—І що ж ви з тими дівчатами робили? — зацікавивсь я.

— Та… нічого такого! — з жалем сказав Барабаш. — Просто… інтересно було!

— А що там інтересного! — буркнула Цуцичок.

— Ну, то я й купив цю книжку, — провадив Барабаш, — а там не про це… А для чого було писати, що воно про це! Я так розумію: раз ти пишеш про це діло, — значить, описуй хто, кого, як…

— … і скільки разів! — докинув я.

— От-от! — кивнув Барабаш. — Щоб усе в натурі було… тоді народ прочитає й похвалить. А то ходить кругом, як той кіт біля гарячої сковороди з м'ясом…

Цуцичок зневажливо скривилася.

— Розбираєтеся ви, як свині в апельсинах! — сказала вона й, узявши «Сексуальні дослідження», перегорнула кілька сторінок. — Тут ось які глибокі думки — про любов, про красу… про високі поривання двох сердець! Та хіба ж воно вас, одморозків, цікавить…

На столі ожив селектор.

— Цуцичок? — поспитався в динаміку шеф. — Оскар прийшов?

— Давно вже… Сидить ось… лекції нам читає про секс!

— То якого ж хріна він не заходить! — обурено вигукнув Мурат. — Ми на нього тут чекаємо вже биту годину… Давай його сюди, хутко!

Я підвівся.

— Сидиш тут! — звелів я Барабашеві. — Нікуди не відлучатися.

— А я? — подала голос Мацюцька.

— А ти, — сказав я їй, — теж почекай… зараз будемо вирішувати, що з тобою робити! Втямила?

— Так точно! — відрапортувала Мацюцька, схопившись на ноги.

В кабінеті за тютюновим димом світу не видно було.

— Ага, — сказав полковник Урилов, — ось і коняка з яйцями прийшла! Ану присядь, голубе…

Я впав у фотель і допитливо глянув на шефа.

— Ну?

— Гну! — гаркнув зненацька Урилов, грізно скрививши свою банякувату мармизу. — Ти для чого це, скот безрогий, хріновиною зайнявся? Тобі що, геть уже клепки повипадали? Макітра розсохлася й мізки течуть, еге?

— Якісь проблеми? — спокійно запитав я.

Мурат пахнув сигарою й докірливо подивився на мене.

— Послухай, — озвався він, — я все розумію, звичайно… одного тільки не можу втямити: навіщо ти цю дитину втягнув у наші розборки?

— Дитину? — витріщивсь я на нього. — Яку, в дідька?! Урилов насунув козирок свого червоного картуза на очі

й, перегнувшись через стіл, сливе упритул наблизив до мене свою цинічну мордяку.

— Я зараз тобі в око як засвічу, то ти знатимеш яку, бугаїно колгоспна! — тихо промовив він. — Я тебе, котяро скотобазний, ось женитися на ній заставлю, втямив? Ти, бляха, всеньке життя будеш каратися в нерівному шлюбі й лікті кусати, мов скотина! Ти станеш старий і ні на що не здатний, а вона вилізе на тебе верхи й буде вимагати сексу, — ти тоді згадаєш полковника Урилова, скот безрогий! Ти в мене знатимеш тоді, як малолєток залучати в оці собачі діла, де кров мішками ллється й трупи падають! Ти не подумав про те, що її можуть убити? Не подумав, котяро ти одморожений?! Я потяг до себе скриньку з сигарами.

— Мацюцька, — сказав я розважливо, — сама влізла в оці діла, де падають трупи! Це сталося тоді, коли вона стала працювати на товариство. Сам знаєш: довкола оцієї Лесі крутяться якісь темні справи… До речі, скільки я їх знав, оцих Лесь, — і завжди вони мені капості чинили! Прокляте якесь наймення… Це по-перше. Тепер про небезпеку для життя. Взагалі, — я посміхнувся, — ситуація тут склалася вкрай кумедна. Я думав, що використовую Мацюцьку для полювання на шантажистку… а насправді шантажистка використовувала її для того, щоб мене вполювати!

— Як це? — не втямив шеф.

— Городить, бугаїна, що й на голову не налазить! — буркнув Урилов.

Я стенув плечима й коротко розповів про сьогоднішню перестрілку біля мосту.

— Розумієте, — виснував я, — вони прослуховували Мацюцьчин телефон! І встановили, що вона працює на «Тартар». А потім улаштували елементарну пастку, щоб вивести з цієї справи мене, — адже я встиг багато чого з'ясувати! Зокрема, й те, що вся ця справа пов'язана з перебуванням Лесі на африканському континенті. Одне слово, це типова кримінальна історія, і я розплутаю її, що б там не сталося! До речі, — я глянув на Мурата з Уриловим, — ви знаєте, що таке феміністка?

— Хве… що-що? — вибалушився на мене Урилов.

— А ти? — обернувсь я до шефа. Той із сумнівом покрутив головою.

— Так от, феміністка — це жінка, яка ненавидить чоловіків… — почав я менторським тоном — і за десять хвилин виклав їм усю ту лекцію, яку прочитала мені Мандела. Коли я скінчив, Урилов схопився обома руками за голову.

— Так ось чому впала народжуваність в Україні! — вражено заревів він. — А керівники держави не знають, що й думати, — десять років підряд спеціяльно світло вимикали вечорами, а демографічного вибуху все нема! Недарма наш міністр доручив мені цим собачим товариством зайнятися, щоб його чорти вхопили! Та треба ж їх спинити, цих феміністок, а то гаплик буде Україні! Сьогодні ж треба Першому Лідерові доповісти — хай терміново скликає засідання Ради Національної Безпеки! Боже, боже, це ж катастрофа, інакше не скажеш…

— Ну, — задоволено сказав я, — катастрофа не катастрофа, однак тенденція зростає й, далебі, це може погано скінчитися! Найгірше ж те, що цих клятих феміністок підтримує світова спільнота, — якщо запровадити жорсткі заходи проти цього руху, то нам оголосять економічну блокаду! Ні траншів не буде, ні інвестицій, ні всякої іншої хріновини…

— Та хіба це світова спільнота?! — заревів Урилов, розмахуючи сигарою. — Це — світова свинота, інакше й не скажеш! Вони нам зразу колорадських жуків закинули, а тепер оцих феміністок наплодили, щоб ми тут повимирали всі! Вони бачать, що українців ніщо не бере — ні радіяція, ні реформи, ні спід… ану ж, думають, жінок їхніх намовимо, щоб давати перестали! — Він раптом ударив себе кулаком по лобі. — Так ось чому зростає кількість тяжких злочинів, скоєних жінками! А ми з міністром за голови беремося: що за хріновина — протягом останніх двох років вони більше людей повбивали, ніж за попередні вісім!

Мурат вражено переводив погляд то на мене, то на Урилова.

— Послухайте, — озвався він, — ви що, з глузду з'їхали? Геть уже шифер посипався, еге? Жінки борються за свої права, то й дідько їх бери, — аби вдома з чоловіків кров не пили та мозок їхній не їли! Радіти треба, а ви якусь хріновину городите…

— Так доборолися уже ж — по селах нема кому в перший клас ходити! — буркнув я. — Гаразд, менше з тим… Що там звітують оперативні служби?

Мурат пошукав на столі й простяг мені кілька листків паперу. Я пробіг їх очима, тоді взяв маркер і підкреслив одне місце в тексті.

— Читай! — сказав я шефові.

— З дванадцятої нуль-нуль до чотирнадцятої тридцять перебувала в приміщенні спорткомплексу «Сокіл»… Ну й що?

Я дістав телефон і почав набирати номер.

— А нічого! Цей спорткомплекс кому належить?

— Здається, його Ломідзе викупив… — буркнув Мурат.

— От зараз і з'ясуємо, чим вона там займається, ета кошечка… — Я зробив тупе обличчя. — Алло… алло? Привет, братуха!

— Кыто гаварыт? — поспиталися на тому боці.

— Да ты че, Лом, своих не узнал? Аскер на проводе… ну, ты, Ломик, даешь!

— А, — зрадів Лом, — эта ты, братан… Как дэла, дарагой? Как жена, дэты?

— Да все ништяк. Слышь, браток, там у тебя спорткомплекс. этот, как его… «Сокол», да?

— Ну, «Сокол»! — насторожено сказав Лом. — И че?

— Там в этот «Сокол» твой ходит телка одна — Леся ее зовут! Слышь, братуха, не в службу, а в дружбу — ты можешь меня проинформировать, чем она там занимается?

Лом скількись часу мовчав.

— Дажы ни знаю, чыто тибе и сказать, братан! — озвався він урешті. — Он туда не один ходит, этот Леса. со сваимы падругамы, да! И там они, братан, такими делами занимаются, что я как увидел — савсем седой стал! Был я седой — стал ваще седой, с ног да галавы, да!

— И ты не можешь мне даже сказать этого?

— Не магу, кацо! Ты меня извини, хочешь — приходи, сам увидишь… понял, да? Вот сейчас приходи, этот девушк уже начали!

Мурат із Уриловим напружено вслухалися в мої репліки.