ЕЛІЗА, вкрай спантеличена, безпорадно дивиться на нього.
ПАНІ ПІРС. Марно їй пояснювати, пане Гіґінс. Вона все одно не зрозуміє. Крім того, ви помиляєтеся: вона навіть рукавом не втирається. (Хоче забрати в неї носовичка).
ЕЛІЗА (вихоплює його). Куди?! Це шо, вам давали?!
ПІКЕРИНҐ (сміючись). Слушно! Боюся, пані Пірс, це тепер слід розцінювати як її власність.
ПАНІ ПІРС (підкоряючись силі обставин). Так вам і треба, пане Гіґінс.
ПІКЕРИНҐ. Ось про що я подумав, Гіґінсе… Пам’ятаєте, ви казали про посольський прийом? Закладаюся, що у вас цей експеримент не вийде. Проте, якщо вам таки вдасться видати її за герцогиню, я визнаю, що ви найкращий педагог у світі і сам покрию витрати на її навчання.
ЕЛІЗА. От добряча душа! Пасибі, Копитане!
ГІҐІНС (спокушений пропозицією, дивиться на ЕЛІЗУ). Приваблива авантюра! Погляньте: вона така вульгарна й так чарівливо замурзана!
ЕЛІЗА (дуже обурена). Тьу-у-у! Чо’ це я замурзана?! Я перед виходом і лице мила, й руки. Отак!
ПІКЕРИНҐ. Від ваших компліментів, Гіґінсе, вона явно не втратить голову.
ПАНІ ПІРС (занепокоєно). Це ще як сказати, пане Пікеринґ. Є не один спосіб задурити дівчині голову. Пан Гіґінс знається на цьому краще за будь-кого, хай навіть іноді робить це ненавмисно. Сподіваюся, пане Гіґінс, ви не штовхнете її на якесь безумство.
ГІҐІНС (захопившись ідеєю ПІКЕРИНҐА). Усе життя складається з безумств. Але непросто знайти для них нагоду. Тож ніколи не гай можливості: вона підвертається так рідко! Гаразд! Зроблю з цієї обшарпанки герцогиню!
ЕЛІЗА (категорично не згодна з такою оцінкою). Ну-ну-у-у!
ГІҐІНС (захоплено). За півроку — а коли в неї добрий слух та гнучкий язик, то й за три місяці — я виведу її на люди й видам за кого завгодно! Почнімо сьогодні, зараз же, негайно! Пані Пірс, заберіть її та відмийте — хоч би й наждаком. Плиту вже розпалено?
ПАНІ ПІРС (протестуючи). Так, але ж…
ГІҐІНС (шаленіючи). Позривайте з неї це лахміття і зараз же спаліть! Зателефонуйте до магазину й замовте новий одяг, а доки привезуть — загорніть хоч би й у газети!
ЕЛІЗА. Жинтільмен називаєця! Бачила я таких! І ото не сором вам таке казать! Я ж порядна!
ГІҐІНС. Ну, ось що, дівчино… Свої провінційні цноти залиште при собі. Вчіться поводитись як герцогиня. Заберіть її, пані Пірс. А не буде слухатись, дайте їй прочухана!
ЕЛІЗА (кидається до ПІКЕРИНҐА й ПАНІ ПІРС, шукаючи захисту). Я зара’ поліцію позву! Їй-бо позву!
ПАНІ ПІРС. Але мені ніде її поселити.
ГІҐІНС. Запхайте у відро для сміття.
ЕЛІЗА. Ну-ну-у-у!
ПІКЕРИНҐ. Годі вам, Гіґінсе! Будьте розважливим.
ПАНІ ПІРС (рішуче). Справді, пане Гіґінс. Не можна так зневажати людей.
ГІҐІНС, присоромлений, принишк. Буревій переходить у легіт наївного подиву.
ГІҐІНС (із професійною вишуканістю модуляцій). Це я зневажаю людей? Дорога пані Пірс, дорогий Пікеринґ, у мене й гадки такої не було. Я лише вважаю, що всі ми маємо якнайкраще подбати про бідну дівчину, підготувати її до нового життя, допомогти освоїтись. Якщо я висловлювався не досить ясно, то лише з побоювання зранити її або ваші почуття.
ЕЛІЗА, заспокоївшись, обережно вертається на попереднє місце.
ПАНІ ПІРС (до ПІКЕРИНҐА). Пане Пікеринґ, ви чули щось подібне?
ПІКЕРИНҐ (сміючись від душі). Ніколи, пані Пірс, ніколи.
ГІҐІНС (терпляче). Про що, власне, йдеться?
ПАНІ ПІРС. Про те, що не можна так просто підібрати дівчину, як камінець на пляжі.
ГІҐІНС. А чому б ні?
ПАНІ ПІРС. Як це чому? Адже ви нічого про неї не знаєте! Хто її батьки? А якщо вона заміжня?!
ЕЛІЗА. Драстя вам!
ГІҐІНС. Ось бачите, дівчина сама цілком слушно відповіла: «Драстя вам!» І справді, яке там заміжня! Хіба ви не знаєте, що жінка її походження через рік по шлюбі виглядає як п’ятдесятирічна поденниця.
ЕЛІЗА. Та хто ж би мене взяв?
ГІҐІНС (раптом удається до найзворушливішого, низького тембру голосу й задіює найпереконливіші прийоми своєї пишномовності). Повірте, Елізо, коли я вас вивчу, юрми чоловіків стрілятимуться, аби здобути вашу прихильність.
ПАНІ ПІРС. Облиште це, пане Гіґінс. Вам не слід так розмовляти з нею.
ЕЛІЗА (рішуче зводиться на ноги). Так! Я пішла. Їй-бо, в ньо’о ж не всі дома. Не тра’ мені схибнутих прохвесорів.
ГІҐІНС (уражений до глибини душі, адже його красномовство лишилося непочутим). Он як! Значить, я схибнутий?! Чудово! Пані Пірс, не замовляйте їй ніякого одягу і випхайте геть!
ЕЛІЗА (скімлить). Ой нє, ой нє! А чо’ ж ви дражнитесь?
ПАНІ ПІРС. Ось бачите, до чого призводить нестриманість. (Показуючи на двері). Сюди, будь ласка.
ЕЛІЗА (мало не плаче). Не тра’ мені вашої одежі! Я б і так її не взяла б! (Жбурляє носовичка). Сама собі можу купить! (Іде до дверей, щоправда, неохоче).
ГІҐІНС (спритно спіймавши носовичка, перетинає їй шлях). Невдячне убоїсько! Така ваша дяка за те, що я хотів витягти вас із багна, гарно вдягти і зробити з вас леді?!
ПАНІ ПІРС. Вгамуйтеся, пане Гіґінс, візьміть себе в руки! Це ви поводитеся негарно! Вертайтеся до своїх батьків, дитя моє, і скажіть їм, аби краще вас доглядали.
ЕЛІЗА. Та нема в мене ніяких батьків. Вони ска’али, шо я вже сама на себе зароблю, й виставили геть.
ПАНІ ПІРС. А де ваша мати?
ЕЛІЗА. Та нема в мене матері. А вигнала мене мачуха, шоста вже. І нехай собі! Сама обійдусь. Тіки ж ви не думайте: я порядна.
ГІҐІНС. От і чудово! До чого тоді весь цей ґвалт? Дівчина належить сама собі й, окрім мене, нікому не потрібна. (Підходить до ПАНІ ПІРС, улесливо). Вона була б вам за доньку, пані Пірс. Яке то щастя — мати доньку! А тепер годі базікати. Тягніть її вниз і…
ПАНІ ПІРС. Але що ж із нею буде? Ви маєте намір щось їй платити абощо? Отямтеся, пане Гіґінс!
ГІҐІНС (роздратовано). От Господи! Видавайте їй, скільки треба! Можете це занести до витрат на господарство. А на ’кий біс їй гроші?! Їжу та одяг вона матиме. А даси їй гроші — зіп’ється.
ЕЛІЗА (обурено). Шо ви брешете! Та усяк вам ска’е, шо я питва в рот не брала! (До ПІКЕРИНҐА). Пане, ви ж жинтільмен; ска’іть йому, шоб так зо мною не балакав!
ПІКЕРИНҐ (з доброзичливим докором). Гіґінсе, а вам не спадало на думку, що в дівчини можуть бути якісь почуття?
ГІҐІНС (критично оглядаючи ЕЛІЗУ). Ні… Навряд. У кожному разі, не ті, на які варто зважати. (Весело). Ану, Елізо, що у вас там за почуття?
ЕЛІЗА. В мене такі ж почутя, шо й у всіх.
ГІҐІНС (замислено, до ПІКЕРИНҐА). Розумієте, в чому складність…
ПІКЕРИНҐ. Яка складність?
ГІҐІНС. Навчити правильної вимови — не так важко. Куди важливіше, щоб це було граматично правильно.
ЕЛІЗА. Та не хочу я балакать гриматично! Хочу балакать, як леді!
ПАНІ ПІРС. Пане Гіґінс, не відходьте, будь ласка, від суті. Я мушу знати, на яких умовах ця дівчина тут залишається. Ви маєте намір щось їй платити? А що з нею буде по закінченні навчання? Адже треба хоч трохи дивитися вперед!
ГІҐІНС (роздратований). А скажіть-но мені, пані Пірс, що з нею буде, коли я залишу її на вулиці, в багні?
ПАНІ ПІРС. То вже її справа, а не ваша, пане Гіґінс.
ГІҐІНС. В такому разі, по завершенні навчання я кину її назад у багно. Це знову стане її справою; отже, все в порядку.
ЕЛІЗА. Совісті в вас нема, от шо! Вам же на всіх начхать, крім себе. (Встає й рішуче оголошує). Годі з мене, я пішла! (Прямуючи до дверей). Серця в вас нема! От шо я вам скажу!
ГІҐІНС (із вази на роялі бере шоколадну цукерку, очі його лукаво блищать). Елізо, пригостіться шоколадкою.
ЕЛІЗА (піддавшись спокусі, зупиняється). А як я знаю, шо там в ній? Такі, як ви, й потруїти можуть. Не одна вже отак-о попалась. Сама чула.
