За кілька годин Боксер встиг розправитись з п’ятьма бригадами і застрелив чотирьох «симулянтів». Рівно о дев’ятій зробив для себе перерву, бо ж дотримувався суворого режиму, а о дев’ятій у нього другий сніданок. Неквапною ходою пішов за постенкете, облюбував собі гарну місцинку на травичці. Запобігливий капо постелив там плащ, приніс ранець з термосами, пакунки з їжею. Добряче підкріпившись, Боксер відпочивав. Через деякий час починав другий обхід бригад. За ним крадькома спостерігали тисячі пар очей: куди тепер піде цей садист?..
Володя виглянув з ями і вжахнувся: Боксер ішов прямісінько до них. «Може, зверне в інший бік?» — усе ще жевріла надія. Ні, не звернув... Бригада запрацювала в шаленому темпі. Кат наближався спокійно, весело посміхаючись, перекинуті через плече боксерські рукавички ритмічно вигойдувалися в такт його ході, а на животі чорним лаком поблискувала новенька кобура парабелума. Оберкапо Зепп, ніби ошпарений, метався поміж бригадами, горлопанив охриплим голосом і лупив києм усіх підряд. Він пильнував наближення Боксера, щоб вчасно гаркнути: «Ахтунг!»
Володя гарячково орудував лопатою й відчував підступну млість в руках і ногах. Жора прошепотів йому:
Як буде бити, міцніше стисни зуби і напруж усі м’язи, щоб не поламав щелепу...
Та я знаю...
Поруч сходив потом хворий Кость. Він трудився босоніж, бо дерев’янки вже не налазили на розпухлі ноги, і моторошний вираз приреченості застиг па його змученому обличчі. Чим і як підбадьорити, що сказати Костеві? Ні Жора, ні Володя не могли знайти втішних слів...
Команда «ахтунг!», на яку всі чекали, не пролунала. Боксер ще здалеку поманив пальцем Зеппа, постояв з ним, про щось поговорив, після чого обидва рушили до бригади.
Володя почув позаду кроки, здригнувся, оглянувся — і похолов увесь, побачивши усміхненого ката. Очі Боксера збуджено блищали. Сяяли проти сонця його сліпучо-білі зуби, в куточку яких грайливо затиснута тонка зелена бадилинка...
Сусідні бригади шалено працювали, а їхній наказали припинити роботу, скласти в куток ями лопати й вишикуватися в одну шеренгу спинами до ями. Боксер походжав перед ними півнем: кашкет набакир, права рука на кобурі парабелума. Очі його враз стали хижими, в зіницях спалахнули лиховісні вогники.
Ви як сонні мухи — спите на ходу! — раптом гаркнув зупинившись. — А це злочин. Я змушений поворушити вас, щоб знали, як треба працювати на благо нашого рейху! Найкращий засіб — спорт. Конкретно — бокс. Він збадьорює й допомагає активно включитися в роботу.
Проведемо кілька раундів. Умова така: стояти вільно, розслаблено, не рухатися з місця. Захищатися від ударів дозволяю тільки відхиленням голови і тулуба вліво, вправо і назад, але не вперед. Руки тримати опущеними. За будь- яке порушення цієї умови кара. Хто опиниться в ямі, повинен блискавично повернутися в стрій. Якщо не поспішатиме — залишиться там назавжди...
Боксер зняв кашкет і мундир, подав у руки послужливому капо. Ременем з парабелумом підперезався поверх білої шовкової майки. З мстивим самовдоволенням потер долоні й всунув їх у боксерські рукавички, догідливо наставлені капо. Потупцював, потрусив розслабленими м’язами, одверто хизуючись власного силою. Це був міцний лобуряка з гарною, добре тренованою статурою. Без мундира і кашкета білявий здоровань ніби й не схожий на есесівця. Такий собі звичайний парубок, з пустотливими очима, якого природа не обділила ні зростом, ні здоров’ям. Може, в інших умовах і в іншому середовищі з нього вийшла б людина, але нацизм зробив його садистом, вбивцею, катюгою.
Почав з правого флангу. Приготувався, грайливо попідстрибував і вдарив правофлангового в перенісся. В’язень скрикнув і впав на землю.
Е-е, так діло не піде! — обурився кат. — Це ж симуляція. Якщо падати, то тільки в яму. Ану вставай!
Блідий як смерть в’язень підвівся. Боксер зробив кілька обманних рухів і вдарив у підборіддя. Нещасний в’язень полетів на дно ями, де вдарився головою об корч і знепритомнів. Вдоволений Боксер, охоплений азартом, продовжував боксувати. В напруженій тиші лунали глухі удари. Знову розпачливі зойки — і в яму летять один за одним ще два в’язні. Катюга розчервонівся, все енергійніше боксує, пружними стрибками, ніби на справжньому рингу, пересувається уздовж шеренги й обробляє кулаками обличчя своїх жертв.
Із завмиранням серця Володя чекає своєї черги. Ось уже він зустрівся поглядом з хижими зіницями, бачить перекошене від люті лице садиста. Ледве відчутний удар для проби, щоб полоскотати собі і супротивнику нерви — така тактика Боксера. Адже він воліє розтягнути задоволення, щоб потім дужим ударом скинути жертву в яму. Перед очима Володі замелькали боксерські рукавички. Нерви напружені до краю. Юнак відхиляється ліворуч, праворуч, назад — чітко реагує на обманні рухи, чим викликав в катюги справжнє захоплення. Боксер ще й підбадьорює:
Правильно! Добре! Молодець! Хороша реакція!
Боксер не міг собі й уявити, що оцей низенький на зріст в’язень, якому навряд чи й виповнилося сімнадцять літ, може щось тямити в боксі. А Володя тямив. До війни він цілих два роки наполегливо тренувався в секції боксу, не раз виступав і перемагав на змаганнях юних боксерів, і досвідчені тренери пророкували йому велике майбутнє у спорті... Війна перекреслила і юнацькі мрії, і ті сподівання тренерів. Тепер ось табір смерті... І часи не ті, і хлопець підупав на силі. Проте в змученому тілі юнака ще залишилася здатність блискавично реагувати на дії супротивника, вироблена впертими тренуваннями ще до війни. Тепер це знадобилося, а ненависть додала йому сил. Для Боксера він виявився справжньою знахідкою, бо ж нецікаво боксувати, коли перед тобою самі тільки «сонні мухи». Порятунку не було, і усвідомлення цього потроїло сили юнака. Він майстерно ухилявся від ударів, також робив обманні рухи. Хоча це лише пасивний захист (іншої зброї не дано), та все одно це була боротьба і боротьба відчайдушна, бо на карту поставлене життя. Втрачати Володі вже нічого, тому він знехтував вказівки Боксера й також стрибав, як і належить на ринзі. Його дерев’янки позлітали з ніг, стало легше пересуватися. Боксер зробив вигляд, що не помітив порушення умови. Його очі горіли диким азартом, він грався з Володею, як кіт з мишею, поєдинок із цим малим в’язнем тішив його. Мабуть, Боксер в якусь мить відчув ту ненависть до себе, що нуртувала в душі беззбройного супротивника. Звіряча злоба враз перекосила його випещену пику, і він, ухитрившись, завдав прямого удару в лице, того удару, якого Володя чекав і боявся. «Убив!» — мелькнула моторошна думка, коли падав у яму.
Але ж ні. Юнак чув божевільний регіт Боксера вгорі, чув удари й стогони інших жертв. Деякий час судомливо хапав ротом повітря. На нього впали ще два в’язні. Володя покрутив головою й почав рачки виповзати з конусоподібної ями. В цей час він угледів, що над ним летить Кость — розхристаний, з розкинутими руками, які немовби намагалися за щось ухопитися. Соснін упав на дно ями й голосно застогнав. З ноги в нього фонтаном юшила кров. Володя миттю кинувся до нього, не тямлячи себе, рвонув на собі сорочку. Нещасний Кость опухлою п’ятою нахромився на гострий обрубаний корінь. Рана була страшна, кров цебеніла з неї нестримно. Відірвавши пілку сорочки, Володя швидко став зав’язувати рану. Пов’язка враз просякла кров’ю. Він відірвав від сорочки ще стьожку й бинтував поверх першої пов’язки.
Киньте мене,— простогнав Кость.— Кинь, Володю, бо й сам пропадеш...
Мовчи, мовчи, Костику. Ось зараз...
Полетів у яму й Жора. Оговтавшись, він наказав Володі лізти наверх, продовжувати «боксувати», а з Костем, мовляв, сам управиться.
З ями виповзали всі, хто міг виповзти. З розквашеними губами, з вибитими зубами, зламаними переніссями. Виповзали й ставали, ледь живі, на свої місця. Володя теж вибрався з ями, став у поріділу шеренгу, нишком радіючи, що кати поки що не заглядали в яму, де лишилися Жора з Костем і ще один непритомний в’язень. Земля хиталась під ногами, перед очима пливли кола. Голова паморочилась, і трохи нудило. Один з в’язнів глянув на Володю з надією, як на рятівника. Це допомогло юнакові зібратися з силами.
