - найвищу нагороду.

14.4.2003 р.

ШОВКОВЕ ЩАСТЯ

Заблудивсь в твоїх маніжках

І в очах - голубизні,

Що сьогодні й сам не знаю,

Що робити, а що ні.

Бо куди погляну - небо,

Бо куди не гляну - синь,

Ну а я добратись хочу

До твоїх веселих динь.

Бо в житті не надивився,

Не наніживсь, не напивсь,

Ніби в світ, прости кохана,

Я із Космосу зваливсь.

11.11.1997 р.

ФІЛОСОФІЯ БЕЗКІНЕЧНОСТІ

І день, і ніч - хай тому грець! -

Мають початок і кінець.

А я у Всесвіт зазираю,

Де - ні початку а ні краю.

І думу думаю про себе:

А як же Місяць, зорі, небо,

Що від весни і до весни...

На чому держаться вони?

Де вони днюють і ночують,

Чом на закоханих полюють,

І ,де беруть ту ніжну дію,

Що всі, на кого глянуть - мліють?

16.3.2004 р.

ЗЕРНА ШАСТЯ

До себе й друзів придивляюсь

І разом всіх вивчаю я;

Чом на чужих ми заглядаєм -

Як вдома є така ж своя?

Й прийшов до висновку такого:

Що в тому винен не мужик.

А якщо чесно, винен в тому

Його коханої язик.

Тому, коли побачим іншу -

Ми всі стаємо, як півні,

Що ладні, навіть, зерна щастя

Всі повиносити з сім'ї.

І тут себе ловлю на слові:

Так чим же інша не така?

Бо та мені вже шкірить зуби

А ікла скалить до Грицька.

24.4.2004 р.

ЩОБ ВЗНАТИ ЖІНКУ

Тільки той по-справжньому

Зможе жінку взнати,

Хто її зуміє

В себе закохати.

6.10.2000 р.

КУМА

Ну ж і гарна в кума жінка,

Ну не жінка а - цвіток.

А які стегенця в неї!..

Боже ж мій, який задок!

Так ті сяйва вас проймають

Аж до самої душі...

Що з штанців таке щось преться,

Що уже й не до віршів.

Тут вже думаєш, як швидше

Ту гітару в руки взять

Й поки кум 'сумують' в Сочі -

На всіх струнах забренчать,

Й щось... божественне зіграть.

12.3.2004 р.

ВІЧНИЙ МАЯК

Як тебе побачу, люба,

Як ідеш ще вдалені,

За тобою ладен мчати,

Як кораблик на вогні.

Знаю, що підходить старість

І сумні настануть дні,

То ж і серце барабанить:

-Зупиніть її мені!

І невже це неподобство, -

Сам себе питаю я,-

Закохатись, як хлопчисько

В це дівчисько серед дня?

Й тут же я відповідаю,

Ніби каюсь сам на сам,

Бо пройти повз цю красуню

Зможе дурень або хам.

19.3.2004 р.

ДОНЖУАН

Я люблю стрункі тополі

І берізки край села,

Як в гаю сміються Олі,

Лине пісня солов'я.

Я люблю як всього вдосталь,

Щоб був мед і самовар,

Щоб було чим душу ніжить -

Раптом виникне пожар.

Я люблю і дні, і ночі,

Квіти, радощі і сміх,

Особливо любі очі,

Що живу заради їх.

Може я і примітивний,

Може я і Донжуан?

Та зате не конюктивний,

Не палив Афганістан.

Над людьми я не знущався

І жінок не гвалтував,

Ними лише розважався

Й того б кожному бажав.

13.2.1997 р.

ГАЧКИ ДЛЯ ДУРАЧКІВ

Ну як ти всидиш в колісниці,

Чи, скажем, в кріслі у ту мить,

Коли дівча в мініспідниці

Повз тебе мимо пробіжить?

В наш час вважалось це за сором,

І прийняли б за дурачка.

Так би й сказали: чого вклався,

Немов корова на бичка?

Ноги дівчина виставляє

Тебе спіймати, дурачок,

Отож, дивись, не попадишся

Ти їй, як рибка на крючок.

11.6.1990 р.

УДАВ

Не перестану дивуватись

Тобою , жінко, все життя,

Бо там де ти - там нові рими,

Там нові ритми й почуття.

Бо в кожній новій незнайомій,

/Щоб це у добрий час сказать!/ -

Стільки поезій і симфоній,

Що неможливо описать.

Та варт на ній вам одружитись,

/Звичайно докір цей не всім!\,

Як замість радощів і щастя -

За вами гнатиметься грім...

Що станеш думать, от попав,

Чом я мужик а не удав?

2.2.2004 р.

ЗУБНИЙ БІЛЬ

Про чужу, мій брате, жінку

Дуже важко говорить,

Бо до всіх вона сміється,

А до вас завжди сичить.

І чим більше жінку любиш,

/А це думка не нова!\ -

Будуть більше нити зуби,

Будеш менші мать права.

І чим більше жінку любиш -

То стає, немов змія...

Чи то всі вони такії,

Чи така лише моя?

3.2.2004 р.

ЩО РОБИТЬ?

Жінок жаліють, захищають,

Бо звісно ті менш сили мають.

А що робить? - я всіх питаю,

Як вже і злості нехватає.

19.5.2004 р.

В ТРАМВАЇ

Колись дівча в трамваї

Хотіло, щоб обняв,

А я був принциповим

Й, як кінь на дибки став.

Чомусь, як мак під вікнами

Я весь почервонів,

Хоч того, того... самого,

Як і вона - хотів.

Вважав себе сірйозним,

Солідним, діловим,

Та зрозумів, нарешті,

Яким я був дурним.

А ось стою і думаю

Про сором і життя:

Чи й справді у трамваї

Був справедливим я?

20.1.1992 р.

ОГОЛЕНА

Як йде оголена дівчина -

Призупинись, будь ти мужчина.

Не відвертайсь, дивись їй в очі

Як Місяць всім нам опівночі.

Жінки не люблять як мужчини

Їх не розстрілюють очима.

І не осуджуй, посміхнись,

І їй низенько поклонись.

І та за це, я певен, люди,

Більше для вас оголить груди.

Адже ніхто ще квітку влітку

Не осудив, що та розквітла?

Ти ж не осуджуєш гаї,

Що там співають солов'ї?

Як жінка груди оголила -

Вона для тебе це зробила,

Щоб ти дививсь і не дрімав,

Щоб ти ту жінку - цілував.

5.10.2004 р.

ГОРІХ

Як весна біжить по полю

Й там, де бджілочка гуде,

Хто запізниться хоч трохи -

Меду тим не попаде.

А тому, моя кохана,

Годі думати про гріх,

Всеодно, комусь прийдеться

Віддавати той горіх.

І не слухай ти ні кого

Все, що кажуть - чепуха,

Бо всі люди на планеті

Жить не можуть без гріха.

А матусі і бабусі

Хай згадають про той час,

Як вони колись втікали

Від своїх матусь до нас.

І не слухай тих ніколи,

Що своє вже віджили.

Насолоджуйсь і кохайся,

І живи, живи, живи!!!

21.11.1990 р.

БЕЗ СЛІЗ

Як на квіточку на тебе я дивлюсь.

Я дивлюсь на тебе , люба, і боюсь.

Сам не знаю, що віддав би за ту мить,

Від думок яких, як гляну -

Небо арфами гримить.

Цілі дні сижу й міркую, що робить?

Щоб тебе десь в ліс, чи в поле заманить.

Може там серед дубочків, чи беріз

Нам усе-таки удасться,

Дорогесенька, без сліз?

28.10.1990 р.

СКРИПКА

Ну як ти на неї не глянеш,

Ну як фонарі не вкладеш,

Неначе баран на калину,

На жіночку ту, що іде?

Ну як ти по ній не протягнеш

Очима, неначе смичком?

І хто, скажіть, стать не захоче

Як йде ця теличка - бичком?

30.3.1990 р.

НЕ ПІДУ!

Мабуть, таким я, мила, вдався -

Хоч би й накликала біду,

І хай би, навіть світ хитався,

Поки не трахну - не піду.

Я хлопець з тих, попереджаю:

Якщо сказав, підем в кіно!-

Якщо не вийдеш через двері -

То заберу через вікно.

І не люблю я малюватись,

Як це малюються жінки,

Бо як приходить час кохання,

Ми всі - телички і бички.

25.3.1990 р.

ПУСТОТА

Зрозуміть я й сьогодні не можу,

В чому істина, в чому вона?

Витрачаєм на кожну корівку

Море часу й ще більше вина.

І усе це для того, щоб тільки

Та корівка до тебе прийшла...

А навіщо?- мене б запитали,-

І чи варта ота пустота?

18.3.2004 р.

КРАПЛІ ПОЧУТТЯ

Чи варто так терзать себе,

Що любиш ти його й мене?

Адже ті краплі почуття -

Вони й підтримують життя.

Навіщо нам себе корить,

Якщо родились ми любить,

Хіба тебе любити гріх,

Якщо кохаєш, навіть, всіх?

І хай би знав - біду знайшов,

Але однаково б прийшов.

Бо все свій має час, кінець,

Навіть - кінець.

Видно, так треба було світу,

Щоб ми любили Валю й Віту,

Бо, щоб ми всі одну любили-

З нас би сміялись і горили,

Бо, щоб ми інших не кохали -

Давно б вже всі повимирали,

Як мамонти і динозаври,

І втратили б свої всі лаври.

Отож, кохайтесь і кохайтесь,

І не лінуйтесь, і не кайтесь.

Бо, де кохання - там і рай,

Й про це ти завжди пам'ятай.

22.3.2003 р.

ДЯДЬКО - ДЖМІЛЬ

Тобі посміхнулась жінка -

Тобі посміхнувся світ.

Тобі прошептало щастя,

Що ти вже у розцвіті літ.

І ти вже не просто хлопчик,

А справжній - Джміль.

А жінка, з якою зустрівся -

То вічний твій хміль.

Якщо бути хочеш щасливим -

Пий той хміль,

І пам'ятай: ти - мужчина,

Ти - дядько Джміль.

20.5.2003 р.

НАЙКРАЩИЙ ТОВАРИШ

Якщо мене колись не стане,

Мої кохані, не ревіть!

А краще ви візьміть по пляшці

І в гай, де з вами був, підіть.

І випийте за світлу душу,

Та тільки не за упокій,

Бо буду довго ще сміятись

Я з вами в ліриці своїй.

Та не забудьте пом'янути

Ви того хлопця, що заснув,

Який вподовж десятків років

Найкращим вашим другом був.

Що забував про сон, про спокій

В любу хвилину ночі й дня,

Бо ви ж для нього, вибачайте,

Були ще більше, як рідня.

Тому за нього випить варто!

Й ви не відмовите мені,

Бо не було б його у мене -

То й з вас ніхто б не мав рідні.

20.5.1990 р.

НЕ ЗАЛИШАЙ!

Коли весна іде по полю

І хтось шепочеться в гаю,

Не залишай мене одного,

Не залишай тебе, прошу.

Не залишай, бо не побачиш,

Не залишай, бо украдуть -

Коли весна крокує полем

А в полі квіточки цвітуть.

Ти, подивись, поглянь, приглянься -

Скільки на полі квіточок,

І всі свого чекають часу -

Щоб і її... якийсь жучок.

10.6.1990 р.

НЕ СЛУХАЙ МЕНЕ!

В копичці із свіжого сіна

Я дівчині глажу коліна,

Ловлю цілу ніч губенята,

Вона ж: ой, не треба, ой, мати...

А ніжність викручує руки,

Аби розігнать наші муки,

І тихо шепочуть лілеї:

-А ти притулися до неї...

І бігають пальці дівчини

Від шиї моєї до спини,

І душу коханням лоскочуть...

-Не слухай мене, що не хочу!..

І ось вона майже не дише -

Аби не підслухала тиша.

2.6.1990 р.

НЕ ЧІПАЙ!

Ти всю ніч казала:

-Не чіпай,

Хай ось трохи задрімає гай,

Хай приляже Місяць й звідусіль

Трохи хай прикрутить свій фітіль.

Хай в траві заграють цвіркуни

І наповнять казкою лани,

Хай засяють зорі голубі

І тоді віддамся я тобі.

Тільки Місяць і не думав спать,

І гаї не думали дрімать,

Цвіркуни притихли, мов на зло,

Видно, нам обом не повезло.

26.8.1990 р.

ПРОЩАЙТЕ , РОКИ

- Не покорилась ти мені а я тобі -

Прощайте, роки молоді.

21.6.1992 р.

НЕ СПОКУШАЙ!

О, жіночко, не спокушай

Своєю божою красою,

А краще ти відкрий той рай,

Який ховаєш під фатою.

На смугу всіх своїх щедрот

Прошу, нікого не заманюй,

Я буду сам літать в твій... порт,

Бо інших я портів не знаю.

Бо певен, що в твоїй душі

Щедрот - яких душа бажає,

Бо вірю - в твій кохання порт

Ніхто, крім мене не літає.

О, жіночко, не спокушай,

Коли я й так тебе бажаю.

А краще ти пусти в свій рай -

Я в нім неспокій свій сховаю.

31.5.2003 р.

МОЯ БІЛЯВКА

Мені тебе сам Бог послав,

Щоб я святим вогнем палав,

Вогнем, що дарять небеса,

Вогнем, що в ріках незгаса.

Вогнем, в якім вся суть життя,

Бо решта все - то тріпотня.

Бо в центрі світу не машина

А - жінка, мамочка, людина.

Така як всі: як ти, як я,

А потім - праця і сім'я.

Бо, щоб не ніжність, не кохання -

Навіщо б наші всі старання?

Оті палаци, 'мерседеси',

Ті Ялти, Сочі, ті Одеси,

Оте багатство, вічна слава -

Не будь тебе, моя русява?!

15.3.2004 р.

ОЙ, У ЛІСІ...

Ой, покайся, чоловіче,

Ти куди плетешся,

В ліс густий з трьома відразу,

Чи ж не розчахнешся?

Не послухавсь хлопець діда,

/Що то вже - гаряче!/

І от сидить на купині

Без штанців і плаче.

Ідуть люди проз купину

Й зирять, мов на зайця:

-Що то там за чудо - юдо

Рекламує яйця?..

-Ото, хлопче, щоб відразу

З трьома не кохався,

То ще добре - хвали Бога,

Що живий остався!

На озері серед лісу

Плавають качата.

А з ліщини на все небо

Реготять дівчата...

21.6.1990 р.

ДУРАЧКИ

Як пройдеться по стежині

Жінка в мініспідничині,

То чи хочеш, чи не хочеш,

Мов горобчик з гілки скочеш.

Ой, ці бронзові стегенця,

Ой, дзвінкі ці каблучки,

І чому?- як їх побачим -

Всі стаєм, як 'дурачки'.

12.6.1990 р.

НАЙБІЛЬША НАГОРОДА

Ми з тобою стрілись випадково,

Як говорять,'на краю землі',

Де чагарники росли довкола

І гніздились білі журавлі.

Ти була одна на всю округу,

Розумієш?- ти була одна.

І в мою ти душу залетіла -

Як синичка, вітер, як весна.

Де ми тільки не були з тобою,

Й хто б тебе до мене не послав, -

Ти була найбільша нагорода

Із усіх, що будь-коли я знав.

І куди б з тобою не ступили,

Й де б з тобою тільки ми пройшли -

Скрізь там потепління наступало,

І веселі проліски цвіли.

То було таке щось незвичайне,

Ніби, сон - найкраща в світі мить.

Як би я хотів ту мить сьогодні

/Якщо можна м'ягко так сказать/.

І хоч я до тебе й після тебе,

Якщо чесно - не одну вже мав,

Але ти була непорівнянна

Із усіх, що будь-коли я знав..

18.6.1990 р.

ДВА ЩЕДЕВРИ

Веселе Сонечко над нами,

Пливуть над обрієм віки,

Очима я, немов губами,

Твої цілую грудоньки.

І милуюсь красою тею,

Немов перлинами й тремчу,

За що я вдячний, як ніколи

За цю красу віків - Творцю.

За те, що милуюсь тобою -

Щедевром грізного Творця,

Що дав тобі кільця сатурна,

Мені ж - невтомного кінця.

7.6.2000 р.

ПІД КЛЕНОМ

Умовляє хлопець дівку,

Сидячи під небом:

-Все, що схочеш, все, що скажеш!-

Все зроблю для тебе...

Тільки ж ти, ну хоч разочок

Дай мені такого,

Чого я ні разу в світі

Ще не знав ні в кого...

Задумалась, замислилась

Дівчина під кленом:

-А можливо саме того

І немає в мене?

Може теє... того мухи

З'їли під вербою

Як в колисочці лежала -

Як була малою.

-Ге, я знаю... Сам те бачив,

Як ти йшла з козою,

Потім грілася під Сонцем

В лузі під лозою.

-Зрозуміла! - дівка хлопцю,-

Дам тобі такого.

Як мені ти подаруєш

Їжачка живого.

А тепер,- коли приніс він,

Дівчина регоче,-

Знімай штанці! Закрий очі,

Як те... бачить хочеш?

Не затримавсь. Тут же зняв він

І усівсь, як йога.

А вона йому тихенько

Їжачка між ноги.

І сміється на всі зуби:

-Ти хотів такого?

То ж дивись, бо не побачиш,

Ти таке ні в кого!

29.5.1990 р.

КВІТКА КОХАННЯ

Секс народжується в жінці,

Як дозріє квітка та,

Що оголить жінці ноги

Аж до самого пупка.

Й потім, ніби ненавмисно

Задере їх на паркан,

Поки ти на ту принаду

Попадешся, як в капкан.

А про те, що попадешся -

Знають це жінки давно!

А тому і задирають,

Щоб пройти не міг ніхто.

А коли вкладеш ти очі

В ті місця, що поміж... 'брів',

Дівка те вже нюхом чує,

Що клієнт уже дозрів.

19.5.2000 р.

СІЛЬСЬКЕ ІНФОРМБЮРО

Як хочеш ти багато знати -

Спіши криницю збудувати,

Бо там, де будуть воду брать -

Там всі новини будеш знать.

Бо там, де воду п'є село -

То ніби пункт інформбюро.

Біля криниці молодиці

Губили, навіть, таємниці,

І той, хто їх хотів всі знать -

Йшов до криниці воду брать.

...І вся історія села

Певно, з криниці теж пішла.

Отож, як хочеш ти все знать -

Спіши криницю збудувать.

2.11.2001 р.

КОЗА ПІД ВОЗОМ

Іде пара понад морем,

Він - два метри зростом,

Вона ж ледь йому по груди,

Як коза під возом.

Я стою й спостерігаю.

А ота - в нейлоні

Стоїть під ним і регоче,

Як дурний в пасльоні.

Я подумав, ну каліка,

Прости мене Боже!

Та коли б ти реготіла

Так під чоловіком,

Уявляю, як би тебе

Цілував і трясся,

Що у тебе б загорілись

Й грудоньки від щастя.

А то блимаєш очима

Зовсім не до діла,

Як корова, яку Фроська

Три дні не доїла.

Ой, ти люба, ой, ти мила,

Хоч побійся грому,

Якщо хочеш, щоб коханий

Не тікав із дому.

Уявляю, якби серце

В нього калатало,

Щоб воно хоч долю правди

Щось про тебе знало.

Ой, на море, та на синє

Чайки б не літали,

Щоб про них їх чоловіки,

Що ті творять - знали!...

31.12.1990 р.

МЕХАНІЗМ КОХАННЯ

Чи то я так постарів,

Що зника напруга?-

Та ж у мене молода

Ще зовсім подруга.

Нехватає вже часу

На оті... бажання,

Видно, виробив ресурс

Механізм кохання.

Може хто й хихикне тут,

Може хто й заплаче,

Тільки друзі як один:

-Не журись, козаче!

Як не зможеш сам кохать,

/Не дай тому, Боже!/ -

Заспокойсь і не журись,

Ми тобі - поможем!!!

Жіночки, хоч і прудкі,

Як весняні води,

Та зате, так Бог зробив -

Всі ключі підходять.

26.9.2001 р.

СТОГІН МОРЯ

Люблю жінкам дивитись в очі,

Що манять хвильками красот,

І десь поїхать з ними в Сочі,

Де вічно 'мучиться' народ.

І там, на золотому пляжі,

Де стільки втомлених дівиць,

Поритись в пазухах шовкових,

У тому царстві таємниць.

І як надворі день погасне,

А зорі в море упадуть,

До хвильок їх щедрот припастись,

Щоб стогін моря в них почуть.

13.11.2001 р.

СКЛАДОЧКИ

Ми по стежечці ідемо -

Сонце падає,

Як на тебе подивлюсь -

Душу радує.

Ми ідемо, йдемо, йдем...

А вже темненько.

Як на складочки погляну

Серце тенькає.

Вже й до річеньки прийшли,

Аж до кладочки.

Ой, як взять тебе хотів

Я за складочки.

Тільки Місяць, ніби змій -

Посміхається,

Ніби каже: все мов з них

Й починається...

Через поле, через лан

Кожну ніченьку

Ми ходили вдвох з тобою

Через річеньку.

Й скільки раз ходили ми

Через кладочку,

Та ніяк не міг добратись

Я до складочок...

Бо і ти, і я не знали,

І не відали,

Що любов уже тоді

Ми прокліпали.

19.1.1990 р.

ПРОЛЕТІЛИ ГУСИ

Пролетіли гуси дружньо біля хати,

Ну а ти все думаєш: дати чи не дати?

Над Десною гуси вже давно гелгочуть,

Ти б іще раділа, що тебе ще хочуть.

Ти б іще гордилась, що тебе не гудять,

І що є ще дурні, що тебе ще люблять.

9.4.2000 р.

КОЛИ ЖІНКА РОЗДЯГАЄТЬСЯ

Коли жінка роздягається,

Щось з душею відбувається,

І не можу те збагнуть,

Звідки імпульси ті йдуть?

Чи від стеген, чи колін

У душі незвичний дзвін?

Тільки глянеш на те тіло -

Як тебе тягне наліво.

Вся душа вогнем горить,

Що не знаєш, що робить?

Й поки в нього не пірнеш -

Хоч убийте! - не заснеш.

16.10.2001 р.

БЕЗКОШТОВНА ЛОКШИНА

В нас привикли усі до брехні,

Бо вона, ніби й справді мудріша:

Там солодкі слова і хмільні,

Там тобі і Мальвіни, і Ріца.

В брехунів надто щедра душа,

За що дури їх палко кохають,

Бо в їх вічно безплатна 'лапша',

Та, що дурам на вуші чіпляють.

А коли тій до тями дійде -

Він вже буде далеко - далеко,

А залишиться тільки 'лапша'

Й поруч з нею веселий лелека.

Я не проти брехні, а ні чуть,

Бо не брешуть одні лише дурні,

А від правди всі люди помруть,

Як узнають про справи амурні.

Так гуляй, так живи, так радій!

Швидке щастя - швидкі процедури...

То ж фарбуй свої кінчики вій -

Те що роблять закохані дури.

27.4.2004 р.

ГРІШИ Й МОЛИСЬ!

Не нам судити про мораль,

Про тих хто любить - Валь і Галь.

Отож, не нам судить про гріх,

Якщо він створений на всіх.

Бо, Бог, коли жінок творив,

Зробив - щоб кожний з нас любив,

Бо гріх, на те він є і гріх,

Щоб гарне щось ділить на всіх.

А квітку, щоб дала та плід

Треба, щоб джміль її як... слід.

Адже, сам Бог заповідав,

Щоб кожний всім гріхи прощав.

І Бог тебе простить колись,

Отож, гріши, але молись.

14.3.2004 р.

ПРО ВІРНІСТЬ

Той, хто в житті придумав вірність -

Був, певно, хворим і старим,

Бо як тверезо подивитись,

Навіщо вірність молодим?

Тому, ото й спішить пізнати

Кожен із нас і тут, і там,

Але про це ніхто ні слова -

Поки не вмаже... триста грам.

Тому живи і не брикайся -

Поки ще дибає кінець,

Бо як впаде не допоможе -

Тобі ні лікар, ні мудрець.

Бо в тім кінці - найбільша мудрість,

То ж не сором їх а радій,

Що посилає хлопцям небо

Таких гарнюсіньких повій.

І помолись за їх ти душі,

Які в любу хвилину дня,

Тільки гукни її до себе,

Вона без комплексів - твоя.

10.1.1992 р.

ЧАРІВНА МИТЬ

На чарівну красу жіночу

Дивлюсь завжди, немов на мить.

Тому завжди її я хочу,

Де б не зустрілась - зупинить.

Душа від погляду 'товстіє',

Аж кров у жилах цибенить,

Бо жінка це - найбільша мрія,

Для всіх, хто може ще любить.

6.3.2001 р.

МЕДОГОНКА

Чим більше я взнаю життя -

Його я менше розумію,

Так як не можуть зрозуміть

Ті всі себе, що ждуть повію.

Самі ж до неї всі ідуть,

Несуть їй всі свої таланти...

А потім гудять і женуть,

Як полоненних окупанти.

І в ту ж хвилину, мов на мед

До їх всі мчать навперегонки,

Аби пірнуть в її 'запрет',

І вилить мед до медогонки.

17.2.1997 р.

ТИСК

Все життя я мчавсь до тебе

На твоїх колінок блиск,

Від якого варто глянуть -

Піднімався вічно тиск...

Як хотів красою тею

І тебе завжди зігріть,

Та хіба догониш фею -

Якщо їй сімнадцять літ?

8.6.1992 р.

ХОЧУ БУТЬ ЖІНКОЮ

-Вже мені ота робота

Тут ось під печінкою,

Як би я хотіла стати

Хоч на тиждень - жінкою.

Щоб нікуди не спішить,

Не кричали діти,

І торбини не тягать,

З милим посидіти.

Чи поїхати десь в Крим,

У воді попариться,

І хоч би з десяток днів

На піску пожариться...

1.1.1989 р.

СВОЇМ ТАРАХТІЛОЧКАМ

Колись і я жив в гуртожитку

І був брейк - верком як і ви,

І задивлявсь жінкам на стегна,

Що були вище голови.

І пив з їх пазух насолоду,

Черпав красу з їх сонних губ,

І пригортав їх файну вроду,

Яка була, як вовчий зуб.

Давно ті роки промайнули

І під вікном відцвів жасмін,

А руки так як і раніше

До ваших тягнуться колін.

Вже ті замовкли тарахтілки

І появилися нові,

Та тільки ти, немов сопілка,

Неначе музика в мені.

Для мене ти була, як пісня,

Немов фантазії політ,

Бо все що мав я до і після -

То все відлуння давніх літ.

2.12.1987 р.

ІДИЛІЯ

Не хотять дівки йти заміх,

А женитись парубки,

Та й навіщо?- як говорять,-

Можна й так, мов залюбки.

В нас вже так, як і в Европі:

Ту що здибав - та й твоя...

І ніякі вам турботи,

І навіщо вам сім'я?

Та й дівки хоробрі стали,

Хоч у Космос посилай.

Не пропустять ні одного

Тих, що мають млин і гай.

Ну не світ - суцільна казка:

Як же нам тут не радіть?

Їй сунув з десяток баксів

І що хочте - те й робіть.

4.10.2006 р.

КОРОТКА МИТЬ

О, ти ще, братику, радій,

Що Бог дав стільки нам повій,

Бо де жінки - там і любов,

А де любов - дубіє кров.

Можливо, це і сміх, і крик,

Та що без жінки варт мужик?

Зустрінеш цей чарівний цвіт -

Й відразу зовсім інший світ:

У серці б'є небесний дзвін,

Й не знаєш, що накоїть він?

Як змії корчимось в їх ніг,

Що не відгонить і батіг.

Хіба, скажіть, то не життя

Як вами правлять почуття?

А, де вирують почуття?-

Там зайві будь - які слова.

Й, можливо, та... коротка мить -

Вам зможе все життя змінить.

То ж, якщо ми друг друга стріли -

То, видно, так Боги хотіли.

22.11.1987 р.

ПРОМІНЬ КОХАННЯ

У неї не губки, а - квіти,

Ну де ти такії знайдеш?

Таку не помітить не можна,

Й захочеш пройти - не пройдеш.

І хочеться тут же злегенька

Торкнутись твоїх груденят,

Немов кошенят - білих-білих,

Що а пазусі в тебе сидять.

Ти першою стрілась, кохана,

Якраз у ті пам'ятні дні -

Коли в душу промінь кохання

Жбурнула, як пісню мені.

Я радий тобі за ті чари,

Якими чарують людей,

За всі ті багатства що манять

Мене більше всяких лілей.

22.11.1984 р.

ЗАВОРОЖЕНА АМГА

Амга у сонному мовчанні,

Мов заворожена пливла,

Біля хатона розвернулась

Там, де якуточка жила.

Й своєю ніжною рукою

Припудрила дівчині ніс,

І, ніби світлою фатою

Вона її торкнулась кіс.

Й по-під горою, під тайгою,

Крадучись, зникла в далені,

У тій - де цілий день зозулі

Свої виводили пісні.

25.5.1986 р.

ДЕ ЛЮБОВ ЗНАЙТИ?

Тихий вечір. Далечінь.

Впереді - Десна.

Запалив свічки каштан

На околиці села.

Де не глянеш - неба синь,

Шепчуться світи,

Може хто мені підскаже,

Де любов знайти?

11.6.1992 р.

КУПАЮТЬСЯ ХМАРКИ

Купаються хмарки у плесі Амги,

Під сонцем виблискують роси,

А голос зозулі, як свято з тайги,

Як казку нам вітер приносить.

Чому не поет я, чому не казкар,

Чому обділили талантом?-

А то б шугонув би я вище від хмар

І став би над ними сержантом.

Купаються хмарки у плесі Амги,

Мовчать заворожені гладі,

Краса чарівна! Почекай, не спіши,

Дай казку руками погладить.

28.5.1986 р.

ДИВО ПРИРОДИ

Підем, моя миленька, пісню поля слухать,

Де в траві шовковій стільки ніжних звуків.

Й там, де ти ховаєш чарівні сунички,

Пошукати ключик щоб відкрить криничку.

Може ним відкриємо двері в світ кохання -

Де живуть найкращі всі людські бажання.

Й там розкошувати на траві зеленій -

Дивом тим природи, що придумав геній!

14.4.1990 р.

ЙДЕ ЖИТТЯ

Проходять століття, тисячоліття,

Йде життя.

Давно я досяг повноліття,

А й нині, неначе дитя.

Неможу напитись красою

Твоєю, земля!

А знаю, що старість з косою

Йде навмання.

А жити так хочеться, хочеться.

Ну що то за Божа краса?-

Як Сонце по небі котиться

А над тобою коса.

28.5.1969 р.

ХОЧУ БУТИ СОБОЮ

Я не хочу хвалитись генієм

Тим, якого в мені нема.

Я не хочу буть Гітлером, Леніним,

Від яких аж здригалась земля.

Хочу бути самим собою:

Ось таким незалежним, простим,

Хочу бути для всіх бажанним

І гордитися вічно тим.

Тим, що гумором я ядовитий

І немає такої ціни,

Щоб зуміла мене підкупити,

Як купують продажних - пани!

28.5.1969 р.

ЛЕТЯТЬ ЛЕЛЕКИ

Дивлюсь на небо березневе,

І хоч кругом ще холод, сніг -

Я бачу, як збігає з поля

Зима струмочками з доріг.

А потім в небі над лісами

Летять лелеки, журавлі,

А дядько, що дививсь на небо -

Пішов лагодити граблі.

3.3.1961 р.

В РАЮ

Дівча, як сонце серед хмар

Усіх воно кидало в жар,

Весь вік пролежало в гаю,

А час прийшов, воно - в раю...

-За що ж така їй благодать?-

Осміливсь в Бога запитать.

І Бог спокійно відповів:

-Хіба з вас іншу хтось хотів?

Отож, як стрінеш ти повій,

Не гнівай Бога а - радій!

Тихенько ними користуйсь

І не хвилюйсь.

Бо як повій не стане, Йване,

То хто ж на нас з тобою гляне?

20.11.1997 р.

БАЙСТРЮК

Коли вже ти прийшла до мене

Й щоб не казала, що баран -

Тоді не гай часу, кохана,

І падай хутко на диван.

А потім ми вже розберемся

Хто більший з нас обох віслюк,

Якщо появиться у тебе

Веселий масінький байстрюк?

17.4.1997 р.

ЯКЩО ПОСТАРІЄМ...

-Як ти думаєш?- Гаврило

Запитує Улю,-

Що дадуть нам наші дітки

Як зігнемось?...

-Дулю.

Дітки думають, як батьку

Вже пора вмирати,

То на нього вже й уваги

Можна не звертати.

31.5.2003 р.

ДІАЛОГ З БОГОМ

-Чому я день і ніч працюю,-

Питаю в Бога я,- чому?

-Ти відпрацьовуєш, мій рабе,

За всіх ледачих у роду.

-Чому ж ти дав їм сміх, весілля,

Чому ж не дав те все мені?

-Бо я тебе велію бачить

В раю - де феї чарівні.

-А їх за що, які заслуги

Рішив у рай ти помістить?

-Для того, щоб як в рай ти прийдеш -

Тобі було там що робить...

-І що ж робить я з ними буду,

Як лишу тіло на землі?

Довго мовчав Бог і, нарешті,

Мені сказав: співать пісні.

-Які пісні? Кому?- Безвухим?

В яких ні тіла, ні...краси?

Якщо вже так?- залиш у пеклі

А в рай Мороза помісти.

12.12.1997 р.

БАБІЙ

Я дивлюсь на Чечню

І дивлюсь на Афган:

Скільки славних синів

Повмирало від ран.

Скільки ті залишили

Ще незайманих вдів,

А хіба кожен з них

Цілувати не вмів?

А тому, ви пробачте,

І за їх мушу жить,

Бо і їхніх коханих

Треба ж комусь любить.

Що одними лишились

Не по волі своїй.

А тому мушу... жити,

Хоч і скажуть -'бабій!'

17.5.1997 р.

НЕ ЖЕНІТЬСЯ, ХЛОПЦІ - 2

Не женіться, мої любі

Братики по духу,

Як не хочете придбати

Ви собі катюгу.

Бо як тільки ту красуню

Приведете в хату,

То почне, як вовк кобилу

За хвоста тягати.

То причепиться до тебе,

Як реп'ях до попи,

Й буде з вас весь день сміятись,

Як Китай з Європи.

То до тебе придереться,

Що не так танцюєш,

І не так її як треба

По ночам цілуєш...

І завжди вона вас буде

Діставать, як муха,

Поки ти її люб'язно...

Не погладиш вухо.

Ну навіщо вам женитись,

Хіба вільних мало?

Краще ними користуйтесь,

Як у вас устало...

То прийшов, зробив роботу...

І читай журнали,

А ця ж буде допікати,

Як козу шакали.

20.9.1973 р.

ВАНЬКА - ВСТАНЬКА

Що не жінка - то картинка,

Що не жінка - то росинка,

В кожній іскорки горять,

Кожну хочеться кохать.

Бо жінки - вони як зорі

Як в коханні так і в горі.

Решту всю свого життя

Жінка - як мале дитя:

То їй дай, то принеси,

То купи ти їй труси...

І, виходить, ми для Анькі -

Всеодно, що Ванькі-встанькі.

20.12.2001 р.

ЧОЛОВІЧИЙ ПСИХОЛОГ

-Мордашки, ноги, грудоньки -

Усе це маю, людоньки,

А гроші, дача, мерс, квартира -

Чоловіків прирегатива.

Я жінка та - що любить волю

І не кляне ніколи долю,

Бо знаю, що хотять 'мужчини'

В яких шикарні лімузини.

Тому й ношу своє з собою,

Щоб розважать достойних грою,

Бо те що хочуть ті / між нами/

Ношу у себе між ногами.

4.6.1969 р.

РИБАЛКА

О, ти дивись, бо горобці

Тобі під міні поналазять,

Або прохожі молодці

Колінки не прикриті вразять.

Чи може ти, немов рибалка

Ловиш прохожих що не вмиті,

Тільки уже не на крючок

А на колінки не прикриті?

25.5.1961 р.

ЯКЩО ЛЮБИШ

Ти, певно, думаєш, кохана,

Що ти квітуєш, що живеш,

І що як Гриця ти поманиш -

То він все кине і прийде...

Любов? - коли в душі клекоче,

Коли в тобі усе кричить,

Коли душа такого хоче,

Що сил немає пояснить.

13.7.1981 р.

ТАЄМНИЧЕ СЯЙВО

Ну як же ти не озирнешся

Як в міні жіночка пройде

І білим променем колінок

Тобі всю душу обпече?

Ну як не вигукнеш їй:

-Фея,

Вернись і ще пройдись разок!

Поглянь, як світиться алея,

І як цвіте в садку бузок.

Пробий своїми каблучками

Те таємниче - чок та чок...

І в божім сяйві зупинися

Серед каштанових свічок.

4.2.1992 р.

САЛЮТ, МАРІЄ

Над Гідропарком снігом віє

І лютий вітер аж сичить,

Салют тобі, моя Маріє,

Ну як підем любов крутить?

Хоч би уже на рівнодення

Себе дозволила обнять,

Ти подивись, яке... натхнення

Й нема його куди дівать...

30.9.1997 р.

ДИВЛЮСЬ НА СВІТ

Дивлюсь на світ, як на мистецтво -

Найбільше чудо на землі,

Тому мені і не байдуже,

Чи ти прийдеш уже, чи ні...

І хоч говорять старожили -

Не лише в сексі зміст життя,

Але, скажіть, чи є щось краще

За ті блаженні почуття?

14.12.1997р.

ДУМАЙ ПРО ГОРИ

Не думай про старість ніколи,

Й до тебе вона не прийде,

А думай про друзів, про гори,

Як бджілочка в лузі гуде.

Не думай ніколи про славу,

А думай про Ялту, Місхор,

Як чаєчки в небі кигичуть,

Кидаючись з феями в шторм.

Не думай ніколи про дачу

Як хочеш буть сильним, як тур,

Гуляй із красунями в горах,

Щоб заздрив вам навіть Амур.

4.9.1997 р.

ГЕНЕРАЛ

Давно над річкою скосили

І очерет, і осоку,

І хоч життя давно в минулім,

А я тебе ще й досі жду.

Не знаю, де беру ті сили,

Звідки в душі той карнавал?

Бо як до мене посміхнешся -

Мій друг стає, як генерал.

21.11.1997 р.

ЯКЩО ЗБИРАЄТЕСЬ ВИ В СОЧІ

Як ціни собі не знаєш,

І не вмієш ти любить,

То не варто їхать в Сочі -

Там вам нічого робить.

Бо життя - коли ти любиш

І душа твоя горить,

Та і ти, звичайно, знаєш,

Як пожари ті тушить.

Якщо знаєш як неспокій

Свій і мій угамувать,

Щоб мені всю ніч хотілось

На гітарі грать і грать.

11.6.1990 р.

ДЖЕРЕЛО КОХАННЯ

Відчуваю, як старіє тіло

І в душі почався листопад,

А на скронях виступає іній,

Ніби вийшли зорі на парад.

А душа, ну просто, шаленіє,

А вогонь бажань - аж цибенить,

І ще більше, як у юні роки

Хочеться і ніжить, і любить.

Хочеться такої насолоди,

Щоб душа від ніжності ревла,

Як ревуть із гір весняні води,

Рвучись до морів і до тепла.

8.7.1990 р.

ПЕНАЛЬТІ

За вікном вже співає жайвір

І Сонце на гай поглядає,

Коли ж ти, юначе, очнешся?-

Неначе хтось в мене питає.

Я чую як стукає кров в моїх жилах,

Немов каблучки по асфальті,

І чую як дише кохана

І жде, щоб забив їй пенальті.

17.9.1997 р.

КАРІ ОЧІ

У дівчини карі очі

І як сонечко - лице,

Як поглянеш ти на неї,

Ніби струмом вас трясе.

Я до неї посміхнувся

Й прямо в очі їй кажу:

-Якщо ти не будеш проти? -

Прямо тут і одружусь.

11.1.1992 р.

ОТ ТАК ПОГЛЯД!

Де ж ти була така грудаста

Коли я був ще молодим,

І так мені хотілось щастя,

Що аж валив із мене дим?

Де ж ти була така кирпунька,

Що і очей не відірвать,

Коли шукав твоє я щастя

Й не знав, куди своє дівать?

11.1.1992 р.

НАЙСКРОМНІШЕ БАЖАННЯ

Коли дививсь на вас, повірте,

То забував про все те зле,

Про ваші у минулім флірти

І холод, що вогнем пече.

Я забував про все на світі,

Й мені не був підвласний час,

Бо я хотів так небагато -

Всього наблизитись до вас.

21.1.1992 р.

КАЗКА ПІД МІСЯЦЕМ

Україну як і матір -

Їх ні з чим не порівнять

Так же само, як тумани,

Що над річкою димлять.

Скільки літ я вже купався

В тій омрієній красі,

Де тумани срібним шовком

Чарували звідусіль.

І з глибин його над лугом

Тільки голови блищать,

То вербички у тумані,

Задивившись в небо, сплять.

Боже мій! Яке красище!-

Іншим словом не назвеш,

Як окутана туманом

Ти із Місяцем ідеш.

13.6.2007 р.

ВИНО

Таких шаленних поцілунків

Не знав, не бачив і не чув,

І я,звичайно, вдячний Богу,

Що Бог таки мене почув.

Твій поцілунок, ніби свято,

Як нагорода за ті дні,

Які не міг я дочекатись

З тих пір як стрілася мені.

І може того поцілунку

В житті б ніколи не було,

Так слава Богу Бог почув нас

Й створив для смілості вино.

І з того часу / ти не смійся!/-

Я став і сам любить вино,

Бо ти хіба б так цілувала,

Якби не випила його?

13.6.2007 р.

ЛЮБИ І КОХАЙ!

Ти від щастя біжиш,

А навіщо, скажи?

Ти гордись, що тебе ще хтось хоче!

Що до тебе ще йдуть,

Та ще й квіти несуть,

Аби тільки заглянути в очі.

Бо сто літ пролетить,

Ніби м'яч, ніби мить,

І осиплиться в лісі калина,

І тоді хоч кричи,

Хоч стрибай, хоч скачи,

Не підійде ні жодний мужчина.

Буде сліз ще покіс,

Як листочків з беріз,

Будуть ще і журба, і тривоги...

А тому, не дрімай,

І себе не ховай,

Хай красуються звабливі ноги.

То ж люби і кохай,

Поки шепчеться гай,

Поки щастя , як кізочка скаче,

Бо промчиться той... час

Той, що радує нас

Й за тобою ніхто не заплаче.

То ж небійся кохать!

Не лінись чарувать!

І забудь про журбу і невдачі,

То ж хай хлопці тремтять!

І ночами не сплять!

Хай бубнявіють...душі юначі.

29.12.1997 р.

ЯЗИК

Люблю жінок не за язик,

Бо, де язик - там шум і крик,

Але, якщо і за язик? -

То тільки той, що ніжить звик.

2.11.2001 р.

І СОН ПРОЙДЕ

І сон пройде, і страх пройде,

Як в чобітках дівча пройде.

15.9.2004 р.

МОЇ СИМФОНІЇ

Люблю, коли жінки щебечуть,

Немов синички за вікном,

І виставляють горді плечі,

Як верби віти над Дніпром.

Люблю коли сміються феї,

Немов ромашки у гаю

І посміхаються лілеї

Схожі на посмішку твою.

Люблю, як жайвори співають,

Що піднялись в небесну синь,

Як над Дніпром веселки грають

І пахне м'ята і полинь.

Люблю коли пісні співають,

Коли горить небесна синь,

А хлопчаки в дівчат шукають,

Мов на баштані - зрілих динь.

8.12.1997 р.

СТО ЛІТ НЕ ЗА ГОРАМИ

Поки тебе, кохана, хочуть,

І поки хочеться тобі -

Не відмовляй людям ні в чому

Так само, як сама собі.

Бо сотня літ не за горами

І якщо чесно, так сказать,

Не встигнеш навіть озирнуться

Як роки миттю пролетять.

23.8.2003 р.

НЕПОКІРНІ

Непокірні жують журбу,

Запивають гіркою цикутою,

Та однаково любимо ми

Тих, що пахнуть ромашками й рутою.

Непокірні усі за бортом

Десь в тайзі, чи на шахтах копаються,

Та податливі, й ті що з брехні,

Як не дивно - на морі купаються..

22.8.1997 р.

ФІЛОСОФІЯ ВІКІВ

Я не боюсь сказати вголос:

Що секс - ото і є життя,

І той, хто думає про нього -

В тих справді істинна душа.

А праця, їжа і достаток -

То є не більш, як похідні,

І поки є з ким і ще можеш -

То не питай про вихідні.

Бо, знаю: в тій короткій миті -

Вся філософія віків,

Бо все, що зв'язано з коханням -

То все від неба і Богів.

Тому живи і насолоджуйсь

І срібних кліток не будуй,

Бо поки їх ти побудуєш -

То вже й не треба буде...буй.

4.12.2000 р.

ВИТВІР БОГІВ

Коли йде дівчина - візьми й зупинись,

І хочеш, не хочеш - ти їй поклонись,

Шануй її ніжність і дякуй Богів

За цей подарунок, цей витвір віків.

І хай не лякає вас крик їх і гнів,

То Бог так зробив, щоб їх більше хотів.

3.2.1970 р.

ЯКБИ НЕ ТИ

З тобою не знаю негоди,

Від тебе оці всі вірші,

Від тебе і в хмарну погоду

Сонячно вічно в душі.

Бо ти моє - вічне натхнення,

Як в лузі ранкова роса.

І щоб світ робив я не знаю,

Щоб зникла ця Божа краса?

Й чого буде варте те поле

Як стану тобі я не люб,

Й чого буде варта Планета

Без цих груденяток і губ?

8.12.2001 р.

ЯКЩО ТИ МУЖИК!

-Розум весь у парику твій,

Ніжність в пальцях на кінці,

А якщо парик ти втратиш,

Що ж залишиться тоді?

Тут дівчина подивилась

На мужчину, ніби штик:

-Ну а я то міркувала,

Що мужик - завжди мужик...

І для нього, як він справжній -

Головне не сам парик...

10.8.1969 р.

ЩОБ СПІВАЛИ ДРОЗДИ

Як пісні співатиму сумні -

Подаруй ти посмішку мені,

І надії всього лише мить,

Бо без неї й пісня не дзвенить.

Й щоб завжди співали в нас дрозди -

Ти цілуй, цілуй її й не жди.

22.6.1990 р.

ТАКУ ЯК ТИ

Любов приводить нас до тями

І манить зовсім в інший світ,

Де не лякають гори, ями

Як з вами той чарівний цвіт.

Я тільки зараз зрозумів те,

Коли пройшло моє життя,

Наскільки був в житті наївним,

Як вперше стрілася вона.

Така як та - то справжнє свято,

То для мужчини - оберіг,

І я б її сьогодні й завтра...

І не вважав би це за гріх.

Таку як та, прости мій Боже,

Чекають всі з усіх доріг,

То нас колись вожді учили,

Що, мов чужик кохати гріх.

А те, що ті самі робили -

Не всім присниться і в ві сні,

Зате ми оди їм творили

Й про них складали ми пісні.

22.9.2007 р.

ПОКИ СТОЯВ

На любов, що гріх таїти!-

Я дивився, як на спорт,

І мені було байдуже

Де знаходився той порт.

Я тоді про рай не думав

Поки в мене ще стояв,

Бо тоді, як депутат я

Ше на все й на всіх я чхав.

11.3.1990 р.

МАТЕРИНСЬКЕ СЛОВО

Як дівчисько рветься до мужчини

І напалить для кохання піч -

То тоді її ви хоч убийте,

Не поможе материнська річ.

А як кров в дівчини переграє

І остигне невгамовна піч -

Отоді і розум повернеться

І почує материнську річ.

10.6.1990 р.

КРИВИЙ ТА АЗА

По бруківці йде кривий,

Як побачив Азу -

Став, як легінь молодий -

Вирівнявсь відразу.

От що роблять з нас любов

І дівочі очі!

Всіх вирівнюють вони,

Хто кохання хоче.

26.12.1990 р.

ЩОБ ЖИТЬ

Навіть, як людина щира

І чарівна, і прудка,

То і цього ще не досить,

Треба пісня, хліб, вода.

Бо, як кажуть, без води -

Ні туди, і ні сюди...

21.6.1992 р.

ЩОБ РОБИЛИ МИ?

Щоб робили ми в долині

Щоб не очі в неї сині,

Щоб не личко в неї миле -

Що до гаю заманило,

І не ті її маніжки -

Що заманюють... між ніжки?

2.11.2001 р.

ЧУДОВА МИТЬ

Мені було десь літ сімнадцять,

Я біля річки пас корів,

Як раптом чую:

- Глянь, грудашки

На тебе дивляться з-під брів!

Підняв я голову і справді -

Який розмах, який політ!

І грудоньки ті, мов на сайді,

Немов з піон пухнастий цвіт.

Як глянув я - про все забувся:

Про дім, про матір, про корів,

І знову той же чую голос:

-Чи ти заснув, чи ти здурів?

Поглянь, худоба вся в городах,

А ось і Гриць з кілком біжить...

Й видіння те пройшло, а шкода,

Була така чудова мить.

20.6.2007 р.

ЯКЕ ЦЕ ЩАСТЯ!

Яке це щастя жить на світі,

Коли в гаю гуляє вітер,

Коли в садку цвіте бузок,

І чуєш ніжний голосок.

Яке це щастя посміхатись,

Коли вогнем палає кров,

Коли іде до тебе свято -

Й несе у пазусі любов.

20.6.2007 р.

АБИ ЦІЛУВАЛА

Вона прийшла додому п'яна,

І хоч всі випивші смішні,

Та жінки кращої від неї

Я ще не бачив і вві сні.

То ж хай вона і ще нап'ється,

Тільки цілує і сміється.

15.6.2007 р.

ОЛІМПІЙСЬКИЙ ЧЕМПІОН

Життя людське таке коротке,

Тому й спішать його пізнать,

І в тому дійстві благороднім -

Собі подібне щось зачать.

О, люди-люди! Любі люди!

Хай буде з вами вічно сміх,

Бо всі недобрі ваші вчинки

То у майбутньому - ваш гріх.

О, якби я хотів, щоб люди,

Коли співають солов'ї -

Завжди шептали: 'люба', 'любий'

Й шуміли весело гаї.

Колись вважав, життя - це літо

Яке завжди палахкотить,

Коли вас пестять ніжні квіти

І ще нічого не болить.

Сьогодні це давно в минулім,

Сьогодні все це, ніби сон,

Хоч кожен думає - він вічний,

Як Олімпійський чемпіон.

Отож, спішіть і не дрімайте,

Любов нікого з нас не жде,

І якщо квітку ти не зірвеш,

То так і знай, що хтось зірве.

9.7.1981 р.

НЕВЛОВИМИЙ ПТАХ

Надворі вітер б'є у очі,

Голосить так, мов сто чортів,

І я не можу вийти з ночі,

А так вас бачити хотів.

Хотів я з вами погутарить,

Келих шампанського розпить,

І десь зіграти на гітарі,

Щоб душу трохи розрядить.

1.2.1997 р.

ВГАДАЙ!

Поглянь, яке сьогодні небо зоряне,

Послухай, як співають солов'ї,

Вгадай, вгадай: чого душі так хочеться,

Коли дивлюсь на грудоньки твої?

Чому шумлять-шепочуться тополі,

І сил нема, щоб час той зупинить.

Вгадай, вгадай, чого душі так хочеться

Коли в гаю твій голос забренить?

4.5.1997 р.

РОЗДУМИ З ВІДСТАНІ

Тепер, коли вже стільки років

Пройшло від тих юначих літ,

Я можу чітко вже сказати

Про гріх, кохання і про цвіт.

Все те що я вважав ганьбою,

/Прошу жінок, нехай простять/

Бо все оте про що ми мрієм -

Вони ще більше нас хотять.

Чомусь весь час вважав за сором

Все те без чого сам не міг,

І, якщо чесно, то кохання

Вважав за самий більший гріх.

То ж не осуджуйте нікого.

Бо всі ми грішні, так сказать!

Тому, коли приходить зрілість -

То нічого вказівок ждать.

3.8.2005 р.

ПЛОТЬ, ЯК СВІЧКА

Не знаю, як красунь сприймають,

Але для мене жіночки -

То є найбільший Божий витвір

В якому - мед і колючки.

Бо в жіночок - душа космічна,

Там все: і холод, і вогонь,

І ваша плоть стає, як свічка,

Як доторкнеться до... долонь.

24.4.1999 р.

ВІВЧАРИК

Стою й любуюся тобою

Як рвеш у полі ти чебрець,

Як мчать хмарки понад вербою

І з листям шепче вітерець.

Люблю, коли співає поле,

Летить у небі метеор,

Як грудоньками душу колеш...

Зрілим акордом - де ма жор.

Люблю, коли цвіркун співає,

Гуде вівчарик над ставком,

І загадково будить тишу

Своїм співаючим хвостом.

24.4.1999 р.

ШТОРМ

Звідки йдуть всі наші шторми,

Де початок почуттів?

Варто їй на тебе глянуть -

І тебе мов хтось завів.

А як дівка грудоньками

По очах ще вас кольне,

То твоя душа ночами

Вже ніколи не засне.

Бо від тих прекрас жіночих

Буде душу так штормить,

Що не спатимеш ночами

Скільки ти вже будеш жить.

15.7.1981 р.

МУЗИКА

Музика з жайвором в небі повисла,

Сонячним променем пишуться ноти,

А десь у садку посміхається вишня,

А я не діждуся суботи...

О, люба моя, о, чудесна!

Коли ж ти, нарешті, для мене воскреснеш?

2.12.1997 р

СТАРІСТЬ

Не будую я ілюзій

Що життя безсмертне,

А тому завжди стараюсь

Буть в формі належній.

То ж, як тільки я десь стріну

Файну молодичку,

То очам я дозволяю

Шмигнуть під спідничку.

А коли іду по пляжі -

По юрбі гасаю,

І дівчаток, мов рентгеном

Всіх я розглядаю...

Та і пальчики під блузку

Навперейми пруться,

Варто лише тій дівчині

Трохи перегнуться...

А товариш вже сам знає,

Що з дівчам робити,

І куди його гарненьке

І як... посадити.

От і думаю про себе:

І звідки та сила,

Що пора вже помирати,

А тут - мов збісило?

Чи таке у всіх буває,

Чи в тих, хто старіє,

В кожну щілинку зір лізе,

І не червоніє?

1.7.2001 р.

ЯКЩО ПІЗНАВ ЛЮБОВ

Як шум доноситься з дібров -

То так і знай, що там хтось ходить...

І от-от вистрілить любов,

Що божим світом верховодить.

І потім, як би не втікав,

І як би ти не відбивався,

Проте, якщо любов пізнав? -

Значить, з дитинством розпрощався.

17.2.1997 р.

ПРО ПРАВДУ

Як жаль, що правда не в пошані.

Ну що про себе вам сказать,

Що я мужик, живу на Бамі,

Де комарі всю ніч пищать.

Та, взнавши правду цю про тебе -

Від вас і шльондра утече,

Хоч їй також коханця треба,

Коли як слід їй припече.

Правду, нажаль, не всі сприймають,

Й не всі її бажають знать,

Хіба крім тих, що світом правлять,

Але й вони також мовчать.

Значить, вона таки колюча,

Неначе шубка в їжака,

Тому вона така й болюча,

І всіх лякає, як змія.

А от брехня! - то зовсім інше -

Там є і золото, й бальзам...

І от все те, чого немає -

Те все й дарують дурням нам.

8.7.1981 р.

ВСІ ХОЧУТЬ ОДНОГО

Скільки жінок - стільки й метафор,

Епітетів і порівнянь,

Бо кожна жінка, як не дивно,

Яку не стрінь - з одних питань.

Бо як уважно придивитись -

Весь марафет їх - для нікчем,

Яким і в голову не прийде,

Що і жінки хотять гарем.

Бо всі в житті одного хочуть,

/Нехай мене простять Боги!/:

Щоб їх любили, чарували

І як частіше їх могли.

14.3.2004 р.

РОСІЙСЬКА РУЛЕТКА

От уже і ми дідами стали,

А, здається, вчора це було

Як дівчат за стрічечки тягали,

І втікали з ними за село.

Як ходили в школу, сперечались

Про далекі зорі і світи,

Як дівчатка нам не піддавались,

Хоч від нас й не думали іти.

І сидиш весь вечір біля неї...

Ну а серце, як церковний дзвін

На весь двір, як бубон вибиває

Від її білесеньких колін.

Уявляю, що було б в ті роки

Будь у нас хоч трохи в голові...

Ми б отих красунь рум'янощоких -

Всіх би одружили на собі.

А сьогодні це не ті вже феї,

Бо не знають, що вони хотять?

Це уже неначе лотарея,

І попробуй ти її вгадать.

Це уже, як гра у ту рулетку,

Де на карту ставиться життя.

Й добре, якщо виграєш конфетку,

А якщо - кардан від рогача?...

18.12.1997 р.

АБИ МЕНЕ НЕ ЗАБУВАЛА

Подарую тобі, люба,

Ніби жар гвоздички,

Щоб завжди вогнем палало

Днем і ніччю личко.

Подарую тобі, люба,

Я червоні вишні,

Щоб були у тебе груди,

Як піони - пишні.

Подарую тобі, люба,

Ніби Сонце кали,

Щоб до тебе днем і ніччю

Парубки стрибали.

10.7.1981 р.

ЛЮБЛЮ УРАГАНИ

Всім подобається спокій,

А мені, як грім гримить,

Як у мене та під боком -

З ким я можу побубнить.

Я люблю як на світанку

Будять тишу в нас дрозди,

Як дівчата просять хлопців,

Щоб не лізли до... біди.

5.1.1983 р.

ВІРНИЙ СЛУГА

Я все життя в собі варився,

А зараз в мене - колектив.

І хоч нікому не корився,

Та Ненці вірно я служив.

1.10.1989 р.

Я КВІТИ НІС

Я так завжди до тебе мчався,

І так до тебе я летів,

Бо дуже того я боявся,

Щоб інший хтось не перестрів.

Я квіти ніс, неначе факел,

Вогонь в моїх рукав палав,

Я ніс любов і ледь не плакав,

Бо кожен раз я не встигав.

Я вже давно не вірю в свято

І в те, що в світі є любов,

Чи надто хочу забагато,

Чи переграла в жилах кров?

Я мчавсь до тебе, ніби вітер,

Всіх по дорозі обганяв,

Я ніс тобі кохання квіти,

Але їх іншій віддавав.

21.6.1982 р.

МУЖИК

Ну ти Микола і мужик,

Такий малий а сам, як штик.

27.5.2005 р.

КОЛОСИТЬСЯ ЖИТО

Колоситься в полі

Житечко зелене,

Не сьогодні-завтра

Ти підеш від мене.

Ну, скажи, навіщо

Людям треба спазми,

І навіщо людям

Треба негаразди?

А мені на згадку

Сипонеш колючки

Так, як це уміють

Чарівненьки сучки.

7.12.1982 р.

ХРАМ КОХАННЯ

Розум, як штаб любовних дій,

А серце - ніби прохідная

Через яку лише тобі

Зелена вулиця безкрая.

Якби ти знала скільки там

Тупцює під дверми охочих,

Тільки ніхто в любовний храм

Уже, крім тебе, не проскочить.

Ніхто, ніколи, не торгуйсь!

Люби мене - і твій навіки,

А за ціну ти не турбуйсь,

В коханні - щедрі чоловіки.

Віддам всю зливу почуттів,

Весь вільний час, безсонні ночі,

Бо щастя більшого в житті -

Нема від тебе і не хочу.

31.1.1983 р.

КУПИ - ПРОДАЙ

Я думав що ти лагідна і добра,

А ти ж такісінька, як всі,

Тепер я чітко уявляю кобру

У всій її чаруючій красі.

Срібло воно срібло і в ванні,

Ну а за золото мовчу,

Не роздирай мої ти рани

Коли я й так уже кричу.

І хоч судить жінок не гоже,

Їх треба ніжить, цілувать,

Але ж не дай мені ти, Боже,

Таку красу за жінку взять.

Тому ото і сурми сурмлять,

Тому ото й гаї шумлять,

Таких як ти, звичайно, люблять,

Але женитись не спішать.

22.2.1983 р.

ДІВОЧИЙ СМІХ

Коли сидиш сумний, самотній

І раптом сміх твій, ніби, хміль -

Тоді про все ти забуваєш

І мчиш - будь в дощ, будь в заметіль.

І очі, мов, небесні стріли

Весь день її шукають слід,

Звідки ті звуки прилетіли,

Які від всіх юначих бід.

Її завжди бажанні очі -

То всі мої безсонні очі.

Де ви, де є ви, де шукать?

А зовсім поруч чую кроки

Тут на асфальті - взад, вперід.

Хтось каблучками серце ранить,

Мов його топче напроліт.

О, серце! Де тебе подіть?

А кроки: чок, то взад, вперід.

4.5.1967 р.

ЯКЩО ПРИЙШЛА

Вже на примхи жінок не звертаю уваги,

Й як раніше я їх на ура не беру,

Бо на світі й без них є багато розваги,

Хоч люблю, якщо чесно і цю поки гру.

Прийдеш? - Ждатиму. Ні? - Прощавай!

А чекати нема в мене часу,

Бо такий як у тебе - у всіх коровай,

А мені треба йти ще й на базу.

Бо люблю я в житті ураган,

Щоб в руках у її все стогнало,

І як зайде у мій балаган,

Щоб як тільки погляне - стояло.

19.4.1997 р.

НЕ ДАЙТЕ ЗІВ'ЯТЬ!

Звідки така несправедливість,

Чому такий короткий вік?

Тут тільки, ніби, був хлопчиськом

А вже - солідний чоловік.

Чому так хочеться нам жити

І кожну встрічну зупинить,

Навіть тоді, як вже беззубий,

Коли в тобі усе болить?

Чи то від літ з людьми стається,

Чи то такі ми й справді є,

Що наше серце дужче б'ється,

Як гарна жіночка пройде.

16.11.1966 р.

НЕ ЛЮБЛЮ ВПЕРТИХ

Не люблю я впертих й надто вередливих,

Бо вони ніколи майже не щасливі.

Вічно їм від роду чогось не хватає:

Розуму чи смілості? - ті й самі не знають.

Бо таку ти поки доведеш до тями,

То чого ще доброго й сам горбатим станеш.

6.3.1990 р.

БЕЗСОННИЦЯ САМОТНОСТІ

Не хочу спать.Безсонниця напала.

Чомусь думки усе одні і ті.

І кожен раз в душі якісь скандали,

Ввижаються то мертві, то святі.

Уже за північ, спать всі полягали,

Лише вогні гірляндами горять.

Десь за селом дворняжка проскавчала,

І сонний ворон каркнув у пітьмах.

Загелготіли гуси, пролетіли,

Під покривалом ночі пропливли.

Отак й думки куди вони летіли -

То не лишилося ні сліду - де були.

Густий туман над степом появився

Й гусей підняв, відтиснув від землі,

А хтось не спав, по вулиці тинявся,

Певно шукав сліди ті в далені.

26.11.1961 р.

ЯКЩО ЗНИКНЕ ГОРЕ

Ти втікав від жінки, а вона від мужа

Й зустрічались в полі, де скрипіла груша.

Ви завжди втікали від людей як далі,

Ніби ті злодії, що прийшли до Галі.

Я дивився й думав про оте нещастя,

Що усі жуїри називали щастям.

Я дививсь і думав про сім'ю, про діток

Тих, яких те щастя кидає по світу.

І не міг повірить, що бояться пліток

Ті, що залишають сиротами діток.

А коли, нарешті, перейшов до феї,

То не бачив радощів в тебе я і в неї,

Бо з'явились знову ті самі турботи,

Від яких втікали кожної суботи.

Якось біля моря зіроньки принишкли,

Всі позбулись горя й радощі всі зникли,

Бо біда і радощі всі в одній упряжці...

Бо, як зникне горе, то зникає й щастя.

21.7.1982 р.

СВОЇМ КОХАНИМ

О, мої любі і кохані,

Найкращі квіти всіх років,

Я дуже радий що був з вами

І вас в букет зібрать зумів.

Але вже де тут Галі, Гані,

Оксани, Люди - не скажу,

Бо всі ви є мої кохані,

Яким служив я і служу.

О, мої любі і кохані,

Тепер один над вами дах,

Бо вас усіх, немов в гаремі -

Зібрав я в думах і віршах.

І котра з вас красуня перша -

Того не можу вам сказать,

Колись була з вас кожна перша,

А нині це вже вам рішать.

Та, головне, не в цьому справа,

Ви всі трудились від душі,

І так було мене кохали,

Що не встигав писать вірші.

Тому скажу я вам відверто -

Чого раніше не казав,

Що якби був я Президентом -

То б кожній з вас Героя дав.

20.1.2006 р.

КОХАННЯ І ЯД

Все думки і думки, ніби хмари із грядом

Обступили мене і лупцюють всю ніч.

Я ніколи не знав, що кохання із ядом

І похоже воно на розпечену піч.

А тому як в житті той стрічав було яд -

То старався з тим ядом бороться,

І завжди, аби міг той знешкодити яд,

Я у бій піднімав свого хлопця.

22.8.1970 р.

СПОГАДИ

Голова опустошилась повністю,

І, здавалось, що все з неї взяв.

Аж згадав, що залишились повісті

Ті, які я ще не написав.

Ще лишились незаймані спогади

Про дівочий неписаний цвіт,

Як в дівчаток любов наливалася

У тринадцять - чотирнадцять літ.

Ніби з вічності випливли спогади

Незабутніх далеких тих літ,

Як до фей, мов коти підкрадалися,

Щоб схопити якусь за живіт...

18.8.2004 р.

НАЙКРАЩІ КВІТИ

Хто сказав вам, що дівчину соромно кохати

Як цвіте, як вишенька в травні біля хати,

Як же не голубить, як же не любить,

Як на що не глянеш - в неї все горить?

Хай вас не лякає а ні грім, ні прірва,

Бо не ти, так інший квіточки ті зірве,

Вип'є все до краплі, як під корінь грушу,

А тобі залишить від кохання душу.

А тому цілуйте, не жалійте жару,

Поки не схопили інші ту гітару...

Бо ото і всього щастя в цьому світі,

Хто зривать ще може ті найкращі квіти,

Бо тоді ти зможеш жити вічно в парі,

Поки ти ще зможеш грати на гітарі.

5.11.2005 р.

ПОКИ Є ПАЛЬНЕ

Чи ти прийдеш? - того не знаю,

Але стою, як самурай,

І з нетерпінням я чекаю,

А раптом інша прийде в гай.

Ну що мені тоді робити? -

Сказати: 'геть! - бо іншу жду'

Звісно, це я сказати можу,

А що я хлопцеві скажу?-

Який чекає - не діждеться,

Куди дівать своє пальне...

Якого стільки вже набралось,

Що ще і хату підірве.

Адже вона і він родились

Як кажуть - Богові служить,

Поки пального ще хватає

Й незнають, що із ним робить?

5.9.1970 р.

ЦВІТ КОХАННЯ

Любов моя, я жду кохання,

Як жде весна нових знайомств.

Розвій ти всі мої вагання,

Щоб я до тебе й ще прийшов.

Примчись весела і щаслива,

Як до берізки вітерець,

І принеси мені кохання

На кінчиках своїх кілець.

Прийди ти полем волошковим,

Через віки, через поля

І стань моїм чарівним словом

З щасливим змістом:

-Я - твоя!

17.5.1997 р.

НАШ ПОРЯТУНОК

Над Дніпром у гаю там, де чайки кигичуть,

Там, де сонце промінням іскриться,

Ти до мене прийди, ти до мене прийди,

Дай на тебе і ще подивиться.

Дай тебе обійнять своїм жаром очей,

Випить пристрасті жар поцілунком,

І в веселім садку, де росте сільдерей -

Стать також і твоїм порятунком.

23.4.1997 р.

РОДИМКА

В думках завжди я мчусь до тебе,

Й любов твою в собі несу,

Бо ще і досі пам'ятаю

Родимку в тебе на соску.

Не знаю я, яка ти стала,

Бо так пройшло багато літ,

І чи мене б ти вже впізнала -

Я теж невпевнений, мій цвіт.

Як би хотів тебе побачить,

Відчуть по новому літа,

І знов ту родимку погладить,

Що притулилась до соска.

28.12.2007 р.

ІДИЛІЯ

Від кохання ніжного

Все в мені горить,

Я люблю заміжнюю,

Що мені робить?

І вона те знає,

І вона те бачить,

Та маленькі дітки

У колисці плачуть.

Може б я й зайшов би

В ту бажанну хатку,

Але що, пробачте,

Я скажу їх татку?

27.1.1983 р.

КОЛИ ЦІЛУЄШ ТИ ЇЇ

Лілії білі - то личко дівоче,

Льон і волошки - коханої очі.

Проходьте, люди, не зупиняйтесь,

Не вам ті квіти - то ж не старайтесь...

Вже навіть і Місяць над лісом ліг спати,

Та тільки до ранку не спить чиясь мати.

Бо в тихім гаю, ніби справжні букети

Стоять у обнімочку два силуети.

Отож, як побачили - не заважайте,

Нехай цей рік буде у них урожайним.

19.3.1978 р.

ЛЮБОВ І ВЕЧІР

Як би я пішов з тобою

В поле, де росте буркун,

Й під розлогою вербою

'Згриз' би всю, немов кавун.

А як прийде вечір в поле -

Цілу ніченьку кохать,

Цілувать, як Місяць гори,

Що від холоду тремтять.

23.9.2007 р.

ЩОБ ВИ РОБИЛИ?

Любов і вічність - в пустоті,

І в ній всі радощі й страждання,

Бо з теї щілинки в житті

І починається кохання.

І з ким, шановні мужички,

Тоді б ми в світі щебетали,

Якби, пробачте, жіночки -

Отеї щілинки не мали?

23.9.2007 р.

КУДИ СПІШИШ?

Куди спішиш, чого штовхаєш?

Стань, зупинись, постій, помрій,

І до прохожих посміхнися

Своїм суворим краєм вій.

Скажи прохожій компліментик.

Просто скажи і далі йди,

І, може буть, що та дівчина

Захоче й ще проз вас пройти.

За це ніхто вас не осудить,

Бо гарне слово в добрий час

Воно порою більше важить

Ніж золото усіх прикрас.

27.5.2008 р.

ТОБІ

Як день тебе я не побачу -

Хожу по хаті як не свій,

Не п'ю я чачи і не плачу,

Але стаю, неначе змій.

Душа натягнута, як струни,

А серце - ніби барабан,

Бо знаю, ти мене не любиш,

І не потрібний знаю вам.

Але душі ти не накажеш,

І знаю, скажеш - відчепись,

То вже мені ти раді Бога

Хоч краєм вуха посміхнись.

15.6.2007р.

МОЯ ПОЗИЦІЯ

Мені не було коли думать про себе,

Бо я будував комунізм,

І символів в мене більше, ніж треба,

Які зруйнував комуніст.

І хоч мало було в мене сили,

Але я завжди боровсь -

Проти тих хто ту кашу місили,

Проти тих хто плював на любов.

9.3.2007 р.

ЧЕРВОНЕ ДИВО

З тобою ми гуляли в фанти:

Ти доганяла, я втікав.

Я відкривав в тобі таланти,

Яких раніше ще не знав.

Я пам'ятаю, йдучи з школи,

Як ти сміялася в ті дні,

І як берізки озирались,

Мов посміхалися мені.

О, як тоді торкнуть хотілось

Тебе за пальчик, чи плече,

Що аж моє тремтіло тіло -

Яке і досі ще пече.

А ти як завжди ухилялась

І стрімголів неслась туди,

Де з жита маки визирали

І там зникали всі сліди.

Давно ті роки промайнули,

Не стало вже і тих слідів,

А голос твій ще й досі чую,

Неначе відгук з тих років.

Давно і матері не стало,

І жито хтось моє скосив,

А ти стоїш, як і стояла -

Серед отих червоних див.

14.12.1989 р.

НІЧ НАВКРУГИ

Цілу нічку над вербою

У веселому гаю

Висне Місяць над горою

І купається в ставку.

Ну а в полі, в житі квакви

Підняли такий базар,

Що здійнявсь весільний вереск -

Від землі до самих хмар.

І під шум той - з поля, з жита

Тільки й чути голоси...

То дівчата гонять хлопців,

Щоб не лізли у труси.

16.7.2007

КРАСА І ПУСТОТА

Ти далеко не дурненька,

І далеко не свята,

А ведеш себе неначе

Як Свиридова коза.

Я як ти пробач,красуне,

Так собою б не пишавсь,

Бо судить про делікатність -

Може той, хто закохавсь

Бо, якщо краса порожня -

Де ні слів, ні доброти,

Це як сумочка дорожня

Із одної пустоти.

15.6.2007 р.

Я - МУЖИК

Я - мужик. Таким родився,

І не тим про це судить -

Хто кохати розучився,

Чи й зовсім не вмів любить.

Я - мужик і в цьому сутність

Всіх моїх уподобань,

А тому, давай кохана,

Без наказів і вмовлянь.

28.9.2007 р.

БАТЬКІВСЬКЕ СЕЛО

Іду по скошеному житі,

Куди не глянеш - неба синь,

І корови у чорних свитах

Скубуть травичку і полинь.

Іду. А в серці калатає:

Оце те батьківське село -

Яке завжди мене чекає,

Яке завжди мене тягло.

Іду, а з пам'яті, як птахи

Думки сполохані летять,

І десь над обрієм літають,

Щоб все забуте пригадать.

19.10.1995 р.

ХРАМ ВІКІВ

Світ переповнений звуками,

Таїною почуттів.

Я іду малий - великий

І шукаю Храм Віків.

Може в полі, може в лісі

Він сховавсь серед дібров,

Може десь в сільській хатині,

Де живе моя любов.

Хтось сміється, а хтось просить,

З лісу чути шум і крик,

То виманюють дівчаток

Хлопці в поле на шашлик.

4.12 2000 р.

МЕД І ЯД

Коли Боги жінок творили,

Щоб їх любили - все зробили.

Богам прийшлося многі літа

І днем і ніччю попотіти.

Та перше, ніж створити жінку -

Боги створили шоколадки,

Аби в тих щілинках і складках -

Замаскувать всі неполадки.

Щоб навіть мудрі козаки

Змогли повірить в казочки,

А щоб у нас був з ними лад -

Вони прикрили медом яд.

Отож, чим жінка чарівніша -

Тим меду й яду в неї більше,

Бо в тій неписаній красі -

Саме якраз й дефекти всі.

8.8.2000 р.

НЕ ЗРОЗУМІЛИЙ СВІТ

Чим більше на жінок дивлюся -

Тим менше вірю в світлість їх,

І в те, що є такі ще дури -

Яким не хочеться утіх.

Так як на мене, всі - гультяї,

Але про це чомусь мовчать,

Хоч мовчки всі очима лізуть

Туди, що й соромно сказать.

От цього я й не розумію,

Чому всі грішать і мовчать,

А чи не краще знять проблему,

Й як кажуть,- руки розв'язать.

Оцього я й не розумію,

І знать хотілося б мені:

Чому всі люди, вибачайте,

Не можуть жити без брехні?

І хай мені хто заперечить,

Що ваша жінка не така -

Тоді чому відкрила плечі

Аж від вушей і до пупка?..

І що ж воно виходить, люди,

Хотів би в вас я запитать:

Чому без чого жить не можем,

Про те соромимось сказать?

30.8.2007 р.

ПРИЦІЛЬНИЙ ПОСТРІЛ

Повірте, що земля іскриться

Там, де пройде оця жар-птиця,

Може вона й сама не знала -

Що поглядом своїм вбивала?

Я пам'ятаю ще той час

Як ти кружляла і співала,

І поглядом своїх очей

Нас всіх, як зайчиків стріляла.

21.12.2007 р.

ГІТАРА

Біля гаю в'ється річка,

На траві дівча лежить,

Як мені те напівголе,

Що без голок душу коле,

Як же хочеться схопить!..

Як би я до того жару,

Щоб погрітись,- притуливсь,

Щоб зіграть на тій гітарі

Вальс 'Бостон', як це колись.

26.6.1981 р.

ГРАЦІЯ

Ну не йде, пливе прохожа,

От уже де грація!

На спідниці квітнуть айстри,

На плечах - окація.

Руки в неї, ніби крила

А на ніжках - каблучки,

Що з усього побережжя

Мчать поглянуть 'дурачки'.

27.6.1981 р.

ПОЛУНИЦІ

Як би я хотів до тебе

Десь в гаю припастись,

І у квіточках шовкових

Хоч часок попастись...

Щоб зрівати поцілунки,

Ніби полуниці,

Гладить складочки шовкові

На твоїй спідниці...

28.6.1981 р.

ОРДЕН ЗА ВІДВАГУ

Як любов пропустиш - вік тобі тинятись

І не знати щастя й спокію, прости,

І підеш долизувать, що не долизали

Інші такі ж самі спритники, як ти.

Як своє упустиш - будеш побиратись

І стрибать, як злодій із садка в садок,

То ж хіба не краще вам своє щось мати,

Щоб сказать упевнено, що то - твій цвіток.

Бо, гляди, ще схопиш 'орден за відвагу'

Той, що нам 'дарують' файні жіночки -

За любов, за вірність і за ту повагу -

Що на їх кидаємось,мов на кіз вовки.

22.10.1989 р.

ГОРЕ ВІД УМА

Цікавий все-таки наш світ,

За що його і поважаєм,

Та жаль, що нам вже стільки літ,

Що і дівать куди - не знаєм.

І хоч дурниць я наробив,

Та щоб почать міг все спочатку,

Я б все те саме повторив

І в тому самому порядку.

А зараз поїзд мій - ту-ту,

Хоч розум й досі не дрімає,

Та глузду з того вже ума -

Як відходну товариш грає.

1.11.1989 р.

ПРО СЛОВО

Скільки жінки у світі будуть -

То стільки й буде слово 'б...дь',

Бо в слові цім найвища сутність -

З чим можна жінку порівнять.

Тому до слів не придирайтесь

І їх не варто ображать,

Бо кожне слово має думку,

А думку треба поважать?

25.9.2007 р.

БЕЗНАДІЙНИЙ

- З тебе, діду, порох віє,

Ну а ти про секс ще мрієш,

І хоч знаєш, що згориш,

Та однак до феї мчиш.

Перестав дід грати в карти

Й відповів на ті він жарти:

- Може буть й згорю, мій друже,

Та люблю цю працю дуже.

Бо як хто про секс не мріє,

То вважайте - безнадійний.

3.10.1989 р.

ГУЛЯЄ ВІТЕР

Над лісом осінь хазяйнує,

Почервонів калини кущ,

І вечір, мов ведмідь прямує

В село вогнями диких груш..

Горить садок червоним листям,

Ніби кричить теплом суниць...

О, як я хочу притулиться -

До всіх жіночих таємниць.

Гуляє вітер по садочку,

Кружляє свій прощальний вальс,

А листя падають додолу

І ніби в гай гукають нас.

А я іду по листопаду,

/Ще поки світом цим іду!/

І дуже Господу я вдячний,

Що поки ще хожу й живу.

25.9.2007 р.

ЛЮБЛЮ

Дивлюсь на цю гарненьку жінку,

Любуюсь нею і мовчу,

Й за ті цяцьки, що в неї в блузці

Я писк хоч кому натовчу.

Бо я її, оту білявку,

Якщо відверто вам сказать,

Тільки за те і поважаю -

Що не приховує, що - 'б...дь'.

25.9.2007 р.

ЄСЕНІНСЬКА КРАСА

Ти, як Есенінські вірші:

Вони завжди, як свіжий вітер,

Й чим більше їх читаєш ти -

Тим більше в нім - щасливих літер.

Ти - ніби зоряна краса,

І будеш ти завжди такою,

Поки з тобою буду я,

І поки будеш ти зі мною.

25.9.1989 р.

ЧУДОВА МИТЬ

Ну й колінки! Це не жарт.

Глянеш,- хочеться на старт.

От би ту чудову мить

Десь у поле заманить.

І у свіжому покосі

Цілувать, як поле осінь.

Й під веселою вербою

Любуватися тобою.

Й там, де зорі жито косять -

Те робить, що очі просять.

13.4.2000 р.

БОРОДА

Ти повз мене пролітаєш,

Ніби в небі журавлі.

Скільки зим і літ не бачив

Я тебе на цій землі.

Ти завжди летиш повз мене

Так, як Місяць повз хмарки,

І невже, скажи кохана,

Десь залишились вершки?

Ти завжди біжиш від мене,

Ніби мишка від кота.

Чи то я на дідька схожий,

Чи лякає борода?

29.9.1989 р.

СТРЕПТИЗ

На цю пару дивлюсь

Що цілуються, йдучи.

Містом люди ідуть,

Ну а їм те - до кручі.

Молодята цілуються,

Солоденькі вуста,

Та сьогодні одна,

Завтра інша коза.

В неї також, як в нього -

То один, то другий,

Чи то треба вже так,

Чи то вік вже такий?

І чи справді любов

Отака є безстижа:

В неї видно пупок,

В нього виперлась грижа?

Ну а як же прохожим

Проз стрептиз цей пройти,

Ну а раптом і їм

Закортиться туди?

12.4.1973 р.

Я ВАС ЛЮБЛЮ

Я кохав і розважався,

Знав і радість, і біду.

Скільки раз я обпікався,

Та жінок однак люблю.

Бо коли їх зустрічаю -

Не пройду, щоб не спинить,

Бо такий я вже родився,

Що без їх не можу жить.

27.9.2007 р.

МОЄ ВІЙСЬКО

Я все життя писав і мріяв

Свої вірші надрукувать,

Але і досі своє військо

Боюсь у світ я відпускать.

Із кожного мого вірша

Людина виглядає,

Яка так само як і я -

І любить, і кохає.

Якби мене хто запитав:

-Без кого жить не можу?

Я б відповів, що без людей

І без кохання тоже.

18.12 1978 р. 19.4.2007 р.

ТИ КАЖЕШ...

Ти кажеш, що мене не любиш,

Але я знаю, то - брехня!

Тоді чому кусаєш губки

Й мене гукаєш в гай щодня?..

16.7.2007 р.

ЯКЩО ВИ БЕЗРОБІТНІ?

Якщо в вас нема роботи? -

Запроси сусідку в гай,

І тоді роботи в тебе

Непочатий буде край.

Я роботи не боюсся,

Ну а раптом не прийдеш,

Що ж тоді робить прийдеться -

Бігти десь у Бангладеж?

19.9.1973 р.

ЇЇ ЛЮБОВ

Хлопцям я не відмовляю,

Будь то дядько, будь то дід,

Як два метри росту має,

І ще може так як слід.

Я дівчина - принципова:

Слів на вітер не трушу,

Тільки з тим хто більш заплатить -

Я розмову поведу.

Я з характером дівчина,

І хоч в мене є хандра,

Та, як в вас немає баксів? -

Не візьмете на 'ура!'

Що таке любов? - не знаю.

Та й навіщо все те знать?

Гроші маєш? - я кохаю,

А нема ? - ідіть... гулять!

На городі дядько косить

І показує п'ятак.

Якщо гарно він попросить -

Може дам йому і так...

24.7.2007 р.

РАЙ І ПЕКЛО

В тобі усе є: рай і пекло,

В тобі і зваба, і нектар,

І посмішка твоя, кохана,

Мене завжди кидає в жар.

Ти ніби вічний промінь Сонця,

Який виглядує з роси,

Та оцінить тебе не зможуть,

Поки не знімеш ти труси...

22.5.2008 р.

ЗАДУХА

Нарешті дощик змив задуху,

Повіяв свіжий вітерець,

І ось я з лісу мчусь щодуху

Твоїх торкнутися кілець.

20.7.2007 р.

БАЗАР

Я шукав подружку

Не один вже рік,

І знайшов, нарешті,

Як вишневий сік.

А привів додому

Ляльку ту руду,

Думав, що на радість,

Вийшло на біду.

Як зайде хто в хату -

Сяде на диван,

Вивалить з-під схованки

Весь свій 'чемодан'.

Що не можуть хлопці

Втримать олівця,

Бо у них, як глянуть -

Капає з кінця.

6.9.1961 р.

БІЛЯ ЛАВКИ

Йшов я з праці ледь живий

І зайшов до лавки,

Аж дивлюсь, іде дівча

Витріщило плавки.

Я як глянув й прикипів...

Що тут гріх таїти!

І дивлюсь на те дівча,

Мов коза на квіти.

А воно / хай Бог простить! / -

Стало на розпашку,

-Гарні ноги, хочеш мать?-

Закусон і пляшку.

7.10.1980 р.

НЕДОТЕПА

-Ой, ти любий недотепо,

Бодай ти сказився,

Цілий день дивлюсь на тебе,

Хоч би подивився.

Цілий день дивлюсь на тебе,

Підскубую брови,

Аби тільки ти до мене

Хоч промовив слово.

-Ой, дівчино, не обдуриш...

Ти про що гутариш?

Зачекаю поки всі вже

Гарбузи роздариш...

29.6.1981 р.

ПІДРОСТИ

Якби тобі було сімнадцять,

Або молодшим трохи я,

То, певен, що сьогодні б, люба,

Була б без сумніву моя.

І там, де журяться вербички,

Схилившись низько до води,

Я б оцінив твої косички,

А поки йди - та підрости.

15.1.1975 р.

НА ПОБАЧЕННІ

Запросив дівчину хлопець

На побачення в лісок,

Звідки птахи та козулі

Подавали голосок.

Посміхнулася дівчина:

-Я б осмілилась, Адам,

Але ж ти просить не вмієш,

А сама тобі не дам.

19.10.1989 р.

КОМА

В садку світились рясно роси,

А я на твій дивився носик.

Й хоч він похожий був на кому,

Та я на нього мав оскому.

І так хотів в садочку тому

На комі тій я збить оскому...

І, певно, був би збив оскому,

Але татусь гукнув додому.

31.4.1990 р.

НАТЯГНУТА СТРУНА

Відгуло моє вже літо,

Відгули мої вітри,

Жаль не стрілись ми з тобою

Як було по тридцять три.

То хоч дай сьогодні, люба,

Насолоджусь медом губ.,

Дай твоїм наніжусь тілом,

Чи можливо вже не люб?

Як на тебе я погляну,

Мов за обрії небес,

Що ще й досі сурмлять сурми,

Мов знайшов я сім чудес.

Що душа стає відразу,

Мов натягнута стріла,

І готова грати й грати,

Тільки б скрипочка була.

29.11.1997 р.

ВИЛИСЬ КУЧЕРІ

Над моєю головою

Вились кучері,

І вони дівчат кирпатих

Вічно мучили.

Ой, ви миленькі мої,

Ой, голубоньки,

Як любив я цілувать

Ваші губоньки.

Ви були завжди розкішні,

Ніби лебеді,

І було на що поглянуть

Ззаду й спереді.

Як від погляду одного

Серце билося,

Ніби з вами і зі мною

Щось творилося.

А я й досі ще милуюсь

Тим видовищем,

Яке нині називаю -

Вже... чудовищем.

12.6.2000 р.

ДУМИ МОЇ

Думи мої, думи мої!

До чого ж я постарів,

Ну хіба ж таку красуню

Я колись пройти зумів?

Думи ж мої, думи ж мої!

Рано ти розрюмсався,

Щоб така як ця гукнула

Знаю й не задумався.

30.7.2008 р.

ЩЕДЕВР

Я свій останній поцілунок

Хотів би вам подарувать,

Але на жаль я ще й сьогодні

Не знаю, як про це сказать?

Моє життя без вас то - муки,

І світ нестерпно став сумним,

І ваші очі, ваші руки

У пам'яті моїй, як дим.

Вам зараз, знаю, не до мене

Що не кажіть - медовий рік,

І ваша здійснилася мрія,

В вас - двохметровий чоловік.

Але за вас переживаю,

Бо де лягаєте з ним спать,

Як ліжка в нас - наскільки знаю

Десь метер девяносто п'ять?

Мабуть з зігнутими ногами

Так і лежить він цілу ніч,

Й любується до ранку вами

Таким щедевром - звісна річ.

О, як йому я співчуваю

І, навіть заздрю, так сказать!

Бо щоб таку відгрохать кралю? -

Треба крім росту й ще щось... мать.

2.10.2007 р.

ЧИШО

Повну пазуху багатства

Мамка татку принесла,

Сіла в хаті на дивані

І розмову повела:

-Ну так що робити будем,

Зразу спати... а чи що?

-Ти спочатку дай вечерять,

Ну а потім вже й чишо...

18.9.2007 р.

ПОГОВОРИЛИ

Йде дівчина б'юстом грає, дріботить,

Так і хочеться дівчину зупинить,

Я кричу їй удогонку: не спіши,

Що ти в пазуху сховала, покажи?

А дівчина посміхнулась,

Подивилась на уси:

-Може й те вам показати -

Що ховаю я в труси?

Хлопець теж не розгубився

/Мав язик як ураган/,

-Якщо є таке бажання,

Навіть радий буду вам.

Дівка глянула на хлопця,

Мов козулька з лободи,

-Всеодно ти там не знайдеш

Більш нічого крім біди.

Хлопець хитро посміхнувся,

А не брешеш? Не скажи...

Може я тобі й повірю,

Та спочатку - покажи...

19.9.2007 р.

ПЕРЧИК

Ну ж в дівчини і стегенця! -

Й нехотів би а заліз,

Щоб знайти між ними 'перчик',

Що сховався в шовку кіс.

І під зорями у полі

Де викрикують півні -

Цілу б ніч я 'гриз той перчик',

Щоб дозволила мені.

17.9.2007 р.

Я ВАС ЛЮБЛЮ!

Які любові є на світі -

Я ними всіми вас люблю,

Бо ви для мене, ніби квіти,

Що манять вогником в гаю.

Чи то прийшло моє прозріння,

Чи я, можливо, постарів,

Чи появилось помрачіння

Від ваших випещених брів?

Що я пройти проз вас не в силах,

Аби хоч як не зачепить,

І звідки та у мене сила

Як вас побачу - хочу жить?

Не знаю, що мені робити,

І як увагу заслужить,

Чи може взять мені й заплакать,

Чи як дитину розсмішить?

Сказав я це і засміявся,

Мов після чарочки вина,

Ну як ти випросиш в людини

Все те - чого в її нема?

2.7.2007 р.

СОНЦЕ НАД ГОРОЮ

Як сонце сходить над горою -

В нім бачу посмішку твою,

Таку ж далеку й недосяжну,

Як і невимовно - близьку.

Уже пора б й порозумнішать,

Та я напевно й ще росту,

Бо в жінці над усе ціную

Не стільки розум, як - красу.

Бо буть розумною для жінки -

Це майже, як вулігаризм,

І це сказав я не для рими,

Бо в думці цій є оптимізм.

Бо буть розумною для жінки -

Це вже й занадто я сказав,

Хоч правда я в житті своєму

Жінок розумних не стрічав.

3.7.2007 р.

ТИХА ГАВАНЬ

До тебе плив, як в тиху гавань,

А от приплив, як в океан,

Тепер стою собі й міркую:

Який же з мене капітан,

Якщо не зміг я зрозуміти,

Що всі жінки з одних питань?

Жінки - то всі стихії світу,

І в цьому, брате, не вагайсь,

Не хочеш в дурнях залишитись? -

То менше їм ти довіряйсь.

Бо так вони тебе обкрутять

Своїм солодким божеством,

Що будеш гризти нігті й лікті,

Або весь день шукати лом...

І все-таки життя прекрасне

Й не треба галасу і сліз,

Поглянь, як день чудовий гасне

Серед вербичок і беріз!

Поглянь, як шепчуться тополі,

І вслухайся у божу річ,

Вже, навіть зорі в білій льолі...

Невже отак і пройде ніч?

13.7.2007 р. - 23.9.2007 р.

БОЖА ВТІХА

Де застій, то вже - болото,

Де болото - там смердить,

І не вам про те із ким я,

І кого люблю - судить.

Я кохала і кохаю,

Й ось що хочу всім сказать:

-Що Господь усім дав втіху

Не для того, щоб дрімать.

25.8.2007 р.

БЛУДНИЦЯ

Я як погляну на Оксану,

Ну що сказать - дівча на п'ять,

Хіба їй можна дать догану

За те, що бісики горять?

І я це бачу, та як чесно

Я не осуджую той блуд,

Бо й сам, якщо сказать відверто,

Не против би в той блуд стрибнуть.

Усі ми в цьому світі - б...ді,

Отож, чи варт когось судить?

І всі ми кожній б...ді раді,

Як буря в серці заскрипить.

Любов це те, що море в бурю -

Краще із ним не жартувать,

А тим, які ці творять бурі -

Краще здоров'я побажать.

1.9.2007 р.

ПРИРОДУ НЕ ОБДУРИТЬ

Моя кохана, і не думай

Навіть себе перехитрить,

Що жінка зможе жить без мужа,

А чоловік без жінки жить.

Природа так нас всіх створила

/І тут вже нічого мудрить!/,

Щоб ми кохались і журились,

І ще когось могли любить.

І це залежить не від тебе,

І не від мене,- хтось сказав,

Бо людям, щоб не нудьгували -

Господь кохати наказав.

Так що і ти, моя рідненька,

Круту із себе не вдавай,

Ми всі не можем без кохання

Так як без верб не може гай.

І, якщо ти пройдеш повз мене,

То тут же інша прибіжить,

Бо ще ніхто не зміг в цім світі

Себе й природу обдурить.

25.9.2007 р.

ВІЧНИЙ СЮРПРИЗ

Я знаю, жінка - то химера

Й ніхто не знає, що вам вткне,

І хоч вона і не Венера -

Та венеричне в ній щось є.

Вона пройде і посміхнеться,

А ти уже всю ніч не спиш,

І, ніби жаба до гадюки

На тії вогники біжиш.

Я знаю, ти - моя остання,

І твій прихід - то ніби приз,

Який мені подарувала

Ти поцілунком, як сюрприз.

11.6.2007 р.

ЗОЛОТА СВІЧКА

Як посміхається кохана -

Здається Сонце світиться,

Що так і хочеться до неї

Прийти - аби погрітися.

Люблю дивитись в небеса,

Як ти сидиш над річкою,

Коли з травиночок роса

Палає, ніби свічкою.

11.6.2007 р.

ЩОБ БУТЬ ЩАСЛИВИМ

Вона свою розтрусить душу,

Як сіль по полю - в кабаре,

А потім вже якби й хотіла

Ту сіль до купи не збере.

Тому й не заздрю їй, що новий

У неї кожен день грузин,

То її горе а не щастя,

Бо щастя там - де муж один.

11.6.2007 р.

Перейти к описанию Следующая страница

Войти на сайт

Регистрация