ГІҐІНС. А вдома вона почне передражнювати всю публіку!
ПІКЕРИНҐ. Чудова думка! (Чути, як обидва сміються, спускаючись по сходах).
ПАНІ ГІҐІНС (рвучко підводиться з місця, підходить до письмового столу. Відсуває вбік розкидані папери, сідає, виймає із бювару чистий аркуш і рішуче береться до написання листа. За третьою спробою гнівно відкидає перо, впирається руками в стіл і вигукує). Ох, ці чоловіки! Ох, чоловіки!
Ясно, що ЕЛІЗІ ще далеко до герцогині, а втім, ГІҐІНС ще має попереду час, і заклад ще не програний! Справді, рівно через півроку ЕЛІЗА знову виходить у світ, де її приймають… за принцесу! Та перш ніж удатися до подробиць, коротко про обставини цієї події. Лондон, посольський прийом літнього вечора. Невеличка юрма біля посольства спостерігає за приїздом гостей. Під’їжджає «Роллс-ройс» і зупиняється перед сходами до парадного входу. ПІКЕРИНҐ у вечірньому костюмі, при орденах і медалях, виходить з автомобіля, подає руку ЕЛІЗІ й допомагає їй вийти. На ній елегантне манто, вечірня сукня, діаманти; в руках віяло, квіти — одне слово, всі належні аксесуари. За ними виходить ГІҐІНС. Машина від’їжджає — і всі троє йдуть у будинок. Перед ними відчиняють двері — і вони опиняються у просторій залі, з якої широкі сходи ведуть нагору. ПІКЕРИНҐ каже щось ЕЛІЗІ на вухо і вказує на вбиральню для дам. ЕЛІЗА прямує туди, а ГІҐІНС та ПІКЕРИНҐ тим часом знімають плащі та йдуть по картки зі своїми іменами. Перед ними в черзі стоїть якийсь поважний молодий пан із розкішними вусами, які переходять у пишні бакенбарди. Його чоло прикривають густі кучері. На потилиці волосся в нього старанно пригладжене й блищить від брильянтину. На грудях — кілька нічого не вартих медалей, а загалом він має приємну зовнішність. Можна припустити, що це іноземець. Упізнавши ГІҐІНСА, вусань радо кидається до нього з розкритими обіймами.
ВУСАНЬ. Пане вчителю! Пане вчителю! (Обіймає ГІҐІНСА й цілує в обидві щоки). Ви мене пам’ятаєте?
ГІҐІНС. Ні. Якого біса? А хто ви такий?
ВУСАНЬ. Я ваш учень! Ваш найперший, найкращий і найвидатніший учень. Це я, симпатяга-малюк Непомук! Я прославив ваше ім’я на всю Європу! Я навчався у вас фонетики. Мене ви не могли забути!
ГІҐІНС. А чому ви не голитесь?
НЕПОМУК. В мене не така примітна зовнішність, як у вас. Не таке підборіддя, не таке чоло; і якби я поголився, то мене б ніхто не помічав. А таким мене впізнають і навіть прозвали «Волохатим Нишпоркою».
ГІҐІНС. А як ви опинилися серед цих вельмож?
НЕПОМУК. Я перекладач. Володію тридцятьма двома мовами. Без мене не обходиться жоден міжнародний прийом. Ви неперевершений знавець кокні, й вам досить одного слова, аби в межах Лондона визначити, звідки людина. Я ж визначаю це у межах цілої Європи.
На сходах з’являється ЛАКЕЙ і швидко збігає до НЕПОМУКА.
ЛАКЕЙ. Вас просять нагору. Її світлість не можуть порозумітися з греком.
НЕПОМУК. Дякую. Так, так, іду негайно.
ЛАКЕЙ відходить і губиться в натовпі.
НЕПОМУК (до ГІҐІНСА). Теж мені грек! Удає, що не розуміє англійської! А насправді він — син йоркширського годинникаря. Щоб приховати своє походження, він і слова не наважується мовити. Я, звичайно, йому підігрую, але це дається йому в кругленьку суму. Тут у мене з кожним вигідна угода. Ха-ха! (Поспішає сходами нагору).
ПІКЕРИНҐ. Цей Непомук справді фахівець? А що, як він викриє нам Елізу й почне нас шантажувати?
ГІҐІНС. Побачимо. Якщо викриє, я програю заклад.
ЕЛІЗА виходить із гардеробу й приєднується до них.
ПІКЕРИНҐ. Ну що, Елізо? Зараз почнеться. Ви готові?
ЕЛІЗА. Полковнику, ви хвилюєтесь?
ПІКЕРИНҐ. Страшенно. Почуваюся, як перед першим боєм. Уперше завжди лячно.
ЕЛІЗА. Для мене це не вперше. Скільки разів я снила цим у своїй норі на Енджел-Корт! І тепер я, наче в давньому сні. Не дайте пану Гіґінсу мене розбудити, інакше я забудуся й заговорю, як тоді на Друрі-Лейн.
ПІКЕРИНҐ. Ані слова, чуєте, Гіґінсе! (До ЕЛІЗИ). Тепер ви готові?
ЕЛІЗА. Готова.
ПІКЕРИНҐ. Тоді вперед.
ЛАКЕЙ (оголошує). Пані Дулітл, полковник Пікеринґ, професор Гіґінс.
Нагорі сходів стоїть посол зі своєю дружиною, біля неї НЕПОМУК.
ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ (тиснучи ЕЛІЗІ руку). Вітаю вас.
ГОСПОДАР ПРИЙОМУ (робить те саме). Вітаю вас. Доброго дня, полковнику!
ЕЛІЗА (із чарівною грацією, чим приводить господиню прийому в захват). Доброго вечора. (Іде в прийомну залу).
ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ. Це ваша прийомна дочка, полковнику? Я певна, вона стане окрасою вечора.
ПІКЕРИНҐ. Ви такі люб’язні, що запросили нас обох. (Відходить).
ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ (до НЕПОМУКА). Вивідайте все про неї якнайдокладніше.
НЕПОМУК (кланяється). Так, ваша світлість. (Іде до гостей).
ГОСПОДАР ПРИЙОМУ. Вітаю вас, пане Гіґінс. Сьогодні у вас буде конкурент. Як сам він каже, ваш учень. Він справді чогось вартий?
ГІҐІНС. Він здатний вивчити мову за два тижні. Володіє кількадесятьма. Проте особливим розумом не відзначається. А як фонетист — цілковитий нездара.
ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ. Вітаю вас, професоре.
ГІҐІНС. Доброго дня. Уявляю, як це нудно — повторювати одне й те саме. Даруйте, що зайвий раз потурбував. (Іде далі).
У залі для прийомів та в суміжних вітальнях світський раут у повному розпалі. Входить ЕЛІЗА. Вона в такій напрузі, що це більше схоже на появу сновиди, ніж на світський дебют. Гості уривають розмови, щоб поглянути на неї, захоплено обговорюють її сукню, прикраси та її незвичну привабливість. Молодші навіть попідводилися з місць, аби краще її розгледіти.
ГОСПОДАРІ ПРИЙОМУ з’являються з боку сходів і спілкуються з гостями. ГІҐІНС із виглядом похмурої байдужості долучається до їхнього товариства.
ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ. А ось і професор Гіґінс: він нам усе розповість. Професоре, що ви можете сказати про цю чарівну юну леді?
ГІҐІНС (похмуро). Про яку?
ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ. Ви добре знаєте, про яку. Кажуть, у Лондоні вже давно не бачили такої чарівної вроди — відколи в театрах публіка ставала на стільці, щоб подивитись на пані Лангтрі.[24]
НЕПОМУК підходить до них, назбиравши чимало цікавих подробиць.
ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ. Ну ось, нарешті й ви, Непомук. Ви все вивідали про юну леді?
НЕПОМУК. Так, мені уже все відомо. Вона видає себе зовсім за іншу.
ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ. Та що ви кажете?! Не може бути!
НЕПОМУК. Так, так! Мене їй не ошукати. Її справжнє прізвище не Дулітл.
ГІҐІНС. Чому?
НЕПОМУК. Тому, що Дулітл — англійське прізвище. А вона не англійка!
ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ. Не може бути! Її вимова — бездоганна.
НЕПОМУК. Аж надто бездоганна. Де ви бачили англійку, яка б так правильно розмовляла англійською? Так розмовляють лиш іноземки, яких спеціально цього навчають.
ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ. По правді, мене й саму стривожило це її «Доброго веЧора». Директорка школи, де я вчилася, вимовляла це точно так само, чим лякала мене до смерті. Але якщо вона не англійка, тоді звідки ж вона?
НЕПОМУК. Вона з Угорщини.
УСІ ДОВКОЛА. З Угорщини!
НЕПОМУК. Так, так! І до того ж, із королівського роду. Я сам угорець благородної крові. Мене не одуриш.
ГІҐІНС. А ви пробували заговорити з нею по-угорському?
НЕПОМУК. Звичайно! Але вона виявилась надто розумною. Вона сказала: «Будь ласка, розмовляймо англійською: я не розумію французької». Французької! Вона вдає, ніби не відрізняє угорської від французької! Такого не може бути! Виходить, вона знає обидві ці мови!
ГІҐІНС. І походження в неї королівське? А як ви це визначили?
НЕПОМУК. Інстинкт, пане вчителю, інстинкт. Лише мадяри відзначаються такою граційністю манер, такою рішучістю в погляді. Не маю жодного сумніву: вона — принцеса!
