— Я? Ти це до мене говориш? Ні, дякую, я тут не залишусь. — Вона вийшла з-за столу.

— Це ваша сімейна справа, ти правильно кажеш. Я — не член вашої сім'ї, і її вчинки

судити не збираюсь, не моє діло. Ти — головний, ти вирішуєш.

— А ти хто така взагалі?

— Я — просто Марія. Просто Майя. Або Марайя. Чи Марина. Я Мара. Мері. Марі.

Кумарі. Міріам. Мірінда. Міранда. Мандала. Мантра. Мрія. Міраж. Мірабеда. Я — Міра. Я

просто знаю, що це несмачно, пане Богусе. На все добре, панове.

Майя пішла нагору збирати речі.

ХІ

Велика темна ніч, в яку гинуть боги

Presto furioso

(нестямно)

1.

Щоб зламати пароль, складений з випадкової послідовності знаків, комп'ютеру необхідно

перебрати 2 у 28 ступені варіантів. При швидкості 1000 спроб на секунду комп'ютер

витратить на підбір З дні. Код, який складається з чотирьох випадкових загальновживаних

слів, дає невизначеність у розмірі 2 у 44 ступені варіантів, Щоб підібрати його, комп'ютеру

потрібно п'ятсот п'ятдесят років.

Зламати важко, запам'ятати легко. Чотири випадкових слова, наприклад, ЖИВ БУВ БРАТ

ЯКІВ.

Геніальність породжує геніїв трьох конфігурацій.

Геніїв першого типу оцінено ще за життя. Наприклад, Бах, Дюрер.

Геніїв другого типу визнають після смерті. Наприклад, Джордано Бруно, Ґоґен.

Генії третього типу — люди, котрих ніколи не визнають геніальними.

3.

Наскільки складним здавався цей світ. Складним і заплутаним. Наскільки легкою

здавалася ця простота, яка завжди легко дається, але ніколи не приходить з муками.

Наскільки холодним був цей світ.

Як він йому не дався. Як проскочив повз усі каси. Як він пролетів. Яків відчув, що вмирає.

Він відчув, що замерзає. Стіни кімнати розчинились. Він лежав серед безлюдної пустелі, засніженої і відкритої до всіх вітрів. Подих крижаного вітру. Над ним — безмежна чорна

беззоряна порожнеча. Холод виламував йому кістки, і коли його кістки від морозу

тріскали, а в очах стало червоно від морозу, Яків побачив, як відшаровується і облазить

його сітківка ока і як в оголений нерв б'є потік сліпучого світла. І такої самої сліпучої

темряви. Першою по нього із темряви прийшла Ірена.

5.

Ірена була голою, у сліпучій пітьмі вона видавалась червоною. На шиї в неї було намисто

із голів, на стегнах — пояс із рук та язиків. Яків упізнав усі свої голови: голови пожадання, голови сексу, голови хіті, голови люті, голови п'яні, голови дикі, голови, голови — всі, що

він у собі знав. Усі руки, якими торкався Ірени, всі руки, якими куйовдив, зривав, брав, стискав, утримував, пестив, давив, бив, дер, тер, мив, — всі руки, які мав, — тепер

теліпалися на поясі в Ірени. Вона прийшла по нього.

Ірена задерла голову до неба і проспівала голосом валькірії:

— «Да безумні пребудуть вовіки!» — і відрубала Якову руки.

Яків закричав.

— «Да величним пребуде їх шлях». — Її меч з розмаху відрубав Якову ноги.

Яків завив.

— «Хоробрі і безстрашні нехай славляться на віки вічні», — проспівала вона і

відрубала йому голову.

Голова захрипіла. Кров бризнула з обезголовленого тіла, і голова Якова побачила, як

струмені крові потрійним фонтаном порснули Ірені в рот. Кров його текла сильніше, і

коли Ірена допила його кров, голова Якова побачила, як пітьма відсунулась і кров його

допивали Яна і Йоланта.

З темряви вийшла четверта — жриця в масці, вона розпорола тулуб Якова кривим ножем

і вирвала з його спини хребет.

Жриця взяла голову Якова і зрізала з неї скальп. Голова Якова відчула, як на її черепі

вирізають ножем прості знаки санскриту:

ТУТ БУЛА КАЛІ.

Калі просвердлила ножем в його голові дірочку, і туди линуло знання всіх знаків, які

існували, могли чи будуть існувати.

Калі з'єднала хребет з головою.

Яків, зачарований світлом пізнання, трепетав і намагався пролізти в дірочку, його хребет

затремтів, як хвіст у сперматозоїда, і Яків відчув, що може діяти. З радості він засмикався, вигинаючи хребет ще більше, і відчув, як по хребту прокочуються приємні хвилі.

Потужний імпульс спрямував його вглиб цього океану світла, а далі він поплив сам —

направив всі сили до того, аби зближатися із великим, круглим, сильним, яке було всім

навколо.

Яків плив і бачив навколо себе мільярди своїх відображень. Вони всі вихляли хвостиками.

Маленькі живчики з голівкою і джгутиком.

Яків бачив, що він — перший і єдиний.

Він солодко врізався в пружну матерію і відчув, як по плечі вгрузає в безпам'ятне, безіменне, безмежне, безначальне, безконечне лоно. «Я-й-Це! Я-й-Це!» — кричав він у

екстазі, і щоб вмістити весь екстаз, який тільки можливий, він став безконечно ділитися, ділитися, ділитися, і коли його стало багато, безконечно багато, він спитав себе хором:

«Хто ми?» І ми відповіли, що ми — безконечна кількість частин цілого, блаженство,

знання блаженства і любов від знання. І ми зрозуміли, що ми — повнота мудрості і що

мудрість ця вічна, одна і в кожному.

Він пропхався далі, коли зрозумів, що застряг.

Ні туди. Ні сюди.

І відчув сміх Калі. Він зрозумів, який жахливий обман відбувся.

Вона проковтнула його своїм черевом. Вона душила його між своїх ніг. Він утече. Він

виживе.

Він буде жити і носити в собі єдине. Вперед, Кецалькоатле! Вперед!

Футбольне поле. Він майяський жрець, який кричить у складені долоні:

— Вперед, Кецалькоатле, вперед! І летять голови з пліч команді суперників.

І сміється Калі.

Великий інквізитор. Він підіймає на гаки тих, всі кричали: «Бий, Кецалькоатле, бий!»

І Калі заходиться реготом.

Він убиває зло з пістолета, гвинтівки, ножа, з літака, з підводного човна, він скидає ядерні

бомби, він трусить планету і давить галактики чорними дірами.

Але Калі чорніша за чорні діри.

Він дивиться на те, що не може знищити, і бачить, що йому немає ні початку, ні краю. Він

лягає спочити на краю цієї безкрайності, яка, де б не ліг, скрізь опинялася серединою, і

все потроху вмиротворюється.

Сходить місяць і освічує все рівним, прохолодним світлом.

Він не ворушиться, і жодної хвилі не прокочується від його руху поверхнею безкрайнього

озера місячного світла.

Усі речі повертаються до початку.

І він зрозумів, що без неї він труп нерухомий, а з нею — блаженство чоловічого роду.

Місячні води засяяли яскравіше, і Яків зрозумів, що він — сонце.

ХІІ

Музика для космічних далекобійників

Adagio

(повільно, спокійно)

1.

Після всієї сцени з Яковом Матвій, щоб охолонути від емоцій, поставив собі на ніч музику.

Цілу ніч йому снились дуже дивні сни.

2.

Йому снилось, дуже детально, як уночі він прокидається від сильних закрутів у боці. Його

нудить, рве, він поносить — і все це дуже і дуже реалістично, настільки реалістично, що

під ранок він від цих реалістичних, далі

нікуди, переживань усвідомлює, що йому терміново необхідно в лікарню. Богус відвозить

його в районну лікарню, де Матвій ще довго захлинається у спазмах, поки під

крапельницею йому не знімають судоми і не відправляють на рентген.

Коли Матвій почув слова лікаря про рентген, він весь закляк, і коли лікар сказав йому, що

у нього в печінковій артерії застрягла ракова клітина-метастаза, Матвій обмочився. А

зрозумівши, що обмочився, зрозумів і слова лікаря.

«Це сон», — подумав він, але не прокинувся.

«Це мені, мабуть, сниться. Це не може бути правдою».

Але туман від почутого затьмарив свідомість, і Матвій заснув глибше.

3.

Далі Матвієві снилось, як він поїхав у Київ і зустрівся з донецькими. їхня зустріч пройшла