А ми з матір'ю сиділи

На горі в діброві.

Я плакала; я не знаю,

Чи їсти хотілось?

Чи, може, що в маленької

На той час боліло?

Мене мати забавляла,

На Дніпр поглядала;

І галеру золотую

Мені показала,

Мов будинок. А в галері

Князі, і всі сіли

Воєводи… і меж ними

Цариця сиділа.

Я глянула, усміхнулась…

Та й духу не стало!

Й мати вмерла, в одній ямі

Обох поховали!

От за що, мої сестриці,

Я тепер караюсь,

За що мене на митарство

Й досі не пускають.

Чи я знала, ще сповита,

Що тая цариця -

Лютий ворог України,

Голодна вовчиця!..

Скажіте, сестриці?

«Смеркається. Полетимо

Ночувати в Чуту.

Як що буде робитися,

Відтіль буде чути».

Схопилися, білесенькі,

І в ліс полетіли,

І вкупочці на дубочку

Ночувати сіли.

ТРИ ВОРОНИ

Крав! крав! крав!

Крав Богдан крам,

Та повіз у Київ,

Та продав злодіям

Той крам, що накрав.

Я в Парижі була

Та три злота з Радзівіллом

Та Потоцьким пропила.

Через мост идет черт,

А коза по воде:

Быть беде. Быть беде.

Отак кричали і летіли

Ворони з трьох сторон і сіли

На маяку, що на горі

Посеред лісу, усі три.

Мов на мороз, понадувались,

Одна на другу позирали;

Неначе три сестри старі,

Що дівували, дівували,

Аж поки мохом поросли.

Оце тобі, а це тобі.

Я оце літала

Аж у Сибір: та в одного

Декабриста вкрала

Трохи жовчі. От, бачите,

Й є чим розговіться!

Ну, а в твоїй Московщині

Є чим поживиться?

Чи чортма й тепер нічого.

Э… сестрица, много:

Три указа накаркала

На одну дорогу…

На яку це? на ковану?

Ну, вже наробила…

Да шесть тысяч в одной версте

Душ передушила…

Та не бреши, бо тілько п'ять.

Та й то з фоном Корфом

Ще й чваниться, показує

На чужу роботу!

Капусниця! закурена…

А ви, пості-пані?

Бенкетуєте в Парижі,

Поганці погані!

Що розлили з річку крові

Та в Сибір загнали

Свою шляхту, то вже й годі,

Уже й запишались.

Ач, яка вельможна пава…

А ти що зробила?

А дзуськи вам питать мене!

Ви ще й не родились,

Як я отут шинкувала

Та кров розливала!

Дивись, які! Карамзіна,

Бачиш, прочитали!

Та й думають, що ось-то ми!

А дзусь, недоріки!

В колодочки ще не вбились,

Безпері каліки!..

Ото, яка недотика!

Не та рано встала,

Що до світа упилася…

А та, що й проспалась!

Упилася б ти без мене

З своїми ксьондзами? -

Чортма хисту! Я спалила

Польщу з королями;

А про тебе, щебетухо,

І досі б стояла.

А з вольними козаками

Що я виробляла?

Кому я їх не наймала,

Не запродавала?

Та й живущі ж, проклятущі!

Думала, з Богданом

От-от уже поховала.

Ні, встали, погані,

Із шведською приблудою…

Та й тойді ж творилось!

Аж злішаю, як згадаю…

Батурин спалила,

Сулу в Ромні загатила

Тілько старшинами

Козацькими… а такими,

Просто козаками,

Фінляндію засіяла;

Насипала бурта

На Орелі… на Ладогу

Так гурти за гуртом