Ковальчук напружено ждав, коли іноземець піде. Очевидно, той розумів Ковальчука, бо їв надзвичайно швидко.

Годинник повільно вдарив три рази, і на естраді заграла музика. Офіціант приніс інспекторові суп. Саме, коли іноземець доїдав уже свій шашлик, в їдальні залунав голос Левка:

– Я так і знав, слухає музику!

Ковальчук скам'янів, почувши цей голос. Йому здавалося, ніби під ним провалюється підлога. Поміж столиками до нього підходили Левко, Марко і Андрій – у брезентових робах та важких черевиках. Він так жалісно глянув на іноземця і круг себе, так скривився, що рибалки засміялися ще голосніше. Кожен з них тримав під пахвою по хлібині, а Андрій, крім того, держав у руці ковбасу. Очевидно, вони купили в крамниці припаси і, йдучи на шхуну, завернули сюди.

– Не бійся, інспектор, – сказав Андрій. – Ми тебе не розоримо, сьогодні вгощає Левко. Бач, наш старий всю команду відпустив на двадцять п'ять хвилин.

– А що трапилось?

– Левко виграв на облігацію двадцять п'ять карбованців і вирішив пожертвувати їх на шашлики, – пояснив Андрій, стоячи перед інспектором. Тим часом моторист і юнга вже сіли на стільці.

– Ми вже вирахували, що цього вистачить на три з половиною добрих порції з пивом. Старий сказав: «Щоб нікому не було обидно, йдіть, хлопці, а я постережу корабель». Але дав нам на це тільки півгодини.

Левко вже замовляв подвійні шашлики та по кухлю пива на кожного. Андрій тим часом, помітивши на столі газету, заявив, що непогано б у неї загорнути ковбасу.

Ковальчук обурився, відповів, що він газети ще не читав. Марко глянув на газету і сказав, що то не біда, бо вона за минулу шестиденку. Проте Ковальчук потягнув її до себе і стверджував, що саме цієї не читав, а тому не може віддати.

Офіціант приніс кухлі з пивом. В цей час чужоземець встав з-за столика, підійшов до них і попросив:

– Газет. Дозвольте. Один хвилина. Цікаво…

– Прошу, прошу, – відповів Ковальчук і навіть трохи заметушився, віддаючи газету.

Іноземець уклонився й сів за свій столик. Тепер він не поспішав їсти, навпаки – ще замовляв кофе й пирожні. Він повільно переглядав газету, часом відкладаючи її вбік. Очевидно, читати йому було трудно. Рибалки поглядали на нього і стиха обмінювались догадками, що воно за птиця.

– З іноземного пароплава, що стоїть у порту, – сказав Марко. – Мабуть, механік або штурман.

Тим часом відвідувачі сповнювали їдальню. Якийсь хлопчина одважився сісти за столик поруч чужинця і безцеремонно розглядав його, не зводячи очей. Музика грала безупинно. Один з музикантів час від часу вигукував у рупор слова пісень. Колумбівцям подали шашлики, вони перестали звертати увагу на сусідів, а в тому числі й на чужоземця. Та він нагадав їм про себе – підійшовши до Ковальчука, віддав газету і чемно подякував.

Іноземець вийшов з їдальні, коли Марко, проковтнувши останній шматочок шашлику, знову глянув на газету і заявив, що моряк повернув не той номер, який брав.

Ця газета була на два дні свіжіша. Ковальчук ніяково дивився на юнгу і врешті забідкався, що це непорозуміння. Марко запропонував свої послуги догнати іноземця і відібрати газету, якщо вона дуже потрібна Якову Степановичу. Юнга вже підвівся з стільця, але Ковальчук спинив його і сказав, що цієї газети теж не читав, а тому залишить собі… Хай уже буде так.

– От як він газетами цікавиться, – промовив Андрій, думаючи про чужинця. – Все хоче знати.

З їдальні пішли разом. Інспектор сховав газету в кишеню. Він повертався на «Колумб» неохоче, але це було єдине судно, яке негайно відходило на Лебединий острів. Машина на Зелений Камінь ішла лише наступного дня. «Колумб» одійшов від пристані. Виходячи в море, він пройшов повз іноземний пароплав, що стояв на рейді. На білім борту того пароплава чорнів напис: «Кайман». На нижньому капітанському містку стояла людина. Маркові здалося, що то і був той, хто в їдальні обміняв газету. Але пов'язки на оці в нього не було. Він звернув на це увагу Левка і Ковальчука, але людина на містку повернулася до них спиною і, поки шхуна проходила повз пароплав, більше не оберталася.

– З спини щось непохожий, – пробурмотів інспектор.

Ковальчук був стривожений. В глибині душі він проклинав Анча та іноземця, а найбільше Марка й Левка, що всім цікавились і скрізь сунули свого носа. Стурбований, він зайшов на корму, примостився там і пробував задрімати, але не міг. Коли розплющував очі, то бачив Марка, що сидів навпочіпки й задумливо розплітав обрубок троса, готуючи швабру для миття палуби. «Хтозна, чи не догадався про що-небудь цей хлопчисько і чи не з'явилося в нього якогось підозріння. Викинути б його вночі за борт, та дужий він, грім на його голову. І не потоне, мов та медуза». Такі думки снували в голові Ковальчука.

По дорозі назад не трапилося більш нічого, що могло б розтривожити його, тому Ковальчук прибув на острів майже заспокоєний. Дома про все докладно розповів Анчу. Той хмурився і лаявся крізь зуби. Потім узяв газету, заперся в кімнаті і почав проявляти зашифрованого листа. Він не вставав з-за стола години зо дві. Нарешті закінчив і спалив газету. Після того покликав Ковальчука і сказав:

– На пароплав треба передати ще одного листа. Не забувайте, цей пароплав забере нас відціля. – Він холодними, суворими очима свердлив інспектора. – Це має бути скоро, а поки що у нас багато справ. Ми мусимо знищити професора Ананьєва. Я візьмусь до його паперів, а ви допоможете мені спровадити його з цього світу. Непогано б вирядити його в компанії з колумбівськими хлопцями. Треба про це подумати. Поворушіть, чоловіче, мозком.

Ковальчук відчув, що остаточно опинився в руках диверсанта. Не можна сказати, щоб він збирався чинити опір чи відмовлятись виконувати його вказівки, але всередині хололо і в грудях ставало якось порожньо. Страх стискав йому серце, хоч він цілком звірявся на Анча.

Тієї ночі диверсант остаточно склав план дії. Дещо необхідне він сказав і Ковальчукові, але далеко не цілком виклав йому свої злочинні наміри. Анч не довіряв нікому, а найменше – людям типу Ковальчука.

В бухту входив військовий корабель. Рибалки здалека впізнали, що це був «Невтомний буревісник». Дві невисокі щогли прикрасились десятками різних прапорців. Корабель вітав населення Лебединого острова з рибальським святом.

«Буревісник» був збудований на зразок есмінця «Новик», що з 1911 до 1916 року вважався найдужчим есмінцем у світі. Відомо, що водомісткість «Новика» дорівнювала 1300 тоннам. Його озброєння складалося з чотирьох тритрубних торпедних апаратів та чотирьох стоміліметрових гармат. Ходив «Новик» із швидкістю тридцять шість миль на годину, тобто за хвилину проходив понад кілометр. Переобладнаний після громадянської війни «Буревісник» мав і більшу вогневу силу, і більшу швидкість.

Ставши в бухті проти Соколиного висілка, корабель салютував гарматними пострілами. У відповідь залунало з берега «ура», загула ручна сирена, що її крутили молоді рибалки, члени Тсоавіахіму, і почулося кілька пострілів з ракетних пістолетів. На «Колумбі», що стояв під берегом, нашвидку вивішували весь наявний комплект сигнальних прапорів, не додержуючи ніяких правил сигнального коду, і даремно сигналісти з «Буревісника» намагалися щось прочитати. Команда «Колумба» вирішила це зробити для більшої пишності.

З «Буревісника» спускали шлюпки. У першій на берег з'їхав командир, другу зайняв оркестр, одразу ж, на радість соколинцям, гримнувши гучний марш.

Командування посилало «Буревісник» на свято на Лебединому острові тому, що Соколиний виселок шефствував над «Буревісником», хоч насправді виходило так, що «Буревісник» шефствував над висілком. До того ж майже всі молоді рибалки з Лебединого відбували військову службу у флоті, і соколинці славилися як боцмани, торпедисти та штурвальні, що часто займали перші місця в різних змаганнях.

Стояла ясна сонячна погода. Білі хмарки, мов укриті снігом скирти, повільно пливли по небу, сповіщаючи рибалок про тривалу чудову годину. На острові пахло травами, співали пташки, ледь-ледь, мов пустуючи, шурхотів прибій. Всі рибальські хати прикрасилися, біліли помазані крейдою стіни; подвір'я прибрані чисто й охайно. На стежках хрумтів свіжий пісок. Ближче до моря стояли столи, вкриті грубими білими скатерками, з великими хлібинами, сільницями, ложками, виделками й ножами. Біля столів порались дружини й матері рибалок.