перед Зовнішнім. Команді точки як графічній формі існування можна

протиставити смерть того, хто за точкою спостерігає. Тільки смерть може

внести у це безглузде визначення міри уявності точки конкретну межу. Адже

вмирають всі, а смерть ірраціональна. Тому команду точки можна окреслити так: за означенням «здоровому глуздові» властива впевненість у судженнях, але, попри все, він вагається. Я ж тепер не впевнений ні в чому - саме тому я

більше не вагаюсь. Моя впевненість іншого ґатунку. Вона - це тунель за межі

світу команд. Це не-точковість.

Пряма. Найзагадковіша з команд, оскільки є, на мою думку, найдавнішою. Пряма

першою пішла на абордаж людського сприйняття. Пряма розбиває хаос

першопростору на співплощини, на «тут» і «там». Пряма - це сутність

розділеності, осердя ілюзій, корінь агресора. Пряма породжує «глибину»

(відстань) - так обман за обманом у нас відбирають простір, чи то пак, уявлення про нього. Пряма - це стик безмежно великих співплощин по неіснуючій

межі. Але людина чомусь бере до уваги слово «стик», при цьому умудряється

забувати про слово «неіснуючий». Пряма - це найглибша рана, яку будь-коли

наносили людській свідомості. Мало хто виживає після такого удару.

Перетин прямих. Вертикаль-горизонталь. Він вселяє в людей нічим не

підкріплену надію на те, що існує така річ, як Вертикаль. Звідси, наскільки

видно, беруться усі базові режими соцгалюцинацій: принцип ієрархії як руху

від точки перетину. Вертикаль-горизонталь нав'язливо мусує ідею про те, що

світ довкола нас структурований. Але знову ж таки: він (світ) видається

структурованим тільки тоді, коли

67

приймається за чисту монету ідея про те, що прямі в принципі здатні

перетнутися. Абсурд! Декарт - це новітній пилат, що розіп'яв реальність на

хресті координат.

Коло. Це те, що викликає в мене істерику. Мені лячно бодай уявити, який

нервовий зрив пережила перша людина, котра здогадалася замкнути пряму в коло.

Це психоз за задумом. Довкола колеса у свій час навмисне нагніталася

атмосфера сакрального - саме для підкорення тих умів, котрі шукали Невиразиме

у знаках. Показово, що сама концепція «сакрального» досі живе у соціально-

обумовленій, «невпевненій» свідомості. «Здоровий глузд» є внутрішньо

властивою, замкнутою на собі функцією відторгнення соціумом не орієнтованих

на точку описових команд. Соціум - це фашизм у найбрутальнішій його формі,

«здоровий глузд» - внутрішній диктатор, якому життєво необхідно перебувати в

компанії собі подібних. Гніт кола довкола точки як зерна раціонального робить

людину рабом не стільки зовнішнім, як внутрішнім. Впишіть у коло точку, і ви

все зрозумієте.

Вона піднялася і потупотіла до лазнички. На півдорозі відчула, як у горло б'є

кислотна юха, негайно впала на коліна і, спазм за спазмом, притискаючись до

підлоги, виригала їдку кашу-малашу, пінисту від слини. Ще трохи покашляла над

калюжею, сплюнула залишки блювотиння, лайнулася і, не підводячись, відкинула

з очей пасмо волосся.

Стало легше, але йшла обертом голова. Витирати калюжу не було бажання, але

зробити довелося б рано чи пізно. Очистивши підлогу, Терезка вже почувалася

краще. Вона потягнулася за новим аркушиком і прочитала ще кілька абзаців: Трикутник. Ілюзія. Одна з наймайстерніших ілюзій, розвінчаних анти-центром

Архе-8. Рівносторонній трикутник настільки спокусливий до інтерпретацій, що

закрадається підозра, чи не володіють трикутники якоюсь герметичною

(геотеричною) формою самоусвідомлення. Може

68

здатися, що це рецептори, які за кількістю нагромадження себе у смисловому

полі здатні робити висновки про стан свідомості. Хоча насправді висновок -

чергова описова фікція, результат гніту «здорового глузду». Просто «висновки»

подаються у поле впливів Архе як нові команди. PR-демони вклали в команду

трикутника таку наказову силу, що людство укотре побачило в цьому проблиск

сакрального. В результаті - намагання підлаштувати під нього одну з гомологій

Абсолюту - «Святу Трійцю». Не більше, ніж онтологічна спроба намацати зв'язки

з точкою. Насправді ж трикутник не значить нічого. Нехай ця команда

залишиться не-зрозумілою. Бо команда - це знак. А я пообіцяв собі не

тлумачити знаки, бо тлумачення - це і є команда трикутника.

Квадрат. Принцип відносності, на якому так полюбляє спекулювати соціум.

Квадрат - це базова цеглина керунку тлумачень команд Вірусу. Ключовим є

момент, коли людина пробує помислити себе відносно команди: всередині чи

зназовні квадрата. Гадаю, квадрати кодують моделі поведінки типу «if-then-else».

Фігура Т - гіпотетичний ключ до розщеплення системи. Насправді - можливість

її розширення через подальший опис її ж деструкції. Перпендикулярність -

спосіб змінити масований напрям команд, коли вичерпує себе попередній, перемикання на інший пучок причин-наслідків. Цікаво, що поєднання двох Т

-фігур дає найзагадковіший знак Кирилиці, Літеру, яка виявляє себе тісно

прив'язаною до непізнаваного, незбагненного, нескінченного та решти

парадоксальних, заперечливих не-форм, характерних для слов'ян. Мова йде про

Літеру Н

Вона відчула, як довкола взявся мерехтінням простір. Повільно прослідкувала

поглядом арабески тріщин підлоги. Все опливало. Очі облущувались. Вона

вгрузала в підлогу, як у густий мармелад.

КВАДРАТ ТРИКУТНИК ЛІНІЇ ТОЧКИ

69

1

Голова крутанулась, як у центрифузі. Терезка навіть не помітила, як опинилася

на підлозі. Протяг з вікна надув фіранку і здув зі столу папір.

Закипів баняк, і крізь відчинене вікно влетіло ще три сонечка. Цим невеличким

авіашоу й закінчився день, коли Терезка закрапала очі.

Настала осінь.

Терезка бачить Дереша

Спочатку я подумав: це буде повість.

Я приготував більш-менш удалу відповідь на той випадок, якщо хто закине

вторинність. «Історія кохання чи вбивства, - сказав би я, - завжди така сама.

Змінюються лицедії та декорації, а Природний театр - незмінний».

Коли я особисто зустрів Терезку, бажання пояснювати чи виправдовуватися стало

неактуальним. Ми зустрілися, і я збагнув, що то вже далеко не література, а, радше, різновид магії - Психургія чи Некромантія, чи інше слово з великої

літери, котре в наш атомний вік пора писати з малої. Якщо поети звикли

вправлятися в тому, що називають молодшою сестрою магії, то мені поталанило

познайомитися з їх люблячим праотцем - Книгою Мертвих.

Коли я зустрівся з Терезкою віч-на-віч у визначений мною час, я зрозумів -

йти нікуди.

Я вже в Безконечності.

Про це писали Борхес (якого в романі «Культ» я по простоті душевній назвав

іспанцем) і Умберто Еко (якого я, незважаючи на викривальні репліки критиків, не читав17).

17 Вже під час остаточного редагування роману до моїх рук таки потрапив

«Маятник Фуко». Що ж - критики мали рацію: ідеї Умберто Еко в адаптованому

вигляді я зустрічав у Джанні Родарі. Про що не наважився писати Родарі, те

чітко озвучив Н.Носов у своїй космоопері «Незнайко на Місяці».

Про існування цього феномену знали чимало: для прикладу - Курт Воннегут, Джон

Фаулз чи той же Стівен Кінг. Очевидно, це відомо ще багатьом-багатьом іншим.

Я теж не раз мав нагоду пересвідчитись, що це - не вигадки: познайомився, наприклад, з Юрком Банзаєм, зустрів Дарцю Борхес, знав, що Фєдя з «Поклоніння

ящірці» і Фєдя з Пустомит - на переконання одного з читачів (його звати

Хімік) - ті ж самі люди, і так далі. Побачивши, що неопублікований роман

«Industrial» почав збуватися теж, я злякався по-справжньому.

А потім заспокоївся і подумав: чому б не написати про майбутнє щось

продумане?

З

Коли був готовий чорновий варіант розділу «Терезка і тощо», я вже знав, що