І тут задзвонив телефон. По тому, який вираз з'явився на обличчі професора, Олесь Єфремович непомильно вгадав, хто телефонує.

— А-а-а! Привіт, привіт! А я виглядаю, а я чекаю, а я місця собі не знаходжу, мучуся — подзвонить чи не подзвонить, любить чи не любить? Що? З бідняги-покійника не можна витрусити жодного рядка, то ти про чорну коробку згадав? А-а-а! Кажеш, весь час пам'ятав? Так, так. Щось раніше я не помічав, щоб від тебе були дзвінки. Не хотів заважати? Ти зворушив мене до сліз. Ти давав мені змогу спокійно працювати, і тепер я мушу віддячити тобі за все? Добре, я віддячу. Пиши, диктую: «В бесіді з нашим здібним і талановитим кореспондентом Валерієм Холодом…» Що ти кажеш! Здібного і талановитого кореспондента редактор викине? Не може бути! Як тільки у нього рука підніметься! Ну добре, обійдемось без талановитого і здібного! Слухай далі. На чому ми зупинились? Ага, ага… «… професор Ковтунюк заявив»… Ну, а що я заявив, ти вже придумай сам, бо я нічого тобі путнього сказати не можу.

Професор поклав трубку, всміхнувся, знизав плечима:

— Ось тобі й нова загадка! На що, на що, а на загадки життя не скупиться. Хто мені відповість на запитання, звідки Валерка Холод дізнався, що коробка заговорила, коли про це знаємо лише ми троє… Дивина…

Омельченко не став дослухувати, як дивується його вчитель. Він змотав бабіни, поклав їх у портфель і непоспіхом почимчикував в інститут кібернетики. Не було чого й старому Блажкові далі лишатися тут. Він докинув кілька слів подиву на адресу спритного журналіста й теж розпрощався з професором.

Завдання, яке чекало колектив інституту кібернетики, не було звичайним, але не було й занадто складним. У всякому разі, коли великий французький вчений Жан-Франсуа Шампольйон у 1822 році розшифрував єгипетські ієрогліфи на знаменитому Розеттському камені, йому було куди важче.

На Розеттському камені було вибито єгипетські ієрогліфи, але був там і старогрецький текст. Шампольйон запідозрив, що тексти ці ідентичні, тобто написано в них одне й те ж саме. Він був твердо переконаний, що єгипетський ієрогліфічний знак — це літера або склад, і не помилився. Відтоді купи папірусів, які припадали пилюкою у всіх європейських музеях, заговорили і розповіли славну історію Стародавнього Єгипту.

Робота Шампольйона зараз здається дуже простою: тільки й того, що треба було додуматися підставити єгипетські знаки під грецькі літери. Але вона забрала понад десять років життя, передчасно звела в могилу видатного вченого. Перш ніж взятися за дешифровку, Шампольйон вивчив добрих півтора десятка живих і мертвих, сучасних і стародавніх, європейських і азіатських мов.

Понад чотириста років лишалися нерозшифровані загадкові письмена майя — миролюбного, талановитого, доброго і великодушного народу, що мешкав у Центральній Америці. Даремно сотні, а коли підрахувати за всі сторіччя, то й тисячі істориків, лінгвістів світу шукали ключа до цих письмен. Ключ не давався до рук. Часом то тут, то там спалахувала чутка про те, що письмена майя пощастило розшифрувати, але при ретельному аналізі виявлялось, що це або помилка, або чистісіньке шахрайство.

І тільки після того як радянські вчені запропонували використати кібернетичні машини, ключ скоро було знайдено. Стародавній мудрий народ розкрив сучасному людству свої таємниці.

Але, незважаючи на те, що відтоді кібернетика й електроніка набули гігантського розвитку, співробітники інституту кібернетики, яким керував професор Головцев, не могли сподіватися на швидкий і легкий успіх. Перш ніж братися до розшифровки магнітофонного запису, вони мали виконати гору всякої підготовчої роботи.

До цього діла передусім підпряглись філологи й лінгвісти. Видатні фахівці фонетики, морфології, семантики мусили допомагати фізикам і математикам. Тут вже годі було розібратися, де починалася граматика і закінчувалася фізика, чи де закінчувалася математика і починалася семантика.

Магнітофонний запис прокручували десятки разів. Десятки фахівців, записували на папір сучасною абеткою звуки, що їх диктував магнітофон. Потім пробували читати записане і це читання перезаписували на магнітофонну стрічку, звіряли, сперечалися до хрипоти, щоб знову все почати з самісінького початку.

Це був тільки перший, підготовчий етап роботи. Лінгвістиці ще належало стати математикою, і тільки тоді можна програмувати «Шельменка», бо хоч він і був поліглотом, крім математичної мови, інших мов не визнавав.

І ось, нарешті, всі ці підготовчі роботи позаду. Нарешті у всьому тексті слова і літери закодовано у двійковій системі. Більше того, щоб полегшити роботу кібернетичному «Шельменкові», було створено щось на зразок легенди. Що міг розповідати невідомий космонавт? Передусім він мусив, звичайно, повідомити землянам астрономічні координати своєї батьківщини, потім описати мету свого прильоту, розказати про зоряний корабель, який приніс його в Сонячну систему (якщо він прилетів не з Марса чи якоїсь іншої планети), згадати про своїх супутників — товаришів, бо дуже важко уявити, що в таку далеку подорож він міг пуститися сам, і, нарешті, пояснити нам, представникам іншої цивілізації, призначення другої половинки загадкової скриньки, яку знайшов Сашко.

Іншими словами, «Шельменко» вже знав, що шукати і де шукати.

Тепер «Шельменко» був схожий на фокусника, який ковтав нескінченну паперову стрічку—перфорована стрічка поповзла в його надра. Заморгали-закліпали червоні й зелені лампочки індикаторів, електронний мозок почав проводити сотні операцій за секунду. Але минула не одна секунда, і навіть не хвилина, і навіть не година, перш ніж, за висловом професора Головцева, «Шельменко» почав-видавати «на-гора» продукцію.

Важко добрати назву миті, в яку, може, навіть через відстань в десятки світлових років зазвучить на Землі привіт від іншої цивілізації. Зараз тут розпечатували конверт листа, що йшов до нас тисячі років і нарешті прийшов.

Конверт розпечатали, і адресати почули:

«ПРИВІТ ВАМ, ЛЮДИ МАЙБУТНЬОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ!

Я вітаю вас, хоч маю підстави привітати спершу ваших прапрадідів, які прийняли мене до свого гурту, як рідного. Цих простих і добрих людей, з ніг до голови зодягнених у шкури тварин, зовсім не дивувала, здається, моя поява — велетня в порівнянні з ними. Їх навіть не дуже цікавить, хто я, звідки я, а коли б я навіть і спробував це їм пояснити, вони однаково не змогли б мене зрозуміти. Але вони зрозуміли, що я страшенно самотній, що ця самотність для мене жахливіша за смерть, і дали мені місце біля свого багаття. Я вдячний їм…

Жити мені лишилось недовго, розпирає легені, стискається серце, і мої добрі, гостинні господарі не знають, як зарадити моїй біді. Вчора, коли я лежав у тіні воза, до мене підійшов один літній чоловік і спробував мене лікувати. Він давав мені молоко чорної кози, настояне на якихось травах, шептав, заклинаючи мою хворобу, він просив, заклинав злих Духів, що оселилися в моєму тілі, піти геть. Я до сліз був зворушений цим піклуванням… Я вірю, що праправнуки цього доброго народу пронесуть через століття оту доброту й людяність, і мені, буде з ким поговорити.

Люди! Я мушу встигнути розповісти все, бо я прийшов до вас не з порожніми руками. Я маю для вас подарунок, люди, і хочу вірити, що ви (прийде такий час!) гідно оціните його.

У мене мало часу… Легені розриваються, кров стукає в скронях, а ліки, добрі людські ліки, запропоновані від щирого серця, не допомагають та й не можуть допомогти.

Коли б не дегерметизувався скафандр, коли б я зараз мав бодай одного продукатора, все ж можна було б трохи відволікти кінець, хоч однаково я б не зміг жити вічно і очікувати, поки ваша цивілізація пройде шлях від грубого, неотесаного колеса до перших зорепланів.

Я говорю з вами, далекі мої брати по розуму, а ваші прапрадіди з шанобою дивляться на мій кристалофон.

Краєчком ока я спостерігаю за ними. Більшість переконана, що я просто молюсь якомусь ідолові у вигляді цього загадкового для них каменя. Молюсь, як моляться вони своїм кам'яним ідолам. Але двоє-троє хочуть збагнути… О-о-о, мені дуже важко помилитися, я бачу їхні очі, і ці очі кажуть мені все. В цих очах промениться допитлива, тремтлива, неспокійна людська думка. Хто я? Звідки? Чому я не такий, як вони? І чому мій ідол не схожий на їхніх ідолів? Чому, чому, чому і як… Тисячі запитань горять в їхніх очах. І в цих запитаннях я вже бачу відповіді на те, як примусити пару крутити колеса, як потім замінити пару електрикою і навіть як підібрати ключі до атомного ядра. Їм усе буде до снаги, цим пильнооким, як те було мені і моїм предкам. Адже і мої прапрадіди сиділи колись отак біля вогнища, пускали стріли навздогін звірам і тесали кам'яних ідолів.