А подумавши трохи, ніби сам уже до себе, додав:
– Тільки ж той був без цуценят.
1945
«Ружжо»
Всі, розуміється, зразу на ґвалт:
– Чому «ружжо», коли насправді – «рушниця»… А як не хочеться, щоб була «рушниця», то вже «ружье», але ж ні в якому разі не «ружжо».
«Рушниця» – правильно. За всіма словниками – «рушниця». Згодний.
І «ружье» – правильно. Згодний. Це по-російськи.
А от мені хочеться, щоб було «ружжо», бо так називав цю річ той дід, що вчив мене колись з неї стріляти.
Так от, значить, про «ружжо».
«Ружжо» – це така штука, з якої стріляють.
Виходить, що, коли нема ружжа, нема й мисливця.
Тобто він є, але він, сказать, не справжній мисливець, а яловий, платонічний.
Такий мисливець ходить сумний і задумливий, очі в нього печальні-печальні, і при зустрічі з вами він каже:
– Ех, якби мені оце ружжо. Та ще таке ружжо, як у мене було. Скільки ж я виводків крижня знаю. А чирят! Хай мене бог поб’є, як випливуть… Як ряски! Лисичачих шість нір назнав. По шестеро молоденьких та по дві старих у кожній норі. Сорок вісім шкурок висіло б у мене оце на горищі. А вовче лігво у Кривій балці! А ви оце з ружжом та тільки ото одного деркача й устрелили… Ех! Ружжа нема!
Та одійде від вас кроків на десять, обернеться, подивиться ще раз на вас, махне рукою:
– Нема ружжа!
От що таке «ружжо» для мисливця…
Ружжа своєю конструкцією діляться на два види:
1) Шонполка. Дехто його неправильно називає шомполка.
2) Центрального бою, або централка.
Шонполка, значить, і централка.
Ну, ви, очевидно, знаєте, яка різниця поміж шонполкою і централкою.
Шонполка набивається просто в люфу (ствол), а централка набивається готовими набоями, що закладаються в так званий набойник (патронник). Ружжо «переламується», закладаються набої, потім знову складається – і все…
Та ви це все знаєте, розуміється, це я говорю для того, що може трапитися людина, яка зроду-віку ружжа не бачила.
Я, приміром, зустрічав людину, яка прожила півсотні літ на білому світі й кавуна не бачила…
Буває…
Яке ж ружжо краще: шонполка чи централка?
Цього я вам не візьмуся говорити: і не просіть, і не благайте.
Коли б ми з вами тут списали цілі стоси паперу, чи наговорили тисяч із десять кубометрів найученіших слів, доводячи перевагу централки перед шонполкою, все одно знайдеться кілька чоловіка з гурту, що зразу ж вас ошелешать:
– Централка, кажете, краща?! І що ото воно говорить?! А чи бачили ви мою шонполку, що ще прадідові моєму оцього пальця одірвала, як курок одскочив?! Бачили?! Так чого ж ви ото так централку вихваляєте? Ну, куди, скажіть, ота ваша пукалка проти справжньої, як от і в мене, шонполки? Ви ж не бачили, як із моєї шонполки вовк на шістдесят сажнів перёкида пішов?! Бачили?
– Ні, не бачив!
– То й не говоріть! Централка – вона, конешно, теж ружжо. Ложа – красива, лакована, стволи теж рівні, виділані стволи… Да… У руки візьмеш, так вона справді таки вроді настояще ружжо. А от як на ділі вона, конешно, стріляє, то не так стріляє, як моя шонполка стріляє… От сказать так: якби мені оце кріпкого стального дроту, – небагато його й треба! – щоб я кріпко ствола до ложі вкріпив, притяг, як слід, ех, ціни б не було моїй шонполці! Дід іще покійний як прикріпили, то й досі! Вони тоді, ох, і дроту ж дістали! У того, як пак його, – та не дай збрехать, та в отого, що взяв племінницю в нашого графа Капніста. От, дивись, і вилетіло ж. Та ще він сірими в яблука жеребцями їздив… Четвериком! А ліва пристяжна було голову аж до землі, курява з-під неї стовпом-стовпом! А кучер сидить та тільки покрикує: «Побережись! Поберррежись!» Так отоді ще дід покійний вкріпили, а тепер воно розхиталось трохи. Стріляє добре, тільки, як стрельнеш, так воно ніби цапки стає… Дроту б мені, щоб вкріпить. І не багато й треба. Не видєлують тепер такого дроту. Ох, і сильно б’є. Одного разу я націлив чирьонка, добре націлив, як гахнув, а воно мені повз праве вухо тільки – д-з-з-з-з-з! – як свисне, – так куди сильнєй, як Штаньків паровик! А то воно курка вирвало, так він мені ото повз ухо тільки – д-з-з-з! Лапнув рукою, – вухо на місці, тільки з того часу трохи недочувати став. Дуже сильно ружжо б’є. А ви кажете – централка краща. Чирьонка я тоді не вцілив… Та то нічого, на другий день я підкрався з-за очерету, а воно біля берега плавало, так я його палкою. Все одно не втекло. Так ото щоб після цього я проміняв свою шонполку на якусь там централку… Та ніколи в світі.
Ні, – доводити перевагу централки перед шонполкою або навпаки, – зайва річ.
Особисто я – за централку.
Чому?
Ну, такий у мене смак.
Хай лають мене за це шонполники, хай кепкують з мене, – терпітиму, що ж поробиш.
Але сказати, що «я за централку» і тільки, це все одно, що нічого не сказати.
За яку централку?
За курковку чи безкурковку?
Ах, страшно говорити, що я, приміром, за безкурковку. Вже бачу презирливу посмішку он у того слухача чи читача і зневажливе:
– За безкурковку!.. Чому саме за безкурковку?.. Ну, чому за безкурковку?… Безкурковка – це все одно, що без вуха жінка. Дивишся на неї – і жінка, як жінка, а чогось нема. Так і безкуркове ружжо. Держиш його, гладиш його, а зачепитися ні за віщо. Летить качка, а ти не знаєш, чи зведені в тебе курки, чи ні, чи пересунув ти того предохранителя, чи не пересунув. Сіпаєш-сіпаєш за собачку, а качка вже от он де. А як перед тобою курки, так тобі видно, чи вони зведені, чи вони в тебе не зведені… клац-клац! Сіп-сіп! Бах-бах! І хоч качка й летить-таки, так зате ти вистрілив і вистрілив вчасно. Ні, безкурковка ні до чого. Тільки з курками. Дід, умираючи, казав батькові, а батько – мені: «Ніколи не купуй безкуркового ружжа. Тільки з курками».
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
