— Бачиш, — сказав Йоланті Матвій. — Майя і!е знає, чи любить вона Басьо. Але вона
знає, хто це такий...
— З Майєю можна поговорити на різні теми, — сказала Йоланта. — До речі, дощ
знову пішов, ти чуєш?
— Ага... Зима нікудишня. Як там у Басьо?.. «Зима із дощем. Навіть мавпа лісова
вкрилась би плащем»...
— Я зачиню двері в кухню, щоб дим не виходив у хату. Я займатимусь йоґою. Гарного
дня!
Майя притулила двері. Пішла у ванну і довго довго відмивала руки милом.
Запитання, які ставить життя, часом дивують абсурдністю.
Стоячи вранці біля умивальника, вона тримала долоні під струменем води і думала:
«Чому мої руки червоні?»
11.
Розмова з Богусом не клеїлась. Майя почувалася невпевнено з цим чоловіком. Коли Богус
закурив сигару, вона озвалась, аби лиш не тягнути тиші.
— Пасивні курці не повинні страждати через шкідливу звичку інших, ви так не
вважаєте?
— Я не вважаю куріння шкідливою звичкою, мила Майє.
— Ви оригінальний.
— Дозвольте вас поправити — це маестро оригінальний. А я — тихий жрець глибин. Я
дивлюся вглиб.
— І що ж ви там бачите? Ряди могил тих, хто помер від раку легенів? Чи вони лежать
глибше?
— Якщо ви вважаєте, що ті нещасні померли від куріння, ви дуже помиляєтесь.
— А від чого ж тоді?
— Почитайте написи на похоронних вінках, і все зрозумієте. «Дорогому зятеві»,
«Улюбленому синові», «Найкращому братові». Ми вбиваємо тих, кого любимо. А взагалі, божество мстить, якщо його закрити у неправильний глечик.
— Ви про що?
— Про тютюн. Рак легенів — це подарунок від ваших улюблених тольтеків. Такий собі
респонс на те, що католики заборонили їм уживати священні рослини. Вам відомо, що
тютюн належав до священних рослин?
— У Добкін де Ріос про це достатньо було написано.
— Ви така ерудована, Майє. Це похвально. У тольтеків існувала ціла культура
тютюнокуріння. Протокол поводження з духом тютюну. Поки протоколу дотримувалися,
тютюн давав користь, ви знали про це?
— І яка ж була з нього користь?
— Візіонерство. Цілительство. Магія. Ви бачили, які на вигляд курці сигар на старості
літ? Ви бачили ці пальці, ці обличчя? Вони геть прокурені. їхні тіла просмолені. Особливі
тіла... — Богус поворушив пальцями у повітрі, аби описати щось невідоме мові цього
краю. — Це просмолювання схоже на бальзамування у древніх єгиптян. Тіла курців
ставали твердими і темними. Як корінь, вимочений в ріці. Замість того, аби зігнити, він
задубів. Задубіння. Хороший ієрогліф. Дублення упереджує гниття. Цей ієрогліф
допомагає зрозуміти тольтеків, Майє. Мате — ще один дубильний напій. їжте томати,
куріть сигари, пийте мате, і ви зрозумієте, що таке бути тольтеком. Тубільці говорили на
мові пасльонових. Помідори, картопля, дурман, тютюн...
— За Аюрведою, в'яжучий смак для Ватти не підходить, так що даруйте, Богусе,
залиште цю дієту для себе, а я ще вип'ю тибетського чаю.
— Ох, мати рідна, тибетський чай! З'їжте краще осетрини по-гуцульськи!
12.
Після такого чаю важко було зробити крок назустріч Богусу. Тому, коли він запропонував
пройтися, Майя погодилася.
Майя взяла на прогулянку Месьє.
— Як він вам? Здається, вже звик до нових господарів.
— Хуліганистий, — відповіла вона. — Зовсім не схожий на кімнатного пса.
Вони пройшлися до паркової доріжки. Месьє то відбігав, то повертався, важко було
зрозуміти, що в нього на умі.
Майя заговорила, аби не здатися неввічливою.
— Він зможе ганяти тут із тутешніми собаками. їх тут багато бігає... Напевне, тут йому
буде краще, ніж у квартирі десь в місті.
— А його приймуть за свого? — вказав Богус на пару дворняг, що нагострили морди у
бік Месьє.
Ліс був освітлений підвечірнім світлом. Гілки дерев дзвеніли від крапель. Сніг зійшов ;»
доріжки, і гуляти було одне задоволення. Здається, ми натрапили на сторожу.
Дзявкотом собаки попередили зграю про чужинця.
Месьє сповільнив крок. На протилежному кінці доріжки Майя побачила нових собак.
— Так, Майє, ми не помилилися. Ось місцеве собаче товариство, а оцей здоровань —
їхній вожак... Дивіться на їхні пози. Вони демонструють ритуальну агресію.
Месьє завмер.
— У них своя ієрархія, бачите? Оцініть, який обмін поглядів! Справжня церемонія
війни. Нашому Месьє показують, що його тут не раді бачити. Погляньте на нашого
кавалера. Він, здається, не з лякливих. Бачите, він не реагує на перший знак агресії.
Замість того, щоб зайняти позу примирення, він підступає ближче... Тепер вони показують
зуби і гарчать. Дивіться, які напружені тіла... зараз буде бійка.
— Я боюсь за нього, давайте підемо... Месьє, ходи до мене...
— Заждіть, Майє, це варто побачити. Це природна поведінка. Нам вони нічого не
зроблять.
Месьє кинувся на вожака бездомних. Гарчання і вищання почулося з клубка тіл. Майя
затулила вуха. Хтось шарпнув її за руку, від чого вона аж пересмикнулась.
— Дивіться, чорт би вас забрав! — гаркнув Богус, силою опускаючи її руки.
Майя зажмурилась і закивала головою. їй зробилося погано. Гавкіт лящав у вухах.
— Дивіться, — наказав Богус, і Майя розплющила очі. — Ось природа. Жива природа.
Ось вам життя, Майє, ось вам загальна любов і всепрощення... Ви ж хочете, аби життя
ставалося? Хочете, аби в ньому було місце для всього? Так дивіться ж...
Її губи дрижали. «Не заплачу. Нізащо не заплачу перед ним», — повторювала собі Майя.
Поєдинок припинився. Вожак дворових лежав притиснутий до землі. Над ним,
учепившись йому зубами у голову, стояв Месьє.
— Як цікаво, Майє. Наш Месьє не дає вожакові перевернутися на спину — прийняти
позу переможеного... Ви не здогадуєтесь навіщо?.. Хто би сподівався, що у кімнатного
собаки такі гени? Але ж погляньте, що він робить... Ні, це щось незвичайне...
Месьє пробував учинити над переможеним сексуальне насилля. Майя розвернулася, аби
покинути місце безчестя, але Богус ухопив її.
— Стійте.
— Відпустіть...
— Спершу подивіться на цю чарівну сцену природи, люба Майє, — сказав він, і Майя
від його голосу перелякалася до смерті. Вона завмерла, апатично спостерігаючи за
насиллям, а Богус стискав її руку й говорив: — Дивовижно, що така сцена, Майє, спіткала
саме нас із нами. Я вперше бачу гомосексуалізм серед собак. Надзвичайно цікаво. Такі
відхилення нерідко трапляються після черепно-мозкових травм. Ви не били Месьє по
голові?
Майя мовчала, Богус смикнув її за плече.
— Я питаю, чи не били ви його по голові?
Майя знизала плечима, стараючись приховати істерику.
— Я не била. Може, хтось бив, я не била.
«Господи, дай мені сил це витримати і живою вирватися від цього маніяка».
— Дивно. У такому разі, у нашого монсеньйора надзвичайно розвинений інстинкт
домінування...
Месьє зліз із збезчещеного покруча і потупотів у бік Богуса та Майї. Пес-жертва,
накульгуючи, побрів у протилежний бік.
— Ходімо, мила моя, завжди усміхнена Майє. Пропоную влаштувати сьогодні
святкову вечерю з печінки, яку я привіз. Печінка по-баварськи з білим оцтовим соусом —
моя коронна страва. Погасимо світло, запалимо свічки... Смачна вечеря, барокова
музика... Боже, я направду радий, що маю причину приїжджати у ваш дім...
13.
Йоланта вийшла їй назустріч з кухні, розтріпана, в чорній вуалі на голе тіло, з яскравими
губами.
— У вас що, була пожежа? — спитала в неї Майя.
Веранду затягло непрозорим димком.
— Я готувала водорості, — сказала Йоланта. — Забула, і вони згоріли мені, уявляєш?
Палений водорост гірчив. Увесь вечір Майя вдихала запах диму. Ним пропах одяг, стіни, фіранки на вікнах. Палені водорості розповідали про ніч і морок.
