Із квітня 1926 р. літдискусія набуває вже іншого звучання. У неї втручаються відомі партійні діячі. З’явилися статті В. Чубаря, В. Затонського,
А. Хвилі, М. Скрипника. Нарешті обвинувальним вироком для Хвильового та його однодумців став лист Й. В. Сталіна, адресований Л. М. Кагановичу та членам Політбюро ЦК КП(б)У. Сталін висловив обурення тим, що тоді, як західноєвропейські пролетарі виявляють свої симпатії до «цитаделі міжнародного революційного руху і ленінізму» Москви, «український комуніст Хвильовий не має сказати на користь «Москви» нічого, лише закликає українських діячів тікати від «Москви» «якнайшвидше» 58. Цей лист інспірував зливу якнайзлісніших звинувачень на адресу М. Хвильового. Написаний після «Апологетів писаризму» памфлет «Україна чи Малоросія?» вже не вдалося опублікувати.
Дещо з висловленого Хвильовим у полемічному запалі видасться сьогодні помилковим чи просто застарілим. Але основні підняті ним проблеми ік* втратили актуальності й сьогодні. З введениям десятиліттями і.імоіічуиііішх памфлетів, статей у літературно-критичний обіг с змога осмислити такі можливі тези й поняття, як «романтика вітаїзму», «азіатський ренесанс» та інші, у контексті розвитку літературно-критичної, суспільно-політичної думки XX ст.
ДУМКИ ПРОТИ ТЕЧІЇ
Вперше надруковано у додатку до газети «Вісті ВУЦВК» «Культура і побут» (Харків, 1925) у такій послідовності: 1. Передмова до розділу «Дві сили» і «Дві сили» — 22 листопада 1925 р., № 44; 2. «Психологічна Європа» і «Культурний епігонізм» — 29 листопада 1925 р., № 45; 3. «Формалізм?» і «Новий організаційний шлях, як резюме» — 13 грудня 1925 р., № 46. На початку 1926 р. цикл вийшов окремою брошурою. Для брошури Хвильовий написав невелику передмову. Крім статей, опублікованих у «Культурі і побуті», сюди увійшла стаття «Ахтанабіль» сучасності, або Валер’ян Поліщук у ролі лектора комуністичного університету» (Червоний шлях.— 1925.— № 11-12.—С, 309—327).
Подається за вид.: Хвильовий М. Думки проти течії. Памфлети.— Харків: ДВУ, 1926.— 123 с.
1 Поліщук Валер'ян Львович (1897—1938) —український поет, діяльний учасник літературного процесу 20-х років, очолював літературну організацію «Авангард».
2 Стаття ображеної просвіт и.— Мається на увазі стаття Гр. Яковенка «Про критиків і критику в літературі» (Культура і побут.— 1925.—
30 квіт.),, що стала безпосереднім приводом для початку літературної дискусії.
3 Сенкевич Генрік (1846—1916) —польський письменник, автор романів «Вогнем і мечем» (1883—1884), «Потоп» (1884.—1886), «Пан Воло-дійовський» (1887—1888), «Камо ґрядеши» (1894—1896) та ін. Лауреат Нобелівської премії.
4 Франс Анатоль (справжнє прізвище Анатоль Франсуа Тібо; 1844—
1924). — французький письменник, лауреат Нобелівської премії.
5 Перш за все...— Цими словами починалося «Передмова до розділу «Дві сили» (Культура і побут.— 1925 р.— 22 листоп.).
6 3 ер о в Микола Костянтинович (1890—1937) —український поет, перекладач, літературознавець. М. Зеров, П. Филипович, М. Рильський, М. Драй-Хмара (1889—1939), О. Бургардт (1891 —1947), деякі інші близькі до них літератори складали на той час групу неокласиків (яку картали за «праві» позиції), підгримуючи в літературній дискусії ідеї Хвильового.
7 Филипович Павло Петрович (1891 —1937) — український поет, перекладач, літературознавець.
8 Могилянський Михайло Михайлович (1873—1942) — український письменник, літературознавець, близький до неокласиків. На Київському диспуті 24 травня 1925 р. Могилянський, як і Зеров та Филипович, підтримав ідеї Хвильового.
9 Рильський Максим Тадёйович (1895—1964) — український поет, культурний і громадський діяч.
10 Рильський Тадей Розеславович (1841 — 1902) — український економіст, етнограф, громадський діяч, батько М. Рильського.
11 Загул Дмитро Юрійович (1890—1938) —український поет, перекладач, критик. Починав як символіст. Член літоб’єднання «Західна Україна».
З його «антинеокласицистськими» поглядами полемізував М. Зеров.
12 Терещенко, Микола Іванович (18-98—1966) —український поет і перекладач, редактор журналу «Життя й революція» в 1925—1934 рр.
13 Ярошенко Володимир Мусійович (1898—1937) — український поет і прозаїк, належав до літорганізацій «Плуг», «Ланка».
14 Савченко Яків Григорович (1890—1937) — український поет, критик, належав до «Жовтня», ВУСППу. Д. Загул, М. Терещенко, В. Ярошенко, Я. Савченко, Ю. Меженко та інші свого часу групувалися навколо «Літературно-критичного альманаху» (1918), входили до групи українських символістів, 1919 р. об’єднувалися навколо символістського збірника «Муз-агет». Проте під час літдискусії заявили себе прибічниками плужанського масовізму, заперечували позицію Хвильового.
15 «Нове письменство» — літературознавча праця М. Зерова (1924), в якій розглядається творчість І. П. Котляревського, Г. Ф. Квітки-Основ’яненка та інших.
16 «Революція відкрила широкі перспективи...» — Тут і далі цитується стаття М. Зерова «Євразійський ренесанс і пошехонські сосни» (Див.: Зеров М. Твори: У 2-х т.— К.: Дніпро, 1990.— Т. 2.— С. 580, 581). Вперше була опублікована в журналі «Життя й революція».— 1925.— № 11.—С. 67—72.
17 Кияниця Петро (? — 1933) — критик і літературознавець, колишній укапіст. Працював в Академії наук України. 1933 р. був арештований у зв’язку
31 справою У ВО (Української військової організації).
18 ...г е р о й К у л і ш е в о ї п’єс и...— Йдеться про Мусія Копистку
з п’єси «97» (1924) М. ІСуліша. Згадана репліка в дії 1, сцені 7.
19 Хіба його стаття... про Сосюру не є тому яскравим доказом? — Йдеться про статтю М. Зерова «Володимир Сосюра — лірик і епік. З приводу романа «Тарас Трясило» (Життя й революція.— 1925.— № 9.— С. 30—37).
20 «Прості р» — друга збірка українського поета П. Филиповича, вийшла 1925 р. У 20-ті роки Фшіипович. багато працює як літературознавець, бере участь у виданні масової народної «Літературної бібліотеки». Статті про І. Франка, Лесю Українку, що готувалися до окремих видань їхніх творів, урійшли пізніше до збірки П, Филиповича «З новітнього українського письменства. Історично-літературні статті» (1929).
21 Купрін Олександр Іванович (1870—1938) —російський письменник. Повість «Поєдинок (1905) про армійське, офіцерське життя викликала гостру полеміку в пресі, чорносотенці звинувачували автора у компрометації армії, антивоєнних настроях.
1 22 «Ц а р и н н и к Мина з України»— поема В. Ярошенка, фрагменти якої з'являлися в періодиці 20-х років, зокрема в журналі «Життя й революція» (1925.—№ 6—7.—С. 26—30, та № 8.—С. 13—18).
23 Автор «Ц е н ь - Ц а н ю» — М. Терещенко, автор поеми «Цень-Цань» (зб. «Лабораторія», 1924).
24 -Меженко Юрій Олексійович (1892—1969) —український літературознавець і бібліограф. Теоретик символізму, одигі із авторів -«Музагету» (1919). Його промова на диспуті 24 травня 1925 р. та доповідь про занепад опери дала підстави Хвильовому вважати його прихильником напостівських-теорій. Однак це були лише випадкові епізоди в творчій еволюції Меженка. Впродовж 1922—1931 рр. був директором Інституту книгознавства. Тікаючи від переслідувань, переїхав у 30-ті роки до Ленінграда, працював у Державній публічній бібліотеці. 1945 р. повернувся на Україну, був директором Бібліотеки АН УРСР. Зібрав унікальну колекцію Шевченкіани, яку передав у дар Інституту літератури АН УРСР.
2;> Дорошкевич Олександр Костьович (1889— 1946) — українськи й літературознавець і критик, автор літературознавчих праць, підручників, хрестоматій. У ході літературної дискусії критикував позицію Хвильового.
26 Щупак и—це прозивне слово М. Хвильовий утворив від прізвища Самійла Борисовича Щупака (1895—1938), критика, журналіста, в різний час редактора журналу «Критика», газет «Більшовик», «Пролетарська правда», «Літературна газета». Був одним з активних опонентів Хвильового, стояв на позиціях вульгарного соціологізму.
