— Гаразд, давайте кинемо його у безодню моря, — запропонував Глорфіндель. — Обернемо вигадку Сарумана на правду. Адже тепер ясно, що на останній Раді він вже ступив на хибну доріжку. Знаючи, що Перстень не загубився [282] навіки, він хотів переконати нас у протилежному, бо вже тоді жадав його для себе. Але в його неправді є крихта правди: на дні Перстень буде у безпеці.

— Не навіки, — заперечив Гандальф. — У глибинах Моря є своє життя, а дно морське колись може стати суходолом. Ми мусимо заглядати уперед не на кілька літ людських, чи поколінь, чи світових епох; ми мусимо остаточно усунути загрозу, та які б слабкі не були наші сподівання, треба постаратись.

— Так, на шляху до Моря таким сподіванням не здійснитись, — сказав Ґелдор. — Якщо ви вважаєте небезпечним повернення до Іарвена, то дорога до Моря нині просто смертельно небезпечна. Чує моє серце: коли Саурон дізнається, що тут відбулося, — а він узнає, та й швидко — йому неважко буде здогадатись, куди ми попрямуємо. Хоча Дев'ятка й залишилась без коней, це ненадовго — вони знайдуть нових, ще прудкіших. Лише сила Гондору ще стримує Ворога від походу на північ уздовж узбережжя; але сила ця згасає, а якщо він всією силою обложить Білі башти та Гавань, у ельфів не залишиться шляху для порятунку від зростаючих тіней Середзем'я.

— Але цей похід відбудеться не скоро, — сказав Боромир. — Гондор слабшає, але ще стоїть, і навіть на заході своїм у нього ще є достатньо сили!

- І все ж таки ви вже не зможете протистояти Дев'ятці, - заперечив Гелдор. — До того ж існують шляхи до Моря, які Гондор не охороняє.

— Отже, Глорфіндель казав вірно, — промовив Ерестор, — нам залишається лише сховати Перстень або знищити. Але і те, й друге неможливо. Хто розв'яже цю загадку?

— Тут — ніхто, — похмуро відповів Елронд. — Вірніше, ніхто не завбачить, до чого призведе той чи інший вибір. Але сам вибір мені уявляється ясним. Дорога на Захід здається найпростішою, але ельфи занадто часто відходили цим шляхом, тому його треба уникати, бо за ним неодмінно стежать. Значить, треба вибрати дорогу важку, що її ніхто не передбачає. Там жевріє ще наша надія. Крізь усі перешкоди ми мусимо проникнути до Мордору і кинути Перстень у вогонь Згубної Гори.

Знов запала тиша. І в цьому прекрасному домі, серед долини, залитої ясним сонцем, під дзюркіт чистої води мертвотна пітьма залила серце Фродо. Боромир ворухнувся, [283] і Фродо подивився на нього. Гондорець, спохмурнівши, стукотів пальцями по обідку рога, що лежав у нього на колінах, і нарешті висловився:

— Я не все збагнув. Саруман — зрадник, але невже він зовсім втратив мудрість? Чому всі обговорюють лише знищення? Чому нікому не спадає на думку, що Великий Перстень попав до ваших рук, щоб послужити при потребі? Тоді перемога безперечно дісталася б повелителям Вільних народів. Цього саме, я думаю Ворог боїться найбільше. Народ Гондору відважний і ніколи не здасться; але нас можуть здолати силою. Відвага потребує перш за все сили, а потім зброї. Хай же Перстень стане нашою зброєю, якщо він такий могутній, як ви стверджуєте. Візьміть його та здобудьте перемогу!

— На жаль, ми не можемо використати Перстень Влади, — сказав Елронд. — Це ми знаємо точно. Він належить Сауронові і викутий тільки його рукою; він не принесе нічого, крім зла. Могутність його така, що лише ті, хто вже наділений великою власною силою, можуть повелівати ним. Але для них Перстень є ще більшою загрозою. Вже навіть прагнення до Персня руйнує душу. Подумай про Сарумана! Якби хтось з Мудрих при допомозі Персня скинув правителя Мордору, він лише сам утвердився б на троні Саурона і став би новим Володарем Тьми. Ось чому ще Перстень треба знищити: поки він існує, Мудрі в небезпеці. Бо ніхто не родиться на світ злим. Навіть Саурон колись був іншим. Я не ризикну взяти Перстень на зберігання. І я ніколи не дозволю собі використати його.

— Я теж, — сказав Гандальф.

Боромир недовірливо поглянув на них, але схилив голову:

— Отже, хай так і буде. Значить, прийдеться нам задовольнитись тією зброєю, яку маємо. Нехай Мудрі ховають Перстень, ми будемо воювати. Може, Зламаний Меч зуміє стримати приплив — якщо той, хто дістав у спадщину надбання королів, дістав також королівську міць.

— Заздалегідь знати ніхто не може, — сказав Арагорн. — Але настане день, коли ми це перевіримо.

— Можливо, день цей не за горами, — відгукнувся Боромир. — Хоча я й не прошу допомоги, нам вона потрібна. І нам буде легше, коли знаєш, що й інші борються всіма доступними їм засобами.

— Тоді втішся, — сказав Елронд, — бо є сили й країни, тобі невідомі, де йде своя боротьба. Андуїн Великий омиває [284] різні землі, перш ніж доходить до Аргонату, воріт Гондору.

- І все ж було б набагато краще, — зауважив Глоїн, - якби усі вони з'єдналися та уклали союз. Адже збереглися, здається, ще й інші Персні, не такі зрадницькі, їх можна використати в разі необхідності. Сім Перснів утрачено — якщо тільки Валін не відшукав Перстень Трора, останній; про нього нічого не чути відтоді, як Трор загинув у Морії. Зараз я можу зізнатися, що Валін відправився туди почасти у надії знайти цей Перстень.

— У Морії він його не знайде, — сказав Гандальф. — Трор віддав його своєму синові Траїну, а від того до Торі-ну він не перейшов. Перстень відібрали у Траїна по тортурах у в'язниці Дол-Гулдору. Я прийшов запізно…

— Горе нам! — вигукнув Глоїн. — Коли ж ми нарешті помстимося? Але ж є ще три ельфійських Персні. Що з ними? Кажуть, нібито вони вельми дійові. Невже ж повелителі ельфів не зберегли їх? Адже ті також були викувані колись Чорним Володарем. Невже вони лежать десь без користі? Я бачу тут високородних ельфів. Чи можуть вони відповісти мені?

Ельфи промовчали.

— Либонь, ти не слухав мене, Глоїне? — спитав Елронд. — Три Персні були створені не Сауроном, він до них навіть не торкався. Але говорити про них не дозволено. В цей час сумнівів я можу тобі сказати одне: вони не лежать без дії. Але ці Персні створювались не для війн або загарбань: тут вони не мають сили. їхні творці жадали не влади чи купи золота, а розуміння, творчої наснаги, цілющої сили, щоб зберегти непоплямованою красу світу. Цього ельфи Середзем'я певною мірою досягли, хоч не обійшлося і без печальних втрат. Але якщо Ворог знов добуде Перстень Влади, все, чого ми дооягли, обернеться проти нас же, а душі й помисли тих, хто володіє Перснями, відкриються Саурону, і вони загинуть. Тоді краще вже було б Трьом ельфійським зовсім ніколи не існувати. Цього Ворог і прагне.

— Але що трапиться, якщо нам пощастить знищити Головний Перстень? — спитав Глоїн.

— Точно невідомо, — сумно сказав Елронд. — Хтось сподівається, що наших Три Персні визволяться та допоможуть вилікувати рани, що спричинив світові Саурон. А може, вони, навпаки, втратять силу, і багато прекрасних речей зів'януть чи будуть забуті. Так думаю також і я. [285] — А проте усі ельфи готові змиритися з цією втратою, — додав Глорфіндель, — якщо така ціна перемоги над Сауроном та подолання гнітючого страху.

— Таким чином ми знов повертаємось до знищення Персня, — зауважив Ерестор, — і зовсім не наблизились до розв'язки. Яких заходів ми можемо вжити, щоб знайти Вогонь, що породив Перстень? Цей задум відчайдушний, я навіть назвав би його божевільним, якби не пам'ятав про мудрість Елронда, що накопичувалась протягом віків!

— Відчайдушний, божевільний? — повторив Гандальф. — Ні, про відчай варто говорити, лише коли надходить безперечний кінець. Але цього поки що не трапилось. Мудрість полягає у тому, щоб виявити необхідне, коли всі інші засоби спробувані, хоч яким би божевільним не уявлялося воно тим, хто тішить себе оманливими надіями. Хай божевілля послужить нам покровом, завісою від очей ворога! Мудрість притаманна йому, але зважує він усе на терезах власної злоби, а єдина міра його — жага влади; згідно з нею він судить усі серця. Він не може уявити, щоб хтось відмовився від Персня, вже володіючи ним, і тим паче захотів би знищити його. Якщо ми вдамося до такої мети, він її не відгадає!