Яків зрозумів, що готовий перейти до перегляду мультиків. «Південний парк». Те, що

треба. Мультик про дітей, де в кожній серії вбивають одного і того самого персонажа.

Серед звуків я — звук іржавих завіс.

Серед наркотиків я — горілка.

Серед пацієнтів я — симулянт.

Серед серіалів я — саус-парк.

Серед героїв саус-парку я — кенні.

Серед країн я — Україна.

Серед акторів я — барбара стрейзанд.

Серед джерел я — версія.

Серед версій я — пародія.

Серед творчості я — система.

Серед систем я — збій.

Серед узорів я — дефект виробництва.

Серед букв я — буква и, найбезглуздіша буква,

якою затикають всі діри у мові.

Серед бойових мистецтв я —

мистецтво відповзати.

Серед ударів я — заборонений удар.

Я розбитий старий горщик, який знайдуть через тисячу років археологи. Вони прочитають

напис на мені — наприклад, там буде напис «Горухща». І вони вирішать, що там була

гірчиця.

4.

Не наважившись накласти на себе руки біля костелу, Яків побрів крізь туман додому. Біля

дому він побачив незнайоме авто — небесноблакитне «шеві» в стилі ретро. На багажнику

«шеві» було написано «What if God is One of Us?». А на капоті зображені два перехрещені

револьвери.

«Прибули Сили Добра планети Ейва», — подумав у голові хтось, хто видавав себе за

нього. А Яків збагнув: чудо — воно на вигляд саме таке.

З неба полетіли перші сніжинки.

5.

На веранді засвітили світло, і Яків побачив силуети гостей. Майя подавала чай.

— Заходь, любий, — гукнула Майя з вітальні. — Твої учениці приїхали.

— Ми ту-у-ут! — пролунав голос Яни.

— А ось і мій милий приїхав, — пролунало над вухом, і Яків відчув, як над ним

зімкнулись чиїсь міцні обійми. Яків розвернувся, і Йоланта відскочила на два кроки назад, притислася спиною до стіни, даючи прохід Майї з чайником і чашками.

Майя окинула їх обох поглядами.

— Ми тут трішки зажимаємося, ти не проти? — Йоланта невинно замахала віями-

опахалами. На її обличчі грала сонна усмішка, ніби

вона мружилась від сонця. — Ми як діти. Так давно одне одного не бачили. Стільки

всього хочеться розказати, ой! — Йоланта примружилась від задоволення. — Як у вас

добре! Все так по-східному.

— Це тимчасовий пошук стилю, — озвалася Майя. — Я ще буду все переробляти.

— Та ні, дуже гарно. Камін такий великий, вікна такі високі. Вони відчиняються? —

Йоланта спробувала відчинити вікно.

— Ні, це зимовий сад.

— Ага, а тут у вас, значить, куток для чайних церемоній. Ти займалася чайною

справою, Майє?

— Я? Я ні, у мене бізнес був. При йоґа-студії дівчата гралися.

— Як цікаво! — Йоланта широко розкрила очі при слові «дівчата». — Йоґа! Ти

захоплюєшся йоґою? Давно займаєшся? І як вона тобі? Як результати?

— Нормально.

— Ну клас. Клас. — Йоланта потягнулася. — А у мене одна йоґа... — Вона солодко

подивилася на Якова. — Я люблю добре спати...

— Ну, бачиш, — озвалась Майя, споліскуючи окропом глиняні чашечки для чаю, — у

нас

різні шляхи. Це тайванський бірюзовий «Мінцзян-улун», — Майя понюхала сама і

передала по колу посудинку з сухим чаєм.

— Це що, зелений? — спитала, понюхавши, Яна.

— Ні, це улун.

— А-а, — сказала Яна і передала посудину Йоланті.

— М-м-м-м, клас, яблуками сушеними пахне. Тримай, Якове. — Йоланта обачно

передала йому глиняну посудину. Яків глибоко вдихнув аромат чаю.

Йоланта відкинулася на подушки і видала стогін задоволення.

— Як мене у вас пре! Як мене у вас пре!!! Маестро, ви сьогодні весь вечір якийсь

тихий. Як поживає ваша творчість? Пишете щось нове? Пам'ятаю, як ви мене вразили

тоді, у Коктебелі, своєю джиґою для гобоя! Я вмирала від задоволення.

Яків відчув, як до горла підкочується нудота.

— Я...

— Боже, яка сила валить, — не дала слова сказати Якову Йоланта. Вона відкинула

назад голову, і волосся розсипалось їй по обличчю.

— Йолка, ну ти реально гониш, — сказала Яна. — Ващє безбашенна. А у вас тут курити

можна під час церемонії?

— Так, я крейзанута. Так, я така... — потягла Йоланта, і дівчата розсміялися.

— Кури, будь ласка. Я принесу попільничку, — сказала Майя і вийшла з кола.

— О Боже, привид] — вигукнула Йоланта. Яків сіпнувся, йому потемніло в очах.

Йоланта розреготалася.

— Де? — піднялася Яна.

— Я жартую.

Яків обережно глянув через плече.

Ірена сіла на підвіконня, заклала ногу на ногу і закурила.

6.

— Улун має пряний аромат з нотками сушених яблук. Смак м'який, післясмак теплий, з

нотками сухофруктів. Цей чай збирали й обробляли вручну, без застосування

ароматизаторів.

— Ти що, етикетку напам'ять вивчила?

— Ні, мала коханку, яка вела чайні церемонії у нас в клубі, — байдужо озвалася Майя.

— А ти чим займаєшся?

— Я... я співаю... Я живу... Я не знаю, чим я займаюся... Гриби їм... Вірші потім пишу

гекзаметром. Он, композитора шукала собі для пісень, А, згадала! Я витягую рибалок із

черева риби. Деколи рибалка ловить рибу, а часом риба ловить рибалку, таке буває, от я і

витягую рибалок з риби.

— Навіщо? — спитала Майя.

— Та знічев'я. Нічого ж немає, от робити й нема чого. От я й не роблю нічого.

— А тепер? Робиш?

— І тепер не роблю. А навіщо? Мир і любов. Зорі на небі. Камін горить.

— Але ж ти щось робиш, — не витримала Майя. — Ти лежиш!

— Ні, я нічого не роблю. Це в тебе невроз, тобі здається, що я щось роблю. — Йоланта

роз-ляглася на подушках. — Як добре нічого не робити! Пощастило жінці!

Здається, фраза Йоланти таки поцілила. Майя озвалась:

— Ти хочеш сказати, що я завжди чую суб'єктивно і що я впливаю як спостерігач на

результат експерименту?

— Майє, попустися, нічого я не хотіла цим сказати. Який експеримент, ти що.

Розслабся. Можна ще чаю?

— Ой, дівчатка, годі вам нудити, — озвалась Яна. — У нас є «Бехерівка». Яків, ти будеш

«Бехерівку»? Я принесу...

У вікна вдарило світло фар.

— Опа, у нас гості! — гукнула Яна.

Якову здалося, що в будинку враз потемніло. Йоланта засміялася дивним сп'янілим

сміхом. Вона дивилася в стелю, її очі блищали.

— Яка я рада, що ви запросили нас, Якове! У вас тут ТАК цікаво!

— Я відкрию, Майє, не парся, — сказала Яна з коридору, порпаючись у дорожній

сумці. — А, ось вона. Ну всьо, дівчатка, хлопчики приїхали, зараз вмажемо «Бехерівки».

Обожнюю «Бехерівку».

8.

— Ще «Бехерівки»? — спитала Яна у Богуса. — 3 дороги освіжитись?

— Мені теж, — попросив Матвій. Чоловіки сиділи за столом. Яна обслуговувала гостей

пляшкою «Бехерівки», Ірена і Майя

винесли грінки, сир, масло вершкове і масло вершкове з оливками.

— Яно, ти можеш не курити біля мене? — озвався Іван.

— Ну йоптіть, Іван, я ж дама. Не заважай, я слухаю пана Богуса. Так, так, пане Богусе, і

іцо було далі?

— О, панно Яно, нас відпустили, як тільки ми показали наші посвідчення. Вони були

дуже милі...

— Братику, — позвав Якова Матвій. — Вийдемо покурити? Пане Богусе, ви як? По

сигаретці? Ні? З дівчатами посидите? Тоді ми з братом вийдемо на пару хвилин.

«Бехерівку»? Так, «Бехерівку» зі собою беремо...

Брати накинули на себе пальта і в хатніх тапках вийшли на поріг.

Тільки світло від ліхтаря на порозі світило жовтим, а далі, довкола, в поля, залягла ніч, 9.

—Коротше, Якове, слухай сюди, — заговорив Матвій, розкуривши сигарету. — Симфонія

буде звучати на відкритті стадіону у Львові. Потім ми її швиденько продаємо полякам, і

вони з неї роблять офіційний гімн Євро дві тисячі дванадцять. Вони скрізь пропишуть, що

автор — поляк, там вже є одна людина, усе буде чисто. Українського сліду нам не треба.