така дівчина дійсно мешкає у Львові. Має манію блукання, любить сидіти, набравши в рот води, і слухати тіні каменів. «Каміння - інший бік квітів», -
не раз можна почути від неї. А не раз - і не почути.
Якби я опинився на місці Терезки, то й сам би не знав, як поводитися. Тому, коли вона о 13.23 за київським часом 6 вересня 2003 року з'явилася з-за рогу
вул. Вірменської, я просто чекав на неї. Чекав, що з того вийде.
4
Безперечно, це був шок. Перед очима з'явилася дівоча постать. Секунду я
сумнівався... але, коли дівча відірвало очі від бетону й пропекло мене
поглядом, серце закріпло з переляку. Я впізнав її кажанячі очі.
То була Температура.
Все збулося саме так, як і було задумано. Ба навіть точніше, ніж я припускав.
У глибині душі я зберігав переконаність, що реальна Терезка дещо
відрізнятиметься від її образу в моїх думках - і збулося навіть це. Я залишив
Для себе можливість бодай трохи здивуватися, і Слово задовольнило мене.
70
71
Вона з'явилася такою, якою й уявлялася, і перше, про що я подумав, упізнавши
ЇЇ, - нестиглі абрикоси. Тверді, терпкі, вогкі і ще трохи зелені. Ними пахли
її голова та волосся.
Я знав усі її фобії, неврози і підозри; я знав епітети, якими вона описує
себе перед дзеркалом; знав те, чому вона малює нігті на чорно (це пов'язано з
мертвими воронами); знав, що довгі спідниці - це від нав'язливої думки про
худі ноги; знав, що білизна під спідницею чорна (ха!) - але хто би міг
припустити, що Тереза вибирала її під колір власної зіниці? Між іншим, ЇЇ очі
сірі, як у годинникаря - а Терезка, наївна, зве їх зеленими.
Зраджу більше: я б не відмовився побачити її голою серед настурцій та
анемонів. Ніхто не знає ЇЇ так, як у будь-яку секунду можу знати я. У кожному
жесті я видів нові знаки відстороненості. Ознаки переходу.
Тереза, яку я побачив, мала фатальний погляд. Навіть носика втирала з таким
виглядом, наче була готова замість невинних пастельно-салатових сопельок
побачити на пальцях яскравий мазок крові. Видно, зустріч із «плазмою» багато
чого навчила ЇЇ.
І от, уявіть собі таку картину: я зиркаю на годинник, 13.23, піднімаю очі і
помічаю її - чорна сорочка, напівзакочені рукави (надворі, пам'ятаємо, бабине
літо) і пістрява краватка з вільним вузлом. Мафіозі, курча!
Так я зустрівся зі своєю уявою, і ця зустріч видалася дуже емоційною. На
секунду я навіть відчув спазму страху, поле зору заповнилося гострими
тріщинами і темними лакунами - так, так, Дереш злякався. Але я втягнув у
легені побільше повітря, і все стало на місце.
Пальцем намацав у кишені клаптик сторінки зі шкільного зошита, де писало: Терезі: Набережна, 7/18
Зі зворотного боку записки я жартома, а чи пророче, дописав: СТЕРЕЖИСЯ КУЛЬОЧКІВ!
72
Вдаючи, буцім ніяковію, я поцікавився в дівчинки, чи то не її, бува, звуть
Терезою. Терезка стрельнула поглядом вправо-вліво, намацуючи шляхи відступу.
- Залежно шо Ви маєте на увазі... - зніяковіла вона.
Я в захопленні. її устами я відповів би так само - слово в слово! Вклав їй у
прохолодну долоню клапоть паперу. Зробив для куражу загадковий пас рукою і
розчинився в натовпі студентів, уявляючи себе котримось із містичних
персонажів Девіда Лінча. Відчуття нереальності розтеклося моїми венами та
капілярами густою нугою, схожою на терпку мікстуру від кашлю. Мені навіть
здалося, наче я сам потрапив у чийсь фільм (хотілося вірити - Лінча).
Заходячи у корпус універу, про всяк випадок помахав невидимій камері. А
раптом і справді знімають? Присівши в авдиторії за стіл, у записнику вивів: 6
Не ВСТИГШИ нічого й втямити до пуття, Терезка побачила, як несподіваний
знайомий розчинився в натовпі студентів. «Косить під Лінча», - подумала вона.
Я перестав писати і подумки з нею погодився. Буквально з нізвідки на блокнот
упало сонечко. Я розсміявся.
6
Не встигши нічого й втямити до пуття, Терезка побачила, як несподіваний
знайомий розчинився в натовпі студентів. «Косить під Лінча», - подумала вона.
Тоді розгорнула записку й пробіглася очима по каракулях (каліграфія завжди
була для мене атрибутом Бога - Л Д.).
Вона підняла погляд понад папір і відчула, як зупиняється. Інакше, ніж словом
«зупиняється», пояснити це було важко. Вона подолала бар'єр гальмування, проскочила цю оперу скрипу, а тепер, коли сповільнення підійшло до
завершення, пора зупинитися назовсім.
73
Терезка їде до вуйка
«На неділю, - вирішила Терезка, - махну до вуйка в Мідні Буки».
Як на її смак - забагато товстого шрифту. Космічні полотнища чорно-білої
яєчні, як із розбитого яйця-райця, з котрого мала вилупитись шахова фігура, ферзь чи кінь, стояли за книжковими поличками пам'яті і підсміювалися над
усіма її спробами роздивитися їх зблизька. Ці спогади ніби й не займали
особливого місця, але ставати в рядок таких же файлів, як і всі, навідріз
відмовлялися. Терезка відчувала, як пам'ять зажила окремим життям. До того ж, вискакувала з-за рогу якимось нереальним спогадом тоді, коли її менше за все
просили.
Але що таке спогади - пусті каплички! Терезка з жахом помічала, як із неї
вивітрилося практично все, що було в день Архе. Про її досвід свідчили хіба
якісь гарячі відчуття, ніби насиджені місцини, де щойно вилежувався невідомий
звір: зубр, носоріг, а може, мнемотавр? Терезі навіть здавалося, що той звір
без нагляду блукає десь поблизу. Несамовиті краплі розбудили Сплячого, і
тепер він тинявся по лабіринту пам'яті, шукаючи, чим би перекусити. Ознаки
його побуту Температура віднаходила практично в кожній думці. Яка ціль
блукань того породження пам'яті? Невідомо. Мабуть, він пробуджував спогади.
З тривогою Терезка зрозуміла: «Я міняюся!».
Другою точкою (яку фізики назвали би точкою роси, а математики - точкою
епсилон), точкою випадання конденсату, стала думка, що за нею певний час
стежили... або й досі стежать. Хтось мусив навести на неї того араба - того
самого, що вручив їй записку з адресою та містичним застереженням. Цілком
імовірно, це було пов'язано з Антоном. Саме припущення про те, що її ім'я
стає відомим усе більшій
74
кількості невідомих осіб, кидало Терезку в жар. Вона випала з літньої
гармонії.
Незнайомий юнак із лицем набожного бедуїна - авжеж, таких вона знала. Схожі
на муедзинів, а виявляються психопатами. Бедуїн показав їй страх в пригорщі
пилу.
Страх був новим.
Страх був новим.
Це вже був не той страх, котрий фоткають із верхівки телевежі. Цей страх
прийшов звуком, неспокоєм, схожим на брилу бочкового меду, проникнути вглиб
якої можна хіба розпеченим ломом. Страх лили холодним ополоником їй на
хребет, і той поволі стікав уздовж хребців липким слимачком аж до попереку, до незахищених місць нижче пояса, затікав між сідниць, поміж ноги, де все
німіло, і навіть робилося лячно, як би ненароком не впісятися. Терезі було
маркотно. Близились місячні.
Щоби вберегти себе від усеможливих нервових здвигів, Терезка взяла тайм-аут.
Юлько Торба, або ж просто вуйцьо Юлік, її вуйко по маминій лінії, був людиною
душевною. Коли топляться мізки, хтось дивиться телевізор, хтось для розрядки
береться рахувати гроші, хтось лущить фасолю на насіння, можна міняти ґрунт в
акваріумі - технік багато. Терезка в такому випадку їхала ранковим поїздом до
Мідних Буків - слухати байки про вуйкові походеньки.
Замолоду вуйко Юлік працював лісником у Вовчу-хівському лісництві - ще тоді, коли. Вуйко тримав багато бобін зі старою музикою, за якою вмирав - тоді, коли. На антресолях вуйко переховував поношені «вельвети», солідну підшивку
журналів «Ровесник» і кілька тек вирізок зі статтями про монстрів гард-року -
