Гарриевич услышал запись этой московской премьеры и этим звучанием остался

недоволен. Она обратилась к композитору Николаю Корндорфу, как близкому по

духутворчеству Шнитке, с тем, чтобы он сделал новую редакцию. Тут я должен сказать, что

над симфонией номер девять висит некая мистическая туча. Номер девять — это

симфония Бетховена, самая знаменитая его симфония, которая как бы возвышается, как

такая скала, в симфоническом жанре. И так сложилось, что композиторы, которые

подходят к написанию симфонии номер девять, часто что-то такое с ними приключается.

— Проклятие Девятой симфонии.

— Да. Шенберг по этому поводу сказал, что «те кто пишут Девятую симфонию,

слишком близко подходят к потустороннему». Действительно, Малер пытался обмануть

судьбу, свою Девятую симфонию он назвал «вокально-симфонический цикл» — «Песня о

земле», но, все равно, написав Девятую симфонию, приступил к Десятой, и тут и умер.

Шостакович проблему Девятой разрешил, как ему казалось, чрезвычайно удачно. Он

сделал не грандиозный памятник, монумент, а сравнительно короткую юмористическую

симфонию. Но эта симфония, именно из-за того, что она не соответствовала ожиданиям, связанным с номером девять, навлекла на него гнев Сталина и последующее

постановление сорок восьмого года. То есть и здесь проклятие номера девять сработало.

— Страшная, мистическая история.

— Я говорю об этом не зря. Потому что Николай Корндорф, который начал работать

над новой редакцией Девятой симфонии Шнитке, внезапно умер.

— Молодым человеком.

— Да, он был здоровяком, жизнерадостным человеком. Это была мгновенная смерть.

Он играл, как рассказывают, с сыном в футбол и упал мертвим. То єсть мистика нарастает.

Но тем не менее нашелся мужественный человек Александр Раскатов, очень сильный

композитор сам по себе. Он живет сейчас во Франции, и он согласился осуществить

новую редакцию симфонии Шнитке, и в зтом новом качестве она и прозвучала впервые в

Америке в исполнении оркестра Джулиартской школы. Что же касается вообще музыки

Шнитке последнего периода, то я должен сказать, что сочинения последнего периода не

принадлежат к числу его, как мне представляется, наивысших достижений. И вот

примером такого позднего Шнитке является фрагмент, который мне предоставил

Джулиарт — эксклюзивное право показать запись этого концерта. То, что сейчас услышат

наши слушатели, — премьера.

Они сами смогут вынести суждение об этой размеренно-сумрачной и обволакивающей

музыке Шнитке,

З радіо зазвучала музика, від котрої тащився його брат Яків. Іван під «размеренно-

сумрачную и обволакивающую» музику Шнітке почав їсти зупу. Іван порадів за

відважного композитора, який зняв закляття з симфонії.

— Сегодня мы подводим итоги цикла «Музыка двадцать первого века», которым

завершался каждый выпуск «Альманаха» в две тысячи десятом году. Итак, Соломон, чего

ми достигли за эти двенадцать месяцев, что ми услышали?

Слухати, чого за останній рік досягли й що почули ці пани, Іванові розхотілося, і він

вимкнув радіо. Він піднявся по сходах до себе, але погляд його зупинився на розчинених

дверях, де замкнули були ввечері Якова.

Він зайшов у кімнату, всю списану червоними, синіми, зеленими, чорними чорнилами.

Знаки музики. Та його брат — справжній фрік, як у фільмах.

— Ого, — сказав він і повернувся за хвилину з фотоапаратом. Унизу гриміла на повну

гучність музика. Іван зрозумів, що може зробити фільм, і почав знімати в режимі відео.

Музика досягла апогею, Іван наїхав камерою на червоне пульсуюче щось, до якого

сходилися всі стрілочки. Симфонія обвалилась, замовкла і знову обвалилась. Наші на

Місяці. Маленький крок для однієї людини, великий крок для всього людства. Задній

план. Вся кімната. Скісне північне світло. Базова гама — золотий і зелений.

— Знято! — вигукнув Іван у камеру і натиснув «стоп».

Унизу панувала тиша.

Іван тихо зійшов у зимовий сад подивитися, що відбувається.

ПОСТЛЮДІЯ

ХIV

Хто шукає Метал, знаходить Дерево

Moderato

(стримано)

1.

Хто шукає Дерево, знаходить Землю. Хто шукає Землю, знаходить Воду. Хто шукає Воду, знаходить Вогонь.

Хто шукає Метал, знаходить Дерево.

Хто шукає Бога, знаходить себе. Хто шукає себе, знаходить Бога.

2.

Матвій, як тільки прокинувся від сну, одразу ж пішов у кімнату, де він замкнув Якова.

— Мені потрібен комп'ютер, — сказав Яків. Матвій озирнувся на стіни кімнати. Вони

всі були списані маркерами.

— Добре, — сказав він Якову. — Іди, бери.

Яків пішов за апаратурою, а Матвій ходив кімнатою і водив рукою візерунками знаків, які

виписав за ніч його брат. Ті видавалися йому знайомими. Яків таки зробив це. Його брат

це зробив.

Йому було погано, не зрозуміло: чи то від важкого сну, чи то від важкого рагу, якого він

переїв учора.

Він подумав, що краще з'їздити до лікаря.

На спогаді про сон Матвій здригнувся і відчув, що не переварена вечеря проситься назад.

Вийшов з ванної і покликав фігуру, що дрімала біля каміна.

— Богусе! Богусе, завезіть мене в лікарню.

3.

У лікарні йому промили шлунок і сказали, що це харчове отруєння. Матвій попросив, щоб

його прокапали, і його прокапали.

Поки глюконат кальцію по крапельці потрапляв йому у вену, Матвій подумки перебирав

події сну.

Коли йому набридло лежати під крапельницею, він від'єднав себе від системи, і Богус

відвіз його додому.

За сніданком Матвій випив солодкого чаю з лимоном, з'їв сухих хлібців з маслом і відчув, що йому вже краще.

4.

Десь під обід Яків сказав, що готовий представити до уваги публіки своє творіння.

Майя знесла чемодани на веранду. Вже в чобітках, одягнена у дорожні джинси і гольф, вона залишилась на прослуховування.

Матвій не зводив очей з Йоланти. Він не мав слів. Ні жалю, ні гніву. Тільки невисловлене

почуття, яке виникає, коли бачиш красу. Ні володіти нею, ні зберегти її, ні втримати.

Досить того, що він її бачив тепер.

Музика була про це. Матвій не хотів здатися дивним, він удав, що в око попала якась

пилинка.

5.

Симфонія стихла. Усі, заворожені, сиділи, ніби чекали невідомо чого.

Богус устав першим і зааплодував. За ним піднявся Матвій, обійняв Якова і закричав: «Це

Бетховен! Це крутіше, ніж Бетховен! Це Моцарт! Це навіть шикарніше, ніж Моцарт! Це

просто зашибісь! Ти довбаний геній, Якове, ти це знаєш?!!»

Яків сидів тихо.

Коли емоції присутніх трохи вгамувалися, Богус сказав:

— Ну що ж, маестро. Ви виконали свою роботу. Тепер ви вільні.

— Я... вільний?..

— Так, чому б ні? Всі рахунки закрито. Ви вільні і тепер можете робити що хочете.

Гроші вже сьогодні будуть у вас.

— Вільний... — прошепотів Яків. Світло, що било з вікон веранди, стало занадто

яскравим. Його осліплювала білизна світу, що пробивався крізь шиби. Яків устав, відчинив

вікно у сад і вийшов через нього на повітря.

У голові було тихо, як ніколи. Було чути, як шелестить вітер гілками в саду. Весь сніг за ніч

зійшов.

Яків озирнувся. Люди в будинку дивилися на нього. Він розвернувся і побіг. Його фігура

ставала все меншою, поки зовсім не сховалася за пагорбом.

Яна і Йоланта підкинули Майю на машині на вокзал. Вони випили на прощання кока-

коли, викурили по сигареті й посадили Майю на поїзд до Києва.

Яна ввечері зайшла в кімнату до Івана.

— Здається, завтра ми теж поїдемо.

— Що, все?

— Ну, здається, все. Я поїду з Йолантою. Мені з нею цікаво. Вона як сестра мені. Ти

сумуватимеш за мною?

— Я буду згадувати тебе.

— Я хочу, щоб ти запам'ятав мене. Ти дозволиш мені?