ўе ж до того бер≥г ирила “ура од лихоњ халепи й побратим його, Ѕогдан „орногор. —ей, ход€чи круг стовпа, одного зупинить пок≥рним проханн€м, другому попр≥кне про €ку-небудь ирилову послугу, а на ≥ншого блазн€ то й посваритьс€; то такий, знаючи чорногорське завз€тт€, i одiйде, мов кiт од сала, хоть би й рад горiлки покуштовати. Ѕлагаючи iншого отамана, аж слiзьми обливавсь вiрний “урiв побратим; а в —iчi великого сто€ло таке щире побратимство.
як ось ≥де просто до стовпа батько ѕугач. —ього похмурного д≥дугана не посм≥в Ѕогдан „орногор н≥чим попр≥кнути, а де вже на його сваритись? ’оть же б його й бажав благати, то й €зик не ворочаЇтьс€. “ак €к молодий цуцик ховаЇтьс€ п≥д ворота, побачивши старого сус≥дського бровка, так б≥дний чорногорець оступивсь геть, даючи дорогу жорстокому д≥дов≥. ј той прийшов до стовпа, випив кор€к гор≥лки, ≥ще й похвалив, що добра гор≥лка, закусив калачем, уз€в у руки кий.
Ч ѕовернись, Ч каже, Ч с€кий-такий сину!
—ердега повернувсь, а в≥н йому так одважив киЇм по плечах, що аж к≥стки захрумт≥ли. ќднак ирило “ур показав себе добрим запорожцем: ≥ не зморщивсь, ≥ не застогнав.
Ч «най, ледащо, €к шановати козацьку славу! Ч сказав батько ѕугач, положив кий да й п≥шов соб≥ геть.
ƒивл€чись оддалеки на запорозький прочухан, ѕетро пом≥ркував, що не багато ирило “ур видержить таких гостинц≥в. ∆аль йому стало нет€ги; п≥д≥йшов до його, чи не дасть €кого зав≥ту сестр≥ да матер≥.
ј Ѕогдан „орногор думав, що в≥н хоче попробовати, чи кр≥пк≥ в “ура плеч≥; заслонив свого побратима спиною, схопивсь за шаблюку да й каже:
Ч ћоре! я не попущу ус€кому захожому знущатись ≥з мого побро! ƒовол≥ й своњх братчик≥в.
Ч Ѕагацько ж, мабуть, ≥ в тебе в голов≥ мозку! Ч каже ирило “ур. Ч ѕусти його, се добра людина: у багно тебе не втопче, €к зав’€знеш, а х≥ба з багна вит€гне. «доров був, братику! Ѕач, €к гарно в нас трактують гостей? —е вже не гар€ч≥ млинчики, пане брате! ¬ип’Їмо ж по кор€ку меду, щоб не так було г≥рко.
Ч ѕий, брате, сам, а € не буду, Ч каже ѕетро, Ч щоб ≥ще ваш≥ д≥ди не звел≥ли одд€чити тоб≥ киЇм.
Ч Ќу, бувайте ж здоров≥, братц≥! Ч каже ирило “ур. Ч ¬ип’ю € й сам.
Ч ўо сказати матер≥ да сестр≥? Ч поспитав ѕетро.
«гадавши про мат≥р та про сестру, ирило “ур похилив голову, дал≥ й каже з п≥сн≥:
ќй которий, козаченьки, буде з вас у м≥ст≥,
ѕоклон≥тьс€ стар≥й неньц≥, нещасн≥й нев≥ст≥:
Ќехай плаче, нехай плаче, а вже не виплаче,
Ѕо над сином, над ирилом, чорний ворон кр€че!
Ч —е таки й станетьс€ з тобою, превражий сину! Ч каже, п≥дходючи, один с≥човий д≥д; а за ним ≥де ще троЇ. Ч Ќе вповай, Ч каже, Ч на те, що молод≥ тебе обход€ть; ми й сам≥ тебе вкладемо, ось дай лиш випити нам по кор€ку гор≥лки.
ƒа й уз€в кор€к; зачерпнув, випив, покректав да, вз€вшись за кий, ≥ каже:
Ч як вам здаЇтьс€, батьки? я думаю, дати йому раз по голов≥, та й нехай пропадаЇ ледащо!
Ч Ќ≥, брате, Ч каже другий д≥д, Ч н≥хто з нас не зазнаЇ, щоб коли-небудь бито виноватого по голов≥. √олова Ч образ ≥ подоб≥Ї боже: гр≥х п≥д≥ймати на нењ ки€. √олова н≥чим не винна; ≥з серц€ ≥сход€ть помишлЇн≥€ зла€, уб≥йства, прелюбод≥€н≥€, татьби, Ч а голова, брате, н≥чим не винна.
Ч ƒак що ж, брате, Ч каже трет≥й д≥д, Ч коли того прокл€того серц€ дубиною не достанеш? ј по плечах не добити нам сього вола й обухом. ј шкода пускати на св≥т такого гр≥ховода: ≥ так уже чор’знаЇ на що переводитьс€ славне «апорожжЇ.
Ч ѕослухайте, батьки, моЇњ ради, Ч каже четвертий д≥д, Ч оли ирило “ур видержить сей прочухан, то нехай живе: такий козарлюга на що-небудь здастьс€.
Ч «дастьс€? Ч каже, ≥дучи мимо, батько ѕугач. Ч Ќа €кого б≥са здастьс€ такий гр≥ховодник православному христи€нству? Ѕийте його, вразького сина! Ўкода, що мен≥ нельз€ б≥льш братись за кий, ато € молотив би його, поки б увесь цебер гор≥лки випив. Ѕийте, батьки, превражого сина!
“од≥ д≥ди випивали один за одним по кор€ку гор≥лки, брали кињ ≥ давали ирилу “уров≥ по плечах. —или в старих руках було в њх ≥ще довол≥, що аж плеч≥ хрумт≥ли. ≤нший давно б зваливс€ ≥з н≥г, а ирило “ур видержав ус≥ чотири кињ, не покривившись; ≥ще, €к од≥йшли д≥ди, ≥ шуткував ≥з своњм гостем.
Ч ƒобре, Ч каже, Ч пар€ть у нас у с≥чов≥й лазн≥, н≥чого сказати! ѕ≥сл€ такоњ припарки не забол€ть уже нi плеч≥, н≥ по€сниц€.
Ч ўо сказати твоњй пан≥матц≥? Ч питаЇтьс€ ще раз ѕетро.
Ч ј що ж њй сказати? Ч одв≥туЇ ирило “ур. Ч —кажи, що пропав козак н≥ за цапову душу, от ≥ все. ј прикмету над моњм скарбом знаЇ побратим. ќдну часть оддасть в≥н стар≥й неньц≥ та сестр≥; другу одвезе у ињв на братство; там мене спокусив гр≥х, нехай же там мол€тьс€ й за мою душу; а третю одвезе у „орну √ору: нехай добр≥ юнаки купл€ть соб≥ олив’€ного бобу та чорного пшона, щоб було чим пом’€нути на лицарських грец€х “урову душу.
Ч р≥пись, побро, Ч каже Ѕогдан „орногор, Ч б≥льш н≥хто не зн≥ме на тебе руки. ќт незабаром удар€ть у казани до об≥ду; тод≥ одпуст€ть тебе, да й будеш вольний козак.
ћусив ѕетро п≥дождати до об≥д, чи не пот≥шить матер≥ да сестри ириловоњ доброю зв≥сткою. ’одючи по в≥щовому м≥сцю, постер≥г в≥н, що не один т≥лько чорногорець оборон€в ирила “ура: багато братчик≥в, зустр≥ваючись ≥з другими, брались за шаблю, мов вимовл€ли: Ђќсь т≥лько поквапс€ на гор≥лку, то виц≥джу € њњ з тебе хутко!ї як же вдарили в казани до об≥ду, тод≥ ц≥ла купа запорожц≥в кинулась до ирила “ура; одв’€зали од стовпа, обн≥мали ≥ поздоровл€ли по бан≥.
Ч Ќу вас ≥к нечист≥й матер≥! Ч каже ирило “ур. Ч оли б сам≥ посто€ли в стовпа, то одпала б охота обн≥матись!
Ч ј що, ди€вол≥в сину! Ч каже, п≥дходючи, батько ѕугач. Ч —мачн≥ кињ кошов≥њ? ћоже, тепер плеч≥ бол€ть так, €к у того чорта, що возив ченц€ в русалим? Ќа, вражий сину, приложи оце листЇ, так завтра мов рукою зн≥ме. Ѕито й нас де за що замолоду, так знаЇмо ми л≥ки од сього лиха.
–озд€гли братчики ирила “ура, а в ѕетра аж мороз п≥шов поза шкурою, €к побачив в≥н б≥лу його сорочку, що сестра-жал≥бниц€ шила й мережила, усю в кров≥; ≥ще й поприк≥пала до ран. ирило “ур аж зуби зц≥пив, щоб не стогнати, €к почали оддирати њњ од т≥ла. Ѕатько ѕугач сам приложив йому до спини широке €кесь лист€, помазавши чимсь липким.
Ч Ќу, Ч каже, Ч тепер ходи здоров, та не скачи в гречку, а то пропадеш, €к собака! “од≥ братчики з веселим гуком п≥дн€ли д≥жки з медом та з гор≥лкою, уз€ли стужку з калачами да й повели ирила “ура до об≥ду.
ќб≥дали добр≥ молодц≥ на трав≥, п≥д дубами, ус€кий кур≥нь особе, ≥з своњм кур≥нним отаманом. ƒ≥ди об≥дали в гетьманському курен≥; т≥лько батько ѕугач прийшов на трапезу до ирила “ура, ≥ то вже була велика честь усьому куренев≥. ирило “ур уступив йому своЇ отаманське м≥сто, а сам с≥в коло його. ƒва кобзар≥, сидючи навпроти њх, ≥грали ус€ких лицарських п≥сень ≥ висп≥вували про Ќеча€, про ћорозенка, про ѕеребийноса, що здобули на всьому св≥т≥ несказанноњ слави; висп≥вували ≥ про Ѕерестецький р≥к, €к козаки б≥довали да, б≥дуючи, серце соб≥ гартовали, Ч ≥ про степи, ≥ про „орне море, ≥ про неволю, ≥ катергу турецьку, ≥ про здобич да славу козацьку; усе поважним словом перед товариством викладували, щоб козацька душа ≥ за трапезою росла угору.
ѕоблагословив ото батько ѕугач до трапези; ус≥ вз€лись за св€тий хл≥б, ус€к вийн€в з кишен≥ ложку (бо с≥човиков≥ без ложки, що без люльки, ходити не годилось); €к ось ирило “ур, озирнувшись кругом, ≥ каже:
Ч ≈х, братчики! ћен≥ памороки забито ки€ми, а в вас, мабуть, ≥зроду в голов≥ клочч€. оли ж се в св≥т≥ видано, щоб випроводити гост€ з коша натщесерце?
Ч ѕане отамане! Ч кажуть. Ч Ѕорони нас, боже, од такоњ скнарост≥! ѕро €кого се ти гост€ глаголеш?
оли ж тут саме ≥ йде Ѕогдан „орногорець ≥з ѕетром.
Ч ќсь м≥й г≥сть! Ч каже ирило “ур. Ч —е, коли хочете знати, син паволоцького попа, той самий, що, €к стукнувсь ≥зо мною за иЇвом, то аж поле всм≥хнулось.
–ад≥ були ус≥ братчики, побачивши Ўрамового сина. ƒавно вже вони чували про його лицарство. ≤нш≥, уставши, об≥ймали його, €к брата, друг≥ пот≥сн€лись, щоб було йому м≥сце.
