— Прихильників? — поцікавився Картью. — Хто ж вони?

— Геллем назвав би їх васалами феодала, — пояснив Гедден не без марнославства. — Вони всі — мої васали. Вони всі — моя свора. Звісно, обходяться вони мені недешево. Авжеж, усіх їх треба забезпечити консервованою лососиною! А втім, коли щастить, я наділяю їх восьминогами. Восьминоги їм до смаку, хоча я сам їх не люблю. А ти? Те саме й з акулячим м'ясом. Цим вождям, як і робітникам Англії, я ніяк не можу втовкмачити: оскільки копра зараз подешевшала, вони мають терпіти збитки нарівно зі мною. Але вони цього ніяк не збагнуть! Я вважаю своїм святим обов'язком нести їм освіту, але вони ніяк не зрозуміють законів політичної економії! Мабуть, їхній розум до неї не доріс.

Тоді Картью, всміхнувшися, поставив запитання, яке все наверталося йому на язик.

— До речі, щодо політичної економії, — сказав він. — Ти зауважив, що якби у тебе був компаньйон, то прибуток зріс би. Яким чином?

— Зараз я тобі поясню на розрахунках! — вигукнув Гедден і почав з допомогою олівця творити дива на звороті меню. Цей чоловік — власне, іще зовсім юнак — аж кипів найрізноманітнішими планами та проектами. Досить було йому почути про якусь спекуляцію, як він зараз же списував цифрами цілі сторінки. Жвава уява та добра, але не зовсім точна пам'ять давали йому дані для розрахунків. В цей час він проймався щирим запалом і ставав досить самовпевненим, легко й невимушено спростовуючи будь-які заперечення; на кожне критичне зауваження він мав готову відповідь — якесь слівце, часто і без будь-якого значення, — і співрозмовникові лишалося тільки посміюватись з його наївності й завзяття або дивуватися з несподівано проникливих висновків. Він трохи нагадував Пінкертона, та коли Джім був бізнесменом-романтиком, Томмі був бізнесменом-фантазером.

— Як ти вважаєш, скільки це коштуватиме? — запитував він про якийсь товар.

— Не уявляю, — відповідав Картью.

— Десять фунтів вистачить з лишком, — врочисто проголошував Томмі.

— Ну, дурниці! — вигукував Картью. — Не менше п'ятдесяти!

— Та ти ж сам щойно признався, що не уявляєш ціни! — обурювався Томмі. — Як я можу вести розрахунки, коли ти зараз кажеш одне, а через хвилину — інше? Це ж несерйозно!

Однак він погоджувався збільшити названу суму до двадцяти, та через хвилину, коли з'ясовувалося, що в такому випадку операція буде збитковою, знову зменшував її вже до п'яти фунтів, зауваживши:

— Я ж тобі казав, що це дурниці. За цю справу треба братись серйозно або взагалі не братись.

Дещо в розрахунках Томмі здавалося Картью хибним, а часом і зовсім виводило його з рівноваги нелогічністю висновків та передбачень. Здавалось, Томмі робить усі ці розрахунки просто задля розваги, як робить усілякі курбети молодий гарячий кінь. Проте поступово Картью захопила ця гра, величний замок (хоч і зведений на піску) виростав у його уяві, й шкура невбитого ведмедя зманювала його. Черев кілька днів він, Картью, матиме півтораста фунтів, Гедден уже має п'ять сотень. То чом би їм не підшукати ще одного чи двох компаньйонів, не зафрахтувати якусь стареньку шхуну та не податись торгувати на острови? Картью — досвідчений яхтсмен, а Гедден, як сказав він сам, «має пристойний досвід у цій справі». Торгівля в Південних морях, без сумніву, справа прибуткова, а то чого б то стільки шхун ходило між островами? А якщо вони матимуть власну шхуну, їм забезпечений ще більший прибуток!

— Врешті, свого ми не загубимо! — заявив Гедден. — Купи собі два-три костюми. Саме з цього й треба починати. А потім візьмемо екіпаж і подамося в «Багату наречену».

— Я обійдусь тим костюмом, що на мені, — сказав Норріс.

— Та невже?! — вигукнув Гедден. — Чесно кажучи, я захоплений. Ти — справжній мудрець, ти філософ… піфагорієць, чи не так? Я ще наче не забув філософії…

— Це швидше стосується економіки, — відповів Картью. — Якщо ми вирішили братися за цю справу, мені потрібні будуть усі мої гроші, до останнього пенса.

— Ще й як візьмемось! — Очі Томмі спалахнули, він звівся на рівні ноги. — Лише одна умова, Картью: всі контракти укладатимемо на твоє ім'я. Адже у мене є капітал, а тобі, якщо нас спіткає невдача, втрачати нічого.

— Мені здавалося, ми щойно впевнились, що прогоріти не можемо, — зауважив Картью.

— Ну, прогоріти можна в будь-якому ділі, — відповів мудрий Томмі. — Навіть букмекери не застраховані від невдач.

Шинок із садом, який називався «Багата наречена», був куплений його власником, капітаном Бостоком, за гроші, надбані в часи його бурхливої та тривалої, а почасти й історичної діяльності на островах. Скрізь, від архіпелагу Тонга до островів Адміралтейства, він був своєю людиною і вмів брехати на будь-якому місцевому діалекті. Він пам'ятав часи, коли торгували сандаловим деревом та пальмовою олією, коли почали торгувати копрою; та він і сам став піонером комерції — першим торговцем, що привіз людські зуби на острів Гільберта. В часи сера Артура Гордона його ледь не засудили до смерті на Фіджі, і якщо він коли-небудь молився, то, безперечно, не забував згадати й ім'я сера Артура. На Новій Ірландії його сім разів поранили списом (а його помічника вбили) під час відомої різанини на бригові «Веселий Роджер», однак підступні дикуни нічого не домоглися своєю зрадою, і Босток узяв-таки на своє судно сімдесят п'ять робітників-добровольців, з яких від роботи померло не більше десяти чоловіків. Крім того, він був учасником милого жарту, який коштував життя єпископові Паттереону. Він нарядив єпископом свого товариша, і той, сходячи на берег, молився і благословляв тубільців, а сам Босток, убравшися в жіночу нічну сорочку (ті сорочки були серед товарів), стояв праворуч від нього і в потрібний момент басом проголошував: «Амінь»! В своєму товаристві він любив переповідати саме цю історію, яку назвав «Двісті пар робочих рук за жменю «амінів», а її наслідок — смерть справжнього єпископа — видавався йому вкрай смішним.

Усі ці подробиці здивований Картью почув від Томмі, поки вони їхали в екіпажі.

— А чому ми маємо їхати саме до цього старого негідника? — здивувався Картью.

— Як познайомишся з ним, сам зрозумієш, — відповів Томмі. — Цей чоловік знає геть-чисто все.

Коли вони вийшли з екіпажу біля входу до «Багатої нареченої», Гедден раптом зацікавлено втупився в свого візника — плечистого, рум'яного, блакитноокого товстуна, що чимось скидався на морського вовка.

— Де я вас бачив? — спитав він. — Я вже колись їздив із вами?

— І не раз, містере Гедден, — відповів візник. — Коли ви востаннє повернулися з островів, я возив вас на іподром, сер.

— То й гаразд! Злазь та ходімо вип'ємо, — сказав Томмі й попрямував до входу в сад.

Гостей зустрів сам капітан Босток. Це був млявий старий чоловік з кислим обличчям та риб'ячими очицями. Він недбало привітався з Томмі, забувши подати руку, і (як потім пригадалось) перезирнувся з візником.

— Пляшку пива для візника на той стіл, — розпорядився Томмі. — А на цей — що завгодно, від імбирного пива до шампанського, і сідайте з нами. Дозвольте познайомити вас із моїм другом, містером Картью. Я прийшов у справах, Біллі. Хочу порадитись з вами, як із другом. Я вирішив самостійно торгувати на островах.

Безперечно, капітан був невичерпним джерелом корисних відомостей, проте йому не вдалося викласти їх. Не встиг він розкрити рота, як Гедден напустився на нього з силою-силенною заперечень та всіляких поправок. Очі його натхненно запалали, він почав ставити несусвітньо довгі запитання, а коли каштан пробував відповісти, замуровував йому вуста новими запитаннями, сам відповідав за нього, висміюючи можливі поради, і навіть вибухав щирим обуренням.

— Вибачте мені, — пояснив він, — я джентльмен, і містер Картью — теж джентльмен, і ми не маємо наміру встрявати в такі справи. Хіба ви не бачите, з ким розмовляєте? Хіба ви не можете порадити нам вигідний товар для торгівлі?

— Ні, не можу, — відповів капітан. — Яка там порада, коли ви не даєте мені слова сказати. Я торгував джином і рушницями.