«Кулі і шибениці!» — ось найдійовіший захід. Недарма фельдмаршал Кейтель у директиві до військ ще другого дня війни з більшовицькою Росією уже наполягав на застосуванні відповідних драконівських заходів. За Кейтелем виходило, що для цивільного населення окупованих територій найвищою судовою і каральною інстанцією є перший-ліпший, хай навіть наймолодший у званні німецький офіцер. Будь-який вирок його оскарженню не підлягає! І виконується негайно…

Тепер Хейніш із мстивою, солодкою зловтіхою згадував прикрий епізод — лише один-єдиний епізод з цілої низки тотожних, що спіткав пана голову «національного визвольного комітету» Адигеї, Кабарди, Балкарії, Чечні, Інгушетії та обох Осетій довготелесого князя з видовженим, мов терська диня, жовтим черепом Султана-Гірея Клича. Якийсь фронтовий офіцер гірськострілецької дивізії «Едельвейс», прізвища якого навіть не з'ясували, в рідному аулі адигейського князя Уяла за впертий непослух поставив до скелі і розстріляв двадцять двох заложників, з котрих двоє були хлопчаки. І коли імпортований з Берліна князь-«визволитель» прибув до родових володінь, де саклі багатоповерхово загніздилися на стрімких гірських кручах, прибув, щоб з родаків навербувати «дику сотню» особистої охорони, то враз потрапив під кам'яну шрапнель, що вдарила зненацька з кожного плаского даху. Князь ганебно втік, пришпоривши баского огира. Забув князь про кулі і шибениці, гасаючи зі своїм джигітуванням по аренах провінційних цирків на потіху невибагливих бауерів та їхніх масивних, мов кадуби з сільською брагою, фрау. От тобі, князю-«визволителю», й уся «національна політика»! Боже мій, яка все це дурниця…

Хейніш відчув радісну зловтіху і тоді, коли серед учасників наради побачив і «круглого обера» — обер-лейтенанта Оберлендера, хоч той і належав до осоружного конкуруючого відомства адмірала-собакознавця Канаріса. На вустах цього пихатого обер-лейтенанта, перед яким попри його незначне військове звання тяглися навіть армійські оберсти (бо носив ще й професорську мантію істерика Кенігсберзького університету), гера Теодора Оберлендера весь час блукала зневажлива, відверто іронічна посмішка. Він ніби усім своїм виглядом виказував, що не йме віри жодним, тим більш виключно словесним «пряникам», а вірує пише у випробувані, практичні батоги.

А штурмбанфюрер ще у Білорусії запізнався зі «студентами» «круглого обера» — українськими націоналістами а легіону «Нахтігаль», що входив складовою частиною до єдиної абверівської підривно-диверсійної дивізії «Бранденбург-800». Чи навчив гер професор виплодків зі свого диверсійного інкубатора в Нойхаммері історії, невідомо, а от що вони мистецьки в'язали зашморги, залюбки стинали голови сокирами, творили гвалтівну наругу над дівчатами повзводно, вогнем нищили цілі села, спокійно, мов на полігонних стрільбах, вбиваючи втікачів — жінок і дітей, у цьому Хейніш пересвідчився особисто.

Дуже швидко легіон «Нахтігаль» перевели до військ СС і відповідно перейменували в звичний каральний «шуцманшафтбатальйон-201». Тепер гер професор з іронічним посміхом творить «історію» тут! Нині він очолює легіон «Бергман» з того ж інкубатора «стрільців» в Нойхаммері, котрий, мабуть, теж скоро перетвориться в звичайний шуцманшафтбатальйон без усякої гучної назви, але з військовим порядковим номером. До цього неодмінно дійде!

Тому по приїзді, коли Хейніш викликав до себе на інструктивну нараду вузьке коло офіцерів СД, він геть відкинув сумніви, що нуртували його на зворотному шляху.

— Панове! — суворо почав Хейніш. — Усе, що я казатиму, стосуватиметься таємних державних справ великої політичної ваги і вважатиметься військовою таємницею. Ми маємо цілком вірогідні дані, що Сталін перекинув на Кавказ десятий та одинадцятий гвардійський корпуси, які, проте, знесилені в попередніх боях і, на думку нашого командування, вже не годні чинити щільний опір, отже, й кардинально вплинути на хід операції «Едельвейс». Наша стратегічна мета — Кавказ і нафта — лишається кінцевою, строки проведення військових операцій не зазнали змін. Саме тому до штабу групи армій «А» вже прибули повноважні експерти акціонерних товариств «Континенталь-Оль», «Ост-Оль» та «Карпатен-Оль». Однак поспільній аріїзації підлягають не лише нафтові родовища, промисловість, природні багатства і сільськогосподарська продукція, а й художні та історичні цінності — старовинні рукописи і стародруки, майно музеїв, скарби храмів і монастирів, гідні наукової уваги приватні колекції тощо. У зв'язку з цим до нас прибула і почала плідно працювати група культурних діячів зі штабу «Кюнсберг» на чолі з картографом міністерства закордонних справ, гауптштурмфюрером СС[24] гером Краллертом.

Хейніш був задоволений, що зовсім оминув грубу термінологію Герінга, який завжди промовляв з прямотою закоренілого грабіжника, що прикро шокувало кожну виховану людину: «Я пропоную грабувати, і то вельми грунтовно…» Ця вголос висловлена грабіжницька мудрість жирного Герінга чомусь асоціювалася в уяві Хейніша з іронічною посмішкою «круглого обера».

— Наше завдання, — між тим казав Хейніш, — знешкодити всіх підозрілих і непевних, усіх явних і прихованих саботажників, усіх расово неповноцінних унтерменшів. Зрозуміло, насамперед — євреїв. Ми повинні досягти головного, щоб тут спокійно і продуктивно працювали німецькі спеціалісти, щоб тут були створені всі умови для відпочинку і лікування наших хоробрих вояків і щоб тут було тихо. Зовсім тихо. Як на цвинтарі. Остаточна мета: цей край має бути і тому неодмінно буде німецьким, а тубільцям нема чого тут робити.

— Що ж робити з місцевими дикунами конкретно? — провадив він далі, заохочений уважною сторожкою тишею, яка буквально всотувала кожне його слово. — Найперше максимально використаємо місцевих рабів на відбудові зруйнованих промислових об'єктів і на роботі в тутешній багатющій нафтовій промисловості. Саботаж, нальоти терористів, знищення врожаю, уповільнення темпів праці будемо карати безжально. Але ми не можемо зловживати старими методами. Будемо діяти інакше — тихо, швидко, по змозі таємно. Людей, фізично найздоровіших, пошлемо на роботу до рейху, звідки вони вже ніколи не повернуться. Однак тут необхідно дотримуватися обережного зондербегандлюнга — спеціального поводження. Кампанію почнемо з яскравих відозв, простих і дохідливих, приступних для примітивного мислення дикунів, приблизно таких: «Великонімеччина кличе тебе! На Кавказі росіяни вже склали зброю, воюють англійці. Якщо прийдуть сюди, поженуть усіх у колоніальне рабство до чорношкірих людожерів Африки або рабами британських рабів в Індії, їдь до Великого рейху! Негайно! Ти побачиш ліричну країну німців, працюватимеш на просторих і світлих заводах, матимеш зразково впорядкований матеріальний достаток, запізнаєшся з класичною німецькою культурою. Готуйся до казкової мандрівки в Країну Щастя! Бери з собою ложку і виделку, харч на три дні і папір для не знайомого тобі німецького гігієнічного ватерклозета…»

Офіцери дружно, мов жеребці, заіржали. Сміх. Хейніш поблажливо почекав, даючи їм змогу нареготатися. Добре, коли підлеглі розуміють і цінують жарти.

— А вам, панове, я ще нагадаю як вікопомний заповіт слова обергрупенфюрера[25] СС Рейнгарда Гейдріха, злочинно вбитого ворогами рейху. «Кулі і шибениці!» — ось що заповідав нам незабутній Рейнгард Гейдріх. — І Хейніш завершив свою промову в стерильно істеричному стилі, що стало нормою на всіх есесівських збіговиськах: — Тож тримаймо палець на зведеному курку! Зробимо цю землю ідеальною домовиною для зайвих людських елементів! Людські трупи — зразкове добриво для родючих земель працьовитих німецьких колоністів! Хайль Гітлер!

— Зіг хайль! — у захваті ревнули присутні, підхоплюючись з місць.

Штурмбанфюрер розсунув шторки, що ховали велику, масштабну карту Північного Кавказу, і мовив:

— Проаналізуємо ще раз становище на лінії фронту і наші завдання щодо боротьби з ворожою агентурою…