Батько. Ні.

Зброжек. То геть у могилу, пся крев! Завтра о сьомій ти підеш під три чорти!… Черв'як! (Пішов).

Батько. Я заради своїх дітей на коліна стану, а заради твоїх вбивати не візьмуся й тебе. Хотів ще раз перед своєю загибеллю на мені заробити! У-у-у!…

Але Маклена вже не чула останніх батькових слів. Вона наздогнала Зброжека, загородила йому дорогу:

- Я вас уб'ю!

Зброжек (з несподіванки і не пізнавши в пітьмі Маклени, здригнувся). Хто це?

Маклена. Я!… Я вас уб'ю!

Зброжек. Ти?… Уб'єш?… (Придивляється).

Маклена (рішуче). Так!

Зброжек. За що?

Маклена. За все це!

Зброжек. Та за що, дитино моя?

Маклена. За все, що пан зробив і робить. Про що тільки-но казав батькові… І пропонував. Я вб'ю!

Зброжек. Якому батькові? Що я казав?

Маклена. Я все чула! Всю розмову з батьком! І те, що пан на коліна хотів батька поставити, і те, що давав йому п'ятсот злотих, щоб він пана вбив. Я вб'ю!

Зброжек. У тебе, дитино, мабуть, гарячка, якщо тобі верзеться щось подібне (Доторкнувся пальцем до її лоба, вона відштовхнула рукою). Авжеж! (Доторкнувся, а сам хотів дізнатися, чи є щось у неї в руках). Ти захворіла на голодну пропасницю. Тобі треба в лікарню.

Маклена. А коли я піду в поліцію?

Зброжек. Чого?

Маклена. І розкажу про це? Панові поліцейському комісару?…

Зброжек. То пан поліцейський комісар скаже: "У тебе, дівчинко, голодна пропасниця". І відправить тебе в лікарню.

Маклена. А коли я лікареві скажу? На вулиці крикну?

Зброжек. То тебе відвезуть в божевільню.

(Він намагається схопити мелодію на дудці, але збивається. Спазми не дають. Корчиться - так хочеться плакати. Щоб уникнути цього, він намагається жартувати). Які сентименти! (І, скоцюрбившись од спазми і холоду, додає). І яка іронія! Горілки!

І рано вдосвіта, коли такий міцний сон і всі спали, Маклена зустрілася з паном Зброжеком. На стежці, що від його будинку до воріт. Ось вони підійшли одне до одного.

Мовчать.

Зброжек (глухо, але іронічно). Хто ж із нас перший скаже "добридень"?

Маклена (тоном відповіді на привітання). Пан уже сказав "добридень".

Зброжек. На мою думку, перший повинен вітатися найманець.

Маклена. Я панові вже відповіла.

Зброжек. Панянка відповідає так, начебто вона вийшла на дуель.

Маклена. А що таке дуель?

Зброжек. Це раніше, якщо одне одного ображали, то рубалися чи стрілялися. Тільки не за гроші, а як рівний з рівним.

Маклена. Адже панові за це заплатять більше, ніж пан мені. Певне, тисячі?

Зброжек. Га… (Розглядає Маклену). Та скільки ж насправді панянці років?

Маклена. Тринадцятий. Я вчора сказала.

Зброжек. О, панянка далеко піде.

Маклена. Атож. Я піду в революціонери.

Зброжек. На мої гроші?

Маклена. Ні-ні!

Зброжек. Як же ні! Таки ж - на мої! (Цинічно). Ну що ж, я навіть приніс для цього пістолет.

Маклена. Давайте!

Зброжек. Він уже заряджений. Тільки націлитися і натиснути ось на цю собачку. Панянка каже, що вміє.

Маклена. Так. (Бере револьвер).

Зброжек (поквапливо). Ну от… Тепер я стану отут на стежці, а панянка (озирнувся і майже пошепки) хай стріляє. Тільки в шию. А потім - в революціонери! (Непомітно вийняв годинник та гроші і міцно стис у руці, тому що вона тремтить). Обов'язково в шию! Ну?… Тепер (заплющив очі) мерщій! Швидше!

Маклена (обійшла навколо і стала перед ним). А гроші?

Зброжек. Гроші потім… коли вб'єш… у кишені.

Маклена. Ні! Гроші хай пан зараз дасть.

Зброжек (відступивши). А якщо панянка візьме та й утече (глузливо) в революціонери?

Маклена. Хай пан покладе їх поряд на землю!

Зброжек. На землю? Можна… Чорт - Бог! Вона далеко піде!

Маклена. І хай пан перерахує, щоб я бачила.

Зброжек. Швидше! Побачать!

Маклена. Хай бачать!

Зброжек (похапцем лічить гроші). Гм, ось… Сто злотих, двісті п'ятдесят… А ось папірці дрібніші…

Маклена. Скільки ж там?

Зброжек. Я сам не бачу. Темно. Але, здається, всі.

Маклена. Ну, то хай пан почекає, поки йому стане світло.

Зброжек, шахраючи, рахує.

(Маклена підійшла, дивиться. Перевіряє очима). Тут, здається, бракує ста злотих.

Зброжек (бурмотить). Тільки ста злотих. Маклер і мене обшахрав. Але… але пістолет, каже він, теж коштує ж щось… Більше як сто злотих. Їй-богу, більше! Пістолет!

Маклена (взявши гроші). Я вже виросла! Виросла! Дивіться! Ось вам ваші гроші! Дивіться і рахуйте! (Лічить). Сто злотих… (Шматує і кидає). Двісті п'ятдесят. (Шматує і кидає). А ось і дрібніші папірці. (Шматує і кидає).

Зброжек (осатаніло). За квартиру? Комірне мені?

Маклена. Ще п'ятдесят злотих? Сто?… Але пістолет, каже, коштує (підводить револьвер) більше як сто. Батько розповість про все це, то, може, і там, у банках - порвуть ваші гроші. (Націлилась).

Зброжек (затулившись рукою). Не треба, не треба! Прошу вас!

Але Маклена знову обійшла навколо нього, тоді він побіг від неї. Маклена вистрілила.

Зброжек упав. Маклена кинула револьвер. Зупинилась і стоїть нерухомо, доки не почувся з балкона свисток. Свисток, яким викликають поліцейських. Тоді вона побігла до воріт. Але повернулась і взяла револьвер. Коли, рушивши, почула, що у ворота входять, кинулася вздовж стіни до Кундової будки. З будки вилазить музикант.

Маклена. Ви бачили? Чули? Розкажіть про все це поліції. Або передайте батькові та Христинці. І скажіть, що я…

Десь збоку залящав свисток.

(Вона перелізла через стіну. Ще раз вигулькнула її голова. Крикнула лунко, махнула рукою). Передайте, що я повернусь! Обов'язково! (І зникла).

Музикант, горблячися від холоду, пішов у той бік, куди показала Маклена. Та його смикнув за спину холод і повернула якась думка. Він озирнувся і побіг у протилежний бік. Повернувся і знову пішов, куди показала Маклена, здається, вже більш рішуче. З-за стіни, де перелізла Маклена, десь далеко сходило сонце.

Завіса