Славута!

Назвемо співця так. Назвемо цим прекрасним прадавнім словом, поки щасливий випадок не відкриє нам його справжнього наймення. У грізну годину лихоліття, коли хоробрий, але необачний князь Ігор відчинив ворогам ворота на рідну землю, весняним громом, вічовим дзвоном пролунав його могутній голос, звернутий до всіх руських князів: досить чвар і міжусобиць, опустіте вже стяги свої, вкладіть у піхви мечі свої, пощерблені у братовбивчих війнах, черленими щитами загородіте Полю ворота на Русь!

Мовкне під зорями Київ. Скрипить перо. Гуде у жилах кров. Горить свіча…

1982–1985